OET_Klymko

т.5

т.6

ни ціни. Крім випадків еластичного попиту (полога крива) і неела-стичного попиту (крива, що стрімко йде вгору), в теорії виділяється випадок одиничного еластичного попиту, що фіксує пропорційну залежність зміни обсягу попиту відповідно до зміни ціни. Графік пропозиції відбиває пряму залежність зацікавленості виробників і продавців у розширенні поставок товарів (послуг) на ринок відповідно до зростання цін на товари чи послуги. Знижен-ня цін призводить до згортання пропозиції та переорієнтації умов виробництва на задоволення потреб підвищеного попиту. Анало-гічний результат дії нецінових факторів. Побудуємо графік пропозиції з відповідними значеннями ціни і обсягів продукції, що доставляється на ринок (рис. 13, табл. 6). У системі координат графіка пропозиції значення ціни відклада-ють на вертикальній осі, а відповідні значення обсягу (кількості) пропозиції - на горизонтальній. Побудова графіка дасть криву Д1А1 із значеннями Г1 , В1 , Б1 на ній. Кожна точка на цій кривій фіксує відповідне кількісне значення пропонованої на ринку продукції при певному значенні ціни. На-приклад, у точці Г при встановленні ціни 400 г. о/т продукту N її відповідна пропозиція становитиме 7 тис. т. Кількість пропонова-ного товару є вираженням виробничих можливостей і зацікавле-ності підприємців на цьому ринку товарів за умови встановлення певної фіксованої ціни. Крива графіка пропозиції має напрямок з південного заходу на північний схід і характеризується підвищенням. Це є графічним вираженням зазначеної закономірності: з підвищенням дшц збіль-шується кількісне вираження обсягу пропозиції. Еластичність про-позиції тим більша, чим більше крива наближається до уявної гори-зонтальної осі. В цьому випадку навіть незначним змінам ціни буде відповідати помітний "стрибок" обсягу пропозиції. Значення кри-вої, що має крутовертикальну спрямованість, характеризують низь-ку еластичність пропозиції - незначні зміни її обсягів при відповідних змінах ціни. Проте обидва випадки вірогідні, коли існує ви-значена залежність зміни попиту під впливом цін, тобто викону-ються умови постійної еластичності попиту. На практиці частіше зустрічається випадок перемінної еластичності, коли крива попиту має різний нахил на різних своїх частинах і характеризується за-лежно від абсолютного значення цін більшою чи меншою чутливіс-тю пропозиції. Аналогічно ситуації з еластичністю попиту еластичність пропо-зиції вимірюється відношенням відсоткового вираження зміни об-сягу пропозиції до відсоткового вираження зміни ціни товару (по-слуги). § 5. Кон'юнктура ринку, випадки якісної визначеності її Кон'юнктура ринку характеризується визначеними у часі та просторі певними співвідношеннями попиту і пропозиції, що фор-муються як сукупність товарно-грошових пропозицій під впливом конкретної комбінації діючих факторів. Визначальними показни-ками ринкової кон'юнктури є ціни, за якими продавці реалізують, а покупці купують товари чи послуги. Їхні конкретні величини за-знають коливань відповідно до пануючих тенденцій в русі попиту і пропозиції. За необмеженої дії ринкових законів кон'юнктура ринку може змінюватися досить динамічно і характеризуватися різними стана-ми. Проаналізуємо основні з них, для чого використаємо поперед-ній приклад і спробуємо накласти обидва графіки один на другий (рис. 14). Отримаємо загальну картину взаємодії обох складових ринкової кон'юнктури - попиту і пропозиції. Визначимо зміни в ринковій кон'юнктурі відповідно до пев-них співвідношень попиту і пропозиції. Детермінуючим загальним фактором зрушень є значення ціни. Рухаючись вертикально за графіком, встановимо різні випадки залежності між усіма (трьома) складовими ринкової кон'юнктури - ціною, обсягом попиту і об-сягом пропозиції. Типовими будуть три основних якісних стани ринкової кон'юнктури: дефіцит, надлишок товару і ринкова рівно-вага. - У діапазоні значень ціни від 300 до 500 г. о./т, тобто в межах значень кривих попиту та пропозиції, визначених точками Д1- Г1 -В1В-Г-Д1 маємо дефіцит продукції на ринку. Дефіцит харак-теризує певний стан кон'юнктури ринку, коли платоспроможний попит перевищує пропозицію при фіксованому значенні ціни. У нашому випадку будь-якому вираженню ціни в зазначеному діапа-зоні відповідатиме значення обсягу попиту, більше за значення РИС.14

обсягу пропозиції. Різниця між відповідними значеннями є кількіс-ним вираженням величини дефіциту або незадоволеного попиту. На графіку це горизонтальна відстань між відповідними точками на кривій пропозиції та кривій попиту. Наприклад, при ціні продукту 400 г. о./т величина дефіциту становитиме Г - Г1 = 16 - 7 = = 9 тис. т. Саме на таку кількість товару буде не задоволене пла-тоспроможний попит при величині ціни на товар і пропозиції, що склалися. Дефіцитна кон'юнктура ринку може бути короткочасною (ви-падковою), а може мати сталий характер. Короткочасний дефіцит на ринку може виникати як у системі переважно ринкового, так і позаринкового регулювання економіки. Він відбиває тимчасові дис-пропорції у відтворенні певного продукту і частіше пов'язаний із структурними зрушеннями в економіці, порушеннями циклічності виробництва, ціновими факторами. Тривалого характеру дефіцитові надають певна система еконо-мічних відносин та принципові засади відповідної моделі господа-рювання. За певних економічних умов дефіцит як стійка диспропорція попиту і пропозиції набуває загального, тривалого характеру. Зна-ходячи вираження на мікроекономічному рівні, на рівні конкрет-ного споживача і виробника товару, цей рід дефіциту є макро-економічною, тобто загальною для народного господарства, харак-теристикою. Позаринкова і позацінова природа такого роду дефі-циту криється в принципових засадах господарського механізму певної економічної системи. Відомий угорський економіст Янош Корнії вважає можливим навіть класифікувати за цією ознакою основні сучасні типи господарювання як ресурсообмежену (інши-ми словами, постійнодефіцитну) економіку та економіку обмеже-ного попиту. Класичним прикладом ресурсообмеженої економіки тривалий час була економіка СРСР та країн Східної Європи. Внаслідок функ-ціонування адміністративно-командної моделі управління економі-кою цих країн виробилася специфічна господарська система. Ха-рактерними її ознаками є: відокремлення власника від виробника, а функції безпосереднього господарювання від функції управління і планування; відсутність ринкового контролю співвідношення ви-робництва і реальної потреби в товарах, планування "від досягну-того"; безмежність державної бюджетної підтримки нерентабель-ного виробництва; символічність економічних стимулів праці та впливу цін на поведінку виробника, стійка інвестиційна напруже-ність тощо. Протилежним станом ринкової кон'юнктури є надлишок товару на ринку. Товарний надлишок характеризує стан ринкової кон'юнк-тури, коли за певної ціни пропозиція товару на ринку перекриває платоспроможну потребу в ньому, тобто перевищує попит. Зверне-мося до графіка, наведеного на рис. 14. ВсИшачення попиту і про-позиції, що відповідають надлишковому стану ринкової кон'юнк-тури, містяться на кривих попиту і пропозиції у межах точок А-Б-ЯВ,-5,-А,. Значення попиту і пропозиції у визначених межах відповідають значенням ціни товару від 500 до 700 г. о./т. Будь-якому значенню ціни в цьому випадку відповідатиме зна-чення пропозиції, що перевищує значення попиту. Горизонталь-на дистанція між точками кривих попиту і пропозиції кількісно характеризує розміри надлишкової пропозиції товару. Цей над-лишковий товар не буде куплений споживачем за ціною, що вста-новлена на нього в межах кількісно визначеного попиту. В на-шому прикладі при ціні 600 г. о./т обсяг надлишкового товару становитиме: Б1 - Б = 17 - 9 = 8 тис. т. Саме цей обсяг про-понованого товару не зможе знайти свого покупця при ціні 600 г. о./т. Як і у випадку з дефіцитною ринковою кон'юнктурою, надли-шок товару на ринку може бути тимчасовим чи стабільним. Ілюс-трацією екстремального вияву періодичної надлишкової кон'юнк-тури ринку можуть бути кризи перевиробництва товарів. Соціально-економічні передумови стійкого перевищення пропо-зиції над товарним попитом виникають при безпосередньому зв'язку товаровиробника з ринком, з покупцем як представником завжди конкретного платоспроможного попиту. Поєднання економічної са-мостійності товаровиробника з економічною відповідальністю за результати господарювання робить Пошук покупця продукції зако-ном економічного виживання і розвитку. Виникає конкуренція виробників за право реалізувати свою продукцію покупцеві, що веде до насичення ринку товарами. Сучасна модель змішаної економіки, що спирається на зазна-чені принципи, постійно відтворює деякий надлишок матеріаль-них, трудових, інвестиційних ресурсів. Велику роль у цьому про-цесі відіграє стимулюючий вплив цін при паралельному цілеспря-мованому державному регулюванні попиту засобами фінансово-монетарного і фіскального (податкового) впливу. І нарешті, виділимо ще один істотний стан ринкової кон'юнкту-ри, що характеризується точкою збігу значень попиту і пропозиції, - стан ринкової рівноваги, тобто повну відповідність обсягу пропо-зиції та обсягу попиту за умови встановлення певного рівня ціни, що задовольняє продавців і покупців товару. Така кон'юнктура ринку є, як правило, короткочасною, якщо мати на увазі постійне балан-сування значень попиту і пропозиції навколо точки рівноваги. Рин-кову рівновагу як бажаний стан кон'юнктури неможливо зафіксу-вати на тривалий термін. Це суперечило б дії раніше зазначених рухливих факторів. Суперечність між потребою у збалансованості попиту і пропозиції та об'єктивно обмеженими можливостями їх підтримання є основною в системі причин неефективності центра-лізованого директивного планування виробництва. Кількість товару на ринку дорівнює платоспроможному попиту на нього при встановленні ціни на товар, що характеризується як ціна рівноваги. § 6. Коливання цін, ціна рівноваги На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для по-питу і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту на товар. Останнє важливо підкреслити, адже будь-яка ціна товару на ринку фактично фіксує співрозмірність актів купівлі-продажу. Проте такий збіг в одному випадку (дефіцит товару) лімітуватиметься низькою щодо попиту пропозицією товару, а в другому (надлишок товару) - обмеженим платоспроможним по-питом. Відповідними реальними величинами ринкової кон'юнк-тури будуть значення обсягу купівлі-продажу, що знаходяться лівіше від значення точки рівноваги (відносно вертикальної осі, проведеної через неї). В нашому прикладі це можуть бути точки А-Б-ВВ1 -Д1. Значення ціни в усіх точках незбалансованого співвідношення попиту і пропозиції на ринку є рухливими величинами. Ціна това-ру зумовлюється характером і величиною нерівності між попитом і пропозицією. Так, для всіх значень співвідношення попиту і пропо-зиції, що лежать нижче точки рівноваги (в нашому прикладі ділян-ка дефіциту Д1 -Г1 -В1В-Г-Д), напрям руху ціни визначається перевищенням платоспроможного попиту над пропозицією. У цьому випадку обмежена пропозиція товару на ринку і незадоволена дійс-на потреба в ньому створюють конкуренцію. Найдієвішим аргу-ментом у конкуренції покупців є більш висока ціна, пропонована за товар. За цих обставин ціна має підвищуватися, стимулюючи розширення пропозиції товару на ринку. Чим більше було абсо-лютне значення дефіциту товару на ринку, тим швидше зростати-ме ціна. Протилежна тенденція руху є характерною для ринкової кон'юнк-тури, що визначається надлишковою пропозицією товарів (у нашому прикладі це ділянка А-Б-ВВ1 -Б1 -А1 ). Пануючим фактором зміни ціни товару є перенасичення ринку товарами певного виду, які не знаходять збуту. Це спонукає продавця до поліпшення свого товару. Цінова конкуренція продавців товару веде до зниження ціни і роз-ширення за рахунок цього платоспроможного попиту. Швидкість зниження цін відповідає обсягу надлишкової продукції на ринку і змінюється разом з ним. В обох випадках ринкової кон'юнктури вектор коливання цін направлений до точки рівноваги, де встановлюється тимчасова зба-лансованість попиту і пропозиції, а ціна набуває значення рівно-важної ціни. При цьому дефіцитному ринкові відповідає вектор, направлений догори, а ринкові надлишкової пропозиції - вектор, направлений донизу. Точка збігу двох векторів не є "кінцевою зу-пинкою" їхнього руху. Як і маятник годинника, вони минають точ-ку рівноваги, щоб зупинити свій рух на позначці протилежного екстремального значення ціни. Таке постійне коливання ціни това-ру навколо ціни рівноваги зумовлене інерційністю в тенденціях зміни ринкового співвідношення попиту і пропозиції. Воно є необ-хідною передумовою дії ринкового механізму підтримання еконо-мічних пропорцій, встановлення динамічної збалансованості вироб-ництва і споживання. Точка рівноваги характеризує рівень цін, що за своєю величиною найбільше відповідає суспільне необхідним нормальним умовам від-творення певного товару, з одного боку, і робочої сили (більш широ-ко - особистості) споживача цього товару - з іншого. У зв'язку з цим на ціні рівноваги як показнику збалансованості попиту і пропо-зиції грунтується економічна рівновага в широкому розумінні слова. § 7. фактори і методи ринкового ціноутворення З процесу виробництва товар виходить як носій вартості та спо-живної вартості. Вартість товару - це кількісна визначеність вті-леної в ньому уречевленої та живої праці. Важливою її складовою є витрати виробництва, що визначаються після закінчення виробни- чого процесу. Виходячи з товаром на ринок, виробник достеменно знає, скільки він коштував йому як виробникові. Для споживача на ринку товар представлений його споживною вартістю. Корисні якості товару є рушійною силою зацікавленості покупця у придбанні товару. Орієнтуючись на попередньо пропо-новану продавцем ціну товару, покупець визначає, чи вартий він тих споживчих якостей, що в ньому втілені, і чи зможуть вони задовольнити запити покупця. На етапі виходу товару з сфери виробництва діє закон вартості, що встановлює попередню вартісну пропозицію майбутнього рин-кового обміну залежно від його ринкової вартості. Домінуючим законом ціноутворення в обігу стає закон попиту і пропозиції, який коригує вартість відповідно до споживної вартості товару. Ціна про-позиції та ціна попиту, що формуються під дією зазначених зако-нів, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни - ринкову ціну товару. Коливання ринкової ціни залежно від попиту і пропозиції об'єктивно обмежені в діапазоні, де для вироб-ника нижня межа визначається вартістю середніх витрат вироб-ництва, а верхня - граничною кількістю грошей у споживача, тоб-то рівнем його платоспроможності. Значення ціни як грошового вираження вартості товару не є вичерпним: ринкова ціна фокусує складні економічні зв'язки між середніми суспільними умовами виробництва товару і можливос-тями його споживання. Як індикатор нормального зворотного зв'яз-ку між виробництвом і споживанням, у процесі відтворення про-дукту ціна має встановлювати відповідність кількості та якості спо-живних вартостей із платоспроможним попитом, активно вплива-ти на рівень і масштаби виробництва товару в межах середніх умов ефективності. Отже, визначальними факторами ринкової економіки є: 1) вар-тість товару; 2) співвідношення попиту і пропозиції, зумовлене пе-редусім споживною вартістю товару. Таку подвійну залежність ко-ливань ринкової ціни подано на рис. 15. Рух кривої ціни товару Ц відбувається навколо значень суспіль-ної вартості товару - прямої В. Значення відхилень кривої Ц від прямої В (+? чи -?), тобто відхилень ціни від вартості товару, зумовлюється відхиленням кількісного обсягу споживних вартостей на ринку (крива С) відносно прямої П, що визначає платоспромож-ний попит на цей товар. Величина відхилень від ціни товару вста-новлюється в обернено пропорційній залежності від відповідних значень пропозиції товару відносно попиту. Значенням кількісного надлишку споживних вартостей на рин-ку (+ ? на кривій С) відповідають значення ціни товару, нижчі від його вартості (-? на кривій Ц], і навпаки. Точка збігу ціни товару з його суспільною вартістю 0 відповідає ринковій рівновазі попиту і пропозиції. Саме за цих умов сума цін товарів дорівнює сумі їхніх вартостей у суспільстві в цілому. Крім наведених визначальних факторів формування ринкової ціни, важливим є також фактор розвитку інфляції. Вона спричиняє зростання цін на всі товари. Сучасна теорія і практика ціноутворення - це продукт трива-лої еволюції соціально-економічних відносин суспільства. Безпереч-ним досягненням у ході цієї еволюції свого часу була марксистсь-ка трудова теорія вартості, що систематизувала і розвинула відпо-відні погляди А. Сміта та ін. Прагматизм ринкових відносин в їхній підприємницькій формі XIX ст. вимагав розширення аналізу фак-торів ціноформування як у сфері виробництва, так і поза ним. Ви-никла теорія "граничної продуктивності факторів виробництва", в якій розглядалася участь у формуванні вартості товару всіх факто-рів виробничого процесу - капіталу, праці та землі (природних факторів). За твердженням Дж. Б. Кларка, участь кожного фактора виробництва у формуванні вартості визначається "граничним про-дуктом". Останній показує, яку саме частину вироблюваного про-дукту (його вартості) можна створити за допомогою фіксованої додаткової кількості окремого фактора при незмінному значенні інших. Відповідно до "граничного продукту" має відбутися розпо-діл доходів за факторами. Суттєве значення для пояснення коригуючого впливу на ціну факторів, що лежать поза виробництвом, має теорія "граничної корисності", що виникла в останній третині XX ст. Не заперечую-чи залежності ринкової ціни товару від платоспроможного попиту і споживних характеристик товару, ця теорія дещо гіперболізу-вала вплив психологічних факторів, суб'єктивної оцінки корисно-сті товару на ціноутворення. Корисною була її провідна ідея - залежність кінцевої ринкової ціни товару від споживача і тих економічних умов, за яких відбувається купівля-продаж. Цінність благ, що обертаються на ринку, перебуває в безпосередній залеж-ності від обсягу наявних ресурсів у виробника і доходів у спожива-ча. Лімітованість ресурсів і доходів відіграє роль додаткового фак-тора руху ціни товару. При обмеженні ресурсів "гранична корис-ність" дефіцитного товару підвищується за умов конкуренції по-купців, зростає його відносна цінність для споживача, а отже, і ціна. "Низька межа" доходів зменшує "граничну корисність", вста-новлює рамки споживання шляхом приведення ціни і споживної вартості товарів у відповідність зі платоспроможним попитом. На відміну від трудової теорії вартості теорія "граничної корисності" робить наголос на споживній вартості товару як факторі ціноутво-рення. Згодом принципові положення теорії, розроблені представника-ми "австрійської школи" К. Менгером, Ф. Візером, Е. Бем-Бавер-ком, а також Л. Вальрасом (Швейцарія) та У. Джевонсом (Вели-кобританія), конкретизувалися у підходах "кардиналістів" та "орди-налістів". Перші (найвідоміший серед них А. Маршалл) виходили з деякої абсолютної "граничної корисності" товару, що встановлює фіксовану верхню межу вартості. "Ординалісти", навпаки, підхо-дили до "граничної корисності" будь-якого товару як до відносної величини, що визначається зіставленням відданої покупцями пере-ваги певним споживним якостям товарів (Дж. Хікс, П. Самуельсон та ін.). А. Маршалл в 70-ті роки XIX ст. розпочав пошук теоретичних обгрунтувань ринкового ціноутворення на базі поєднання всіх за-значених підходів. Він вважав себе наступником Д. Рікардо і в своїх дослідженнях поєднав теорії витрат виробництва, попиту і пропо-зиції, продуктивності та помірності з поширеними теоріями "гра-ничної продуктивності". На практиці в сучасній змішаній економіці розвинених країн використовуються різні методи формування цін. Функція ціно-утворення реалізується самим господарюючим суб'єктом - вироб-ником (фірмою, акціонерною компанією, монополістичним об'єд-нанням, державним підприємством тощо) або посередницьким струк-турам (торговим, маркетинговим), що доставляють товар на ринок. Найпоширенішим і найпростішим є метод, за яким ринкова ціна визначається двома кількісними параметрами: собівартістю вироб-ництва товару плюс середньою величиною прибутку. Цей метод дістав умовну назву "собівартість і прибуток'1. Технічно складнішим є метод "контрольної точки", що грунту-ється на виробничій функції Кобба-Дугласа (Cobb-Douglas Produc-tion Function). Вона заснована на припущеннях, що гранична віддача ресурсів зменшується, а коефіцієнти еластичності вироб-ництва за затратами залишаються незмінними. При цьому елас-тичність заміщення ресурсів в будь-якій точці дорівнює 1. Алгеб-раїчний вираз функції, що описує загальноекономічний рівень, такий: Ф.10

де N - національний доход; А - коефіцієнт розмірності; L, К - відповідні об'єми застосованої праці та капіталу; , Р - незмінні коефіцієнти еластичності виробництва, відповідно по праці та капіталу. Функція, що розглядається, дає можливість визначати рівень дохо-ду відповідно до характеру змінних. Якщо їа 4- Р == 1, існує ліній-на залежність; в усіх інших випадках ефект масштабу позитивний, коли Есе + Р > 1, і негативний, коли 2а + ? < 1. Аналогічно можна визначити вартісні значення виробництва на локальних рівнях. Хоча за другим методом враховується широке коло факторів ціноформування, він, як і перший, має істотний недолік: викорис-тання лінійних залежностей між значеннями факторів динаміки ринкової ціни. Усунути його можна за допомогою методу, заснова-ного на визначенні показника цінової еластичності, коли отриму-ють кількісне вираження можливого діапазону коливання ринко-вих цін залежно від динаміки обсягу попиту на товар: Ф.11

де Е^ - цінова еластичність; Я,, Лд - значення зміни попиту; Ц,, Ц^ - значення зміни ціни. Іноді застосовують метод "споживної вартості", коли за допомо-гою експертних оцінок споживних властивостей товару визнача-ють цінову політику на ринку певного товару. Ціноутворення в ринкових умовах реалізується через цінову стра-тегію продавця товару. Загальними напрямами цінової стратегії є: 1) визначення місця ціни в системі засобів конкурентної бороть-би на ринку; 2) вибір методу розрахунку ціни; 3) характер ціно-вої адаптації нових товарів на ринку; 4) зв'язок ціни з життєвим циклом товару; 5) моделювання відношення покупця до ціни това-ру; 6) аналіз обмежень ринкового і позаринкового характеру на ціну. Загальні принципи і методи ціноутворення можуть використо-вуватись залежно від конкретної сфери ринкових відносин, харак-теру і місця застосування цін, а також способу їх використання (табл. 7). т.7

Частина IV. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ Розділ 18. Витрати виробництва і прибуток § 1. Витрати виробництва § 2. Прибуток як економічна категорія § 3. Ефективність використання факторів виробництва

Розділ 18 ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І ПРИБУТОК § 1. Витрати виробництва Процес виробництва завжди пов'язаний з використанням робо-чої сили та засобів виробництва, які втілюються в продукті. Остан-ній характеризується корисністю (споживною вартістю) і трудо-місткістю, тобто певною кількістю затраченої праці. Чим продук-тивніша праця, тим нижча трудомісткість одиниці створеного про-дукту. Проте частина вартості продукту, що втілює в собі вартість за-собів виробництва (уречевлена праця), існує ще до процесу вироб-ництва. Вона лише переноситься на нього у вигляді вартості ма-теріальних витрат, а жива праця робітника створює чистий про-дукт - понад вартість матеріальних витрат. Повторення виробництва можливе тоді, коли засоби виробницт-ва і робоча сила відтворюються. Для цього з вартості, отриманої після реалізації продукту, відповідна частина виділяється на замі-щення вартості засобів виробництва та робочої сили, спожитих у процесі виробництва. Частина вартості товару, що має бути знову авансована на продовження виробництва, визначається як витра-ти виробництва. Потреба у відтворенні робочої сили вимагає формування у фазі виробництва як необхідного, так і додаткового продукту. При цьому витрати підприємця (підприємства) на створення продукту відріз-няються від витрат суспільства (рис. 16). Витрати виробництва - це те, у що обходиться створення про-дукту підприємству. Водночас суспільні витрати на створення про-дукту включають також додаткову працю, втілену в додатковому продукті. Витрати виробництва благ - це загальноекономічна ка-тегорія. Процес виробництва являє собою продуктивне споживан-ня факторів виробництва заміщення яких є необхідною умовою процесу відтворення. Якби існувала технічна, господарська та соціально-економічна однотипність виробництва, то вже на фазі безпосереднього вироб-ництва витрати на створення продукту виступали б як суспільне необхідні. В такому випадку заміщення цих витрат взяло б на себе суспільство, оскільки зникли б економічні засади розмежування витрат виробника і суспільства. РИС.16

Технічна однотипність виробництва - це така оснащеність усіх підприємств, при якій за інших однакових умов може бути забез-печений високий рівень продуктивності праці. Господарська одно-типність має забезпечуватись одержанням однакових доходів при однакових витратах, а соціально-економічна однотипність - одна-ковими умовами та оплатою праці, а також можливостями для роз-витку людини. У реальному житті існують об'єктивні причини, які зумовлюють формування витрат виробництва підприємства як самостійної ка-тегорії. Цей процес грунтується на економічній відокремленості. Підприємства (виробники) відокремлені як власники засобів ви-робництва і створюваного продукту. При цьому різноманітність форм власності відбиває різний рівень усуспільнення виробництва. Підприємства-товаровиробники мають різну технічну оснащеність (у тому числі в межах однієї форми власності, наприклад, у дер-жавному секторі). У зв'язку з цим вони мають різний рівень продук-тивності праці та різні витрати матеріальних і трудових ресурсів при виробництві одного виду продукту. Суттєві відмінності вико-нуваної людьми праці зумовлюють існування вартісної оцінки сус-пільної праці. Ось чому обмін продуктами праці між виробниками має відбуватись у товарній формі на еквівалентній основі. У процесі обміну виробнику треба відшкодувати витрати засо-бів виробництва та робочої сили. Витрати окремого виробника не тотожні витратам суспільства. Тільки сукупні витрати суспільної праці на виробництво продукту набувають форми суспільне необ-хідних витрат, тобто виступають у формі вартості (рис. 17). Речовий зміст витрат виробництва на різних етапах розвитку економіки має різну суспільну форму. В умовах традиційного про-стого товарного виробництва витрати виробництва вимірюються вартістю спожитих засобів виробництва. Витрати праці (живої та уречевленої) простого товаровиробника в суспільне необхідних роз-мірах збігаються з вартістю товару. Фонд індивідуального спожи-вання виробника виступає РИС.17