PA_10_04

6. організація співтовариств. суспільна поведінка

зебр і антилоп і разом з ними переселяються по африканських рівнинах. Завдяки своєму зросту і прекрасному зору страуси перші помічають небезпеку, що рятує зебр та антилоп.

Тільки у позагніздовий час страуси іноді збираються зграями до 20–30 птахів, а статевонезрілі птахи на півдні Африки – і до 50–100 особин. Самці страусів під час шлюбного сезону займають територію від 2 до 15 км2, проганяючи конкурентів.

Коли настає час розмноження, самці страусів своєрідно токують, привертаючи самок. Самець опускається на коліна, ритмічно б’є крилами, закидає голову назад і треться потилицею об власну спину. Шия

іноги у самця в цей період мають яскраве забарвлення. Самці, що змагаються за самок, видають шипіння та інші звуки. Домінантний самець покриває всіх самок у гаремі, але пару утворює тільки з домінантною самкою і разом із нею висиджує пташенят. Майже вся турбота про потомство лежить на батькові. Він же вишкрібає в піску плоску ямку для гнізда, куди декілька самок відкладають яйця. Звичайно вони відкладають яйця, у прямому розумінні слова, під ніс самця, що сидить на гнізді,

івін уже сам закочує яйце під себе.

Яйця вдень поперемінно насиджують самки, які мають захисне забарвлення, що зливається з ландшафтом, уночі – самець. Нерідко вдень яйця залишаються без нагляду і обігріваються промінням сонця.

Організація співтовариств у приматів

Уданийчасінтенсивновивчаєтьсяповедінкалюдиноподібнихприматів як у природних, так і в лабораторних умовах. Оскільки ці мавпи перебувають у найближчій еволюційній спорідненості з людиною, вивчення їх надає унікальну можливість знайти відповіді на низку питань, важливих для нашого власного виду. Які поведінкові ознаки є спільними для всіх приматів? Дією яких чинників еволюції можна пояснити схожість і відмінності у поведінці існуючих видів приматів? Як впливають чинники довкілля, що діють у ранньому періоді індивідуального розвитку, на придбання нормальних соціальних і пізнавальних навиків? Якими способами комунікації користуються примати і якими видами інформації вони здатні обмінюватися?

Дослідження поведінки приматів у природних умовах показало, що загроза з боку хижаків і доступність їжі можуть викликати значні зміни в соціальній організації навіть серед близькоспоріднених видів. У одному з досліджень порівнювалася соціальна організація двох видів павіанів – анубісів і гамартром, що мешкають в Ефіопії, але у різних екологічних нішах. Взагалі анубісам їжа більш доступна, оскільки

6.4. Приклади організованих співтовариств

вони живуть у лісах або поблизу них, і там є джерела води. Гамартроми, навпаки, мешкають у посушливих областях, де здобути їжу важко. І на тих, і на інших полюють крупні котячі – леви і леопарди. При цьому анубіси живуть великими групами, що складаються з дитинчат і декількох дорослих самців і самок. У гамартром же основною одиницею співтовариства є гарем з одним дорослим самцем і декількома самками з дитинчатами.

Співтовариствогамартромунікальнопристосованедомісцепроживання, де їжа здобувається силою і її вистачає тільки для виживання маленької групи. Один дорослий самець забезпечує і відтворення і захист, а відсутність інших самців зменшує сукупну потребу в їжі. На ніч декілька гаремів збираються разом і, щоб захистити себе, влаштовуються на нічліг під нечисленними в цій місцевості прямовисними скелями.

Механізм, що забезпечує цю соціальну структуру, частково детермінований генетично. Самець-гамартрома збирає самок і тримає їх при собі незалежно від того, перебувають вони в періоді тічки чи ні. Іншими словами, самців-гамартром самки привертають просто через їх статеву приналежність. Самець-анубіс, навпаки, не налаштований тримати при собі самок, і вони привертають його увагу лише в період тічки.

Всі тварини повинні час від часу взаємодіяти між собою, принаймні у тій мірі, яка необхідна для спаровування і розмноження. Понад ці мінімальні контакти соціальні відносини тварин варіюють від переважно одиночного способу життя до повної залежності від групи. Формування співтовариств у тварин дає окремим особинам або групі в цілому певні адаптивні переваги, пов’язані з такими чинниками як спільний захист від хижаків, спільне добування їжі, збільшення здатності витримувати міжвидову конкуренцію, підвищення ефективності розмноження.

Павіани-бабуїни є типово суспільними тваринами, які ніколи не живуть поодинці. У стаді в середньому близько 80 особин. У стосунках виражена ієрархія. У стаді домінують декілька дорослих самців, які тримаються разом і приходять один одному на виручку у разі небезпеки, окрім того випадку, коли хто-небудь з них поранений. В такому разі допомоги йому не буде. Склад групи ватажків досить стабільний протягом багатьох років.

Ватажки гострозоро стежать за щонайменшою небезпекою, охороняючи спокій стада: достатньо їм прийняти загрозливу позу, як відступає навіть гепард.

Майже єдина загроза для войовничих бабуїнів – леви. В. Пісків, правда, вважає і гепардів, і леопардів небезпечними супротивниками бабуїнів, але і він визнає, що сила «колективу» виручає при зустрічі з

6. організація співтовариств. суспільна поведінка

ними. У необхідних випадках, зокрема, в небезпечному поході, виставляються вартові на підвищенні. А якщо самому вартовому загрожує небезпека, він криком попереджає ватажка.

На думку біолога Холу, який цілий тиждень провів у стаді бабуїнів, у колонії існує цілих три види охорони: допоміжна, старшого за рангом і не диференційована (самки і молодняк). А як вони воюють! Вистроюються у справжній бойовий порядок і діють погоджено.

Уміжстатевих стосунках у бабуїнів все зводиться до розподілу бабуїнок. Звідси і тисячолітні розбрати: від окремих кривавих колотнеч до світових м’ясорубок, яких усе мавп’яче плем’я зроду не бачило.

А вже якщо трапляється колотнеча у молодняку, то ватажок рознімає забіяк, нашльопавши кожного. Більш того, якщо бабуїни, які конфліктують між собою, прагнуть посваритися на очах у ватажка стада, то він, глянувши на суперечку, побурчить або зробить декілька жестів – і «тяжба» тут же припиняється.

Відомо, що улюблене заняття мавп – копошитися в шерсті у побратима. Бабуїни тут – не виняток, але часто центром тяжіння при цьому є ватажки. Варто йому сісти відпочити, як декілька підлеглих тут же послужливо кидаються вишукувати паразитів на тілі вожака. Англійські дослідники Уошберн і Вор вважають, що в суспільстві бабуїнів водиться щось схоже на дружбу.

Ось що ще цікаво: у бабуїнів є особливі стосунки з антилопами. Коли ті проявляють тривогу, мавпи тут же сприймають це за серйозну небезпеку. І навпаки. Зате якщо на стадо антилоп нападає гепард, вони не тікають, а спостерігають, як бабуїни його проганяють.

Буває так, що стада об’єднуються на якийсь час, але ніколи не змішуються. При переходах існує суворо певний порядок: попереду – дорослі самці нижчого рангу і з ними декілька юних, за ними – самки з синами-підлітками, услід – самці вищого рангу, потім – самки з малими дитинчатами і «дівчатами»-тинейджерами, а замикають процесію представники тієї ж групи, що і простує в авангарді.

Горили – лісові жителі і суворі вегетаріанці. Вони віддають перевагу сирому лісу і не ховаються від небезпеки на деревах, як бабуїни, а, навпаки, якщо вони випадково у цей момент опинилися на дереві, то сходять вниз і рятуються втечею.

Угрупі налічується від 5 до 27 горил, в середньому 16. У її складі перш за все один або декілька самців віком 10 і більше років (з білою шерстю на спині), декілька дорослих самок і самців, що не досягли статевої зрілості, а також невизначена кількість дитинчат і молодняку. Трапляються і самці-відлюдники, що живуть іноді кілометрів за тридцять від найближчого стада. Але взагалі групи горил міцно спаяні; під

6.5. Взаємодія між особинами у співтоваристві

час їжі або пересування тварини не відходять одна від одної далі 60 м. У складі групи можливі зміни (наприклад, коли до неї примикають нові мавпи). Шаллер описує одну групу, в яку за 12 місяців включилося сім дорослих самців із посрібленими спинами. Отже, група не абсолютно замкнута.Зустрічіміжгрупамигорилзавждипротікаютьмирно;суворо визначеної, закріпленої за групою території у них немає. Шаллер спостерігав навіть злиття груп, що може тривати декілька місяців. Справжніх бійок він жодного разу не бачив, далі погроз справа не заходила. Такі ж мирні стосунки панують усередині групи. Тут, мабуть, не існує суперництва через самок; їжі достатньо, через неї не буває конфліктів.

Навіть у покірливих горил існує розподіл на ватажків і підлеглих; проте закони ієрархії тут зовсім не драконові. Все зводиться до того, що деякі самці володіють правом старшинства і привілейованим становищем.

За ієрархією після самців із посивілими спинами слідують дорослі самці з чорними спинами, які, як і самки, стоять дещо вище молодих тварин. Один з убілених сивиною самців – ватажок. Його приклад наслідують усі. Якщо він споруджує на кущі або на землі кубло з гілок, решта негайно беруться за справу; він вирушає у похід – всі йдуть за ним.

У стосунках між самцями й самками немає нічого схожого на вільності бабуїнів і шимпанзе, у яких секс займає майже найважливіше місце у житті: ця сфера життя навіть важко піддається спостереженню. Між матір’ю і дитинчам, звичайно, існує тісний зв’язок. Дитинча перші три місяці свого життя проводить у неї на руках.

Соціальне об’єднання, спілкування з членами своєї групи виконують в житті приматів виняткову роль. Потреба у соціальному спілкуванні у ряді випадків може бути вищою, ніж потреба у їжі. Мавпи, що утримуються в ізоляції, зазнають сильного стресу та часто гинуть, хоча їм забезпечується належний догляд, необхідне харчування і просторе житло.

6.5.Взаємодія між особинами

успівтоваристві

Комунікація у тваринному світі

Навіть швидке знайомство зі способом життя різноманітних представників тваринного світу – будь то комахи, риби, птахи або ссавці, переконує нас у тому, що популяція є не випадковим скупченням осо-

6. організація співтовариств. суспільна поведінка

бин, а впорядкованою певним чином організованою системою. Що ж лежить в основі цієї організації, як підтримується порядок? Виявляється – це результат зіткнення інтересів окремих тварин, кожна з яких визначає своє місце й положення в загальній системі, орієнтуючись на своїх побратимів. Для цього тварини повинні мати здатність повідомляти собі подібним про свої потреби й про можливості їх досягнення. Отже, у кожного виду повинні існувати певні способи передачі інформації (рис. 6.5.1). Це різні способи сигналізації, які за аналогією з нашими власними можуть бути приблизно названі «мовою». Але, на відміну від людської мови, комунікація у тварин здійснюється шляхом подачі певних знаків різними способами (звук, жест, поза, поведінка і т. д.), тобто шляхом сигналізації.

Рис. 6.5.1. Бойовий клич вовків

У міру того як наші знання про системи сигналізації у тваринному світі стають усе повнішими, ми знову й знову переконуємося, що аналогія тут чисто зовнішня, що в основі обміну інформацією у тварин лежать зовсім інші принципи, ніж ті, на яких засноване спілкування між людьми. Розглянемо спочатку хоча б чисто зовнішні розходження. Якщо залишити осторонь писемність, то основним інструментом взаємозв’язку в людини виявляється мова, тобто спілкування звукове. Деяку роль грають також міміка й жестикуляція. У тваринному світі звукове спілкування досить поширене, хоча існує й величезна кількість «мовчазних» видів, у житті яких звуки практично не мають ніякого значення. «Мова» тварин у цілому – це мова не тільки звуків, а й специфічних заходів, рухів та яскравих барвистих форм.

6.5.Взаємодія між особинами у співтоваристві

Удослідженнях соціобіологічної школи давно показана необхідність появи спеціалізованих знакових систем, обмін якими визначає «ціну» й «вартість» конкурентних зусиль особини у взаємодіях певного типу.

Тим самим стійкий і спрямований обмін сигналами між особинами

впопуляції в кожному класі взаємодій дозволяє :

а) у кожній окремій взаємодії виділити найбільш й найменш успішних особин;

б) провести диференціацію поведінкових ролей між першими і другими таким чином, щоб забезпечити максимум стійкості відтворення видоспецифічної соціальної організації на даній території в умовах постійних змін середовища.

У числі цих взаємодій можуть бути охорона території, пошук партнера, залицяння до партнера при утворенні пари, попередження про небезпеку й ін. Очевидно, той же самий комунікативний механізм дозволяє не тільки встановити якусь оптимальну диференціацію ролей індивідів за успішністю у взаємодії певного класу, а й гнучко модифікувати її у відповідь на зміну екологічного й соціального середовища на території угруповання. Тим самим досягається максимальна стійкість відтворення соціальної організації виду на даній ділянці простору.

Процес комунікації практично у всіх хребетних має «автоматичний» («інстинктивний») характер у тому розумінні, що при реагуванні на сигнал тварина не «вносить виправлення» відповідно до обставин,

уяких сприймається даний сигнал і реалізується специфічна реакція на нього. «Виправлення не вноситься» навіть у критичних випадках, коли особині загрожує повний провал, і навіть якщо індивідуальний досвід тварини досить багатий і наявна здатність до розумової діяльності. Більш успішне функціонування (або, навпаки, «збій») відповідного «автоматичного механізму» відмічається тоді, коли мова йде про неможливість коректування (поліпшення) «автоматизмів» при здійсненні комунікації за рахунок особливого стану або особливих здатностей індивідів.

Головне протиріччя етологічних концепцій комунікації полягає в тому, що деякі етологи заперечують саму можливість існування знаків і знакових систем у соціальних взаємодіях. Вони вважають, що комунікативний сигнал, на відміну від знаків людської мови – просто стимул,

уякого форма й функція злиті й такий інформативний сигнал діє тільки

упевній ситуації й лише поки впливає на партнера. Але він повністю втрачає ефективність за межами свого впливу на партнера, на противагу знакам людської мови. Сигнали комунікації також повинні бути подані точно і вчасно, а партнер і сама особина-осцилятор сигналів пови-

6. організація співтовариств. суспільна поведінка

нні перебувати у відповідному мотиваційному стані. При такому механізмі дієвості сигналів практично виключаються інформаційний обмін і свобода вибору дій на підставі сигнальної інформації, а сприйняття демонстрації як сигналу можливе тільки «тут і зараз», при певному ефективному сполученні специфічної зовнішньої стимуляції й специфічної мотивації особини.

У числі найважливіших «помилок», що викликають «збої» процесу комунікації, за даними деяких критиків «класичної етології», є неминучість поширення «обману» при демонстрації спеціалізованих сигналів намірів і наступних дій тварини. Більшість же вважає, що в «автоматизмі» комунікації присутні «збої», які частіше виникають у молодих особин. Але у всіх випадках відсутність відповіді, неточна або неадекватна відповідь на сигнали партнера – це «помилка», наслідок «збою» у системі комунікації, а не навмисний «обман».

Отже, обмін інформацією у тварин базується на імовірнісних закономірностях. Тому нам часом і не вдається чітко розмежувати зовнішній прояв агресивності й сексуальності, попередження й тривоги, погрози й страху та навіть настільки різних станів, як страх і задоволення. Коротше кажучи, нам при всьому бажанні не вдасться скласти словник мови, де кожному звуку або руху тіла відповідав би зовсім певний переклад на мову людську. Однак, зрозумівши, що у цій сфері ми маємо справу з імовірнісними закономірностями, ми можемо вивчити їх саме на цій основі із застосуванням статистичних методів.

Прикладом може служити праця Б. Хазлетта й В. Боссерта, які провели статистичний аналіз деяких форм сигнальної поведінки дев’яти видів крабів. Автори дійшли висновку, що більшість форм агресивної поведінки в цьому випадку мають деяку комунікаційну цінність. Хоча відповідні реакції краба на сигнали, що надходять від іншої особини, значно варіюють, проте кожен сигнал статистично має тенденцію викликати або пригнічувати ту або іншу поведінку у тварини-реципієнта. Вдалося навіть обчислити середню кількість інформації, переданої крабом за одну демонстрацію. Вона виявилася неоднаковою у різних видів і становила в середньому у всіх вивчених видів 0,41 біта. Швидкість передачі інформації становила середньому від 0,4 до 4,4 біта за секунду.

Мічення території

У поодиноких видів ссавців дуже поширене мічення меж території, як правило, усілякими пахучими мітками, що є сигналами для інших тварин. Наприклад, у американських сірих білок і самці й самки протягом цілого року живуть поодиноко на індивідуальних ділянках і зустрічаються лише на короткий час у період розмноження. Особини

6.5. Взаємодія між особинами у співтоваристві

обох статей мітять межі своїх територій, зіскрібаючи зубами шматочки кори дерев і змочуючи ці «плішини» власною сечею. Подібного роду мічення території ми зустрічаємо і в інших видів ссавців, яких, суворо говорячи, не можна назвати поодинокими. Лише деякі самці у період розмноження охороняють територію й тим самим одержують явні переваги над іншими, не територіальними самцями. Такі, зокрема, два види африканських антилоп – газель Томпсона й газель Гранта. Цікаво, що у цих досить близькоспоріднених видів способи мічення території зовсім різні. Територіальні самці першого виду залишають на гілочках кущів і на високих травинках пахучі виділення особливих передочних залоз (приблизно одну мітку на кожні 4 м). Самці другого виду мітять територію сечею й калом.

У колонії австралійських летючих лисиць більшість самців мають власні охоронювані ділянки. Це шматок товстої гілки (близько метра уздовж й до двох метрів навколо), на якій висять самець й одна або декілька його самок. Обравши собі подібну «ділянку», самець мітить уподобану гілку виділеннями спеціальних лопаткових залоз.

Особливо багато міток наноситься на гілку в тих місцях, де звичайно висить сам самець і де висять самки його «гарему».

Свідомий обмін інформацією

Гарним та найбільш поширеним прикладом спілкування між особинами одного виду є танець медоносної бджоли, у багатьох відношеннях символічний. Швидкість вихлястого танцю указує на відстань джерела їжі від вулика, при цьому точне співвідношення між швидкістю виконання танцю і відстанню визначається місцевими «домовленостями». Мабуть, різні географічні раси бджіл використовують різні «діа­ лекти». Так, один і той же елемент вихлястого танцю позначає приблизно 75 м у німецької медоносної бджоли, близько 25 м у італійської бджоли і всього лише 5 м у бджоли з Єгипту. Якщо всі бджоли у колонії дотримуються даної домовленості, то не має ніякого значення, якій саме відстані відповідає елемент їх танцю. Деякі дослідники вважають, що, оскільки використовувані бджолами символи (напрям і швидкість танцю) фізично пов’язані з напрямом на джерело їжі, вони не можуть вважатися довільними. Проте у будь-якій системі символів, яка представляє якийсь діапазон величин, відповідність між областю символів і областю відповідної реальності обмежена.

Інші етологи розглядають танець медоносної бджоли як приклад довільної «угоди», доводячи, зокрема, що замість сонця як точку відліку бджоли можуть використовувати напрям на північ. Танець медо-

6. організація співтовариств. суспільна поведінка

носної бджоли несе інформацію про події, що відбуваються на відстані. Він повідомляє не тільки про джерела їжі, віддалені у просторі (іноді до 10 км), а і про ті, які бджоли відвідали кілька годин тому. Протягом усього цього часу бджола-складальник зберігає психічний образ траєкторії руху сонця і відповідно до цього коректує свій танець. Особливістю мови людини є те, що вона є відкритою системою, в яку можуть включатися нові повідомлення. Бджолиний танець може повідомити про нові джерела їжі, але, мабуть, це приклад досить обмеженої «відвертості». Проте бджоли використовують танець також і для того, щоб направити одноплемінника до води, прополісу (особливе виділення з дерев, що використовуються бджолами для замазування отворів у вулику) і до нових місць, де можна буде обладнати житло.

Якщо навіть узяти такі види, у житті яких одне з найважливіших місць посідає звукова сигналізація, то й тут чисто зовнішні розходження з людською мовою разючі. Словник будь-якої сучасної європейської мови включає не менше 100 000 слів. Звичайно, у нашому постійному побуті використовується набагато менша кількість слів, але і вона дуже велика. Для порівняння можна сказати, що звуковий лексикон американського жовтобрюхого бабака включає всього лише вісім різних сигналів (табл. 6.5.1). У той час, як вокальна сигналізація цього виду посідає чільне місце в загальній системі обміну інформацією.

6.5. Взаємодія між особинами у співтоваристві

Однак треба звернути увагу на те, що у колонії бабаків, які становлять організоване співтовариство, існує певна ієрархія. Показником соціального рангу кожної тварини служать особливості її поведінки, які демонструються під час зустрічі з іншою особиною. Якщо один із двох бабаків колонії, що зустрілися на роздоріжжі, займає нижчий ранг, то він попросту намагається уникнути зіткнення віч-на-віч і ретирується. Якщо ж різниця в рангах не настільки велика, то тваринки зближаються й обнюхують одна одну. Більш «високопоставлений» бабак слідом за цим піднімає хвіст, а його менш «родовитий» суперник покірно пригинається й тримає хвіст опущеним. Іншим проявом покірності служить так званий грумінг – більш високорангова особина починає вилизувати шерсть менш високорангової. Якщо підлеглий не проявляє явних ознак покірності, домінант може спробувати покрити його. Іншими словами, відбувається ритуальна імітація статевого акту. При цьому статева приналежність тварин не має значення: самець може намагатися покрити іншого самця, високопоставлена самка – самця низького рангу.

Бійка між двома бабаками – явище вкрай рідке. Відповіддю на непокору звичайно служить погрозливий рух уперед, «скрегіт зубами» і короткочасна погоня, що супроводжується «гавкаючим» свистом.

От, по суті, і весь запас засобів, за допомогою яких бабаки можуть підтримувати спілкування. Як бачимо, арсенал досить бідний, і все ж він з успіхом координує дії окремих тварин і сприяє підтримці певного порядку в колонії.

Якщо уважно придивитися до даних у наведеній таблиці й до опису інших способів сигналізації в бабаків (за допомогою демонстративних поз), можна легко помітити, що бабакам і не так уже багато потрібно «сказати» одне одному. Кожна тварина повинна подбати про своє «самоствердження» у колонії, щоб зайняти в ній краще місце, наприклад, одну або кілька нір у самому центрі поселення, де умови життя й можливість успішного розмноження оптимальні. Навесні, у пору початку розмноження, кожна особина повинна знайти собі шлюбного партнера, сповістити про свою присутність і про готовність до парування, захистити себе від втручання інших тварин у ці інтимні сторони життя. Самки повинні виростити потомство, і, по можливості, уберегти своїх нащадків від численних ворогів – койотів і хижих птахів. Крім того, безпека колонії – справа всіх її членів.

Як соціальні тварини, бабаки змушені постійно вступати в контакти між собою. Якби зіткнення інтересів усіх мешканців колонії вели до постійних бійок, це неминуче мало б відбитися на стані здоров’я всіх її членів і співтовариству загрожувало б поступове вимирання. Тому від-

6. організація співтовариств. суспільна поведінка

критому прояву агресивності протиставляються ритуалізовані форми погрози, що також слугують складовою частиною їх «мови».

Те, що було сказано відносно основних потреб, яким слугує система сигналізації у бабаків («самоствердження» й охорона якогось життєвого простору, досягнення максимального успіху в розмноженні й ін.), дійсне й для всіх інших видів тваринного світу, як територіальних, так і суспільних. Однак у тих та в інших ці потреби досягаються різними шляхами.

Подивимося, як вирішуються ці проблеми у видів, представники яких ведуть переважно одноосібний спосіб життя і вступають у тісні контакти з іншими особинами свого виду лише в пору розмноження. Тут значну роль відіграють усілякі механізми розосередження. Саме таке значення має, зокрема, спів птахів. Чарівні звуки, що видають наші кращі співаки – соловей, зорянка, славка-чорноголовка, іволга – є не що інше як сигнал, який адресується у першу чергу іншим самцям того ж виду. Голос співаючого самця сприймається рештою як свідчення того, що ця ділянка лісу вже зайнята й, отже, прибульцеві тут нема чого робити. Одночасно із цим пісня має й інший зміст – вона вказує самкам місце, де вони можуть знайти готового до спільного життя партнера, що утримує у своєму володінні підходяще місце для гнізда з багатою кормом ділянкою, на якій можна успішно виховати пташенят. У більшості співочих птахів тільки самці мають здатність співати, їм належить основна активна роль в охороні території. Але у деяких видів, наприклад, у піночки, зорянки й чорнобокої кам’янки, самки співають і захищають територію нарівні із самцями.

Звукова сигналізація, що сприяє розосередженню особин, не є винятковим привілеєм птахів. У техаського чагарникового коника описано п’ять різних звуків, з яких чотири видає самець й один – самка. Із цих чотирьох звуків самця два сприяють розосередженню самців, тобто мають те ж значення, що й пісня птахів. Два інші елементи дозволяють самцеві знайти самку й вступити з нею у контакт. Тихий, шелесткий звук, що видає самка, також сприяє її зустрічі із самцем. Останніми роками з’явилася безліч даних, які свідчать про те, що звукова сигналізація значно поширена в багатьох видів риб як невід’ємна частина їх територіальної поведінки.

«Мова» тварин уроджена. Вчитися її тварині не доводиться. Якщо курча вилупилося в ізоляції, то й воно володіє «словниковим запасом», який слід мати курці або півневі.

У спілкуванні тварин можна знайти низку особливостей, характерних для мовного спілкування людини. Наприклад, сигнали, що використовує людина при спілкуванні, вельми довільні, оскільки за своїми

6.5. Взаємодія між особинами у співтоваристві

фізичними особливостями вони не схожі на ті характеристики навколишнього світу, які вони позначають.

Звичайно, деякі особливості мови людини, наприклад її акустичні властивості, відсутні у мові бджоли. Але деякі з цих особливостей можна побачити у проявах комунікації в інших тварин, наприклад у пісні птахів. Поза сумнівом, мова людини складніша і витонченіша, ніж мова тварин. Але чи означає це, що між спілкуванням людей і спілкуванням тварин існує якісна різниця, або тут уся справа у ступені? На це запитання ще немає однозначної відповіді.

Тварини користуються «мовою», так би мовити, не навмисно. Сигнали виражають їх емоційний стан і не призначені для своїх співтоваришів. «Мова» у них – не знаряддя пізнання, а результат роботи органів чуттів. Гусак не повідомляє про небезпеку, а криком заражає зграю своїм переляком. Мислення тварин образне й не пов’язане з поняттями.

Комунікація тварин односпрямована. Діалоги можливі, але рідкісні. Зазвичай це два самостійні монологи, вимовлені одночасно. Між сигналами тварин немає чітких меж, їх значення залежить від ситуації, у якій вони відтворені. Тому важко підрахувати і зрозуміти кількість слів і їх значень. Вони не складають слова у фрази й речення. У середньому у тварин приблизно 60 сигналів.

У комунікації тварин неможлива інформація про себе. Вони не можуть розповісти про минуле або майбутнє. Це інформація оперативна й експресивна.

Однак тварини здатні засвоювати сигнали тварин інших видів («есперанто» ворон і сорок, яке розуміють усі мешканці лісу), тобто пасивно володіти їх мовою. До таких тварин належать мавпи, слони, ведмеді, собаки, коні, свині.

Але лише деякі розвинені тварини здатні активно опановувати чужу мову (відтворювати слова й іноді використовувати їх як сигнали). Це – папуги й птахи-пересмішники (шпаки, ворони, галки тощо). Багато папуг «знають» до 500 слів, але не розуміють їх значення. Інша справа з людьми. Збирач податків у Стокгольмі провокував собак, імітуючи 20 видів гавкоту.

Оскільки мовний апарат мавп погано пристосований до вимови звуків людської мови, подружжя Гарднерів навчили шимпанзе Уошо мови жестів (до 100–200 слів американської мови жестів для глухонімих) – амсленга (amslang), понад 300 комбінацій із декількох слів, причому Уошо навіть навчилася самостійно складати нескладні фрази типу «брудний Джек, дай пити» (образившись на служителя зоопарку), «водяний птах» (про качок). Інших мавп вдавалося навчити спілкуватися за допомогою набору повідомлень на клавіатурі комп’ютера.

6. ОРГаНІЗацІЯ СПІВТОВаРИСТВ. СуСПІЛьНа ПОВЕдІНКа

Мова тіла – це основний канал інформації, з якого ми довідуємося, що у тварин «у голові» (рис. 6.5.2).

Рис. 6.5.2. Роздуми

Коли вони спілкуються між собою за допомогою звуків і запахів, які занадто тонкі для нас, щоб ми їх розрізняли, ми можемо зрозуміти їх наміри, спостерігаючи за їх рухами. Собаки й кішки прекрасно розуміють також нашу мову тіла, і вони майже завжди можуть прочитати наші справжні думки й почуття, як би ми не намагалися їх сховати.

У наших улюбленців часто є певні жести, які ми впізнаємо і які нам подобаються. Однак більшість жестів собак і кішок універсальні

(рис. 6.5.3).

Рис. 6.5.3. домашні улюбленці помирилися

6.5. Взаємодія між особинами у співтоваристві

Значна частина жестів у спілкуванні собак пов’язана зі становищем у неофіційній ієрархії. Це головне, про що розмовляють собаки. Фахівці з поведінки тварин поділяють жести собак на дві категорії: домінантні й покірні (рис. 6.5.4).

Рис. 6.5.4. жест покори

Домінантний жест є проявом виклику або погрози. Так собака говорить про свої наміри лідерства. Класичним виразом домінантності є наморщена морда при закритому роті й трохи витягнутими губами. Якщо наміри собаки справді агресивні, він може притиснути вуха й показати зуби, піднявши верхню губу. При цьому він подається вперед, витягаючи вперед голову.

Недосвідчені власники можуть ненавмисно ставити собак у таке становище, коли тримають своїх вихованців у товаристві інших собак на дуже короткому повідку. Натягнутий поводок змушує собаку стати у зухвалу позу, яка може спровокувати напад іншого собаки. Поводок також обмежує виконання звичайних ритуалів вітання, які завжди встановлюють ієрархію без бійки.

Найкращий спосіб поведінки під час зустрічі двох собак – це дати їм можливість і місце для того, щоб покрутитися один навколо іншого й обнюхатися. При цьому треба уважно стежити за проявом ознак справжньої агресії, таких як гарчання або демонстрація іклів, а також за ознаками покори.

Пози покори, як правило, роблять собаку візуально меншою, ніж він є насправді. Собака часто демонструє уразливі частини тіла, такі, як живіт або шию, або починає інтенсивно виляти хвостом. Найчастіше

6. організація співтовариств. суспільна поведінка

виляєхвостомтойсобака,якийохочішепідкориться,ніжстанелідером. Також проявом покори є нерухомість собаки, коли його торкаються.

До грайливих рухів належать чудова, на весь рот, посмішка «я тебе люблю» і поза «у чому справа?», коли собака нагострює вуха й вигинає шию, щоб бачити або чути, що відбувається. Собаки тикаються носами, ніби кажучи: «Зверни на мене увагу». Існує також усім відомий уклін «давай пограємо», коли собака припадає на передні лапи, опускаючи голову до землі, при цьому залишаючи задню частину тіла у положенні стоячи. Якщо ви не вірите, що це універсальне запрошення до гри, спробуйте виконати цю позу самі, і ви побачите, що ваш собака зрозуміє, що ви маєте на увазі.

Подібно до собак, кішки теж тикаються носами, намагаючись привернути увагу. Вони також часто підходять віч-на-віч у вітанні.

Якщо вітання є серйозною пропозицією дружби, то, швидше за все, зацимпідерозворот,щобдатитоваришевіпонюхатисебеззаду.Таккішки вітають собі подібних, і якщо вам пощастить бути достойними такої честі, то найдоречнішою відповіддю буде ввічливе погладжування.

На відміну від собак, кішки не настільки стурбовані питаннями ієрархії, але вони використовують мову тіла, щоб відрізнити друзів від ворогів. Крім того, вони користуються цією мовою для позначення власності практично на все, із чим вони стикаються (рис. 6.5.5): вони труться об ваші ноги або шафу, позначаючи їх своїм запахом.

У кішок хвіст є яскравим сигналом того, що в них «на думці». Перше, чого ми вчимо своїх дітей, це дати кішці спокій, коли вона посмикує хвостом. Якщо він виляє з боку в бік, це означає, що кішка чимось незадоволена, зазвичай іншим котом, якого вона бачить на ґанку нашого будинку. Коли ж хвіст висить, як перевернутий знак питання, це означає: вона, швидше за все, просто перевіряє погоду.

Є один вираз, властивий усім кішкам, що часто дивує люблячих хазяїв і називається реакцією «флемона» (рис. 6.5.6). Люди дивуються, що означає несподіваний оскал, демонічно похмурий погляд їхньої завжди ласкавої кішечки.

Така гримаса є мимовільною реакцією на сильний запах, якщо кішка випадково лизне або доторкнеться носом до предмета з таким запахом. При цьому вона зморщує ніс і робить глибокий вдих. І нарешті, піднімає язик до піднебіння, щоб доторкнутися до органа Якобсона – органа чуттів. До певної міри кішка пробує на смак цей настирливий запах. Єдиним перекладом цієї гримаси може бути: «У вас цього багато, так?»

Деякі жести язика тіла є дуже поширеними й використовуються не тільки кішками й собаками, а й багатьма іншими ссавцями, включаючи

114

6.5. Взаємодія між особинами у співтоваристві

Рис. 6.5.5. Моя власність

Рис. 6.5.6. Реакція «флемона» у кішки

115

6. організація співтовариств. суспільна поведінка

людей. Прямий погляд, наприклад, майже завжди означає виклик. Деякі люди вдаються до цього прийому як до надійного способу встановлення свого лідерства щодо собак.

Собаки й кішки однаково сприймають багато наших рухів. Наприклад, рука, що піднімається знизу, з рівня, який нижче рівня плеча тварини, розцінюється ними як менша загроза, ніж рука, що опускається зверху. Якщо ви не ворушите рукою, поки незнайомий собака або кішка обнюхує її, це дозволяє їй почуватися впевненіше.

Свійські тварини часто сприймають сигнали поганого настрою або засмучення, що йдуть від наших рухів, і знають, коли ми потребуємо їх співчуття іноді навіть швидше, ніж ми усвідомлюємо це самі.

Щодо собак і кішок дії й справді говорять більше, ніж слова. Охайність кішок стала приказкою. Часте й ґрунтовне вилизування за-

безпечує майже досконалий догляд за тілом, але чи завжди кішка вилизує себе, щоб навести чистоту? Зовсім ні, іноді кішка «вмиває» морду, коли у цьому, здавалося б, немає необхідності.

Швидкий рух язика навколо носа й губ – явне свідчення того, що кішка чимось схвильована, здивована або вражена. Цей короткий швидкий рух – те ж саме, що рух людини, яка чухає потилицю у хвилину подиву або досади.

Прояви такого типу називають реакцією на дискомфортний стан, кішка збентежена. Щось не подобається їй і одночасно викликає цікавість, хочеться піти, але допитливість бере гору. Уп’явшись на річ, що зацікавила, кішка не може вирішити, як їй вчинити, і тут рух язика – свідчення того, що вона вагається.

А ось ще один приклад: ви застали кішку в горщику з геранню, насварили її. І вона почала, не перестаючи, вилизувати себе, при цьому її вуха відведені назад, очі напівзакриті. Це – знову збентеження.

Коли у вас гарний настрій, кішка буде вилизувати вас з любов’ю. Ви відчуєте це, як дотик гарного друга. Кішка вилизує вас, шукає можливості забратися до вас на коліна. Коротко, уривчасто лиже, не зводячи з вас погляду – це пошук милості. Кішка вилизує себе глибокими, інтенсивними рухами. Якщо вона лиже себе явно довше ніж треба, приголубте її або пограйтеся з нею. Це – прояв нудьги. Якщо дві кішки збираються битися й раптом одна з них починає вилизуватися – це з її боку знак до примирення.

Якщо кішка треться головою об ваші руки або тіло, це – ознака любові. Кішка об вас треться. Кішка підходить до вас, вигинаючи спину, задерши хвіст (іноді він при цьому ворушиться) і ніби проводить по ногах, починаючи з мордочки, потім боком і нарешті повертається до вас задертим хвостом, обвиваючи ним ваші ноги, і так декілька разів. У такий спосіб вона з вами обмінюється запахами, що для неї рівнозначне обміну інформацією, кішка привітна, це як дружнє рукостискання й очікування пещення у відповідь.

Цей рух засвоюється кішками ще з дитячого віку, коли мама-кішка приходить поспілкуватися до своїх малят у кубло. Вона ніжно муркоче й вилизує кожне кошеня, починаючи із лоба, потім спинку й закінчуючи під хвостом,

6.5. Взаємодія між особинами у співтоваристві

одночасно пестячи та миючи своїх малят, адже вони ще маленькі й самі не можуть навести чистоту. Можливо, після такого ритуалу вітання кішка відійде і візьметься вилизувати себе: вона злизує із себе ваш запах, ніби «пробує на смак».

Спілкування хвостом. Хвіст злітає вгору: кішка не перелякана, не зла, не голодна. Вона, можливо, схвильована вашим приходом. Хвіст приспущений: тварина трохи налякана або, можливо, трохи невдоволена їжею, яку ви їй дали. Можливо, вона забруднила сумку, у якій її носять? Дайте кішці спокій. Кішка підбирає хвіст, поза напружена: вона дуже нещасна, можливо, вона налякана або змушена відступитися від чогось. Не чіпайте її. Хвіст активно посмикується або кішка махає ним уперед-назад: відступіть! Навіть не підходьте близько, кішка незадоволена і хоче побути на самоті. Якщо ви наполягатимете на спілкуванні, виникне або агресія з її боку, або вона спробує втекти. Посмикується тільки кінчик хвоста: крайня заклопотаність, начебто кішка чує, як ви брешете про неї, адже вона цього не терпить! Хвіст розпушений «трубою»: це злість, кішка готова до нападу! Кінчик хвоста б’є, як батіг – жест сильної погрози. Хвіст стукає по підлозі, тварина ним різко махає – негативне ставлення. Витягнутий назад, кінчик здригається – мисливський азарт. Відігнутий набік і піднятий – дружнє привітання хазяїна.

Спілкування за допомогою лап. Кішка ледь б’є лапкою або тягне за одяг: значить, вона щось просить (їжу, іграшку або пещення тощо). «Місить» лапами, ледь випускаючи слину: дуже задоволена, зазвичай до того ж кішка ще й муркоче й навіть пускає слину. Ця цікава особливість поведінки формується ще в дитинстві – кошенята мнуть мамин живіт, коли смокчуть молоко, тому коли кішка переживає найприємніші моменти у своєму житті, у неї включається дитячий рефлекс.

Якщо кішка, сидячи у вас на колінах, занадто захопилася й сильно почала випускати кігтики – у жодному разі не лайте її й не скидайте на підлогу, ви дуже скривдите її, просто акуратно пересадіть з колін і не забудьте ласкаво погладити! Те, що відбувається з дорослою кішкою, коли вона тупцює на колінах хазяїна, можна розцінити як прояв дитинства з її боку. Спокійна, розслаблена поза хазяїна ніби говорить кішці: «Я твоя мама, я чекаю й готова годувати тебе». Доросла кішка, улаштувавшись на ваших колінах, «дитиніє», голосно муркочучи й «місячи» лапами. З погляду кішки, це момент найвищої любові й пещення, і поведінка хазяїна, який сердито проганяє її з колін, для неї незрозуміла. Жодна справжня мама не повелася б таким чином, але люди поводяться інакше. Для кішки хазяї, звичайно ж, – батьки, адже вони дають їй їжу й гладять, але як тільки їхнє «маля» починає «видавлювати молочко», вони несподівано женуть «дитину» геть. Ця ситуація – класичний приклад непорозуміння кішки й хазяїна. А уникнути її можна, твердо засвоївши той факт, що домашня кішка інфантильна й до хазяїв ставиться як до батьків.

Обійми лапками – навіювання своєї любові. Удари лапами – засіб захисту.

Спілкування вухами. Вушка на верхівці, спрямовані вперед: кішка в гарному настрої, готова до гри й до проявів любові. Вуха трохи розведені в

6. організація співтовариств. суспільна поведінка

боки – подив і цікавість. Вуха опущені й притиснуті – оборонна поза. Вуха опущені й заведені назад – лють.

Спілкування очима. Очі широко розкриті й дивляться прямо на вас – кішка зосереджена, дуже зацікавлена. Очі напівзакриті – сонливість і обережність. Зіниці-щілинки – кішка насторожі й упевнена у собі. Зіниці круглі, «божевільний погляд» – кішка налякана, будьте обережні. Очі мерехтять, мигають – кішка виражає свою відданість. Погляд затуманений (третя повіка) – можливо, кішка хвора, розслаблена або ображається. Погляд пильний, упритул – виклик, тримайтесь дистанції.

Спілкування носом. Кішка треться носом об обличчя й губи – вираз лю-

бові.

Спілкування за допомогою вусів. Кішка треться вусами об руки або обличчя – велика любов. Ворушить вусами – принюхується. Вуса опущені – кішка стурбована, хвора або апатична.

Різні пози. Кішка спокійно лежить, але одне з вух чутливо повертається, іноді трохи здригається кінчик хвоста – вона розслаблена, відпочиває, але щось привернуло її увагу, вирвавши із блаженної дрімоти, кішці лінь повернутися і як слід роздивитися причину, але природна цікавість не дає їй повністю ігнорувати цей зовнішній подразник, це може бути якийсь цікавий або неприємний звук. Кішка припала до землі, пригнула голову й відводить погляд – вираз покірності, можливо, зацькованості. Іноді кішки роблять це абсолютно без очевидної причини. Буває, кілька кішок живуть разом, і хазяїн нікого не забуває й не обділяє, але ось, наприклад, одна з кішок, гарна й пещена, щоразу ось так уся зіщулюється, коли простягають до неї руки, начебто її з дитинства шваброю по нирках били. Інтелігентна неуразлива тварина, жодного разу навіть голосу на неї не підвищили, найбільшим потрясінням у її житті було фотографування, і... проте.

Кішка стоїть боком, шерсть на спині сторчма, хвіст вигнутий гачком і шерсть на ньому теж стовбурчиться: вона ніби намагається «стати більшою», налякати потенційного супротивника, або принаймні нехай він задумається, перш ніж нападати на таку громадину. Дуже смішно виглядає, коли собака знайомиться з підрослими кошенятами: пес із ними дуже делікатний, але він величезний, і кошеня інстинктивно боїться, тому й намагається здаватися більшим.

Анфас. Злий, але дуже хоробрий кіт. Повернеться обличчям до ворога, вискалившись і вигнувши спину. Бережіться! Він може атакувати.

Кіт лягає перед вами й перевертається на спину. Це найвищий ступінь смиренності й довіри. Живіт у котів – найуразливіше місце, й тільки людям, яким вони повністю довіряють, можуть запропонувати почухати животик. Пишайтеся, вам дуже пощастило. Кіт весь підібрався, хвіст витягнутий у струнку, кінчик ледь здригається, морда витягнута вперед, вуха насторожені й пильний немиготливий погляд. Минає кілька секунд, і кіт починає ніби ледь соватися, розгойдуватися й раптом стрімко кидається вперед. Він полює, а здобич може бути різноманітною: і мишка, і муха, і капці.

Самка припала передніми лапами до землі, відставила зад і тупцює задніми лапами, а хвіст вигнула й відвела вбік, при цьому вона ще й видає характерні звуки, таке собі помуркування. У вашої красуні, безперечно, тічка.

6.5. Взаємодія між особинами у співтоваристві

Самець повертається задом до вертикальної поверхні, задерши хвіст, і ледь ним ніби трясе: у такий спосіб він «мітить» (ви відразу відчуєте дуже неприємний запах), щоправда, зрідка такі речі виробляють також кішки.

Так роблять статевозрілі тварини, коли хочуть «позначити» предмети з незнайомим або неприємним запахом, адже чужі запахи можуть сигналізувати про небезпеку, тому будьте акуратні, коли вносите в будинок нові меблі, краще відразу запасіться балончиком із рідиною, що кішок відлякує. Потім, коли меблі постоять у квартирі й просочаться знайомими запахами, усе нормалізується.

Звукове спілкування. Муркотання – прихильність до вас. Шипіння – оборона, дотримуйтеся дистанції. Нявкання – спроба привернути до себе увагу. Деякі з кішок «доповідають», коли сходять у туалет, деякі вимагають їжу або воду, коли вона закінчується, та й просто привітно базікають іноді.

Абсолютно характерні крики видає кіт, що зачув тічну кішку, а вже тічна кішка репетує так, що ні з чим не сплутаєш.

Якщо тварини здатні користуватися мовою, тоді можна чекати, що найближче до людей у цьому відношенні будуть вищі мавпи. У цих тварин голосові реакції і мімічні рухи відрізняються витонченістю і складністю. Тому можна припустити, що вони розмовляють між собою мовою, поки що нам незрозумілою. Були зроблені різні спроби встановити, чи здатні вищі мавпи користуватися мовою, якою користуємося ми. Перш за все спробували навчити шимпанзе копіювати людську мову. Орангутанг після декількох років навчання виявився здатним вимовляти тільки два слова: «тато» і «кап» (чашка). Витративши ще більше часу на тренування, шимпанзе Вікі впоралася зі словами «тато», «мама», «кап» і «ап» (вгору). В обох випадках мавпи вимовляли слова дуже нечітко, і стало очевидним, що у цих тварин просто немає голосового апарату, за допомогою якого можна було б відтворювати звуки людської мови. У шимпанзе і плоду людини гортань розташована у верхній частині голосового шляху, тоді як у дорослих людей – у нижній його частині. Таке розташування гортані і дає можливість людині змінювати за допомогою мови конфігурацію порожнини глотки і таким чином виробляти широкий спектр модульованих звуків. Шимпанзе й інші людиноподібні мавпи просто не здатні виробляти ці звуки.

І хоча ясно, що людиноподібні мавпи не можуть говорити, все одно відносно їх комунікації залишається багато нез’ясованих питань. Чи є у них для спілкування щось подібне до мови? Чи здатні вони розуміти звуки людської мови? Чи можна їх навчити користуватися мовою людини із застосуванням якихось інших засобів замість мови?

Звуковий репертуар шимпанзе налічує близько 13 звуків, але вони можуть видавати і звуки з якимись проміжними характеристиками. Мавпи використовують їх як для дистанційного спілкування, так і при