Історія української культури(словник)

мали вплив на О. Шпенглера, а також на становлення і розвиток сучасної культурології.

Овсійчук Володимир Антонович (1924 р.н.) – український мистец-

твознавець, доктор мистецтвознавства, педагог, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка. Дослідник українського мистецтва, епохи бароко, творчості Т. Шевченка. Автор праці “Майстри українського бароко”

(1991).

Онацький Никанор Харитонович (1875–1937) – український мис-

тецтвознавець, художник, музейний діяч, археолог. Організатор і перший директор Сумського художньо-історичного музею. Засновник і викладач художньої студії в Сумах. Автор досліджень про Т. Шевченка як художника. Репресований у 1937 р.

Огієнко Іван Іванович (1882–1972) – український, громадський, політичний і церковний діяч, мовознавець, історик культури і церкви. Ректор Кам’янець-Подільського державного українського університету (1918). У період еміграції брав активну участь у просвітництві та видавничій справі. Автор праць “Українська культура”, “Історія церковнослов’янської мови” та повного канонічного перекладу українською мовою Біблії.

Огборн Уільям Філдінг (1886–1959) – американський соціолог, представник емпіричної соціології 20–30-х рр. ХХ ст. Поділяв культуру на матеріальну й адаптивну. Основна ідея концепції Огборна – адаптивна культура (система цінностей, політичні інститути) змінюється повільніше, ніж матеріальна культура. Увів до наукового обігу поняття “культурного лага”.

Оліва Акілле Боніто (1939 р.н.) – італійський художній критик і теоретик сучасного мистецтва. Художній керівник Венеціанської бієнале (1993). Автор терміну “трансавангард”. Поняттям трансавангарду вперше було визначено творчість італійських художників, які працювали в неоекспресіоністській манері. За словами Оліва, “трансавангард” – це “культурна атмосфера, у якій існує мистецтво останнього художнього покоління”.

Ортега-і-Гассет Хосе (1883–1955) – іспанський філософ, суспільний діяч. У книзі “Повстання мас” (1930) протиставив духовну еліту масі людей, які задовольняються примітивними, стандартними поняттями й уявою. Вважав, що в ХХ ст. виникло “масове суспільство”, яке пригнічує розвиток особистості, яскравої індивідуальності, у результаті чого в культурі, мистецтві починає панувати опосередкований

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

31

стандарт і примітивізм мислення. У книзі “Місія університетів” (1930) розглядав питання культурного відродження людини.

Паліцин Олександр Олександрович (1749–1816) – український про-

світитель, архітектор, громадський діяч. Засновник просвітницького гуртка, що згодом дістав назву “Попівська академія”. За ініціативою Паліцина відкриті перші на Сумщині публічні бібліотеки, організована братська школа.

Попович Мирослав Володимирович (1930 р.н.) – український гро-

мадський діяч, філософ, культуролог, академік НАН України. Автор праці “Нариси історії української культури” (1999), у якій зображено процес розвитку української культури від найдавніших часів до сьогодення на тлі індоєвропейської та слов’янської міфології. За цю працю був удостоєний Національної премії ім. Т. Шевченка.

Потебня Олександр Опанасович (1835–1891) – український мово-

знавець, філолог, етнограф, педагог. Народився на Сумщині. Автор концепції щодо наукового підґрунтя східнослов’янської діалектології як самостійної дисципліни. Автор праць з мовознавства, фольклористики та етнографії.

Пуфендорф Семюель (1632–1694) – німецький юрист, історик, який вперше вжив у своїх працях слово “культура” в сучасному розумінні слова. На його думку, культура – це досягнення людини, які вона отримала в результаті оволодіння природою, а також внутрішнім самовдосконаленням людини через освіту та виховання.

Реріх Микола Костянтинович (1874–1947) – художник, мислитель,

дослідник культури Індії та Тибету. Автор міжнародного юридичного документа (“Пакт Реріха”), який забезпечував захист культурної спадщини під час військових конфліктів. Виступав за укріплення міжкультурних контактів народів світу.

Рєдін Єгор Кузьмич (1863–1908) – український історик мистецтва, педагог. Автор праць з історії візантійського мистецтва, археології періоду раннього християнства, мистецтва епохи Відродження, культури Київської Русі. Брав активну участь в організації та проведенні ХІІ археологічного з’їзду в Харкові. Викладав у Харківському університеті.

Скуратівський Вадим Леонтійович (1941 р.н.) – український ку-

льтуролог, мистецтвознавець, літературознавець. Автор книг: “Історія та культура” (1996), “Екранні мистецтва в соціокультурних процесах ХХ століття: Генеза. Структура. Функція” (1997).

Сорокін Пітірім Олександрович (1889–1968) – російсько-американ-

ський соціолог. З 1923 р. жив у США. Історичний процес розглядав як

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

32

певний різновид типів культури: чуттєвий, ідеаціональний, ідеалістичний. На його думку, сучасна культура переживає глибоку кризу, яка повинна закінчитися створенням нової ідеаціональної культури.

Сумцов Микола Федорович (1854–1922) – український етнограф,

фольклорист, мистецтвознавець, історик літератури. Викладав у Харківському університеті. Автор праць “Хліб в обрядах і піснях” (1885), “Культурні переживання” та ін.

Тайлор Едуард Барнет (1832–1917) – англійський етнограф, дослідник первісної культури, основоположник еволюціонізму, засновник анімістичної теорії. Розвиток культури уявляв як біологічний розвиток, розглядаючи процес з природно-наукової точки зору. Автор праці “Первісна культура” (1871), у якій дав перше визначення культурі.

Таранушенко Степан Андрійович (1889–1976) – український мис-

тецтвознавець, історик архітектури, музеєзнавець. Дослідник монументальної дерев’яної архітектури Лівобережної України, іконопису Слобожанщини. Репресований у 1933 р.

Тойнбі Арнольд Джозеф (1889–1975) – англійський історик, філософ і соціолог. Вважав, що культурний підйом притаманний всім народам, але форми цього підйому є різними. На думку вченого, історичний розвиток людства складається із саморозвинених дискретних одиниць – цивілізацій. Кожна з них проходить у своєму розвитку декілька стадій: виникнення, ріст, надлом і розпад. Таке уявлення про цивілізації склалося в нього під впливом ідей О. Шпенглера. Головна праця Тойнбі – “Осягнення історії”, над якою вчений працював 30 років.

Уайт Леслі Елвін (1900–1973) – американський культурантрополог і культуролог. У книзі “Наука про культуру” (1949) увів до наукового обігу термін “культурологія”. Предметом культурології визначав зміст суспільного життя. Він перший застосував системний аналіз для пояснення культури, розглядаючи її як особливий клас явищ, об’єднаних символічним значенням.

Федорук Олександр Касьянович (1939 р.н.) – український мистецт-

вознавець, доктор мистецтвознавства, дійсний член Національної академії мистецтв України, головний редактор часопису “Образотворче мистецтво”. Дослідник сучасного українського та зарубіжного мистецтв.

Фейблман Джеймс Керн (1904 р.н.) – американський філософ культури. Розглядав культуру як систему цінностей і прикладну онтологію. Виділяв сім типів культури: допервісний, первісний, військовий, релігійний, цивілізаційний, науковий, постнауковий. Основою для виділення цих типів вбачав у наявності елементів культури в індивіда, логічні системи певних цінностей, що призводить до формування певного

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

33

типу особистості. Зміна типів культури обумовлюється змінами у світосприйнятті особистості.

Фрейд Зігмунд (1856–1939) – австрійський лікар-психіатр, філософ, психолог, засновник психоаналізу. Культура, за Фрейдом, з одного боку є забороною на підсвідомий потяг людини та створює механізми охорони цих заборон; з іншого – засобами мистецтва, релігії пом’якшує тяжкість цих заборон, породжуючи певні компенсаторні ілюзії.

Франко Іван Якович (1856–1916) – український письменник, вчений, публіцист, громадський і політичний діяч. Досліджував питання української літератури, мовознавства, театру, етнології, психології творчості. При дослідженні літературних пам’яток Франко користувався порівняльним, психологічним та історико-культурним методами.

Фробеніус Леон (1873–1938) – німецький етнолог, дослідник культури народів Африки. Увів до наукового обігу поняття “культурного кола”, згідно з яким культурні форми характерні для певних життєвих просторів і ними обмежені. Кожна культура, на його думку, створюється природою в певних географічних умовах під впливом видів господарської діяльності, але незалежно від волі людини.

Фуко Мішель (1926–1984) – французький філософ, культуролог, історик. Звертався до аналізу конкретних історичних ситуацій, у яких розігрується певна “гра істини”. Він передбачав проникнення в менталітет минулих епох і форм культури.

Хвойка Вікентій В’ячеславович (1850–1914) – український архео-

лог чеського походження, який здійснив низку розкопок у Києві та Наддніпрянщині. Першовідкривач трипільської, черняхівської та зарубинецької культур. Відкрив і дослідив пізньопалеолітичну Кирилівську стоянку.

Хейзінга Йоганн (1872–1945) – нідерландський філософ та історик. Характеризуючи поняття культури, висунув три основні принципи: рівновагу духовних і матеріальних цінностей; наявність загального ідеалу; певне ставлення до природи (панування над природою). Автор праці “Homo ludens” (1938), у якій розвивав думку про те, що в основі культури знаходиться гра.

Хоркхаймер Макс (1895–1973) – німецький філософ, соціолог. Один із засновників франкфуртської школи. Головним завданням соціологічних теорій вважав попередження тоталітаризму шляхом сприяння до збереження всіх культурних елементів, які запропонувало лі- берально-демократичне суспільство.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

34

Цицерон Марк Туллій (106–43 рр. до н.е.) – римський політичний діяч, оратор і письменник. У праці “Тускуланські бесіди” (45 р. до н.е.) вперше в літературі зустрічається термін “культура”.

Чайлд Гордон Вір (1892–1957) – англійський історик, археолог. Прагнув створити загальну концепцію історичного розвитку людства, виходячи з матеріалістичного пояснення історичного процесу. Відстоював теорію діффузіонізму, згідно з якою культура розповсюджується з єдиних центрів її виникнення. Запропонував десять ознак цивілізації.

Шило Олександр Всеволодович (1960 р.н.) – український мистецт-

вознавець, культуролог, доктор мистецтвознавства, художник. Автор праць з історії та теорії мистецтва, архітектури, дизайну. Досліджує співвідношення канонічної та неканонічної художніх систем в їх кон- кретно-історичних формах мистецтва Середніх віків і Нового часу.

Шміт Федір Іванович (1877–1937) – український мистецтвознавець, який викладав у Харківському університеті. Досліджував питання історії та теорії мистецтва, музейної справи, дитячої творчості. Автор теорії циклічного розвитку мистецтва. Репресований у 1933 р.

Шпенглер Освальд (1880–1936) – німецький філософ і культуролог. Автор праці “Захід Європи” (1918), яка мала значний вплив на подальший розвиток філософської та культурологічної думки. Вважав, що в основі морфологічної структури кожної культури знаходиться “душа культури” і що кожна культура має свій строк розвитку. Умираючи, культура перероджується в цивілізацію.

Юнг Карл Густав (1875–1961) – швейцарський психолог і філософ. Засновник так званих “архетипів”. Стверджував, що в психіці людини, окрім індивідуального несвідомого, є більш глибокий шар – колективне несвідоме, яке постає відображенням досвіду попередніх поколінь, закарбованих у структурах мозку. Їхня динаміка знаходиться в основі світів, символіки художньої творчості тощо.

Ясперс Карл (1883–1969) – німецький філософ, який у праці “Зміст і призначення історії” розробив такі важливі категорії, як “осьовий час”, “осьові народи” та ін. У світовій історії виділив чотири гетерогенні періоди: Прометеївська епоха; великі стародавні культури (V–ІІІ тис. до н.е.); “осьовий час” – час духовного становлення людства (800–200 рр. до н.е.); науково-технічна епоха з ХVІІ ст. до нашого часу.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

35

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Основна

1.Безвершук Ж. О. Історія культури в термінах і назвах : словникдовідник / Ж. О. Безвершук. – К., 2003.

2.Бокань В. А. Історія культури України : навч. посіб / В. А. Бокань, Л. П. Польовий. – К., 1998.

3.Вишеславський Г. А. Термінологія сучасного мистецтва. Означення, неологізми, жаргонізми сучасного візуального мистецтва України / Г. А. Вишеславський, О. В. Сидор-Гібелінда. – Париж ; Київ, 2010.

4.Зотов В. М. Українська та зарубіжна культура. Словник культурологічних термінів : навч. посіб. / В. М. Зотов, А. В. Клімачова,

В. О. Таран. – К., 2009.

5.Історія української культури / ред. І. Крип’якевич. – К., 2002.

6.Історія української культури : навч. посіб. / за ред. О. Ю. Павлової. – 2-ге вид. – К., 2013.

7.Історія української та зарубіжної культури : навч. посібник / С. М. Клапчук, Б. І. Білик, Ю. А. Горбань та ін. – К., 2007.

8.Історія української культури : навч. посіб. / за ред. О. Ю. Павлової. –

К., 2012.

9.Кордон М. В. Українська та зарубіжна культура : навч. посібник /

М. В. Кордон. – К., 2003.

10.Корінний М. М. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури / М. М. Корінний, Г. Г. Потапов, В. Ф. Ше-

вченко. – К., 2000.

11.Корінний М. М. Короткий енциклопедичний словник з культури / М. М. Корінний, В. Ф. Шевченко. – К., 2003.

12.Кормич А. І. Культурологія (історія і теорія світової культури ХХ ст.) : навч. посібник / А. І. Кормич, В. В. Багацький. – Х., 2002.

13.Культура українського народу : навч. посібник / В. М. Русанівський, Г. Д. Вервес, М. В. Гончаренко та ін. – К., 1994.

14.Теорія та історія світової і вітчизняної культури : курс лекцій / А. К. Бичко, П. І. Гнатенко, А. М. Феоктистов та ін. – К., 1992.

15.Українська та зарубіжна культура : навч. посіб. / М. М. Закович, І. А. Зязюн, О. М. Семашко та ін. – К., 2000.

16.Шейко В. М. Історія української культури : навч. посібник / В. М. Шейко, В. Я. Білоцерківський. – К., 2009.

17.Шейко В. М. Історія української культури : навч. посіб. / В. М. Шейко, В. Я. Білоцерківський. – 2-ге вид. – К., 2010.

18.Шейко В. М. Історія української культури : навч. посіб. / В. М. Шейко, Л. Г. Тишевська. – К., 2006.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

36

Додаткова

1.Бокань В. А. Культурологія : навч. посіб. / В. А. Бокань. – К., 2000.

2.Воропай О. Звичаї нашого народу / О.Воропай. – К., 1993.

3.Ісаєвич Я. Д. Братства та їх роль у розвитку української культури ХVІ–XVІІІ ст. / Я. Д. Ісаєвич. – К., 1966.

4.Історія української культури / за ред. І. Крип’якевича. – К., 1994.

5.Історія української культури : методичні вказівки для самостійного вивчення дисципліни / Державний вищий навчальний заклад “Українська академія банківської справи Національного банку України” ; [уклад. А. І. Зякун]. – Суми : ДВНЗ “УАБС НБУˮ, 2014.

6.Історія українського мистецтва : у 6 т. / за ред. М. П. Бажана. – К., 1967. – Т. 5, 6.

7.Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920–1930-х років: соціальний портрет та історична доля / Г. Касьянов. – К., 1993.

8.Культурологія: теорія та історія культури : навч. посіб. / за ред. І. І. Тюрменко. – К., 2005.

9.Історія української культури. – 3-тє вид. – К., 2000.

10.Культура українського народу. – К., 1994.

11.Макаров А. М. Світло українського бароко / А. М. Макаров. – К., 1994.

12.Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури / Є. Маланюк. – К., 1992.

13.Моця О. Київська Русь: від язичництва до християнства / О. Моця,

В. Ричка. – К., 1996.

14.Національна культура в сучасній Україні. – К., 1995.

15.Нічик В. М. Петро Могила в Україні / В. М. Нічик. – К., 1997.

16.Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі / С. Пав-

личко. – К., 1997.

17.Попович М. В. Нарис історії культури України / М. В. Попович. – 2-ге вид. – К., 2001.

18.Семчишин М. Тисячоліття української культури / М. Семчишин. –

К., 1993.

19.Сидор-Гібелінда О. Українці на Венеційській бієнале: сто років присутності / О. Сидор-Гібелінда. – К., 2008.

20.Славянская энциклопедия. Киевская Русь – Московия / авт.-сост. В. В. Богуславский : в 2-х т. – М., 2005.

21.Сумщина в іменах : енциклопедичний довідник. – Суми, 2003.

22.Терещенко Ю. І. Україна і європейський світ. Нарис історії від утворення старокиївської держави до кінця ХVІ ст. / Ю. І. Тере-

щенко. – К., 1996.

23.Українська культура: лекції / за ред. Д. Антоновича. – К., 1993.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

37

24.Українська художня культура : навч. посіб. – К., 1996.

25.Феномен української культури. – К., 1997.

26.Хижняк З. І. Києво-Могилянська академія / З. І. Хижняк. – К., 2001.

27.Шевчук В. Козацька держава / В. Шевчук. – К., 1996.

Інформаційні ресурси

1.Культура та мистецтво України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http : histua.com/knigi/narisi-z-istorii-ukraini.

2.Побожій С. І. Петро Левченко і Сумщина [Електронний ресурс]. –

Репозитарій УАБС НБУ : dspace.uabs.edu.ua/handle/123456789/ 4148.

3.Побожій С. І. Художнє життя Сумщини першої третини ХХ ст. [Електронний ресурс]. – Репозитарій УАБС НБУ : dspace.uabs.edu.ua/ handle/123456789/8008.

4.Словник основних термінів української та зарубіжної культури [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:ua.convdocs.org.

5.Cтеценко В. І. Культура в термінах від “а” до “я”. Культурологічна абетка [Електронний ресурс] / В. І. Cтеценко. – Режим доступу : www.franko.lviv.ua.

6.Українська та зарубіжна культура [Електронний ресурс] : методичні вказівки щодо підготовки реферату для студентів 1 курсу економічного та юридичного факультету денної форми навчання / уклад. С. І. Побожій / Українська академія банківської справи. – Суми, 2002. – Репозитарій УАБС НБУ : dspace.uabs.edu.ua/handle/123456789/ 6984.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

38