AktyalniProblemy-2010

ellipsoideum (Gerneck) H. Ettl et G. Gärtner, Interfilum terricola (J.B. Petersen) Mikhailyuk et al., Stichococcus bacillaris Nägeli, Klebsormidium flaccidum (Kütz.) Silva et al. Характерною рисою степового каньйону було досить високе різноманіття ціанопрокаріот (біля 20% видового різноманіття), деякі хроококкальні представники кот-

рих (Chlorogloea microcystoides Geitler, Cyanosarcina chroococcoides (Geitler) Kováčik, Chondrocystis dermochroa (Nägeli) Komárek et Anagn., Gloeocapsa punctata

Nägeli, cf. Pseudocapsa) утворювали макроскопічні розростання на південноекспонованих та зрошуваних ділянках каньйону. Лісовий каньйон, навпаки, характеризувався бідним складом ціанопрокаріот (1.5% різноманіття) та досить високим

– стрептофітових водоростей (біля 16%), а також домінуванням видів Trentepohlia Mart. на найбільш затінених та зволожених ділянках. Альгофлора лісостепового каньйону поєднувала характерні риси обох попередніх каньйонів, зокрема характеризувалась середньою кількістю ціанопрокаріот (15% видового різноманіття) та присутністю Chlorogloea microcystoides і видів Trentepohlia у домінуючому комплексі.

Водорості, виявлені у всіх каньйонах, розвивалися на поверхні відслонень, формуючи епілітний комплекс, або всередині мікротріщин – хазмоендолітний комплекс. Видовий склад обох комплексів видів був подібним, проте мав різний ступінь розвитку, залежно від умов. Так, у затінених та зволожених умовах розвивався переважно епілітний комплекс, у найбільш сухих та освітлених – хазмоендолітний. Проте, часто траплялися умови, що сприяли розвитку обох комплексів. Протилежні схили каньйонів, що характеризувалися різними експозиціями, мали різний ступінь розвитку епіта хазмоендолітних комплексів, а також відрізнялися складом домінуючих видів водоростей.

Новые находки миксомицетов Comatricha filamentosa Meyl. и

Reticularia olivacea (Ehrenb.) Fr. на территории Украины

МОРОЗОВА И.И.

Харьковскийнациональныйуниверситетим. В.Н. Каразина, кафедрамикологииифитоиммунологии пл. Свободы, 4, г. Харьков, 61077, Украина

e-mail: irina_myxo@mail.ru

Исследования миксомицетов в Украине ведутся достаточно интенсивно. Они охватывают большинство природных зон страны. В целом для Украины на данный момент известно 278 видов миксомицетов (Кривомаз, 2010). Тем не менее, остаются такие виды, которые за всю историю изучения миксомицетов в Украине представлены единичными находками. Эти виды требуют особого внимания при изучении, так как могут обладать высоким созологическим статусом.

По данным литературы вид Reticularia olivacea в Украине был найден единожды (Зерова, 1967). Вид Comatricha filamentosa также представлен единичной находкой с территории Карпатских лесов (Кривомаз, 2010).

В декабре 2009 г. образцы данных видов были собраны в естественных условиях на территории НПП «Гомольшанские леса». Образцы инсерированы в Научный

им. В.Н. Каразина CWU (Myc).

Вид Reticularia olivacea (Ehrenb.) Fr. имеет ряд признаков, отличающих его от других видов рода Reticularia (прежде всего, от широко распространенного, массово встречающегося R. lycoperdon). Так, наш образец (гербарный номер MR-159) имел уплощенную форму эталия (1-2 мм в высоту 3,2×1,5 см в длину и ширину), темный, коричне- вато-оливковый цвет. Эталий был покрыт тонким, прозрачным кортексом, в местах прикрепления псевдокапиллиция на поверхности кортекса формировались светлые «ячейки». Хорошо развитый псевдокапиллиций был представлен трехмерной системой перфорированных пластинок, обладал жесткой структурой. Образец имел оливковую споровую массу, споры были собраны в кластеры по 7-10 шт. Поверхность спор была гладкой в местах прикрепления к соседним спорам в кластере и шиповатой снаружи. В мире даннй вид был зарегистрирован на территории Японии, Новой Зеландии, стран Западной Европы и США (The Eumycetozoan Research Project, 2008).

Вид Comatricha filamentosa Meyl. входит в группу длинноножковых коматрих с опадающим капиллицием. У представителей данной группы эластичный капиллиций слабо прикреплен к ножке, и при созревании спор опадает в виде длинного шлейфа. Наиболее близким к C. filamentosa по морфологии видом является C. alta Preuss., встречающийся на территории Украины значительно чаще. Тем не менее, наш образец (MS351) обладал признаками, позволившими рассматривать его именно как C. filamentosa. Так, у него наблюдалось наличие чашечки в основании споротеки, сформированной остатками перидия и споровой массы. На нитях капиллиция присутствовали характерные уплощенные расширения. Диаметр спор также был несколько большим, нежели у C. alta (10-10,3 мкм). В мире данный вид известен по находкам из Японии, Башкортостана и стран Западной Европы (The Eumycetozoan Research Project, 2008).

Автор благодарит к.б.н. А.Ю. Акулова за сбор гербарного материала.

Ржавчинные грибы, паразитирующие на видах рода Artemisia L.

ОВЧАРЕНКО Н.С.

Никитский ботанический сад – Национальный научный центр, отдел новых ароматических и лекарственных культур пгт Никита, Ялта, АР Крым, 98648, Украина

e-mail: Nadezhda_Ovcharenko.mail.ru

Ржавчинные грибы являются одними из самых опасных биотрофных грибов, паразитирующими на вегетативных органах многих полезных растений. Некоторые виды рода полынь (Artemisia L.) при промышленном выращивании поражаются ржавчиной. Заболевание поражает стебли и листья растения; при сильном заражении растение погибает. В годы с благоприятными погодными условиями ржавчинные грибы могут вызвать эпифитотию и полностью уничтожить урожай.

Поэтому целью исследований было изучение видового состава и биологии развития ржавчинных грибов на видах рода Artemisia в коллекции Никитского ботанического сада – Национального научного центра (НБС–ННЦ) и коллекционном на-

саждении ООО «Радуга» с. Лекарственное Симферопольского района. Исследования проводились в течение вегетационного периода 2008-2009 гг. На участке НБС–ННЦ было обследовано 30 видов полыни, в коллекции ООО «Радуга» – 3 вида. Всего было исследовано 30 видов рода Artemisia.

Входе фитопатологических обследований растений установлено, что наиболее распространен в насаждениях гриб Puccinia absinthii DC., который относятся к классу Basidiomycetes, порядку Uredinales, семейству Pucciniaceae. Он поражает следующие виды полыни: Artemisia absinthium L., A. balchanorum Krasch. (коллекция НБС–ННЦ), A. taurica Willd. (коллекция ООО «Радуга»).

Наиболее подвержен заболеванию вид Artemisia balchanorum. В 2008 и 2009 гг. распространенность этого гриба в насаждении достигала 100 % при интенсивности 4 и 5 баллов соответственно. Сначала на отдельных растениях появляются те- мно-бурые мелкие уредопустулы гриба. Они чаще всего находятся в середине метелки на нижней стороне листьев. Затем заболевание распространяется дальше по растению, захватывая все листья и стебли, доходит до середины растения. Нижняя сухая часть стебля не поражается. При очень сильном поражении уредопустулы появляются и на соцветиях.

Вид Artemisia absinthium в 2008 и 2009 гг. поражался ржавчиной незначительно, интенсивность развития 1–2 балла. Признаки заболевания появлялись в июлесентябре в виде коричневых мелких уредопустул, расположенных по краю листовой пластинки. По мере развития заболевания уредопустулы располагаются по всей нижней части листовой пластики. При этом вся листовая пластинка начинает желтеть, в дальнейшем по краям начинается некротизация ткани, которая распространяется на весь лист. Такие сухие, свернувшиеся листья хорошо заметны на зеленом растении. Заболевание распространяется на черешки и стебли растения. При низкой интенсивности заболевания существенного вреда всему растению это не приносит.

В2009 г. в коллекции ООО «Радуга» гриб Puccinia absinthii выявлен на A. taurica. Распространенность заболевания в насаждении 30 % при интенсивности 2 балла. По краю листовой пластинки с нижней стороны появляются коричневые уредопустулы, сразу занимая значительную его часть. Затем заболевание распространяется на стебли, где уредоложа располагаются между гранями. Со временем они темнеют, увеличиваются в размерах, некоторые из них сливаются. К этому моменту начинается отмирание близлежащих тканей.

Ржавчинные грибы зимуют в виде телейтоспор на сухих растительных остатках, поэтому обрезка растений и удаление растительных остатков могут снизить уровень поражения растений.

Таксономічні особливості та видова характеристика фітопланктону малих річок Донбасу

ОМЕЛЬЯНЕНКО М.Ю.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ фікології вул. Терещенківська, 2, м. Київ, 01601, Україна

e-mail: mari_om@land.ru

Проведено вивчення видового складу фітопланктону деяких малих річок Донбасу, а саме річок Північного Приазов'я: Полкова, Сухий Кальчик, Малий та Великий Кальчик. Таксономічна структура та об'єм виду та його систематична приналежність представлена за «Algae of Ukraine» (2006, 2009).

В угрупованнях фітопланктону річок Північного Приазов'я визначено 135 видів водоростей, що належать до 7 відділів (Cyanoprokaryota (8 видів), Euglenophyta

(5), Dinophyta (2), Chrysophyta (4), Bacillariophytа (65), Xanthophyta (1), Chlorophyta

(50)). Ядро альгофлори складали представники відділів Chlorophyta та Bacillariophytа (сумарно 82% від загальної кількості видів).

Найчастіше в планктоні зустрічалися представники родів Desmodesmus (Chodat) An et al. та Oocystis A. Braun, а також Nitzschia Hassal, Synedra Ehrenb. Спорадич-

но в пробах відзначали види роду Heterotrix Pascher.

За видовою різноманітністю вирізнялася р. Сухий Кальчик. Найбільш чисельними за кількістю видів та родів були відділи Chlorophyta і Bacillariophitа, кілька видів відносилися до відділів Cyanoprokaryota та Euglenophyta. Ядро альгофлори р. Сухий Кальчик формував протококово-діатомовий комплекс із значною різноманітністю основних компонентів. Встановлено, значне видове різноманіття альгофлори. Найчастіше (2-3 за шкалою Стармаха) в пробах фітопланктону траплялись види: Navicula crucigera (W.Sm.) Cleve, Synedra ulna (Nitzsch.) Ehrenb. Середню частоту трапляння мали види Ulothrix zonata Kütz, Fragilaria virescens Ralfs. Спорадично в пробах зустрічали Microcystis aeruginosa (Kütz.) Kütz.

Провідний комплекс видів р. Малий Кальчик формували Cymbella cymbiformis Ehrenb., Euglena polymorpha P.A. Dang. Середню частоту трапляння мали види

Stephanodiscus hantzschii Grunow, Oscillatoria planctonica Wolosz. Спорадично в пробах фітопланктону зустрічали Sideroceles ornata Ehrenb., Chlamydomonas sp.

Менш різноманітною була флора р. Полкової. Найчисельнішим за видовим складом відзначений відділ Bacillariophytа; дещо поступається за кількістю видів та родів відділи Cyanoprokaryota і Euglenophyta, найменшим видовим та родовим різноманіттям в фітопланктоні характеризувалися відділи Dinophyta, Xantophyta та Chrysophyta. Найбільшою частотою трапляння відзначалися види Cymbella affinis Kutz., Euglena acus Ehrenb. (2-3 за шкалою Стармаха). Середню частоту трапляння (1- 2 за тією ж шкалою) мали види Aphanigomenon flos-aque (L.) Ralfs, Cymatopleura solea W. Sm. Поодиноко траплялись види Chrysococcus rufescens G. A. Klerbs, Achnanthes exiqua Bory. Ядро альгофлори р. Полкової - діатомово - протококовий комплекс із незначною кількістю синьозелених, вольвоксових та евгленофітових водоростей.

Видове різноманіття фітопланктону р. Великий Кальчик невисоке. Найчастіше у пробах були відзначені види Diatoma ovalis Fricke, Nitzschia amphibia Grunow. Се-

редню частоту трапляння мали Monoraphidium contortum Chodat, Tetrastum triangulare

Chodat. Спорадично в пробах фітопланктону річки зустрічався вид Heterotrix tribonemoides Pascher.

Регіонально рідкісні види виявлені в р. Полкової (Gymnodinium paradoxum A.J. Schill.), а також р. Сухий Кальчик (Fragilaria arcus (Ehrenb.) Cleve) та р. Малий Каль-

чик (Chaetoceros wighamii Brightw.).

ЛІТЕРАТУРА

Algae of Ukraine: diversity, nomenclature, taxonomy, ecology and geography. Vol. 1.

Cyanoprocaryota, Euglenophyta, Chrysophyta, Xanthophyta, Raphidophyta, Phaeophyta, Dinophyta, Cryptophyta, Glaucocystophyta, and Rhodophyta // Eds. P.M. Tsarenko, S.P. Wasser, E. Nevo. – Ruggell, A.R.A. Gantner Verlag K. G., 2006. – 714 p.

Algae of Ukraine: diversity, nomenclature, taxonomy, ecology and geography. Vol. 2. Bacillariophyta // Eds. P.M. Tsarenko, S.P. Wasser, E.Nevo. – Ruggell , A.R.A. Gantner Verlag K. G., 2009. – 414 p.

Морфологічні особливості Chlamydomonas-подібних водоростей клади Reinhardtinia (Chlorophyta) в умовах культури

на агаризованих середовищах

ПАВЛОВСЬКА М.М.

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра ботаніки пр. Академіка Глушкова, 2, м. Київ, 03022, Україна

e-mail: annopol@rambler.ru

Рід Chlamydomonas Ehrenberg 1833 є одним з найбільших за кількістю видів серед зелених водоростей. На даний час описано понад 500 видів цього роду. Рід вважається критичним та гетерогенним у таксономічному відношенні (Ettl, 1976, 1983, Buchheim et al., 1990, 1997, Pröschold, 2001, та ін.). За результатами аналізу послідовностей гену, що кодує 18S рРНК Т. Накада (Nakada, 2008) виділив 7 молекулярних клад, до яких входять види роду Chlamydomonas. Одна з них – клада Reinhardtini - була об’єктом нашого дослідження. На основі вивчення 15 типових штамів видів клади Reinhardtinia в лабораторних умовах на агаризованих середовищах 1N BBM, 3N BBM, K та ES нами було виділено комплекс морфологічних ознак, що характеризують кладу в цілому, а також комплекси ознак менших груп невизначеного рангу, що входять в дану кладу.

За морфологічними ознаками клада Reinhardtinia характеризується тим, що всі види значну частину життєвого циклу проводять в пальмелевидному стані. При поділі протопласт повертається на 90º, при цьому піреноїд ділиться, а стигма розчиняється.

Виділені нами морфологічні групи співпадають з кладами, виділеними С. Ватанабе (Watanabe, 2006) в межах групи водоростей із орієнтованими за годинниковою стрілкою базальними тілами джгутиків, а саме: Heterochlamydomonas-clade

(Heterochlamydomonas lobata Langford et Cox, H. inaequalis Cox et Deason, H. rugosa

Langford et Cox); Volvox-clade (Ch. reinhardtii Dangeard, Ch. incerta Pascher,

Ch. cribrum Ettl, Ch. oogama Gerloff und Ettl); Neochlorosarcina-clade (Ch. baca Ettl, Neochlorosarcina sempervirens Watanabe); Asymmetrica-clade (Ch. rapa Ettl, Ch. mexicana Lewin, Ch. asymmetrica Korshikov).

Штами групи Heterochlamydomonas-clade надають перевагу середовищу з високою концентрацією солей (середовище К). Вегетативні клітини знаходяться в пальмелевидному стані. Зооспори формуються по 4. Клітини округлі, з одностороннім пристінним хлоропластом та боковим піреноїдом і передньою стигмою, без слизу.

Штами групи Neochlorosarcina-clade надають перевагу середовищу з ґрунтовою витяжкою (середовище ES). Вегетативні клітини знаходяться в пальмелевидному стані. Клітини округлі, з одностороннім пристінним хлоропластом та боковим піреноїдом і з великою стигмою, виділяють слабкий слиз.

У штамів групи Volvox-clade чіткої переваги до середовища не виявлено. У культурах до 1 місяця на агаризованому середовищі К та 3N ВВМ вегетативні клітини рухомі або знаходяться в розширеній ослизненій оболонці із джгутиками. У старих культурах клітини формують слиз за рахунок ослизнення розширених оболонок материнських клітин. Після виходу молодих клітин лишаються порожні оболонки. В усіх штамів клітини еліпсоїдні, мають чашоподібний хлоропласт з базальним піреноїдом і невеликою передньою стигмою, виділяють слабкий слиз.

Штами групи Asymmetrica-clade чіткої переваги до середовища не виявляють. Вегетативні клітини у культурі до 1 місяця рухомі, у старіших культурах клітини переходять в пальмелевидний стан. Вони мають видовжені клітини з одностороннім пристінним хлоропластом та боковим піреноїдом і маленькою стигмою, довжина клітин в 1,5 рази більша за ширину, без слизу.

ЛІТЕРАТУРА

Buchheim M.A., Trumel M., Zimmer E.A., Chapman R.L. Phylogeny of Chlamydomonas

(Chlorophyta) based on cladistic analysis of nuclear 18S rRNA sequence data // J. Phycol. – 1990. – 26. – P. 689-699.

Buchheim M.A., Buchheim J.A., Chapman R.L. Phylogeny of Chloromonas (Chlorophyceae): a study of 18S ribosomal RNA gene sequences // J. Phycol. – 1997. – 33. – P. 286-293.

Ettl H. Die gattung Chlamydomonas Ehrenberg. – 1976. – 1122 s.

Ettl H. Chlorophyta.1. Phytomonadina / Süβwasserflora von Mitteleuropa. Bd. 9. – Jena: G.Fischer, 1983. – 807 s.

Nakada T., Misawa K., Nozaki H. Molecular systematics of Volvocales (Chlorophyceae,

Chlorophyta) based on exhaustive 18S rRNA phylogenetic analyses // Mol. Phylogenet. Evol. – 2008. – doi:10.1016/j.ympev.2008.03.016.

Pröschol T., Mari B., Schlösserb U. G., Melkonian M. Molecular phylogeny and taxonomic revision of Chlamydomonas (Chlorophyta). I. Emendation of Chlamydomonas Ehrenberg and Chloromonas Gobi, and description of Oogamochlamys gen. nov. and Lobochlamys gen. nov. // Protist. – 2001. – 152. – P. 265-300.

Watanabe S., Tsujimura S., Misono T., Nakamura S. Hemiflagellochloris kazakhstanica gen. et sp. nov.: a new coccoid green alga with flagella of considerably unequal lengths from a saline irrigation land in Kazakhstan (Chlorophyceae, Chlorophyta) // J. Phycol. – 2006. – 42. – P. 696-706.

86 Phycology, Mycology, Bryology and Lichenology

Базидієві макроміцети на місці борової пожежі в НПП «Гомільшанські ліси»

1,2ПРИЛУЦЬКИЙ О.В., 2ОРДИНЕЦЬ О.В.

1Національний природний парк «Гомільшанські ліси» вул. Курортна, 156, с. Задінецьке, Зміївський р-н, Харківська обл., 63436, Україна e-mail: oleg_pril@yahoo.com

2Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, кафедра мікології та фітоімунології пл. Свободи, 4, м. Харків, 61077, Україна

e-mail: ordynets@mail.ru

У соснових лісах, особливо сухих, пожежі є звичайним і доволі регулярним явищем. Вони запускають вторинну сукцесію, протягом якої екосистема розвивається у напрямку до стану клімаксу або до моменту настання наступної пожежі.

Дослідженню змін у складі мікобіоти у зв’язку з лісовими пожежами почали приділяти увагу нещодавно. У Європі подібними дослідженнями дотепер залишалися охоплені лише базидієві макроміцети (агарикоїдні та афілофороїдні) соснових лісів Скандинавії. Проте результати цих робіт щодо сприятливості пожеж для різноманіття означених груп макроміцетів є суперечливими і потребують подальшої перевірки.

Умежах Національного природного парку «Гомільшанські ліси» (Харківська область, Україна) значні площі вкриті штучними насадженнями Pinus sylvestris L. Деякі з них сягають віку більше ста років і є подібними до природних борів, що розвивалися на території парку ще до початку ведення інтенсивного лісового господарства. На одній з таких ділянок, у старовіковому злаково-мертвопокровному сухому бору кварталу № 67 Задінецького лісництва, у 2008 р. сталася низова пожежа, внаслідок якої відбулося всихання 40 % деревостанів. У 2009 р. там було закладено стаціонарну пробну площу для дослідження різноманіття базидієвих макроміцетів на місці борової пожежі в умовах Харківського Лісостепу. Восени 2009 р. (протягом жовтнялистопада) нами було проведено дослідження видового складу базидієвих макроміцетів на погорілій ділянці, а також прилеглих до цього місця неушкоджених ділянок бору.

Урезультаті дослідження на погорілій ділянці нами було виявлено 15 видів макроміцетів. Одинадцять із них є типовими для прилеглих до згарища борових тери-

торій. Такі види, як Amanita muscaria [var. formosa] f. europaea Neville et Poumarat, Cystoderma carcharias (Pers.) Fayod, Galerina sideroides (Bull.) Kühner, Gymnopilus penetrans (Fr.) Murrill, Psilocybe montana (Pers.) P. Kumm., Mycena purpureofusca (Peck) Sacc., Rhodocollybia butyracea f. butyracea (Bull.) Lennox та Strobilurus tenacellus (Pers.) Singer були доволі поширеними на прилеглій негорілій території. Водночас, види

Cystodermella cinnabarina (Alb. et Schwein.) Harmaja, Pluteus atromarginatus (Konrad) Kühner та Rickenella fibula (Bull.) Raithelh є такими, що на прилеглій території траплялися нечасто. Окрім цього, на місці пожежі було виявлено два види, що не траплялися на прилеглих територіях. Це Myxomphalia maura (Fr.) Hora та Pholiota highlandensis

(Peck) A.H. Sm. et Hesler. Згідно літературних даних, ці види розвиваються виключно на місцях згарищ.

Також на погорілій території було виявлено два види афілофороїдних грибів, що розвивалися на стовбурах відмерлих сосен: Fomitopsis pinicola (Sw.) P. Karst. (зви-

чайний на прилеглих територіях) та Dichomitus squalens (P. Karst.) D.A. Reid (дуже нечисленний на прилеглих територіях). Загибель дерев внаслідок пожежі зумовила посилення спороношення цих видів.

В подальшому планується продовження спостережень за видовим складом базидієвих макроміцетів на згарищі, а також порівняння їх численностей на місці пожежі та неушкоджених ділянках бору в умовах Харківського Лісостепу. При цьому для відтворення умов природної пірогенної сукцесії необхідним є збереження на погорілій ділянці абсолютно всіх субстратів (сухостійних, повалених стовбурів, залишків підстилки тощо).

Деякі морфо-фізіологічні характеристики

Campylopus introflexus (Hedw.) Brid.

СОХАНЬЧАК Р.Р.

Інститут екології Карпат НАН України, відділ екоморфогенезу рослин вул. Стефаника, 11, м. Львів, Україна, 79000

e-mail: stentor62@gmail.com, morphogenesis@mail.lviv.ua

Під час дослідження видового різноманіття мохоподібних на відвалах шахти «Надія» м. Соснівки Сокальського району Львівської області (50o17'48" пн. ш. – 24o16'11" сх. д.) нами виявлено новий вид для бріофлори України – Campylopus introflexus (Hedw.) Brid. Мох зібрано на відкритій освітленій вершині одного з шахтних відвалів висотою 22-25 м на щільних аргілітових породах червоного кольору та піщаних осипах його схилів. На вершині він утворив суцільні, щільні дернини темнозеленого кольору із багатьма спорогонами та виводковими пропагулами, а на схилах – невеликі, менш щільні, слабо блискучі дернинки. Ймовірно, поширення моху відбувалося саме з вершини відвалу до його основи зі стічними водами та внаслідок переміщення породи.

З літературних джерел відомо, що C. introflexus є адвентивним екзотичним ви-

дом (Razgulyaeva et al., 2004; Hassel, Söderström, 2005). У Європі вперше він був вияв-

лений у 1941 р. у м. Сассекс (Великобританія), звідки він швидко поширився по всій Європі (відомий, зокрема у Великобританії, Ірландії, Ісландії, Франції, Італії, Нідерландах, Швеції, Португалії, Норвегії, Данії, Бельгії, Німеччині, Чехії, Литві, Польщі та Прибалтійській частині Росії – у Калінінградській області) і досяг України. Нами цей мох було виявлено восени 2009 року.

Поширення C. introflexus може відбуватися різними шляхами. Він легко колонізує відкриті порушені місця, утворюючи великі щільні дернини. Крім статевого, йому притаманне також і вегетативне розмноження: швидке розповсюдження верхівковими частинами стебла, які легко відламуються і розносяться вітром і водою, а також, можливо, і тваринами. У літературі повідомляється про перенесення C. introflexus птахами на досить великі відстані (Biermann, 1999, Hasse, 2007), і ймовірно, що саме таким способом його було занесено у нашу країну.

На підставі результатів проведених досліджень встановлено, що виводкові верхівки стебел C. introflexus досить швидко регенерують на стерильному піску. Вже

через 4 дні із них з’являються нові пагони, які невдовзі починають галузитися, а лише потім з’являється протонема. Ізольовані листки, навпаки, спочатку регенерують протонемою, на якій приблизно через2 тижнізакладаються брунькиіз’являються нові пагони.

Літературні дані свідчать, що C. introflexus оселяється навіть на бідних грунтах з низьким рН – 4-6 (Hasse, 2007), на підставі ж наших досліджень встановлено, що рН грунту у місцях, звідки було взято зразки для досліджень, становив: на вершині терикону – 6,0-6,1, а на схилах та підніжжі – 5,6-5,9. Визначено, що густота і висота дернинок, а також біомаса є більшими у тих дернинках моху, які ростуть на вершині, порівняно з дернинками з підніжжя, причому усі показники значно зростають на освітлених ділянках. Пагони з дернинок, зібраних на вершині, переважно нерозгалужені. Розгалужені стебла становлять 22-25 %. У дернинках, які ростуть у підніжжі терикону, виявлено більше розгалужених пагонів (33 %) порівняно із дернинками з вершини.

Загальний вміст хлорофілів у рослинах C. introflexus з освітлених оселищ є нижчим за його вміст у рослинах із затінених ділянок і становить 200-210 мкг/г сирої маси та 250 мкг/г сирої маси відповідно. Встановлено вищий вміст каротиноїдів на освітлених ділянках вершини (77 мкг/г сирої маси) та дещо нижчий у затінку (63 мкг/г сирої маси). Відношення хлорофілу а до хлорофілу b у рослинах, які росли на освітленій ділянці вершини, становило 1,26, а у рослинах із затінку на вершині – 1,19, що свідчить про підвищення участі хлорофілу b у захисті фотосинтетичної системи клітин.

Отже, можна стверджувати, що C. introflexus переважно заселяє відкриті, освітлені ділянки, хоча нормально росте і у затінку. Показано, що всі проаналізовані морфологічні параметри чітко залежать від умов росту.

Оценка антагонистических свойств почвенных грибов из рода Trichoderma по отношению к серой гнили

СТАДНИЧЕНКО М.А.

Белорусский государственный университет, биологический факультет, кафедра ботаники ул. Курчатова, 10, г. Минск, Беларусь

e-mail: stadnichenko_m@list.ru

В настоящее время исследования по разработке и совершенствованию биологических методов защиты овощных культур от болезней находятся в рамках приоритетных направлений. Биологические средства защиты обладают высокой экологичностью, безвредны для человека и животных, способствую оздоровлению и стабилизации сельскохозяйственного производства (Гулий и др., 1982; Васильева, Кулиниченко, 2001). В качестве профилактики и лечении инфекционных болезней используются препараты грибного происхождения, способные подавлять рост и развитие других грибов, вместе с неспособностью поражать живые растения. Широко используются в сельском хозяйстве для биологического контроля паразитов растений грибы из рода Trichoderma Pers. (Коломбет, 2007). Среди грибов-антагонистов патогенной микобиоты хорошо изучены Trichoderma viride Pers., T. hamatum (Bonord.)

Bainier, T. lignorum (Tode) Harz, Т. harzianum Rifai и др. Многие грибы из данного рода зарекомендовали себя как биологические агенты по отношению к возбудителю серой гнили, который характеризуется высокой пластичностью к изменяющимся факторам среды и степенью устойчивости к химическим средствам защиты (Гринько, 1992).

Цель нашей работы – дать оценку антагонистической активности грибов рода

Trichoderma на несовершенный гриб Botrytis cinerea Pers.: Fr. in vitro. В работе использовались 3 штамма триходермы: T. viride 457, T. hamatum 431, T. polysporum 407;

и15 моноспоровых изолятов возбудителя серой гнили, выделенных из пасленовых культур. Антагонистическую активность грибов рода Trichoderma по отношению к возбудителю ботритиоза изучали методом встречных колоний. Критерием оценки антагонистических свойств являлось влияние почвенных грибов на вегетативную и генеративную функции фитопатогенного гриба.

Исследования показали, что все штаммы рода Trichoderma оказывали на B. cinerea ингибирующее действие в той или в иной степени, что зависело от изолята

имодификации посева. При одновременном посеве наибольшее угнетение роста B. cinerea отмечено в тесте с T. hamatum, наименьшее – с T. polysporum. Установлено, что изученные нами штаммы триходермы проявляли различную степень гиперпаразитической активности: нарастали на колонии патогена и обильно спороносили. В отношении всех изолятов гриба B. cinerea гиперпаразитизм в 3-4 балла проявил штамм T. hamatum. Балл гиперпаразитизма варьировал от 1 до 4 при совместном культивировании гриба и штаммов T. viride и T. polysporum. Результаты исследований продемонстрировали высокую антагонистическую активность почвенных грибов рода Trichoderma по отношению к серой гнили, что свидетельствует о возможности использования данных штаммов в качестве агентов биологической защиты.

ЛИТЕРАТУРА

Васильева В.Л., Кулиниченко В.Л. Теоретические аспекты микробиологического метода защиты растений // Защита растений на рубеже XXI века: Материалы научно-практической конференции, посвященной 30-летию БелНИИЗР (Минск-Прилуки, 19-21 февраля 2001 г.). –

Мн.: Белбизнеспресс, 2001. – С. 350-353.

Гулий В.В., Иванов Г.В., Штерншис М.В. Микробиологическая борьба с вредными организмами. – Москва: Изд-во «Колос». – 1982. – C. 40-41

Гринько Н.Н. Применение триходермина в условиях защищенного грунта // Защита растений. – № 1. – Мн., 1992. – C. 19-20.

Коломбет Л.В. Грибы рода Trichoderma – продуценты биопрепаратов для растениеводства Микология сегодня. Т. 1. – М.: Национальная академия микологии, 2007. – С. 323-371.