М.Хвильовий Твори в 39т. т 5

наших щирих європейців, написано в тоні співчуття до бідних хлопців, що їм важко асимілюватися з сірою масою пролетаріяту. Я не можу обвинувачувати редакторів, які мабуть не читали цієї статті, як не читали й інших статтей, що там написані, але й сам Хвильовий не заперечує, що він із пролетаріятом не зможе зв'язатися. Він каже в од­ ному місці так: «почуття колективізму не маю». Оскільки Хвильовий не може з'єднатися з колективом, не має віри в пролетаріят, він і мусить шукати опори в інтелігенції, тому він шукає в націоналізмові костурів для своєї романтики, для своєї творчости. Він не може шукати опори в тому, що робить пролетаріят, бож для нього «пройшла сіра осінь по всіх заулках республіки» і через це, як цілковитий і жалюгідний ліквідатор, він не хоче цього та йде просто до Донцова. Я не буду наводити цілої низки випадків, ще більш цікавих, бо не ставлю собі завдання перетворювати свою доповідь у літературну дискусію. Це не література, а це політика, глибока політика, бо ми не повинні, ми не можемо припустити того, щоб гадюка Донцівська проковт­ нула Хвильового і тих, що йдуть за ним, чи його ведуть за собою. Ми будемо проти того, щоб цей буржуазний гад взяв до себе, притягнув до себе ту частину нашої інтелі­ генції, нашої молоді, яка заплуталась, розгубилася під час НЕПу й буденного будівництва. Ми не можемо, не повинні цього припустити. Як у «Ревізорі» говориться: «в большом хозяйстве видно веревочка пригодится», а Хвильовий не «веревочка» і навіть не ганчірка, він, безумовно, таланови­ тий хлопець і, безумовно, талановитий мистець, але біль­ шовиками не родяться, а вироблюються. З Хвильового і Хвильових треба вигартувати комуністів, чи, принаймні, як ми переконані, що не з кожного тіста комуністи вихо­ дять, то принаймні, корисних для революції людей, які б не сіяли отруту зневір'я, ліквідаторства, а які б, навпаки, допомагали б пролетаріятові в його жорстокій, трудній боротьбі.

Але як це можна зробити? Не так, що ми будемо його хвалити й говорити, що у нього плеханівська постановка, що він марксист і т. інш. Який у нього марксизм, яка в нього плеханівська постановка? У нього струвізм. Ми по-

518

винні притягти до себе ближче Хвильових і всіх здібних людей з армії мистецтва і взагалі з молоді, яка зараз заплуталась в суперечках НЕПу. НЕП складна річ. Що ж говорити про Хвильового, візьміть такого старого біль­ шовика, як Лобанов, старий корінний більшовик, — що, він не заплутався в суперечках НЕПу? Що ж дивного в тому, що це сталося з молодняком? Немає дивного нічого. Ми повинні поставитися не тільки так, що це не наші, чужі люди, ми повинні забрати й використати їх, щоб їх не використувала буржуазія, щоб не використали їх Донцови, Зерови тощо. Так ось відкіль ті висновки, які запропоно­ вані в тезах, і тому я далі на цьому зупинятися не буду. Ці висновки надруковані, до них додати немає чого. Я маю на цьому закінчити свою доповідь, яка так затяглася, але ще раз підкреслюю, що коли мені довелось у своїй допо­ віді зупинятися на національних ухилах, і я формально більше зупинився на українському націоналізмові, ні в яко­ му разі не можна відсіль робити такий висновок, що треба бити безоглядно по українізації. Навпаки, тим міцніш ми повинні провадити українізацію для того, щоб у нас на українському фронті, на фронті української ідеології не було монополії ані Зерову, ні навіть Хвильовому, який заплутавсь сам і може сам того не хоче, але плутає й отруює других.

Ми повинні надалі провадити українізацію, ми повинні провадити боротьбу проти ухилів русотяпства, бо ніяк нам не подолати ухилів Хвильових до рішучої перемоги над русотяпством та й байдужністю щодо безпосереднього бу­ дування українськой культури.

Нам, тт., вдалося ці тези, що тут запропоновані, про­ вести одноголосно через комісію досить авторитетну, в складі тт. Чубаря, Петровського, Кагановича, Затонського, Шумського, Попова, Демченка, під головуванням т. Скрип­ ника. Ми добилися того, що одноголосно були ухвалені всі тези, і я цілком певний того, що ЦК також прийме ці тези в основу, може дещо додати, але не змінить тієї лінії, яка провадилась досі й яку ми бажаємо провадити надалі,

519.

чення формально. Ленін поставив по суті питання за рево­ люційну боротьбу за визволення пригнічених та за зміц­ нення пролетарської диктатури, через зміцнення спілки ро­ бітничої кляси, з селянством та через правильне переве­ дення національної політики. Бо правильна національна політика дає пролетаріяту, зосередженому в центральних пунктах нашої країни, можливість діставати матеріяльну, моральну й політичну підпору та підтримку на всьому неосяжному просторі всього Союзу Радянських Республік.

В останніх своїх передсмертних статтях, що в них Ленін ставить питання про перспективи нашого розвитку, що в них він ставить загальне питання — куди ми йдемо та як ми йдемо до перемоги, в цих статтях національному пи­ танню в світовому маштабі, з точки зору світової рево­ люції, віддано величезніше місце. В другому місці Ленін питання ставить так: міліярд з чвертю населення земної кулі пригнічено, більшість народів, більшість людства все­ світу пригнічено, при поєднанні пролетарської революції в Европі з національною революцією пригнічених народів, що спрямована проти імперіялізму, справа світової рево­ люції дістає таку міцну непереможну силу, що проти неї не встоїть буржуазія всесвіту.

В якому зв'язку з нашою повсякденною практикою стоїть ця Ленінська постановка питання, в якому зв'язку вона з нашою конкретною роботою по будівництву всіх державних формувань, що в нас сталися після створення Союзу Радянських Республік? Зв'язок є в тому, що серйоз­ нішим товчком для пригнічених мас всесвіту в боротьбі проти імперіялізму служить не лише наша політична пос­ тановка питання й навіть не остільки наша політична пос­ тановка питання, скільки наша практика, наша робота по правильному переведенні національної політики, тобто по створенні зразкових держав у тих частинах нашого Сою­ зу, де маси були раніше пригнічені, де маси були раніше придушені. Якщо для східніх народів у нас може й мусять бути прикладом республіки Узбекістанська, Туркменістанська, Казахстанська і т. ін., то для західніх народів Україна мусить служити зразком і прикладом розв'язання пролетаріятом проблеми національного визволення пригнічених

522

мас, проблеми державного будівництва національних рес­ публік, в рамках радянської системи. Ми мусимо показати як можна поєднати добровільну спілку радянських респу­ блік з наданням бувшим пригніченим масам максималь­ них можливостей прояву самодіяльности в будівництві своєї державности, в розвиткові свого господарства, в під­ несенні культури країни — в справі втягнення мільйонних мас до культурного соціялістичного будівництва.

З цього погляду ми, товариші, й мусимо розглядати нашу національну політику, з цієї точки зору ми й мусимо розглядати й українізацію. Ось чому абсолютно неправиль­ ні всякі тлумачення, всякі натяки на те, що українізація є нібито якась поступка комусь, що українізація провадиться нами в силу якоїсь то важкої необхідности, під натиском якихось то стихійних ворожих нам сил. Така постановка питання іноді збігається з ворожою нам постановкою пи­ тання, що більшовики нещирі, що більшовики брешуть, коли вони говорять за українізацію, що в більшовиків це лише маневр, що в більшовиків це лише привід для того, щоб одурити когось то; що провадять більшовики укра­ їнізацію, не бажаючи її, не вірючи в неї, не люблячи її тощо. Така постановка питання мусить бути нами рішуче одкинута — та наша політика українізації є дійсна політика інтернаціоналізму, вона не потурає якомусь національному шовінізму, а йде на користь не лише внутрішнього зміц­ нення диктатури пролетаріяту, але й на користь світової революції, й вже само по собі будівництво української державности, сам по собі розвиток робітничо-селянської культури у нас в країні служить взірцем та зразком для пригнічених мас, для пригнічених національностей та штов­ хає їх на шлях боротьби з імперіялізмом, на шлях бо­ ротьби з буржуазією.

ПОМИЛКА ТОВ. ШУМСЬКОГО ТА ПОСТАНОВКА ПИТАННЯ ПРО НЕЇ НА ПЛЕНУМІ

Декотрі товариші нарікають нам: «Ви дещо ховаєте від пленуму ЦК партії, чи не є це замазуванням питання, чи не може трапитися так, що зверху будете замазувати й

523

замазувати, а потім, мимо вашої волі та керівництва, пи­ тання випірне». Чи потрібно ставити питання в площині детального розгляду заяв тов. Шумського? Чи не потрібно поставити на обговорення все те, що мається в стенограмі Політбюра, що з нею ви ознайомилися?

...Кожен член Центрального К-ту має право вимагати від Центрального К-ту партії та від Політбюра: «Скажіть мені, що було», Політбюро ЦК не відмовляється розпо­ вісти. Політбюро й розповіло вам, — вам роздано стено­ грами, що з ними ви ознайомилися. Тут немає змазування

— це не є бажання когось одурювати, щось змазати, зро­ бити опортуністично, аби було м'якше, аби було спокійно. От якби Політбюро ЦК змазувало принциповий момент, принципові питання, тоді й ви, безумовно, мали б можли­ вість нас обвинувачувати в тому, що ось ви, через якісь то невідомі міркування, усе тут стираєте, намагаєтесь довести, що все «тишь до гладь да божья благодать». Адже в полі­ тичних тезах, що ми їх вам роздали й що вони запропо­ новані до обговорення, — адже ці питання там яскраво поставлені. По всіх питаннях є чіткі формуліровки й тут сумнівів бути не може ніяких. Ми мусимо підійти до пи­ тання з точки зору аналізи наших труднощів та з точки зору тих завдань, що перед нами стоять.

ПИТАННЯ ТА ТРУДНОЩІ В СПРАВІ УКРАЇНІЗАЦІЇ БУЛИ СВОЄЧАСНО ПОСТАВЛЕНІ НА ПОЛІТБЮРІ

Що торкається наших труднощів, то, товариші, не лише на тому засіданні, де ми обговорювали питання про укра­ їнізацію «Комуніста», але ще з 19 березня ми слухали попередню інформацію тов. Затонського про підсумки українізації. Це було те саме засідання, що на ньому було мовлено знамените речення відносно непримусової укра­ їнізації руських робітників, з приводу якого вийшло далі непорозуміння через хибне тлумачення цього самого ре­ чення.

Ми з усією яскравістю та своєчасно поставили питання про небезпеку, що загрожує нам з боку культурно-ідеоло­ гічного, якщо партія на цей бік не наляже. Я це говорив,

товариші, до того, що тов. Гринько, на мою думку, не­ вірно тут сказав, що якщо є небезпека, та якщо будь-хто звертає на неї увагу ЦК, то відразу трапляє під підозріння. Нема чого доводити, товариші, що це невірно; члени ЦК присутні на засіданнях Політбюра, вони можуть висловлю­ ватися по кожному питанню. Якраз в той момент, коли ми поставили питання про підсумки українізації на Політбюрі, ця небезпека не була показана тими товаришами, що вони згодом говорили, що вони перші відкрили не­ безпеку.

Я б прохав тов. Затонського в кінцевому слові прочи­ тати резолюцію цього засідання Політбюра ЦК від 19 березня, що з неї видно, що задовго до того, як виникли різні розмови про будь-які труднощі та небезпеки, Політ­ бюро ЦК бачило ці небезпеки і ці труднощі.

По суті, який стан ми маємо зараз та що вимагає від нас? Ми маємо декотрі досягнення в галузі українізації, але ясно, що культурний зріст, що його маємо в країні ширше, швидше йде, ніж партія поспішає за ним. Я вже раз вказував, що ми маємо аналогічний в цьому процес. Промисловість наша піднеслася, вона зросла, однак зріст потреб у країні, зріст попиту більше, ніж зріст нашої промисловости, та вона не в силах задовольнити цього попиту

— звідси товаровий голод, зріст цін і т. і. Безперечно, всяка аналогія відносна, але певна подібність з процесом культурного зросту на Україні тут безперечно є. Країна підноситься швидко, господарство зростає, зросла й куль­ турність, — і цей культурний зріст, що покликаний Жовт­ невою революцією, покликаний господарчим зростом кра­ їни, вже йде з самого початку українською мовою, з самого початку вже йде по лінії розвитку української культури. Звідси й той широкий розмах зросту української культури, звідси й криза, покликана тим, що партія не досить пос­ піває за ним, звідси й необхідність ще більшої уваги до українізації партії, звідси необхідність ще більшого втягнення нових сил у роботу, звідси ще більша необхідність звернути увагу на культурно-ідеологічний фронт, у розу­ мінні його охоплення, або як це декотрі товариші нази­ вають «охоплення динаміки, оволодіння динамікою».

...Нам, товариші, нічого закривати очі; серед широких партійних мас не вижиті ще декотрі помилки в національ­ нім питанні, декотрі ухилення від справжньої лінії. Партія це мусить бачити, партія мусить це знати, Від нас вима­ гається серйозного і вдумливого підходу до питання укра­ їнізації. Ми мусимо поставити це питання в площині ши­ рокого розгорнення роботи в партії, прилучення партії до процесу культурного будівництва країни і тим самим за­ безпечити партію, щоб в боротьбі з нашими ворогами не дати їм ні на йоту посунутися вперед, допомагаючи їм своїми помилками в національному питанні. Ми мусимо тому, товариші, потурбуватися за те, щоб вірна постановка питання, що нею просякнуті тези, що вам пропонуються, була не лише платонічною, була не лише ідеологічною, але щоб вона стала й практичною.

НЕПРАВИЛЬНИЙ ПІДХІД ДО НАЦІОНАЛЬНОГО ПИТАННЯ З БОКУ ДЕКОТРИХ ТОВАРИШІВ

Ми зутикаємося з перешкодами, забобонами щодо українізації, що є серед частини нашої партії. Великорусь­ кий шовінізм є величезніша небезпека в нашій країні, це цілком ясно. Тим більшу небезпеку він уявляє ще й тому, що він зутикається з подібним йому українським шовініз­ мом. Яке тут завдання партії? Завдання партії є в тому, щоб бити шовінізм, а для цього партія мусить бути сама вільною від усяких натяків на шовінізм. Ми мусимо, това­ риші, всілякі спроби до змазування українізації припиняти в корені, бо вони являють з себе величезнішу небезпеку, бо вони гальмують зріст партії, гальмують опанування пар­ тією процесом культурного будівництва, що йде в країні, й тим самим вони неминуче зміцнюють позиції наших воро­ гів. Руський комуніст, що хоче вважати себе за доброго більшовика, та що не хоче українізації, не розуміє того, що висловлюючись іноді проти українізації, не надаючи серйозного значення українізації, він цим самим діє по суті справи на руку нашим ворогам з табору українського шо­ вінізму, бо якщо партія не посяде позицій українізації, їх захоплять вороги. Ось в чому небезпека, ось в чому основ-

526

не питання, товариші. Отже ми це питання мусимо поста­ вити з усією гостротою.

Поруч з цим ми маємо другий ухил, другий неправиль­ ний підхід з боку частини українських товаришів, подібних до Хвильового. Декотрі товариші говорять: «Чого ви взя­ лися за Хвильового?» Товариші, справа тут не в Хвильо­ вому, нехай буде Хвильовий, нехай буде другий, — нам тут не важливе прізвище.

Які ґрунтовні помилки в підході Хвильового, які його політичні помилки? Ґрунтовна політична помилка тов. Хвильового є в тому, що він національне відродження розглядає, як однакове до всіх часів, для всіх діб, для всіх форм. Коли тов. Хвильовий розглядає національне відрод­ ження в добу розвитку капіталізму, він там бачить поста­ новку питання про національну культуру, і він це пере­ носить до нас на радянський ґрунт. Ось його корінна полі­ тична помилка, що полягає в відсутності клясового під­ ходу, захоплення загальною постановкою питання про на­ цію в цілому та про національну культуру. Тов. Хвильо­ вого тратить втрата клясової мірки, втрата клясової само­ свідомосте, втрата клясового підходу. Звідси його поста­ новка питання про єдину національну культуру, звідси його постановка питання відносно Москви. Бо з клясовою мір­ кою, із клясовим підходом так ставити питання не можна. Ґрунтовний корінь помилки тов. Хвильового є в тому, що він став, поки лише почав ступати на цей шлях, але він його засмокче, якщо Хвильовий не буде сам себе рятувати.

Ми, комуністи, зараз будуємо культуру, ми будуємо українську культуру, але будуючи українську культуру, ми усталюємо, що пануюча роля в цій культурі належить і мусить належати робітничій клясі, та що в процесі будів­ ництва української культури буржуазну культуру ми будемо здемасковувати, ми будемо з нею боротися. Як ставить питання Ленін? Він говорив: «В кожній національній куль­ турі є, хоч би нерозвинені, елементи демократичної та соціялістичної культури, бо в кожній нації є трудящі та маса, що визискується, умови життя якої неминуче пород­ жують ідеологію демократичну та соціялістичну. Але в кожній нації є також культура буржуазна (та в більшості

527

ще чорносотенна та клерикальна), при тому не в виді лише «елементів», а як пануюча культура. Тому національна культура, взагалі, є культура поміщиків, попів, буржуазії. Ставлячи гасло «інтернаціональної культури демократизму та всесвітнього робітничого руху», ми з кожної національ­ ної культури беремо лише її демократичні та соціялістичні елементи, беремо їх лише й безумовно в противагу бур­ жуазній культурі, буржуазному націоналізмові кожної на­ ції».

Тов. Хвильовий цього не бачить і не знає. Я не говорю про цілу низку фактів, що їх чудово викрили в своїх стат­ тях товариші Скрипник та Чубар. Коли тов. Хвильовий ставить питання: «не на Москву, а на Европу», ця поста­ новка ані в розумінні культурнім, ані клясовому не витри­ мує жодної критики, вона небезпечна, шкідлива, загибельна. Москва від статтів Хвильового не помре. Як була Москва, так вона й залишиться. Справа тут не в небезпеці Москві, нам нічого удавати з себе рятівників Москви, а справа в тому, що ідеологічно та теоретично така поста­ новка питання є неправильна, шкідлива, неклясова, непролетарська точка зору. Ми бачимо в Хвильового певні еле­ менти патосу — це дуже добре, молоду культуру без патосу, без віри в свої сили розвивати не можна. Ми цілком згодні, коли говорять, що треба вийти з рамок кустарниц­ тва на широкий шлях, що треба ставити справу широко, по-державному, це цілком справедливо. Коли ми говоримо, що нам треба йти до Европи та звідти брати краще, то це справедливо. Ми від Европи мусимо багато брати, але як іти до Европи? Чи підете ви до Европи, як єдина нація, проти Москви, тобто проти руського пролетаріяту, або навіть якщо не проти, то без руського пролетаріяту? Чи підете туди з такою міркою?

Для того, щоб ви туди пішли, взяли від буржуазії те, що вам треба, щоб вас не скористала буржуазія, а щоб ви її скористали, для цього треба, щоб ви йшли туди з клясовою свідомістю, з клясовою міркою в руках. Лише тоді ви зумієте дійсно взяти там те, що треба, але тоді ви мусите йти туди разом з руською робочою клясою, єдиним фрон­ том і там брати те, що вам треба. Ось ґрунтовне, що

забув тов. Хвильовий, звідси й всі останні його гріхопа­ діння, звідси й потраплення його під певні націоналістичні впливи і т. ін.

ПИТАННЯ ПРО «БУВШИХ» ТА «НЕ БУВШИХ»

Ми мусимо зараз у своїй практичній роботі, як спра­ ведливо говорив тут і доповідач і інші промовці, зосере­ дити свою увагу на культурно-ідеологічному фронті, на питанні про українізацію партії, на питанні про висунення нових сил. Наша робота поширюється: для того, щоб про­ вести її, нам потрібні нові сили, й кожен, хто б спробував заперечити проти використання тої чи іншої людини, через те, що він нібито такий та такий лише тому, що він «був­ ший» — той дістане рішучу відсіч від партії. Кожна цінна людина потрібна партії. Але чи значить це, що ми, взагалі, одмовимся од критики ідей політичних, що ми тут не будемо вносити відповідної ясности? Ні, ані в якому разі не визначає. Ясність тут потрібна цілком певна, критику­ вати ми будемо й для того, щоб вам ілюструвати, оскільки наша дискусія йде зараз не по лінії розподілу на «бувших» або «небувших», можна послатися на нашу спірку з Хви­ льовим. Адже тов. Хвильовий не бувший боротьбіст, і ми його критикуємо, а тов. Хвиля бувший боротьбіст та вис­ тупав за лінію партії, виступав правильно, по-ленінському. Чи є тут привід для того, аби ділити партію на «бувших» та «не бувших»? Ні в якому разі. Ділити партію треба в ідейно-роз'яснюючій роботі на людей, що ведуть правильну лінію, і людей, що ведуть неправильну партійну лінію. Ось які, в якій площині ми мусимо ставити питання.

ПРО ЄДНІСТЬ

Що говорять наші тези, в розумінні дальшого напрямку нашої роботи, яка їх ґрунтовна вихідна точка, чи відкри­ вають ці тези нову епоху нашої країни?

Змісця. Нову еру. Каганович. Або нову еру.

Змісця. Нові сторчі.

Каганович. Я гадаю, що так говорити помилково. Для чого нам роздмухувати те, чого насправді немає?

Олександер Яковлевич Шумський сьогодні з цієї три­ буни зробив заяву, що в інтересах єдности партії тези приймаються однодушно, одностайно.

Затонський. Тільки в інтересах партії? З місця. По суті погоджуються.

Каганович. Ясно, що по суті, якщо в інтересах єдности партії.

Ми вітаємо це, нам це потрібно. Краще пізно, ніж ніколи.

Ми ввели тов. Шумського до комісії в справі україні­ зації і домагалися в комісії єдности, але досягши єдности, ми мусимо мати й ясність політичної лінії. Треба, щоб з нашою резолюцією не вийшло б того, що завтра, після її ухвалення, кожен зможе її смикати в свій бік — один до себе, другий до себе, або щоб не можна було сказати: резолюція добра — як це сьогодні декотрі говорили, лінія добра, а ось яка буде практика роботи і т. ін. Товариші, давайте змовимось щиро, по-більшовицькому. Ми дома­ гаємось діла, ми не хотіли роздмухувати бійки, ми й зараз не хочемо цього. Чому не хотіли? Для єдности організації, для успішного переведення національної політики. В той час, як в усій решті політичних питань в нас загалом і в цілому одна лінія, ми стояли перед небезпекою внутрішньої свари по національному питанні, замість того, щоб мобі­ лізувати всі сили партії для переведення серйознішої та труднішої роботи в справі українізації партії, по опануванні культурно-ідеологічним фронтом. Ми вважали це за шкід­ ливе, ми вважали за можливе й потрібне змовитися потовариському. Я гадаю, що тов. Шумський не буде запе­ речувати того, що ми саме по-товариському намагалися дійти до згоди та по-товариському до згоди дійшли. Але треба умовитися на пленумі ЦК відкинути такі підходи, подібно підходу тов. Солодуба, що він говорить: «Резо­ люція це одне, а практика — це друге». Ні, товариші, давайте ми ці фокуси кинемо. Вже раз ми приймаємо ре­ золюцію одностайно, так даваймо й питання одностайно провадити, бо ви адже знаєте, що буде слідком за такою

заявою, що «резолюція, мовляв, одне, а практика друге»

— за цим неминуче піде в практичній роботі те, що ті, хто так говорять, відійдуть в бік: «А ну, побачимо, як ви будете провадити ці резолюції». Ми хочемо, щоб після пленуму, що на ньому приймаємо одностайно резолюцію в справі українізації, не було відповідальних за цю справу та без­ відповідальних критиків, треба щоб всі відповідали в од­ наковій мірі, щоб всі, у кого є ті чи інші зауваження, не тримали б їх рік у кишені та через рік викладали б їх. — Кожен день, кожну годину ви маєте доступ до ЦК партії та можете, якщо не в розмові, так у листовній формі вносити будь-які пропозиції для обговорення. Ми хочемо дружньо працювати над переведенням цієї резолюції. Ми хочемо, щоб не було щілин не лише в Політбюрі ЦК партії — їх і немає там, — ми хочемо, щоб не було щілин в ЦК партії, ми хочемо, щоб не було в партії самих шкідливих щілин по національному питанні. Ми не хочемо цього. Ми хочемо, щоб в нас була єдина, вірна національна політика, та оскільки ми цього хочемо, треба кинути фокуси — «лінія одне, а практика друге».

...Зупинюсь ще на питанні про державність. Я не знаю, товариші, як можна зараз твердити, що до 1923 року державність України йшла вгору, а зараз падає. Адже, товариші, до 1923 року не було зовсім бюджету, жили по кошторису, через що не було порядку в господарстві, в державі. Як же можна твердити, що державність України зараз підупала? Тов. Солодуб, зокрема, говорить, що у нас перед Москвою немає стійкости. В нас немає гучних ре­ чень, немає «хльостких», широкомовних програмів, але за те є глибока, серйозна, ділова державна робота, тверде більшовицьке відстоювання інтересів України. Хто може сказати, що тов. Чубар не відстоює твердо інтересів Укра­ їни на кожному пленумі ЦК ВКП? Хто може сказати, що цього не робить тов. Петровський та кожен з нас, що увіходить до ЦК ВКП? Хто може сказати, що в загаль­ ному бюджеті Україна скривджена в порівнянні з іншими частинами Союзу? Може бути, що ті або інші конкретні помилки, окремі конкретні недоліки маються, давайте ж їх виправляти. Давайте конкретні пропозиції, але хіба можна

критикувати всю нашу систему? Це невірно, це неправиль­ но. Ще більш неправильно та невірно, коли тут вживають таких висловів, як Переяславська угода і т. і., і т. п.

КІЛЬКА СЛІВ ВІДНОСНО ТОГО, «ЧИ МАЛОРОСІЯ ЧИ УКРАЇНА»

Чи є придатним цей термін в сучасних умовах? Я вва­ жаю, що ні. На 9 році зміцнення радянської влади на Україні, чи можна ставити питання — «Малоросія чи Україна»? Нам важлива політична суть, що її необхідно викрити, а для того, щоб її викрити, не треба зв'язувати питання з випадковою постановкою подібно «Малоросія чи Україна», постановкою питання відносно Москви, про­ тиставлення України Москві й т. і. Я вам прочитаю резо­ люцію Виконкому Комінтерну, що її він ухвалив при прийомі до ВКП членів УКП.

Що говориться в цій резолюції?

«Президія Виконкому Комінтерну, обговоривши за­ яви, що надіслані йому з боку ЦК УКП та Бюра лівої фракції УКП, меморандум ЦК КП(б)У, що присвячений змісту обох заяв, та інші документи та матеріяли, що приставлені трьома цими організаціями, а також заслу­ хавши усні заяви та пояснення їх представників, кон­ статує:

1. Українською секцією Комуністичного Інтернаціо­ налу з самого початку його існування є КП(б)У. Ця партія винесла на своїх плечах весь тягар керівництва боротьбою робітничо-селянських мас України за радян­ ську владу, проти німецького та антирадянського імперіялізму української та російської контрреволюції та українських і російських соціял-угодовських партій, що їх підтримували. В своїх лавах КП(б)У об'єднує зараз близько 100000 кращих робітників та селян України, складаючи частину загальносоюзної партійної організа­ ції і перебуваючи під досвідченим керівництвом ЦК РКП, але користуючись в той самий час повною само­ стійністю в середоукраїнських справах. Під керівниц­ твом КП(б)У створена робітничо-селянська державність

532

України, що спирається на масові радянські організації. В системі цієї державности мається господарчий центр, що скеровує роботу щодо розвитку продукційних сил України, піднесення її промисловости та сільського гос­ подарства. Створено також Всеукраїнський професійний центр, що він не розриваючи зв'язку зо всеспілковим професійним центром, є українською сецією Профінтерну. Створюються українські частини серед єдиної за­ гальносоюзної робітничо-селянської Червоної армії під керівництвом Реввійськради України.

Під керівництвом КП(б)У закладена стала база для розвитку української робітничо-селянської культури так запровадження української мови — мови трудящої біль­ шосте країни — в державний апарат та школи. В цей час проходить робота в справі об'єднання в складі УСРР всіх теренів з української більшосте населення, що ле­ жать біля УСРР та входять до Радянського Союзу. Всі нижченаведені заходи остаточно відсторонюють можли­ вість дальших балачок про який би то не був колоніяльний стан України.

Ці заходи, що є у відповідності з величезною між­ народною вагою українського національного питання в Східній Европі, що констатоване V Конгресом Комін­ терну, викликали живе співчуття до УСРР серед пра­ цюючих українських мас, що їх терени захоплені сусід­ німи буржуазними державами, Польщею, Румунією та Чехо-Словаччиною (Західня Україна, саме Східня Гали­ чина, Буковина, Басарабія та Закарпатська Україна, що входять до її складу).

2. З самого початку революційної боротьби за ра­ дянську владу на Україні продовжується згуртування навколо КП(б)У та в її лавах всіх українських револю­ ційних сил, що стоять на позиції диктатури пролетаріяту й приходять до твердого переконання, що лише радянсь­ ка влада, що нею керують робітнича кляса та комуніс­ тична партія, здатна розв'язати національне питання на Україні. Як видко з надісланого до Виконкому Комін­ терну меморандуму ЦК КП(б)У, ще в кінці 1917 року до КП(б)У пристала група лівих українських соціял-

533

демократів (Шахрай, Кулик і інші), літом 1918 року під час І з'їзду КП(б)У до неї прийшла друга група укра­ їнських соціял-демократів (Врублевський, Тимофіїва, Слинько та ін.). 1919 року з частини бувших українських есерів (комуністи-боротьбісти) та незалежних українсь­ ких соціял-демократів (ліві незалежники) організувалася так звана українська комуністична партія (боротьбісти), що березня 1920 року після відповідної ухвали Комін­ терну також увійшла до складу КП(б)У. Створення на початку 1920 року так званої Української Комуністичної Партії (УКП) з бувших українських незалежних соціялдемократів, що за рік перед тим вели збройну боротьбу проти радянської влади, було продовження того ж про­ цесу поступового переходу частини українських соціялістів, що під впливом комуністичної критики та бо­ ротьби, засвоїли уроки революції, переходу від угодов­ ства та союзу з буржуазією — до табору комунізму.

3. Але, приймаючи загальні принципи комуністичної програми, УКП припустила її вивернення в національ­ ному та колоніяльному питанні, розглядаючи теперішню радянську Україну, як таку, що спирається на зовнішні сили, та вимагає такої форми державних взаємовідносин поміж УСРР та іншими радянськими республіками, що не лише не виправдалося би 8-річним досвідом військо­ вої та економічної боротьби цих республік, але на ділі протиставлювала б один-одному їх працюючі маси, в тісній спілці яких є залог зміцнення всього СРСР в цілому та дальших успіхів міжнародної революції.

Це перекручення на практиці з боку УКП комуніс­ тичної програми є наслідком пережитків тих соціялшовіністичних поглядів, що їх її члени раніше поділяли. Оскільки окремі частини та цілі групи УКП, вже будучи в її лавах, виживали остаточно ці погляди, вони при­ ходили до КП(б)У (група Мазуренка-Яворського в кінці 1921 р., так звана ліва фракція УКП в кінці 1923 року).

Але більшість УКП не брала до уваги, що найпер­ шим обов'язком кожного комуніста є робота на користь об'єднання пролетарів та працюючих мас усіх націй та країн для спільної революційної боротьби.

534

Це об'єднання положено в прийнятих за пропозицією т. Леніна Другим всесвітнім конгресом тезів, що є під­ валиною політики Комуністичного Інтернаціоналу в на­ ціональному та колоніяльному питанні та знайшло ясний вираз в резолюціях КП(б)У та РКП(б), зокрема в резо­ люціях X та XII з'їздів РКП. Якщо б УКП з свого боку, дотримувалася цієї лінії, то вона в першу чергу мусіла б робити проти націоналістичних забобонів, що залишається ще серед українських робітників та селян, аби цілком розвіяти відчуження та недовір'я по відно­ шенні до руського пролетаріяту і тим самим сприяти цілковитішому об'єднанню всіх сил пролетарської дик­ татури як на Україні, так і на всьому терені СРСР. Але через те, що УКП, замість цього, фрондувала проти РКП та КП(б)У, ведучи пропаганду за таке відокрем­ лення українського робітничого руху, що воно фактично приводить їх до протиставлення другим радянським рес­ публікам, то цим самим УКП об'єктивно працювала в напрямку національного розламу сил пролетарської дик­ татури України, незалежно від того, яку мету вона сама собі ставила.

Завдяки цій ґрунтовній помилці УКП, її робота про­ вадилася загалом не на користь, а на шкоду пролетарсь­ кій диктатурі, при тому іноді до такої ступені, що в інтересах збереження пролетарської диктатури від такої шкоди, КП(б)У була змушена відповідно з своїм рево­ люційним обов'язком пристосовувати по відношенні до деяких членів та груп УКП примусові заходи, тим біль­ ше, що декотрі ворожі комунізмові елементи викорис­ товували невірну позицію УКП в національному питан­ ні, щоб з антирадянською метою зімкнутися з нею, як з єдиною легальною опозиційною партією на радянській Україні.

Констатуючи, на підставі викладеного вище, помил­ ковість поглядів УКП в тій частині її програми, що протиставляється програмі КП(б)У та РКП; виходячи з того, що згідно з статутом Комінтерну, в кожній країні мусить існувати лише одна компартія й стверджуючи ще раз, що на Україні такою партією-секцією Комін­ терну — є КП(б)У, та

беручи до уваги заяву ЦК УКП, що УКП передає

535

Комінтерну розв'язання судьби партії та обов'язується підкоритися як ідеологічно, так і організаційно всякій його ухвалі, що показує суб'єкивну готовність служити справі комунізму, — президія Виконкому Комінтерну ухвалює:

а) Розпустити УКП, як окрему партію, та доручити товаришам, що є членами ЦК УКП, перевести в життя цю ухвалу з тим, аби члени УКП, що розпускається, мали можливість увійти до складу КП(б)У.

Ось, товариші, як бачите, тут говориться відносно зміц­ нення української державности, відносно розвитку українсь­ кої культури під керівництвом КП(б)У, до якої влялися в наслідок критики та боротьби, в відношенні ідеологічних неправильностей, низка партій, що є, безперечно, позитив­ ним фактом. Тому, хто б спробував нарікати й тикати що ти «бувший», тому партія дасть належну відсіч, як тому, що зробив неправильно, не по-більшовицькому. Оскільки ти прийшов до партії, це визначає, що ти рівноправний член партії. Але ми вимагаємо від товаришів не намагатися зводити ні нащо історичні факти, ми хочемо щоб това­ риші з свого боку відмовилися від тих або інших своїх помилок. Чому проти цього декотрі суперечили та протес­ тували? Ми не мусимо займатися жодним цькуванням, ми мусимо боротися проти всякого цькування, ми мусимо розглядати лінію, а не належність в минулому до тої чи іншої партії. Але ми не мусимо забути певного факту, що КП(б)У є основний центр, що він є й буде керівником держави, що будується, що українська радянська респу­ бліка, а не «Малоросія», будується нею. Коли на 9 році революції, на 9 році радянської влади нам ставлять пи­ тання: «Малоросія чи Україна?», ми говоримо: це непра­ вильний, невірний підхід. Тут не може бути жодних питань, тут ясно для кожного, що в нас Українська Соціялістична Республіка, та всякий, хто б насмілився в будь-якій ступені поставити питання, за українську радянську республіку, як за «Малоросію», дістане з нашого боку саму рішучу біль­ шовицько-ленінську відсіч, як і слід для більшовицької партії.

Нащо ж знову знімати питання, нащо знімають питання за «Малоросію»? Товариші, я не хотів би, щоб мене зро­ зуміли так, що я нібито хочу торкатися окремих персон, для мене тут важливе чисто політичне питання. В нас були розподіли в партії, руські, українці, євреї, зараз говорять: «малороси». Який політичний зміст цього нового терміну, як його розуміти? Хіба, товариші, це не є морально полі­ тичний терор проти того чи іншого українця, хіба це не визначає, що хотять раніше, авансом, тероризувати ту українську молодь і тих товаришів, що не можуть згоди­ тись з тією чи іншою постановкою питання — та їх нази­ вають «малоросами», та ще з додатком деяких епітетів? Я гадаю, що такого терору ми в партії припустити не мо­ жемо, тому, що ми знаємо, що це може чорт-зна до чого довести людей.

Добре, коли роблять напад на стійку, міцну людину, що може відповісти, а якщо трапляють на людину слабшу, на людину, що може розгубитися, то дійде чорт-зна до чого. Я вважаю, що в цьому ухилі величезніша небезпека для партії. Я вважаю найвеличезнішим завойюванням пар­ тії те, що ми маємо низку серйозних українських товари­ шів, що мають свої думки, що виступають з своїми про­ позиціями, критикують, але що в ґрунтовному ведуть лінію партії, я гадаю, що партія не дозволить їх тероризувати.

Партія не дозволить, вона візьме їх під свій захист. А якщо буде продовжуватися терор, цькування, якщо будуть продовжувати тикати терміном «малорос», то партія буде вести й боротьбу. ЦК партії не буде робити розподілів поміж «бувшими» та «небувшими». Партія не мусить роз­ різняти руських та українців. Ми будемо висувати україн­ ців, але ми особливо будемо підтримувати саме тих, хто не буде піддаватися цьому морально-політичному терору.

Кілька слів відносно того, в який бік ми мусимо спря­ мовувати вогонь. Я вважаю, що взагалі, у нас в країні великоруський шовінізм, безперечно, є небезпечним. Він небезпечний не лише тому, що він буде наступати, не лише тому, що він буде заражати, він небезпечний ще й тому, Що він буде нас смикати, не буде давати нам можливости розвертатися, розвиватися. З другого боку, нам небезпеч-