Vsesvitnya istoriya - novitni chasi 11 klas

років, надавали можливість її викупити. У багатьох штатах прийняли закони, які встановлювали максимум орендної плати - до третини загального доходу.

За час проведення аграрних реформ близько 60 % земель, які раніше належали поміщикам, знайшли нових господарів. Це зняло соціальне напруження в селах, сприяло піднесенню сільськогосподарського виробництва.

Відбувалися реформи й у галузі промисловості. Неру взяв курс на розвиток важкої промисловості, зокрема на створення металургійних та машинобудівних заводів у рамках державного сектору економіки. Ці галузі щедро фінансував уряд, сюди активно залучався іноземний капітал. Першим велетнем металургії став Бхілайський металургійний комбінат, збудований у 1955 р. за допомогою СРСР. У наступні роки стали до ладу металургійні комплекси у містах Даргапурі та Роуркелі (побудовані з допомогою Англії та ФРН), інші об'єкти важкої промисловості.

У перші роки незалежності державний сектор переважав у промисловості, транспорті, зв'язку. Це пов'язувалося з потребою контролю за використанням ресурсів. Водночас уряд здійснив багато заходів щодо захисту дрібного виробництва, у якому була зайнята переважна більшість населення країни. Зокрема, дрібним промисловцям на пільгових умовах надавалися кредити, за ними закріплювалося право на випуск певного асортименту товарів.

Найболючішою для індійського суспільства виявилася адміністративно-територіальна реформа 1956 р. Під час її проведення штати розмежовувалися за національною та мовною

270

ознаками. Сьогодні Індія - федеративна республіка, що складається з 25 штатів та 6 союзних територій. Звичайно ж, урядовцям не вдалося провести розмежування, яке б задовольняло всі народи, що проживають в Індії. Наприклад, народ те лугу опинився у різних штатах. Пенджабці й таміли виступили проти запровадження мови хінді як державної. Національне питання залишалось гострою проблемою і породжувало національні рухи деяких народів Індії за самовизначення.

Виник і набув широкого розмаху релігійний рух общини сикхів, до якої належить переважна більшість населення штату Пенджаб. Очолювала його партія «Акалі дал» («Партія безсмертних»). Найбільш радикальні організації сикхів виступили за відокремлення Пенджабу і створення суверенної держави Халістан (Країна сикхів).

Узовнішній політиці уряд Індії дотримувався ідей «позитивного нейтралітету», неприєднання до військовополітичних блоків. Індія намагалась впровадити ідеї солідарності незалежних народів Азії у боротьбі проти колоніалізму, дотримуватись дружніх відносин із сусідами.

У1954 р. Індія та Китай підписали угоду про торгівлю та відносини між Тибетськими районами обох країн. Тут уперше було зафіксовано п'ять принципів мирних стосунків (мовою хінді - панча шила): 1) взаємне поважання територіальної цілісності та суверенітету; 2) взаємний ненапад; 3) невтручання у внутрішні справи один одного; 4) рівність і взаємні вигоди; 5) мирне співіснування.

Дж. Неру був одним із ініціаторів скликання Бандунзької міжнародної конференції країн Азії й Африки в Індонезії у квітні 1955 р. У підсумкових документах конференції втілилися принципи панча шила, засуджувалася расова дискримінація та колоніалізм «в усіх його проявах, як зло, яке треба швидко ліквідувати».

Індія рішуче позбулася залишків колоніалізму на своїй території. У грудні 1961 р. індійські війська звільнили колонію Гоа на заході Індії від португальських колонізаторів.

На початку 60-х років погіршилися індійсько-китайські відносини. Репресії китайського керівництва проти національно-визвольного руху народів Тибету і ламаїстської релігії призвели до втечі її глави - далай-лами з 20 тис. прихильників до Індії. У жовтні 1962 р. поодинокі пору-шен- ня кордонів переросли у широке вторгнення китайської армії до гірських областей Індії. Індійська армія зазнала поразки, а війська КНР окупували частину її території, яку утримують і дотепер.

У 1964 р. помер Дж. Неру. До керма влади став відомий діяч ІНК Лал Бахадур Піастрі. Під час його урядування спалахнула

271

нова індійсько-пакистанська війна. У квітні 1965 р. в районі Кашміру розпочалися прикордонні сутички, які у вересні вилилися у справжні бої з використанням найновішої військової техніки. Радянський Союз, основний постачальник зброї для воюючих сторін, виступив посередником у досягненні миру. Прем'єр-міністр Індії і президент Пакистану підписали у Ташкенті декларацію, що містила умови політичного врегулювання, відкривала шлях до нормалізації індійсько-пакистанських відносин. Завершення переговорів було затьмарене смертю прем'єра Індії.

УРЯД ІНДІРИ ГАНДІ

У січні 1966 р. правляча партія ІНК висунула на посаду прем'єр-міністра дочку Дж. Неру - Індіру Ганді. Обрання її відбувалось у гострій боротьбі з впливовим діячем ІНК Морарджі Десаї. Це були перші ознаки розколу партії.

Початок діяльності уряду І. Ганді збігся із загальними виборами 1967 р. Хоча в результаті виборів Конгрес і залишився правлячою партією, проте він втратив частину голосів. Це викликало жваву дискусію в ІНК, яка й призвела до остаточного розколу партії. Опозиція на чолі з М. Десаї утворила нову партію - Організацію Конгрес. Парламентська фракція ІНК позбулася багатьох місць і опинилась у скрутному становищі. За цих умов І. Ганді прийняла рішення про розпуск парламенту та проведення дострокових виборів. На виборах

уберезні 1971р. ІНК на чолі з І. Ганді одержав більшість місць

упарламенті (350 з 542).

Уряд І. Ганді наприкінці 60-х - на початку 70-х років провів низку соціально-економічних реформ. Зокрема, було націоналізовано 14 найбільших комерційних банків, встановлено державний контроль над системою страхування, створено ряд фінансових установ для інвестицій у сільське господарство та промисловість. Надмірна увага, яку приділяла І. Ганді державному секторові промисловості за рахунок приватного сектору, спричинила на початку 70-х років уповільнення темпів економічного розвитку країни

272

лася «зелена революція» - посилене фінансування сільськогосподарського виробництва, впровадження прогресивних методів обробітку землі, поліпшення насіннєвого фонду тощо. «Зелена революція», особливо у районах зрошувального землеробства, сприяла зростанню продуктивності сільського господарства, самозабезпеченню країни зерном. Разом з тим, демографічний вибух, що охопив у той час країну, десятимільйонний потік біженців зі Східної Бенгалії, викликаний репресіями пакистанської влади, хронічне безробіття породжували соціальну напруженість у країні.

Гострою була і зовнішньополітична ситуація. У грудні 1971 р. Індія розпочала війну проти Пакистану на підтримку національно-визвольної боротьби бенгальського народу. Воєнні операції проходили на двох фронтах - західному та східному - і завершилися через два тижні капітуляцією пакистанських військ. На території Східної Бенгалії утворилася нова суверенна держава - Народна Республіка Бангладеш. У липні 1972 р. в м. Сімлі (Індія) було підписано індійсько-па- кистанську мирну угоду.

Перемога Індії сприяла зростанню престижу уряду І. Ганді. Під час виборів 1972 р. її партія домоглася відчутної переваги. Разом з тим, війна, хоч і короткочасна, підірвала бюджет країни. Значна кількість програм уряду, у тому числі й «програма боротьби із злиднями», залишилася без фінансування і провалилася. Економічні труднощі, і як наслідок, підвищення цін, інфляція, спекуляція, безробіття призвели до зростання народного невдоволення політикою влади.

Цю ситуацію використала опозиція і впевнено повела наступ на І. Ганді, звинувативши її у незаконному посіданні депутатського мандата, у фальсифікації результатів виборів. Справу прем'єра розглядали у суді, який позбавив її мандата. Країною прокотилася хвиля антиурядових демонстрацій. У цих умовах влітку 1975 р. І. Ганді запровадила у країні надзвичайний стан. Опозиція небезпідставно розцінила це як замах на демократію. Авторитет уряду стрімко падав. Знизилася виконавська дисципліна на місцях. І. Ганді оголосила нові вибори до парламенту.

На виборах у березні 1977 р. ІНК зазнав нищівної поразки. Вперше за ЗО років незалежності партія була позбавлена влади. Блок опозиційних партій - «Джаната парті» («Народна партія») здобув перемогу і сформував уряд на чолі з М. Десаї. Поразка призвела до остаточного розколу ІНК. У 1978 р. І. Ганді оголосила про створення партії своїх прихильників - Індійський національний конгрес (Індіри). Партія ІНК (І) оголосила себе спадкоємницею традицій Конгресу часів Махатми Ганді та Дж. Неру.

273

РОЗВИТОК ІНДІЇ У 80-90-х РОКАХ

Блок «Джаната парті» виявився нестійким. Постійні чвари партнерів по коаліції відволікали членів уряду від розв'язання економічних проблем. Чергова криза призвела у 1980 р. до нових виборів. ІНК (І) здобув на них перемогу - дві третини місць у парламенті. І. Ганді повернулася до влади.

Діяльність нового уряду розпочалася на загальному тлі етнічних, релігійно-общинних та кастових конфліктів. У 19801981 рр. відбувалися зіткнення на релігійному ґрунті між мусульманами та індусами у північно-західному штаті Джамму і Кашмір. Деякі організації штату висунули гасло самовизначення кашмірців. Криваві сутички спостерігалися і на протилежному кінці Індії - у північно-східному штаті Ассам, де місцеве населення виступило проти розселення на їх землях бенгальських біженців. У 80-х роках почастішали мусуль- мансько-індуїстські конфлікти у штатах Уттар-Прадеш, Біхар. У штаті Західна Бенгалія посилився рух за об'єднання з Бангладеш.

Гостра ситуація склалась у Пенджабі. Сикхські екстремісти вдалися до жорстокого терору. Його жертвами стали переважно мирні жителі. Уряд І. Ганді намагався врегулювати сикхську проблему переговорами з партією «Акалі дал» щодо розширення автономії штату. Однак екстремісти відкидали можливість переговорів.

Навесні 1984 р. сикхські терористи захопили Золотий храм в Амрітсарі. За віруванням сикхів, у храм, крім прихильників їхньої релігії, ніхто не має права входити. Тому наказ уряду провести військову операцію з метою очищення Золотого храму від терористів став відправним пунктом подальшого трагічного розвитку подій.

31 жовтня 1984 р. особисті охоронці, сикхи за віруванням, кількома автоматними чергами вбили І. Ганді у її резиденції. Постріли в Делі призвели до кривавих сутичок між індуїстами і сикхами.

На національній хвилі співчуття та симпатії до трагічно загиблого лідера її партія на загальних виборах у грудні 1984 р. одержала рекордну кількість депутатських мандатів - 401. Прем'єр-міністром став син Індіри - Раджив Ганді. У програмі уряду передбачалось підвищення життєвого рівня населення, ліквідація безробіття і неписьменності, зменшення майнової нерівності.

За час правління уряду Р. Ганді (1984-1989) і в наступне десятиліття республіка досягнула значних успіхів у розвитку народного господарства. Індія стала індустріально-аграрною країною, яка запускає у космос власні супутники, має атомні

274

електростанції, електронну, автомобільну та інші високотехнологічні галузі промисловості.

Разом з тим промисловий розвиток породив складні екологічні проблеми. У грудні 1984 р. у м. Бхопалі (штат Мадх'я- Прадеш) через порушення технологічного процесу на хімічному заводі однієї американської компанії стався викид в атмосферу токсичних речовин. Наслідки катастрофи були жахливими - 2,5 тис. мешканців міста загинули від задухи, понад 50 тис. стали інвалідами.

Індія - авторитетна держава на міжнародній арені. Уряд Р. Ганді рішуче виступив за збереження єдності Шрі-Ланки, Влітку 1987 р. за наказом прем'єр-міністра Індії й за погодженням із президентом Шрі-Ланки на острів було перекинуто індійські війська, які взяли участь у розз'єднанні військових угруповань двох народів, що там проживають, - тамілів та сингалів. Однак миру індійські війська на острів не принесли.

У листопаді 1989 р. відбулися чергові парламентські вибо ри, які принесли несподівані результати. Жодній партії не вдалося набрати достатньої кількості мандатів для формування однопартійного уряду. Партія ІНК (І) відмовилася від спроби створити коаліцію і перейшла в опозицію.

В травні 1991 р. від рук тамільських терористів загинув Раджив Ганді. На виборах, які відбулися того ж року, повернувся до влади ІНК (І). Прем'єр-міністром став Нарасімха Рао. Новий уряд рішуче взявся за перебудову індійської економіки, зокрема, намагався зламати систему жорсткого адміністративного регулювання, повів боротьбу проти всесилля бюрократії, відкрив шлях до іноземних інвестицій. З метою прискорення інтеграції Індії у світове господарство були знижені податки для іноземного капіталу, заохочувалася зовнішня торгівля. Зросли темпи економічного розвитку ( понад 5 % щороку).

Незважаючи на успіхи уряду ІНК (І), авторитет партії без її традиційних лідерів - членів родини Неру - послабився. Водночас посилився вплив регіональних політичних сил в окремих штатах, що загрожувало розпадом єдиної Індії. Знову на політичному житті Індії позначилися міжнаціональні та міжконфесійні зіткнення. Конфлікт навколо мечеті у місті Айдох'я (штат Уттар-Прадеш), зруйнованої у грудні 1992 р. індуїстськими фанатиками, набув міжнародного розголосу. 53 держави - члени Організації «Ісламська конференція» - засудили цей акт вандалізму та масові погроми мусульманських кварталів. Організація - «Бхаратія джаната парті» (БДП) - розпалювала релігійні почуття індусів і закликала до створення «чистої» індуїстської держави, яка повинна замінити світську.

275

Уряд Н. Рао провів арешти активістів БДП, силою армійських підрозділів розігнав мітинги їхніх прихильників. Опозиція кваліфікувала ці дії як антидемократичні й антиконституційні. Вона розпочала масову кампанію за відставку Рао, достроковий розпуск парламенту і проведення позачергових виборів. Разом с посиленням БДП проходила консолідація політичних сил противників конгресистів навколо організації Об'єднаний фронт (ОФ). Парламентські вибори, що відбулися у травні 1996 р. продемонстрували протиборство трьох основних політичних об'єднань - ІНК, БДП, ОФ. Перемогу святкувала «Бхаратія джаната парті», але вона не змогла сформувати свого уряду. Тут же виникла коаліція нещодавніх суперників - конгресистів та ОФ. Уряд очолив лідер ОФ Х.Д. Деве Гоуда, якого незабаром змінив його соратник по партійному блоку І.К. Гуджрал. Однак вже в листопаді 1997 р. коаліція розпалася, що спровокувало позачергові парламентські вибори. На них у березні 1998 р. перемогла БДП. Її голова Атал Біхарі Ваджпаї, спираючись на союзників у парламенті, очолив коаліційний уряд, який теж виявився нестабільним. На виборах влітку 1999 р. ІНК( І) очолила вдова Р. Ганді, Соня Ганді, італійка за походженням. Однак партія не здобула достатньої кількості мандатів для формування однопартійного уряду, як, зрештою, і її суперники. Сформовану коаліцію знову очолив Ваджпаї.

Значна частина населення Індії проживає в злиднях, близько половини населення залишається неписьменною, наявний високий рівень безробіття. Серед соціально-економічних, національних та релігійних проблем актуальною для Індії є й демографічна. Населення Індії щороку зростає на 14 млн чоловік і нині перевищує 1 млрд.

Активною залишається зовнішньополітична діяльність країни. Зокрема, налагоджуються українсько-індійські зв'язки. Протягом тривалого часу українські підприємства традиційно співробітничають з індійськими компаніями: на багатьох індійських підприємствах впроваджені й працюють українські технології, машини та обладнання. Взаємовигідна торгівля між Україною та Індією є важливим фактором зміцнення співробітництва між обома країнами.

д ж т т т

ЗВИСТУПУ ІНДІРИ ГАНДІ ПО ВСЕІНДІЙСЬКОМУ РАДІО 20 СІЧНЯ 1966 р.

Зхвилюванням душі берусь я за вирішення величезних проблем,

що стоять перед нами. Сили та впевненості додають мені вчення, що його заповіли Ганді та мій батько, а також власна моя безмежна віра в індійський народ. В останні роки, як і в минулому, він

276

продемонстрував своє прагнення та спроможність справитися з новими труднощами. На цій традиційній для Індії основі ми здатні протистояти будь-яким випробовуванням... Сьогодні я знову повторюю клятву вірності ідеям творців нашого суспільства - ідеям демократії та секуляризму, планової економіки і соціального прогресу, миру та дружби між народами.

(Ганди И. Статьи, речи и интервью. - М., 1975. - С. 149-150, 153).

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.Які фактори спричинилися до здобуття незалежності Індії?

2.Чому на території колишньої британської колонії виникло дві держави - Індія та Пакистан?

3.Охарактеризуйте внутрішню і зовнішню політику уряду Джавахарлала Неру.

4.Чим відзначалася політика уряду Індіри Ганді?

5.Які труднощі проявлялись у політичному житті й економічному розвитку Індії у 80-90-ті роки?

6.Визначте основні напрями зовнішньої політики Індії у післявоєнний період.

7.Які політичні, економічні, національні і зовнішньополітичні проблеми розв'язує Індія на порозі XXI ст.?

§34. КРАЇНИ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ

Розгром мілітаристської Японії створив сприятливі умови для розвитку визвольного руху народів країн ПівденноСхідної Азії. Специфіка моменту полягала у тому, що деморалізовані японські окупанти були неспроможні здійснювати контроль, попередні ж колонізатори - англійці, французи, голландці - ще не встигли повернути свою адміністрацію.

ФРАНЦУЗЬКИЙ ІНДОКИТАЙ

У березні 1945 р. японці витіснили французьку адміністрацію з Індокитаю і встановили формально незалежний уряд на чолі з тодішнім імператором Бао Даєм. Тож на момент поразки Японії французи були тимчасово усунуті, й коли тисяча бійців впливової національної організації В'єт-Мінь (Ліга незалежності В'єтнаму), керованої комуністами, увійшли у Ханой, то не зустріли жодного опору. Бао Дай зрікся престолу і невдовзі виїхав до Франції.

2 вересня 1945 р. керівник Компартії Індокитаю Хо Ші Мін проголосив утворення Демократичної Республіки В'єтнам

277

(ДРВ). Він опинився у виграшній ситуації, оскільки не мав противників серед націоналістів у боротьбі за владу. Більш загрозливими були міжнародні проблеми.

За рішенням Потсдамської конференції держав-перемож- ниць у Другій світовій війні, для роззброєння японців у Французький Індокитай на північ від 17-ї паралелі були введені війська Китайської Республіки, а на південь від цієї межі - військові сили Великої Британії. Британці захопили Сайгон і підготували Південь для заміни своїх військ на французькі. Чанкайшисти ж мали чималі проблеми всередині своєї країни, тому не надавали особливого значення виконанню своєї місії на Півночі.

¥ 1946 р. війська Китайської Республіки та Великої Британії були виведені з Індокитаю. Франція спромоглася лише зміцнитися на Півдні. Хо Ші Мін розумів, що будь-які плани щодо майбутнього В'єтнаму вимагають схвалення Парижем і тому намагався провести переговори з французьким урядом. До складу повоєнних урядів Франції входили міністри-ко- муністи, і Хо Ші Мін сподівався на прихильне ставлення до в'єтнамських справ. Однак імперські амбіції давалися взнаки. Після того як Франція зробила ставку на нашвидкуруч сформований маріонетковий уряд на чолі з Бао Даєм, воєнні питання вийшли на перший план.

У листопаді 1946 р. французи бомбардували місто-порт Хайфон* У відповідь в'єтнамські комуністи розгорнули наступ на французькі гарнізони. Війна швидко набула жорстокого, кривавого характеру. До неї виявили інтерес лідери наддержав. У січні 1950 р. СРСР та КНР визнали уряд Хо Ші Міна, наступного місяця США та Велика Британія визнали уряд Бао Дая.

Утворення комуністичного Китаю справило суттєвий вплив на хід франко-в'єтнамської війни. КНР зброєю, радниками, а подекуди і «добровольцями» активно підтримала своїх в'єтнамських однодумців. У листопаді 1950 р. на півночі Індокитаю у районі міста Лангшона французи вперше зазнали серйозної поразки. Вирішальною подією стала облога 16-ти- сячного французького гарнізону північно-західної фортеці Дьєнб'єнфу. Після 55-денних боїв весною 1954 р. французькі війська капітулювали.

Франції довелося піти на переговори з ДРВ. На Женевській нараді міністрів закордонних справ Франції, Великої Британії, КНР, СРСР та США (квітень-липень 1954 р.) за участю делегацій країн Індокитаю були підписані угоди, за якими війна у цьому регіоні припинилась. Ще до наради, у 1953 р., Франція визнала незалежність Лаосу та Камбоджі. Згідно з Женевськими угодами територія В'єтнаму поділялася по 17-й паралелі:

278

територія на північ від неї залишалася за ДРВ, на південь - за профранцузьким урядом Республіки В'єтнам. Возз'єднання обох країн мало відбутися у 1956 р. шляхом проведення загальних виборів. Однак відразу ж після наради розпочалася конфронтація між обома в'єтнамськими державами, яка на довгий час відклала цю подію.

ІНДОНЕЗІЯ. ПЕРЕМОГА НАЦІОНАЛЬНИХ СИЛ ІНДОНЕЗІЇ

17 серпня 1945 р. лідер визвольної боротьби народів Індонезії Ахмед Сукарно урочисто проголосив незалежність країни. Наприкінці вересня 1945 р. на о. Ява висадилися англійські війська для роззброєння японської армії. Невдовзі прибули й колишні колонізатори - голландці. Війська Нідерландів зайняли основні політико-адміністративні центри архіпелагу. Між ними і силами національного визволення виникло збройне протистояння.

Улипні 1947 р. голландський експедиційний корпус розпочав вторгнення у глибинні райони Яви та Суматри. Хоча республіканська армія чисельно переважала, проте, погано озброєна та недосвідчена, вона не змогла стримати наступ колоніальних військ.

Урозпалі боїв між голландцями та республіканською армією Рада Безпеки ООН обговорила індонезійське питання і прийняла резолюцію, що закликала сторони припинити воєнні дії і приступити до переговорів. Голландія виконала резолюцію Ради Безпеки, однак уже у грудні 1948 р., після арешту Сукарно та його соратників, війна відновилась. Під тиском світової громадськості, впертого опору національних сил Нідерланди у грудні 1949 р. визнали незалежність Індонезії.

Післявоєнний розвиток Індонезії позначений ідеологічним впливом президента Сукарно, який був поборником створення цілісної держави в надзвичайно строкатій у національному і релігійному відношенні країні. З середини 50-х років президент почав здійснювати політику так званої «керованої демократії». Він уміло маневрував між основними політичними угрупованнями, широко використовував популістські гасла, закликав до боротьби з імперіалістами Заходу. Останнє забезпечувало йому підтримку СРСР та Китаю на міжнародній арені.

З 1960 р. в Індонезії запанував одноосібний авторитарний режим Сукарно; він ліквідував парламентську систему, обмежив діяльність усіх партій рамками державної політики, призупинив чинність конституції.

На початку 60-х років центральним політичним питанням країни стала боротьба проти створення біля її кордонів Федерації Малайзії з колишніх англійських колоній - Малайї,

279