1. Конспект лекцій-МЦ

Міжнародна практика показує, що нові експортери змушені надавати покупцям певні пільгові умови на покупку товарів за рахунок вигідних умов платежу, збільшення гарантійного терміну на товари, а також всілякі розстрочки по виплатах грошових коштів. Основні відмінності експортної калькуляції цін від внутрішньої полягають в додаткових витратах по збуту; зокрема, присутні такі витрати:

витрати на функціонування експортної служби фірми;

експортні, імпортні митні витрати на кордоні;

транспортні витрати за межами фірми;

витрати по міжнародному страхуванню;

витрати по упаковці, орієнтованій на зарубіжного покупця;

витрати по укладанню міжнародних контрактів;

резерви для непередбачених витрат.

Серед різновидів цінових стратегій, що використовуються на міжнародному ринку, заслуговують на особливу увагу такі стратегії:

1.Стратегія «зняття вершків». При даній стратегії суб'єкт міжнародного ринку, використовуючи потужну рекламу, добивається високих фінансових результатів за рахунок реалізації свого товару за високими цінами, що помітно перевищують ціни виробництва. Стратегія використовується для товарів ринкової новизни, коли існує висока купівельна спроможність певного сегменту ринку. Перевага стратегії в тому, що фірма в короткий термін відшкодовує витрати на проведення маркетингових досліджень, і надалі використовує механізм зниження ціни для стимулювання збуту продукції зарубіжним покупцям.

2.Стратегія «політика проникнення». Фірма виходить на ринок з товаром по відносно низьких цінах в цілях захоплення за мінімальний термін найбільшої частки ринку. Така стратегія характерна для товарів широкого вжитку і технологічно нескладної виробничо-технічної продукції. Після прориву на зовнішній ринок ціна поступово підвищується до нормального рівня. Недолік стратегії полягає в тому, що після проникнення на міжнародний ринок фірмі буде потрібно досить багато часу, щоб підняти ціни до рівня ринкових, оскільки споживачі вже звикли до низьких цін.

3.Стратегія «політика витіснення». Здійснюється за рахунок вживання вкрай низьких цін, що практично унеможливлюють появу аналогічних товарів у інших продавців. Цю стратегію можуть дозволити собі лише крупні компанії, що реалізовують модифікований товар масового виробництва високої якості, хоча цей товар і знаходиться на стадії спаду свого життєвого циклу на міжнародному ринку.

4.Стратегія «цінового лідера». Фірма використовує механізм ціноутворення компанії, що є лідером на ринку. Це спрощує ціноутворення для фірм – послідовників за умови, що лідер не «хитрує» і не помиляється.

5.Стратегія «диференційованих цін». Дана стратегія ефективна на зовнішньому ринку, який легко піддається сегментації, при високому рівні попиту і можливості сприйняття покупцем диференційованих цін. Стратегія стимулює або стримує продажі різних товарів на міжнародному ринку за різними цінами. Таким чином, з'являється цінова дискримінація, яка передбачає одночасне встановлення різних відпускних цін на один і той же товар або послугу незалежно від собівартості виробництва. Використання стратегії можливе, коли продавець має можливість розділити міжнародний ринок на окремі групи покупців, що мають різну купівельну спроможність (наприклад, споживачі України, Росії, Франції, Америки і так далі). В даному випадку необхідна ізоляція груп покупців, що купують один і той же товар за різними цінами.

6.Стратегія «комплексних продажів». Сутність стратегії полягає в тому, що фірмавиробник, пропонуючи свій товар на міжнародний ринок, встановлює досить прийнятну ціну. Проте дана низька ціна встановлюється лише на основний виріб. і фірма свідомо зазнає збитки при поширенні цього виробу. Хитрість полягає в тому, що всі запасні частини,

81

комплектуючі, витратні матеріали, аксесуари, необхідні для подальшої експлуатації виробу в належному стані, надзвичайно дороги, причому ціна істотно перевищує собівартість їх виготовлення. Таким чином, зазнаючи збитки по основному виробу, фірма отримує великі прибутки від продажу другорядних виробів, які покривають ці збитки (наприклад, мобільний телефон з блоком живлення стоїть 100 одиниць, а звичайний прозорий пластиковий футляр для нього – 40 одиниць).

При виході фірм на міжнародний ринок з використанням різних видів стратегій дуже часто доводиться враховувати рівень світових цін на певні види продукції, що склався.

Світова ціна – це ціна, яка виражає в грошовій формі інтернаціональну ціну виробництва товару суспільно необхідної якості з суспільно необхідною споживною вартістю. Своєрідність світового ринку полягає в тому, що окремі країни, в яких собівартість виробництва продукції висока, можуть обмежити або закрити доступ на свій ринок товарів з низькою собівартістю виробництва (митне регулювання). Отже, в процесі конкурентної боротьби на міжнародному ринку складаються не лише суспільно необхідні витрати (інтернаціональна ціна виробництва), але і суспільно необхідна споживча вартість товару (здатність задовольняти запити споживачів).

Фактично світова ціна – це ціна у вільно конвертованій валюті, по якій здійснюються експортно-імпортні операції в основних центрах світової торгівлі на умовах, звичайних для більшості товарних ринків. На рівень світових цін впливають валюта платежу, умови розрахунку і постачання, місце і час продажу, інші чинники. Простіше вирішувати питання про світову ціну на сировинні товари. Їх джерела прив'язані до певних географічних ареалів, тоді як виробництво широкого асортименту товарів готової продукції налагоджене майже в усіх країнах. Тому на ринках готової продукції спостерігається значний розкид цін на вироби однакового призначення.

На практиці світовими цінами найчастіше вважаються експортні ціни основних постачальників і імпортні ціни в найважливіших центрах споживання даного товару, а також ціни торгів на крупних біржах і аукціонах. Наведемо приклади основних світових цін:

•алюміній, пшениця – експортні ціни Канади;

•пиломатеріали – експортні ціни Швеції;

•нафта – експортні ціни країн – членів ОПЕК;

•вугілля – імпортні ціни в портах Західної Європи;

•кольорові метали – ціни Лондонської біржі кольорових металів;

•чай – ціни аукціонів в Калькутті, Коломбо, Лондоні.

При визначенні світових цін готових виробів і сировини вирішальну роль відіграють провідні світові фірми, що експортують дану продукцію, а також транснаціональні компанії, що мають підприємства в багатьох країнах світу і прагнуть до монополізації виробництва ряду продуктів. Для завищення цін дані компанії використовують монополію якості і формують монопольно високі ціни, що відхиляються від інтернаціональної ціни виробництва. У свою чергу, всередині транснаціональних компаній можуть використовуватися трансфертні ціни (внутріфірмові), за якими здійснюються операції між підрозділів компанії.

Внутріфірмова торгівля – найважливіший елемент міжнародної торгівлі. В даний час на частку транснаціональних компаній припадає близько половини міжнародного експорту. Це забезпечується за допомогою занижених трансфертних цін на сировину та напівфабрикати, які отримують дочірні підприємства. При цьому підвищується конкурентоспроможність готового виробу за рахунок нижчої його собівартості.

Фактори, що впливають на рівень цін:

1.Чинники, що впливають на обсяг пропозиції товару:

рівень поточних витрат, пов'язаних з виробництвом і експортом товарів;

науково-технічний прогрес;

82

міра монополізації пропозиції товару;

цінова політика експортерів товару.

2.Чинники, що впливають на обсяг попиту:

корисність товару;

фінансові можливості покупців товару;

міра монополізації попиту;

діапазон цін інших товарів;

рівень конкуренції на даному сегменті ринку.

3.Чинники, зовнішні по відношенню до взаємодії покупців і продавців:

фаза економічного циклу;

тенденції до постійного розкручування інфляції;

короткострокові коливання попиту і пропозиції;

заходи державного регулювання і контролю цін;

канали, по яких здійснюється зовнішня торгівля.

2.Формування зовнішньоторговельних цін

Уміжнародному маркетингу експортер повинен встановлювати ціни на товари, варіювати ними залежно від обстановки на зовнішньому ринку, забезпечувати бажаний обсяг прибутку, вирішуючи свої стратегічні і комерційні завдання. Формування ціни пов'язане із значними складнощами як при визначенні оптимальної ціни для кожної країни, так і при внесенні поправок для забезпечення відносної єдності цін світової співпраці. Причому в кожній країні існують свої пріоритети оптимальної ціни. Враховуються такі чинники:

соціальна цінність товару;

походження товару, тобто його імідж;

купівельна спроможність населення;

продуктивні і збутові витрати;

співвідношення цін і якості і так далі.

Упрактиці зовнішньоторговельного ціноутворення встановлення остаточної контрактної ціни експортером і імпортером проходить ряд етапів – починаючи з розрахунку ціни до визначення остаточного її розміру. За основу береться ціна пропозиції, яка розрахована експортером на базі моделей: витрат виробництва і звернення; існуючого рівня попиту; стану конкуренції на ринку. Щоб обмежити можливі ризики як експортера, так і імпортера при укладенні контракту, важливо визначити, хто організовує і оплачує перевезення товару від продавця до покупця, хто несе ризик в ході здійснення даних функцій, ризик загибелі або пошкодження товару.

Розподіл можливих ризиків здійснюється на основі міжнародних товарних умов, сформульованих Міжнародною Торгівельною Палатою (INCOTERMS). Здійснюється це з метою приведення правил торгівлі у відповідність з поточною міжнародною практикою франкування. Франкування – це розподіл оплати за перевезення вантажу від виробника до споживача. При франкуванні термін «франко» означає, до якого пункту на шляху пересування товару транспортні витрати включаються до складу ціни. Правила тлумачення торгівельних термінів (INCOTERMS) встановлені Міжнародною Торгівельною Палатою.

Приведені терміни дозволяють чітко визначити, хто несе витрати при транспортуванні товару від експортера до імпортера. Зазвичай витрати, які несе продавець, – експортер, включаються в ціну товару і досягають 50 % вартості товару.

Виробникові після вибору зовнішнього ринку необхідно скласти калькуляцію собівартості і передбачити певний відсоток прибутку. Цінова стратегія має бути беззбитковою, тобто ціна повинна покривати витрати по виробництву, продажу, маркетингу

83

і забезпечувати відповідний прибуток. В міжнародному маркетингу виділяють два основних напрями формування ціни з урахуванням витрат:

1)середні витрати плюс реально можливий прибуток у вигляді певної націнки на собівартість товару;

2)витрати виробництва, обороту, накладні витрати плюс бажаний прибуток.

При виході на зовнішній ринок експортерові важливо встановити рівень цінової еластичності попиту, який відображає інтенсивність зміни попиту у відповідь на зміну ціни. Якщо коефіцієнт еластичності більше одиниці – попит еластичний, тобто невелика зміна цін впливатиме на зміну попиту, і навпаки, при коефіцієнті еластичності менше одиниці, допустиме підвищення цін. У будь-якому випадку, необхідно завжди визначити розмір мінімальної ціни, на якій можна зупинитися, зіткнувшись з конкуренцією або затоварюванням зарубіжного ринку даним товаром, за формулою:

де S – середні витрати на виробництво й реалізацію продукції; Pr – мінімально припустима частка прибутку в ціні продукції.

3. Встановлення ціни при укладенні зовнішньоекономічного контракту

Всі розрахунки цін здійснюються кожною фірмою самостійно з урахуванням специфіки формування експортної і імпортної ціни товару. Визначивши базисну і контрактну ціну, тобто ціну на дату пропозиції, фірма в процесі переговорів може змінити її рівень відносно первинної домовленості.

ВУкраїні даний порядок визначає наказ Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків

іторгівлі «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» від 05.10.95 р. № 75. Українське законодавство вимагає, щоб в розділі «Ціна і загальна вартість договору» була обов'язково вказана первинна контрактна ціна товару. При цьому надалі необхідно визначити спосіб фіксації ціни. Залежно від способу фіксації розрізняють такі види цін:

Тверда. Фіксується у момент укладення (підписання) контракту і не підлягає змінам впродовж всього терміну його дії. Зазвичай така ціна встановлюється, коли продавець передбачає можливе зниження ціни на товар, тому йому вигідна незмінна ціна.

Рухлива. Ціна може бути змінена в період виконання договору (контракту). З цією метою в нім приводяться відповідні обмовки відносно умов зміни вказаної ціни. Наприклад, це може бути обмовка про те, що при підвищенні (зниженні) на дату постачання ринкової ціни на аналогічний товар відповідно підвищиться (знизиться) на певний відсоток контрактна ціна.

З подальшою фіксацією. В цьому випадку в контракті вказується момент і умови фіксації такої ціни, а також період її дії. Як правило, такий спосіб фіксації застосовується при укладенні договорів (контрактів) купівлі-продажу товарів, що котируються на міжнародних біржах.

Ковзна. Встановлюється зазвичай в договорах (контрактах), які передбачають постачання товарів, що мають тривалий цикл виготовлення або постачання складного технологічного устаткування. В цьому випадку в договорі (контракті) слід навести вичерпне формулювання розрахунку остаточної ціни товару і вказати перелік всіх необхідних для цього елементів розрахунку. При вживанні ковзної ціни потрібно передбачати так званий ліміт ковзання – гранично допустимий відсоток зміни світової ціни, яка приймається як висхідна ціна на момент підписання договору.

Остаточна ціна визначається шляхом перегляду контрактної ціни по формулі, рекомендованою Європейською економічною комісією ООН:

84

–середня за певний період часу ціна матеріалів, що необхідні для виготовлення товарів; M0

–ціна на ці матеріали на момент визначення первісної ціни контракту; S1 – середня за певний період часу заробітна плата (з відрахуваннями на соціальне забезпечення) по категоріям робочої сили; S0 – середня заробітна плата (з відрахуваннями на соціальне

забезпечення) по категоріях робочої сили на момент визначення первісної ціни контракту; а – частка постійних (накладних) витрат і прибутку в первісній ціні контракту, %; b – частка витрат на матеріали в первісній ціні контракту, %; с – частка витрат на заробітну плату в первісній ціні контракту, %.

Для розрахунку остаточної ціни спочатку необхідно визначити питому вагу елементів первинної контрактної ціни. При цьому необхідно пам'ятати, що а + b + з = 100. Там, де це необхідно, b (а також, у разі потреби, с) може бути розбите на декілька складових, число яких дорівнює числу змінних величин, що враховуються: b = b1 + b2 + b3 + … + bn.

Україна є учасницею Конвенції Організації Об'єднаних націй 1980 року про договори міжнародної купівлі-продажу. Дана конвенція не застосовується до договорів, в яких зобов'язання сторони, що поставляє товари, полягають в основному у виконанні роботи або в наданні інших послуг. У четвертій статті конвенції вказано, що вона регулює лише укладення договору купівлі-продажу, а також права і зобов'язання продавця і покупця, що з нього випливають. У п'ятдесятій статті вказано, що незалежно від способу фіксації ціни, у разі, коли товар не відповідає умовам договору, покупець може понизити ціну в тій пропорції, в якій якість товару на дату постачання не відповідає умовам договору. Покупець не може понизити ціну, коли продавець, наприклад, замість товару, невідповідного договору, поставляє новий або за свій рахунок усуває будь-яку невідповідність. У міжнародній торгівлі таке зниження ціни поставленого товару, якість якого нижче обумовленої договором, називається рефакцією.

Якщо ж якість поставленого товару виявиться вище обумовленої, то можливе підвищення ціни, передбаченої договором. Такий стан речей називається боніфікацією.

В більшості випадків фактична ціна зовнішньоторговельної операції значно менше первинної ціни пропозиції, що є результатом вживання різних знижок. Їх розмір залежить не лише від виду зовнішньоекономічного договору і його умов, але і від інших чинників, що визначаються ринковою кон'юнктурою. При цьому відомі чотири поширені види знижок:

сезонні; надаються покупцеві за позасезонне придбання товару;

загальні (процентні); можуть бути надані у розмірі певного відсотка від довідкової (базової) ціни;

спеціальні; надаються клієнтам, в яких продавець вельми зацікавлений;

ділерські; надаються постійним представникам продавця.

Все вищесказане визначає лише загальний порядок встановлення ціни при укладенні зовнішньоекономічного договору. Проте життя вносить свої корективи, і в деяких випадках суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності і його іноземний контрагент можуть лише передбачати ціну контракту, оскільки її остаточне визначення залежатиме від конкретного предмету договору купівлі-продажу, тобто виду товару. Яскравим прикладом може служити Указ Президента України «Про заходи по удосконаленню кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності» від 10.02.96 р. № 124/96. Згідно з даним Указом при започаткуванні і проведенні всіх видів зовнішньоекономічних угод, предметом яких є деякі товари, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності повинні встановлювати контрактні ціни на

85

рівні індикативних. Ця вимога стосується договорів, що передбачають, зокрема, купівлюпродаж товарів:

до експорту яких застосовуються антидемпінгові заходи або початі антидемпінгові розслідування;

що підлягають квотуванню і ліцензуванню;

експорт яких здійснюється в спеціальному режимі.

Таким чином, індикативні ціни – це ціни, які відповідають цінам, що склалися або

складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з врахуванням умов постачання і умов здійснення розрахунків, визначених відповідно до законодавства конкретної країни. В Україні переліки індикативних цін затверджуються Міністерством економіки і публікуються в газеті «Урядовій кур’єр» не рідше за один раз на місяць.

Індикативні ціни діють при вивозі товарів, що мають українське походження, в тому числі в межах операцій з давальницькою сировиною і інших операцій, що передбачають тимчасовий вивіз товарів.

Тема 14. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ ЦІНОУТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ

План:

1.Законодавче забезпечення процесів ціноутворення в Україні.

2.Закон України «Про ціни та ціноутворення».

3.Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».

4.Нормативні документи, що регулюють ціноутворення на конкретні товари чи послуги.

5.Механізм регулювання цін на продукцію, що експортується.

1. Законодавче забезпечення процесів ціноутворення в Україні

Сьогодні в Україні існує певна система впливу на процеси ціноутворення суб’єктів господарювання. Ця система, з одного боку, обмежує підприємства у виборі ціни, а з іншого

— створює більш-менш справедливі умови функціонування для всіх учасників економічних відносин, сприяє створенню вільного конкурентного середовища, а також обмежує розвиток негативних тенденцій, таких як: монополістичне ціноутворення; штучне підвищення цін на товари першої необхідності тощо.

Управління процесами ціноутворення підприємств в Україні ґрунтується на системі законів та законодавчих актів, головними з яких є:

Закон України «Про ціни і ціноутворення»;

Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»;

нормативні документи Верховної Ради України;

нормативні документи Кабінету Міністрів України;

нормативні документи Державної Податкової Адміністрації України;

роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України;

нормативні документи органів місцевого самоврядування.

2.Закон України «Про ціни та ціноутворення»

Сфера дії Закону України «Про ціни і ціноутворення» поширюється на всі підприємства та організації незалежно від форм власності, підпорядкованості й методів організації праці та виробництва. Цей Закон спрямований на забезпечення:

86

рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів республіки;

збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

об’єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

розширення сфери застосування вільних цін;

підвищення якості продукції;

соціальних гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку зі зростанням цін і тарифів;

створення необхідних економічних гарантій для виробників;

орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Законом декларується вільне встановлення цін і тарифів на всі види продукції, товарів

іпослуг, за винятком тих, з яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Характер державного регулювання цін вміщено у статтях 8, 9 та 10. Згідно з цими статтями державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

державних фіксованих цін (тарифів);

граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги (в тому числі на електроенергію і природний газ для комунально-побутових потреб населення України), послуги громадського транспорту і зв’язку встановлюються Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.

Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до цього Закону затверджують або регулюють ціни (тарифи). Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у зв’язку зі зміною умов виробництва та реалізації продукції, що не залежать від господарської діяльності підприємств.

У розд. III Закону України «Про ціни і ціноутворення» висвітлюються питання, пов’язані з контролем за цінами. Тут сказано, що державний контроль за цінами здійснюється у разі встановлення і застосування державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому у сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог антимонопольного законодавства.

І, нарешті, ст. 14 встановлює відповідальність за порушення державної дисципліни цін. Згідно з цією статтею вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та чинного порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду (арбітражного суду). Особи, винні в порушенні порядку

87

встановлення та застосування цін і тарифів, притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності.

3.Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»

Іншим Законом, що чинить значний вплив на процеси ціноутворення, є Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Цей Закон визначає правові основи обмеження та попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. Стаття 4 Закону дає визначення діям, що вважаються зловживанням монопольним становищем на ринку. Згідно з цією статтею серед інших дій зловживаннями монопольним становищем вважаються:

обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;

встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;

встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.

Додатково до ст. 4 Закону ст. 5 визначає, що антиконкурентними узгодженими діями визнаються погоджені дії (угоди), що призвели або можуть призвести до встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок.

4.Нормативні документи, що регулюють ціноутворення на конкретні товари чи послуги

Разом із зазначеними двома Законами в Україні діє низка нормативних документів, що визначають порядок ціноутворення на конкретні товари чи послуги. Серед цих нормативних актів можна вказати, наприклад, такі:

Закон України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17 червня 1999 р.; відповідно до п. 1 ст. 6 цього Закону щорічно до 1 січня наступного року Кабінет Міністрів України згідно з пропозиціями агропромислового комплексу України визначає мінімальну ціну на цукровий буряк, що постачається для виробництва цукру;

постанова Національної Комісії регулювання електроенергетики України № 337 від

18березня 1999 р. «Про затвердження граничного рівня оптової ціни на газ природний, що використовується для потреб населення, і тарифів на послуги з транспортування та розподілу газу природного для споживачів України»;

наказ Міністерства транспорту України № 53 від 14 лютого 2000 р. «Про затвердження тарифів на перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу залізничним транспортом у внутрішньодержавному сполученні»;

наказ Міністерства фінансів України № 65 від 28 березня 2000 р. «Про затвердження цін на дорогоцінні метали, що скуповуються у населення» і т. д.

Серед цієї сукупності нормативних актів окремо слід розглянути Постанову Кабінету Міністрів України № 135 від 22 лютого 1995 р. Ця постанова являє собою положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення,

88

товари народного споживання, роботи й послуги монопольних утворень і визначає порядок державного регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи й послуги суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції, встановлюючи такі ціни чи інші умови придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умови існування значної конкуренції на ринку, або застосовуючи різні ціни чи різні інші умови до угод із суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин.

Регулювання цін на продукцію монопольних утворень здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабельності, або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін.

Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що експортується, нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моменту постановки її на виробництво).

5. Механізм регулювання цін на продукцію, що експортується

Слід зазначити, що разом із регулюванням цін внутрішнього ринку на Україні існує механізм регулювання цін на продукцію, що експортується. Цей процес відбувається із застосуванням механізму індикативних цін.

Методика формування й використання індикативних цін регламентується наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України № 506 від 8 серпня 1996 р. Згідно з цим документом індикативні ціни застосовуються з метою запобігання експорту товарів походженням з України за цінами, які можуть розглядатися як підстава для порушення в будь-яких видах антидемпінгової процедури або вжиття антидемпінгових заходів чи перегляду чинних антидемпінгових заходів.

Під індикативними цінами розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України, а також якісних показників товару, і які затверджено МЗЕЗторгом України.

89