top-geod

Система координат (місцева або довільна) плоска прямокутна – система координат, осями якої служать дві довільно вибрані взаємно перпендикулярні прямі.

Система координат астрономічна – система координат,

утворена площиною початкового астрономічного меридіана і площиною перпендикулярною до осі обертання Землі, а основною лінією є прямовисна лінія.

Система координат географічна – узагальнене поняття геодезичної і астрономічної системи координат.

Система координат геодезична – система координат,

осями якої слугують геодезичні меридіани і паралелі, а основною лінією є нормаль до поверхні еліпсоїда.

Система координат геодезична просторова – тривимірна ліва прямокутна система координат, утворена осями абсцис, ординат і аплікат (висот), яка збігається з нормаллю до еліпсоїда в даній точці.

Система координат геоцентрична – система координат,

для якої за початок відліку вибрано центр мас Землі, а основною лінією є прямовисна лінія.

Система координат полярна – векторна плоска система координат, в якій горизонтальні кути відлічують від вибраної прямої (полярної осі), а за початок відліку координат (полюс) прийнята початкова точка прямої.

Система координат топоцентрична – система координат,

для якої початок відліку вибрано на поверхні еліпсоїда, а основною лінією є прямовисна лінія.

Система кординат біполярна – векторна плоска система координат, в якій горизонтальні кути вимірюють з початкової і кінцевої точок (полюсів) вибраної прямої (полярної осі).

Система прямокутних координат зональна – система координат в горизонтальній площині, утворена взаємно перпендикулярними лініями; лінія, суміщена з осьовим меридіаном зони, прийнята за вісь абсцис, екватор – за вісь ординат.

Стиснення полярне (стиснення еліпсоїда) – відношення різниці великої і малої півосей земного еліпсоїду до його великої півосі α = (а - b) : а = 1: 298.3.

10

Футшток – пристрій, який установлюють на берегах океанів і морів для спостереження за рівнем вод.

Широта астрономічна – кут, утворений прямовисною лінією в заданій точці і площиною, перпендикулярною до осі обертання Землі (площини екватора).

Широта геодезична, В – кут, утворений нормаллю до поверхні земного еліпсоїда в заданій точці і площиною його екватора.

III. ОРІЄНТУВАННЯ

Азимут – горизонтальний кут, який відлічують за ходом годинникової стрілки від північного напряму меридіана до заданого напряму; змінюється від 0 до 360˚.

Азимут астрономічний – двогранний кут між площиною астрономічного меридіана точки спостереження і вертикальною площиною, що проходить через цю точку і заданий напрям, який відлічують від напряму на північ за ходом годинникової стрілки.

Азимут географічний – двогранний кут, який відлічують за ходом годинникової стрілки від північного напряму площини меридіана точки спостереження до вертикальної площини, що проходить через цю точку і заданий напрям.

Азимут геодезичний – двогранний кут між площиною геодезичного меридіана точки спостереження і площиною, що проходить через нормаль до поверхні референцеліпсоїда в цій точці і заданий напрям, який відлічують від напряму на північ за ходом годинникової стрілки.

Азимут зворотній – азимут, який вимірюють в кінцевій точці заданого напряму лінії.

Азимут істинний (дійсний), А – азимут, який відлічують від дійсного (географічного) меридіана.

Азимут магнітний, Ам – азимут, який відлічують від магнітного меридіана.

11

Азимут прямий – азимут, який вимірюють в початковій точці заданого напрямку лінії.

Зближення меридіанів, γ – горизонтальний кут між меридіанами двох заданих точок або кут у заданій точці між її географічним меридіаном і лінією, паралельною осі абсцис або осьовому меридіану зони.

Кут дирекційний, α – горизонтальний кут, який відлічують за ходом годинникової стрілки від північного напрямку осьового меридіана або лінії, паралельної йому, до напряму заданої лінії; змінюється від 0 до 360˚.

Кут орієнтувальний – кут утворений орієнтувальним напрямком (напрямом дійсного, магнітного або осьового меридіанів), та лінії напрям якої вимірюють (лінією візування або лінією напряму руху).

Кут простий – кут утворений двома напрямами, не орієнтованими відносно меридіана.

Меридіан істинний (дійсний) – слід на еліпсоїді від перетину його площиною, яка проходить через географічні полюси Землі.

Меридіан магнітний – слід на еліпсоїді від перетину його площиною, що проходить через магнітні полюси Землі. Меридіан осьовий – середній дійсний меридіан зони, прийнятий за вісь X системи плоских прямокутних координат.

Нахилення магнітної стрілки – вертикальний кут, утворений дотичною до магнітної силової лінії в даній точці земної поверхні і горизонтальною площиною.

Орієнтування – визначення напрямів відносно сторін горизонту або відносно напряму, прийнятого за вихідний (початковий).

Орієнтування карти – положення карти, за якого верхня сторона рамки карти повернена на північ, а усі напрями й лінійні об’єкти на карті паралельні відповідним напрямам і об’єктам на місцевості.

Прокладення горизонтальне – довжина проекції лінії на горизонтальну площину.

12

Румб, r – гострий горизонтальний кут, який відлічують від найближчого напряму меридіана (північного або південного) до заданого напряму лінії; змінюється від 0 до 90˚.

Схилення магнітне, δ – горизонтальний кут між дійсним (географічним) і магнітним меридіанами даної точки.

IV. ТОПОГРАФІЧНІ КАРТИ І ПЛАНИ

Блок-діаграма – тривимірний картографічний рисунок, що суміщає зображення якої-небудь поверхні з поздовжніми та поперечними вертикальними розрізами.

Блок-діаграма – узагальнені відображення земної поверхні в картографічних знаках при похилому промені зору, які сполучають перспективне зображення з поздовжнім і поперечним розрізами (профілями) земної поверхні.

Висота перерізу рельєфу, h – відстань по прямовисній лінії між двома суміжними січними рівневими поверхнями під час зображення рельєфу горизонталями.

Генералізація картографічна – процес відбору та узагальнення елементів змісту карти з урахуванням призначення і масштабу карти, а також особливостей території, що картографується.

Гора, горб – куполоподібна височина земної поверхні. Горизонталь – лінії однакових висот на карті або плані. Графік закладень – графік, призначений для визначення стрімкості схилів.

Елементи карти, її складові – це математична основа,

яка визначає особливості побудови карти; картографічне зображення, або зміст карти, що створюється за допомогою певної системи умовних знаків; допоміжне оснащення, для зручності роботи з картою; додаткові дані.

Закладення схилу – закладення по напрямку, нормальному (перпендикулярному) до горизонталей.

Закладення, d – відстань на плані (карті) між двома суміжними горизонталями по заданому напрямку.

13

Зміст топографічної карти – це рельєф земної поверхні,

зображений горизонталями, та її об’єкти, зображені графічними знаками (топографічними умовними знаками).

Знаки умовні картографічні – позначення на картах різних об’єктів та їх якісних й кількісних характеристик.

Знаки умовні картографічні лінійні – картографічні умовні знаки, які застосовують для зображення об’єктів лінійного характеру (річки, дороги, межі, лінії зв’язку тощо), довжина яких виражається в масштабі карти.

Знаки умовні картографічні площові (контурні) –

картографічні умовні знаки, які застосовують для заповнення площ об’єктів, що виражаються в масштабі карти.

Знаки умовні картографічні позамасштабні – картогра-

фічні умовні знаки, які застосовують для зображення об’єктів, площі яких не виражаються в масштабі карти.

Знімання окомірне – спрощене знімання (з використанням окоміра, планшета, візирної лінійки, олівця), яке виконують для швидкого отримання наочного, але наближеного за точністю плану ділянки місцевості.

Знімання ситуації – визначення положення характерних точок контурів і місцевих предметів відносно станції, на якій встановлено топографічний інструмент.

Знімання шельфу – комплекс робіт для тахеометричного знімання прибережної частини шельфу та поверхні, яка вкрита шаром води.

Ізолінії – лінії, що з’єднують на карті точки з однаковими значеннями якої-небудь величини. Ізолінії використовують для показу на картах абсолютних висот (ізогіпси), магнітного схилення (ізогони), атмосферного тиску (ізобари), температури (ізотерми) та інших геомофологічних і геофізичних величин.

Інтерполяція – спосіб визначення проміжних величин за кінцевими даними.

Карта – побудоване в картографічній проекції, зменшене, узагальнене зображення поверхні Землі, поверхні іншого

14

небесного тіла або позаземного простору, що показує розміщені на них об’єкти у певній системі умовних знаків. Карта анагліфічна – це карта надрукована двома кольорами (синьо-зеленим та червоним), що доповнюють один одного. При розгляданні цих карт через спеціальні окуляри-світлофільтри спостерігають об’ємне зображення. Карта рельєфна – це карта, що виконана для об’ємного тривимірного зображення місцевості. Вертикальний масштаб таких карт збільшений порівняно з горизонтальним в 2-10 разів.

Карта топографічна – детальна карта місцевості, яка дозволяє визначити як планове, так і висотне положення точок.

Картографування – комплекс заходів по створенню карти або ряду карт у будь-якій галузі.

Колона (зона) – частина поверхні земного еліпсоїда, яка обмежена меридіанами через 6 або 3 градуса; лічбу колон починають від меридіана з довготою 180°, лічбу зон – від початкового меридіана.

Лощина (видолинок) – витягнуте заглиблення земної поверхні, дно якого поступово знижується в одному напрямі. Масштаб – ступінь зменшення ліній і об’єктів, які зображають на папері.

Масштаб довжин головний – відношення, яке показує у скільки разів зменшені лінійні розміри еліпсоїда або кулі при його зображенні на карті.

Масштаб довжин графічний – масштаб довжин у вигляді графіка, призначений для переводу довжин відрізків, виміряних на карті, у відповідні відстані на місцевості.

Масштаб довжин частковий (окремий) – відношення довжини нескінченно малого відрізка на карті до довжини відповідного нескінченно малого відрізка на поверхні або кулі.

Масштаб довжин чисельний (числовий) – масштаб довжин, виражений абстрактним числом, в якому чисельник одиниця, а знаменник число, яке показує у скільки разів зменшені лінійні розміри на карті.

15

Масштаб кроків – це лінійний масштаб, за яким на планшеті відкладають відстань, виміряну на місцевості кроками.

Масштаб лінійний – графічний масштаб у вигляді відрізка прямої, поділеного на рівні частини з підписаними значеннями відстаней на місцевості, що відповідають цим частинам.

Масштаб нормальний сотенний поперечний – поперечний масштаб, основа якого поділена на 10 частин, а найменше ділення масштабу дорівнює 0.01 його основи.

Масштаб поперечний – графічний масштаб у вигляді номограми, призначений для вимірювань відрізків на плані або карті.

Місцевість – земна поверхня з розташованими на ній природними і штучними об’єктами.

Написи на карті пояснювальні – написи, які використовують в поєднанні з площовими, лінійними і позамасштабними умовними знаками для додаткової характеристики об’єктів і передачі їхніх різновидностей на картах (планах).

Напрям схилу – напрям найкоротшої відстані від верхньої точки схилу до нижньої, по якій крутість схилу найбільша. Нівелювання поверхні – нівелювання, яке виконують під час великомасштабного знімання місцевості для зображення рельєфу з малою висотою перерізу.

Номенклатура аркушів карт – позначення окремих аркушів багатоаркушевої карти за визначеною системою.

Об’єкти місцеві – природні й штучні об’єкти, розташовані на місцевості.

Основа карти математична – це сукупність елементів

(масштаб, геодезична основа та картографічна проекція),

що визначають математичний зв’язок між зображеною поверхнею і картою.

Основа масштабу – відрізок в сантиметрах, який відкладають на горизонтальній прямій при побудові графічного масштабу.

Оформлення карти зарамкове – сукупність даних (написів,

графіків тощо), які розміщені за зовнішньою рамкою карти.

16

Палетка – система ліній або фігур, що нанесена на прозорий матеріал, елементом якої є одиниця вимірювальної величини.

Перегин схилу – точка перегину схилу земної поверхні від одної стрімкості (крутості) до другої.

План топографічний (план) – картографічне зображення на площині в ортогональній проекції у великому масштабі обмеженої ділянки місцевості, в границях якої кривизна рівневої поверхні не враховується.

Пояс – частина поверхні земного еліпсоїда, яка обмежена паралелями через 4 градуса; лічбу поясів починають від екватора до полюсів, і позначають великими буквами латинського алфавіту.

Профіль місцевості (профіль) – проекція сліду перетину місцевості вертикальною площиною, яка проходить через дві точки, на цю площину.

Рамка карти – лінія або сукупність ліній, які оточують зображення карти.

Рамка карти градусна – рамка карти, в якій показані виходи меридіанів і паралелей через певне число градусів.

Рамка карти зовнішня рамка карти, яка позначається товстими чорними лініями, паралельними мінутній рамці. Примітка: у розривах зовнішньої рамки топографічних карт записуються номенклатури чотирьох суміжних аркушів карт того самого масштабу.

Рамка карти мінутна – рамка карти, на якій показані виходи меридіанів і паралелей через певне число мінут.

Рамка карти секундна – рамка карти, на якій кожна мінута широти і довготи поділена крапками на 6 частин, по 10" у кожній.

Рамка топографічної карти внутрішня – рамка карти у вигляді рівнобічної трапеції, в якої бічні сторони – відрізки географічних (дійсних) меридіанів, а основи – відрізки паралелей.

Рельєф місцевості – сукупність нерівностей земної поверхні.

17

Розграфлення карти – поділ багатоаркушевої карти на окремі аркуші за визначеною системою.

Ситуація – сукупність усіх складових елементів місцевості (місцевих об’єктів та рельєфу).

Сідловина – понижена частина місцевості між двома сусідніми підвищеннями.

Сітка картографічна – зображення сітки меридіанів і паралелей на карті.

Сітка кілометрова – координатна сітка, лінії якої проведені на карті через інтервали, які відповідають певному числу кілометрів.

Сітка на карті прямокутна – координатна сітка в системі плоских прямокутних координат у даній картографічній проекції.

Стрімкість (крутість) схилу, ν – кут, утворений поверхнею схилу з горизонтальною площиною в даній точці.

Схил місцевості (ухил) – тангенс кута нахилу лінії місцевості до горизонтальної площини в даній точці.

Схилопокажчик (бергштрих) – маленька риска (штришок),

яку в окремих місцях ставлять перпендикулярно до горизонталей у бік пониження схилу.

Точність карти геометрична – ступінь відповідності місцезнаходження точок на карті їх місцезнаходженню в дійсності.

Точність масштабу – горизонтальна відстань на місцевості, яка відповідає 0.1 мм на плані або карті.

Улоговина – чашоподібне замкнуте заглиблення земної поверхні.

Характерні лінії і точки рельєфу – точки і лінії на земній поверхні, які складають структуру основних форм рельєфу. Вершина гори, дно улоговини і найнижча точка сідловини є характерними точками рельєфу; вододіл хребта, водозлив (тальвег) лощини, брівки та підошви – характерними лініями рельєфу.

Хребет – витягнуте підвищення земної поверхні, яке поступово знижується в одному напрямі.

18

V. ЕЛЕМЕНТИ ТЕОРІЇ ПОМИЛОК ГЕОДЕЗИЧНИХ ВИМІРІВ. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ОБРОБКИ РЕЗУЛЬТАТІВ ВИМІРІВ

Вага результату виміру (функції результатів виміру) –

відносна характеристика точності результатів (функцій виміряних величин), обернено пропорційна квадратам середніх квадратичних помилок результатів вимірювань (функцій результатів вимірювань).

Виміри непрямі або посередні – віддалемірні вимірювання або вимірювання, за результатами яких обчислюють шукані величини, зв’язані з виміряними певною функціональною залежністю.

Виміри нерівноточні (нерівноточні результати вимірів) –

вимірювання, які виконані в різних умовах, інструментами різної точності, за різною методикою тощо.

Виміри прямі або безпосередні – вимірювання, які дають шукану величину безпосереднім порівнянням мірного приладу (одиниці мірного приладу) з вимірюваною величиною.

Виміри рівноточні (рівноточні результати вимірів) –

вимірювання, які виконані в однакових умовах, однотипними інструментами, за однаковою методикою, спостерігачами рівної кваліфікації тощо.

Вирівнювання – математична обробка результатів вимірів або їх функцій, яка виконується при наявності надлишкових вимірів з метою знаходження оптимальних у вибраному розумінні оцінок невідомих значень шуканих величин і, яка усуває неузгодженість між результатами вимірів та їх функціями.

Значення виміряної величини найімовірніше, x – середнє арифметичне значення (арифметична середина) із ряду однаково точних вимірів тої самої величини.

Кількість вимірів надлишкова – кількість вимірів, виконана понад необхідних.

19