posib_mep_1

Розділ 4.

Поняття і види суб’єктів міжнародного економічного права

Правовий статус держави як суб’єкта міжнародного економічного права

Міжнародне економічне право покликане регулювати суспільні відносини між різними суб’єктами. Під суб’єктом права взагалі розуміють осіб (фізичних і юридичних), які відповідно до закону наділені здатністю мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки, що дає їм можливість брати участь у відповідних правовідносинах.

Що стосується складу суб’єктів міжнародного економічного права, то слід зазначити, що єдиного підходу до цього питання немає. Так, згідно з концепцією, яка домінує у вітчизняній юридичній літературі, до суб’єктів міжнародного економічного права належать держави та міжнародні економічні організації. Дещо інший підхід до даної проблеми передбачає зарубіжна доктрина. Наприклад, В. Фікентшер (ФРН) вважає, що слід відносити до суб’єктів міжнародного економічного права не лише юридичних, а й фізичних осіб, а на думку французького вченого М. Беланже, такими суб’єктами є держави, міжнародні економічні організації і транснаціональні корпорації.

На нашу думку, враховуючи предмет міжнародного економічного права (економічні міждержавні відносини), більш правильною є концепція вітчизняних учених, відповідно до якої суб’єктами МЕП можуть бути держави та міжнародні організації.

Головним суб’єктом міжнародного економічного права є держава. На сучасній політичній карті світу є понад 220 держав, 190 з яких — члени ООН. За існуючими як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі визначеннями, держава — це політична форма організації суспільства, яка виражає обумовлену економічним ладом політичну владу пануючого класу або всього народу. Так, у Декларації про державний суверенітет України зазначено, що народ України є

31

єдиним джерелом державної влади. Повновладдя народу забезпечується на основі Конституції як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих рад України.

До ознак будь-якої держави слід віднести наявність: 1) публічної влади; 2) державного суверенітету; 3) територіального поділу населення; 4) державного апарату; 5) податкової системи; 6) права.

У міжнародному праві, характеризуючи державу, використовують й інші ознаки. Зокрема, у Міжамериканській конвенції про права та обов’язки держав від 26 грудня 1933 р. зазначено, що державі як особі міжнародного права мають бути властиві такі ознаки: 1) постійне населення; 2) певна територія; 3) уряд; 4) здатність вступати у відносини з іншими державами (ст. 1). Що ж до федеративної держави, то вона становить лише одну особу в міжнародному праві (ст. 2).

По-різному підходять до визначення держави вчені окремих країн. Приміром, німецький професор Г. Мослер вважає, що держава в міжнародному праві — це організоване соціальне утворення, яке на кожному етапі історичного розвитку є вищою суспільною владою, рівною з іншими аналогічними утвореннями. А польський професор Л. Антонович під державою розуміє суверенне геополітичне утворення, яке визнає міжнародне право. Є й інші визначення.

Держави можуть бути різними за своїми соціальноекономічними системами, політичним режимом, формою правління та формою державного устрою. Але незалежно від цього кожна з них на основі свого суверенітету має право бути суб’єктом міжнародноправових відносин і, зокрема, міжнародних економічних відносин. Наприклад, у розділі десятому «Міжнародні відносини» Декларації про державний суверенітет України зазначено, що вона як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, технічній, культурній і спортивній сферах. Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і

32

міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах.

Нині держави світу або їхні групи функціонують в умовах інтернаціоналізації господарського життя, міжнародного поділу праці, різних можливостей у забезпеченні виробництва сировинними, енергетичними, трудовими та іншими необхідними ресурсами, монополії ряду держав на випуск окремих видів продукції та дії інших чинників, які обумовлюють необхідність міжнародного економічного співробітництва. Вихід сьогодні будь-якої держави на шлях науково-технічного прогресу, інтенсифікації національної економіки практично неможливий без активної діяльності у сфері міжнародних економічних відносин, створення найсприятливіших умов для інтегрованості національної економіки у світову, наближення її до ринкових структур розвинутих країн. Ці чинники значною мірою сприяють зростанню економічної могутності держав, піднесенню народного добробуту та вирішенню інших соціально важливих для кожної країни завдань.

Ураховуючи все це, держави нині більше уваги приділяють питанням зовнішньоекономічної діяльності, намагаються частіше виступати як суб’єкти міжнародного економічного права, використовуючи різні форми міжнародного співробітництва. Зростає кількість міждержавних, міжурядових як двосторонніх, так і багатосторонніх договорів та угод економічного характеру. Укладається чимало різноманітних міжвідомчих угод на рівні окремих державних органів. Держави беруть участь у діяльності міжнародних економічних організацій і використовують інші форми міжнародного економічного співробітництва.

Розглядаючи правовий статус держави як суб’єкта міжнародного права, зокрема економічного, важливо звернути увагу на таку категорію, як правосуб’єктність держави, що має два прояви: міжнародну правоздатність і міжнародну дієздатність. Міжнародна правоздатність держави — це її здатність мати права й обов’язки з міжнародного права, тобто здатність бути суб’єктом міжнародних правовідносин. Міжнародна дієздатність держави — це її здатність незалежно здійснювати свої суверенні права і нести обов’язки з міжнародного права. Як правило, ці прояви правосуб’єктності

33

держави збігаються, але інколи виникають ситуації, коли держави як суб’єкти міжнародного права є правоздатними, проте внаслідок певних причин можуть бути повністю або частково недієздатними. Так, у роки Другої світової війни в умовах окупації окремих держав гітлерівською Німеччиною останні були правоздатними, а свою дієздатність реалізували обмежено — за допомогою урядів, які перебували в еміграції.

У зв’язку з розпадом колишнього СРСР кількість держав як суб’єктів міжнародного економічного права збільшилась. Однією з таких держав стала Україна, яка сьогодні започатковує і розвиває зовнішні економічні відносини. Виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет, законів «Про економічну самостійність України», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про міжнародні договори України» та деяких інших Україна як держава є самостійним суб’єктом у здійсненні та регулюванні зовнішньоекономічних відносин. Вона укладає необхідні міжнародно-правові договори та угоди, бере участь у діяльності міжнародних економічних організацій. Використовуючи свої права у міжнародних економічних відносинах, вона намагається у належний спосіб виконувати взяті на себе відповідно до договорів та угод зобов’язання.

Ураховуючи роль, яку відіграють міжнародні організації в різних сферах міжнародного співробітництва, багато держав стають їх членами. Це стосується й України. Наша держава як самостійний і суверенний суб’єкт міжнародних відносин є членом близько 50 міжнародних організацій. Серед них такі важливі, як Економічна та соціальна рада ООН, Міжнародний валютний фонд, Міжнародна організація праці, Організація ООН з промислового розвитку, Міжнародне агентство з атомної енергії, Міжнародний союз електрозв’язку, Міжнародна організація з цукру, організація Чорноморського економічного співробітництва тощо. З багатьма міжнародними організаціями Україна співпрацює як їх асоційований член. А взагалі наша держава бере участь у діяльності понад 100 міжнародних організацій. Вона є ініціатором створення неформального об’єднання держав ГУУАМ (Грузія, Україна,

34

Узбекистан, Азербайджан, Молдова), організації Чорноморського економічного співробітництва та ряду інших.

Участь України у міжнародних організаціях вимагає від неї, звичайно, відповідної участі у формуванні їх коштів. Так, за один рік членства в ООН наша країна сплачує близько 19 млн дол. США. Але водночас членство в міжнародних організаціях забезпечує як пряму, так і побічну вигоду. Скажімо, лише участь України в миротворчій акції ООН у колишній Югославії обумовила повернення в державу протягом двох років близько 10 млн дол. (сплата заробітної плати, компенсація за використання техніки, а також перевезення). Або такий приклад. Завдяки участі України в такій організації, як Всесвітній поштовий конгрес, Міністерство зв’язку України одержить від цієї організації понад 2 млн дол. на розвиток поштової і телефонної мереж України, тобто це фактично повернення тих коштів, які ми платимо в бюджет міжнародних організацій.

Участь України в діяльності міжнародних організацій значно розширює її можливості у міжнародному, зокрема економічному, співробітництві.

Незалежно від того, хто є конкретним учасником міжнародних економічних відносин, які межі їхньої компетенції, які виникають при цьому права або зобов’язання, — в усіх випадках єдиним суб’єктом цих відносин є держава. Саме вона як суб’єкт міжнародних відносин і відповідно міжнародного економічного права наділена всім обсягом правоздатності.

Держава, а не хто інший, несе відповідальність за виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних договорів і угод. Винятком із цього правила є відносини, в яких юридичною особою є не держава, а якийсь інший орган, що виступає від свого імені. У таких випадках він і несе самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями.

Характер і зміст міжнародних економічних відносин, в яких бере участь держава, можуть бути найрізноманітнішими. Це можуть бути відносини суто організаційного характеру, коли, приміром, укладаються угоди про організацію міжнародного економічного співробітництва, або відносини майнового характеру, коли, наприклад, укладаються конкретні зовнішньоекономічні договори

35

(угоди) між державою (її органом) про передання майна, виконання робіт, надання послуг тощо.

Держава може вступати у міжнародні відносини економічного змісту і не з суб’єктами міжнародного права чи міжнародного економічного права. У цьому разі відносини регулюватимуться не нормами міжнародного права чи міжнародного економічного права, а нормами відповідних національних правових систем, а також нормами міжнародного приватного права. Такого роду відносини не можна розглядати як відносини міжнародно-правові, міждержавні.

Взагалі слід ще раз наголосити на тому, що головним суб’єктом міжнародних відносин, зокрема економічних, є держава. Це випливає з того, що будь-яка держава може самостійно мати міжнародні відносини з іншими державами. Крім того, на основі багатосторонніх угод саме держава створює міжнародні організації, які теж є самостійними суб’єктами міжнародно-правових відносин, але їх складовою знову-таки виступає держава.

Практика міжнародного співробітництва за участі держав виробила ряд організаційних форм, а саме:

міжнародне економічне співробітництво держави з державою; співробітництво держави з міжнародними організаціями,

зокрема економічними, на правах повноправного членства; співробітництво держави з міжнародними економічними

організаціями на правах асоційованого членства; співробітництво держави з відповідною групою держав;

співробітництво держави в рамках міжнародної організації з іншими державами, які є її членами;

співробітництво держави через певну міжнародну організацію з іншими державами, які не є її членами.

Поняття міжнародної економічної організації та її правовий статус

Характерною рисою сучасного світового співтовариства є глобалізація міжнародних економічних відносин, а також взаємозалежність їх учасників. Унаслідок цього необхідною умовою реалізації економічного потенціалу будь-якої держави є її участь у

36

діяльності світового господарства. Зважаючи на це, Основні напрями зовнішньої політики України, затверджені Постановою Верховної Ради України 2 липня 1993 р. (Основні напрями), одним із головних завдань зовнішньої політики нашої країни визначили включення її національного господарства до світової економічної системи.

Важливим елементом зазначеної системи є міжнародні організації, через які здійснюється міжнародне співробітництво в усіх напрямах. Нині у світі нараховується понад 4 тис. міжнародних організацій, з яких понад 300 — міжурядові. Міжнародні економічні організації (МЕО) є різновидом міжнародних організацій і інституційними механізмами координації та регулювання співробітництва практично в усіх галузях міжнародних економічних відносин. Зазначена роль МЕО робить співробітництво з ними одним із головних чинників, який є об’єктивно необхідним для реалізації як завдання, встановленого в Основних напрямах, так і економічного розвитку нашої країни в цілому.

У міру розвитку економічних відносин стає неможливим і недоцільним укладення лише двосторонніх договорів та угод. Чимало країн заінтересовані у розширенні співробітництва з ряду важливих загальних напрямів зовнішньоекономічної діяльності (торгівлі, науки та техніки, транспортних перевезень, будівництва тощо) на основі багатосторонніх міжнародних економічних відносин.

Один з ефективних шляхів побудови багатостороннього економічного співробітництва — створення міжнародних економічних організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів, формуванню міжнародних механізмів з нагляду і контролю за їх виконанням, розробленню та встановленню норм, спрямованих на правове регулювання міжнародних економічних відносин, та ін. Перші міжнародні економічні організації (комісії, спілки, комітети, асоціації) виникли ще у XIX ст. Так, були створені комісії з питань експлуатації міжнародних річок, таких як Рейн (1814 р.) і Дунай (1856 р.), Всесвітня поштова спілка (1874 р.), Міжнародний комітет мір та ваг (1875 р.), Міжнародна асоціація залізничних конгресів (1885 р.) та ін.

Активно відбувався процес створення міжнародних організацій і після Другої світової війни, коли на Землі, поряд з капіталістичною,

37

виникла соціалістична система. 24 жовтня 1945 р. була створена міжнародна, міждержавна організація — Організація Об’єднаних Націй, основними цілями якої є підтримання міжнародного миру і безпеки, розвиток дружніх відносин на основі поважання принципу рівноправності і самовизначення народів, здійснення міжнародного співробітництва в розв’язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру.

Історія розвитку міжнародних відносин, створення міжнародних організацій дає можливість залежно від певного історичного періоду провести відповідне їх угрупування. Так, відомо, що виникнення і розвиток капіталістичної і соціалістичної систем зумовили необхідність створення в їх межах відповідних міжнародних організацій. Головною у системі соціалістичних країн була Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). Як уже зазначалося, процеси, що відбувалися у 80—90-х роках XX ст. у багатьох соціалістичних країнах, привели до припинення існування РЕВ.

Система капіталістичних держав, які нині називають розвинутими, була представлена, наприклад, Європейським Економічним Співтовариством (ЄЕС).

Національно-визвольний рух у багатьох країнах значно змінив політичну карту світу, спричинив розпад колоніальної системи, виникнення на її руїнах десятків самостійних та незалежних держав. Такі держави з’явилися в Азії, Африці і Латинській Америці. Більшість із них ще слабко економічно і політично розвинуті, а в багатьох із них продовжується боротьба із залишками колоніалізму і неоколоніалізму, ці країни створюють різні регіональні і передусім економічні організації. Так, 25 країнами були створені Латиноамериканська економічна система, а також Комітет з розвитку і співробітництва країн Карибського басейну, до складу якого входили такі країни, як Барбадос, Співдружність Багамських Островів, Куба, Гренада, Гайана, Гаїті, Домініканська Республіка, Ямайка, Тринідад і Тобаго. До цієї групи міждержавних економічних організацій слід віднести створене у 1975 р. Економічне співтовариство держав Західної Африки, Латиноамериканську асоціацію інтеграції та ін.

38

Отже, перший найбільш узагальнений поділ міжнародних організацій за так званим організаційним принципом дає можливість виділити їх чотири групи:

1)універсальні міжнародні організації, членами яких є держави різних соціально-економічних систем;

2)міжнародні організації, членами яких були соціалістичні

країни;

3)міжнародні організації, які об’єднують розвинуті (капіталістичні) країни;

4)міжнародні регіональні організації, до складу яких входять, як правило, країни, що розвиваються.

У літературі має місце й інша класифікація, коли міжнародні економічні організації поділяються на три групи:

міжнародні економічні організації в системі ООН; міжнародні економічні організації, які не входять до системи

ООН; регіональні економічні організації.

Класифікацію міжнародних економічних організацій можна продовжити і в межах кожної із названих груп. Так, серед такої універсальної міжнародної організації, як ООН, можна виділити дві підгрупи. Перша — спеціалізовані установи ООН і друга — допоміжні органи ООН, які користуються статусом міжнародних організацій. До першої групи, наприклад, можна віднести Організацію Об’єднаних Націй з промислового розвитку, а до другої

—Конференцію з торгівлі та розвитку.

Крім цього, можна ділити міжнародні економічні організації залежно від напряму міжнародного економічного співробітництва. Нині можна виділити такі найважливіші напрями: співробітництво у галузі міжнародної торгівлі; співробітництво у валютно-фінансовій сфері; співробітництво у галузі транспорту; співробітництво у галузі промисловості; співробітництво у галузі сільського господарства; співробітництво у галузі інвестицій; науково-технічне співробітництво; співробітництво у галузі інтелектуальної власності та співробітництво у галузі стандартизації та сертифікації продукції. Так, наприклад, до організацій, які відають міжнародною торгівлею, необхідно віднести Світову організацію торгівлі, Конференцію ООН з

39

торгівлі та розвитку, Європейську конференцію міністрів транспорту та деякі інші. Діяльність ряду міжнародних організацій, зокрема Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Спеціального фонду ООН, стосується питань організації міжнародних валютних відносин. До організацій, які є суб’єктами міжнародного транспортного права, слід віднести Авіатранспортну асоціацію, Міжнародну організацію цивільної авіації, Міжнародну спілку автомобільного транспорту, Спілку автодорожніх служб залізниць, Дунайську комісію, Міжнародну морську організацію та ін.

Міжнародні організації, в тому числі економічні, можна класифікувати і за назвою: організація (Організація Об’єднаних Націй, Організація з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародна організація цивільної авіації, Міжнародна морська організація), союз (Всесвітній поштовий союз, Міжнародний союз електрозв’язку), спілка (Міжнародна спілка автомобільного транспорту, Європейська телерадіомовна спілка), фонд (Міжнародний валютний фонд), центр (Міжнародний торговий центр), рада (Рада Європи), банк (Міжнародний банк реконструкції та розвитку), комісія (Міжнародна електротехнічна комісія, Дунайська комісія, Комісія зі збереження морських живих ресурсів Антарктики, Комісія з питань охорони нових сортів рослин), асамблея (Парламентська асамблея міжнародного економічного співтовариства), агентство (Міжнародне агентство з питань атомної енергії), конференція (Конференція ООН з торгівлі та розвитку, Європейська конференція міністрів транспорту), ініціатива (Центральна європейська ініціатива) тощо.

Міжнародні організації можна визначати і залежно від кола їхніх членів. За цим критерієм розрізняють організації загального й обмеженого складу. Наприклад, до першої групи організацій, тобто загального складу, можна віднести ООН, СОТ, МВФ, Всесвітній поштовий союз та ін. До другої групи міжнародних організацій, тобто обмеженого складу, як правило, відносять регіональні, які створюються в межах певного регіону і є відкритими для вступу до них держав, що знаходяться на його території. Такими організаціями можна вважати Лігу арабських держав, Європейський Союз, Раду Європи, Співдружність Незалежних Держав. До цієї групи

40