словник з педагогіки

Етнос (грец. ethnos – народ, плем'я) – це народ, стала, історично визначена сукупність людей, які мають спільні риси та особливості культури й психічного складу, свідомо розуміють свою єдність.

Народне дитинознавство, сутністю якого є вивчення дитини: особливостей її фізичного, психічного й соціального розвитку.

Народна дидактика – розкриває зміст народних повчань, настанов, роз'яснень; допомагає дитині, молодій людині пізнати світ, природу, довкілля, зокрема соціальне середовище, надбання свого народу.

Педагогічна деонтологія (грец. deontos – необхідне, потрібне) – вивчає обов'язковість дотримання та виконання встановлених правил поведінки, які вироблені певним народом, соціальною спільнотою, членом якої є дитина, доросла людина (виховні обов'язки батьків перед дітьми, вчителів – перед учнями, вихователів – перед вихованцями).

Родинна педагогіка (фамілістика) має за мету надати допомогу батькам у вихованні дітей.

Педагогіка народного календаря – сукупність знань про виховання дітей та молоді послідовним залученням їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів. «Народний календар» – це система історично обумовлених дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які в певній послідовності відзначаються протягом року.

Козацька педагогіка – це втілення ідей української національної педагогіки в рамках конкретного історичного періоду специфічної діяльності українського козацтва.

Людина – це складний феномен: з одної сторони – це біологічна істота, що характеризується свідомістю, володіє мовою, має здатність трудитись, пізнавати навколишній світ і активно змінювати, перетворювати його; з другої сторони – це суспільна істота, яка вступає в соціальні відносини з іншими людьми, і має здатність змінюватись під впливом цих відносин.

Індивід – людина, як представник людської спільноти, соціуму:

• специфікою індивіда виступає як тілесна окремість, так і певна сукупність духовно-психологічних рис, які становлять самобутній зміст його власного “я”;

у психології поняття індивіда використовується для позначення певного рівня у вивченні структури людської психіки, в характеристику індивіда включають темперамент і природні задатки.

Поняття “особистість” розглядається у широкому загальному і вузькому розумінні. Особистість (у широкому розумінні) – це людина, яка розглядається тільки як суспільна, соціальна істота без врахування її біологічної природи.

Поняття “особистість” застосовується також у вузькому розумінні. Якщо людина достигає такого рівня розвитку, який дозволяє вважати її носієм свідомості і самосвідомості, здатним на самостійну перетворювальну діяльність, таку людину називають особистістю.

Особистість – соціальна сутність людини, що здобувається ході спілкування та діяльності і виражається в досягненні необхідного рівня активності та самосвідомості.

Індивідуальність – сукупність зовнішніх і внутрішніх особливостей людини, що визначають її своєрідність, неповторність.

Спадковість – сукупність певних задатків, яка отримується від обох батьків і здатна передаватися від покоління до покоління.

Здібності – такі властивості особистості, які є однією з найважливіших умов успішного виконання людиною певних видів діяльності.

Задатки – потенційні можливості для розвитку здібностей;

-спеціальні задатки – задатки до певного виду діяльності (музичні, художні, математичні, лінгвістичні, спортивні);

-гострі дискусії серед вчених викликає питання про успадкування здібностей до інтелектуальної (навчальної, пізнавальної) діяльності.

Середовище – комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на її розвиток. Середовище, що оточує особистість можна умовно поділити на природне (географічне), соціальне і родинне (сімейне).

Природне середовище (клімат, різноманітні природні умови і ресурси) впливає на спосіб життя людини та характер її трудової діяльності.

Соціальне середовище як сукупність суспільних і психологічних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мірою. Тому потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати у процесі виховання.

Соціалізація – процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству й соціальним групам, до яких він належить, а з іншого – активно залучається до системи соціальних зв’язків і набуває соціального досвіду.

Виховання – суттєвий фактор розвитку і формування особистості.

Перша тенденція передбачає, що розвиток особистості – це єдиний цілісній процес безперервного дорослішання.

Друга тенденція полягає у неповторності, особливості окремих вікових періодів, що вносять свій специфічний вклад у загальній процес формування особистості.

Третя тенденція передбачає наявність у процесі формування і розвитку особистості певних суперечностей, які є рушійними силами розвитку особистості.

Розвиток людини – безперервний процес кількісних і якісних змін людської істоти під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників.

• Фізичний – зростання організму, певні кількісні і якісні зміни на основі біологічних процесів.

• Психічний – зміни і становлення психіки людини.

• Соціальний – оволодіння соціальним досвідом.

Формування особистості – становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Середовище- це все що оточує і впливає на дитину протягом усього життя:

• природні чинники ( клімат , природні умови і ресурси)

• соціальні умови існування (місто чи село), сім`улиця різні гром. об`єд. членом яких може бути особистість.

Соціальне середовище- це сукупність суспільних, матеріальних та духовних умов, факторів, відносин в яких існує особистість і які так чи інакше впливають на її свідомість.

Соціальне середовище в широкому розумінні- макросередовище що охоплюють економічну систему соціуму до якого належить учень .

Соціальне середовище в вузькому розумінні-мікросередовище це є безпосередньо оточення учня ( сім`я , певна спільність неформальна група.)

Соціалізація- це процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв`язків і відносин.

Сім`я –є моделю суспільства на конкретному історичному етапі розвитку відображення його моральних, духовних особливостям.

Сім`я-це невелика соціальна група в яку входять об`єднані шлюбов чоловік і жінка , їх діти ( власні,або всиновлені) ,кровні родичі, та інші особи пов`язані родинними зв`язками з подружжям.

Віковий період- це відрізок життя індивіда який досягає певного ступеня розвитку і має характерні відносно стійкі особливості.

Молодший шкільний вік-важливим показниками цих періодів є готовність дитини до навчання яка вияв. У навичках до розумових зусиль, зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя.

Підлітковий шкільний вік-розпочинається бурхливим ростом і розвитком організму.

Юнацький вік- це період формування світогляду самосвідомості,характеру і життєвого самовизначення якому сприяє пізнавальна діяльність.

Темперамент-це індивідуально-типологічна характерна людина, яка виявляється в силі напруженості,швидкості, та рівномірностей перебігу її психічного процесу.

Характер-це комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються у поведінці і в діяльності.

Здібності – такі властивості особистості, які є однією з найважливіших умов успішного виконання людиною певних видів діяльності.

Інтерес-це спрямована людина на певний об`єкт чи певну діяльність зумовлену позитивним зіставленням людини

Потреба-це необхідність у цьомусь яка здобувається у перев.за труд. діяльністю у процесі якої створення необхідних для людини об`єктів.

Схильність-це стійка ,об’єктивна людина яка за щось бажане виконує певну роботу.

Акселарація-це прискорений індивідуальний розвиток за якого середньо фізичні і психофізіологічні дані дитини або підлітка випереджають оптимальні.

Ретардація- фізичне й інтелектуальне відставання дитини в розвитку

Геліогенна теорія- причини її вбачає у впливі сонного випроміненя на дітей які останнім часом стали більше перебувати на сонці, завдяки чому стимул. їх розвиток.

Теорія гетерозії акселерації спричиняють стрімкі тенденції шлюбів між людьми різних національностей, рас, що породжують певні зміни. Генетичні перетворення.

Теорія конверції- розвиток дитини визначається взаємодія спадковості і середовища, вирішальну роль при цьому відіграє спадковість.

Біогенетичний закон-онтогенія(індивідуальний розвиток), є коротким і швидким повтором філогенії( розвиток виду)

Генетика це наука про спадковість і мінливість організму.

Дитермінована частина забезпечує продовження людського роду , та видові задатки людини як його преставника і здатність до оволодіння мовою, прямоходінням, трудовової діяльності , мислення.

Змінна частина-це забезпечує розвиток систем які допомагають організму людини пристосування до змін , умов його існування.

Здібності такі властивості особистості, які є однією з найважливіших умов успішного виконання людиною певних видів діяльності.

Задатки – потенційні можливості для розвитку здібностей.

Спеціальні задатки це задатки до певного виду діяльності.

Педалогія-(від грец. дитина) перші роботи пед. Характеру лежать у ххст.