Fotozhurnalistyka

41

налаштованих майстрів фотографії не влаштовувала стилізована зйомка «під життя» у павільйонах, вони робили спроби, наскільки дозволяла техніка, запам’ятовувати саме життя з його соціальними контрастами й суперечностями. Одним із таких фотографів був М. Дмитрієв, який працював у Нижньому Новгороді. Його знімки з берегів Волги – це свого роду фотозарисовки з натури. Відображаючи побут бурлак, «босяків», мандрівників, селян, вони в більшості своїй не знаходили місця на сторінках преси, оскільки не відповідали вимогам цензури. Правдивий показ різних сторін дійсності відрізняв цей вид фоторобіт.

Однак відображення дійсності у фотозамальовці не зводилося лише до простого документування реальностей, воно включало також пошук способів передачі настрою у фотографії.

Жанрові особливості фотозамальовки виявляють деяку близькість до фотозамітки. Фотозамальовка – форма відображення однієї або декількох прикмет сучасного світу. Це свого роду начерк з натури, що прочитується в самій назві жанру, тобто за ступенем повноти, завершеності картини вона всього лише штрих до неї. Фотозамальовка позначає тему і, як правило, не виявляє публіцистичного осмислення матеріалу.

Публікації даного жанру часто звернені до душевного світу людини, тому можуть відрізнятися емоційною інтонацією розповіді. Фотожурналіст прагне викликати в читача той же ефект сприйняття, який відчув сам в безпосередньому зіткненні з дійсністю. У передачі чуттєвих моментів найкращим засобом є мова образів, тому останній часто використовується у фотозамальовці. Однак образність у публікаціях цього виду зазвичай не перевищує рівня фотографічної і мовної виразності, тобто різних тропів.

Фотозамальовка відрізняється лаконічністю відображення.

Стислість форми пов’язана з творчою установкою, або програмою жанру, – фіксувати прикмети сучасного життя. Локальність об’єкта, лаконічність форми, констатація як творча установка, обмежені образні можливості – усі ці ознаки вказують на інформаційну природу жанру.

Фотозамальовки часто з’являються на сторінках преси без яскраво вираженого подієвого приводу. Однак ознаки оперативності вони зовсім не позбавляються. Скажімо, фотозамальовка про людину може бути поміщена в газеті чи журналі у зв’язку з її трудовою відзнакою, ювілейною датою. Публікація навіть тих із них, які розповідають про природу, може бути «прив’язана», наприклад, до пори року.

Відмінність жанрів навіть у межах одного виду – явище закономірне. У порівнянні з фотозаміткою фотозамальовка відрізняється більш пильним поглядом на дійсність, роздумом над будь-якою її стороною. Словом, вона володіє тими якостями, які менш виражені в інших інформаційних жанрах.

42

Різноманітність виявляється також і в публікаціях одного і того ж жанру. Воно пояснюється не тим, що відображено (відображаються прикмети дійсності), а тим, як даний об’єкт показаний. На сторінках періодичної преси можна виділити фотозамальовки, що відрізняються слабовираженним авторським голосом, інтонацією розповіді, які не отримали емоційності. У образотворчій та мовній палітрі тут проглядається близькість до фотозамітки. Наприклад, лаконічною і

близькою до фотозамітки є фотозамальовка О. Груздева «Провінційний етюд» (мал. 9). Фоторепортер свій знімок супроводив лаконічним текстом, який по суті є заголовком або назвою. Автор викладає матеріал в чисто інформаційному ключі, тобто лише констатує реальність. Такі фотозарисовки можна назвати інформаційно-пізнавальними.

Інша інтонація у фотозамальовці І. Гаврилова «Сонце на літо» (мал. 10): «Лютий... Поки ще… Мороз-воєвода дозором обходить володіння свої. А ось снігурі сидять на гілках і чекають весни. Лютий... Під полозами скрипить сніг, і відважна трійка несе сани через зимовий ліс. «Е-гей! Уперед, мої коні!». Лютий на дворі, лютий!».

У цьому уривку чути голос автора. Інтонація його задана

слова музика фотографічного ряду: об’єктив поетизує красу зимового лісу, зимовий убір, лиху трійку. Об’єктом відображення стає не сама дійсність, а чуттєвий стан людини, фоторепортера.

Фотозарисовки, що поєднують у собі предметну конкретність зображення та яскраво виражену емоційність розповіді, можна віднести до різновиду ліричних.

Яка б не була амплітуда відмінностей між замальовками, вони не виходять за межі інформаційного жанру.

Фотожурналіст щоразу використовує ту форму, яка найкращим чином відображає особливості конкретної сторони дійсності й відповідає його творчої установці.

43

Тема № 6. Публіцистичні жанри фотожурналістики.

План

1.Фотокореспонденція як особливий жанр фотожурналістики. Її ознаки та найголовніші завдання.

2.Фотонарис та його призначення.

3.Фотомонтаж як виразник творчого пошуку в галузі форми. Його різновиди.

4.Портретні фотозображення та їхнє призначення.

5.Фотосерія як найновіша жанрова форма сучасної фотожурналістики.

1. До публіцистичних жанрів в теорії і практиці фотожурналістики найчастіше відносять фотокореспонденцію, фотонарис, фотомонтаж, портретні фотозображення, фотосерії. Розглянемо їх докладніше.

Термін «фотокореспонденція» у фотожурналістиці порівняно новий. Але жанр вже має історію. І це можна зрозуміти, адже не завжди нове явище відразу отримує відповідне схвалення. Нерідко лише через тривалий період воно вимальовується у специфічних контурах. Фотокореспонденція часом ототожнювалася з розгорнутою фотозаміткой, а також фоторепортажем.

Однак вона відрізняється від фоторепортажу тим, що не відображає розвиток події, а осмислює стан справ у тій чи іншій сфері дійсності; від розгорнутої фотозамітки тим, що фіксує не поодинокий факт, а розкриває взаємозв’язок між кількома фактами.

Виділення та становлення фотокореспонденціі як жанру носить об’єктивний характер і відноситься до радянського періоду фотожурналістики. Офіційні установки вимагали від працівників преси знаходити зразки нової, кращої організації справ на виробництві, в інших сферах суспільного життя та розповідати про це в газетах і журналах. Природно, що фоторепортери не стояли осторонь від вирішення цих завдань.

Аналітичне початок у фотокореспонденціі містить в собі не тільки текстовий, але й фотографічний компонент. Монтажний прийом зіставлення, «зіткнення» зображень, привнесений у фотографічний ряд, виявив здатність створювати «вибуховий» ефект. «Зіштовхнувши» два знімки, кожен з яких окремо «пасивний», фотожурналіст «оживив» їх: виявив їх суперечливість, зробив «рухливими», що розкривають сутність відображуваного. Такий ефект виявляє фотокореспонденція, Ю. Інякіна «Отруїли люди озеро» в протиставленні двох видів: прекрасного і потворного, творінь природи і людських рук, які влаштували склад мінеральних добрив поблизу водойми. (мал. 11).

44

Фотокореспонденція придбала аналітичні якості: зіставлення знімків в одному ряду народжує думку (ідею), що не полягає в кожній окремій фотографії, але є рушійним моментом в публікації. Аналіз дійсності часто містить і текстова частина фотокореспонденціі. На відміну від фотографічн ого ряду в текстовому супроводі він приймає відкриту форму, сприймаєтьс я читачем як роздум над фактами,

відображени мал. 11 ми в знімках.

При цьому

авторські судження носять чітко виражену спрямованість.

Таким чином, одна з особливостей фотокореспонденціі полягає в тому, що вона не стільки повідомляє про факти суспільного життя, скільки їх осмислює, узагальнює. Аналітичність – постійна якість публікацій цього жанру. У порівнянні з інформаційним жанрами, глибина розкриття реалій життя значно зростає.

Якщо фотозамітка констатує факт (скажімо, досягнення на виробництві), фоторепортаж відображає подію (процес трудового досягнення), то фотокореспонденція осмислює результати праці, співвідносячи їх із вимогами дня. Звичайно, і в даному випадку людина не випадає з поля зору, але інтерес до неї проявляється не як до особистості, а як до носія тих чи інших дій. Таким чином, виявляється гносеологічна вибірковість жанрів.

Призначення фотокореспонденціі – розкриття накопиченого досвіду в різних сферах соціальної практики. Він представлений у фактах. Але призначення фотокореспонденціі не в тому, щоб констатувати, тобто описувати й повідомляти читачеві повчальні факти (це завдання інформаційних жанрів), а в тому, щоб показувати їхній взаємозв’язок, взаємозалежність. Зміст фотокореспонденціі, таким чином, становить не верхній пласт дійсності, а внутрішній.

Будучи емпіричною основою фотокореспонденціі, факти характеризують своєрідність жанру. Вони є пізнавальними самі собою, але в той же час їхня основна роль – служити засобом аргументації ідеї. У структурі фотокореспонденціі факти визначають межі відображуваної дійсності, деталізують тему, а якщо мова йде про негативні моменти, вказують «вузьку ділянку», який слід виправити, ліквідувати.

45

Розробка теми потребує систематизації фактичного матеріалу. Без цього неможливий аналіз, не прочитується авторська ідея, втрачається доказовість висновків. У фотокореспонденціі лише тоді забезпечується аргументованість висновків, коли факти розглядаються фотожурналістом як частини цілого, у їхньому зв’язку один з одним. Вони визначають масштаб узагальнень, висновків, оскільки останні обумовлюються широтою фактичного матеріалу.

Реалізуючи творчі задуми, фотожурналісти виробили деякі прийоми побудови фотокореспонденцій. Нерідко образотворчий ряд будується на зіставленні знімків для виявлення подібності відображуваних фактів. Використовується й інший прийом – протиставлення знімків. Цей прийом застосовується для виявлення суперечностей, які панують у житті. У деяких випадках, насамперед у багатокадрових фотокореспонденціях, вводиться формальна деталь, присутність якої в кожній частині образотворчого ряду розглядається як прийом, що зв’язує весь фактичний матеріал. Ця деталь знаходить значення лейтмотиву. Фотожурналісти можуть знаходити й інші прийоми.

Характер завдань, що вирішуються фотокореспонденцією, а також особливості відображення дійсності визначили її місце в системі жанрів фотожурналістики. Не обмежуючись констатацією фактів, вона на їхній основі розкриває різні сторони суспільного життя, розробляє злободенну соціально-політичну тематику.

Фотокореспонденція відкриває групу публіцистичних жанрів фотожурналістики.

Окреслені вище характеристики в сукупності створюють модель жанру. Але на газетній шпальті ми зустрічаємо не модель, а конкретні публікації. У періодичній пресі можна виділити фотокореспонденції, що не містять відкритого аналізу й відповідної йому авторської оцінки фактів і висновків. Такі публікації можуть виконуватися в репортажному ключі, мати інформаційно-описовий вигляд. Відображення дійсності в таких фотокореспонденціях не зводиться лише до констатації фактів. Відбір фактів зорієнтований на розробку теми, а їхня систематизація та подача служить проясненню ідеї публікації, допомагає прочитати авторську думку.

У цьому аналітичний початок таких публікацій. Аналіз постає тут у згорнутому вигляді. Це форма оперативного відображення соціальної практики. Факти, що лежать в її основі, проявляють себе як оперативні сигнали, на які має бути звернена увага: позитивні приклади повинні отримати поширення, а недоробки мають бути усунені. Невирішені питання знаходять характер проблеми.

Практика ілюстрування періодичної преси, і, насамперед газет, показує, що фотожурналіст може по-різному використовувати потенціал фотокореспонденціі. Але це не змінює загальної оцінки жанру: фотокореспонденція – одна з форм газетної і журнальної фотопубліцистики.

46

2.Становлення фотонариса характеризує тяжіння до лаконічності відображення. Наприклад, фотонарис Г. Зельми «Країна вчиться», надрукований в 1935 р. Автор у трьох знімках розкрив виражену в заголовку масштабну тему: перший кадр – молода вчителька веде урок у школі, другий

–та ж учителька на заняттях вечірніх курсів підвищення кваліфікації, які веде професор, третій – той же професор слухає лекцію. Ідея фотонариса прочитується в зіставленні знімків. Лаконічність і разом з тим переконливість розкриття теми були творчою знахідкою автора.

За роки свого становлення фотонарис зробив значний крок у своєму розвитку. Описовість, ілюстративність поступилися місцем аналізу характеру людини, утіленню його образу. Чи не фактографія, фіксація подій, а осмислення реалій суспільного життя характеризує фотонарис. Це й визначило різноманіття його композиційних рішень.

У чому виражається особливість жанру фотонариса?

Якщо простежити, що ж фіксує об’єктив нарисовця, то можна не виявити розбіжностей між даними жанром і, скажімо, фотозаміткою, фоторепортажем. У всіх випадках ми побачимо знімки людини, її дій, станів, творінь тощо. Але це зовнішня схожість, на рівні світлини. Приміром, один і той же робочий, який досягнув значних результатів у праці, може стати героєм і фотозамітки, і фотонариса. Але якщо фотожурналіст, який готує фотозамітку, зацікавить конкретність факту, то нарисовець спробує узагальнити цей факт. При цьому, звичайно, узагальнююче начало у фотонарисі не знищує індивідуальних рис людини, а розкриє явище.

Об’єкт відображення фотонариса – це явища сучасного суспільного життя. Причому розкривається воно через вчинки, відносини, устремління людини. Тому фотонарис часто постає як форма розповіді про долю людини.

3.Жанрами, про які йшла мова раніше, притаманна одна й та ж особливість: усі вони, хоча й різною мірою, складають багатокадровий образотворчий ряд. Але одночасно з багатокадровим зображенням у практику входило й інший засіб відображення реальності – фотомонтаж, що репрезентує ще один напрямок творчого пошуку в галузі форми.

Фотомонтаж являє собою з’єднання декількох фрагментів дійсності, відбитих в окремих знімках. Найпростіший його вид – це зближення й часткове або повне накладення зображень знімків, які в образотворчому ряді доповнюють один одного.

Місце фотомонтажу в жанровому ряду фотожурналістики закріплено його здатністю виконувати публіцистичні завдання, перш за все, інтерпретувати дійсність.

Фотомонтаж має відмінні риси від інших жанрів фотожурналістики. Одна з найбільш очевидних полягає в тому, що в ньому допускається вигадка: з’єднання в образотворчому полі різночасових відбитків дійсності. Разом із тим безперечним є той факт, що фотомонтаж здатний правдиво відображати явища сучасного життя. Більше того, видається допустимою думка про документальність фотомонтажу. Як поєднувати ці на перший

47

погляд суперечливі твердження? Творам даного жанру властива документальність у широкому розумінні – як достовірність, що виражає соціально-історичну автентичність відображеного.

Цілком очевидно, що документальність відображення у фотомонтажі постає не в зовнішньому, а в сутнісному. У даному жанрі значимі не конкретні фотодокументи, а виразність деталі, яка служить матеріалом для створення образу.

Фотомонтаж не допускає прямої ілюстративності. Причому це відноситься не тільки до тексту, але й до фоторобіт, у яких використовуються засоби метафори, гіперболи, символіки тощо. Зміна характеру ілюстративності пов’язана з тим, що публіцист прагне оголити важливі сторони дійсності, які прикриті зовнішніми, несуттєвими деталями.

Інше ставлення фотомонтажу і до фактору новизни знімка. Для фотомонтажу важлива новизна не стільки об’єкта, який він зображає, скільки погляду на даний об’єкт. Перекроювання старих знімків дозволяє витягти з них новий зміст.

Роботам даного жанру характерний лаконізм відображення. Фотопубліцист навмисно «згущує фарби», прибирає з кадру все зайве, що заважає створенню образу й прочитанню авторської думки. Разом із тим важко досягти лаконізму, якщо фотомонтаж створюється без чіткої думки, покладеної в його основу.

Фотомонтаж – жанр, що підсилює аналітичне начало у фотожурналістиці. Автор починає роботу над майбутнім твором із з’ясування політичної сутності матеріалу, в іншому випадку на нього очікує небезпека впасти в формалізм, естетство. У цьому жанрі інтерпретація дійсності менш залежна від слова. Хоча і тут слово зовсім не втрачає свого значення. Воно навіть може стати елементом зображення.

Однак фотомонтажист більшою мірою покладається на виразні засоби фотографії. У даному жанрі вони значно розширені. Фотопубліцист у своїй композиції може «зіштовхнути» минуле й сьогоднішній день і тим самим висвітити сутність змін. Одночасно автор отримує більше можливостей для самовираження.

Подолавши пряму ілюстративність, фотомонтаж надає автору багатий вибір засобів для вирішення творчого завдання.

У періодичній пресі можна зустріти фотокомпозиції з позначенням «колаж». Зазвичай ці фотопублікацій, що є відгуком на актуальні моменти дійсності, носять прямий ілюстративний характер.

Але серед них можна виявити фотороботи з авторським самовираженням, яскравою думкою, образністю, тобто змістовно місткі та вражаючі, що характеризує фотомонтаж як жанр.

Отже, фотомонтаж як жанр являє собою синтез фотозображень, які розкривають злободенні моменти дійсності.

48

Публікації даного жанру чітко поділяються на два різновиди: героїкопатріотичні та сатиричні. Таке розмежування відображає практичні напрацювання фотомонтажу.

Одна частина робіт славить творчу працю, прагнення людей до миру, дружби та співробітництва, інша – викриває пригнічення людини, інші негативні явища.

Безумовно фотомонтаж може стосуватися і іншої тематики, вирішуючи її саме у відображенні названих сфер він найбільш повно розкрив свої публіцистичні можливості.

Кожен різновид жанру відрізняється переважним вживанням тих чи інших виразних засобів. Для відображення героїко-патріотичної тематики, наприклад, широко використовується метафора, що можна пояснити бажанням опоетизувати кращі людські досягнення.

Усатиричних же роботах звичним, нерідко необхідним явищем стають різні перетворення відображуваних об’єктів. Фотопубліцист вдається до таких засобів, коли ставить за мету викрити лукавство політиків, військових, ідеологів, розкрити негативні моменти в суспільному житті.

Звичайно, творча практика не обмежується тільки таким рішенням теми. Автор може надати сатиричне звучання зображенню, не перетворюючи фотодокументи, а лише відтворивши ъх, скажімо, у відповідному масштабі.

Мистецтво фотомонтажу – це мистецтво викриття. Воно висунуто на передній план сучасного суспільного життя, де йде боротьба добра зі злом, де стикаються сили реакції і прогресу.

4. Портретні фотозображення.

Усучасній періодичній пресі портретні фотозображення – чи не найпоширеніші публікації. Зазвичай їх називають фотопортретами. Тут потрібно загострити увагу на два моментах: на самому понятті «фотопортрет» і на функціональний відмінності таких фотопублікацій.

Фотопортет – жанр мистецтва, такого його виду як художня фотографія. Сам термін «портрет» фотографи запозичили у живописців, які відкрили цю форму відображення значно раніше. Призначення портрета – розкриття людського характеру, того внутрішнього світу, який складає сутність даної людини, іншими словами, створення його образу. Право додати до поняття «портрет» приставку «фото» фотомайстри відстоювали багато десятиліть, спершу в павільйонній зйомці, потім у репортажній. Суперечка вирішена практикою: художні достоїнства фотографічних відображень людини виявляються й визнаються в знімках багатьох авторів. Включивши в поле зору об’єктива людину, фотограф розширив діапазон творчого пошуку, «чиста», безособистісна документалістика поступається місцем художньому способу освоєння дійсності. А фотохудожник мислить і творить в естетичних категоріях, оскільки в мистецтві сутність реалій світу може розкриватися лише через естетичну характеристику.

Періодична преса – це сфера нехудожньої комунікації, у якій панує прагматична, інформаційна спрямованість. Таким чином, прояснюється

49

основна причина, чому сторінки преси не стають полем художніх досягнень у фотографії. У періодичній пресі фотопортрет – лише один із різновидів знімків людини, і йому визначено виконувати, насамперед, естетичну функцію.

Інший різновид портретних фотозображень показує людину в якійнебудь ситуації, зазвичай актуальній. Як правило, вона має чітко виражену соціально-політичну функціональну спрямованість.

Більшість таких знімків доповнює текстові матеріали, тобто служать ілюстрацією, але можуть розміщуватися і автономно, і як самостійні фотопублікації. У масі своїй ці знімки являють собою щось наближене до портрета, тобто мають із ним чисто зовнішню схожість, оскільки внутрішній світ людини вони, як правило, не розкривають.

Сьогодні газетний фотопортрет усе частіше створюється репортажним способом.

У зйомці репортажу вирішальне значення має вміння спостерігати, оскільки дійсність надає фотографу набагато більше життєвого матеріалу, який може втілитися у фотопортреті. І, звичайно, людина в роботі – найбільш виграшний момент для розкриття його характера. Подекуди визначальне значення має помічена в поведінці людини деталь. Але деталі повинні бути «сфокусовані» на створення образу, тобто бути змістовними, а не служити декором, просто заповнювати простір кадру. Але газетне фотозображення часто показує людей лише на роботі, не ставлячи за мету розкрити їхній духовний світ.

Можна констатувати деякі розрізняльні аспекти портретних фотозображень у мистецтві і в журналістській практиці. Художній портрет (фотопортрет) – проникнення углиб, за зовнішній вигляд людини, відображення того постійного, що складає його характер.

Фотозображення людини в пресі (портретне фотозображення) обмежується, як правило, одностороннім показом, фіксацією в певному політичному або моральному ракурсі. Життя фотопортрета, по суті, не обмежене в часі. Газетний знімок живе, поки зберігає інформаційну цінність. Нарешті, фотопортрет – це особистісна фотографія, тобто містить відбиток особистості автора. Портретні фотопублікації в періодичних виданнях у більшості своїй не відрізняються вираженим авторським поглядом і почерком. Про те, що зйомки можуть мати різну творчу спрямованість і статус, відзначають не тільки дослідники, але й практики фотожурналістики.

Цим не обмежується функціональний діапазон портретних фотозображень у пресі. Деякі з них можна визначити як символікопіктографічну. Такі знімки поміщаються на сторінках періодичної преси, щоб зорієнтувати читача в тематиці матеріалу. Вони являють собою заставкусимвол невеликого розміру, як правило, на одну колонку і менше. Іншими словами, завдання подібних фотопублікацій чисто службова, свого роду знак, а не образ, тобто не оповідання про людину. Сам факт багаторазової публікації одного того ж знімка говорить про це.