dlya_pidgotovku_do_dek

органів з фізичними та юридичними особами, які беруть участь у кримінальному провадженні. Зверніть увагу на характеристику системи нормативних джерел кримінального процесуального права, яку складають: Конституція України, КПК України, міжнародні договори, згода на обовʼязковість яких надана Верховною Радою України, інші закони України, рішення Конституційного Суду України, рішення Європейського суду з прав людини.

Зовнішньою формою кримінально-процесуального законодавства є нормативні акти (Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", а також інші закони, які мають безпосереднє значення для кримінального судочинства). Треба мати на увазі, що кримінальнопроцесуальні норми можуть складати частину змісту так званих комплексних нормативних актів, у яких регламентуються положення кримінальнопроцесуального характеру, які віднесені до інших галузей права (Закони "Про судоустрій та статус суддів", "Про прокуратуру" тощо). Також до національного законодавства України відносяться чинні міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України (ст. 9 Конституції України).

З усієї сукупності законів необхідно виділяти Конституцію України як Основний закон, що має найвищу юридичну силу і містить норми прямої дії, а це означає, що всі інші закони та підзаконні нормативно-правові акти повинні відповідати її положенням (ст. 8 Конституції України).

Слід звернути увагу на те, що кримінально-процесуальні норми – це встановлені державою загальнообовʼязкові правила поведінки субʼєктів кримінально-процесуальної діяльності, виконання яких забезпечується, в основному, їх добровільними діями, а у необхідних випадках за допомогою засобів державного примусу та юридичної відповідальності.

Кримінальні процесуальні норми поділяються на такі, що зобовʼязують, уповноважують і забороняють.

Норми, що зобовʼязують, категорично диктують субʼєктам кримінальнопроцесуальної діяльності певну поведінку.

Норми, які уповноважують, наділяють субʼєктів кримінального судочинства відповідними процесуальними правами.

Норми, що забороняють – це норми, які зобовʼязують субʼєктів кримінального процесу утримуватися від вчинення певних дій. Забороняючі норми можна розглядати як різновид зобовʼязуючих або імперативних норм.

Норми кримінально-процесуального права можуть бути закріплені в одній або в кількох статтях закону, а іноді кілька норм міститься в одній статті закону.

При прийнятті рішень у кримінальному судочинстві поширеним є використання відомчих нормативно-правових актів. Положення, що в них містяться, не вважаються джерелом права. Такі підзаконні нормативні акти, додатково регламентують правила застосування тих чи інших положень

91

кримінально-процесуального закону і сприяють його правильному розумінню, організаційно забезпечують реалізацію положень закону в кримінальнопроцесуальній практиці. їх виконавцями виступають органи досудового розслідування та прокурори.

Важливим є й положення теорії права про те, що норми кримінальнопроцесуального права, як і майже всі правові норми, за своєю структурою складаються з трьох частин: гіпотези, диспозиції та санкції. Особливістю норм кримінально-процесуального права є те, що їх санкції нерідко містяться не разом з гіпотезою чи диспозицією, а в різних статтях чи формуються стосовно до кількох або до багатьох однорідних норм.

Слід звернути увагу на характеристиці дії кримінально-процесуального закону в просторі. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених КПК України, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення. Варто зауважити, що процесуальна дія кримінально-процесуального закону в часі проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК України, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Варто зупинитися на розкритті питання дії кримінальнопроцесуального закону щодо осіб та пояснити, що кримінальне провадження за правилами КПК України здійснюється щодо будь-якої особи. Необхідно зупинитися на характеристиці кола осіб, які користуються дипломатичним імунітетом. Зверніть увагу на можливості застосування кримінального процесуального закону за аналогією та вкажіть умови такого застосування.

Тема 3. Засади кримінального процесу

Вивчаючи цю тему, потрібно мати на увазі, що вона є однією з основних тем навчальної дисципліни кримінальний процес. При засвоєнні питань цієї теми можуть виникнути через великий об інформації, а також дискусійність поглядів науковців на засади кримінального провадження, визначення їх поняття і системи.

Засади (принципи) кримінального провадження – це закріплені в законі панівні в державі політичні та правові ідеї щодо завдань і порядку здійснення кримінального провадження, які визначають спрямованість і побудову кримінального процесу загалом, форму і зміст його стадій та інститутів. Необхідно зупинитися на характеристиці значення засад кримінального провадження. Окрему увагу доцільно приділити висвітленню питання класифікації засад кримінального провадження за юридичною силою джерела, в якому їх закріплено та за сферою правової дії.

При відповіді на це питання варто зупинитися на характеристиці змісту та значення таких засад кримінального провадження: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, недоторканність житла чи іншого володіння особи, таємниця спілкування, невтручання у

92

приватне життя, недоторканність права власності, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сімʼї, заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обовʼязковість судових рішень, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, диспозитивність, гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами, мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

КПК вперше передбачається, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовуються з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, то судове рішення проголошується прилюдно уже не в повному обсязі, а з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.

Вперше у КПК вводиться поняття розумних строків як однієї із засад кримінального провадження. Такими вважаються строки, які є обʼєктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Чітко визначено граничні межі розумних строків. Ці строки не можуть перевищувати передбачені КПК строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. КПК визначено осіб, які забезпечують проведення кримінального провадження у розумні строки. Виконання обовʼязку проведення досудового розслідування у розумні строки покладається на прокурора та слідчого суддю (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – на суд. КПК чітко визначив критерії для визначення розумності строків кримінального провадження: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень. Вперше надається перевага особам, які тримаються під вартою та неповнолітнім особам у питанні невідкладності і першочерговості здійснення кримінального провадження. Вперше окремі учасники кримінального провадження (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий) наділяються правом на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті,

93

що передбачені.

Слід розглянути засаду публічності, яка закріплена в ст. 25 КПК України. Необхідно зазначити, що принцип публічності діє на всіх стадіях кримінального процесу, уповноважені органи та посадові особи здійснюють свої функції незалежно від волі та бажання установ, підприємств, громадян. Засада безпосередності дослідження показань, речей і документів закріплена у ст. 23 КПК України та передбачає, що суд досліджує докази безпосередньо, не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім визначених законом випадків. Необхідно звернути увагу на засаду розумних строків,

яка полягає в тому, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті у розумні строки.

Потрібно чітко знати зміст кожної із засад і розкривати їх місце, роль і значення у загальній системі засад кримінального судочинства України. Слід памʼятати, що за обсягом змісту і сферою дії засади кримінального провадження іноді значно розрізняються, але відмінність ця швидше суто кількісна, а не якісна, тому засади не можна поділяти на основні й неосновні, головні і другорядні. Тільки реалізація всіх засад в їх сукупності, в системі, у взаємозвʼязку і взаємодії може привести до виконання завдань кримінального провадження.

Тема 4. Субʼєкти кримінального процесу

Засвоєння такої важливої теми, як "Субʼєкти кримінального процесу", необхідно починати з поняття субʼєктів кримінального процесу і розуміти існуючі в теорії критерії та види їх класифікації, значення розподілу субʼєктів на окремі групи. Після цього буде можливим вивчення й усвідомлення місця кожного учасника процесу і ролі, яку він відіграє у кримінальному провадженні.

Важливе значення також має правильне зʼясування повноважень того чи іншого субʼєкта кримінально-процесуальних правовідносин. Потрібно правильно розуміти основні теоретичні положення цієї теми, оскільки це дозволятиме на практиці ефективно використовувати норми кримінальнопроцесуального закону, якими регламентовані права і обовʼязки учасників кримінального провадження.

Субʼєкти кримінального процесу – це державні органи, посадові, юридичні та приватні особи, які ведуть кримінальний процес, або залучаються до нього, вступають між собою у процесуальні правовідносини, набуваючи процесуальних прав і виконуючи процесуальні обовʼязки. Варто зупинитися на характеристиці знак субʼєктів кримінального процесу. Окрему увагу доцільно приділити висвітленню питання класифікації субʼєктів кримінального процесу на підставі різних критеріїв.

Варто звернути увагу на те, що суд – єдиний уповноважений державою

94

орган, на який покладена функція правосуддя та дати загальну характеристику повноважень суду під час кримінального провадження. Необхідно звернути увагу на те, що слідчий суддя – суддя суду першої інстанції, який обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та дати загальну характеристику повноважень слідчого судді.

До сторони обвинувачення відносяться: прокурор, органи досудового розслідування, керівник органу досудового розслідування, слідчий, оперативні підрозділи. Прокурор – це субʼєкт кримінального процесу, що бере участь у всіх його стадіях, здійснюючи при цьому нагляд за дотриманням законів і підтримуючи державне обвинувачення у суді, та охарактеризувати його повноваження у кримінальному процесі. Окремої уваги заслуговує питання щодо правового статусу органів і посадових осіб, які здійснюють досудове розслідування.

Окремі з повноважень прокурора, якими його було наділено попереднім КПК вилучені із нового КПК. Натомість у прокурора зʼявилися деякі нові повноваження, зокрема, такі: повідомляти особі про підозру; доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави; затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання; звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених КПК, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання.

Сторона захисту – це підозрюваний, обвинувачений та їх законні представники, виправданий, засуджений, захисник. Необхідно зазначити, що підозрюваним є особа, якій у встановленому законом порядку повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду. Детальної уваги заслуговує питання щодо прав, обовʼязків та відповідальності підозрюваного, обвинуваченого.

Слід звернути увагу на питання участі захисника у кримінальному процесі,

дати характеристику його прав та обовʼязків, вказати випадки обовʼязкової участь захисника у кримінальному провадженні.

Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій

95

кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Доцільно зупинитися на визначенні моменту набуття особою статусу потерпілого у кримінальному провадженні та дати характеристику прав та обовʼязків потерпілого.

Необхідно дати визначення та охарактеризувати правове становище таких учасників кримінального провадження: перекладач, поняті, заявник, секретар судового засідання, судовий розпорядник, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у кримінальному проваджені, свідок, експерт і спеціаліст у кримінальному процесі.

Відвід – це процесуальний інститут, що містить умови, за яких особа не може брати участь у конкретному кримінальному провадженні, а також здійснення відповідної заяви з вимогою про усунення особи від участі у провадженні. При висвітленні даного питання варто розкрити підстави, процесуальний порядок та наслідки відводу визначені в § 6 гл. 3 КПК України.

Тема 5. Докази і доказування у кримінальному процесі

Насамперед треба памʼятати, що ця тема є найважливішою і найскладнішою для засвоєння, оскільки доказування є основним змістом правовідносин, що виникають під час кримінального провадження.

Слід звернути увагу на те, що за своєю гносеологічною суттю доказування в кримінальному процесі є різновидом людського пізнання дійсності, а саме фактів, явищ і подій минулого, що мають кримінально-правове значення. При доказуванні застосовуються (з урахуванням специфіки) всі закони і категорії логіки. За своїм змістом кримінально-процесуальне доказування поділяється на два види: 1) доказування як дослідження фактичних обставин справи; 2) доказування як логічне і процесуальне обґрунтування певних тверджень, висновків і рішень у справі.

Кримінально-процесуальне доказування регулюється правовими нормами, сукупність яких утворює доказове право, що вивчається теорією доказів.

Доказування у кримінальному провадженні – це здійснювана у встановленому законом порядку діяльність, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Слід звернути увагу на характеристику мети доказування у кримінальному провадженні та розкритті значення кримінально-процесуального доказування.

Слід звернути увагу на те, що предмет доказування – це сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, які необхідно встановити у кожному кримінальному провадженні і які мають правове значення для правильного його вирішення по суті. Окремої характеристики заслуговує характеристика обставин, які визначені в частині 1 ст. 91 КПК України. Розкриваючи питання субʼєктів доказування варто дати їх визначення та розкрити класифікацію на підставі різних критеріїв, зокрема відмітити

96

можливість їх поділу за відмінністю у повноваженнях.

Межі доказування і субʼєкти доказування – це такі питання, які обовʼязково повинні розглядатись при вивченні теми в цілому. Під межами доказування розуміють такий обсяг доказового матеріалу, який забезпечує надійне і достовірне встановлення всіх обставин, які входять до предмету доказування. Обовʼязок доказування законом повністю покладено на осіб, які здійснюють кримінальне провадження.

Варто зупинитися на характеристиці елементів кримінальнопроцесуального доказування а саме: збирання, перевірка та оцінка доказів і їх джерел. Збирання доказів – це врегульована КПК України діяльність сторін кримінального провадження, потерпілих, яка полягає в пошуку, виявленні джерел фактичних даних, вилученні й отриманні необхідної інформації та її фіксації, та детально зупинитися на висвітленні питання способів збирання доказів та їх процесуальних джерел.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Кожен доказ оцінюється з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозвʼязку для прийняття відповідного процесуального рішення, та охарактеризувати критерії оцінки доказів.

Окремої уваги заслуговує питання класифікації доказів на підставі таких критеріїв: відносно обставини, яка підлягає доказуванню, відносно обвинувачення, що становить предмет конкретного кримінального провадження, за джерелом одержання відомостей про факти, характером формування джерел доказів, за способом формування, за видами джерел.

До процесуальних джерел доказів відносяться: показання, речові докази, документи, висновки експертів. Доцільно зупинитися на детальній характеристиці окремо кожного процесуального джерела доказів.

Тема 6. Відшкодування шкоди у кримінальному процесі

При вивченні питань теми необхідно звернути увагу на те, що формами відшкодування шкоди є добровільне відшкодування завданої шкоди підозрюваним, обвинуваченим, а також за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою; стягнення відшкодування на підставі судового рішення за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні; компенсація потерпілому шкоди державою за рахунок Державного бюджету України.

Слід звернути увагу на те, що цивільний позов у кримінальному провадженні – це вимога особи, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, її повноважного представника або в її інтересах прокурора до

97

підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, про відшкодування цієї шкоди, яка заявлена під час кримінального провадження до початку судового розгляду

Варто зупинитися на тому, що предмет цивільного позову у кримінальному провадженні – це матеріально-правова вимога з відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням. Окремої уваги заслуговує характеристика підстав цивільного позову, які є юридичними фактами, з огляду на які позивач формулює свої вимоги і з наявністю яких закон повʼязує виникнення правовідносин між позивачем і підозрюваним, обвинуваченим (відповідачем).

Обовʼязково треба зʼясувати особливості процесуального порядку доказування цивільного позову в кримінальному провадженні і засоби забезпечення цивільного позову.

Проблематичними у процесуальній науці є питання про можливість відшкодування збитків, яких зазнав потерпілий у звʼязку з неотриманням через вчинення кримінального правопорушення очікуваного прибутку, а також щодо можливості відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди шляхом відновлення пошкодженого майна.

Необхідно відмітити, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Тема 7. Процесуальні строки і витрати

Ця тема має важливе практичне значення, оскільки вміння правильно орієнтуватися у строках кримінально-процесуальної діяльності дозволяє працівникам органів досудового розслідування своєчасно вживати процесуальних заходів щодо встановлення обставин кримінального правопорушення і швидко, без порушень закону встановлювати їх.

Процесуальні строки – це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобовʼязані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.

Строки у кримінальному провадженні поділяються на два види: строки, що забезпечують максимальне скорочення часу між фактом вчинення кримінального правопорушення та вжиттям до винного заходів кримінального покарання чи іншого впливу;) строки, що гарантують забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.

Точне обчислення і дотримання процесуальних строків забезпечує швидкість і ефективність досудового розслідування і судового розгляду, а також права осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. В деяких

98

випадках порушення процесуальних строків призводить до зволікання у розслідуванні кримінальних проваджень, до порушення прав та інтересів людини під час здійснення правосуддя і тягне за собою притягнення винуватих посадових осіб до відповідальності. Якщо ж такі порушення повʼязані з обмеженням права особи на захист, то вони розглядаються як суттєві порушення кримінально-процесуального закону і тягнуть за собою скасування основного рішення у кримінальному провадженні. Пропуск відповідного строку учасником кримінального провадження може призвести до втрати ним можливості реалізувати своє процесуальне право (наприклад, це стосується права осіб на апеляційне оскарження). В той же час законодавець іноді передбачає можливість продовження або поновлення процесуальних строків, якщо це обумовлено обʼєктивними обставинами.

Строки, встановлені КПК України, обчислюються годинами, днями і місяцями. При обчисленні строку годинами строк закінчується в останню хвилину останньої години; при обчисленні строку днями строк закінчується о 24 годині останнього дня строку; при обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця.

Відповідно до ст. 118 КПК України процесуальні витрати складаються із: витрат на правову допомогу; витрат, повʼязаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; витрат, повʼязаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; витрат, повʼязаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

Тема 8. Заходи забезпечення кримінального провадження

При вивченні питань теми необхідно звернути увагу на те, що вперше вводиться поняття "заходи забезпечення кримінального провадження". Заходи забезпечення кримінального провадження − це передбачені кримінальним процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, що застосовуються уповноваженими на те органами, які здійснюють кримінальне провадження, у чітко визначеному законом порядку стосовно осіб, які залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, з метою досягнення дієвості кримінального провадження. Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених КПК.

КПК допускає застосування заходів забезпечення кримінального провадження із значними обмеженнями. Не допускається застосування заходів забезпечення кримінального провадження, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із

99

клопотанням.

Слід також охарактеризувати систему заходів забезпечення кримінального провадження та розкрити їх класифікацію на підставі таких критеріїв: за цілями застосування, за часом дії, за підставами застосування, за режимом обмеження прав і свобод людини. Окремої уваги заслуговує характеристика процесуального порядку застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Запобіжні заходи – це сукупність превентивних заходів забезпечення кримінального провадження, які спрямовані на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, засудженого через певне обмеження їхніх особистих прав. Необхідно проаналізувати систему запобіжних заходів та звернути увагу на те, що найбільш мʼяким запобіжним заходом є особисте зобовʼязання, найбільш суворим – тримання під вартою.

КПК містить ряд положень, що покликані обмежити сферу застосування запобіжних заходів, повʼязаних з позбавленням волі. До них можна віднести норми щодо: проведення досудового розслідування по кримінальних проступках (неможливо застосувати тримання під вартою за вказаними видами кримінальних правопорушень); особливої процедури погоджень застосування всіх без винятку запобіжних заходів (слідчий – прокурор – слідчий суддя); запровадження нового виду запобіжного заходу – домашнього арешту. При цьому слід зазначити, що підписка про невиїзд трансформувалася в особисте зобовʼязання, яке полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобовʼязання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обовʼязки, деякі з яких раніше не могли покладатися на особу, до якої було застосовано підписку про невиїзд або інші запобіжні заходи не повʼязані з триманням під вартою. Мова йде, зокрема про наступні обовʼязки: пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання; носити електронний засіб контролю. У разі невиконання цих обовʼязків до підозрюваного, обвинуваченого може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

Окремої уваги заслуговує висвітлення питання мети та підстав застосування запобіжних заходів, які визначені в ст. 177 КПК України. Варто зауважити, що підставою застосування запобіжного заходу є: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Варто розкрити загальний порядок застосування, зміни та скасування запобіжних заходів. Запобіжні заходи застосовуються слідчим суддею за клопотанням слідчого погодженого з прокурором або за клопотанням прокурора до якого додаються: витяг з Єдиного реєстру досудових

100