КПК

261

Усудовому засіданні суд зобов’язаний дослідити докази, що підтверджують наявність обставин, які мають значення для правильного вирішення питань, котрі виникли в процесі виконання вироку.

Усудовому засіданні при розгляді питань, пов'язаних з виконанням вироку, засуджений користується процесуальними правами, передбаченими ст. 263 КПК України, тобто правами, що надаються підсудному під час судового розгляду справи.

Особам, які дають пояснення, дозволяється ставити запитання сторонам процесу. Суд не обмежений поданими доказами й може вжити заходів для отримання нових і перевірки поданих відповідно до правил судового розгляду справи.

Після дослідження доказів суд, зазвичай, заслуховує думку та пропозиції прокурора.

Рішення суду приймаються у нарадчій кімнаті з дотриманням принципу таємниці наради суддів.

Ухвали суду (постанови судді) повинні прийматися з додержанням загальних правил. Вони мають традиційну структуру: вступна, описовомотивувальна та резолютивна частини. У прийнятих судом рішеннях мають бути докладно викладені підстави та мотиви прийнятого рішення, дане їх обґрунтування і точне формулювання.

При розгляді справи складається протокол судового засідання.

Ухвалу (постанову судді) та протокол судового засідання слід зберігати у кримінальній справі, якщо питання розглядається судом, який постановив вирок, або в справі, що суд завів за місцем виконання вироку. У останньому випадку копія ухвали (постанови судді) надсилається до суду, що постановив вирок.

На прийняті судом рішення особи, інтересів яких вони стосуються, а також прокурор можуть подати апеляцію до апеляційного суду.

262

Тема 12. Застосування примусових заходів медичного характеру

Питання 1. Загальні особливості провадження в справах про застосування примусових заходів медичного характеру

Фактичними підставами застосування примусових заходів медичного характеру є стан неосудності чи стан обмеженої осудності особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, а також психічна хвороба особи, котра вчинила злочин, але захворіла нею до постановлення вироку (ст. 93 КК України).

Провадження в кримінальних справах про суспільно небезпечні діяння неосудних і обмежено осудних осіб здійснюється за загальними правилами судочинства (ч. 1 ст. 417 КПК України). Деякі особливості провадження в цих справах пов’язані з необхідністю забезпечити права особи, щодо якої здійснюється провадження, адже вона сама внаслідок хворобливого стану правами, які б давали їй можливість захищатися, не наділена.

Провадження в кримінальних справах неосудних і обмежено осудних осіб відрізняється від загального порядку провадження:

1.Згідно зі ст. 111 КПК України, обов’язковим є провадження досудового слідства, зокрема й у справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК України) й у справах про злочини, передбачені ст. 425 КПК України.

2.Обов’язковою є участь у кримінальній справі захисника (п. 5 ч. 1 ст. 45 КПК України), і під час провадження слідчих дій із його підзахисним також.

3.Предмет доказування в цих справах має певні особливості. Окремої (спеціальної) статті, в якій би було повно визначено предмет доказування у справах неосудних і обмежено осудних осіб, Кримінально-процесуальний кодекс України не містить. Якщо ж поєднати елементи загального предмета доказування у кримінальній справі, передбачені ст. 64 КПК України, й обставини, зазначені у ч. 2 ст. 417 КПК України (конкретизувавши останні), то визначаємо, що до предмета доказування в кримінальних справах неосудних і обмежено осудних осіб належать такі елементи:

– час, місце, спосіб та інші обставини вчинення діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України;

– вчинення такого діяння саме цією особою;

– наявність у особи, що вчинила діяння, психічного захворювання в минулому, ступінь і характер психічної хвороби в момент вчинення суспільно небезпечного діяння, а також на час розслідування чи судового розгляду справи;

– обставини, що характеризують цю особу;

– характер і розмір шкоди, завданої в результаті вчинення суспільно небезпечного діяння.

4.Принцип змагальності реалізується без участі особи, стосовно якої здійснюється провадження.

263

5. Обов’язковим є призначення судово-психіатричної експертизи (п. 3 ст. 76, ст. 204 КПК України).

Питання 2. Особливості досудового та судового провадження у справах неосудних і обмежено осудних осіб

Особливості досудового провадження

Особливості стадії порушення кримінальної справи:

–наявність у особи психічної хвороби не є підставою до відмови у порушенні кримінальної справи;

–у разі встановлення психічної хвороби в особи, щодо якої вирішується питання про порушення кримінальної справи, справу порушують за фактом вчинення суспільно небезпечного діяння.

Особливості досудового слідства:

1) слідчі дії можуть проводитися без участі неосудної особи (якщо згідно з висновком експерта чи довідкою лікаря психічний стан такої особи не дає їй можливості брати участь у провадженні слідчих дій);

2) не складається постанова про притягнення як обвинуваченого щодо неосудної особи, бо вона не є суб’єктом злочину. Стосовно обмежено осудної таку постанову складають, їй пред’являється обвинувачення (ст. 144 КПК України), але за обов’язкової участі захисника;

3) щодо неосудної особи, котра становить суспільну небезпеку, може бути обраний запобіжний захід у виді взяття під варту. Підставою до обрання цього запобіжного заходу є дані про те, що особа може продовжувати вчиняти суспільно небезпечні діяння. Інші запобіжні заходи щодо неосудного не обираються, бо особа, не усвідомлюючи своїх дій, все одно їх порушуватиме. Стосовно обмежено осудної особи обирають будь-які запобіжні заходи;

4) цивільний позов у справі пред’являють до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за діяння опікуваних ними психічно хворих;

5) неосудна особа може за рішенням слідчого не брати участі у ознайомленні з матеріалами досудового слідства (тоді з цими матеріалами ознайомлюється тільки захисник). Обмежено осудні й осудні особи, що брали участь у вчиненні суспільно небезпечного діяння разом з неосудною особою, ознайомлюються з матеріалами справи в загальному порядку;

6) по закінченні досудового слідства складають не обвинувальний висновок, а постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (форма постанови схожа на форму обвинувального висновку). Додатки до постанови такі ж, як і до обвинувального висновку. Особливості полягають у тому, що в довідці про рух кримінальної справи зазначають час призначення та строк проведення судово-психіатричної експертизи; у списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, – місцеперебування неосудного. Стосовно осудних осіб, які разом з неосудним вчинили суспільно небезпечне діяння, складається обвинувальний висновок. У такому разі справу

264

направляють до суду з постановою про вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру й обвинувальним висновком.

Згідно зі ст. 418 КПК України, прокурор, одержавши від слідчого справу з постановою про направлення її до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру:

–погодившись із постановою, затверджує її та надсилає справу до суду;

–визнавши, що психіатрична експертиза й інші докази, зібрані в справі, є недостатніми для того, щоб дійти висновку про психічний стан обвинуваченого, чи що в справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння, з приводу якого провадилося досудове слідство, вчинено цією особою, повертає справу зі своїми письмовими вказівками слідчому для проведення додаткового досудового слідства.

Особливості судового провадження

1. У справах про застосування примусових заходів медичного характеру немає стадії попереднього розгляду справи суддею, тому справу суддя (якщо погодиться з постановою слідчого, затвердженою прокурором) одразу вносить безпосередньо в судове засідання (ч. 1 ст. 419 КПК України).

2. Участь особи, стосовно якої розглядають кримінальну справу, не є обов’язковою та може відбуватися лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання. Інакше в судове засідання викликають законного представника неосудного, котрому суд забезпечує можливість:

а) ознайомитися з матеріалами кримінальної справи; б) брати участь у судовому розгляді; в) подавати докази; г) заявляти відводи;

д) заявляти клопотання.

Суд може допитати законного представника як свідка.

3. Особа, стосовно якої розглядають справу, дає пояснення (а не показання), тому дані, що в них містяться, не є доказами; на них не можна посилатися в постанові чи ухвалі.

4. Під час судового розгляду не провадяться судові дебати, натомість суд заслуховує висновок прокурора та думку захисника.

5. Психічно хворому не надають останнього слова.

6. За результатами судового розгляду суд не постановляє вирок, а виносить ухвалу (суддя – постанову): про застосування примусових заходів медичного характеру; про закриття справи; про направлення справи для досудового розслідування (ст. 421 КПК України).

7. Якщо суспільно небезпечне діяння вчинено осудною особою (підсудним) і неосудною (обмежено осудною), то справу можуть розглядати в одному судовому засіданні з дотриманням вимог Кримінально-процесуального кодексу України, що встановлюють порядок провадження у суді (судовий розгляд) щодо осудних і неосудних осіб. Вирок стосовно підсудного й ухвалу (постанову) щодо неосудного чи обмежено осудного постановляють одночасно.

Якщо під час судового розгляду справи, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, буде встановлено, що підсудний під час вчинення

265

суспільно небезпечних дій перебував у стані неосудності чи потім захворів на психічну хворобу, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд виносить про це ухвалу, а суддя – постанову та продовжує розгляд справи за правилами провадження в справах про застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 316 КПК України).

Питання 3. Порядок застосування, зміни та скасування примусових заходів медичного характеру

За результатами розгляду кримінальної справи щодо неосудного чи обмежено осудного суд може постановити такі рішення:

1)про застосування примусових заходів медичного характеру;

2)про закриття справи;

3)про направлення справи для досудового розслідування (ст. 421 КПК України).

Рішення про застосування примусових заходів медичного характеру формулюється в ухвалі суду (постанові судді), в якій окрім відображення відповідей на питання, зазначені в ст. 420 КПК України:

а) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушено кримінальну справу;

б) чи вчинене це діяння особою, стосовно якої розглядалася справа; в) чи вчинила ця особа діяння в стані неосудності (обмеженої осудності);

г) чи потрібно застосовувати до неї примусові заходи медичного характеру та які саме, має міститися:

– формулювання суспільно небезпечного діяння, визнаного судом встановленим;

– посилання на перевірені в судовому засіданні докази;

– мотиви прийнятого рішення.

Суд, визнавши за необхідне призначити примусовий захід медичного характеру, обирає його вид (з перелічених у ч. 1 ст. 94 КК України) залежно від захворювання особи, характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого нею діяння.

Суд не може зазначати в ухвалі (постанові) назву конкретної психіатричної лікарні, в якій має проводитися лікування, та його строк.

Зміна та скасування примусових заходів медичного характеру (ст. 422

КПК України). Особи, щодо яких судом застосовано примусове лікування, підлягають обов’язковому комісійному обстеженню не рідше, ніж один раз на шість місяців (ч. 2 ст. 95 КК України).

Висновок комісії лікарів психіатрів може бути таким:

1)особа видужала повністю;

2)стан її здоров’я покращився настільки, що вже немає необхідності у раніше застосованому примусовому заході медичного характеру.

У першому випадку слід вирішити питання про скасування примусових заходів медичного характеру, що відбувається в такому порядку.

266

За наявності висновку комісії головний психіатр органу охорони здоров’я, якому підпорядкований медичний заклад, де утримують особу, вносить подання до суду, що застосував примусові заходи, чи за місцем лікування. До подання додається висновок комісії психіатрів.

Суд має обов’язково повідомити адміністрацію психіатричної лікарні та головного психіатра про час розгляду справи. Суд розглядає це подання в такому ж порядку, як і під час вирішення питання про застосування примусового лікування, проте повинен забезпечити явку особи, що видужала. Якщо в суду є сумніви щодо правильності висновку комісії, то він може викликати в судове засідання її членів.

Коли примусове лікування скасовують щодо особи, що захворіла після вчинення злочину, то суд повинен одночасно вирішити й питання про відновлення кримінальної справи (ст. 423 КПК України).

Справу не може бути відновлено, якщо:

а) спливли строки давності притягнення до кримінальної відповідальності; б) скасовано кримінальний закон, що діяв під час провадження в справі; в) видано акт амністії тощо.

За наявності таких обставин кримінальну справу закривають.

У разі відновлення справи її направляють:

–для провадження досудового слідства;

–для судового розгляду (якщо неосудність або обмежена осудність була встановлена під час судового слідства).

Час перебування в медичній установі, якщо ця особа буде засуджена до позбавлення волі чи виправних робіт, зараховується в строк відбування покарання.

У другому випадку (якщо покращився стан особи) необхідно вирішити питання про зміну примусового заходу медичного характеру, що відбувається в такому ж порядку, тільки суд (суддя) своєю ухвалою (постановою) змінює один вид примусового заходу на інший:

–із психіатричної лікарні із суворим наглядом особу госпіталізують до психіатричної лікарні з посиленим наглядом;

–із психіатричної лікарні з посиленим наглядом – до психіатричної лікарні зі звичайним наглядом;

–скасовують шпиталізацію та вирішують питання про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

–особу передають на піклування родичам або опікунам при обов’язковому лікарському нагляді.

На ухвалу (постанову), винесені судом (суддею) про застосування, зміну або скасування примусового лікування може бути подано апеляційну чи касаційну скаргу або внесено апеляційне чи касаційне подання прокурора в загальному порядку (ст. 424 КПК України).

267

Тема 13. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів

Питання 1. Поняття, значення та загальні умови застосування протокольної форми досудової підготовки матеріалів

Протокольна форма досудової підготовки матеріалів – це особлива форма досудового провадження в кримінальному процесі, змістом якої є встановлення в спрощеному та прискореному порядку ознак очевидних злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки, за допомогою спеціальних засобів доказування без порушення кримінальної справи, за результатами якого складають протокол про обставини вчиненого злочину.

Значення протокольної форми досудової підготовки матеріалів полягає в тому, що вона надає можливість:

–максимально наблизити призначення судом кримінального покарання до моменту вчинення злочину. Отже, створюються реальні умови для більш ефективного розкриття та розслідування тяжких злочинів;

–усунути з процесуальної форми всі надлишки, тобто те, що без потреби ускладнює процес.

Особливості протокольної форми досудової підготовки матеріалів, порівняно із загальною формою провадження, у кримінальному процесі полягають у такому:

1) кримінальну справу порушують за результатами дослідження обставин вчинення злочину, а не для їх досудового дослідження;

2) специфічне коло учасників кримінального процесу (відсутність потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, цивільного позивача, цивільного відповідача, свідка та ін.);

3) процесуальний статус правопорушника, очевидців, інших осіб, котрі беруть участь у протокольному провадженні, не узгоджується із статусами тих учасників, які б вони могли отримати під час здійснення провадження в загальній формі;

4) специфічне коло засобів доказування (способи збирання та перевірки доказів при протокольному провадженні є обмеженими);

5) за результатами досудового провадження у протокольній формі складають не обвинувальний висновок, а протокол про обставини вчиненого злочину (звідси й така назва цього виду провадження).

Загальні умови застосування протокольної форми досудової підготовки матеріалів визначено як вимогами кримінально-процесуального закону, так і практикою діяльності органів дізнання з підготовки матеріалів у протокольній формі:

–протокольна форма застосовується тільки у справах про злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки. Вичерпний перелік таких злочинів подано в ст. 425 КПК України (22 склади злочинів);

268

–провадження в протокольній формі здійснюється тільки у справах про очевидні злочини (передовсім, коли встановлений і наявний правопорушник);

–під час підготовки матеріалів у протокольній формі заборонено провадити слідчі дії (крім тих, які законом дозволено провадити в стадії порушення кримінальної справи);

–заборонено застосування запобіжних та інших примусових заходів, окрім відібрання від правопорушника зобов’язання з’являтися за викликом органів дізнання та суду й повідомляти їм про зміну місця проживання;

–провадження в протокольній формі є виключною компетенцією органу дізнання;

–строк провадження в протокольній формі не може перевищувати 10 днів (у разі неможливості закінчити провадження в цей строк, його може продовжити відповідний прокурор до 20 днів).

Питання 2. Процесуальний порядок досудової підготовки матеріалів за протокольною формою

Досудове провадження в протокольній формі здійснюється у два етапи, на першому з яких його веде орган дізнання, а на другому – прокурор. Процесуальний порядок підготовки матеріалів у протокольній формі полягає у тому, що орган дізнання та прокурор виконують певну сукупність дій, метою яких є забезпечення нормального судового розгляду справи, порушеної за матеріалами протокольного провадження.

На першому етапі діє орган дізнання (конкретний працівник органу дізнання за дорученням начальника органу дізнання), який:

встановлює:

–обставини вчиненого злочину;

–особу правопорушника;

–очевидців події;

витребовує:

–пояснення від громадян (правопорушника, очевидців, інших осіб);

–довідку про наявність або відсутність судимостей у правопорушника;

–характеристики на правопорушника;

–інші матеріали, що мають значення для розгляду справи в суді, наприклад: у справі про крадіжку – довідку про вартість викраденого; у справі про хуліганство – акт судово-медичного освідування постраждалого, довідку про вартість пошкодженого майна тощо;

відбирає:

–від правопорушника – зобов’язання з’являтися за викликами органу дізнання та суду й повідомляти про зміну місця проживання.

Після виконання цих дій орган дізнання (конкретний працівник органу дізнання за дорученням начальника органу дізнання) – складає протокол про обставини вчиненого злочину. Зміст цього процесуального документа регламентовано ч. 3 ст. 426 КПК України.

269

До протоколу додаються:

–всі зібрані матеріали та список осіб, які підлягають виклику в суд;

–протокол затверджує начальник органу дізнання;

–пред’являє правопорушникові всі матеріали, зокрема й протокол, підшитими та пронумерованими. Про ознайомлення з матеріалами робиться позначка в протоколі, яку засвідчує своїм підписом правопорушник;

–протокол з усіма матеріалами направляє прокуророві.

На другому етапі прокурор, згідно зі ст. 430 КПК України, отримавши від органу дізнання матеріали, підготовлені в протокольній формі:

–виносить постанову про порушення кримінальної справи (за наявності достатніх підстав для розгляду матеріалів у судовому засіданні);

–обирає щодо правопорушника в необхідних випадках запобіжний захід;

–складає обвинувальний висновок;

–направляє справу до суду.

Окрім цього, прокурор може прийняти й такі рішення:

•про повернення матеріалів для провадження досудового слідства;

•про відмову в порушенні кримінальної справи.

Розгляд справ у суді, порушених прокурором в порядку, передбаченому ст. 430 КПК України, особливостей не має, крім того, що справу має бути розглянуто протягом 10 днів з моменту надходження її до суду (ст. 431 КПК України).

270

Тема 14. Особливості провадження у справах про злочини неповнолітніх

Питання 1. Загальні особливості провадження у справах про злочини неповнолітніх

Особливості розвитку та вікові соціально-психологічні риси неповнолітніх зумовлюють особливий порядок провадження в кримінальних справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені ними.

Загальні особливості кримінального процесу щодо неповнолітніх визначено положеннями ч. 4 ст. 14 Міжнародного акта про громадянські і політичні права, згідно з якою “стосовно неповнолітніх процес повинен бути таким, щоб враховувались їх вік і бажаність сприяння їх перевихованню”.

На підставі вікових соціально-психологічних характеристик неповнолітніх Генеральна Асамблея ООН розробила “Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх”, більше відомі як “Пекінські правила” (1985 р.). Ці Правила передбачають:

–створення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх;

–наявність в осіб, які здійснюють кримінальний процес у справах неповнолітніх, відповідної кваліфікації;

–побудову судового розгляду таким чином, щоб він забезпечував інтереси неповнолітніх;

–забезпечення конфіденційності, щоб уникнути завдання шкоди неповнолітнім через непотрібну гласність або шкоду їхній репутації тощо.

Загальні особливості провадження в кримінальних справах про злочини неповнолітніх можна розділити на кілька груп.

І. Особливості, що стосуються предмета доказування.

Закон передбачає, що при провадженні досудового слідства та розгляді таких справ у суді, крім обставин, які підлягають доказуванню в кожній кримінальній справі (ст. 64 КПК України), необхідно також з’ясувати обставини, зазначені в ч. 1 ст. 433 КПК України.

1. Точний вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження).

Це необхідно для правильного вирішення питання про те, чи може він нести кримінальну відповідальність, як краще організувати роботу з його виховання.

Встановлюючи вік неповнолітнього, необхідно брати до уваги, що особа вважається такою, що досягла віку кримінальної відповідальності, не в день народження, а по закінченні доби, на яку припав цей день, тобто з нуля годин наступної доби.

Точний вік неповнолітнього має бути підтверджено: свідоцтвом про народження чи паспортом. До матеріалів справи додають копію документа, що підтверджує вік неповнолітнього. Якщо документів, які підтверджують вік, немає та їх неможливо одержати, чи є підозра, що вони підроблені, відповідно до п. 5 ст. 76 КПК України, для встановлення віку неповнолітнього