ЭкономикаПланування-Конспект лекцій

амортизація – сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

інші операційні витрати – витрати на відрядження, на послуги зв’язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

За економічними елементами витрат складають кошторис виробництва

–це документ, в якому відображаються витрати підприємства, пов’язані з його основною діяльністю за певний період (за квартал, за рік), тобто витрати на виробництво і реалізацію всього обсягу продукції за період.

ІІ. Операційні витрати підприємства, відповідно до призначення та місця виникнення групують у статті. За статтями витрат складається калькуляція – характеризує витрати підприємства на виробництво і реалізацію одиниці конкретного виду продукції (табл. 6.1).

Собівартість – це вираження у грошовій формі поточних витрат підприємства на виробництво продукції. Загальні витрати на виробництво і реалізацію продукції складаються із собівартості, адміністративних витрат і витрат на збут.

У статтю «Прямі матеріальні витрати» включаються витрати на сировину й основні матеріали (основні – це ті матеріали, які входять до складу готової продукції), купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, тобто витрати, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі

52

витратних норм і цін. Із вартості сировини і матеріалів віднімають вартість відходів за ціною їх можливого використання чи продажу.

До складу статті «Прямі витрати на оплату праці» включаються витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням даної продукції (витрати на основну та додаткову заробітну плату, а також єдиний соціальний внесок).

Стаття «Загальновиробничі витрати» містить в собі витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування, а також витрати на управління, виробниче й господарське обслуговування в межах виробництва. Обчислюється ця стаття у відсотках від основної заробітної плати.

Витрати на виробництво (собівартість) складаються з прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці і загальновиробничих витрат.

Загальні витрати на виробництво і реалізацію продукції крім витрат на виробництво (собівартості) включають адміністративні витрати і витрати на збут.

ІІІ. За способом віднесення на конкретний вид продукції витрати поділяються на:

прямі – ті, що безпосередньо пов’язані з виробництвом конкретного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на одиницю продукції (сировина

іматеріали, заробітна плата основних робітників тощо);

непрямі – їх неможливо прямо віднести на виробництво якогось конкретного виду продукції (заробітна плата адміністративно-управлінського та обслуговуючого персоналу, амортизація та витрати на експлуатацію основних засобів загальногосподарського призначення, страхування майна тощо). Розподіл між видами продукції відбувається пропорційно обраному показнику.

IV. За зв’язком з обсягом виробництва витрати поділяються на:

постійні – ті, що не залежать від кількості виготовленої продукції (адміністративно-управлінські витрати, оренда приміщень, утримання й експлуатація будівель та споруд загальногосподарського призначення та ін.);

змінні – змінюються зі зміною обсягів виробництва (сировина та матеріали, заробітна плата основних робітників з нарахуванням на неї, електроенергія, спожита на технологічні цілі тощо).

Співвідношення постійних і змінних витрат називають структурою витрат підприємства. Знання структури витрат дає можливість визначити

беззбитковий обсяг виробництва продукції – це мінімальний обсяг виробництва, необхідний для того, щоб дохід підприємства, отриманий від реалізації продукції, покривав всі витрати, здійснені для її виробництва і реалізації. При цьому підприємство не отримує ані прибутку, ані збитку (Дохід

=Витрати, Прибуток = 0).

Визначити беззбитковий обсяг виробництва (Вбеззб) можна за формулою:

53

де Спост – постійні витрати на плановий обсяг виробництва продукції, грн; Цопт – оптова ціна виробу, грн;

Д

Д, С, грн

Сзаг

Сзм

Спост

Рис.6.2. Графічний спосіб визначення беззбиткового обсягу виробництва

V. З метою планування та аналізу витрати поділяють на:

прості (одноелементні) – мають єдиний економічний зміст та є первинними (сировина і матеріали, заробітна плата, амортизація);

комплексні – різнорідні за складом та охоплюють кілька елементів витрат (наприклад, витрати на утримання та експлуатацію обладнання містять такі елементи витрат: витрати сировини і матеріалів, заробітна плата робітників, що обслуговують устаткування, відрахування на соціальні заходи. До комплексних також відносять загальновиробничі, загальногосподарські витрати, втрати від браку та інші).

6.3. Чинники зниження собівартості продукції

Собівартість продукції є одним з показників, який комплексно

характеризує якісні зміни в техніці, технології, організації праці та виробництва, що відбуваються на підприємстві. Зниження собівартості продукції є однією з основних умов зростання прибутку підприємства та підвищення ефективності його діяльності.

На зниження собівартості продукції можуть істотно вплинути наступні чинники:

раціональне використання сировини і матеріалів – передбачає зменшення норм розходу матеріалів та їх закупівлю за нижчими цінами (при цьому не зменшуючи вимог до якості);

підвищення продуктивності праці – можливе за рахунок зменшення трудомісткості або збільшення виробітку, що призводить до зменшення затрат живої праці;

54

збільшення обсягів виробництва продукції – призводить до зменшення собівартості одиниці продукції за рахунок того, що на одиницю змінні витрати залишаються незмінними, а постійні зменшуються внаслідок того, що вони розподіляють між більшою кількістю виробів.

Основним шляхом зниження рівня собівартості продукції підприємства є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу в її структурі (для підприємств легкої промисловості – це матеріальні витрати).

Визначити зниження собівартості продукції можна, використовуючи індексний метод:

1) Зниження собівартості за рахунок більш раціонального використання сировини і матеріалів:

де І н, І ц – індекси зміни норм розходу матеріалів на виріб та зміни цін на матеріальні ресурси відповідно;

γ мат – частка витрат на сировину і матеріали у загальних витратах на виробництво і реалізацію продукції, %.

2) Зниження собівартості за рахунок підвищення продуктивності праці:

де І ЗП, І ПП – індекси зростання заробітної плати основних робітників та продуктивності праці відповідно;

γ ЗП – частка витрат на оплату праці основних робітників у загальних витратах на виробництво і реалізацію продукції, %.

3) Зниження собівартості за рахунок збільшення обсягів виробництва продукції:

де І УО, І В – індекси зростання витрат на управління та обслуговування виробництва та збільшення випуску продукції відповідно;

γ УО – частка витрат на управління та обслуговування виробництвом у загальних витратах на виробництво і реалізацію продукції, %.

Загальне зниження витрат розраховується за наступною формулою:

Контрольні питання

1.Охарактеризуйте види діяльності підприємства.

2.Навіщо підприємство здійснює витрати та як вони пов’язані з видами діяльності, які здійснює підприємство?

3.Охарактеризуйте витрати, пов’язані з операційною діяльністю підприємства.

4.Назвіть економічні елементи витрат та який документ підприємства складається на їх основі?

55

5.Що таке собівартість продукції? Які чинники впливають на її

зниження?

6.Що таке калькуляція? Охарактеризуйте статті калькуляції.

7.Поясніть розподіл витрат на прямі і непрямі, постійні і змінні, прості і комплексні.

8.Що таке беззбитковий обсяг виробництва та як він визначається?

9.Охарактеризуйте індексний метод зниження собівартості продукції.

ТЕМА 7. ЦІНА ТА ЦІНОУТВОРЕННЯ. ПЛАНУВАННЯ ФІНАНСОВОЕКОНОМІЧНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

7.1.Сутність та функції ціни в ринковій економіці.

7.2.Чинники та методи встановлення ціни.

7.3.Фінансові результати діяльності підприємства.

7.4.Рентабельність як відносний показник ефективності діяльності підприємства.

7.1. Сутність та функції ціни в ринковій економіці

Історично ціна завжди була основним чинником, який визначає вибір покупця. Це особливо характерно для країн з невисоким рівнем життя, для бідних верств населення відносно товарів широкого вжитку.

Ціна – це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва і прибутку) та відображає рівень суспільно необхідних витрат праці.

Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують такі основні функції:

обліково-вимірювальна – забезпечує еквівалентність обміну, тобто виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) забезпечує покриття витрат на її виробництво і реалізацію, а також формування прибутку в розмірі, який дозволяє вдосконалювати та розвивати виробництво, покращувати життєвий рівень виробників;

регулююча – виступає основним чинником регулювання пропозиції товарів. По кожному товару ціна свідчить про необхідність або зменшення його випуску (якщо попит знизився), або збільшення виробництва (якщо попит є). Рівень цін пропонованих товарів встановлює рівень прибутку. Чим вони вище, тим швидше зростає на ринку пропозиція товарів. При незадовільних цінах або тенденції до їх зниження треба переорієнтовувати ресурси, змінювати технології, обсяги випуску та продажу товарів. Взаємодія попиту та пропозиції, забезпечення їх рівноваги на основі цін реальна лише на вільному ринку;

стимулююча – використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання. Сутність її полягає в тому, що підвищені ціни стимулюють підприємства до випуску прогресивних та дефіцитних видів продукції, а знижені – до зняття з виробництва застарілої продукції;

розподільча (або перерозподільна) – пов’язана з відхиленням ціни від вартості в межах дії ринкових чинників. Ціни виступають засобом

56

розподілу і перерозподілу національного доходу між регіонами, секторами економіки, різними формами власності, фондами накопичення та споживання, різними соціальними групами населення.

7.2. Чинники та методи встановлення ціни

Підприємства підходять до питання ціноутворення по-різному. Проте загальний алгоритм методики встановлення ціни простий, і його можна подати

утакій послідовності дій:

1.Постановка цілей ціноутворення.

2.Визначення попиту.

3.Аналіз витрат.

4.Аналіз цін конкурентів.

5.Вибір цінової стратегії.

6.Вибір методу ціноутворення.

7.Встановлення остаточної ціни.

На формування цінової політики, обгрунтування цінової стратегії і тактики підприємства впливають внутрішні і зовнішні чинники (рис. 7.1).

До чинників мікросередовища, які впливають на ціни, відносяться:

попит та пропозиція;

конкуренція;

посередники.

Посередники

Рис. 7.1. Чинники ціноутворення

Попит – це бажання і готовність споживачів придбати товар (послуги). Попит визначається максимальними можливостями або максимальною готовністю заплатити за даний товар (послугу). Іншими словами попит являє собою форму прояву потреб споживачів на ринку, тобто це кількість товарів (послуг), що може бути придбана в даний час на даному ринку за певною ціною).

Чинники впливу на попит поділяються на цінові і нецінові.

57

1) Між ціною і попитом існує обернено пропорційна залежність, яка визначається трьома причинами:

зниження цін збільшує число покупців;

зниження цін розширює купівельну спроможність споживачів;

насичення ринку призводить до зниження корисності додаткових одиниць, тому покупці готові купувати його тільки за більш низькими цінами.

2)На попит впливають і нецінові чинники, а саме:

зміна в оцінці корисності речі (потреби, на які, наприклад, впливає мода; реклама (створити потребу); уподобання; сезонність; природні фактори; клімат);

зміна прибутків (збільшення або зменшення купівельної спроможності споживачів. Наприклад, відсоткова банківська ставка за користування кредитами зменшується, відповідно зростає попит житло, що купується за кредитні кошти);

зміна ціни на товар-замінник (при зниженні ціни на альтернативний товар попит переключається на нього).

Пропозиція на ринку є результатом виробництва і відображає бажання виробників продати свій товар за певною ціною.

Чинники впливу на пропозицію також поділяються на цінові і нецінові.

1)Між ціною і обсягом запропонованих товарів існує прямо пропорційна залежність: за більш високою ціною виробник готовий випускати більшу кількість продукції, ніж за низькою ціною.

2)Нецінові чинники, що впливають на пропозицію, такі:

зниження собівартості продукції (якщо витрати на виробництво продукції знизяться (ціни на ресурси; технологія), це дозволить виробнику виготовити і запропонувати на ринку більше продукції);

інші джерела одержання прибутків (якщо в іншій галузі можна одержати більше прибутку, то виробники можуть переключитися на випуск продукції іншої галузі);

перспективне чекання (якщо виробник прогнозує зростання цін у недалекому майбутньому, він може вже сьогодні збільшити випуск продукції у надії на збільшення прибутку в подальшому).

Попит і пропозиція є взаємозв’язаними та взаємозалежними категоріями, що проявляється в цінах. У взаємозв’язку «попит – ціна» залежність цих величин пряма: збільшення попиту стимулює збільшення ціни і навпаки.

Є таке поняття, як цінова еластичність попиту. Пряма залежність попиту

іціни характеризує еластичний попит. Кількісна залежність попиту і ціни (відношення відсоткової зміни величини попиту до зміни ціни на 1%) називається коефіцієнтом попиту. Якщо він більше одиниці, попит еластичний.

У взаємозв’язку «ціна – попит» залежність цих величин зворотна: чим вище ціна, тим нижче попит і навпаки. Такий стан називається нееластичним попитом (коефіцієнт еластичності менше одиниці).

58

Увзаємозв’язку «пропозиція – ціна» залежність між категоріями зворотна: збільшення пропозиції призводить до зменшення ціни і навпаки, пропозиція нееластична.

Увзаємозв’язку «ціна – пропозиція» залежність між категоріями пряма, пропозиція вважається еластичною.

Стан ринку, коли попит і пропозиція співпадають, називається ринковою рівновагою, а ціна, яка врівноважує попит і пропозицію, називається

рівноважною ціною.

Конкуренція, як чинник ціноутворення, залежить від типу ринку. Виділяють чотири типи ринкових структур: чиста (досконала) конкуренція, монополія, олігополія, монополістична конкуренція.

Для ринку чистої (досконалої) конкуренції притаманні наступні риси:

 велика кількість продавців, кожному належить незначна частка ринку, жоден з них не впливає на рівень поточних цін;

 товари повністю взаємозамінні і недиференційовані;  відсутність цінових обмежень;  вільні вхід на ринок та вихід з нього.

Ринок чистої конкуренції складається з великої кількості продавців і покупців схожого товарного продукту, наприклад, руд кольорових металів, пшениці. Орієнтир при ціноутворенні – ринкові ціни. Встановлення цін вище або нижче ринкових не виправдане. У першому випадку підприємство ризикує втратити покупців, які віддадуть перевагу товарам за нижчими цінами (адже товари повністю взаємозамінні). Ціни нижче за ринкові – втрачені прибутки. Підприємство приймає ціну як таку, що знаходиться за межами її контролю і регулює свій обсяг випуску при даній ціні та власних витратах так, щоб отримати максимально можливий прибуток.

Взагалі досконалий ринок може існувати лише гіпотетично. Активний ціновий менеджмент можливий тільки на недосконалих ринках. Чим більш недосконалий ринок, тим більший існує простір для цінової політики підприємства.

Особливості ціноутворення на недосконалих ринках. Для монополії притаманні такі риси:

 на ринку присутній один виробник, який продає свою продукцію багатьом, діючим незалежно один від одного покупцям;

 немає близьких замінників продукту монополіста;  жорстко блоковано вхід на ринок новим підприємствам.

Монополіст сам встановлює ціну та обсяг виробництва. Ним може бути і приватна фірма, і держава. У першому випадку монополія характерна для початку життєвого циклу товару – впровадження товару на ринок. Проте така ситуація є тимчасовою і визначає певні цінові стратегії. Монополіста цікавить загальний прибуток, а не прибуток на одиницю продукції, тому для його максимізації він застосовує цінову дискримінацію, тобто встановлення різних цін на один і той же фізичний продукт (послугу). При цьому ця різниця не пов’язана з витратами. Метою цінової дискримінації є вилучення у споживачів якомога більшого надлишку грошей. Основну частку монополізованого ринку

59

складають монополії, які не додають суспільству продукції, а ціни їх високі. Тому державні органи займаються антимонопольним регулюванням через оподаткування та встановлення граничних цін.

Якщо монополіст виступає в особі держави (наприклад, при визначенні цін проїзду в метрополітені, на комунальні послуги), підходи до ціноутворення інші. Це встановлення цін:

нижче собівартості (з орієнтацією на ті групи населення, які не можуть сплатити повну вартість товару);

на рівні, який покриває витрати;

високі ціни (з метою обмеження споживання продукту).

Олігополія – ситуація, за якої:

кількість фірм незначна або кілька з них домінують на ринку. З формального погляду вважається, що на олігополістичному ринку чотири великі підприємства виготовляють більше половини продукції;

товари не диференційовані (недиференційована олігополія) або диференційовані (диференційована олігополія);

кожне підприємство чутливе до маркетингових заходів, у тому числі до цінової політики конкурентів;

вхід на ринок важкодосяжний, тобто є високі бар’єри входу на ринок для нових підприємств.

Прикладами олігополістичних ринків можуть бути: сталь, алюміній (недиференційована олігополія); комп’ютери, автомобілі (диференційована олігополія).

У розпорядженні підприємства, яке діє в умовах олігополістичної конкуренції, кілька цінових стратегій: передусім стратегія цінового лідера, якщо підприємство має відчутні переваги перед конкурентами, наприклад, за витратами. Відповідно інші підприємства при цьому наслідують лідера, встановлюючи ціни, які не перевищують ціни лідера, – стратегія наслідування лідера.

Ще один варіант цінової політики в умовах олігополістичної конкуренції

–координація дій при встановленні цін на товари, якщо це не заборонено законодавством. Прихована координація полягає в тому, що всі підприємстваконкуренти, по-перше, при визначенні ціни використовують однакову норму прибутку, а по-друге, надалі під впливом ринкових чинників змінюють ціни в одному й тому ж напрямі.

Дві торгові марки можуть протистояти одна одній завдяки вмілому використанню різних складових маркетингу: ціни, реклами, пакуванню.

Для ринку монополістичної конкуренції характерно:

велика кількість підприємств і гостра конкуренція між ними;

товари диференційовані, що сприяє формуванню переваг споживачів і визначає незалежність підприємства від конкурентів тією мірою, в якій диференціація товару забезпечує її монопольне становище на ринку;

легкість проникнення на ринок нових підприємств (також завдяки несхожості товарів і послуг, які пропонуються на ринку);

відмінність між товарами пояснює широкий діапазон цін на товари;

60