Posibnyk ekonomika

б) покращанням якості продукції; в) зменшенням часу виконання завдання (робіт);

г) скороченням норм використання матеріалів; д) покращанням використання основних засобів.

10.Для відрядної форми оплати праці характерною є оплата праці у відповідності з:

1) кількістю виготовленої продукції;

2) кількістю відпрацьованого часу;

3) кількістю наданих послуг;

4) із посадовим окладом.

а) 1, 2; б) 3, 4; в) 2, 4; г) 1, 3; д) 2, 3

11.Заробітна плата спеціалістів і службовців визначається на основі: 1) штатного розпису і посадових окладів; 2) розцінок і планового випуску продукції;

3) годинних тарифних ставок і трудомісткості виробленої продукції;

4) контрактів;

5) середньої заробітної плати в промисловості.

а) 1, 2; б) 5; в) 2, 5; г) 1, 4; д) 2, 3.

12.Рівень продуктивності праці характеризують:

1)фондовіддача, фондомісткість;

2)виробіток на одного працівника;

3)трудомісткість продукції;

4)фондоозброєність праці;

5)прибуток.

а) 1, 2; б) 3, 4; в) 2, 5; г) 1, 4; д) 2, 3.

13.Для якої категорії працівників доцільно використовувати системи заробітної плати, при яких винагорода виплачується на основі комісійних виплат:

а) основних робітників; б) допоміжних робітників; в) спеціалістів;

г) спеціалістів, які забезпечують реалізацію продукції; д) керівників, спеціалістів та службовців.

14.При безтарифній системі заробітна плата кожного працівника залежить від: 1) розцінки за одиницю продукції; 2) кваліфікаційного рівня працівника; 3) фактично відпрацьованого часу; 4) коефіцієнту трудової участі; 5) комісійних.

а) 1, 2, 3; б) 3, 4, 5; в) 2, 4, 5; г) 2, 3, 4; д) 1, 3, 5.

15.Встановлення розцінки відразу за весь обсяг робіт з встановленням терміну його виконання є характерним для системи оплати праці:

а) непрямої відрядної;

79

б) прямої погодинної; в) акордної; г) відрядно-пргресивної;

д) погодинно-преміальної.

16.Для яких робітників доцільна почасово-преміальна система? 1) токар, фрезерувальник; 2) черговий електрик; 3) черговий сантехнік; 4) наладчик; 5) комірник.

а) 1, 2, 3; б) 3, 4, 5; в) 2, 4, 5; г) 2, 3, 5; д) 1, 3, 5.

17.Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується: 1) тарифно-кваліфікаційними характеристиками; 2) рівнем освіти; 3) досвідом роботи;

4) посадовими окладами;

5) рівнем заробітної плати.

а) 1, 2; б) 3, 4; в) 2, 5; г) 1, 4; д) 2, 3.

18.Номінальна заробітна плата – це:

а) виражена в грошовій формі частина суспільного продукту, яка поступає в особисте споживання працівників у відповідності із кількістю та якістю затраченої ними праці;

б) ціна, яка виплачується за використання праці; в) сума грошей, одержаних за тиждень, місяць, рік;

г) це кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальну заробітну

плату

д) всі відповіді правильні.

19. Реальна заробітна плата – це:

1)виражена в грошовій формі частина суспільного продукту, яка поступає в особисте споживання працівників у відповідності із кількістю та якістю затраченої ними праці;

2)ціна, яка виплачується за використання праці;

3)сума грошей, одержаних за тиждень, місяць, рік;

4)це кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальну заробітну

плату;

5)“купівельна спроможність” заробітної плати.

а) 1, 2; б) 3, 4; в) 2, 4; г) 1, 3; д) 4, 5.

20. Організаційні фактори росту продуктивності праці пов’язані з: а) впровадженням економічних методів управління, вдосконаленням

ціноутворення, фінансово-кредитного механізму; б) науково-технічним прогресом;

в) підвищенням рівня концентрації, спеціалізації, кооперування, забезпеченням ефективної організації виробничих процесів, праці та заробітної плати;

г) з умовами діяльності людини у виробничих та інших сферах життя; д) всі відповіді правильні.

80

З переходом до повної господарської та юридичної самостійності підприємств в умовах ринкової економіки, безумовно, змінився в порівнянні з плановою економікою зміст планування, призначення планів підприємств.

План — це документ, в якому на конкретний господарський період відображені завдання з економічного та соціального розвитку підприємства.

Планування здійснюється на основі комплексу певних принципів та методів, їх сполучення створює наукові основи планування.

Уперше загальні принципи планування були сформульовані французьким ученим Анрі Файолем (“Загальне та промислове управління”, 1916 р.) — засновником так званої класичної адміністративної школи управління, їм було названо п'ять принципів: необхідність, єдність, безперервність, гнучкість та точність.

Принцип необхідності в плануванні означає повсюдне та обов'язкове застосування планів при будь-якому виді трудової діяльності, будь-яка діяльність, перш ніж почнеться її здійснення, має бути спланованою. Тобто наявність програм та планів дій (простих чи складних, стислих чи розгорнутих, розроблених у розрахунку на довгий чи короткий термін) є беззаперечною необхідністю

Принцип єдності передбачає спільність економічних цілей та взаємодію різних підрозділів підприємства на горизонтальному та вертикальному рівнях планування та управління. Спільність цілей різних підрозділів забезнечує системний характері планування та узгодженість (єдність) планів усіх виробничих та функціональних підрозділів

Принцип безперервності в плануванні полягає в тому, що процес планування на підприємстві повинен здійснюватися постійно та без зупинки в межах господарськофінаннсової діяльності.

Крім того, процес планування повинен бути безперервним також з таких причин:

-невизначеність і зміни зовнішнього середовища зумовлюють необхідність коригування очікувань підприємства та відповідні виправлення та уточнення планів;

-змінюваність не тільки фактичних передумов, але й уявлень підприємства про свої внутрішні цінності та можливості.

Тобто процес планування повинен мати систематичний, послідовний та постійний характер, а плани, що розробляються, мають безперервно змінюватися одним одним або коригуватися ; безперервність процесу планування передбачає також і поступовий перехід від стратегічних планів до оперативних;

Принцип гнучкості в плануванні полягає в наданні планам та процесу планування можливості змінювати свою направленість у зв'язку з виникненням непередбачених обставин.

Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було вносити зміни, пов'язуючи їх із зміненими зовнішніми та внутрішніми умовами. При дотриманні цього правила необхідно також передбачати певну величину резервів (часу, коштів, потужностей тощо), так як вони також формують можливості змін в планах.

Принцип точності. Будь-який план повинен бути складеним с такими точністю, конкретизацією та деталізацією показників (індикаторів), яких бажає досягнути підприємство, враховуючи його фінансовий стан, положення на ринку та ін.; тобто ступень точності плану можливий будь-який, але він обов'язково має забезпечити ефективність діяльності.

Крім перелічених, відомий американський економіст у галузі планування Р. Л. Акофф сформулював ще ряд принципів, зокрема: принцип участі та принцип холізму.

84

Принцип участі в плануванні передбачає, що ніхто не в змозі планувати ефективно для когось іншого. Ніхто не може краще спланувати для тебе, ніж ти сам. Принцип участі означає, що кожен працівник підприємства стає учасником планової діяльності, незалежно від посади та функції, яку він виконує. Планування, засноване на принципі участі, називають партисипативним.

Реалізація принципу участі має наступні переваги:

-кожен із працівників підприємства отримує більш глибоке розуміння підприємства, знання різних сторін його життя;

-плани підприємства стають особистими планами працівників, а участь у досягненні цілей підприємства конкретним внеском кожного працівника;

-створюються передумови для ефективної реалізації всіх функції управління: організування, мотивування та контролювання.

Принцип холізму в плануванні складається з двох частин: координації та інтеграції.

Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що плани підрозділів залежні один від одного, як за обсягами так і

вчасі. Таким чином, взаємозв'язок та одночасність — головні риси координації планування на підприємстві.

Інтеграція планової діяльності передбачає, що в підприємстві існує різноманіття процесів планування та планів підрозділів, але кожна з підсистем планування діє, виходячи із загальної стратегії підприємства, а кожний окремий план є частиною плану більш високого підрозділу. Всі плани, створені на підприємстві — це складна взаємопов'язана (інтегрована) система.

У вітчизняній науці та практиці планування, окрім розглянутих класичних принципів, широку популярність надбали загальноекономічні принципи: системність, цілеспрямованість, комплексність, оптимальність, ефективність, науковість, пріоритетність, збалансованість, зайнятість, директивність, самостійність, рівнонапруженість, конкретність, об'єктивність, динамічність, ризик та ін.

Методичний апарат планування діяльності підприємства є надзвичайно багатим. Методи планування як складова частина методології планування становлять собою сукупність способів та прийомів, за допомогою яких планування в підприємстві може відноситися до того чи іншого типу залежно від ознаки, за якою воно класифікується. Серед основних ознак класифікації методів планування можна виділити такі:

Вихідна позиція для розробки плану Принципи визначення планових показників Спосіб розрахунку планових показників Узгодженість ресурсів та потреб: Варіантність планів, що розробляються Спосіб виконання розрахункових операцій Форма представлення планових показників Часовою орієнтацією ідей планування Горизонтом планування (періоду часу)

Найбільш застосовувані методи планування подано в табл. 5.1.

85

Узгодженість потреб підприємства з необхідними ресурсами для їх задоволення забезпечується за допомогою балансового методу. Таблиці-баланси складають так, що в одній частині показують усі напрями витрачання ресурсів згідно з наявними потребами, а у другій — джерела надходження цих ресурсів. Ці частини балансу повинні збігатися. На підприємстві баланси розробляють для всіх видів ресурсів: матеріальних, трудових, фінансових.

Матричний метод планування є розвитком балансового методу і полягає в побудові моделей взаємозв’язків ресурсів (їх формування) і потреб (використання ресурсів) окремих виробничих підрозділів і показників.

За сучасних умов підприємства намагаються розробляти не один, а кілька варіантів планів. За допомогою економіко-математичного моделювання найважливіші показники плану необхідно оптимізувати.

Замість традиційного ручного методу планування із застосуванням найпростіших обчислювальних засобів розширюється застосування сучасних методів - автоматизованих комплексів з використанням складного програмного забезпечення і сучасних комп’ютерів.

Форма подання планових показників залежить від традиційних вимог звітності на конкретному підприємстві й відображує його специфіку та загальну культуру планової діяльності. Таблична форма подання планових показників є найпоширенішою як у перспективному, так і в поточному плануванні. Лінійно-графічний спосіб зображення показників частіше використовується при обробці статистичних даних, порівнянні планових і фактичних даних в економічному аналізу. Логіко-структурна (сітьова) форма, як правило, є широко застосовуваною при складанні планів будівництва, реалізації складних виробничих, технологічних проектів тощо.

5.2 Види планування.

Залежно від мети, періоду, змісту планування, а також за іншими класифікаційними ознаками можна виділити такі види планування (табл.5.2):

Таблиця 5.2 - Класифікація видів планування

87

Ринкове середовище, вплив його мінливих факторів на підприємтво зумовлює необхідність застосування адеквактних підходів і видів планування. На даний час одним з найбільш ефективних підходів є стратегічний підхід до системи господарювання на підприємстві. Стратегія - це генеральна комплексна програма дій, що визначає призначення, місію підприємства, основні цілі й розподіл ресурсів для їх досягнення. За змістом стратегія є довготерміновим плановим документом, результатом стратегічного планування.

Стратегічне планування здійснюється поетапно. До основних належать такі

етапи:

1.Визначення місії підприємства.

2.Формування стратегічних цілей.

3.Аналіз зовнішнього середовища, оцінка актуальності й реальності місії та

цілей.

4. Аналіз потенціалу підприємства, перспектив його розвитку, оцінка адекватності потенціалу місії і цілям.

5. Аналіз стратегічних альтернатив.

6. Вибір загальної (генеральної) стратегії.

7.Розроблення функціональних і ресурсних субстратегій.

8.Впровадження (імплементація), контроль і оцінка результатів стратегії. Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень.

Необхідними умовами правильного вибору цілей та стратегії підприємства є аналіз зовнішнього середовища з метою визначення можливих загроз і аналіз внутрішнього середовища підприємства з метою з’ясування його слабких та сильних сторін. Цілі й загальну стратегію підприємства необхідно поєднати з іншими організаційними функціями для їх реалізації. Механізмом такого зв’язку є розроблення середньо-, короткотермінових (поточних) оперативних планів.

Складання середньота короткотермінових планів належить до оперативного планування діяльності підприємства. Середньотермінові плани розробляються на декілька років для конкретизації більш довготермінового стратегічного плану. Середньотермінове планування раніше визначали, як тактичне планування, проте сучасні підходи застосовують стратегічне планування для всіх функцій підприємства, тобто розробляються операційна (виробнича), маркетингова, фінансова, кадрова та інші стратегії (субстратегії), цілі і завдання яких деталізуються в оперативних планах.

Оперативні плани охоплюють усі основні види діяльності підприємства:

-маркетингова діяльність - плани маркетингу для основних виробів і загальний план для всієї продукції підприємства;

-операційна (виробнича) діяльність - випуск продукції в натуральних одиницях та за вартістю, обгрунтування виробничої програми підприємства;

-освоєння нових технологій і виробів - плани науково-дослідних, конструкторсько-технологічних та експериментальних робіт;

-праця, кадри, соціальний розвиток колективу - плани щодо праці, персоналу, фонду заробітної плати, продуктивності праці, умов праці та побуту;

-капітальні вкладення та капітальне будівництво - інвестиції, будівельномонтажні роботи, введення в дію нових основних фондів;

-матеріально-технічне забезпечення - потреба в матеріальних ресурсах і джерела її задоволення;

-організація виробництва, праці та управління - удосконалення форм і методів організації, структурна перебудова;

-природоохоронна діяльність - заходи охорони й раціонального використання природних ресурсів;

88