kult_mov

2.Чи почуваєте Ви себе після виступу втомленим, чи відчуваєте різке погіршення працездатності?

3.ЧизавждиВиоднаковопочинаєтесвійвиступ?

4.ЧихвилюєтесьВипередпромовоюнастільки,щонеобхіднодокладатиактивнихзусиль, щобпоборотицехвилювання?

5.ЧиприходитеВизадовгодопочаткувиступу?

6.Чи потрібно Вам 3-5 хвилин, щоб встановити первісний контакт з аудиторією та стимулюватиїїуважноВасслухати?

7.ЧинамагаєтесьВиговоритичіткозапідготовленимпланом?

8.ЧиподобаєтьсяВамрухатисяпідчаспромови?

9.ЧивідповідаєтеВиназапискиуміруїхнадходження,негрупуючиїх?

10.ЧивстигаєтеВипідчасвиступупожартувати?

Опрацюваннярезультатів:закожнупозитивнувідповідьнарахуйтесобі2бали.

Сумабалівозначає:

понад 12 балів – Ви вмієте підкорити аудиторію, не допускаєте вільностей у своїй поведінці за трибуною й у промові, однак надто висока незалежність від аудиторії може зробити Вас нечутливимдоінтересівслухачів;

менш ніж 12 балів: Ви самі підкоряєтесь аудиторії, орієнтуєтесь на її реакцію, але прагнення повсякчас стежити за її бажаннями може призвести до втрати авторитету та зниження ефективностіВашоїпромови.

РОЗДІЛ2_____

СПІЛКУВАННЯЯКСОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

2.1.Сутністьспілкування. Структурапроцесуспілкування

Успішністьлюдинивбудь-якихсферахїїдіяльностізалежитьпереважновідздатностіграмотно організуватипроцесспілкування.

Спілкування– цескладнийбагатоплановийпроцесвстановленняконтактівміжлюдьми,під часякоговиявляютьсяйформуютьсяміжособистіснівідносини.

Як визначив Є. Руденський [69], звичайно в науковій літературі спілкування вивчається з трьохпозицій:

•якокремийвидлюдськоїдіяльності;

•якатрибутіншихвидівдіяльностііндивідуума;

•яквзаємодіяйогоучасників.

Спілкуванняможевідбуватисяякпідчасбезпосередньогоконтактуосібміжсобою,коливони перебувають на незначній відстані одна від одної, так і за допомогою опосередкованого

контакту, коли використовуються допоміжні засоби: телефон, телеграф, мережа Інтернету тощо. Причому за допомогою спілкування як соціального феномена може відбуватися передача форм культури й соціального досвіду не лише між сучасниками, але й представниками різних історичнихепох.

Потреба в спілкуванні поступово сформувалася в процесі суспільно-історичного розвитку людства й пов’язана звідчуванням людською істотою радощів від контакту з іншою особою.

Спілкуванняєтакожоднієюзнеобхіднихпередумовформуваннялюдиниякособистості.

Яквідомо,маленькідіти,якірослисередтваринібулипозбавленіможливостіспілкуватисяз подібними собі, навіть уразі повернення до людської спільноти залишаються розумово відсталими порівняно зі своїми однолітками. Результати спеціальних досліджень також довели, що за умови утримання дорослих людей в обмеженому просторі протягом тривалого часу уних спостерігалися порушення в процесах сприйняття, мислення, пам’яті тощо. Причому в умовах ізоляції люди звичайно починали розмовляти вголос із собою, іншими живими істотами (комахами,павукамитощо)чинавітьізпредметами.Цепояснюєтьсятим,що,перебуваючипоза людською спільнотою йне маючи можливості задовольняти свою потребу в реальному спілкуванні з людьми, особа намагається компенсувати його відсутність за допомогою інших видів спілкування, у тому числій уявного. Адже через спілкування людина задовольняє таку суто особисту потребу, як потреба в самореалізації, самовираженні, самоствердженні. Як відомо, самооцінка особистості значною мірою залежить від ставлення до неї інших людей, які можуть висловлюватинаїїадресупевніпозитивнічинегативнісудження,різнимиспособамивиражати схваленнячи,навпаки,несхвалення їїслівабовчинків.

Процесу спілкування звичайно притаманні імпровізація, спонтанність. Під час взаємодії співрозмовники створюють нову соціальну реальність, відпрацьовують нові індивідуальні йзагальні сенси, відмовляючись водночас від деяких застарілих стереотипів мислення чи неефективних моделей поведінки. Спілкування, з одного боку, має творчий характер, воно позбавлене жорстких канонів у своєму розгортанні, а його перебіг зумовлений спільним результатом персональних дій усіх співрозмовників. З другого боку, протягом багатьох століть усталилися певні норми етикету, загальні правила спілкування, які є своєрідними орієнтирами дляйогоорганізації.

Серед найважливіших функцій спілкування, що реалізуються в сучасному суспільстві, звичайновиділяютьтакі:

•пізнавально-комунікативну;

•організаційну;

•аксіологічну;

•співпереживання;

•самоствердження;

•обмінролями.

Так, спілкування передбачає транслювання інформації від однієї особи до іншої (інших). Успішність сприйняття цієї інформації залежить від здатності партнерів правильно її зрозуміти.

Спілкування має важливу роль також в організації спільної діяльності людей. Це може бути діяльністьрізнихвидів:ігрова,навчальна,професійнатощо.

Важливою функцією спілкування є аксіологічна, коли між людьми відбувається активний обмін особистісними цінностями (матеріальними й духовними), життєвими пріоритетами та ідеалами.

Спілкування також дає людям змогу співпереживати. Значущість цієї функції підвищується під час відчуття людиною сильної радості чи, навпаки, горя. У такі моменти усвідомлення особоюпсихологічноїєдностізіншимилюдьмипозитивновпливаєнаїїстан.

Як зазначають науковці (Л. Заніна, В. Гриньова, С. Золотухіна, Ф. Хміль [28; 60; 88]), міжособистісне спілкування здійснює найбільш сильний позитивний вплив на його учасників у тому разі, коли в процесіі його розгортання створюються передумови для реалізації потреб кожного з них у саморозкритті, самоствердженні як особистості, коли кожен відчуває увагу, повагу,розуміннязбокуіншоїособи.Затакоїумовиспіврозмовникисприймаютьодинодногоне як об’єкт для навіювання, а як автономного суб’єкта взаємодії, як унікальну особистість, котра має право на власні думки й переконання. Тому саме такий варіант спілкування слід вважати еталономвзаємовідносинлюдей.

Упроцесіжиттєдіяльностікоженіндивідуумвиконуєрізнісоціальніролі,демонструючипри цьомувідповіднімоделісоціальноїповедінки.Обмінсоціальнимиролями,якийможевідбуватисяу процесіспілкування,даєзмогулюдямвиявитисебевнезвичнійдлянихіпостасі,кращезрозуміти одинодного.

Процесспілкуванняскладаєтьсязтрьохкомпонентів:

•перцепції;

•комунікації;

•інтеракції.

2.2.Перцептивнийаспектділовогоспілкування

Перцепція пов’язана з процесом сприйняття й пізнання іншої людини та спрямована на визначенняіндивідуальнихособливостейлюдини,особливостейїїповедінки.

Перцепція (від лат.perceptio – сприйняття)– процес безпосереднього активного відбиття когнітивноюсфероюлюдинизовнішніхівнутрішніхоб’єктів.

У процесі спілкування відбувається сприйняття його учасниками один одного. Результатом цього є створення певного цілісного образу іншої людини, який формується на основі її оцінювання.Усвоючергу,підчасоцінюваннялюдинивраховуютьсянелишеїїособистісніякості, алейсоціокультурнічинники(соціальнийстатус,рольусуспільствітощо).

Як зазначають фахівці (А. Панфілова, Ф. Хміль [57; 88] та ін.), у процесі спілкування використовуються такі основні механізми міжособистісного пізнання: ідентифікація, стереотипізація,емпатіяйрефлексія.

Ідентифікація (від лат.identifico – ототожнення,уподобання)– намагання зрозуміти іншу людинушляхомуявноїспробипоставитисебенаїїмісце.

Ідентифікація єодним ізнайпростіших способівзнаходження«ключа»доповедінкиіншоїособи. Цейспосібдостатньочастозастосовуєтьсянапрактиці,колилюдинанамагаєтьсяпрогнозуватидії чи емоційний стан інших на основі власних дій, переживань, переконань, тобто за аналогією із власноюповедінкою.

•ефект поблажливості – про людину, яку особа вважає відносно себе неконкурентоспроможною, вона висловлюється звичайно більш позитивно, ніж про працівника, якийвикликаєвнеїзаздрощі;

•ефектфаворизму– люди,яківідчуваютьсебефаворитами,частосприймаютьновачківіз почуттям зверхності, у свою чергу, переваги самих «фаворитів» нерідко теж значно перебільшуютьсяоточенням.

Організувати ефективне спілкування можливо лише за умови, якщо його учасники не перебільшуватимуть значущість першого враження про свого партнера та докладатимуть зусилля, щоб краще пізнати, зрозуміти позицію один одного. Цьому сприяє сформованість у людиниемпатії.

Емпатія(відгрец.empatheia – співпереживання)– здатністьособидорозумінняемоційного стануіншоїлюдини,проникненнявїїпереживання,вмінняуявнопоставитисебенаїїмісце.

Науковці(Л.Карпенко,А.Петровський[37]таін.)виокремлюютьтаківидиемпатії:

•емоційну (реалізується за допомогою механізмів проекції йнаслідування моторних і афектнихреакційлюдини);

•когнітивну (пов’язану з інтелектуальними операціями особи: аналізом, порівнянням

тощо);

•предикативну(виражаєтьсяуздатностііндивідуумаправильнопрогнозуватиафективні реакціїіншоїлюдини).

Серед цих трьох видів емпатії найчастіше виявляється емпатія першого виду, яка передбачає емоційний відгук на проблеми людини. Адже звичайно особа не стільки раціонально осмислюєстанпартнера,скількивідчуваєйого.

А.Панфілова[57]виділяєдвавидиемпатії:

•співпереживання – переживання особою тих самих почуттів, що і його партнер по спілкуванню;

• співчуття– чуйнеставленнядопереживаньіншоїлюдини.

Значнурольупроцесіспілкуваннявідіграєйфеноменрефлексії,спрямованоїнасамопізнання, самоаналіз людиною внутрішнього стану, власних характерних особливостей (емоцій, когнітивнихпроцесів,дій,поведінки,досвіду,станів,здібностей,характеру,ставленнядосебета іншихлюдей,свогопризначенняйцілейтощо),атакож пізнанняставленнядосебезбокуінших людей.

Рефлексія (від лат.reflexio)– процес самопізнання суб’єктом внутрішніх психічних актів і станів.

Процес рефлексії спрямований не лише на вивчення, розуміння людиною себе самої, але й з’ясування того,якїїсприймаютьіншілюди. Урефлективномупроцесіякскладникаспілкування можнавиділититакіосновніпозиції:

•індивід,якимвінєнасправді;

•індивід,якимвінсебебачить;

•індивід,якимйогобачитьіншалюдина,атакожцітрипозиціїзбокуіншогосуб’єкта[37]. Перцептивна функція спілкування передбачає також сприйняття-оцінювання людиною

ситуативного контексту спілкування загалом. Ще один психологічний механізм, який використовуєтьсяпідчасперцепції,отримавназвуатракції.

Атракція (від лат. attraction – приваблювати, притягувати) – поняття, яке позначає захоплення,симпатію,що виникають під час сприйняття людини іншою особою;здатність подобатисяіншим.

Міжособистісна атракція – це взаємний процес віддання людьми переваги одна одній відносноіншихосіб,наявністьпсихологічногопритягуванняміжними.

У науковій літературі виділено зовнішні та внутрішні чинники атракції. До зовнішніх чинниківналежатьтакі:

•потреба в афіліації (від англ. affiliate – поєднувати, зв’язувати) (виявляється в прагненні створюватипозитивнозабарвленістосункизіншимилюдьми,подобатисяїм);

•чинник емоційного стану (позитивний настрій людини зумовлює більш доброзичливе її ставленнядооточення);

•просторова близькість (чим ближче знаходяться люди між собою в процесі певної

діяльності,тимвищаймовірністьпоявиміжнимивзаємноїсимпатії)[57].

Серед внутрішніх чинників атракції можна назвати фізичну привабливість людини, її соціальні й особистісні характеристики, ступінь схожості та відмінностей учасників спілкування тощо. Причому найсильніший вплив на появу атракції спостерігається на початку знайомства,пізнішелюдибільшеувагизвертаютьнаіншіякостіособи.

2.3.Комунікативнийаспектспілкування

Ефективна комунікація є однією з найважливіших передумов успішного спілкування. Комунікація виявляється в обміні інформацією між співрозмовниками, у передачі та прийомі знань,думок,почуттів,оцінок,пропозиційщодопевногопитання.

Комунікація (від лат.communico – роблю загальним,спілкуюсь) – це специфічний процес активногообмінуінформацієюміжлюдьмипідчасвзаємодії.

Науковцями визначено різні види комунікацій. За типом відносин між їх учасниками ці процесиподіляютьсяна:

•міжособистісні;

•публічні;

•масові[19].

Міжособистісна комунікація зорієнтована на встановлення комунікативного зв’язку між окремими учасниками спілкування. У публічній комунікації бере участь група людей. Масова комунікація реалізується за допомогою поширення спеціально підготовлених повідомлень із використаннямрізнихтехнічнихзасобівсередвеликоїанонімноїаудиторії.

Як зазначають фахівці (М.Альберт, М.Х.Мескон, А.Панфілова, О.Сердюк, Ф.Хедоурі [7; 57; 77]),ключовимиелементамибудь-якогокомунікативногоактує:

• відправник інформації, який визначає зміст і форму передачі інформації іншим особам з метоювпливунаних;

•інформаціяякзакодованезадопомогоюпевнихзнаківповідомлення;

•кодування, за допомогою якого певна інформація відображається в зрозумілих для інших людейсимволах;

•каналзв’язку– спосібпередачіінформації;

•одержувач– суб’єкт(людиначигрупалюдей),якийсприймаєпередануінформацію;

•декодування– переведенняодержувачемотриманоїувиглядікодовоїсистемиінформаціїв зрозумілудляньогоформу.

Напершомуетапікомунікативногоактувідправниквизначаєйогомету,тобтораціонально обґрунтовує для себе намір передачі інформації, її зміст і спосіб передачі. Якщо ідея, яку він збирається транслювати, сформульована неточно, неоднозначно, то комунікація з самого початкубуде приреченананевдачу.

Не менш важливим аспектом для успішності цього процесу єйвибір каналу для трансляції інформації. Наприклад, навряд чи людина зможе правильно сприйняти по телефону надто довге або складне за змістом повідомлення. Тому обраний канал має бути оптимально придатним для йогопередачі.

Надругомуетапікомунікаціїпередбачаєтьсякодуванняпевної інформації.Код– цесимволичи знаки, що переводять інформацію в іншу форму, яка має бути зрозумілою для одержувача. У разі передачісловесногоповідомленнякодомвиступаєсамамова.

Наетапікодуванняінформаціяможенабутирізнихформ:

•письмової(увиглядітексту,таблиці,графічногозображення,математичнихсимволівтощо);

•усної(звукової);

•інтерактивногозображенняіззвуковимсупроводом.

Осмислена й закодована інформація перетворюється на повідомлення, яке, залежно від обраноїформи,будепередаватисяувиглядіпевного висловлювання(закінченоїзасмисломмовної конструкції,щоміститьсловатаневербальнісигнали),тексту, зображеннятощо.

Упроцесіспілкуваннявисловлюванняможевиконуватирізніфункції:

• репрезентативну (від representant – представник, зображення, подання, образ), яка пов’язаназподаннямінформаціїконкретнійособічигрупілюдей;