0402_УМПС_Арх_укр_2012

Якщо в період класицизму основоположним був принцип стереометричності, чіткої визначеності об'єму споруди, завдяки чому навіть винесені на червоні лінії кварталів і поставлені поруч будинки зберігали відокремленість і досить поширеним було влаштування передніх дворів і навіть великих курдонерів, то тепер горизонтально вирішені площини споруд об'єднували фронт квартальної забудови у цілісну композицію, що кардинально змінювало образ вулиці.

Треба визначити, що площі в добу ампіру перестали бути автономними компонентами розпланувальної системи міста. Вони не тільки просторово поєднувались з вуличною мережею, а й тяжіли до грандіозності, що досягалося двома засобами. По-перше, це занадто великі розміри – Кругла в Полтаві, Соборна в Катеринославі, Торгова в Чернігові, а також головні у Верхньодніпровську, Маріуполі, Новомосковську. По-друге, кілька площ розташовувались неподалік одна одної й завдяки просторовим зв'язкам гармонійно об'єднувались у величну та вражаючу композицію, що підтверджують Приморський бульвар з Біржовою, Театральною і Катерининською площами в Одесі, Сергіївська, Торгова та Миколаївська площі навколо колишньої фортеці у Харкові, бульварне кільце з площами навколо середмістя у Львові, Торгова та Ярмаркова площі у Переяславі тощо.

Така посилена увага до створення великих і презентабельних просторових осередків зумовила відповідне оформлення їх величними спорудами, переважно торгового та адміністративного призначення. Слід звернути увагу і на те, що належну роль почали відігравати й монументи, прикладом чого стали пам’ятники А.-Е. Рішельє в Одесі та Г. Потьомкіну в Херсоні (обидва – скульп. І. Мартос, архітектори А Мельников, Ф. Боффо), Колона Слави у Полтаві (архітектори М. Амвросимов, Тома де Томон, скульп. Ф. Щедрін), пам'ятник на честь повернення Києву привілеїв магдебурзького права (архіт. А. Меленський) і обеліск на могилі Д. Говарда в Херсоні (архіт. В. Стасов, інж. Гречина), праці скульпторів Г.Вітвера, А і Й.-Б. Шімзерів у Львові.

Отже, було створено чимало цікавих і високохудожніх ансамблів громадських центрів міст. Причому розташовані по сусідству житлові будинки завдяки сумірності своїх ритмічних членувань, єдності масштабу, гармонійності пропорцій теж складали цілісні ансамблеві композиції.

(За матеріалами книги «Історія української культури». T. 4, кн. 2)

Тексти типу інструкція, настанова та рекомендація відзначаються контекстним зверненням до уявного слухача / читача і чіткою послідовністю «покрокових дій».

Приклад тексту-інструкції.

Загальні правила безпеки при роботі у лабораторії

Випробування будівельних матеріалів потрібно здійснювати згідно з загальними вимогами з техніки безпеки у будівництві, а також з відповідними інструкціями та вказівками до методів та приладів, що застосовують. Усі працівники, які беруть участь у проведенні випробувань, повинні пройти обов'язковий інструктаж з безпеки праці. Деякі загальні правила безпеки

251

полягають у такому. Всі дослідні машини, прилади та апарати мають бути справними, очищеними та змазаними. Випробувальні машини треба установлювати на бетонні фундаменти та закріплювати анкерними болтами з подальшим заливанням бетонною або розчинною сумішшю. Перед початком роботи лабораторний стіл слід очистити від непотрібних для роботи предметів і суворо підтримувати чистоту.

Кожний працівник лабораторії повинен користуватися халатом для запобігання забруднення одягу та його псування, а у разі необхідності – гумовими рукавичками та захисними окулярами. Наприклад, при подрібненні гірської породи необхідно користуватися захисними окулярами, спеціальними рукавичками та брезентовим фартухом, захисною сіткою. При роботі з кварцовою лампою також треба використовувати спеціальні рукавички та окуляри. Скло цих окулярів не має пропускати ультрафіолетові промені.

Під час роботи, що пов'язана з загрозою для безпеки виконавця, йому заборонено залишатись одному у приміщенні. До роботи з органічними в'яжучими – бітумом, дьогтем, кам'яновугільним пеком – не допускають робітників, котрі мають захворювання шкіри, верхніх дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту та очей, а також жінок, які годують молоком дитину. Зневоднювання органічних в'яжучих треба здійснювати на слабкому вогні, не допускати їх бурхливого спінювання, у сухій ємності, заповненій в'яжучим не більше ніж на 3/4 об'єму.

Працювати з кам'яновугільними дьогтями та їх складовими (пек, масло) можна тільки у рукавичках. Не дозволяється допускати потрапляння дьогтю та пеку на шкіру, і особливо – на подряпини. Залишки дьогтю необхідно швидко вилучати зі шкіри тампоном, змоченим у вазеліновому маслі (але не у вазеліні).

При тривалій роботі з дьогтевими матеріалами відкриті частини тіла слід змащувати захисними пастами. При подрібненні кам'яновугільного пеку виконавець обов'язково повинен бути в рукавичках та в окулярах.

Заборонено зливати в каналізацію залишки цементного, гіпсового, вапняного тіста або розчинних сумішей із використанням зазначених в'яжучих. Для збирання відходів та змивання лабораторного посуду слід використовувати спеціальний металевий посуд.

У лабораторії потрібно мати аптечку з медикаментами, необхідними для надання першої допомоги. При термічних опіках першого ступеня добре допомагають примочки з 5%-ного розчину марганцевокислого калію, етилового спирту або 2%-ного розчину питної соди. При більш важких або великих опіках потерпілого треба негайно доставити до лікарні.

При опіках кислотами або лугами уражену ділянку шкіри треба промити великою кількістю води і покрити примочками з 2%-ного содового розчину (при опіках кислотою) або слабкого розчину оцтової кислоти (при опіках лугом).

При отруєнні хімічними речовинами потерпілому необхідно надати першу допомогу та доставити його до лікарні. При ураженні електричним струмом потерпілого вивільняють від дії струму (вимикають рубильник) та вживають енергійних заходів щодо збуджування дихання та діяльності серця – штучне

252

дихання, масаж серця. У випадку тяжких травм треба негайно викликати швидку допомогу.

(За матеріалами книги: Випробування дорожньо-будівельних матеріалів: Лабораторний практикум / Золотарьов В.О., Братчун В.І., Космін О.В. та ін. – Харків: Вид-во ХНАДУ, 2006. – С. 339-340).

Приклад тексту-настанови.

Десять принципів містобудування

Американський інститут архітекторів сформулював десять принципів, що їх мають дотримуватися зодчі, які хочуть звести міста й селища, де буде приємно і зручно жити.

Принцип 1. Інтереси людини – понад усе. Жителі населеного пункту повинні мати можливість гуляти, пішки відвідувати магазини, культурні центри та ін. Це дає змогу поліпшити ситуацію з дорожнім рухом й екологічним станом.

Принцип 2. Надавати вибір. Люди повинні мати можливість вибору при пошуках житла, відвідуванні магазинів, організації відпочинку тощо. Наявність вибору дає змогу залучити до населеного пункту жителів різного віку, добробуту, професії тощо. У дітей обов'язково має бути можливість грати в безпечних умовах на повітрі.

Принцип 3. Заохочувати розмаїтість у використанні землі й архітектурних стилів. Місто не повинно являти собою монотонний і нудний пейзаж.

Принцип 4. Зберігати центр міста. Історичний центр міста варто реставрувати і всіляко заохочувати його розвиток. Старі будинки додають населеному пункту індивідуальності й чарівності. Історичний центр- «нерв» міста, що забезпечує його стійкий розвиток.

Принцип 6. Створювати суспільні простори. Люди повинні мати можливість бачити одне одного, знайомитися і спілкуватися. Для цього необхідні громадські будинки і площі, де можуть проходити збори, виставки, концерти, наради тощо. Тільки беручи участь у подібних заходах, люди відчувають себе частиною єдиного цілого їхнього міста.

Принцип 7. Створювати добрих сусідів. Кожен квартал повинен мати свою неповторну ідентичність. У цьому разі жителі кварталу пишаються своїм місцем проживання і прагнуть облагородити й упорядкувати його.

Принцип 8. Зберігати навколишнє середовище.

Принцип 9. Берегти традиційні ландшафти. Збереження в межах міста ділянок лісу, луків тощо з традиційними для них рослинами, комахами й тваринами вкрай важливо для міста і городян.

Принцип 10. Придумувати дизайн. Вдалий дизайн міста – основа його процвітання.

(За матеріалами газети «Урядовий кур’єр», 2006 р.)

253

Приклад тексту-рекомендації

МНС рекомендує

Якщо ви опинилися в осередку пожежі, то

•не панікуйте й не тікайте від полум'я, що швидко наближається, у протилежний від вогню бік, а долайте лінію вогню проти вітру, закривши голову і обличчя одягом;

•з небезпечної зони, до якої наближається полум'я, виходьте швидко, перпендикулярно напряму розповсюдження вогню;

•якщо втекти від пожежі неможливо, вийдіть на відкриту місцевість, увійдіть у водойму або накрийтеся мокрим одягом і дихайте повітрям, що знаходиться низько над поверхнею землі – повітря тут менш задимлене, рот і ніс при цьому прикривайте одягом або шматком будьякої тканини;

•гасити полум'я невеликих низових пожеж можна, забиваючи його гілками листяних порід дерев, заливаючи водою, закидаючи вологим ґрунтом та затоптуючи ногами; будьте обережні у місцях горіння високих дерев – вони можуть завалитися й травмувати вас;

•під час гасіння пожежі не відходьте далеко від доріг та просік, не випускайте з уваги інших учасників гасіння пожежі, підтримуйте з ними зв'язок за допомогою голосу;

•особливо будьте обережні у місцях торф'яних пожеж, враховуйте, що там можуть створюватися глибокі вирви, тож пересувайтеся, по можливості перевіряючи палицею глибину пласта, що вигорів;

•після виходу з осередку пожежі повідомте місцеву адміністрацію і пожежну службу про місце, розміри та характер пожежі.

•У всіх випадках, якщо ви узмозі, викличте пожежну команду (телефон 101).

§ 2. Логічна побудова тексту

Одним із найважливіших способів упорядкування змісту наукового тексту є логічна послідовність викладу змісту в його межах. Мовними засобами, що забезпечують її, є прості й складні речення зі зв’язками обумовленості, які поєднують речення різної семантики: причини, наслідку, мети, допусту, часу, місця тощо).

Проявами різних видів зв’язків у тексті виступають вставні слова і словосполучення на початку речень і абзаців (Перейдемо до…, Далі розглянемо…, Зупинимось на …, Повернемося до …, По-перше …, По-друге …, Насамперед …, Далі …, Отже, … тощо).

Тісний логічний зв’язок між реченнями може виражатися через цілу низку багатьох типів смислової залежності, напр.: приєднання (більше того, до того ж), порівняння (подібно до того), протиставлення (проте, однак), черговості

(одночасно, потім, спочатку), мети (для цього, з цією метою), результату (отже, таким чином, в результаті, загалом), конкретизації (наприклад, зокрема) тощо.

254

Тема-рематичне членування тексту

У лінгвістиці речення ділиться на дві частини: відоме – його ще називають темою, і нове – рема. У темі повторюється частина інформації з попереднього речення тексту, і це повторення виконує функцію сполучної ланки. Нова інформація, яка міститься у ремі, розвиває, збагачує зміст висловлювання, рухає думку вперед. Наявність спільного компонента думки – обов’язкова умова зв’язку речень у тексті.

Логічна послідовність викладу інформації у наукових текстах досягається завдяки двом типам структурної організації змісту тексту – лінійному та паралельному.

При лінійному зв’язку думка рухається від відомого (тема) до нового (рема) і цей рух думки відбувається завдяки тому, що рема попереднього речення стає темою наступного. Іншими словами, кожне наступне висловлення безпосередньо випливає з попереднього або йде за ним (це причиновонаслідкові, часові, обставинні та ін. зв’язки).

Лінійний міжреченнєвий зв’язок

Наприклад:

Архітектура грецького періоду (ІV ст. до н.е.)

У цілому для значних міст цього періоду була типовою тричленна топографічна схема розташування: верхнє місто, нижнє біля гавані та з'єднуючі їх схили. Однак при цьому верхнє місто могло не мати захисних мурів при забудові звичайними спорудами (культовими, адміністративними, житловими), тобто таке місто не мало акрополя в загальному розумінні цього терміна. Саме такими були Ольвія та Херсонес. Тут агори, в усякому разі головні, розташовувалися у верхньому місті біля центральної поздовжньої вулиці.

На противагу їм Пантікапей та Мірмекій (можливо, і Німфей) мали добре укріплені акрополі з двірцевими укріпленими будівлями на узвишшях. Вулична сітка останніх мала елементи радіально-кільцевої системи у терасній частині, а комплекс агори тут міг розміщуватися лише у нижньому місті.

Якщо у Пантікапеї та Мірмекії ансамблі акрополів були єдиною головною містобудівною домінантою, добре видною з будь-якого місця, то в Ольвії та Херсонесі таких домінант було кілька. Однак жодна з них не була головною для всього міста, і вони могли сприйматися лише з обмеженої території. Такими домінантами в Ольвії та Херсонесі були не двірцеві споруди, як у Пантікапеї та Мірмекії, а ансамблі агори та теменосів, яких в Ольвії виявлено два. Звичайно на теменосах виділялися відносно масштабні споруди храмів.

(За матеріалами книги «Історія української культури», Т. 1)

255

Слід зауважити, що лінійний характер міжреченнєвого зв’язку є найуживанішим типом зв’язку в текстах наукового стилю мовлення. Міра вияву лінійного зв’язку між реченнями в тексті перебуває у прямій залежності від того, наскільки в матеріалі, що викладається, наявні розповідні масиви: історія питання, різні погляди на повідомлюваний факт, тлумачення певних явищ тощо.

При паралельному зв’язку речень у тексті від одного логічного центра йде кілька паралельних відгалужень думки, пов’язаних між собою не безпосередньо, а через ядро, центр висловлювання.

Паралельний міжреченнєвий зв’язок

Тема 1 Рема 1

Тема 3 Рема 3

Наприклад:

Інтер'єр житла грецьких переселенців Північного Причорномор'я

Першими житлами грецьких переселенців були однокамерні, рідше двокамерні напівземлянки та землянки з глинобитними підлогами. Спускалися в ці житла приставними дерев’яними драбинами, рідше східцями. Інколи в них трапляються вирізьблені у ґрунті так звані столики, лежанки уздовж стін та ніші в стінах. Лежанки, обмазані глиною та вкриті морською травою, соломою або ковдрою, використовувались як ліжка та стільці. У нішах зберігали домашнє начиння, теракоти, світильники тощо.

Друга стадія розвитку античних житлових будинків Північного Причорномор'я – наземні сирцево-кам'яні та кам'яні багатокамерні будинки, переважно звичайних грецьких типів із внутрішнім подвір'ям.

Двері, віконні рами та ставні, внутрішні перекриття робилися переважно з місцевих порід дерева. Широко використовувалися залізні цвяхи та дужки, значну кількість яких знаходять при розкопках особливо шарів перших століть до нашої ери. Зсередини двері могли замикатися на гачки та засуви, іззовні – на навісні залізні або бронзові замки. У перші століття нової ери поширюється звичай опечатувати двері за допомогою перснів-печаток. Залишки металевих дверей римського часу відомі на городищі Батарейка II та на поселенні біля с. Семенівка. В елліністичний та римський часи з'являються двері філенчастої конструкції. Найкраща сировина для виготовлення дверей – берест. Двері всередині будинку між приміщеннями були винятковим явищем.

Віконні пройоми, як правило, були невеликими, прикривалися дерев'яними ставнями. У перші століття нової ери поширюється використання віконного скла, насамперед для верхніх поверхів. Його могли частково привозити з рим-

256

ських провінцій, а частково виробляти на місці. Дахи звичайно вкривали черепицею, типи якої значно спрощуються в перші століття нової ери.

Підлога перших поверхів і підвалів найчастіше глинобитна, яку могли обмазувати вапном, вкривати матою з очерету або каменю. У господарських приміщеннях трапляються кам'яні вимостки, а іноді глинобитна підлога вкрита шаром золи, можливо, із санітарною метою. Підлога верхніх поверхів, мабуть, була дерев'яною. Вона могла бути також глинобитною, зробленою з очерету, розкладеного по перекриттях, як це зафіксовано для Середземномор'я. Підлога андронів у найбагатших будинках Північного Причорномор'я прикрашалася згідно з грецькою традицією гальковою мозаїкою з орнаментальними або сюжетними зображеннями. Найраніші зразки грецької мозаїки виконані з відшліфованої річкової гальки білого та чорного кольорів, пізніше до них почали додавати червоні та сірі камінці.

Оселі грецьких будинків були плоскими або з оголеною балковою конструкцією. Відокремленість інтер'єрів забезпечувалася переважно за допомогою завіс.

(За матеріалами книги «Історія української культури», Т. 1)

При паралельному міжреченнєвому зв’язку в кожному наступному реченні думка ніби повертається до свого витоку, характеризуючи по-новому тему. Паралельний зв’язок між реченнями в наукових текстах використовується у випадках, коли має місце перелік ознак предмета, явища та існує необхідність щось зіставити, протиставити або розкрити.

Логічна послідовність викладу виявляється при членуванні матеріалу на окремі пункти (нумерація, буквені позначення, абзац тощо); це – і виділення головного серед усіх фактів, що повідомляються. Проявляється цей прийом через порядок розташування компонентів тексту (речень, абзаців). Поділ авторського висловлення (тексту) на абзаци максимально чіткий: кожний наступний абзац, як правило, розвиває думку попереднього й пов’язується з ним певними лексико-граматичними засобами зв’язку. Водночас кожний абзац становить більш-менш закінчену одиницю як у змістовому, так і структурному відношенні.

Серед лексико-граматичних засобів зв’язку важливу функцію виконують займенники, які об’єднують абзаци у більш тісну смислову єдність. Сполучники й сполучні слова слугують засобом вираження таких смислових зв’язків між абзацами, як продовження, підсилення, протиставлення, зіставлення тощо. Різноманітні типи повторів, вставні конструкції також зміцнюють зв’язки між частинами тексту (реченнями, абзацами, надфразними єдностями).

Характерним для наукового тексту є й логічне зчеплення окремих його частин, створюване у зв’язку з дедуктивним характером мовного матеріалу, його однозначністю. При дедуктивному методі думка рухається від загального до часткового, забезпечуючи повноту характеристики об’єкта, предмета, явища тощо. Схематично це виглядає так:

257

Послідовність викладу інформації про предмет (явище, процес тощо) визначається характером і змістом навчального матеріалу.

§ 3. Лексико-граматичні засоби зв’язку речень у тексті

Лексичними засобами зв’язку речень у тексті є такі:Займенник, який виконує

а) замінну функцію (замінник іменника): Лише в перші століття нової ери простежується вплив культури Римської імперії. Він здійснювався як через східні, так і через західні провінції;

б) узагальнювальну функцію – відтворює у сумарному вигляді сказане попередньо: (ці теорії …, усе це …) усе це визначило розвиток культури.

Упоєднанні з частками займенник виступає засобом заперечення (ніхто, ніщо, ніякий) або виділення головного, важливого, актуального (саме, лише,

тільки, навіть): Саме це складало типові риси містобудування.

Лексичний повтор.

Умежах усього тексту, окремої його підтеми (субпідтеми) для назви основних положень висловлення використовується лексичний повтор, який у науковому тексті визначається поняттям ключові слова.

Кожна нова тема (підтема) містить певну кількість ключових слів, які повторюються безпосередньо або описово у межах тексту (мікротексту). Повторюваною одиницею може бути як термін, так і нетермінологічне слово чи словосполучення. Нетермінологічні слова та словосполучення можуть вільно замінятися займенниками, синонімічними словами тощо; термін найчастіше повторюється у повному чи скороченому (якщо можливо) вигляді. Наприклад:

Механічні пошкодження лісоматеріалів

Заруб та запил – місцеві пошкодження поверхні лісоматеріалу сокирою та іншими механічними інструментами. Їх вимірюють по глибині в міліметрах або в частках розмірів сортименту. Обдир кори знижує стійкість свіжозаготовлених круглих лісоматеріалів до розтріскування та ураження грибами.

Відщеп – наскрізна бокова тріщина. Вона відходить від торцю лісоматеріалу. Відщеп вимірюють по товщині, ширині й довжині у міліметрах або частках розмірів сортименту.

Заруб, запил та відщеп утруднюють використання лісоматеріалів. Вони знижують їх міцність і цілісність, збільшують кількість відходів при переробці лісоматеріалів.

(За матеріалами книги: Випробування дорожньо-будівельних матеріалів: Лабораторний практикум / Золотарьов В.О., Братчун В.І., Космін О.В. та ін. – Харків: Вид-во ХНАДУ, 2006. – С. 338).

258

Фразові скріпи. Фразові скріпи – слова і групи слів, вживані у функції сполучних елементів у тексті. У ролі фразових скріпів виступають вставні слова й словосполучення, підсилювально-видільні частки, прислівники, головні частини складнопідрядних речень, виражені безособово, тощо. Ось найголовніші з них: висновок – значить, таким чином, словом, отже; ствердження – очевидно, зрозуміло; ілюстрація – так, наприклад; протиставлення – між тим, навпаки, інакше, хоча; розчленування – по-перше, по-друге; умовність – припустимо, уявимо; зчеплення – слід відзначити, інакше кажучи тощо.

Серед морфолого-синтаксичних засобів підсилення логічного зв’язку виділяють:

•паралельні синтаксичні конструкції речень: однопланові повідомлення набувають однакової синтаксичної форми, роблячи виклад думки чітким і прозорим, сприяють узагальненню окремих висловлювань для доведення певної думки, напр.: якщо …, то …; отже, … За допомогою цих конструкцій підтримується система (єдність) у викладі матеріалу;

•вставні слова, які встановлюють зв'язок певної думки з попередньою або наступною: як сказано вище, нарешті, отже;

•сполучники сурядні й підрядні (найчастіше причинові): щоб, якби, тому що, незважаючи на те що, хоча, тим часом як;

•займенники це, ми у функції підмета; вони мають характер повної неособовості, узагальнення й невизначеності діяча;

•складнопідрядні речення з головною частиною, вираженою безособово. При цьому головна інформація вміщується у підрядній частині, напр.:

Зрозуміло, що...; Відомо, …; Очевидно, …; Звідси випливає, …; Треба

довести, …; Це значить, … .

Зв’язкову функцію між реченнями у тексті виконують і обставини (часу, місця, способу дії тощо) та неповні речення (з пропущеним членом речення). Зазвичай речення у науковому тексті починаються не з підмета, а з другорядного члена (обставини, додатка), при цьому принципі побудови зберігаються і зміцнюються зв’язки між сусідніми реченнями.

§ 4. Анотація

Серед документів довідково-інформаційного характеру у сфері наукового і професійного спілкування чільне місце належить анотації. Анотація – це стисла характеристика змісту оригіналу (книги, статті, рукописного тексту тощо).

У ній викладаються найважливіші питання роботи, подається перелік основних проблем та узагальнена характеристика (оцінка) твору і вміщується загалом відповідь на запитання: «Про що йдеться у цьому тексті (у цій статті, книзі)?»

Анотація допомагає при доборі необхідної літератури, ознайомленні зі змістом самої роботи. Вона, на відміну від реферату, не розкриває змісту тексту (статті, документа, книги), а надає загальне уявлення про його інформацію.

259

Складання анотації (анотування) являє собою процес перероблення первинних документів з метою їхнього аналізу й вилучення необхідної інформації.

Анотація може бути подана двома (трьома) мовами: мовою оригіналу та однією (чи двома) іноземними мовами. Отже, слід запам’ятати, що анотація повинна дати читачеві уявлення про:

-характер оригіналу (наукової статті, технічного опису, книги);

-його побудову (які питання та в якій послідовності розглядаються, до яких висновків доходить автор);

-призначення оригіналу (на яку категорію читачів він розрахований), обсяг, якість викладу, актуальність твору.

Обов’язковими складовими анотації є бібліографічний опис джерела і текст з оглядом його змісту.

Основні вимоги до структури та змісту анотації

1.Композиція тексту анотації повинна бути внутрішньо логічною, але відрізнятися від композиції анотованої роботи.

2.Відбір відомостей для анотації, їх формулювання та розташування частин залежать від змісту та характеру анотованого твору, призначення анотації.

3.Мова анотації має бути лексично і граматично коректною, беземоційною, лаконічною (анотація, як правило, складається з простих речень, без абзаців).

4.Структурна організація анотації вимагає наявності обов’язкових реквізитів.

Реквізити анотації

1.Бібліографічний опис: прізвище та ініціали автора книги чи статті, назва видання, назва збірника (для статті), місце видання, видавництво, рік, кількість сторінок (або сторінки у збірнику).

2.Текст.

3.Зазначення у тексті категорії читачів, яким рекомендується анотоване

видання.

Анотація – найбільш стандартизований жанр наукового мовлення, тому в тексті анотації використовуються спеціальні конструкції (лексичні кліше). Наприклад, в анотації наукової роботи функціонують такі сталі словосполучення: автор у статті (книзі, курсі лекцій) ... дає (наводить, описує, розвиває, представляє, досліджує, вивчає) ...; метою статті є дослідження проблеми (класифікація методу, опис прийомів); мета наукової роботи визначається як...; у статті наведено відомості про ... (розглянуто властивості …, описано способи …, досліджена можливість …).

Зразок анотації книги

Практичний посібник з наукового мовлення для самостійної роботи студентів архітектурних спеціальностей / Намакштанська І.Є., Романова О.В., Бенаі Х.А. та ін. – Макіївка: ДонДАБА, 2002. – 136 с.

ІSBN 5-7763-2307-Х

260