Культура

Сікстинська капела була споруджена на місці, де до неї існувала «Велика капела» (0%86%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0"італ. Cappella Maggiore), у якій в епоху Середньовіччя збирався папський двір, що складався із близько двохсот членів — 0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%BB"кардинали, представники різних релігійних орденів і знатних родин. Сікст IV побоювався військової загрози з боку флорентійської Синьйорії Медічі, з якою перебував у напружених відносинах, і від 0%9C%D0%B0%D1%85%D0%BC%D1%83%D0%B4_II"Махмуда II, чиї війська загрожували східним берегам Італії. Тому він вирішив зміцнити цю споруду. Проект створив архітектор 0%91%D0%B0%D1%87%D1%87%D0%BE_%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96&action=edit&redlink=1"Баччо Понтеллі, а роботи велися під керівництвом Джорджа де Дольчі. Капела була освячена 1%81%D0%B5%D1%80%D0%BF%D0%BD%D1%8F"15 серпня 1483 року — на свято 0%92%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B5%D1%81%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96&action=edit&redlink=1"Вознесіння Богоматері.

Розписи

Після зближення папи і Лоренцо Медічі у 1484 році була запрошена група флорентійських художників до Рима, де разом з умбрійскими майстрами у 1481-83 рр. вони прикрасили стіни Сікстинської капели. Це були 0%91%D0%BE%D1%82%D1%82%D1%96%D1%87%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96"Боттічеллі, 0%9F%27%D1%94%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D0%BE"Перуджіно, 0%94%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%BE_%D0%93%D1%96%D1%80%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D0%B9%D0%BE"Гірландайота 0%9A%D0%BE%D0%B7%D1%96%D0%BC%D0%BE_%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96&action=edit&redlink=1"Козімо Росселлі, за участю своїх помічників: 0%9F%D1%96%D0%BD%D1%82%D1%83%D1%80%D1%96%D0%BA%D0%BA%D1%8C%D0%BE"Пінтуріккьо, 0%A1%D1%96%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96&action=edit&redlink=1"Сіньореллі, 0%91%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%BE_%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D0%B0_%D0%93%D0%B0%D1%82%D1%82%D0%B0&action=edit&redlink=1"Бартоломео делла Гатта, 0%94%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%B4_%D0%93%D1%96%D1%80%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D0%B9%D0%BE&action=edit&redlink=1"Давида Гірландайо, 0%9F%27%D1%94%D1%80%D0%BE_%D0%B4%D1%96_%D0%9A%D0%BE%D0%B7%D1%96%D0%BC%D0%BE&action=edit&redlink=1"П'єро ді Козімо, 0%91%D1%8C%D1%8F%D0%B4%D0%B6%D0%BE_%D0%B4%27%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BE&action=edit&redlink=1"Бьяджо д'Антоніо. Ці фрески містили безліч портретних фігур (в збережених 12 фресках налічується не менше сотні). Спочатку фресок було 16, але збереглося 12. Стіни оперізують два цикли:

• Історія Христа

• Хрещення Христа (Перуджіно)

• Покликання перших апостолів (Гірландайо)

• Спокуса Христа і очищення прокаженого (Боттічеллі)

• Нагірна проповідь (Козімо Росселлі)

• Таємна вечеря (Козімо Росселлі)

• Вручення ключів апостолу Петру (Перуджіно)

• Історія Мойсея

• Побиття єврейських немовлят у Єгипті і покликання Мойсея (Боттічеллі)

• Обрізання сина Мойсея Елеазаром (Перуджіно)

• Перехід через Червоне море (Козімо Росселлі)

• Дарування заповідей і золотий тілець (Козімо Росселлі)

• Обурення проти законів Мойсея (Боттічеллі)

• Смерть і заповіт Мойсея (Лука Сіньореллі)

14

Вибір віри - один з постійних сюжетів світової культури. Цікавий не тільки сам факт звернення Київської Русі до візантійського варіанту християнства, але й те, як він мотивувався. Давньоруські 0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B8"люди використовували при виборі віри естетичний критерій: їх перш за все вразила 0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0"краса візантійського церковного обряду, краса служби, храму, співу. Ось як описано враження від відвідування візантійського храму посланих Володимиром у Царгород десяти «славних і розумних» чоловіків в першій російській літописі - «Повісті временних літ»: «І прийшли ми в Греки, і ввели нас туди, де вони служать Богові своєму, і не знали - на небі чи на землі ми: бо немає на землі такого видовища та краси такої, і не знаємо, як 0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%96"розповістиHYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%BE_%D0%A6%D0%B5"про це ... І не можемо ми забути краси тієї, бо кожна 0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0"людина, якщо скуштує солодкого, не візьме потім гіркого ... »І цей зв'язок0%A5%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE"християнської релігії і краси, відчута і сприйнята російською людиною, довго і ретельно зберігалася у вітчизняній культурі і послужила джерелом створення багатьох художніх шедеврів.

15

Церковна	Світська
Сюжети творів приходять на Русь з Болгарії, Візантії, Сербії, Риму, інших країн Заходу чи Сходу
твори на церковно-біблійні сюжети	твори на природознавчу, наукову, історичну тематику тощо
Жанри: — християнська гімнографія; — апокрифи; — житійна література.	Жанри: — хронографи; — хроніки; — наукові трактати; — енциклопедичні книги природничо-наукового змісту.
Приклади: гімнографія Іоанна Дамаскіна; апокриф "Хожденіє Богородиці по муках; житіє Георгія ГІобідоносця.	Приклади: хроніки Іоанна Малали, Георгія Амартола; повість "Олександрія"; природничо-наукові твори "Фізіолог", "Шестоднєв Іоанна Екзарха".

16

Як протектор сільського господарства, Афіна представлена ​​як винахідник плуга і граблів: вона створила оливкове дерево, найбільше благословення Аттики, викладала людям, як управлятихомутами на волах і плугом, дбала про розмноження коней, іпроінструктувала людей, як приручити коней.

17

 У етрусків римляни запозичали більшість букв свого 0%90%D0%BB%D1%84%D0%B0%D0%B2%D1%96%D1%82"алфавіту, деякі прийоми 0%91%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE"будівництва, ряд 0%9E%D0%B1%D1%80%D1%8F%D0%B4"обрядів (наприклад, 0%93%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%B1%D1%96%D0%B9"гладіаторські бої). 

18

Піфійські ігри (0%93%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0"грец. Πύθια), також Дельфійські ігри — один з чотирьох давньогрецьких 0%90%D0%B3%D0%BE%D0%BD"агонів, встановлені на честь перемоги 0%90%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BB%D0%BE%D0%BD"Аполлона над 0%9F%D1%96%D1%84%D0%BE%D0%BD_(%D0%BC%D1%96%D1%84%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F)"Пітоном. За важливістю поступались лише 0%9E%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F"олімпійським іграм.

19

У цей період, 4 квітня 186 року в римському місті Лугдун (ниніЛіон) у Галлії у майбутнього першого імператора династії Сєверов,Септимія Півночі (Lucius Septimius Severus, 146-211), і його другоїдружини Юлії Домни (Julia Domna, ок. 167 -217) з'явився первісток.Цій людині було призначено залишитися відомим в історії не під своїм родовим ім'ям Луцій Септимий Бассіан (Lucius Septimius Bassianus), і навіть не Марк Аврелій Антонін, як нарік його батько, на честь імператора-філософа Марка Аврелія (Marcus Aurelius Antoninus Augustus, 121-180 ), а під прізвиськом Каракалла. Явнийпсихопат, Каракалла став мало не переломною фігурою в історіїСтародавнього Риму. Прагнучи повернути імперії славу часівТраяна (Marcus Ulpius Traianus, 53-117) і Августа (Augustus, 31 дон.е. - 14) і бачачи себе самого новим Олександром Македонським, він залишився в історії лише як будівельник терм Каракалли, та йубитий був - соромно сказати - в нужнику.

20

Міфологічний реалізм античності: людина і природа, поєднання філософський і моральних ідей

21

Візантійська цивілізація та її культура — унікальне явище, яке посідає чільне місце в історії європейської та світової культури. Вона мала вагомий вплив на культуру країн південно- і східноєвропейського регіону. Тому без урахування величезної й оригінальної культурної спадщини Візантії не може бути й мови про належне розуміння як пізньоантичного, так і середньовічного періоду в культурному розвитку Європи. В історії європейської та світової культури візантійській культурі належала надзвичайно важлива і помітна роль не лише тому, що стала логічним історичним продовженням греко-римської античності, своєрідним синтезом західної і східної духовної основи, а й тому, що справила великий, подеколи вирішальний вплив на формування і розвиток культури країн Південної та Східної Європи — Греції, Італії, Сербії, Македонії, Чорногорії, Боснії, Албанії, Болгарії, Румунії, України, Росії, Білорусі, Грузії, Вірменії.

22

Захист культурної самобутності народів в усім світі містить у собі безліч проблем. У горизонтальній площині про-блеми культурної самобутності виявляються в нескінченній безлічі соціальних ситуацій: — від етнічних, релігійних і мов-них меншин до робітників-емігрантів; — від культур, що намагаються усталити національну єдність на основі деякої базової культурної самобутності, до поневолення — повільного, але не-вблаганного — великих культур одноманітною космополітич-ною культурою.

На діалектичний характер взаємозв'язку єдності і різноманіття культур накладають свій відбиток процеси космізації і екологізації, що охопили пізнання і практику другої половини XX ст. Космізація і екологізація стимулюють бурхливий роз-виток фундаментальних і появу нових наукових дисциплін (космічна біологія і медицина, космічна хімія, космічна пси-хологія, астрогеологія, хімічна екологія, космічна антропоеко-логія та ін.) сприяють розвитку інших сфер культури (мистец-тва, права, філософії та ін.). Так, «космічна медицина» допомагає сьогоднішній земній у лікуванні деяких хвороб, а «кос-мічний зв'язок» є одним з ефективних засобів, які сприяють взаємодії культур. Космізація пізнання відкриває неозору сфе-ру знання про світобудову, про всесвіт: з космосу, з орбіти, за-лишивши за собою атмосферу, що заважає прямим спостере-женням, космічні астрономи й астрофізики як на долоні бачать зоряні простори. Безодня космосу розкрита для «розсекречен-ня» таємниць природи.

Космічне сьогодні і в ще більшій мірі космічне завтра ви-сувають до людини якісно нові вимоги, а це означає необхід-ність підвищення рівня культури. Глибоке художнє дослі-дження, філософська розробка пов'язаних з космосом і косміч-ною діяльністю людини проблем — актуальна проблема і сві-тоглядного, і педагогічного, і психологічного характеру.

Прорив у космос, перші кроки за межами земного тяжіння — тільки початок, але і це, безперечно, одне з найбільших дося-гнень людського генія. У перспективі слід очікувати, що саме в безмежних просторах світобудови буде цілком розкритий творчий потенціал людської культури.

Слід підкреслити, що і космізація, і пов'язана з нею еко-логізація людської діяльності та пізнання привели до нових уявлень про природу і місце людини в ній. Це впливає на роз-виток сучасної культури. З'явилося нове ставлення до природи — у нас зароджується нове почуття спільності людини й ін-ших живих істот, усієї біосфери в цілому. От чому екологія висувається на передній план у системі наук; у світоглядному і методологічному аспектах значущість екології полягає в тому, що саме вона формує самосвідомість культури, складає вихід-ний пункт наукового ставлення людини до природи.

Сучасні екологічні дослідження можуть перебороти деякі труднощі, викликані фрагментарним і спеціалізованим ви-вченням природи, але не в змозі вирішити більш глибоких проблем, що стосуються людини. Це пов'язане з тим, що сама людина порушила екологічну рівновагу земної природи, ввів-ши в неї елементи небіологічного походження. Тому, на думку ряду мислителів, учених і теологів (Е. Фромм, А. Тойнбі, Б. А. Леві, У. Р. Джекобс, С. X. Наєр та ін.), для подолання глобаль-ної екологічної кризи необхідно звернутися до стародавніх культур з їхніми ученнями про єдність людини і природи. Тим більше, що сучасна екологія тепер приходить до уявлень про навколишню природу як єдине ціле, про необхідність врахову-вати взаємодію людини з природою. Не випадково Міжнарод-ною радою наукових союзів створена програма «Глобальні зміни. Геосфера — біосфера», а Японією запропонована програма «Межі людства», що націлені на встановлення широкого міжнародного співробітництва у виході з глобальної екологіч-ної кризи. Висувається також пропозиція про спільне викорис-тання ресурсів Світового океану, космічного простору й інфо-рмації. Усе це прекрасно, проте не можна забувати про саму суть культури — про творчу моральну особистість. Усе більш актуальним стають положення етики благоговіння перед життям, викладені мислителем і лікарем, лауреатом Нобелівської премії А.Швейцером у його книзі «Культура і етика», а саме: «священне життя як таке; етика є безмежна відповідальність за усе, що живе; благоговіння перед життям наповнює мене та-ким занепокоєнням, якого світ не знає; етика благоговіння перед життям робить велику ставку на підвищення почуття від-повідальності людини». Тільки людина, що освоїла всі досягнення світової культури й має високу моральність, може вирішити проблему екологічної кризи. Таким чином, процеси екологізації і космізації людської діяльності сприяють зближенню уявлень про зовнішній світ і внутрішній світ людини. Це у свою чергу приводить до розуміння цілісного характеру су-часної культури, до формування глобального погляду на світ.

23

Класици́зм  (від лат. сіаззісиз — зразковий), він пережив глибокі зміни і наповнився новим змістом у другій половині XVIII ст. Як цілісна система цей стиль почав функціонувати у Франції у XVII ст., в епоху піднесення абсолютизму; теоретичні принципи його виклав Н. Буало (1636—1711) у дидактичній поемі "Мистецтво поетичне". Грунтуючись на принципах філософського раціоналізму, класицизм виховував ідеальне уявлення про розумну і справедливу владу освіченого монарха, тому в художніх творах переважали громадські, героїчні та патріотичні мотиви. В дусі античного естетичного ідеалу утверджувався чіткий поділ жанрів мистецтва на "високі" і "низькі". До перших, де відображалося життя міфологічних персонажів, королів, полководців, належали трагедія, ода, героїчна поема; до других, героями яких виступали селяни, міщани, — комедія, байка, сатира, ідилія. В драматургії не допускалося змішування трагічного і комічного, величного і простого, суворо дотримувався закон "трьох єдностей" — дії, часу, місця. Визначними досягненнями класицизм завдячує творчості драматургів Ж. Расіна і Ж. Б.-Мольєра. Ж. Расін (1639—1699) у п'єсах "Британік", "Мітридат" показав конфлікт між людською гідністю, високим моральним обов'язком та деспотичною владою, егоїстичними пристрастями. Через творчість Ж.-Б. Мольєра (1622—1673), який утвердив жанр "високої комедії", класицизм звернувся до проблем народного життя.

24

Художні течії 18ст

• Бароко пізнє

• Рококо

• Шинуазрі

• Просвітництво

• Класицизм

• Революційний класицизм тільки у Франції

25

Ренесансний реалізм – особливості:

1. Увага до матеріально – чуттєвої сторони життя, світу (реабілітація матерії і плоті) 2. Увага до людської особистості. Людина виступає носієм певного ідеалу (а) багатогранність художнього образу (образу притаманні найрізноманітніші риси) б) динаміка і еволюція художнього образу в) титанізм художнього образу) 3. Широта охоплення дійсності в худ. творах (людину показують в світі, в усіх сферах діяльності) 4. Включення людини в природу. Мистецтво поетичного пейзажу і мистецтво поетичного портрету. 5. Образотворча роль мови. Мова індивідуалізує образ: невідповідність мови героя мові навколишнього світу 6. Величезний позитивний пафос творів, оптимізм, породжений вірою в людину.

26

 Основні характерні риси імпресіонізму  Зараз, коли гарячі суперечки про значення і роль імпресіонізму пішли в минуле, навряд чи хто наважиться заперечувати, що рух імпресіоністів було подальшим кроком у розвитку європейського реалістичного живопису. "Імпресіонізм - це в першу чергу досягла небаченої витонченості мистецтво спостереження реальної дійсності" Прагнучи до максимальної безпосередності і точності в передачі навколишнього світу, вони стали писати переважно на відкритому повітрі і підняли значення етюду з натури, майже витіснив традиційний тип картини, ретельно й неквапно створюваної в майстерні.  Імпресіоністи показували красу реального світу, в якому кожна мить унікальний. Послідовно просвітлюючи свою палітру,0%86%D0%BC%D0%BF%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%96%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8"імпресіоністи звільнили живопис від землистих і коричневих лаків і фарб. Умовна, "музейна" чорнота в їх полотнах поступається місцем нескінченно різній грі 0%A0%D0%B5%D1%84%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81"рефлексів і кольорових тіней. Вони незмірно розширили можливості образотворчого мистецтва, відкривши не тільки світ сонця, світла і повітря, але також красу лондонських туманів, неспокійну атмосферу 0%96%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F"життя великого міста, розсип його нічних вогнів і 0%A0%D0%B8%D1%82%D0%BC"ритм невпинного руху

З огляду на самого методу роботи на пленері краєвид, в тому числі відкритий ними міський 0%9F%D0%B5%D0%B9%D0%B7%D0%B0%D0%B6"пейзаж, зайняв у мистецтві імпресіоністів дуже важливе місце.  Однак не слід, вважати, що живопису імпресіоністів було властиво тільки "пейзажне" сприйняття реальної дійсності, в чому їх нерідко закидали критики. Тематичний і сюжетний діапазон їхньої творчості був досить широкий. Інтерес до людини, і особливо до сучасного життя Франції, в широкому сенсі був притаманний ряду представників цього напряму мистецтва. Його життєстверджуючий, 0%94%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%8F_2"демократичний у своїй основі пафос чітко протистояв буржуазному світопорядку. У цьому не можна не бачити наступності імпресіонізму по відношенню до основної лінії розвитку французького реалістичного мистецтва XIX століття. 

27

Плюралі́зм — філософське вчення, згідно з яким існує кілька незалежних початків буття чи основ знання; характеристика політичної системи суспільства, за якої соціальні групи мають можливість висловлювати власні позиції через своїх представників у політичних і громадських організаціях. Плюралізм передбачає різні позиції, погляди, що відображають розмаїтість інтересів у 0%A1%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE"суспільстві.

28

Контркультура — в широкому значенні напрям розвитку культури, який активно протистоїть "офіційній" традиційній культурі, будь-які форми 0%94%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%BD%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0"девіантної поведінки. В такому розумінні контркультура зближається з поняттям альтернативної культури. В більш вузькому і конкретному значенні термін "контркультура" вживається для означення форми протесту проти культури "батьків", що поширилася серед частини американської молоді в 60-х — на початку 70-х років XX ст (0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0_60-%D1%82%D0%B8%D1%85"Контркультура 60-тих).0^%9^A%D0^%BE%D0^%BD%D1^%82%D1^%80%D0^%BA%D1^%83%D0^%BB%D1^%8^C%D1^%82%D1^%83%D1^%80%D0^%B0^"[1]. Цей неологізм вперше використаний у 1968 0%A2%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%80_%D0%A0%D0%BE%D1%88%D0%B0%D0%BA"Теодором Рошаком. Ознайомлення з працями теоретиків контркультури, наприклад 0%93%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B5%D1%80%D1%82_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%83%D0%B7%D0%B5"Герберта Маркузе та 0%96%D0%B0%D0%BD-%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C_%D0%A1%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%80"Жан-Поля Сартра, дає можливість ширше уявити її соціально-історичний зміст.

Субкультýри — сукупність 0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0"культурних зразків, тісно пов'язаних з 0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0_%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%BD%D0%B0"домінантною культурою і у той же час відмінних від неї. У 0%90%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F"антропології  — група 0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B8"людей у межах більшого 0%A1%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE"суспільства з відмінними 0%A1%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%82"стандартами та моделями поведінки. Субкультура - це спільність людей, чиї 0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F"переконання, погляди на 0%96%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F"життя і поведінку відмінні від загальноприйнятих або просто приховані від широкої публіки, що відрізняє їх від більш широкого поняття культури, відгалуженням якої вони є. Найчастіше субкультури переходять у окремі ідейні поняття, бо важко назвати культуру, до якої б вони відносились.

Елітарна культура (0%90%D0%BD%D0%B3%D0%BB%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0"англ. High culture, 0%9D%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0"нім. Hochkultur) — культура, що ґрунтується на існуванні специфічних форм 0%9C%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE"мистецтва, зрозумілих лише невеликій групі людей, які мають досить високий інтелектуальний рівень, відповідні духовні запити, особливу художню сприйнятливість. Концепцію елітарної культури обстоював А. 0%A8%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D0%B3%D0%B0%D1%83%D0%B5%D1%80"Шопенгауер. Вихідним пунктом цієї концепції, на його думку, є антропологічний поділ людей на два типи «людей корисних» (масу) і «людей-геніїв». Останні естетично обдаровані й схильні до філософсько-художньої творчості.

29

В XVII столітті Італія зберігала своє провідне положення як джерело нових художніх ідей і приймань, і в Рим усі так само стікалися майстри кисті й різця із усього континенту. Занароджені в Італії художні стилі незмінно ставали зразком для наслідування далеко за її межами. В XVI в. на зміну епосі Відродження прийшов вигадливий маньеризм, якому було призначено недовге життя. А його динамічний спадкоємець - стиль бароко - панував у мистецтві протягом XVII і частини XVIII сторіччя, охопивши всю Європу й Латинську Америку

30

Украї́нська культу́ра ХХ століття — початку ХХІ століття характеризується такими етапами0^%A3^%D0^%BA%D1^%80%D0^%B0^%D1^%97%D0^%BD%D1^%81%D1^%8^C%D0^%BA%D0^%B0^_%D0^%BA%D1^%83%D0^%BB%D1^%8^C%D1^%82%D1^%83%D1^%80%D0^%B0^_XX_%E2^%80%^94_%D0^%BF%D0^%BE%D1^%87%D0^%B0^%D1^%82%D0^%BA%D1^%83_XXI_%D1^%81%D1^%82%D0^%BE%D0^%BB%D1^%96%D1^%82%D1^%82%D1^%8^F"[1]:

Національне відродження (1917—1933) 

Під час I етапу національного відродження було проголошено національну суверенну державу при повному дотриманні демократичних засад рівності українського народу і тих народів, що населяли Україну. З 1923 р. починається хвиля так званої 0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F"«українізації». Закінчився цей період трагічно: у 1926 р. сталінський уряд почав в Україні наступ на українську культуру, переслідування, а далі й знищення творчої інтелігенції. Цей етап увійшов в історію національної культури як «розстріляне відродження».

Тоталітарне панування соцреалізму (1933—1956) 

Для II етапу характерний монопольний диктат соціалістичної 0%91%D1%8E%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%96%D1%8F"бюрократії, що призвело до морального занепаду 0%94%D1%83%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0"духовної культури у всіх її формах. Основний наслідок цієї доби — фізичне і духовне знищення представників національної інтелігенції (1934—38).

Стихійне піднесення духу національного опору (1956—1987) 

В III період відродження — політичної «відлиги» (1956—61) — відбулася відносна лібералізація політики 0%9A%D0%9F%D0%A0%D0%A1"КПРС щодо 0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0&action=edit&redlink=1"національних культур. Сталося деяке поліпшення мовної ситуації, зокрема був перевиданий 0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8"«Словник української мови» 0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%93%D1%80%D1%96%D0%BD%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE"Б. Грінченка, зроблені перші кроки в українізації вищої та середньо спеціальної освіти.