Медіаосвіта та медіаграмотність

зникає, бо дитина не задумується про те, що буде там, по- переду і потім. Виходячи з цих досліджень, ми вважаємо, що під впливом екранних медіа відбувається трансформа- ція часової єдності часопростору життєвого світу глядача, яку можна назвати тенденцією «без потім».

Життєвий світ особистості, в якому переважають тенденції «не тут» і «без потім», — ось результат стихійно- го і безконтрольного медійного впливу. Такий своєрідний віртуальний робінзон, життєвий світ якого ізольований від фізичної й соціальної території існування і позбавле- ний майбутнього часу.

Особливо небезпечними можуть стати парасоці- альні стосунки дружби та закоханості, якщо вони замі- щають і витісняють реальні стосунки. Виконуючи ту ж функцію у життєвому світі особистості, парасоціальні стосунки перетворюють його на замкнуту робінзонаду з ілюзією щастя. Коли дитина живе життям свого кумира, це утруднює розвиток реальних міжособистісних сто- сунків. Коли дівчинка вперше закохується в ідеального медіаперсонажа, це може ускладнити вибір реального партнера й побудову реальних стосунків, які швидше за все не відповідатимуть ідеальному зразкові.

Висновок: медіа мають значний вплив на сферу стосунків при становленні особистості, задаючи зразки і провокуючи парасоціальні стосунки, що здатні породжу- вати додаткові психологічні проблеми.

Проблема медіанасильства та зростання агресії

Поняття «медіанасильство» сьогодні застосовують для характеристики певних жанрів, окремих сцен і ха- рактеру взаємодії в комунікаційному процесі. Виокрем- люють декілька видів медіанасильства:

контактне фізичне насильство (зображення ударів, ляпасів, штурханів тощо), озброєне насильство (із застосуванням вогнепаль- ної, тупої або різальної зброї), насильство проти злочинців, фізичні тортури, воєнне насильство.

До медіанасильства відносять також зображення погроз фізичного насильства та психологічне насильство

— коли люди піддаються публічному приниженню. Вплив сцен насильства, представлених у медіа

(фільмах, іграх тощо) — тема, яка найчастіше потрапляє в епіцентр громадського обговорення. Починаючи з 1920- х років, проведено тисячі наукових досліджень, покли- каних виявити закономірності впливу медіанасильства, розроблено різні теорії, які пояснюють механізм впливу переглянутих схем насильства на розвиток особистості. Можна виділити основні наслідки експозиції (демонстру- вання) сцен насильства на розвиток особистості: іміта- ція, яка збільшує частоту насильницьких дій у реальному житті під впливом медіа; агресія — формування особис- тісних рис глядача, схильного до насильницьких дій; за- лякування — відчуття страху і зростання тривожних ста- нів, які пригнічують розвиток особистості.

Загалом медіаконтент рідко має прямий і окремий вплив на наші дії. Ми скоріше дістаємо від медіа мен- тальні враження — поняття, переживання, які змішу- ються з усіма іншими поняттями, нормами, цінностями, переживаннями, здобутими в нашому досвіді з багатьох джерел (сім’ї, школи, спілкування з однолітками тощо). Власний досвід і враження інших людей із безпосеред- нього оточення зазвичай виявляються вагомішими, ніж враження, здобуті з медіа.

Імітація. Є багато досліджень, у яких показано: зо- браження насильницьких дій у фільмах і телепрограмах може призвести до їх наслідування глядачами, особливо маленькими дітьми. Батьки також наводять багато при- кладів, як діти повторюють у своїх іграх окремі елементи телепередач, зокрема й побачені на екрані насильницькі дії. Більше діти схильні їх імітувати в іграх. Сцени на- сильства, зображені в мультфільмах або з боку тих пер- сонажів, з якими дитина не може себе ідентифікувати, мають менший потенціал для наслідування. Підлітки також схильні імітувати побачені в телесеріалах нові та яскраві форми взаємодії між угрупованнями однолітків (банди, бригади, кліки називаються телевізійними іме- нами, переймаючи зовнішні ознаки і повади, зокрема й кримінального забарвлення). Проте опозицію цим спо-

стереженням складають потужні національні досліджен- ня історії життя американських злочинців і девіантних підлітків. Зв’язку між експозицією медіанасильства (і на- віть схильністю дивитися жорстокі сцени) і злочинами не виявлено. Набагато впливовіші чинники, за наявністю яких можна передбачити можливість кримінальної пове- дінки, — алкоголізм і наркоманія батьків, які призводять до недоглянутості та занедбаності дитини; низький освіт- ній рівень і бідність батьків, що заважає їм виконувати відповідальне батьківство; кримінальна ситуація в місці проживання, членство в кримінальних підліткових і мо- лодіжних угрупованнях тощо. Проведені в Радянському Союзі дослідження біографії злочинців, засуджених за особливо жорстокі злочини, дали змогу виокремити об- ставини, які сприяють формуванню жорстокості як риси особистості: байдужість до дитини з боку найближчих людей. Навіть насильство, вчинене проти дитини, не так прямо було пов’язане з формуванням жорстокості. А от коли дитина весь час відчувала, що вона нікому не по- трібна, наче й не існує зовсім, тоді формується жорсто- кість, яку людина не усвідомлює як щось особливе, не відчуваючи ніякої провини за неї.

Агресія. Найдосліджуваніша гіпотеза — що медіа- насильство викликає зростання агресії у глядача — має значну кількість теорій.

Терміном «агресія» позначають будь-яку довільну дію з наміром спричинити емоційну, фізичну, психоло- гічну або соціальну шкоду іншим. Актами агресії вважа- ють завдання ударів, обзивання, крики, розповсюджен- ня чуток, приставання, тикання, кидання речей тощо (якщо це відбувається не випадково). Є три основні типи агресивної поведінки: фізична, вербальна, агресія в сто- сунках (конфронтація, вилучення, цькування). Крім агре- сивної поведінки, виділяють агресивні емоції, агресивні риси особистості, агресивне мислення тощо.

Можна виділити три позиції: «драматичних» при- хильників ідеї спричинення агресії медіанасильством (доводять наявність прямого впливу медіанасильства на розвиток агресії глядача), «опозиціонерів» (стверджують, що прямого впливу немає, або він дуже слабкий і обме- жений багатьма обставинами) і «раціоналізаторів», які зо-

середжуються на вивченні умов і обставин, які можуть посилити чи послабити негативний вплив.

Єдосить багато підтверджень, здобутих за різними схемами досліджень (кореляційних, експериментальних, лонгитюдних), які доводять: перегляд сцен насильства впливає на формування агресії. Механізми пояснення цього впливу охоплюють короткотривалу і довготривалу перспективу впливу.

Класичний експеримент із вивчення впливу насиль- ства будується так: випадково відібраних дітей ділять на дві групи, одній демонструють короткий фільм зі сцена- ми насильства, а іншій — фільм без насильства. Після перегляду спостерігають за взаємодією дітей між собою, фіксуючи частоту агресивних дій. Порівняння цих двох груп дітей, які дивилися різні фільми, показує: діти, які дивилися фільм з насильством, частіше вчиняють агре- сивні дії, ніж діти з іншої групи.

Інший експеримент: після демонстрації фільмів (з прямою фізичною агресією, непрямою агресією в сто- сунках і без агресії) оцінюють непряму агресію учасни- ків — їм пропонують оцінити учасників і запропонувати (умовно) якусь кількість грошей кожному як винагороду за експеримент. Виявлено, що після фільмів зі сценами агресивних дій (і прямої, і непрямої форм) стає більше негативних оцінок і пропонують платити менше грошей іншим учасникам.

Єдві найвпливовіші теорії, які пояснюють механізм впливу екранного насильства на зростання агресивності глядачів у короткотривалій перспективі (безпосередньо післяперегляду):теоріякогнітивногопраймінгу[Berkowitz, 1984] і теорія перенесення збудження [Zillmann, 1991].

Сприймання екранного насильства може активізу- вати набір асоціацій, які пов’язані з агресивним мислен- няміемоціями, тобтостворюютькогнітивнийпрайм(пер- шість), певну інтерпретаційну схему. Надалі цей прайм діє як фільтр, який викривляє подальше сприймання: агресивна схема інтерпретації подій стає легше активізо- ваною. Наприклад, одна дитина випадково штовхає іншу (якщо не було наміру штовхнути, це не була агресивна дія), але під впливом активізованого прайму перша дум- ка, яка впадає в голову: «це він спеціально мене штов-

хнув, потрібно дати здачі», а відповідно, зростає частота агресивних дій.

Вагомий механізм, що пояснює здобуті результати експериментів, — фізичне та емоційне збудження під впливом перегляду насильницького контенту. В експе- риментальних умовах після демонстрації фільмів зі сце- нами насильства групі дітей і підлітків різко (і статис- тично значуще) зростає кількість сутичок (штовханини, торкань, задівань). Це пов’язано з тим, що при збуджен- ні зростає потреба в рухах, а відповідно, й імовірність перетину рухових траєкторій на фізичному рівні в гурті людей. Механізмом збудження пояснюється збільшення фізичної агресії під впливом поєднання насильницьких та еротичних сцен, від яких збудження зростає, а підлі- ток іще не має досвіду усвідомлення і регулювання своїх відчуттів (не може розпізнати сексуальне збудження за внутрішніми тілесними відчуттями, не може відрізнити один тип збудження від іншого, не виробив ефективних способів опанування цими відчуттями).

Проведені в Америці та Європі у 1980-х роках до- слідження впливу побаченого теленасилля на агре- сивність поведінки підтвердили: зв’язок є. Дівчат- ка і хлопчики всіх вікових категорій, які дивляться сцени телевізійного насилля, агресивніші, ніж ті, хто обирає такі сцени не дивитись. Особливо силь- ний цей прямий зв’язок у дітей молодшого шкіль- ного віку, а в підлітків він посилюється тоді, коли в телеформаті сцени насильства поєднуються з еротикою. Ця закономірність виявлена і для впли- ву відео-, комп’ютерних ігор та ігор на мобільних телефонах.

У довготривалій перспективі вплив медіанасиль- ства на агресію глядача забезпечують інші механізми, описані теоріями соціального навчання [Bandura, 1977] і

десенсибілізації [Harrison & Cantor, 1999].

Спостерігаючи за соціальним світом, дитина мимо- вільно навчається. У цьому процесі навчання під впли- вом медіанасильства в глядача формуються особливі со- ціокогнітивні структури:

інтерпретаційні схеми (картини світу як ворожого, від якого потрібно захищатися); агресивні сценарії розв’язання соціальних проблем

(шаблонні історії, які зберігаються в пам’яті й нала- штовують діяти певним чином); нормативні уявлення (про прийнятність агресії як певної норми в суспільстві).

Усі ці структури формуються під впливом багатора- зового спостереження за сценами насильства, коли люди- на не усвідомлює процесу навчання. Що більше людина вірить, що зображене в медіа насильство реальне, прав- диве, то більше діють механізми соціального навчання. Що більше глядач впізнає в зображеній ситуації свої об- ставини життя і в зображених героях — себе, то дієвіши- ми стають соціальні уроки, взяті з медіа. Усвідомлення механізмів соціального навчання (доступне старшим, але не досяжне маленьким дітям) може кардинально змінити наслідки медіанасильства. Дружнє спілкування з дорос- лим з приводу побаченого може внести ключові зміни в соціокогнітивні новоутворення і перервати дію небажа- них впливів.

Теорія десенсибілізації (зменшення чутливості) про- понує інше пояснення механізму довготривалих наслід- ків медіанасильства. Десенсибілізація — це зменшення психологічної реактивності на насильство при спостере- женні за ним чи його уявленні, тобто воно перестає бути таким неприємним для людини, яким було раніше. Не- гативні емоції перешкоджають думати, фантазувати про насильство і виконувати агресивну дію. Коли людина ба- чить багато насильства, вона стає до нього байдужішою, негативні емоції вже не перешкоджають. З’являється враження, що насильство — це норма, раз воно так час- то трапляється.

Найперше лонгитюдне дослідження впливу меді- анасильства на агресію глядачів розпочато 1960 року в Америці з 856 хлопчиками дошкільного віку. Виявилося, що хлопчики, які дивились теленасилля, статистично від- різнялися за рівнем агресивності й антисоціальної пове- дінки навіть 10 років по тому, коли стали випускниками школи.

Перше міжнародне лонгитюдне трирічне досліджен- ня проведено у 80-ті роки в США, Нідерландах, Фінляндії, Польщі, Ізраїлі. В ньому взяли участь 7-8 річні хлопчики й дівчатка, яких спостерігали до 11-річного віку. Перегляд телевізійних сцен насильства першокласниками дав змогу передбачити їхню більшу агресивність через 3 роки (і для дівчаток, і для хлопчиків). Проте закономірність не під- твердилась у Нідерландах, не була значущою для дівчаток Фінляндії і США, а в Польщі не підтвердилася для хлоп- чиків. У Ізраїлі зв’язок медіанасильства і агресії виявлено тільки серед міських дітей. Отже, виявлені зв’язки не були сталі, тобто не проявляються для всіх глядачів. Це під- штовхнуло до дослідження тих чинників, які впливають на зв’язок між медіанасильством і агресією глядачів.

В одному з перших шведських експериментальних досліджень впливу сцен медіанасильства у вечір- ніх програмах на дітей виявлено: якщо, подивив- шись передачу, дитина відразу лягає спати, в неї формується агресивна поведінка. Якщо ж дитині дати після мультика погратися чи порозмовляти, агресивність не формується.

Для того щоб оцінити вплив сцен насильства на роз- виток особистості, важливо враховувати не тільки наяв- ність зображених подій, але й певні їхні характеристики та супровідні обставини насильницьких дій — контекст медіанасильства.

Дослідження показали, що діти віком від семи ро- ків уважають фізичне насильство в мультфільмах та ані- маційних фільмах менш вірогідним, а отже, не сприйма- ють його так само серйозно, як насильство в продукції з участю реальних людей. Крім того, доведено, що в муль- тфільмах насильство має менший вплив з боку страху й агресії на дітей віком від семи років. Діти до семи, дій- сно, сприймають насильство в мультфільмах серйозно, тому що вони ще не в змозі правильно розрізняти його тут і в реалістичних фільмах. Однієї сцени насильства може бути досить, щоб зробити продукт не придатним для маленьких дітей.

Норвезькі медіапедагоги дійшли висновку: дити- на, яка має добрі стосунки з батьками, одноліт- ками та іншими людьми, коли нема насильства ні в її найближчому середовищі, ні в ідеології суспіль- ства, живе у безпечних соціальних обставинах, любить школу, не має фрустрації від неможливос- ті задовольнити потреби та й інших причин для агресії — така дитина, найімовірніше, не стане агресивнішою від контактування з медіанасиль- ством.

Висновок: проблема впливу медіанасильства на розвиток особистості не має однозначного розв’язку, про-

те відкрито достатньо багато орієнтирів, що пояснюють причини таких впливів, виявлено чинники, які збільшу- ють або зменшують ризик негативного впливу. Тому до- рослі вже досить підготовлені для відповідального регу- лювання експозиції медіанасильства на дитину.

Практичні поради

Що можна протиставити ймовірним негативним впливам

Регулювання медіаекспозиції та медіаконтенту

Бажану експозицію — скільки часу дивитися теле- візор, сидіти в інтернеті — визначають індивідуально з урахуванням загальних вікових орієнтирів, фізичного та психологічного стану, мети і бюджету часу, інших життє- вих обставин.

Варто бути поінформованим про медіаконтент, з яким контактують діти.

Варто обмежувати потенційно шкідливий для дітей відповідного віку медіаконент, про який можуть повідо- мити спеціальні позначки НІКАМу: сцени насильства, жахи, еротичні сцени та статеві взаємини, зображення дискримінації, наркотиків, брутальна мова. Про систему позначокдлявідео- такомп’ютернихігорможназнайтиін-

формацію на сайті http://www.pegi.info (Пан’європейська гейм інформація).

Ризики від перегляду еротичних сцен різні для ма- лих дітей і підлітків. Зовсім малі діти можуть хибно зро- зуміти такі сцени як насильство і боятися, діти 8-12 років часто відчувають себе ніяково, незручно, коли бачать зо- браження сексу й іншу інтимну поведінку. Підлітки праг- нуть інформації про секс, бо в цей час формується їхня сексуальна ідентичність, вони активно пізнають себе. На жаль, зображення сексу в медіа дуже далеке від реаль- ності й може дати хибні уявлення, що завдадуть шкоди. Крім того, цілком можливо, що деякі підлітки перебува- тимуть під впливом медіа та приймуть сексуальну пове- дінку раніше, зокрема збочену сексуальну.

Під дискримінацією розуміють будь-яку поведінку (зокрема, висловлювання), коли окремі групи населення зображені як нижчі, чи то за ознакою раси, релігії, кольо-

ру шкіри, статі, національності, чи етнічної належності. Можливий шкідливий вплив дискримінації в аудіовізу- альних медіа — те, що діти починають вважати такі дії нормальними.

Можливий шкідливий вплив від зображення про- цесу виготовлення, використання важких наркотиків (наприклад, героїну, кокаїну) і зловживання легкими наркотиками (гашишем, марихуаною) та алкоголем в ау- діовізуальній продукції в тому, що діти сприймають це як нормальне явище. Якщо таке використання показано в позитивному світлі, діти та підлітки можуть навіть бачи- ти його як варте наслідування.

Багато прикладів брутальної мови, зокрема нецен- зурної лайки медіаперсонажів, надають змогу дітям себе ідентифікувати й наслідувати таку поведінку.

Правила користування медіа

Важливо, щоб правила були. Навіть якщо правила не досконалі — це краще, ніж ніяких. Якщо дитина по- рушує чинні правила, вона перебуває в іншому стані (на- пруженішому, настороженішому) — цей стан сам собою має профілактичний ефект.

Найдієвіші правила — які мають розгалужену сис- тему санкцій за їх невиконання (за маленьке порушення

— маленьке покарання, за більше — й покарання більше). Дитина все одно інколи порушує правила, якщо їй відомі санкції — вона це робить свідоміше.

Доведено, що найкраще дотримуються тих правил, у створенні яких людина брала участь. Відчуття причет- ності до створення правил зменшує спротив.

Добре, якщо правила взаємні — створюються не лише для дитини, а для всієї сім’ї. Найкраще впливає на виконання дітьми правил те, що їх виконують і батьки.

Варто час від часу переглядати правила, щоб вони найбільше враховували інтереси учасників спільного до- говору про використання медіа.

Ефективні способи спілкування з дітьми щодо медіа

Ефективним буде таке спілкування, коли дитина вільно може спитати про те, що її дійсно зацікавило в побаченому, розказати про те, що її схвилювало, висло-