Ohorona_pratsi

- попередити про необхідність виконання правил охорони праці та техніки безпеки студентами під час проходження виробничої практики (проходження інструктажу на робочому місці та допуск до роботи студента по наказу).

4.2.3 Заходи факультету та кафедр по організації виробничої практики

На основі договорів із базами виробничої практики та розподілу студентів, по відповідним базам практики, профілюючими кафедрами, відповідальний за проходження виробничої практики на механіко-математичному факультеті готує наказ по Київському національному університету імені Тараса Шевченка, який узгоджується із керівником практики університету. В наказі вказуються керівники виробничої практики від факультету, згідно педагогічного навантаження викладача.

До виробничої практики допускають студенти, що повністю виконали навчальний план теоретичного навчання та пройшли інструктаж по техніці безпеки.

Перед від’їздом на виробничу практику студент одержує:

-направлення на практику;

-робочу програму практики, узгоджену з науковим керівником бази практики, та індивідуальне завдання;

-оформлений індивідуальний щоденник виробничої практики із заповненою путівкою.

-інформацію про початок та кінець практики, форми контролю проходження практики з

боку кафедри та факультету, вимоги та форма звітності результатів проходження

виробничої практики.

4.3 Основні вимоги до правил поведінки студентів при проходженні виробничої практики у рамках вимог виконання правил по техніці безпеки та охорони праці

4.3.1 Правила поведінки студентів при проходженні виробничої практики

Проходження виробничої практики кожним студентом є обов’язковим, як і вивчення теоретичних дисциплін навчального плану.

- 79 -

З метою кращої підготовки до виробничої практики студент повинен:

-ознайомитися з програмою практики і змістом робіт, які буде виконувати;

-одержати необхідну консультацію з організаційних та методичних питань від керівника практики профілюючої кафедри;

-взяти участь в інструктивній нараді, яку проводить відповідальний за проведення виробничої практики механіко-математичного факультету.

Студент, прибувши на підприємство, повинен подати керівникові від підприємства щоденник, пройти інструктаж з техніки безпеки й пожежної профілактики, ознайомитися з робочим місцем, правилами експлуатації устаткування та уточнити проходження виробничої практики.

Вперіод проходження виробничої практики студент зобов’язаний:

-суворо дотримуватись правил внутрішнього розпорядку бази практики та мати зразкову дисципліну;

-набути відповідні навички з майбутньої спеціальності;

-своєчасно виконувати вказівки керівника практики від виробництва і неухильно дотримуватись правил техніки безпеки; - виконувати індивідуальне завдання; -систематично вести щоденник практики та своєчасно скласти звіт про проходження практики.

4.3.2 Підведення підсумків виробничої практики

Звітній період підведення результатів виробничої практики студентів починається за 2-3 дні до терміну закінчення практики.

Після закінчення практики студент повинен подати на профілюючу кафедру:

-щоденник виробничої практики;

-науково-технічний звіт про проходження виробничої практики.

Вщоденнику повинні бути:

-відмітки в путівці про прибуття і вибуття з підприємства;

-ділова виробнича характеристика студента, оцінка його роботи на виробництві, підписана

керівником практики від підприємства.. Підпис керівника практики завіряється печаткою

відділу кадрів бази практики.

- 80 -

У звіті про проходження виробничої практики висвітлюються такі питання:

-загальні відомості про базу практики, порядок та термін практики;

-відомості про наукового керівника бази практики;

-виконання програми практики та індивідуального завдання;

-науково-технічний зміст основних робіт практики з попередніми висновками;

-висновки.

Захист результатів проводиться у терміни визначені кафедрою, перед комісією, склад якої призначається завідуючим профілюючої практики або на засіданні кафедри.

Незадовільна оцінка результатів виробничої практики для студента механіко-математичного факультету, як правило, приводить до виключення із списку студентів факультету.

Оформлені належним чином щоденники виробничої практики та технічні звіти студентів зберігаються на кафедрах факультету.

На протязі 15 днів після підведення підсумків проходження виробничої практики, відповідальні за виробничу практику профілюючих кафедр повинні подати відповідальному за виробничу практику на механіко-математичному факультеті узагальнений звіт відповідних профілюючих кафедр по схемі звіту, яка приводиться у додатку №1.

Звіт відповідального за виробничу практику студентів механіко-математичного факультету та аналіз підведення її підсумків щорічно, у плановому порядку, заслуховується і затверджується на засіданні Вченої Ради факультету.

СХЕМА звіту відповідального за виробничу практику студентів ___ курсу

механіко-математичного факультету за ________ н.р.

1.Кафедра_______________________________________

2.Перелік підприємств (база практики), де проходили студенти:

3.Кількість та прізвища студентів, які не пройшли практику:

-81 -

__________________________________________________________

____________________

4.Причини не проходження практики:

____________________________________________

__________________________________________________________

____________________

5.Результати захисту звітів студентів про виробничу практику:

“5” _____ “4” _____ “3” ______ “2” _____ (Вказати причину незад.оцінки)

__________________________________________________________

____________________

6. Керівники виробничої практики студентів :

7. Кількість дипломних робіт, що виконуються по науковим тематикам баз практики__________________________________________________

_

8. Навести декілька прикладів наукових досягнень студентів по результатам виробничої практики

__________________________________________________________

_________

__________________________________________________________

_________________

9. №№ протоколів і дати засідань кафедри, де обговорювалися підготовка, хід і результати виробничої практики студентів

Зав. кафедрою

Відповідальний за виробничу практику студентів кафедри

- 82 -

Частина 2. ГІГІЄНА ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧЕ СЕРЕДОВИЩЕ

Розділ 5. Виробниче середовище та його вплив на організм людини

5.1 Діяльність людини і її характерні ознаки

Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем. Діяльність — це специфічний спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовнокультурну сутність людини. Існують три типи діяльності: гра, навчання і праця. За Арістотелем, справжня мета людського життя — блаженство, яке називається діяльністю. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживання, творіння культури.

Характерні ознаки діяльності людини:

-вона діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певної потреби; -вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші

люди, предмети; природа тощо); -обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь у спілкуванні;

-з самого початку життя людина грається, вчиться, а далі — працює; -саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду;

-відчуває вплив умов життя, як на рівні оточення (мікросередовище), так і на рівні суспільства (макросередовище); -діяльність має цілеусвідомлений і цілеспрямований характер.

На основі того, що людська діяльність являє собою систему усвідомлених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетворення навколишнього світу можна сформулювати таке визначення. Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

- 83 -

Свідома активність людини формується і проявляється у діяльності, яка відбувається в певній системі відносин з іншими людьми. Результати діяльності впливають на оточуючий світ, на життя і судьби інших людей. Діяльність формує особистість людини, яка виражається знову ж в діяльності. Так, участь у суспільно-корисній роботі дружного колективу розвиває у людини колективізм, організованість, вміння пов`язувати власні інтереси з інтересами колективу і суспільства. Розуміння провідного впливу діяльності на формування особистості А.С.Макаренко поклав у основу розробленої ним теорії і практики виховної роботи.

Життя людини – це постійна динаміка різних видів її діяльності. Проте в усій різноманітності діяльностей, які освоює людина протягом життя, існує три види, що здійснюють найбільший вплив на розвиток її особистості. Це гра, навчання і праця. Генетично змінюючи одна другу, вони співіснують протягом всього життя людини.

Гра – це найпростіший вид діяльності, яким оволодіває дитина в процесі свого розвитку. В ній розпочинається формування людини як особистості, як суб`єкта діяльності. Її метою є сама процесуальна сторона, а не практичні результати, які отримуються. Гра є формою прояву активності дитини, вона виступає як засіб, що дозволяє в доступній формі оволодівати діяльністю дорослих. Заміщуючи реальні об`єкти певними символами чи іншими предметами, дитина імітує діяльність, що дозволяє їй самій стати суб`єктом діяльності. В перших іграх чітко проглядається керівна роль дорослого. Він розкриває функціональну роль іграшки. Наслідуючи дії дорослого, дитина починає гратися самостійно. Ініціатива гри переходить до дитини. З розвитком дитини змінюються і її ігри. В перші два роки життя вона оволодіває рухами і діями з оточуючими предметами, що приводить до виникнення функціональних ігор. В них дитина розкриває нові незнайомі їй властивості предметів і способи дій з ними. Важливе значення тут має оволодіння мовою. Більш складними являються конструктивні ігри. В них дитина починає осмислювати значення предметів і їх взаємодії. Фукціональні та конструктивні ігри відносяться до розряду маніпулятивних. У 3-4 роки появляються сюжетно-рольові ігри, які включають дитину у колективні стосунки. В грі вона розвиває свої психічні властивості. Спеціально підбираючи ігри, можна цілеспрямовано впливати на розвиток різних психічних якостей: увагу, сприймання, пам`ять, волю. В сюжетно-рольових іграх дитина, виконуючи певну роль, привчається діяти за правилами, що розвиває її дисциплінованість,

- 84 -

витримку, наполегливість тощо. Вони полегшують перехід до якісно нового типу гри – гри за правилами, де поведінка учасників регламентується певними абстрактними вимогами. Перед вступом до школи появляються дидактичні ігри, які наближають дитину до процесу навчання.

Навчання – це активний процес спрямування діяльності і поведінки дитини на засвоєння нею суспільно-історичного досвіду людства. Його виділення в самостійний вид діяльності відбулося в результаті постійного ускладнення людської праці, застосування більш досконалих засобів виробництва, для використання яких потрібний великий запас знань, навичок і вмінь. Воно є своєрідним підготовчим періодом до трудової діяльності і в той же час основним, провідним типом діяльності для школярів. Навчання не є простою передачею знань від учителя до учня. Це процес активного оволодіння знаннями, навичками і вміннями під керівництвом учителя. Воно повинно мати розвиваючий характер. Повідомляючи учням знання, вчитель повинен навчати їх спостерігати і думати, виражати свої думки за допомогою мови. Оволодіваючи знаннями, учні навчаються самостійно мислити і здобувати нові знання. Життєвий досвід переконливо показує, що переходячи від навчання до практичної діяльності чи в галузі науки, чи в галузі сучасного виробництва, людина утримується на рівні свого часу, якщо постійно працює над собою, тобто продовжує самостійно навчатися.

Праця - це вид діяльності, спрямований на створення суспільно-корисного продукту, який задовольняє потреби людей. Метою трудової діяльності є вироблення предметів, необхідних для задоволення людських потреб. При цьому зовсім не суттєво чи потрібний даній людині вироблений нею продукт. Важливо щоб він був потрібний суспільству в цілому. Значить цілі діяльності людини не визначаються її власними потребами, а задаються суспільством. Отже, трудова діяльність за своєю природою є суспільною. Її формують, визначають і спрямовують потреби суспільства. Будьяка діяльність є суспільною і за своїм характером. Завдяки розподілу праці жодна людина не виробляє всього того, що їй треба, майже ніколи не бере участі у виробництві хоч би одного продукту від початку до кінця. Таким чином, потреби людини задовольняються не її власною працею, а суспільством. Характер їх задоволення визначається системою виробничих відносин, які панують у суспільстві. Потреби — це нужда, необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозабезпечення. Потреби поділяються на групи:

- 85 -

•фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);

•екзистенціальні (це потреби у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

•соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

•престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);

•особистісні (у самовираженні, у самореалізації або самоактуалізації), тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особистості;

•духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в самопізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо).

Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші — набутими.

Діяльність людини має предметний і духовний характер. Діяльність є предметною, тому що її результатом є матеріальні предмети. У цих предметах людина втілює своє розуміння світу, свій розум, властивості, інтереси, потреби почуття. Види діяльності забезпечують існування людини та її формування як особистості. До видів діяльності належать: праця, гра, навчання, спілкування. До типів діяльності належать такі, що будуються за ознаками суспільних відносин, потреб та предметів. Але жодний тип діяльності не реалізується у чистому вигляді. Наприклад, праця — це і пізнання, і оцінка, і спілкування. Кожна людина має свою ієрархію видів і типів діяльності. Загалом, ієрархія видів і типів діяльності — це, до певної міри, програма життя людини.

Однією зі специфічних форм діяльності є праця. Праця це процес, що відбувається між людиною і природою. Перетворюючи природу, людина перетворює і себе. У процесі праці розвиваються здібності людини, а також мислення, чуттєве сприйняття світу. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб. Але праця — це не тільки процес, в якому люди вступають між собою в певні виробничі відносини. Вона проявляється в конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію. З

- 86 -

фізіологічної точки зору праця — це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона необхідна і корисна для людини. І тільки у шкідливих умовах праці або при надмірному напруженні сил людини, в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці. Людська праця докорінно відрізняється від «праці» тварин. Найголовнішою відмінністю є те, що людина використовує знаряддя праці, виготовлені знаряддями праці. Тварина цього робити не вміє. Ми підходимо до людини з трьома різними вимірами її суті: біологічним, психічним і соціальним. Під психічним розуміємо внутрішній духовний світ людини — її волю, переживання, пам'ять, характер, темперамент тощо. Соціальне і біологічне існують у нерозривній єдності. Біологічне, природне, можна спрощено назвати системою, «що живе», а соціальне — «як живе». Але і «що живе» і «як живе» злилися в єдине ціле, в соціальну істоту на ім'я Людина. Природне функціонування її організму соціальне, залежить від тих об'єктивних історичних умов, в яких вона живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколишнього середовища. Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і соціального рівня. При цьому людський індивід — це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального, а їх інтегральна єдність, яка є основою до виникнення нового якісного ступеня — особистості. Особистість

— це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів. Головною підсумковою властивістю особистості виступає світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність.

Мета життя людини розвивається в різноманітних видах діяльності праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому праця — не самоціль, а реальна основа створення об'єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти. Коли ми говоримо про життя, то необхідно розглянути і протилежне йому поняття — смерть. З усвідомленням кінцевого людського особистого буття можна зрозуміти ціль життя, пізнати людину, зрозуміти те, що природа або Творець створили цю конкретну людину, усвідомити цінність і неповторність людського життя, тобто бережливого ставлення до неї.

За Арістотелем, справжня мета людського життя — блаженство, яке називається діяльністю. Діяльність душі пізнавальна. Але пізнання істини є найпривабливішою з усіх видів діяльності. Діяльність розуму відрізняється значністю та цілісністю

- 87 -

імістить у собі насолоду, яка підсилює енергію. Саме до такої мети

іповинна прагнути людина.

5.2 Фізична праця, розумова (інтелектуальна ) праця

Діяльність людини можна поділити на дві категорії – фізичну та розумову.

Фізична діяльність – діяльність, пов’язана з конкретними предметними діями (наприклад, перевезення вантажу, інструментальне виробництво тощо).

Розумова діяльність пов’язана з психічними процесами, під час яких людина планує свої дії, оперуючи образами та мовними символами.

Особливості фізичної діяльності людини Фізичну роботу(роботу м’язів) можна поділити за її

характером на два види – статичну і динамічну.

При статичній роботі підвищується обмін речовин, збільшується витрата енергетичних ресурсів, але меншою мірою ніж при динамічній. Особливістю такого виду праці є її виражена втомлювана дія, що зумовлена довготривалим скороченням і напруженням м’язів, відсутністю умов для кровообігу, внаслідок чого відбувається накопичення кінцевих і проміжних продуктів обміну. Це дуже швидко призводить до розвитку втоми.

Динамічна робота пов’язана з переміщенням у просторі частин тіла або усього тіла. У результаті енергія, яка витрачається при такій праці, перетворюється на механічну і теплову. Динамічні скорочення м’язів мають перервний характер, що сприяє повноцінному кровопостачанню і кисневому обміну, а це, своєю чергою, призводить до меншої втомлюваності.

Працездатність м’язів залежить також і від обсягу навантаження – чим воно більше, тим швидше втомлюються м’язи. Для виконання фізичної роботи дуже важливо добрати середні величини ритму і навантаження. Це сприятиме підвищенню продуктивності і скороченню періоду втомлюваності (втома настане пізніше).

У процесі роботи будь-якої частини тіла до неї надходить більше крові, ніж при стані спокою. Чим більшу роботу виконують м’язи, тим більше поживних речовин і кисню надходитиме до них за допомогою крові. Чим більше фізичної праці, занять фізичною культурою, спортом, тим швидше ростуть м’язові волокна, людина стає сильнішою. Фізичні вправи взагалі добре впливають на весь організм людини, зміцнюють здоров’я, загартовують людину,

- 88 -