Ukr_mova

2.1.3. Види і форми спілкування

традиції певного етносу»33. Ці правила засвоюються у процесі навчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматично.

Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, одначе вони не є синонімами. У сучасній лінгвістиці існує 100 дефініцій комунікації, що зумовлені різноманітністю її способів, специфікою мети передачі та способом адресованості інформації.

Комунікація - це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування.

Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття «комунікація» ширше поняття «спілкування». Ми розглядатимемо ці терміни як синоніми «з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні»34.

2.1.2. ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ

Функції спілкування (від лат. Аіпсііоп - виконання, здійснення) — це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

Відомі різні класифікації функцій спілкування: одні науковці, виокремлюючи їх, розглядають спілкування в контексті його органічної єдності з життям суспільства в цілому та безпосередніми контактами людей, інші — як обмін інформацією, взаємодію та сприйняття людьми один одного, ще інші — з погляду мети спілкування. Узагальнюючи різні підходи до проблеми функцій спілкування, можна говорити про багатоаспекгний характер цього феномену.

Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф.С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування35:

^ контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;

33Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики : Підручник.- К.: Видавничий центр

«Академія», 2004.- С. 37.

34Там само. - С. 28.

35там само.—С. 37

149

2.1.Спілкування як інструмент професійної діяльності

^інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями); спонукальну (заохочення адресата до певних дій);

^координаційну (узгодження дій комунікантів):

^пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);

^емотивну (обмін емоціями);

^налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);

^регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

Усі ці функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування. Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репре-

зентує й інші функції:

•інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);

•інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу);

•функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту і потенціалу);

•трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);

•функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії);

•функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);

•експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.)

2.1.3. ВИДИ І ФОРМИ СПІЛКУВАННЯ

Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

1.За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

150

2.1.3. Види і форми спілкування

2.За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3.За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, на- вчально-педагогічне, виховне, побутове.

4.За метою: ділове і розважальне.

5.За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6.За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7.За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник

—підлеглий, викладач — студент, колега м колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

8.За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

9.За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) — розмова з керівником.

10.За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків —лікар -

пацієнт).

11.За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12.За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої

151

2.1. Спілкування як інструмент професійної діяльності

покладено організаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування: ^ індивідуальні й групові бесіди; ^ телефонні розмови; ^ наради; / конференції; ^ збори; ^ дискусії; ^ полеміка.

Ф. С. Бацевич у підручнику «Основи комунікативної лінгвістики» подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями:

•залежно від форм втілення мовних засобів - зовнішнє спілкування (усне, писемне), внутрішнє (діалог людини із собою);

•за способом взаємодії між комунікантами: монологічне, діа-

логічне, полілогічне;

•з урахування специфіки каналів спілкування - мовлення без-

посереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція,

телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо);

•залежно від функції та змісту повідомлення - побутове, на-

укове, офіційно-ділове, естетичне.

•за способом організації — стихійне (випадкова зустріч) і організоване (збори, мітинги, конференції тощо);

•за сферами спілкування або стосунками комунікантів - дружне (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоністичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (рольове).

Усі названі форми спілкування різняться мовними засобами, мають

стильову специфіку.

2.1.4. ЕТАПИ СПІЛКУВАННЯ

Будь-який акт спілкування складається з кількох етапів:

1.Ретельна підготовка до спілкування. Цей етап передбачає:

^ складання плану майбутнього акту спілкування; ^ збирання матеріалів з предмета спілкування та їх систематизація; ^ умотивування аргументів на користь своєї позиції та контрар-

гументів іншої сторони; ^ обґрунтування свого варіанта рішення та розгляд реакції співрозмовника.

2.Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування.

На цьому етапі важливо:

152

2.1.3.Види і форми спілкування

^дбати про створення доброзичливої атмосфери спілкування (доцільно поговорити про спільні інтереси, сказати щось приємне співрозмовникові); ^ не протиставляти себе співрозмовникові; ^ демонструвати повагу й увагу до співрозмовника (доброзичливий погляд і усмішка допоможуть установити контакт); ^ уникати критики, зверхності та негативних оцінювань.

3.Обговорення питання (проблеми) На цьому етапі доцільно дотримуватися таких правил.

^ лаконічно й дохідливо викладати свою інформацію; ^ уважно вислуховувати співрозмовника і намагатися адекватно

сприймати те, про що він говорить; ^ пам'ятати, що спілкуванню характерний діалоговий характер; ^ аргументувати свою позицію: наводити переконливі докази. Аріументування - це важливий спосіб переконання за допомоги вмотивованих, обґрунтованих логічних доказів.

4.Прийняття рішення. Щоби прийняти правильне рішення, варто: ^ запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми; ^ уважно вислухати аргументи співрозмовника щодо можливого

рішення; ^ визначити за настроєм співрозмовника момент для закінчення

зустрічі й запропонувати кращий варіант прийняття рішення;

153

2.1.5. Мова, мовлення і спілкування

^ не виказувати ні найменшої роздратованості, навіть якщо мети не було досягнуто, триматися впевнено. 5. Вихід із контакту.

Ініціатива завершення розмови за статусної несиметричності спілкувальників має належати особі жіночої статі, людині, старшій за віком, вищій за соціальним становищем. Наприкінці спілкування треба підсумувати результати зустрічі, попрощатися і висловити надію на подальші взаємини і спільну діяльність. Мета професійного спілкування - регулювання ділових стосунків у виробничопрофесійній діяльності через розв'язання професійних завдань. Успіх професійного спілкування залежить від: ^ мовця як особистості з індивідуальними ознаками; ^ його знання сучасної української літературної мови як основи

мови професійного спілкування. ^ уміння ефективно застосовувати ці знання залежно від мети,

ситуації спілкування. Щоб правильно спілкуватися і досягти мети спілкування, комунікант має володіти комунікативною професійно орієнтованою компетенцією.

2.1.5. МОВА, МОВЛЕННЯ І СПІЛКУВАННЯ

Основним універсальним засобом спілкування людей, висловлення їх думок, почуттів є мова (усна і письмова).

За допомоги мови ми здобуваємо знання, зберігаємо їх у нашій пам'яті, передаємо їх іншим. Вчені виділяють такі функції мови у спілкуванні: ^ засіб існування, передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду;

^ засіб інтелектуальної діяльності (сприйняття, мислення, уява); ^ універсальний засіб передачі інформації, тобто слова, словосполучення, речення, тексти є вербальними засобами передачі інформації. Вербальні засоби - найважливіші компоненти спілкування, оскільки вони головні носії повідомлень.

Мова є найкоштовнішим скарбом людей (Гесіод) Формою

існування мови є мовлення.

Мовлення — це реалізація мови людьми в процесі спілкування, тобто процес реалізації мовної діяльності. Мовець використовує засоби

154

2.1.6. Невербальні засоби спілкування

спілкування (звуки, слова та їхні форми, сталі звороти, моделі речень, тексти) для передавання певного змісту, до якого можуть входити, крім думок, почуття і волевиявлення.

Отже, мова, спілкування і мовлення взаємопов'язані. Мовлення неможливе без мови, а мова створена для того, щоб здійснювати процес спілкування.

Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, а мовлення завжди індивідуальне, оскільки мовні засоби кожен з нас застосовує, добирає по-своєму.

Розвиток і збагачення мови відбувається у процесі спілкування. Якщо мовленнєва діяльність засобами певної мови припиняється, мова стає мертвою. Мова живе тільки у мовленні й спілкуванні.

Вивчення мови, збагачення пам'яті різноманітними засобами і способами вираження думок сприяють розвиткові мовлення. Не менш важливе значення має також систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні - спілкування рідною мовою під час виконання своїх професійних обов'язків, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі спілкування.

Отже, мова — це система засобів спілкування, мовлення — вибір цих засобів у процесі спілкування, спілкування — процес обміну інформацією за допомоги мови, тобто мовленнєва діяльність.

Щоб бути зразковим, фахове мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

^ змістовністю (розкриття суті висловлювання); ^ логічністю (послідовне викладення думки); ^ точністю (відбір мовних засобів, що найбільше відповідають

висловлюваному змісту); ^ правильністю (дотримання норм літературної мови); ^ доречністю та доцільністю (використання мовних засобів відповідно до мети висловлювання та умов спілкування); ^ емоційністю (збудження почуттів).

Отже, високу культуру фахового мовлення людини визначає доско-

нале володіння літературною мовою, її нормами в процесі спілкування.

2.1.6. НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ

Мовлення — не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією й за допомоги інших засобів - жестів, міміки, погляду, пози, рухів тіла, які часто поєднуються в різних комбінаціях. Усе це невербальні (несловесні) засоби.

155

2.1. Спілкування як інструмент професійної діяльності

Невербальні засоби спілкування - це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми.

Один з найвідоміших фахівців з питань спілкування А. Піз стверджує, що за допомоги слів передається всього 7% інформації, тоді як звуковими засобами - 38%, а за допомоги міміки, жестів і поз - 55 %36. Без сумніву, вербальні і невербальні засоби спілкування потрібно інтерпретувати не ізольовано, а в єдності, оскільки вони підсилюють взаємодію між співбесідниками. Між вербальними і невербальними засобами спілкування наявний своєрідний розподіл функцій: словесними передається чиста інформація, а невербальними - ставлення до партнера. Бажано розвивати вміння читати (розуміти) невербальні сигнали, оскільки вони здебільшого спонтанні, несвідомі, а тому щирі. Вміння користуватися ними сприяє формуванню культури спілкування.

На думку американських вчених, для формування першого враження від співрозмовника важливими є перші чотири хвилини зустрічі, а деякі вважають, що досить і двох хвилин37.

У наукових дослідженнях є різні класифікації невербальних засобів, які схематично можна представити так (див. с. 158).

Кінетичні невербальні засоби є найважливішими у спілкуванні. Серед них важлива роль відводиться міміці.

Міміка - це експресивні рухи м'язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу.

Міміка репрезентує шість основних емоційних станів: гнів, радість, страх, страждання, подив і презирство. В. А. Лабунська розробила схему мімічних кодів емоційних станів (див. с. 159).

36Пиз А. Язьік телосложений. Как читать мьісли других по их жестам. - Нижний Новгород,

1992.-С. 13.

37Морозов А. В. Деловая психология : Курс лекций : Учебник для вьісших и средних специальньїх учебньїх заведений. - СПб., 2002.- С. 229

156

2.1.6. Невербальні засоби спілкування

157

2.1. Спілкування як інструмент професійної діяльності

З мімікою тісно пов'язаний візуальний контакт, тобто погляд, що становить важливу частину спілкування. Розрізняють діловий, світський та інтимний погляди залежно від локалізованої спрямованості на співрозмовника.

Погляд, спрямований у трикутник, вершиною якого є точка посередині чола, а основою — лінія між очима, є діловим. Він не опускається нижче очей. Якщо погляд фіксується нижче лінії очей — то це соціальний погляд. Інтимний погляд спрямовується в трикутник між очима і грудьми.

158