В. Різун. Маси

вона займає певну позицію, дає пораду або пропонує рішення з тих чи інших проблем. Залежно від змісту висловлювань суспільна думка виражається в оцінних, аналітичних, конструктивних або іноді деструктивних судженнях” (Ольшанский, 2001, 24).

Для розуміння суспільної думки важливі два моменти — уявлення про неї як практичну форму прояву масової свідомості, з одного боку, і як

суспільної думки зумовлена тим, що суспільна свідомість має практичне втілення і реальний вияв у вигляді масової свідомості поряд зі свідомістю соціальних груп, партій, рухів, течій. Відповідно суспільна думка і стає тоді формою прояву масової свідомості, яка й

розглядається як збіг у якийсь певний момент основних і значущих компонентів свідомості різних груп. Але, як відзначає Д. В. Ольшанський, масова свідомість не є простою

сумою цих компонентів. Це нова якість, що виникає зі збігу окремих фрагментів психології

деструктурованих з якихось причин “класичних” груп.

“Масова свідомість включає основний (первісний), емоційно-дійовий, і вторинний, раціональний рівні. В основі масової свідомості, як звичайно, лежить яскраве емоційне переживання якоїсь соціальної проблеми, що викликає загальну заклопотаність. Це може бути війна, революція, масштабна економічна криза і т. д. Крайня межа пережи-

Таке переживання, проявляючись у сильних емоціях або почуттях, закриває собою все інше, звичні правила життя — групові норми, цінності і зразки поведінки. Воно породжує потребу в негайних діях — тому і визначається як емоцій- но-чуттєва основа (іноді — як “ядро”) масової свідомості”. На основі емоційно-дійового рівня поступово формується раціональний — загальнодоступні знання, інформація, що обговорюється, соціальні очікування людей, оцінки подій, думки, соціально-політичні цінності. Раціональний рівень формується переважно через чутки та ЗМК (Ольшанский, 2001, 20—21).

Для формування масової свідомості роль ЗМК неоціненна. Власне, продуктивно формуватися цей вид суспільної свідомості може тільки у середовищі масового спілкування. Тільки це

середовище може виокремити компоненти суспільної свідомості, переформувати і

трансформувати їх на основі емоційній, оскільки, за висловом багатьох психологів,

інтелекту, розуму, логічної аргументації нема місця в масовій психології. Через це масова

свідомість — емоційна, мозаїчна, рухлива й змінна, завжди конкретна, неоднорідна, аморфна, суперечлива, лабільна (нестійка) й розмита.

Це — “своєрідний позаструктурний “архіпелаг” в соціально-груповій структурі суспільної свідомості, утворення не стійке, а ніби “плаваюче” у складі більш широкого цілого… Це особлива, ніби “надгрупова” свідомість. Вона являє собою ситуативну похідну від суспільної свідомості і трактується як сукупність свідомостей основних груп, що утворюють соціальну структуру суспільства, але з уже зруйно-

102

ваними межами всередині такої свідомості”

(Ольшанский, 2001, 29—30).

Уцьому розумінні масова комунікація як

явище однозначно спрямоване на масу фактично по відношенню до суспільної свідомості є деструктурним, руйнівним елементом, яка відповідно формує й масову поведінку. Масова поведінка є справжнім проявом масової свідомості й існує у формі неорганізованої або відносно організованої, стихійної або відносно керованої, тимчасової поведінки. Крайніми

проявами масової поведінки є агресія, паніка, проте можуть бути й прояви соціально позитивного спрямування. Менш стихійною є поведінка зібраної публіки, яка готова навіть до певних організованих дій.

Поведінка реального адресата масової комунікації — незібраної публіки — більшою мірою віртуальна, ніж реальна, оскільки незібрана публіка є неконтактною. Але за особливих умов, наприклад під час виборів,

незібрана публіка починає діяти більш-менш організовано, виникає соціально-політична

поведінка.

На завершення лекції дозволимо лише зауважити, що розглянуті тут масові явища так чи інакше символізують середовище масової комунікації, роблять її практичною діяльністю, спрямованою на формування, підтримку або

руйнування маси. А маса, зі свого боку, через

посередництво основних форм її існування — настроїв, думок, свідомості — стає реальним явищем, що певним чином може поводитися у соціальному просторі.

103

____________ЛЕКЦІЯ 4._____________

КОМУНІКАЦІЙНИЙ УПЛИВ НА МАСИ

Питання комунікаційного впливу на маси у наш час є надзвичайно гострим питанням і, можливо, нетерпимим з погляду свободи поведінки людини, демократизації суспільного життя, входження України в загальноцивілізаційний, переважно європейський, контекст соціально-політичних змін вбік гуманізації, толерування, демократизації стосунків між людьми у

суспільстві. З розпадом СРСР і утворенням вільних від російсько-комуністичної експансїї держав поняття “пропаганда”, “агітація”, “вплив” отримали негативну конотацію як зідеологізовані, позначені маніпулятивністю та комуністичним змістом явища. Така ситуація цілком закономірна і пояснювана (згадаймо ті самі радянські часи і поняття “кібернетика”, “генетика”, “тестування” тощо). Під дією цих чинників у нашій країні, на думку авторів

колективної монографії “Аналітика. Експертиза. Прогнозування” (Аналітика, 2003), розвилася

хвороба маніпулофобія. “Лиш кілька років тому страх перед маніпуляціями досяг у нашій країні критичного рівня, який змусив виокремити маніпуляційні технології в окремий зріз соціокультурної реальності. Тема маніпуляційних упливів дуже гостро переживається не тільки в середовищі освічених людей, які мають лише опосередковане відношення до розробок і використання маніпуляційних технологій, але і

104

в середовищі спеціалістів, які, здавалось би, повинні холодно і професійно ставитися до продуктів своєї праці та їх подальшого використання. По суті, саме ця ірраціональна тривога відокремлює власне маніпуляції від великого масиву способів формування особистісних структур, культурних і поведінкових норм, переваг і уявлень щодо можливих і неможливих форм поведінки, які лежать в основі будь-якої культури.

Ці способи, як і маніпуляції, також реалізуються в полі, що лежить за межами усвідомлених і критичних оцінок упроваджуваних форм поведінки і цінностей, але не викликають тієї тривоги, яку викликають цілеспрямовані спроби змінити культурні норми окремих соціокультурних груп за допомогою засобів масової інформації, мереж поширення чуток та анекдотів або технологій впливу на позасвідомі структури людської психіки” (Аналітика, 2003, 162—163).

Проте навіть ці способи формування особистісних структур розглядаються часто як

маніпуляційні способи на тій підставі, що за

допомогою них здійснюється непідконтрольне людям втручання у їхню психіку. Однак не будь-яке втручання в психіку та людську свідомість треба називати маніпуляцією, або маніпуляційним впливом. І не будь-який вплив слід розглядати як маніпуляцію. Основою, на якій треба відріз-

няти маніпуляцію від інших видів упливу, є

здатність адресата впливу контролювати цей процес, брати в ньому участь та усвідомлювати

його. Маніпуляційний вплив є неконтрольований,

пасивний, неусвідомлюваний, стихійний, прихований для адресата процес впливу на нього,

105

який відбувається поза його волею та бажанням.

Для початку розглянемо, що означає вплив.

ВПЛИВ, у, ч. 1. Дія, яку певна особа чи предмет або явище виявляє стосовно іншої особи чи предмета. [Петро:] Я вже не знаю, чи її врода красна,.. чи серце ласкаве та добре,— мабуть, усе це разом на мене такий мало вплив.. Я її, Грицьку, полюбив... (Мирний, V, 1955, 183); Невідпорна була сила впливу, Леніна як оратора на маси (Біогр. Леніна, 1955, 163); Під час швидкісного різання вплив тепла використовується для полегшення різання (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 192).

Бути (перебувати і т. ін.} під впливом кого, чого

— робити що-небудь, зважаючи на дії, думки певної особи або на певні обставини. Я ріс під впливом матері, до якої завжди був ближчим, ніж до батька

(Коцюб., III, 1956, 286); Робити (мати і т. ін.)

вплив на кого, що — те саме, що впливати2.

Марксизм-ленінізм робить могутній вплив на всі галузі суспільного життя і людських знань (Рад.

Укр., З.УІІІ 1951, 1).

2. Сила влади, авторитету.— Ти знаєш, які впливи має тітка (Фр., VI, 1951, 293); Більшовики селянською власністю зміцнили свій вплив на селі

(Стельмах, II, 1962, 285); // Державне або інше ділове й політичне керівництво. Він [Юрій Долгорукий] успішно воював з волзькими болгарами, забрав під свій вплив Новгород (Іст. СРСР, І, 1956, 60); — Це стара зона французького впливу,

адмірале (Гончар, Таврія.., 1957, 583)*.

* СУМ.— Т. 1. А—В.— К.: Вид-во “Наукова думка”, 1970.— С. 751.

106

ВПЛИВАТИ2 (УПЛИВАТИ), аю, аєш, недок., ВПЛИНУТИ

(УПЛИНУТИ), ну, неш, док. Діяти певним чином на кого-, що-небудь. Особливо гарно впливає море на нерви, сплю добре (Коцюб., III, 1956, 348);

Здавалося, що цей розділ вплинув корисно на відносини між братами (Фр., VI, 1951, 248); Раптовий від'їзд Ярослави вплинув на Арсена сильніш, ніж він міг сподіватися (Дмит., Розлука, 1957, 240)**.

“вплив влади”. То є вторинне значення.

Крім того, слід боятися не впливу і не його технологій здійснення, а цілей та змісту впливу. Не так страшне формування думки, як те, якої думки. Не так страшна маніпуляція, як

Спілкування — це форма досягнення цілей, бо спілкування — не самоціль. Воно завжди включене в якусь діяльність людини чи

суспільства. Це може бути пропаганда ідей, агітація, виховання, інформування, формування

громадської думки тощо.

Формування суспільної думки теж може бути різним: нав’язливим, агресивним, диктаторським і демократичним, лояльним, толерантним.

ЗМК — це структури, які мають у суспільстві владну силу: вони несуть відповідальність за процес спілкування, бо їхнє завдання —

досягнути мети. Вони завжди перебувають у ру-

ках визначених осіб (редакційного колективу,

** СУМ.— Т. 1. А—В.— К.: Вид-во “Наукова думка”, 1970.— С. 752.

107

партійних діячів, влади і т. д.) і виражають саме їхні інтереси.

Чи може спілкування як форма досягнення цілей існувати поза впливом? Може, якщо досягнення цілей, спрямованих на отримання від слухача певної інтелектуальної, емоційновольової або фізичної реакції, не вважати впливом на людину.

Боятися треба не впливу, а характеру й сили впливу. Вплив під час спілкування — це неминучість, така сама, як і спілкування під час досягнення мети,— важко уявити, як можна досягнути мети поза спілкуванням, хіба що грубими фізичними діями.

Масова комунікація, як уже ми говорили, має

комуніканта на комуніката. Демократизація стосунків між комунікаторами та самих умов спілкування у відповідній соціальній ситуації толерантності, взаємоповаги на перший план висуває суб’єктно-суб’єктні стосунки, які для спілкування перетворюються у камуфляжну форму

імплікацію суб’єктно-об’єктних стосунків, зведення їх до рівня прихованого, а значить маніпуляційного, впливу, хоч, може, і з благородною метою. Не можна припустити, що спілкування колись стане процедурою лише самовираження без інтересу до співбесідника, до його реакції, інакше спілкування втратить сенс як цілеспрямований процес. У зоні ж комунікативних цілей лежать завжди певного виду

реакції особи, групи чи маси. Через те будь-

108

які методи “роботи” мовця зі своєю аудиторією,

включаючи наукові (збалансованої подачі інформації, статистично виправданого розподілу негативу й позитиву і т. д.), в умовах спілкування, а тим більше масового, завжди мають шанс бути вишуканими способами

маніпулювання поведінкою аудиторії, якщо

тільки вона не усвідомлює, що з нею роблять і

на що спрямована дія мовця.

комунікат-об’єкт не має волі та інтелекту для протистояння суб’єктові, він машинально

виконує те, що йому говорить суб’єкт.

Основною ознакою, яка відрізняє маніпуляцію

від формування особистісних структур, є

механістичність маніпуляцій, коли світ людей і людина розглядаються як машини, якими можна

керувати. При цьому передбачається, що вплив

2003, 163—165), організмічний підхід до людини та людей, коли людина уявляється діяльним організмом, здатним усвідомлювати взаємодію з іншими, протистояти їм, контролювати їх, певним чином реагувати на них,— дозволяє

відрізняти маніпуляції від формування особистості*. Учень, що навчається і

*Ми не згодні з авторами тільки в тій частині

роздумів, де формування особистості допускається також і на рівні безконтрольного з боку свідомості дитини процесу виховання маленьких дітей, які розглядаються

109

усвідомлює процес навчання та виховання, не є об’єктом маніпуляційного впливу, він суб’єкт навчання, суб’єкт впливу вчителя і процесу формування свідомості та виховання. Правда, це не виключає “майстерності” вчителя так впливати на учня, що він цього і не розумітиме.

Чи є маніпуляційний вплив неминучістю

людської взаємодії? Очевидно, так. Тим більше,

коли мова йде про масу як емоційного, безвольного, неорганізованого суб’єкта поведінки. На думку С. Кара-Мурзи, “це — висхідний, фундаментальний варіант взаємодії, при якому один учасник життєвої драми змушує інших діяти в його інтересах і за його програмою так, що це не розпізнається жертвами і не викликає у них супротиву…

Узагалі ж немає вичерпності способам уплинути на поведінку членів екологічної спільноти, яка оточує живе утворення. Рослина оздоблює свої тичинки й пестик розкішною привабливою декорацією — квіткою, яка виділяє до того ж ще ароматний нектар. Комахи ринуть на запах і колір, відплачуючи за нектар працею з опилення” (Кара-Мурза, 2000, 7).

Уся історія людських взаємодій (і не тільки під час спілкування!) — це історія боротьби проти маніпуляцій з бажанням вирватися з

тим, хто їх формує, як істоти, а не механізми. Не згодні також з тим, що організмічні прийоми формують структури свідомості, а механічні — поведінку. Річ у тім, що впливати на поведінку людини можна тільки через її свідомість, психіку і ніяк інакше. Через те вплив на поведінку завжди опосередкований впливами, в тому числі й маніпуляційними, на психіку.

110