drotyanko_l_g_filosofiya_naukovogo_piznannya

Розділ 5

___________________________________________________________________________________

на парадигматичному рівні виникає несумірність способів бачення світу і тому вона знаходить своє вираження в існуючій різниці семантик одних і тих же термінів, які використовуються для побудови теорій, що належать до різних парадигм1. І перелік значень терміну «парадигма» цим не вичерпується. У сучасних дослідженнях вітчизняних і зарубіжних авторів можна зустріти вживання його в інших значеннях.

Певну увагу проблемі класифікації наук приділив також А. Уайтхед. Аналізуючи розвиток наук, він порівнює вплив античної науки на процес наукового пізнання й зазначає, що в деякі періоди розвитку людства, зокрема, у середньовіччі арістотелівська класифікація наук, яка ґрунтувалася на логіці, дедукції, здійснила негативний вплив на розвиток науки: «Популярністьарістотелівської логікигальмуваларозвитокфізикивсередні віки. Скільки нового дізналися б схоласти, якби вони не класифікували, а вимірювали!»2. Він наголошував на тому, що класифікація потрібна, але будьяка класифікація страждає неповнотою, вона збіднює певним чином зміст наукового знання. Зокрема, він розглядав класифікацію як необхідну категорію для математики. Але якщо дослідник не здатний перейти від класифікації до математики, то його подальші роздуми приречені. Розвиток самої математики А. Уайтхед класифікував за історичними епохами. Так, на його думку, перша епоха продовжувалась близько 200 років: від Піфагора до Платона, коли грецькі мислителі заклали основи самої можливості науки та її специфічного загального характеру; друга епоха обіймає собою Новий час ХVII–XVIII ст. ст.; третя епоха – сучасна – характеризується найвищим злетом абстракції. Загалом же А. Уайтхед дотримувався традиційної класифікації наук як у контексті їхнього історичного розвитку, так і

всучасний період – він класифікував їх за предметом дослідження: математика, фізиказїїрозгалуженнями, хімія, біологія, фізіологіятощо3.

Поряд із традиційними критеріями класифікації наукового знання

востанні десятиліття минулого століття з’явилися порівняно із зазначеними нетрадиційні підстави класифікації. Зокрема, Г. Фоллмер запропонував класифікувати науки залежно від їх функцій у самій сис-

темі наукового знання на науки про дійсність, структурні науки та

метадисципліни. До першого класу він відносить фізику, фізхімію, хімію, біофізику, біохімію, біоніку, біологію, етологію, антропологію, психологію, мовознавство, називаючи їх природничими, а також соціологію й інші гуманітарні науки, у тому числі науки про культуру. До

1Поляков И.В. Парадигмы в философии языка: семантический анализ // Концептуализация исмысл/ И.В.Поляков. – Новосибирск: Наука, 1990. – С. 95.

2Уайтхед А. Избранные работы по философии: пер. с англ. / А.Уайтхед. – М.: Прог-

ресс, 1990. – С. 85. (Переклад з рос. автора)

3 Там само. С. 210–214.

191

Філософія наукового пізнання

___________________________________________________________________________________

наук про структури (про формальні системи) він відносить логіку, математику, інформатику, теорію автоматів, кібернетику, теорію систем, теорію ігор і теорію формальних мов. До метанаук (про пізнання й теорії) – теорію науки та семіотику. У цій класифікації він вважає неврахованими нормативні науки (право, етика, естетика), історичні науки (історія, археологія, інтерпретація філософських текстів) і прикладні науки (медицина, техніка, психіатрія, педагогіка)1. Запропонована класифікація допускає змішування, але вважає неприпустимим підміну критеріїв класифікації наукового знання.

Наприклад, загальновідомо, що мовознавство – сфера гуманітарного, а не природничо-наукового знання; психологію однозначно не можна назвати природничою наукою, бо в ній виокремлюються психологія тварини, психологія людини, суспільна психологія тощо. Щодо так званих наук про структури, то не зовсім зрозуміло, чому, наприклад, кібернетика, теорія автоматів, теорія систем не є науками про дійсність, хоча й штучно створену. Те ж стосується й математики, яка описує саме дійсність – матеріальну чи ідеальну. Віднесення до прикладних таких наук, як медицина, техніка, психіатрія, педагогіка не є абсолютно правильним, оскільки вони спираються не лише на прикладні, але й на фундаментальні галузі науки, тому не можна однозначно називати їх прикладними.

Та найчастіше останнім часом нетрадиційною виступає класифікація наук на фундаментальні та прикладні, щоправда, при цьому різні дослідники вкладають у поняття «фундаментальні науки» й «прикладні науки» різний зміст і беруть за основу такої класифікації різні критерії. Логіко-методологічний аналіз даної класифікації наук з метою виявлення її труднощів, шляхів їх подолання, визначення дійсних критеріїв поділу наук на фундаментальні та прикладні, встановлення кореляції між ними й соціокультурного змісту такої диференціації розкриваються далі.

5.2.Демаркація фундаментального та прикладного знання в науці

Традиційні класифікації наук відповідали класичному типу раці-

ональності, яка передбачає існування жорстких нормативів і критеріїв, за якими можна відрізнити одну науку від іншої, наукове знання від

1Фоллмер Г. Эволюционная теория познания: пер. с нем. / Г. Фоллмер. – М.: Русский Двор, 1998. – С. 141–142.

192

Розділ 5

___________________________________________________________________________________

ненаукового (повсякденного, позанаукового тощо). Проте, як засвідчує історія науки, наукова раціональність у традиційному, класичному розумінні виявляється занадто вузькою, такою, що не охоплює реальний процес дослідження, який включає також фактори іншого порядку, зокрема, культурно-історичні. На зміну класичній раціональності приходить новий її тип, який виключає абсолютне протиставлення наукового знання іншим його формам і спирається на все поле людської культури. Цей тип раціональності Л.О. Мікешина і М.Ю. Опенков запропонували назвати соціокультурним, а В.С. Стьопін – постнекласичним. Обидві назви сучасного типу раціональності є правомірними й не суперечать одна одній, оскільки постнекласична наука враховує та перевіряє специфічними для неї засобами всі культурні феномени, в тому числі й різні форми знання.

Пошукові науки: теоретичні чи фундаментальні?

Для сучасної науки характерними стали не стільки диференційні процеси, скільки інтегративні, в результаті чого виникають міждисциплінарні науки, які не мають якогось певного об’єкта дослідження. Якщо класична наука орієнтувалася на вивчення більш вузького, ізольованого фрагмента дійсності, то специфіку науки кінця ХХ – початку ХХІ ст. визначають комплексні дослідницькі програми, в яких беруть участь спеціалісти з різних галузей наукового знання. Виходячи з цієї особливості сучасної науки, традиційні класифікації її за предметом чи методом дослідження вичерпали себе. Найбільш актуальним є досить умовне (але необхідне для визначення ступеня соціокультурної об’єктивації наукового знання) розмежування його на фундаментальне і прикладне. Хоча ця диференціація знання була введена вченимиприродознавцями з метою розмежування теоретичного природознавства (яке вони називали фундаментальним), спрямованого на відкриття нових законів природи, та його розділів, які безпосередньо втілювалися у технічні й інші розробки, пов’язані з прискоренням сучасного науково-технічного прогресу, вона має не стільки когнітивну і суто прагматичну інтенцію, скільки більш широку – соціокультурну. Отже, фундаментальні й прикладні науки репрезентують знання з боку його функціонування у всіх сферах діяльності соціуму, а тому характеризують не тільки позитивні, прогресивні моменти буття науки в культурі, але й відображають негативні тенденції її становлення у нових суспільних реаліях.

Для сучасного етапу розвитку наукового знання характерним є перегляд його світоглядних підвалин у зв’язку зі зміною стилю наукового мислення, яке допускає поряд із раціональними елементами знання й

193

Філософія наукового пізнання

___________________________________________________________________________________

ірраціональні. Ці явища в науці породжують думки про кризу сучасної науки. У нинішньої кризи є глибокі цивілізаційні підвалини, оскільки кризові явища, напруживши ситуацію навколо науки як певної соціаль- но-економічної підсистеми нашого суспільства, гранично загострили й глобальні соціокультурні проблеми, які виникають сьогодні навколо науки як такої і без вирішення яких втрачають сенс часткові політичні та економічні рішення, що торкаються науки.

Через розбіжність поглядів щодо визначення фундаментальних та прикладних наук є доречним філософський аналіз підходів до тлумачення цих наук. Звернемося спочатку до ґрунтовної довідникової літератури. Так, у «Філософському словнику» підкреслюється, що фундаментальні і прикладні науки є традиційним поділом наук за принципом їх цілеспрямованості, відношення до практики. Відповідно функція фундаментальних наук полягає в пізнанні законів реальної дійсності в «чистому вигляді», безвідносно до їх можливого практичного застосування, через що їх нерідко називають «чистими», а функція прикладних – у дослідженні конкретніших форм вияву цих об’єктивних законів, вирішенні проблем не тільки пізнавального, а й соціально-практичного характеру. Тут відбувається змішування двох критеріїв демаркації наукового знання: перший пов’язаний з його пізнавальними можливостями, адже йдеться про пізнання нових законів дійсності, а другий – із практичним використанням знання, причому говориться, що фундаментальні знання є безвідносними до їх можливого застосування на практиці.

Отже, у вищенаведеному визначенні за фундаментальними закріплюється гносеологічна функція, а за прикладними науками – прагматична, що здається не досить коректним. А тому, розв’язуючи часткову прикладну задачу, можна зробити відкриття, яке не має у даний момент ніякого практичного значення, й, навпаки, можна отримати цілком прикладний результат, розв’язуючи фундаментальну наукову проблему, яка не має жодного видимого практичного сенсу. Такого погляду на функції фундаментальної та прикладної науки дотримується А. Уайтхед, вважаючи, що наука не стільки за своїми принципами, скільки за результатами є скарбницею ідей, придатних для використання. І було б великою помилкою думати, що наукові ідеї тільки й чекають того, щоб їх взяли з полиці і пустили у справу. Між відкриттям і його втіленням пролягає етап інтенсивної роботи уяви1. Саме так, на його погляд, і відбулося поєднання технології з чистою наукою.

1Уайтхед А. Избранные работы по философии / А. Уайтхед. – М. : Прогресс, 1990. –

С. 156.

194

Розділ 5

___________________________________________________________________________________

У «Філософському енциклопедичному словнику» пишеться, що завданням фундаментальних наук є пізнання законів, які керують поведінкою і взаємодією базисних структур природи, суспільства та мислення. Ці закони й структури вивчаються в «чистому вигляді», безвідносно до їх можливого використання. Безпосередня ж мета прикладних наук, за його оцінкою, – застосування результатів фундаментальних наук для розв’язання не тільки пізнавальних, але й практичних проблем. Отже, дане визначення фундаментальних та прикладних наук за змістом нагадує попередньо описане. Та все ж критерієм поділу наук на фундаментальні та прикладні є не стільки віддаленість їх від практики, скільки прагматична й соціокультурна спрямованість.

Тобто завданням фундаментальних наук є не лише пізнання нових законів природи, суспільства та мислення, але й заздалегідь передбачуване використання їхніх результатів у задоволенні різноманітних, а не тільки когнітивних, інтересів суспільства.

Не можна поляризувати фундаментальні та прикладні науки, ставити між ними непрохідну стіну, відривати фундаментальні науки від кінцевої мети наукового пізнання – слугувати засобом перетворення світу відповідно до потреб суспільства, на що звертав увагу засновник радянської методології науки Боніфатій Михайлович Кедров. На думку вченого, хоча фундаментальні дослідження переслідують мету виявити в «чистому» вигляді закономірність природи, яка відшукується, тим не менше у самого дослідника не випадає з поля зору кінцева спрямованість будь-якого фундаментального дослідження – дати щось цінне практиці1. Справді, будь-яка розвинена наука завжди спрямована на пошуки нових закономірностей об’єктів свого дослідження. Причому фундаментальна наука, маючи інтенцію до практичного втілення своїх результатів, окреслює стратегію для практичного освоєння людством нових горизонтів не лише на даному етапі його функціонування, але й у більш віддаленій перспективі.

Деякі дослідники відмовляють чистим наукам у практичних застосуваннях, відводячи цю роль лише прикладним наукам. Так, Е. Агацци вважає, що «ми можемо кваліфікувати чисту науку як діяльність, внутрішня й визначальна мета якої – набуття знань. У такому випадку безпосередня мета будь-якого вченого – описати, зрозуміти і пояснити факти, що стосуються певної галузі об’єктів. А прикладна наука є діяльність, мета якої полягає у забезпеченні знання, яке сприяє ефективному розв’язанню конкретної програми»2. Подібне твердження

1Кедров Б.М. О науках фундаментальных и прикладных / Б.М. Кедров // Вопросы философии. – 1972. – №10. – С. 39.

2Агацци Э. Моральное измерение науки и техники: пер. с англ. / Э.Агацци. – М.:

МФФ, 1998. – С. 165. (Переклад з рос. автора)

195

Філософія наукового пізнання

___________________________________________________________________________________

знаходимо у М. Вартовського, який прикладним наукам відводив лише роль орієнтації на «виконання завдання», а фундаментальним – побудови наукових теорій незалежно від розв’язання «практичних задач». Очевидно, що тут чисті науки – це суто теоретичне знання, яке не бере участі у вирішенні конкретних проблем, а прикладні науки не здатні до теоретичних пошуків.

З такою позицією не погоджуються багато вчених і методологів науки. Зокрема, відомий учений А.М. Прохоров підкреслює, що, справді, головним результатом фундаментальних досліджень є одержання нових знань, і саме нове знання є тим фундаментом, на якому вибудовується подальший науковий пошук і прикладні дослідження, які мають своєю метою застосування пізнаних закономірностей у практичній діяльності людини. Та все ж на шляху до втілення фундаментальних знань нерідко лежать ще непізнані явища й закономірності, що приводить до необхідності фундаментальних досліджень у ході прикладних розробок. Але з іншої сторони, фундаментальні дослідження врешті-решт, на відміну від чисто теоретичного знання, знаходять своє втілення у прикладних.

Дослідження, що відоме як фундаментальне та є чистою наукою, найближчим часом знайде собі застосування, тобто фундаментальне дослідження є пошуком деяких законів природи з урахуванням використання цих законів. А тому неправомірним є жорстке протиставлення фундаментального й прикладного знання, особливо, коли це стосується класифікації не науки взагалі, а конкретних наук. Зокрема, технічні науки не можна цілком відносити лише до прикладних, оскільки в такому випадку прикладна наука розглядається лише як застосування «чистої» науки, яка відкриває закони, досягаючи тим самим розуміння й пояснення природи. Тут виявляються не розмежованими поняття фундаментального та теоретичного («чистого»), які стосуються різних «поверхів» наукового пізнання, – аксіологічного й теоретико-пізнавального.

Гносеологічний та аксіологічний аспекти у формуванні фундаментального й прикладного знання

Говорячи загалом, проблема визначення критеріїв класифікації наук залежить від багатьох факторів, що беруться дослідниками за точку відліку. Саме це й ускладнює проблему демаркації фундаментального та прикладного знання. А деякі автори розглядають відразу декілька критеріїв. Зокрема, існує така думка, що визначення фундаментального виявляється залежним від масштабу відкриттів. Наприклад, вважається, що фундаментальне дослідження може бути визначене як досягнення революційно нового знання, практична реалізація якого у близькому

196

Розділ 5

___________________________________________________________________________________

майбутньому не ясна чи навіть неможлива, але воно не може бути визначене і як досягнення поглибленого розв’язання наукових проблем, що мають безпосередній практичний інтерес. Тут звертається увага на труднощі процесу визначення фундаментальних та прикладних наук, адже нерідко фундаментальність знань може бути присутня в імпліцитному (прихованому) вигляді. Важливим завданням для вчених і філософів науки є її адекватно визначити.

Звичайно, неможливість абсолютно розмежувати гносеологічну, аксіологічну, прагматичну та соціокультурну функції наукового знання спричиняє ототожнення, наприклад, теоретичного й фундаментального, емпіричного і прикладного знання, про що говорилось вище. І, можливо, в деяких випадках це доцільно робити. Зокрема, В.А. Рижко, досліджуючи прагматичну функцію концепції, використовує саме такий підхід. Він пише, що коли відбуваються зміни в самому теоретичному знанні, передусім воно розмежовується на прошарки: фундаментальні теоретичні дослідження, які присвячені дослідженню перспективних проблем, що складають засади знання відповідної сфери; є теорії середнього рівня, які частково поєднують проблеми фундаментальних досліджень та частково тих, що зорієнтовані на розв’язання прикладних проблем; теорії емпіричного характеру, у яких виражаються прикладні проблеми1. У даному випадку не відбувається прямого ототожнення теоретичного та фундаментального, емпіричного й прикладного знання, а йдеться про труднощі становлення самої наукової теорії та можливі напрямки її застосування в практичній діяльності.

Проблема класифікації наукового знання на фундаментальне та прикладне, як бачимо, не є однозначною, одномірною, лінійною. Реалізація комплексних програм веде до поєднання в єдиній системі діяльності теоретичних та експериментальних досліджень, прикладних і фундаментальних знань, інтенсифікації прямих та зворотних зв’язків між ними. Але все ж необхідно коректно застосовувати в науковій літературі терміни, що мають різне походження і виражають різні критерії класифікації наукових знань.

У науковій діяльності нерідко трапляється, що дослідник, орієнтуючись із самого початку на нові відкриття з метою застосування їх на практиці, не може визначити точно час і межі використання добутих знань. Справді, наука, що виникла колись із суто практичних потреб, сьогодні піднялася до найвищого рівня абстрактності, а тому її зв’язки з конкретними потребами суспільства стають часто досить опосередкованими. Шляхи розвитку науки вкрай вибагливі, а якщо

1Рижко В.А. Концепція як форма наукового знання / В.А. Рижко. – К.: Наук. думка, 1995. – С. 114.

197

Філософія наукового пізнання

___________________________________________________________________________________

говорити про фундаментальну науку, то взагалі важко уявити закони її розвитку. Та в тому й полягає сутність фундаментальної науки, що вона завжди орієнтується на практичне втілення своїх результатів, оскільки вже точне природознавство вказує на наявність технікоприкладного способу освоєння дійсності, а не на самоцінність як таку.

Прикладне дослідження – це не додаток до фундаментального знання. Воно покликане розширити сферу, в якій дане знання є адекватним дійсності завдяки врахуванню додаткових ситуативних факторів, і на цій основі дає змогу розв’язати деяку практичну задачу. Тобто прикладне знання уточнює образ досліджуваної дійсності. Цим займається й фундаментальна наука, але на принципово іншій основі, оскільки розширення застосування знання в цьому випадку досягається через удосконалення концептуального апарату, створення нових, більш містких, логічно цілісних образів і предметних сенсів, адекватних реальності якраз у тих пунктах, де в прикладному дослідженні виробляється масив інструментальних уявлень.

Отже, фундаментальне знання й виступає фундаментальним, тому що воно спрямоване на вдосконалення суті об’єктивного, логічно аргументованого знання, яке лежить в основі прикладного дослідження. Звідси постає висновок, що фундаментальне знання відрізняється суттєвою новизною щодо вже існуючого знання. Проте й прикладне знання нерідко породжує принципово нове знання і тим самим перетворюється на фундаментальне. Зокрема, як приклад можна навести перетворення прикладного знання на фундаментальне в технічних науках, коли шотландський вчений-інженер Ренкін пов’язав побудову парових двигунів високого тиску з науковими законами відкритими фізикою.

Власне наука орієнтується на гранично широкий практичний інтерес, що дає їй змогу утримувати свою самостійність і донині, зберігши себе як сферу виробництва об’єктивного й загально значимого знання

вумовах, коли успішний розвиток можливий лише в єдності з прикладним дослідженням. Прикладом може слугувати взаємозв’язок та взаємна обумовленість фундаментальної й прикладної математики, оскільки навіть абстракції прикладної математики не вміщуються в абстрактний ідеал удосконалення знання як форми спілкування. Це випливає з того, що прикладна математика керується все ж цілком предметними умовами розв’язання тих чи інших практичних задач.

Питання про класифікацію наукового знання піднімається не лише

внаукознавчій літературі, але й у спеціальних галузях науки. Про відмінності та зв’язки між так званими «чистою» і прикладною математикою говорить видатний математик М. Клайн, вважаючи, що, з одного боку, математичні абстракції здаються далекими від фізичної

198

Розділ 5

___________________________________________________________________________________

реальності, але, з іншого, – при вивченні фізичних явищ вони стають не замінимими помічниками вчених. Він наводить приклад того, як «чиста» математика допомогла у описанні фізичних явищ – електромагнітних хвиль; ефектів, передбачених теорією відносності тощо1. Аналогічну думку висловлює А. Уайтхед, вважаючи, що ніщо так не вражає, як та обставина, що математика, піднявшись на найвищі вершини умоглядних абстракцій, водночас повертається на землю з покращеними можливостями аналізу конкретних фактів.

А на думку радянського фізика П.Л. Капіци, фундаментальне дослідження – це коли вчений хоче розібратися в якомусь явищі по суті, прикладні – коли він підходить до явища з точки зору можливого його застосування. Ще один визначний фізик Д.І. Блохінцев взагалі вважає, що чітко розділяти діяльність вченого на фундаментальну та прикладну практично неможливо. Але відмінність між ними існує, так само як існує відмінність у спрямованості людських здібностей до однієї чи іншої галузі науки. В усякому випадку поміркована частка фундаментальних досліджень у прикладному інституті, як і така ж частка прикладних досліджень в інституті, зайнятому фундаментальними дослідженнями, може бути досить корисною.

Дискусії з приводу критеріїв, та і взагалі необхідності, класифікації наук на фундаментальні й прикладні загострилися серед учених, філософів колишнього Радянського Союзу особливо в останнє десятиліття минулого століття через скорочення державного фінансування «великої науки» загалом і фундаментальних досліджень зокрема. Але в організаційному плані такий поділ наук є наявним фактом. Та стверджувати на цій підставі, що цей поділ пов’язаний із властивостями самого знання, навряд чи можна, адже в науці корисний результат одержується як наслідок розв’язання наукових задач, які зовсім не тотожні задачам виробничим.

Не досить коректним є віднесення до фундаментальних лише природничих наук, адже серед гуманітарних наук також можна виділити фундаментальні (лінгвістика, соціологія, психологія) та прикладні (педагогіка чи криміналістика).

Соціокультурна спрямованість фундаментальних і прикладних наук

Звичайно, науково-пізнавальна діяльність, як і будь-яка колективна діяльність, яка має соціокультурну мотивацію, може розгортатися

1Клайн М. Математика. Поиск истины: пер. с англ. / Ф.Клайн. – М.: Мир, 1988. –

С. 237.

199

Філософія наукового пізнання

___________________________________________________________________________________

чи заради самої себе, тобто заради знання як самодостатньої загальнолюдської цінності, чи заради цілей, які лежать поза пізнанням. Від цього залежить і вибір підходів та критеріїв при класифікації наукового знання, а тому й неможливо якийся критерій визнавати «істинним», а інші – «неістинними». Інша справа, що в кожній конкретній ситуації когнітивні аспекти розвитку науки можуть переплітатися з аксіологічними та прагматичними. Класичний підхід до поділу наук на фундаментальні та прикладні полягає в тому, що метою фундаментальної науки є отримання знання про світ, яким він є сам по собі, тобто об’єктивної картини світу. Кінцевою ж метою прикладної науки є припис для виробництва, тобто точний і технологічний рецепт. Пошуки істинного знання є для фундаментального дослідження самодостатньою метою; для прикладного – істина є інструментальною цінністю, а самодостатньою цінністю є саме технологічна цінність знання. Та незважаючи на зорієнтованість фундаментальної науки на виявлення нових, ще невідомих характеристик світу, а прикладної – на отримання безпосереднього практичного результату, і в межах фундаментальної науки можна одержати ефективні прагматичні розробки. Отже, на ґрунті прикладної науки може сформуватися плацдарм для фундаментальних досліджень.

Традиційний підхід до проблеми демаркації фундаментальних та прикладних наук, зазвичай, частіше за все веде до ототожнення понять фундаментальної та теоретичної науки, яке має сенс, коли хочуть підкреслити роль теоретичного знання для практики. Та в інших випадках таке ототожнення є не зовсім коректним, оскільки критерії їх виділення різні: в основі теоретичних наук лежить відповідний рівень наукового пізнання – теоретичний та емпіричний, а при виділенні фундаментальних наук як критерій береться передусім характер функціонування наукових знань, їхня практична цінність.

Виходячи з наведених вище підходів до класифікації наук на фундаментальну й прикладну, окреслимо відмінності між фундаментальними і прикладними науками. Під фундаментальними розуміємо науки, які спрямовані на пізнання закономірностей розвитку об’єктивної та суб’єктивної реальності й мають не тільки гносеологічну, але і прагматичну та соціокультурну спрямованість. Вони опосередковано пов’язані з практикою, але функціонують у суспільстві як невід’ємна складова культури. Відповідно під прикладними науками розуміємо такі, що безпосередньо пов’язані з соціокультурною діяльністю і спрямовані на найбільш швидке та ефективне отримання практичних результатів.

Одночасно проведемо розмежування між теоретичними й фундаментальними науками. Як відомо, теорія є логічно замкненою систе-

200