Господарське право (Вінник Оксана Марянівна)
.pdfЗазначені положення (щодо повноважень власника майна у сфері господарювання) віддзеркалені в статтях 134 і 135 ГК України. Відповідно до ч. 1 ст. 134, суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених ГК.
У ст. 135 ГК України визначаються організаційно-установчі повноваження власника, а саме його права:
•одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства;
•особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські
повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до ГК та інших законів;
•здійснювати організаційно-установчі повноваження на основі належних йому корпоративних прав відповідно до ГК та інших законів;
•приймати рішення про об'єднання створених власником унітарних підприємств-невласників у господарські об'єднання, передбачені ГК та іншими законами (найчастіше це повноваження реалізується щодо державних і комунальних підприємств шляхом створення за їх участі відповідно державних чи комунальних господарських об'єднань).
Організаційно-установчі повноваження власник може реалізовувати особисто чи за допомогою уповноваженого ним органу (уповноваженої особи). Цей правовий субінститут (уповноваженого органу чи уповноваженої власником особи)
застосовується у тих випадках, якщо: а) власник володіє значним за обсягом масивом майна, щодо якого неспроможний забезпечити всі організаційноуправлінські повноваження; б) власник не володіє необхідними професійними знаннями та навичками щодо здійснення таких повноважень; в) майно власника різноманітне за своїм складом і призначенням, що вимагає забезпечення специфіки управління майном різних категорій (різного призначення) і, відповідно, наявності необхідних для цього знань, досвіду, навичок.
Реалізація зазначених повноважень власника здійснюється у різних правових формах, що може бути проілюстровано такою схемою:
3. Похідні від права власності правові титули майна суб'єктів господарювання
Специфіка сучасних засобів виробництва обумовлює той факт, що їх використання (експлуатація) здійснюється, як правило, не самим власником, а іншими суб'єктами, яким власники передають ці засоби на певній правовій основі (титулі). Правові титули майна, що зберігають за власником значну частину повноважень щодо майна, яке закріплюється ним за іншим суб'єктом без передачі останньому всієї сукупності прав, притаманних традиційному власнику,
називаються похідними від традиційного права власності. Такими титулами є: а)
право довірчої власності; б) право господарського відання; в) право оперативного управління; г) право користування (в тому числі оренди). Всі вони є похідними від права власності й залежними від власника (первісного власника). В межах закону, що вимагає зміст кожного з цих інститутів, власник, залежно від мети передачі майна, тією чи іншою мірою «підрегульовує» свої відносини з відповідним суб'єктом.
Право довірчої власності було започатковано 19.06.2003 р. (шляхом внесення відповідних змін до Цивільного кодексу України) у зв'язку з прийняттям двох законів: «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (19.06.2003 р.) і «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (19.06.2003 р.). Відповідно до ч. 2 ст. 316 ЦК України, право довірчої власності визнається особливим видом права власності, яке виникає на підставі закону або договору управління майном. Проте, відповідно до вищезазначених законів, таке право виникає лише на підставі відповідного договору (договору управління майном), що укладається власником майна - установником; управителем (довірчим власником) як стороною за договором може бути належним чином створена організація - фінансова установа (ст. 1 Закону «Про іпотечне кредитування...», ст. 1 Закону «Про фінансово-кредитні механізми...»); управитель як довірчий власник розпоряджається довірчим майном лише у визначених законом і договором межах (ст. 26 Закону «Про іпотечне кредитування...», ст. 8 Закону «Про фінансовокредитні механізми...»), а за власними зобов'язаннями (не пов'язаними з управлінням довірчим майном) відповідає майном, що належить йому на загальному праві власності. Відтак, право довірчої власності у сфері господарювання є похідним (його встановлення залежить від первісного власника майна - управителя), обмеженим (межі використання довірчої власності встановлюються законом і договором) та додатковим правовим титулом майна (встановлюється зазвичай установником як первісним власником майна на договірних засадах зі створеною відповідно до закону господарською організацією, що має власне майно).
Право господарського відання (ст. 136 ГК України) порівняно з правом власності є більш обмеженим і передбачає можливість володіння, користування і розпорядження закріпленим на цьому правовому титулі майном на розсуд суб'єкта цього права (підприємства), але в межах закону і затвердженого власником майна статуту підприємства. Суб'єкт права господарського відання за своїми зобов'язаннями відповідає усім майном, що закріплене за ним на цьому правовому титулі, і може бути суб'єктом банкрутства. На такій правовій основі майно закріплюється за державними (ч. З ст. 73, ч. 2 ст. 74 ГК України) та комунальними (ч. З ст. 78 ГК України) унітарними підприємствами, що діють з метою отримання прибутку; унітарними комерційними підприємствами, що створюються господарськими товариствами, кооперативами, громадськими та релігійними організаціями, громадянами.
Право оперативного управління (ст. 137 ГК України) також є похідним від права власності, але ще більш обмеженим, ніж право господарського відання. Суб'єкт права оперативного управління може володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за ним майном лише за його цільовим призначенням, самостійно розпоряджаючись закріпленими за ним коштами (державні установи) та іншим майном, крім основних фондів (казенне підприємство). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у такого суб'єкта надлишкове майно, а також майно, що використовується ним не за призначенням (ч. 2 ст. 137 ГК). Суб'єкт права оперативного управління відповідає за своїми зобов'язаннями лише майном, яким має право розпоряджатися. Якщо такого майна не вистачає для покриття його боргів, то субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями суб'єкта права оперативного управління у визначених законом та/або установчими документами суб'єкта цього права випадках несе власник майна (щодо казенних підприємств - держава в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство). Цей правовий титул використовується щодо казенних
підприємств (ч. З ст. 73, ч. З ст. 76 ГК України), унітарних некомерційних підприємств (ч. З ст. 78 ГК України), а також щодо унітарних некомерційних підприємств, які створюються господарськими товариствами, кооперативами, громадськими та релігійними організаціями, громадянами.
Право користування широко використовується як додатковий правовий титул майна суб'єктами господарських правовідносин, що виникає на договірних засадах (на підставі договору оренди та інших видів договорів, що передбачають користування чужим майном - договір лізингу, концесійний договір та ін.), в тому числі у результаті внесення учасником господарської організації корпоративного типу (господарського товариства, кооперативу, добровільного господарського об'єднання) свого вкладу/паю у формі права на користування певним майном (земельною ділянкою, іншими об'єктами нерухомості, устаткуванням) без передання права власності на таке майно господарській організації за участь/членство в ній.
ТЕМА 12.
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ МАЙНА У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ
1.Загальні тенденції правового регулювання відносин власності у сфері економіки.
2.Особливості правового режиму публічних форм власності: поняття, зміст, правові форми реалізації.
2.1.Право державної власності на засоби виробництва: поняття, зміст, правові форми реалізації;
2.2.Право комунальної власності на засоби виробництва та правові форми його реалізації.
2.3.Правові засади приватизації державного та комунального майна.
3.Право приватно-колективної власності.
3.1. Право колективної власності на засоби виробництва та форми його реалізації.
3.2.Право приватної власності на засоби виробництва та форми його реалізації.
4.Використання природних ресурсів у сфері господарювання.
5.Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання.
6.Поняття та загальні засади здійснення корпоративних прав.
7.Правовий режим цінних паперів у господарській діяльності.
1.Загальні тенденції правового регулювання відносин
власності у сфері економіки
Відносини власності в Україні протягом останніх 16-17 років зазнали кардинальної трансформації, що було зумовлено переходом від планово-розподільчої економіки до переважно ринкової.
Економічні перетворення відносин власності в процесі сучасної економічної реформи, що передбачає запровадження ринкових форм господарювання, здійснюються шляхом:
•подолання гіпертрофії державної власності шляхом: а) приватизації майна державних підприємств і організацій; б) виділення комунальної власності в самостійну форму власності;
•реформування державного сектору економіки шляхом: а) корпоратизації державних підприємств; б) застосування форми акціонерного товариства для започаткування державних господарських організацій двох основних категорій: для безпосереднього здійснення господарської діяльності (на-
приклад, ВАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», ВАТ «Державний ощадний банк України», ВАТ «Державний експортно-
імпортний банк України») і для організації господарської діяльності інших державних підприємств (державні холдингові компанії: «Укрресурси», «Укрпапірпром» та ін.); в) передачі в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів;
•кардинального розширення сфери застосування колективної власності, що має місце як у процесі приватизації, так і в результаті введення нових організаційно-правових форм господарювання (господарських товариств,
фермерських господарств, кредитних спілок), координації господарської діяльності (промислово-фінансові групи, добровільні господарські об'єднання), а також розширення сфер застосування кооперації, в тому числі виробничих кооперативів;
•використання новітніх договорів, адекватних ринковим засадам господарювання та сучасному рівню науково-технічного забезпечення сфери економіки: лізингу, концесії, агентського договору, трансферу технологій та ін.;
•легалізації та підтримки приватної власності на засоби виробництва;
•залучення іноземного капіталу у вітчизняну економіку з метою її структурної перебудови, підвищення науково-технічного рівня, організації управління та
ефективності вітчизняного виробництва.
Залежно від суб'єкта права власності розрізняють такі форми права влас-
ності:
•право державної власності, суб'єктом якого є народ України, Українська держава, Автономна Республіка Крим;
•право комунальної власності, суб'єктом якого є територіальні громади, які реалізують його через органи місцевого самоврядування;
•право колективної власності, суб'єктом якого є господарські організації корпоративного типу та об'єднання громадян;
•право приватної власності, суб'єктом якого є громадяни України, громадяни
інших держав, особи без громадянства.
Залежно від ступеня персоніфікації суб'єкта права власності згадані форми поділяють на:
•право публічної власності, суб'єктом якого є заздалегідь невизначене і постійно змінюване коло осіб (народ України як суб'єкт права державної власності; територіальна громада як суб'єкт права комунальної власності);
•право приватно-колективної власності, суб'єкт якого чітко визначений - певне коло фізичних та/або юридичних осіб (право колективної власності)
або певна фізична особа (право приватної власності) чи створене нею підприємство-власник.
Згадані види права власності мають спільні риси. Право державної та право комунальної власності мають генетичний зв'язок, оскільки друге виокремилося з першого (відповідно до першої редакції Закону «Про власність», комунальна власність розглядалася як вид державної власності, і лише після прийняття 28.06.1996 р. Конституції України вони почали розглядатися як окремі форми власності).
2. Особливості правового режиму публічних форм власності
2.1. Право державної власності на засоби виробництва: поняття, зміст, правові форми реалізації
Право державної власності на засоби виробництва в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що регулюють відносини державної власності щодо цього майна.
Право державної власності на засоби виробництва в суб'єктивному розумінні - це юридично визначена і забезпечена можливість суб'єкта цього права використовувати належні йому засоби виробництва своєю владою в інтересах народу України.
Своєрідність права державної власності полягає в тому, що:
•функції власника щодо об'єктів державної власності (засобів виробництва у тому числі) здійснюються вищими органами державної влади: Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України і реалізуються через їх повноваження щодо визначення складу, структури, динаміки розвитку єдиного фонду державної власності, нормативно-правового регулювання відносин державної власності, а також щодо передачі окремих частин єдиного фонду державної власності в господарське управління певних центральних органів виконавчої влади та встановлення порядку управління вказаними частинами;
•суб'єкт права власності (держава) сам встановлює правові норми, що регулюють відносини державної власності;
•реалізація права державної власності здійснюється за допомогою створених
державою підприємств та організацій, які діють у певних правових формах. Великий масив об'єктів права державної власності, специфіка правового
статусу суб'єкта - держави, яка діє через систему органів, підприємств та організацій, зумовлює численність правових форм реалізації права державної власності у сфері економіки.
Правові форми реалізації права державної власності - це врегульовані правом, різні за призначенням та способами здійснення види діяльності державних органів і державних господарських організацій, пов'язані з використанням державного майна. Можна виділити кілька таких форм:
1.Загальне управління фондом державної власності, що здійснюється вищими органами державної влади - Верховною Радою, Президентом, Кабінетом Міністрів України і реалізуються через їх повноваження щодо визначення складу, структури, динаміки розвитку єдиного фонду державної власності, нормативноправового регулювання відносин державної власності, а також щодо передачі окремих частин єдиного фонду державної власності в господарське управління певних центральних органів виконавчої влади та встановлення порядку управління вказаними частинами.
2.Господарське управління окремими частинами фонду державної власності
стосовно засобів виробництва державної власності здійснюється головним чином господарськими міністерствами та відомствами, Фондом державного майна України, державними господарськими об'єднаннями та державними холдинговими компаніями - в частині делегованих їм функцій відповідними господарськими міністерствами через такі повноваження: створення, реорганізація та ліквідація державних підприємств та організацій, визначення мети та предмета їх діяльності (затвердження статутів і положень), здійснення контролю за ефективністю використання ними державного майна, встановлення
підвідомчим підприємствам економічних лімітів і нормативів, розміщення державних замовлень тощо.
3.Корпоративні права: створення державних (національних) акціонерних товариств (холдингових компаній) та участі в господарських організаціях корпоративного типу за участю інших осіб. Корпоратизація державних підприємств (перетворення державних унітарних підприємств на відкриті акціонерні товариства) була започаткована Указом Президента від 15.03.1993 р. Низка питань, пов'язаних з корпоратизацією, регулюється законами від 15 березня 2006 року «Про холдингові компанії в Україні» і від 21 вересня 2006 року «Про управління об'єктами державної власності», а відносини, що виникають у процесі створення змішаних ВАТ (за участю держави та осіб, які можуть бути покупцями в процесі приватизації), - Законом України «Про приватизацію державного майна», відповідно до якого на базі підприємств військовопромислового комплексу, що - потребують інвестування, можуть створюватися ВАТ із залишенням у власності держави контрольного пакету акцій (ч. З ст. 5 цього Закону). Основні засади управління державними корпоративними правами визначаються в главі 18 ГК України «Корпоративні права» (статті 167172).
4.Господарське відання державними засобами виробництва здійснюється державними комерційними підприємствами - суб'єктами цього права. Зміст права повного господарського відання державного підприємства складають повноваження щодо володіння, користування та розпорядження закріпленим за підприємством майном з дотриманням вимог закону і статуту підприємства.
5.Оперативне управління державним майном здійснюється державними установами та казенними підприємствами - суб'єктами цього права. Воно передбачає цільове володіння, користування та розпорядження державним майном з істотними обмеженнями законом, статутом і вказівками відповідного державного органу, до сфери управління якого входить дане підприємство.
6.Користування державним майном здійснюється на підставі договорів оренди, лізингу, концесії, укладених із суб'єктами господарювання, які функціонують на