Тара и упаковка_MU

скляні бутилі, тощо. Транспортна тара використовується для переміщення виробів в системі логістики, виконує в основному захисні та логістичні функції. З погляду логістики її головне завдання - забезпечення можливості раціонального складування та транспортування товарів.

Класифікація транспортної тари. Транспортну тару можна класифікувати за наступними ознаками: габарити, кратність використання, стабільність розмірів, компактність. Транспортна тара ділиться за габаритами на малогабаритну (розміри до 1200×1000×1200 мм) та великогабаритну. За кратністю використання - разову та багатооборотну. Багатооборотна тара призначена для багаторазового використання. При її отриманні підприємство - споживач виплачує постачальникові її заставну вартість. За стабільністю розмірів транспортна тара підрозділяється на жорстку та м'яку. Широкого застосування набула така жорстка транспортна тара, як різного роду лотки, ящики, бочки, тощо. Останнім часом цей вид тари став виробляться з пластмас. Жорстка транспортна полімерна тара має високу міцність і хороший опір динамічним навантаженням, не вимагає систематичного ремонту, характеризується тривалим терміном експлуатації, надійно зберігає продукцію від зовнішніх дій, має привабливий вигляд. Можливе виготовлення полімерної транспортної тари різної форми і конструкції, що забезпечує раціональне затарювання продукції. Завдяки своїй жорсткості полімерна тара може легко штабелюватися в декілька ярусів, займаючи при складуванні мінімальні площі. Основні способи виготовлення жорсткої полімерної транспортної упаковки: лиття під тиском, термоформування, штампування і пресування із застосуванням зварювання. До м'якої транспортної тари відносяться мішки, чохли, м'які доладні контейнери і упаковка з термоусадкової плівки. Перевагою м'якої транспортної тари з ПМ є те, що порожня тара легко складається та займає мало місця при перевезеннях. Останнім часом все більш широкого поширення набувають упаковки з використанням термоусадкових плівок. Ці матеріали застосовуються в м'ясомолочній, рибній, харчовій, медичній і інших галузях промисловості. Основний спосіб отримання такої плівки - екструзія.

Особливим видом транспортної тари є піддони та контейнери, так зване, тарообладнання. Тарообладнання використовується для складування та доставки товарів з підприємств-виробників і складів безпосередньо на торгові підприємства. Використання тарообладнання дуже зручно як при транспортуванні продуктів, так і при їх зберіганні та реалізації, оскільки воно виконує функції торгового устаткування - замінює стелажі, прилавки, полиці. Це дозволяє прискорити доставку товарів, знизити витрати. Тарообладнання може виконуватися у вигляді конструкцій, що складаються, тому воно легко штабелюється як в робочому, так і в складеному вигляді, відрізняється малою масою, високою довговічністю, різноманітністю конструкцій і розмірів. Полімерне тарообладнання виготовляється литтям під тиском.

Ефективним способом підвищення економічності транспортної тари є її максимальна уніфікація та стандартизація. На практиці існують різні

41

поєднання первинної, вторинної та транспортної тари. Приклад: субстанції, або мазеві компоненти транспортуються в бочках, які водночас є первинною та транспортною тарою.

Вимоги до транспортної тари. Транспортна тара виконує захисну та логістичну функції. Транспортна тара повинна забезпечувати можливість раціонального складування та транспортування товарів медичного призначення. Якщо мова йде про багатооборотну тару, яка призначена для багаторазового використання, то вона повинна зберігати свої споживчі властивості (наприклад, габарити), мати здатність до багаторазової дезинфекції, бути корозійностійкою (якщо мова йде про металеву транспортну тару).

Умови зберігання упаковки, закупорювальних засобів та пакувальних матеріалів. Вибір умов зберігання тари, закупорювальних засобів та пакувальних матеріалів здійснюється з урахуванням:

-їх фізичних і хімічних властивостей;

-необхідності захисту від механічного дії;

-необхідності захисту від впливу кисню повітря, вологості повітря,

світла, температури.

Вимоги щодо зберігання та транспортування тари, закупорювальних засобів та пакувальних матеріалів регламентуються державними стандартами, санітарними нормами, методичними вказівками, нормативною документацією (галузевою та підприємства). На підприємства фармацевтичної галузі, медичні установи, аптечні заклади покладається:

-створення належних умов зберігання товару з урахуванням фізико - хімічних властивостей упаковки, тари та пакувальних матеріалів, забезпечення належного режиму зберігання у відповідності з вимогами нормативної документації;

-забезпечення збереження товарно-матеріальних цінностей, які знаходяться на зберіганні.

Важливою умовою правильної організації зберігання тари та упаковки є дотримання вимог, які регламентуються стандартами та нормативною документацією до устрою та експлуатації приміщень. Розміри, склад та обладнання приміщень повинні відповідати вимогам нормативно-технічної документації. Відповідно до діючої нормативної документації, GMP приміщення для зберігання повинні бути обладнані охоронними та протипожежними засобами. В приміщеннях повинні підтримуватися оптимальні температура та вологість повітря, перевірка яких здійснюється згідно SOP (стандартні операційні процедури) та інших нормативнотехнічних документів (не менше ніж раз у добу). Для спостереження за цими показниками складські приміщення забезпечуються термометрами та гігрометрами, котрі закріплюються на внутрішніх стінах складу далеко від нагрівальних пристроїв, на висоті 1,5 - 1,7 м від підлоги та на відстані не менш ніж 3м від дверей. В кожному з приміщень повинна бути система вентиляції/кондиціювання (або приточно-витяжна вентиляція) для забезпечення чистоти повітря. В складських приміщеннях встановлюються

42

необхідна кількість стелажів, піддонів. Вони встановлюються таким чином, щоб відстань до зовнішніх стін була не менш ніж 0,6 – 0,7 м, до стелі – не менш ніж 0,5 м, до підлоги – не менш ніж 0,25 м. Відстань між стелажами повинна бути не менш ніж 0,75 м, щоб забезпечити вільний доступ до товару. Тару та упаковку в приміщеннях для зберігання розміщають таким чином, щоб оптимально використовувати площі приміщення, забезпечити раціональні умови для застосування механізації, створення безпечних і зручних умов праці для робітників.

Загальне правило зберігання різних видів тари та упаковки – роздільне зберігання. На складах тару, закупорювальні засоби, пакувальні матеріали необхідно розміщати за найменуваннями, строкам придатності, матеріалами, кольором, розміром та іншими ознаками. Вироби розміщують у складських приміщеннях за найменуванням. На кожній партії товару повинен бути ярлик з найменуванням і терміном придатності. Відповідно до фізіко-хімічних властивостей тари та упаковки, тару з металевих матеріалів необхідно зберігати в сухих приміщеннях з опаленням при кімнатній температурі. Відносна вологість не повинна перевищувати 60%. В кліматичних умовах з підвищеною вологістю повітря допускається відносна вологість повітря приміщень 70%. При появі на зовнішніх стінках залізної фарбованої тари іржі, останню необхідно видаляти, а тару знов фарбувати. Оксидну плівку на тарі з мідних сплавів видаляють крейдою. Тару та упаковку з полімерних матеріалів захищають від окиснення на повітрі вже в процесі технологічного циклу їх виробництва, додаючи до складу матеріалу антиоксиданти, стабілізатори. При їх зберіганні дотримуються наступних умов. Їх, за виключенням гумових виробів, зберігають в темних сухих приміщеннях з вентиляцією, при кімнатній температурі, на відстані не менш одного метру від системи опалення. В приміщенні не повинно бути відкритого вогню, парів летких речовин. Матеріали з целофану, амінопластів необхідно зберігати у приміщеннях з вологістю повітря не більш 65%. Вироби зі скла при тривалому зберіганні у вологих умовах можуть піддаватися змінам внаслідок вилужування оксидів, що призводить до появи матових плям. Дерев’яна, картонна та паперова тара боїться зволоження, їх необхідно зберігати при 18-20°С і відносній вологісті 60-65%, на відстані не менше 50 см від джерел тепла. Рулонні пакувальні матеріали слід зберігати у вертикальному положенні, не більше ніж у два ряди, захищати від вогню та сонячних променів.

Вироби з гуми та латексів (закупорювальні засоби) зберігають в приміщеннях без протягу, а саме приміщення максимально повно заповняють гумовими виробами, або зберігають їх в герметичній тарі. Крім цього необхідно додержуватися наступних правил: захищати вироби від прямої дії сонячного світла; підтримувати в приміщенні температуру 8-120С, вологість 65% для запобігання висихання, деформації та втрати еластичності; зберігати на відстані від нагрівальних пристроїв. В процесі зберігання періодично (не менш ніж раз у місяць) здійснюють візуальний контроль за станом тари, в якій зберігаються гумові закупорювальні засоби, та

43

зовнішніми змінами самих закупорювальних засобів. При пошкодженні тари закупорювальні засоби необхідно перемістити в іншу тару У випадку зовнішніх змін необхідно здійснити контроль їх якості відповідно до нормативно-технічної документації.

Маркування транспортної тари. Маркування включає текст, умовне позначення (знаки) або малюнок, які нанесені на упаковку, та інші допоміжні засоби ідентифікації товару або окремих його властивостей, інформація про виробника, кількісні та якісні характеристики товару. Маркування здійснюється згідно міждержавного стандарту ГОСТ 14192-96 «Маркировка грузов». Функції маркування – інформаційна (основна), ідентифікуюча, мотиваційна, емоційна.

Загальні вимоги до маркування – достовірність, доступність,

достатність інформації. Достовірність передбачає правдивість та об’єктивність відомостей про товар, відсутність дезінформації. Доступність базується на принципах інформаційної відкритості інформації про товар для всіх його споживачів. Доступність передбачає мовну доступність (тобто мова повинна бути зрозумілою споживачу), споживач має право на необхідну інформацію, і виробник зобов’язаний її надати, зрозумілість (терміни, знаки повинні бути зрозумілими споживачу). Достатність інформації означає раціональну інформаційну насиченість.

Спеціальні вимоги до маркування: чіткість тексту та ілюстрацій,

однозначність тексту та його відповідність споживчим властивостям товару, використання для маркування барвників, що не змиваються та ін. Важливу роль відіграє раціональне розміщення маркувальних написів та знаків.

Місце ті способи нанесення транспортного маркування. Транспортне маркування (основні, додаткові, інформаційні написи та маніпуляційні знаки) повинні бути нанесені на паперові, картонні, фанерні, металеві та інші ярлики. Не допускається застосовувати паперові, картонні ярлики та ярлики з деревно-волокністої пліти при транспортуванні вантажу на відкритому рухомому транспорті. При транспортуванні вантажів на відкритому рухомому транспорті, дрібними та малотоннажними відправками, а також при зберіганні вантажу більше одного року маркування повинне бути нанесене безпосередньо на тару або ярлики, які повинні бути міцно прикріплені та захищені або виготовлені з матеріалів, що забезпечують збереження напису при транспортуванні та зберіганні. Транспортне маркування розташовують на:

-ящиках - на одній з бічних сторін. Для гратчастих ящиків і ящиків, що мають зовнішні планки, повинна бути забезпечена можливість розміщення маркування (прикріплення планок, закриття просвітів між дощечками та ін.). При транспортуванні на відкритому залізничному рухомому складі малотоннажними та дрібними відправками вантажів транспортне маркування повинне бути нанесене додатково на верхній стороні упаковки;

-бочках і барабанах - на днищі, вільному від маркування, що характеризує тару. Допускається наносити маркування на обичайці;

-мішках - у верхній частині у шва;

44

-пакунках - на одній з бічних поверхонь;

-допускається наносити маркування на одну бічну поверхню;

-балонах і ін., на вантажах, не упакованих в транспортну тару, - в

найбільш зручних місцях для перегляду.

Маніпуляційні знаки, попереджувальні написи наносять на кожне вантажне місце (рис.1) і розташовують в лівому, верхньому кутку на двох сусідніх стінках тари, окрім знаків № 9, 10 і 12. На бочках і барабанах знаки розташовують на одному з днищ або на обичайці. Знак № 9 наносять безпосередньо на тару в тому місці, де вантаж підлягає стропуванню. Знак № 10 наносять безпосередньо на тару над місцем підведення візка. Знак № 12 наносять на сусідні бічну і торцеву поверхні упаковки в тому місці, де проектується центр тяжіння на ці поверхні. Допускається наносити знак № 12 безпосередньо на тару. Знак № 16 наносять в тому місці, де повинен бути проведений розтин упаковки. Допускається не вказувати символ дощових крапель у знаку № 3 "Боїться вогкості". На пакети, сформовані без піддонів маркування наносять на сусідні бічну і торцеву поверхні.

Обов’язкові написи

Написи, що допускаються

Рис.1. Порядок розташування транспортного маркування

1 - маніпуляційні знаки; 2 - попереджувальні написи, що допускаються; 3 - число місць у відправці, порядковий номер усередині відправки; 4 - найменування вантажоодержувача та пункту призначення; 5 - найменування станції перевантаження; 6 - залізничне

45

маркування; 7 - об'єм вантажного місця; 8 - габаритні розміри вантажного місця; 9 - маса брутто; 10 - маса нетто; 11 - найменування станції відправлення; 12 - найменування вантажовідправника

Маркування наносять друкарським, літографським, електролітичним способами, забарвленням за трафаретом, штемпелюванням, штампуванням, випалюванням, продавлюванням, друкуванням на машинці, маркувальними машинами. Найменування вантажоодержувача та пункту призначення вказують на ярликах, а залізничне маркування на ярликах і безпосередньо на тарі допускається чітко та розбірливо наносити від руки за умови забезпечення збереження написів до одержувача.

Ярлики прикріплюють до упаковки (вантажу) клеєм, болтами, шурупами, дротом, шпагатом і іншими матеріалами, що забезпечують збереження вантажу та маркіровки. Маніпуляційні знаки та написи повинні бути темного кольору на світлих поверхнях і світлого на темних поверхнях. Знак № 6 виконують блакитним кольором на світлому фоні. Знак № 13 виконують червоним кольором.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.Вимоги до споживчої тари, закупорювальних засобів та пакувальних матеріалів.

2.Види транспортної тари та її призначення.

3.Технічні вимоги до транспортної тари. Організація обігу тари.

4.Вибір умов зберігання тари, закупорювальних засобів та пакувальних матеріалів з урахуванням їх фізичних і хімічних властивостей.

5.Маркування транспортної тари.

Практичне заняття № 6

ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ. КЛАСИФІКАЦІЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ЇХ ЗБЕРІГАННЯ.

Мета заняття:

1.Ознайомлення з класифікацією лікарських засобів (ЛЗ).

2.Вивчення загальних вимог їх зберігання в аптечних оптових складах

Питання для самостійної роботи:

1.Класифікація готових ЛЗ.

2.Міжнародна класифікація ЛЗ.

3.Загальні вимоги їх зберігання

4.Вимоги зберігання ЛЗ залежно від їх фізіко-хімічних властивостей.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Різноманіття ЛЗ і лікарських форм вимагає їхню систематизацію, яка поєднує в групи окремі явища та факти, визначає схему виробництва ЛЗ, допомагає проводити аналіз споживання ЛЗ, досліджувати ринок ЛЗ, тощо.

Лікарський засіб – це фармакологічний засіб, дозволений

46

уповноваженим на те органом країни для застосування з метою лікування, попередження та діагностики людини чи тварини. ЛЗ представляють значну групу найрізноманітніших речовин, що відрізняються за своїм зовнішнім виглядом, походженням та складом. Вони можуть бути рослинного та тваринного походження, органічної та неорганічної природи, індивідуальними речовинами або їх сумішшю, мати різний агрегатний стан. На цей час існує декілька класифікацій ЛЗ, які відрізняються за принципом і підходом до систематизації ЛЗ.

За складом ЛЗ: можна розділити на дві групи: лікарські речовини та лікарська рослинна та тваринна сировина (і засоби мікробного походження). Лікарська речовина – це ЛЗ, який представляє собою індивідуальну хімічну або біологічну речовину. Вона може бути використана для приготування лікарських форм без попередньої обробки. В залежності від специфіки одержання і методу очищення в умовах виробництва лікарські речовини розділяються на декілька груп:

-хімічні речовини –являють собою індивідуальні хімічні речовини, за походженням – продукти синтезу або очищені природні сполуки. Їх виробляють на підприємствах хімічної промисловості (хлорид натрію, перманганат калію, нітрат срібла);

-хіміко-фармацевтичні речовини – по своїй природі також індивідуальні хімічні речовини, виробляються на хімікофармацевтичних підприємствах, є основною групою ЛЗ, в якій переважають продукти органічного синтезу (наприклад, сульфаніламідні препарати) До хіміко-фармацевтичних речовин відносяться біологічно-активні речовини, виділені у чистому вигляді з сировинних матеріалів рослинного або тваринного походження (алкалоїди, глікозиди);

-вітаміни – можуть існувати у вигляді індивідуальних хімічних речовин: аскорбінова кислота, вітамін С, нікотинова кислота – вітамин РР, рибофлавін – вітамін В2;

-антибіотики – продукти життєдіяльності мікроорганізмів. Одержують шляхом мікробіологічного синтезу. Деякі з них одержують синтетичним шляхом (левоміцетин) або напівсинтетичним шляхом (оксацилін та ін.);

-органотерапевтичні лікарські речовини – являють собою складні комплекси біологічно активних гормональних речовин (приклад – адреналін) Одержують з органів і тканин тварин або в процесі синтезу (статеві гормони). До цієї групи відносяться й ферменти (пепсін);

-речовини з рослиної та тваринної сировини – ефірні та жирні кислоти,

жири. До цієї групи відносять також подрібнені частини рослин і тварин ( листя наперстянки, корень алтею, тощо);

-галенові препарати – характеризуються хімічною складністю. У них поряд з діючими речовинами є супутні. Готують найчастіше з лікарської рослинної сировини (настоянки, екстракти, сиропи).

47

Новогаленові препарати – це галенові препарати, очищені від «баласту»;

-імунологічні речовини – вакцини, сироватки або неживі мікроорганізми, різні антигени та антитела;

-радіоактивні речовини ізотопів – група хіміко-фармацевтичних

речовин, які в малих дозах використовуються для ректального та перентерального введення. В ядерних реакторах виробляють речовини радіоактивного натрію, срібла, йоду, кобальту.

Лікарські речовини за фізичними властивостями поділяють на тверді,

рідкі, м’які й газоподібні. За силою фармакологічної активності ЛЗ ділять на отруйні (список А) сильнодіючі (список Б) несильно діючі (загальний список).

За природою ЛЗ діляться на природні та синтетичні (9 груп, в т. ч. хімічні, хіміко-фармацевтичні, вітаміни, антибіотики, тощо). Асортимент ЛЗ постійно змінюється. Менш ефективні замінюються більш ефективними в терапевтичному та профілактичному відношенні.

Лікарська сировина являє собою природні речовини в неопрацьованому вигляді або піддані простій вихідній обробці, що потребує при застосуванні тієї чи іншої переробки або очищення. Лікарська рослинна сировина – це рослинна сировина, яка дозволена для медичного застосування. До неї відносяться висушені трави, листя, квіти, корені, кора лікарських рослин. Лікарську рослинну сировину використовують безпосередньо (для приготування зборів, настоїв, відварів) або у виробництві галенових і новогаленових препаратів. До лікарської сировини природного походження відносяться також продукти бджільництва – прополіс, квітковий пилок,

бджолина отрута, мед. Лікарські засоби хворим не видаються, вони є лише вихідним матеріалом для виготовлення лікарських препаратів шляхом надання їм певної лікарської форми.

Готовий лікарський засіб (ГЛЗ, син. - лікарський препарат, ліки) –лі- карський засіб у вигляді визначеної лікарської форми. Це готовий продукт, розфасований, упакований, маркірований, має визначене медичне призначення й встановлений термін придатності. Лікарська форма (ЛФ)- це зручний для застосування стан ЛЗ, при якому досягається необхідний лікувальний ефект. В товарознавстві лікарським препаратом (ЛП) називають ЛФ у первинній упаковці з інструкцією про медичне призначення та застосування.

Найбільш рання класифікація готових лікарських засобів була запропонована ще у 19-му столітті Ю.К. Траппом - класифікація за агрегатним станом. Відповідно до неї всі ГЛЗ розподіляються на 4 групи – тверді, рідкі, м’які, газоподібні. До твердих ЛФ відносяться порошки, таблетки, гранули, мікрогранули. До рідких – мікстури, краплі, інфузійні та ін’єкційні розчини, тощо. До м’яких – мазі, пасти, пластирі, до газоподібних

– гази, пари, аерозолі. Ця класифікація дозволяє отримати первісне уявлення про технологічний процес та, в деякій мірі, прогнозувати швидкість настання фармакологічного ефекту.

Класифікація за способом застосування та шляхам введення лікарського засобу в організм людини (запропонована В.А. Тихомировим)

48

технологічне значення тому, що залежно від шляху введення до лікарської форми є певні вимоги, котрі забезпечуються відповідним технологічним процесом. В залежності від шляхів введення ГЛЗ поділені на дві великі групи: ентеральні (вводять через шлунково-кишковий тракт) і парентеральні (вводять, минуючи шлунково-кишковий тракт). Надалі ця класифікація була удосконалена. Ректальні ГЛЗ (лат. Rectus – пряме) вводять в організм через пряму кишку (per rectum), що забезпечує місцеву та загальну дію ЛЗ на організм. Ректальне введення є зручним для лікування дітей, в геріатрії, для лікування хворих, що знаходяться у несвідомому стані. Парентеральні ГЛЗ (лат per enthero – мимо кишкового тракту) відзначаються різноманіттям – нанесення на шкіру, легко доступні слизові оболонки (ніс, око), ін’єкційні, інгаляційні та трансдермальні. Модифікацією парентерального є лінгвальне введення (під язик).

Класифікація за характером дозування поділяє ГЛЗ на дозовані

(порошки, таблетки, розчини для ін’єкцій) та недозовані (мазі, мікстури, порошки) і дозволяє контролювати застосування ГЛЗ (кількість доз, відхилення маси дози, тощо).

За фармакологічною дією ГЛЗ поділяються на:

-ті, що діють переважно на центральну нервову систему;

-ті, що діють переважно в ділянці закінчень еферентних (відцентрових) нервів;

-ті, що діють переважно в ділянці чутливих нервових закінчень;

-серцево-судинні;

-ті, що посилюють видільну функцію нирок;

-жовчогінні;

-ті, що стимулюють мускулатуру матки;

-ті, що впливають переважно на процеси тканинного обміну;

-протимікробні й протипаразитарні;

-ті, що застосовують для лікування злоякісних новоутворень; діагностичні та ін.

Класифікація залежно від віку пацієнтів передбачає таку

систематизацію ГЛЗ – педіатричні (для пацієнтів віком до 14 років, окрема група – немовлята віком до 1 місяця), середньовікові – для пацієнтів від 14 до 60 років та геріатрічні – для пацієнтів віком після 60 років. Ці ГЛЗ різняться між собою за кількістю та масою виписаних доз ЛЗ, можливістю введення допоміжних речовин з урахуванням анатомо-морфологічних та фізіологічних особливостей організму, більш жорсткими вимогами до виробництва ГЛЗ для немовлят, появою специфічних ЛФ – цукерки, солодкі сиропи, драже, тощо.

У практичній діяльності дуже поширений поділ ЛФ на ГЛЗ загальної дії (пероральні, сублінгвальні, ін’єкційні, деякі види аерозолів, супозиторіїв) і місцевої дії (нашкірні, деякі види ректальних форм та аерозолів).

Найбільш раціональною у порівнянні з іншими є дисперсологічна або технологічна класифікація ГЛЗ. Дисперсологічна класифікація ґрунтується на технологічних процесах. ЛФ представляють собою з погляду технології фізико-хімічними системами певної внутрішньої структури. Фізико-хімічні

49

системи, в яких одна подрібнена речовина розподілена в інший називається дисперсною системою. Розподілена речовина називається дисперсною фазою, а носій цієї дисперсної фази – дисперсійним середовищем. ГЛЗ можуть бути без дисперсійного або з дисперсійним середовищем різного агрегатного стану (рідкий, твердий, в’язкопластичний, газоподібний). Системи без дисперсійного середовища за дисперсністю розподіляються на грубо дисперсні (збори) та дрібнодисперсні (порошки). Системи з рідким дисперсним середовищем за характером дисперсної фази та характером зв’язку їх дисперсним середовищем діляться на:

-істинні розчини - гомогенні системи, в яких лікарська речовина знаходиться в іонній або молекулярній формі;

-колоідні розчини – мікрогетерогенні системи (з міцелярним ступенем дроблення), в яких існує межа розподілу фаз;

-суспензії - мікрогетерогенні системи з твердою дисперсною фазою та рідким дисперсійним середовищем. Розподіл фаз помітний неозброєним оком;

-емульсії – мікрогетерогенні системи, в яких дисперсійна фаза та дисперсійне середовища є рідкими та нерозчинними одна в одній;

-комбіновані системи;

-системи з в’язкопластичним середовищем – дисперсійне середовище займає проміжне положення між рідиною та твердою речовиною. В залежності від агрегатного стану дисперсійної фази та її дисперсності поділяються на гомогенні (розчини), мікрогетерогенні (суспензії, емульсії), комбіновані (суміш різних типів дисперсних систем). Це мазі, пасти;

-системи з газоподібним середовищем – газові розчини, тумани, аерозолі (мікрогетерогенні системи).

Дисперсологічна система класифікації ГЛЗ дозволяє передбачити

стабільність ЛФ у процесі зберігання, дає можливість первинної оцінки якості ГЛЗ (так, гомогенні розчини повинні бути прозорими). Крім цього, ця система класифікації дозволяє характеризувати ГЛЗ з фармацевтичного боку (мати уявлення про швидкість вивільнення з неї лікарської речовини).

Міжнародна класифікація ГЛЗ. За міжнародними системами класифікації ГЛЗ класифікують відповідно механізму дії, показанням до застосування, хімічній структурі. Найбільш відомі міжнародні класифікації ГЛЗ – класификація АТС (анатомо-терапевтична-хімічна, аnatomical

тherapeutic сhemica, АТС) та АТ (анатомо-терапевтична - аnatomical

тherapeutic, АТ). В рамках системи АТ ГЛЗ поділяються на групи трьох або чотирьох рівнів. Класифікація АТС модифікувала і розширила класифікацію АТ, включивши в неї терапевтичні/фармакологичні/хімічні підгрупи на четвертому рівні і хімічні субстанції на п'ятому рівні.

Класифікаційна система АТС підрозділяє ГЛЗ на різні групи залежно від їх дії на певний анатомічний орган або систему, а також від їх хімічних, фармакологічних і терапевтичних властивостей. ЛЗ поділяються на групи п'яти рівнів. На першому рівні налічується 14 основних груп, кожна з яких, у

50