kurulenko_-_istoria_ekonomichnux_vchen

адміністрації. Дж. Гелбрейт характеризує капіталізм як лад, який постійно зазнає перетворень. Основу цього, на його думку, становить еволюційне оновлення суспільства, його спонтанна трансформація.

Основна праця Дж. Гелбрейта – „Нова індустріальна держава. Ессе про американську економічну систему” (1967). В ній відстоюється теза проте, що в індустріальному суспільстві влада належить великим підприємствам, які утворюють промислову систему.

Дж. Гелбрейт висунув поняття зрілої корпорації у порівнянні зі звичайною виробничою корпорацією (монополією), показав її як носія НТП. Об'єднання таких корпорацій становить кістяк індустріальної системи, яку він називає системою, що потребує планування. У зрілих корпораціях влада і правління перемістились від власника до техноструктури, що складається із інженерно-технічного персоналу, який не входить до числа власників – це ті, хто має спеціальні знання, здібності і досвід групового прийняття рішень. Основна роль у техноструктурі належить провідним менеджерам, які приймають основні управлінські рішення.

Він дійшов висновку, що з появою зрілої корпорації змінились цілі і характер її діяльності. У зрілій корпорації Дж. Гелбрейт побачив інструмент збереження нерівності в суспільстві і фактор зростаючої нестійкості економічної системи. Економічна криза 70-х років примусила переглянути не тільки можливості техноструктури, але і шукати засоби оздоровлення існуючої системи. Він вважає необхідним обмежити владу корпорацій і техноструктури, послабити тиск "бюрократичного симбіозу" військових концернів та апарату військового відомства. Реальну силу, здатну затримати негативні процеси, Дж. Гелбрейт вбачає у державі. Тільки за допомогою незалежної від корпорацій держави, на його думку, можна послабити вплив негативних процесів і забезпечити подальший розвиток системи.

Дослідження Дж. Гелбрейта спрямовані на розробку системи реформ, які в змозі забезпечити розв'язання гострих соціально-економічних проблем, істотно поліпшити становище суспільства. Для цього, на думку американського економіста, слід забезпечити "гарантійний прибуток усім членам суспільства", значно розширити соціальні програми. Дж. Гелбрейт рішуче виступає за скорочення воєнних витрат, які завдають, на його думку, "великих збитків економічному добробуту". Здійснення реформ Дж. Гелбрейт пов'язує з посиленням регулюючої ролі держави. На його думку, слід значно більше покладатися на фінансово-бюджетну, ніж на кредитно-грошову політику, поєднуючи її з підвищенням податків, скороченням федерального дефіциту і значним зниженням процентних ставок.

Економічна теорія Дж. Гелбрейта досить реалістично відбиває сучасний стан і проблеми економіки і передбачає дійові міри для її часткового оздоровлення.

4. Еволюція інституціоналізму у другій половині XX ст. – на початку XXI ст. Неоінституціоналізм

Неоінституціоналізм як особлива економічна теорія отримав визнання у 80 – 90-х роках. Це виразилось у присудженні Нобелівської премії з економіки його найвидатнішим представникам Рональду Коузу (1991), Дугласу Норту і

Роберту Фогелю (1993).

Р. Коуз увів у економічну теорію новий клас витрат, які отримали назву трансакційних або "витрат використання ринкового механізму". Фірма зростає до тієї межі, доки економія на витратах, пов'язана із укладанням ринкових угод, не почне перекриватися збільшенням витрат, пов'язаних з використанням адміністративного механізму. Фірма буде існувати лише до тих пір, поки вона реалізує функцію координації при менших витратах, ніж це досягалось би за ринкових угод.

Сучасні економісти запропонували таку класифікацію трансакційних витрат:

1)витрати пошуку інформації – витрати часу і ресурсів на отримання і обробку інформації, а також втрати від недосконалості інформації;

2)витрати на ведення переговорів;

3)витрати вимірювання – витрати на проміри, вимірювальну техніку, втрати від помилок і неточностей і т. п.;

4)витрати на специфікацію (точне визначення) і захист прав власності – витрати на утримання судів, арбітражу, органів державного управління, витрати часу і ресурсів, необхідних для поновлення порушених прав, а також витрати на виховання "консенсусної ідеології" – у дусі дотримання неписаних правил і норм;

5)витрати опортуністичної поведінки, що становлять елемент трансакційних витрат, який найбільш важко визначається.

Ще одним фундаментальним поняттям нової інституціональної теорії виступає поняття прав власності, тобто вся сукупність норм, які регулюють доступ до рідкісних ресурсів. Ці норми можуть санкціонуватися не лише державою, але і суспільством – у вигляді звичаїв, моральних установок, релігійних заповідей.

У суспільстві права власності виступають як "правила гри", які упорядковують відносини між окремими агентами. З точки зору індивіда, вони являють собою "пучки прав" на прийняття рішень з приводу того чи іншого ресурсу. Кожний такий "пучок" може розщеплюватися таким чином, що одна частина прав належить одному агенту, друга – іншому і т. д. Права власності мають поведінкове значення; одні способи дій вони стимулюють, інші – придушують (через заборони або підвищення витрат) і таким чином впливають на економічний вибір. Будь-який акт обміну є не що інше, як обмін "пучками прав власності". Каналом, по якому вони передаються, служить контракт. Контракт фіксує, яке саме повноваження і на яких умовах підлягає передачі. Тим самим він обмежує майбутню поведінку сторін, причому ці обмеження приймаються ними добровільно. Контракт тим

складніший, чим складніші втягнуті в обмін блага і чим складніша структура трансакційних витрат, які до них належать.

До основних елементів пучка прав власності відносять: 1) право на виключення із доступу до ресурсу інших агентів; 2) право на використання ресурсів; 3) право на отримання від них доходу; 4) право на передачу всіх попередніх повноважень. Чим ширший набір повноважень, закріплених за ресурсом, тим вища його вартість. Обов'язковою умовою ефективної роботи ринку є точне визначення, або "специфікація", прав власності. Принциповий тезис нової інституціональної теорії полягає в тому, що специфікація прав власності не безкоштовна. Часом вона потребує великих витрат. Тому ступінь її точності залежить від балансу вигод і витрат, які супроводжують встановлення і захист тих чи інших прав.

До загальних положень нової інституціональної теорії відносять так звану теорему Коуза, викладену в його статті "Проблема соціальних витрат" (1960). Теорема присвячена проблемі зовнішніх ефектів (екстерналій). Так називають побічні наслідки будь-якої діяльності, що стосуються не безпосередніх її учасників, а третіх осіб.

До негативних екстерналій, наприклад, відносять дим із заводських труб, яким вимушені дихати оточуючі, забруднення рік стічними водами і т. п. До позитивних екстерналій – приватний квітник чи газон, який милує око перехожих, установка індивідуального ліхтаря у дачному провулку і т. п. Існування екстерналій приводить до розходження між приватними і соціальними витратами. У випадку негативних ефектів приватні витрати виявляються нижчими від соціальних, при позитивних зовнішніх ефектах – соціальні витрати нижчі від приватних.

Теоретики трансакційного підходу роблять висновки, що в економіці складається ринок організаційних форм, на якому фірми різного типу конкурують. Процвітання кращих і відмирання гірших організаційних фірм визначається в остаточному підсумку їх здатністю забезпечувати економію трансакційних витрат. Життєвість кожної із них визначається вимогами економічного середовища.

Неоінституціоналісти Дуглас Норт і Роберт Фогель (Нобелівська премія 1993 р.) на основі економічної історії та економетрики створили "кліометрію" – особливу концепцію дослідження економічних явищ на основі поєднання математичних, статистичних методів та історичної теорії. Сама назва "кліометрія" походить від гр. "кліо" – муза історії та "метрів" – вимірювати. Д. Норт у праці „За кулісами нової економічної історії" (1973) намагається по-новому пояснити процвітання і занепад народів та держав, проаналізувати проблему економічного зростання у тісному взаємозв'язку з дією так званих зовнішніх ефектів, трансакційних витрат та інституціональних норм.

Проведений Д. Нортом багатий на історичні матеріали аналіз європейського середньовіччя показує, що розвиток сучасного індустріального суспільства відбувається відповідно до законів історико-економічної теорії. До

того часу, доки густота населення була невеликою, а техніка розвинута слабо, процвітало, за висновком вченого, феодальне суспільство. Але пізніше, в міру розвитку демографічних та технологічних процесів, існуючі права власності та інституції стали бар'єром на шляху подальшого прогресу цивілізації. І тоді на зміну їм прийшли інші відносини та інститути приватної власності, які законодавчо передбачали право вільного ринку для капіталу та праці.

Дугласа Норта називають творцем нової інституціональної економіки, яка останнім часом дістала широке визнання в західній науці. Відповідаючи на запитання, чому Англії та Нідерландам в XVI – XVII ст. вдалося досягти господарського процвітання, а Іспанії – ні, дослідник основну причину вбачає в інституціональних відмінностях, що існували в цих країнах того періоду. На принципах аналізу історико-економічних явищ вчений закладає основи теорії взаємодії різних установчих структур та економіки. Організаційні форми суспільного життя, згідно з Д. Нортом, повинні утримувати на мінімальному рівні трансакційні витрати і сприяти ефективності господарства.

Д. Норт підкреслює, що найважливішим завданням для Східної Європи сьогодні є формальна передача державної власності у приватні руки. Але в цих країнах немає відповідної правової системи. Неформальні правила гри, які опосередковані через культуру кожної країни, змінити дуже важко. Якщо ж модифікувати лише формальні правила, то це може призвести до напруженості і тривалої політичної нестабільності. Що стосується України, то шлях змін тут буде тривалим і важким, тому в найближчі десятиріччя навряд чи можна очікувати високих темпів розвитку.

Теорію економіки права неоінституціоналістів доповнює теорія суспільного вибору (public choice theory), її інколи називають "новою політичною економією", оскільки вона вивчає політичний механізм формування макроекономічних рішень. Автором цієї теорії є Джеймс Б'юкенен (Нобелівська премія 1986 р.), який поставив під сумнів ефективність державного втручання в економіку. Послідовно використовуючи принципи класичного лібералізму і методи мікроекономічного аналізу, він зробив об'єктом аналізу не вплив кредитно-грошових, фінансових заходів на економіку, а сам процес прийняття урядових рішень, сформулювавши три основні передумови, на які спирається теорія суспільного вибору: методологічний індивідуалізм, концепція "економічної людини" та аналіз політики як процесу обміну.

Перша умова суспільного вибору полягає в тому, що люди діють у політичній сфері, дбаючи про свої особисті інтереси, і що немає непереборної грані між бізнесом і політикою. Теорія суспільного вибору – це теорія, яка вивчає різні способи і методи, за допомогою яких люди використовують урядові установи у своїх власних інтересах; як робиться спроба послідовно провести принципи індивідуалізму, поширивши їх на всі види діяльності, включаючи державну службу.

Другою умовою теорії суспільного вибору є концепція "економічної людини" (homo economicus). Людина намагається прийняти такі рішення, які максимізують значення функції корисності, її поведінка раціональна, це

означає, за даною теорією, що всі – від виборців до президента – керуються у своїй діяльності насамперед економічним принципом: порівнюють граничні вигоди і граничні витрати.

І на сам кінець, трактування політики як процесу обміну дає змогу неоінституціоналістам виявити основну різницю між економічним і політичним ринками. Держава – це арена конкуренції людей за вплив на прийняття рішень, за доступ до розподілу ресурсів, за місця на ієрархічній градації. Проте держава

– це ринок особливого роду. Його учасники мають надзвичайні права власності: виборці можуть обирати представників у вищі органи держави, депутати – приймають закони, чиновники – стежать за їх виконанням. Виборці і політики розглядаються як індивіди, що обмінюються голосами і передвиборчими обіцянками. Основними сферами аналізу теорії, що розглядається, є сам виборчий процес, діяльність депутатів, теорія бюрократії, політика державного регулювання.

5. Г. Мюрдаль: синтез інституціоналізму і шведської школи

Мюрдаль Гуннар Карл (1898 – 1987) шведський економіст, лауреат Нобелівської премії, яку отримав за дослідницьку роботу в галузі теорії грошей та економічних коливань і за глибокий аналіз взаємозв’язків економічних, соціальних та інституціональних феноменів (1974).

Г. Мюрдаль досліджує проблеми, які пов'язані з основними тенденціями розвитку сучасного світу. Будучи представником урядової комісії, він підкреслював небезпеку порушення збалансованості світових ринків. Г. Мюрдаль пропонував уряду Швеції ввести систему планування. Він виділяв такі категорії, як "програма" і "передбачення". Під "програмою” він розумів передбачуваний або намічений план дій, а під "передбаченням" – прогнозування майбутніх подій. У свій час він прогнозував стабільність планової економіки і виступав за розширення торгівлі із країнами Східного блоку.

Досліджуючи основні тенденції розвитку міжнародних економічних відносин Г. Мюрдаль відмічає, що у сучасній світовій економіці відбулися серйозні зміни, пов'язані із розпадом колоніальної системи. У промислово розвинених країнах, на його думку, досягнутий високий ступінь національної інтеграції. Це відбулося внаслідок втручання держави в економічне життя. Проте всесвітня економічна інтеграція відсутня. Більше того, пише автор, національна інтеграція у розвинених країнах призвела до посилення "міжнародної дезінтеграції", основним виявленням якої є ріст економічної нерівності між індустріальне розвиненими і слаборозвиненими країнами.

На думку Г. Мюрдаля, міжнародна економічна інтеграція можлива, якщо буде створений "базис міжнародної солідарності". Автор вважає, що міжнародні економічні зв'язки мають і можуть регулюватися засобами політики. Відсутність свідомого регулювання неминуче потягне за собою подальше поглиблення дезінтеграції і, навіть, може спричинити світовий конфлікт. Концепція міжнародної економічної інтеграції Г. Мюрдаля

ґрунтується на аналізі кумулятивного причинного зв'язку. Цей принцип висуває на перший план такі процеси, які розпочавшись, створюють умови для подальшого розвитку. Ідеал Г. Мюрдаля – повне об'єднання всіх народів земної кулі. Вчений сподівається, що ці ідеї втіляться у ХХІ столітті.

У 1968 році виходить тритомник „Азіатська драма. Дослідження про бідність народів”. Ця праця містить методологічні розділи, присвячені проблемам слаборозвинених країн і міжнародним економічним відносинам. У ній обґрунтовано необхідність інтеграції, засобом досягнення якої має стати „підтягування” економічних потенціалів країн, що розвиваються, до рівня високорозвинених держав. Це, на його думку, дозволить згладити суперечності та стабілізувати систему світового господарства.

Згідно з його концепцією, всі біди слаборозвинених країн зумовлені, головним чином, пануванням архаїчних, застарілих інститутів і світоглядів, які прогнозують усю систему соціального, економічного і духовного життя. У психології населення переважає покірність перед владою, низька здатність населення до колективних дій. Все це паралізує техніко-економічну модернізацію, знижує її результативність і, як наслідок, веде до збільшення розриву у рівні життя країн передових і відсталих.

Г. Мюрдаль вважав, що вирішальне значення для успішного технічного й економічного розвитку має докорінна зміна відсталих соціальних і політичних інститутів. Він намагався довести, що лише техніко-економічна модернізація і глибокі реформи у сфері контролю над ростом населення, розподілом придатних для обробітку земель, а також у галузі медицини та освіти можуть зумовити швидкий економічний розвиток країн Південної Азії і сприяти розв'язанню гострих соціальних проблем регіону.

Оцінюючи роль політичних інститутів з точки зору їх участі у цьому процесі, автор дійшов висновку, що „м'який уряд” для країн цього регіону надто слабкий, щоб перебороти те, що він називає „кумулятивними силами бідності”.

Таким чином, Г. Мюрдаль намагається на основі широкого фактичного матеріалу розробити принципи нової, як він називає, „пробної теорії" розвитку і визначення співвідношення факторів, які забезпечують ліквідацію відсталості шляхом переходу до всебічного прогресу. Г. Мюрдаль ідею свідомого "соціального контролю" над економікою, яка характерна для всього інституціально-соціологічного напряму, переніс на планетарний рівень.

Список використаних джерел

Першоджерела

1. Аристотель. Сочинения: В 4 т.Т. 4: Никомахова этика; Большая этика; Политика; Поэтика. – М.: Мысль, 1983.– 832 с.

2.Артхашастра, или наука политики. – М.: Изд-во АН СССР, 1959.

3.Бастиа Ф. Экономические софизмы. Пер. с фр. – М.: ООО «Социум»: ЗАО Изд-во «Экономика», 2002.

4.Бем-Баверк Е. Основы теории ценностей хозяйственных благ // Австрийская школа в политической экономии: Сборник / К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Визер. – М.: Экономика, 1992. – C. 243 – 426.

5.Біблія. – К., 1992.

6.Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі / Пер. з англ. – К.: Вид-во Соломії Павличко, „Основи”, 2001. – 687 с.

7.Бьюкенен Дж. М. Конституция экономической политики // Вопросы экономики. – 1994. – № 6. – С. 104 – 113.

8.Бьюкенен Дж. М. Политическая экономия государства благосостояния //

МЭ и МО. – 1996. – № 5.

9.Вальрас Л. Элементы чистой политической экономии, 1874 // 25 ключевых книг по экономике. – Изд-во „Урал-LTD», 1999.

10.Веблен Т. Теория праздного класса. – М.: Прогресс, 1984.

11.Визер Ф. Основания политической экономии // Австрийская школа в политической экономии: Сборник / К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Визер

–М.: Экономика, 1992. – C. 427 – 488.

12.Вільямсон О. Е. Економічні інституції капіталізму: фірми, маркетинг, укладання контрактів. – К.: АртЕк, 2001.

13.Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество. – М.: Прогресс, 1969.

14.Гэлбрейт Дж. К.Экономические теории и цели общества. – М.: Прогресс, 1976.

15.Гэлбрейт Дж. К., Меньшиков С. Капитализм, социализм, сосуществование. – М.: Прогресс, 1988.

16.Гобсон Дж. А. Эволюция современного капитализма. – СПб., 1898.

17.Джевонс В. С. Политическая экономия: Пер. с англ. – СПб., 1905.

18.Законы Ману / Пер. С. Д. Эльмановича. – М.: Изд-во восточной литературы, 1960.

19.Катон Марк Порций Земледелие. – М. – Л.: Изд-во АН СРСР, 1950–220 с.

20.Катон, Варрон, Колумелла, Плиний. О сельском хозяйстве. – М.: Гос.

изд-во с.- х. лит., 1957.

21.Каутский К. Демократия и социализм. – М.: Знание, 1991.

22.Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег /Пер. с англ.. –

М.: Гелиос АРВ, 1999. – 352 с.

23.Кене Ф. Избранные экономические произведения. – М.: Соцэкгиз, 1960. – 551 с.

24.Кларк Дж. Б. Распределение богатства: Пер. с англ. – М.: Гелиос АРВ, 2000. –367 с.

25.Класики кейнсіанства: Р. Харрод, Э. Хансен: В 2-х тт. – М.: Экономика, 1997.

26.Конфуций. Лунь юй. Изречения. – М.: Эксмо, 2003.

27.Конфуций. Лунь юй. Лао-цзы. Дао дэ цзин // Мудрецы Поднебесной: Сб.

–Симферополь: Реноме, 2003.

28.Коуз Р. Фирма, рынок и право: Пер.с англ. – М.: Дело ЛТД, 1993.

29.Коуз Р. Г. Природа фирмы // Теория фирмы / Под ред. В. М. Гальперина.

–СПб.: Экон. шк., 1995.

30.Коран / Пер. и комментарии И.Ю. Крачковского. – М.: Наука, 1986.

31.Ксенофонт Афинский. Сократические сочинения. –М.; Л.: Академия, 1935.

32.Ксенофонт. Воспоминание о Сократе / Пер с англ.. М.: Наука, 1993–379 с.

33.Кэри Г. Ч. Руководство к социальной науке. – СПб., 1869.

34 Леонтьев В. В. Современное значение экономической теории Маркса // Экономическое эссе. Теории, исследования, факты и политика. – М.: Политиздат, 1990.

35.Лист Ф. Национальная система политической экономии // 25 ключевих книг по экономике. – М.: Изд-во «Урал-ЛТД»,1999.

36.Мальтус Т. Опыт о законе народонаселення // Антологія экономической класики: В 2 т. Т. 2 – М.: МП „Эконов”, 1993.

37.94. Маркс К Капітал. Т. 1 – 4 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – 2-ге вид. – К.: Держ. вид-во політ. літ. УРСР, 1963. Т. 23 – 26.

38.Маршалл А. Принципы экономической науки: В 3 т. Т.1. / Пер. с англ. –

М.: Прогресс, 1993. – 415 с.

39.Менгер К. Основания политической экономии // Австрийская школа в политической экономии: Сборник / К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Визер

– М.: Экономика, 1992. – С. 31 – 242.

40.Мизес Л. Бюрократия. Запланирований хаос. Антикапиталистическая ментальность. – М., 1993

41.Мизес Л. Социализм. Экономический и исторический анализ. – М.: Прогресс, 1984.

42.Милль Дж. С. Основи политической экономии и некоторые аспекты их приложения к социальной философии: В 3 т. – Т. 1. – М.: Прогресс, 1980. – 495 с.

43.Милль Дж. С. Основи политической экономии и некоторые аспекты их приложения к социальной философии: В 3 т. – Т. 2. – М.: Прогресс, 1980. – 480 с.

44.Милль Дж. С. Основи политической экономии и некоторые аспекты их приложения к социальной философии: В 3 т. – Т. 3. – М.: Прогресс, 1980.– 475 с.

45.Митчелл У. Экономические циклы. Проблема и её постановка. – М.; Л., 1930.

46.Ойкен В. Основи национальной экономики. – М.: Экономика, 1996.

47.Парето В. Учебник политической экономии, 1906 // 25 ключевых книг по экономике. – Изд-во «Урал-LTD», 1999.

48.Петти В. Экономические и статистические работы.– М.: Соцэкгиз, 1940.

–673 с.

49.Пігу А. Экономическая теорія благосостояния: Пер. с англ.: В 2 т. – М.: Прогресс, 1985.

50.Прудон П.Ж. Что такое собственность? или Исследование о принципе и власти. Бедность как экономический принцип: Порнократия или Женщины в настоящее время. – М.: Республика, 1998

51.Прудон П. Ж. Французская демократия. – СПб., 1867.

52.Рикардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения. Соч. Т.1. – М.: Госполитиздат, 1955. – 360 с.

53.Роббинс Л. Предмет экономичной науки // TNESIS. Зима 1993. Т.1.

Вип.1. – C. 3 – 29.

54.Робинсон Дж. Экономическая теория несовершенной конкуренции: Пер.

сангл. – М.: Прогресс, 1986.

55.Самуэльсон П.Экономика. – М.: Прогресс, 1964. – 839 с.

56.Сей Ж. Б. Трактат по политической экономии // Сей Ж. Б. Трактат по политической экономии. Бастиа Ф. Экономические софизмы. Экономические гармонии. – М.: Дело, 2000.

57.Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. – М.: Прогресс, 1968.

58.Cисмонди С. Новые начала политической экономии, или О богатстве в его отношении к народонаселению. – М.: Соцэкгиз, 1937.

59.Сміт А. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй: Переклад з англ. – К.: Port-Royal, 2001. – 612 с.

60.Стиглиц Дж. Глобализация: тревожные тенденции. – М.: «Мысль”, 2003.

61.Тобин Дж. Теорема о «невидимой руке” должна быть модифицирована // „Российский экономический журнал”, 2002. № 3.

62.Туган-Барановський М. І. Кооперація, її природа та мета. – Львів, 1936. – 143 с.

63.Туган-Барановський М. І. Політична економія. – К.: Наукова думка, 194.

–264 с.

64.Тюрго А. Избранные экономические произведения / Пер. с фр. Л.М. Бродской и А.Н. Миклашевского. – М.: Соцэкгиз, 1961.– 198 с.

65.Фридмен М. Количественная теория денег: новая формулировка // Если бы деньги заговорил: Пер. с англ. – М.: Дело, 1998.

66.Хайек Ф. Дорога к рабству. - М.: Экономика, 1992.

67.Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма. М.: Новости., 1992.

68.Хайек Ф. Право, законодавство та свобода. Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: Пер. З англ.: В 3-х т. -

К.: Сфера, 1999-2000.

69.Харрод Р. К теории экономической динамики. – М.: Иностр. лит., 1959.

70.Хрестоматия по истории Древнего Востока: В 2 ч. – М.: Высшая школа, 1980.

71.Хрестоматия по истории древнего мира. – Саратов: Изд-во Сарат. Ун-та, 1973.

72.Хикс Дж. Р. Стоимость и капитал: Пер. з англ. / Общ. ред. и вступ. ст. Р.

М. Энтова. – М.: Прогресс, 1993.– 488 c.

73.Чемберлин Э. Теория монополистичной конкуренции: реориентация теории стоимости: Пер. с англ. – М.: Экономика, 1996.

74.Шумпетер Й. История экономического анализа: В 3 тт. – СПб.: Экон.

шк., 2001.

75.Шумпетер Й. Капіталізм, соціалізм і демократія. – К.: Основи, 1995.

76.Шумпетер Й. Теория экономического развития: Исследование предпринимательской прибыли , капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры / Пер. с. нем.; Общая ред. акад. А .Г. Милейковского. –

М.: Прогресс, 1982.– 456 с.

77.Эрхард Л. Благосостояние для всех. – М., 1991.

Додаткова література

78.Агапова И.И. История экономических учений. Учебное пособие. – М.: «Экономист», 2004. – 285 с.

79.Аникин А.В. Адам Смит. – М.: Молодая гвардия, 1968.

80.Аникин А.В. Люди науки М. – Дело ЛТД, 1995.

81.Аникин А.В., Аникин В. А. Уильям Петти. – М.: Экономика, 1986.

82.Аникин А.В. Юность науки. Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. Изд. 2-е, доп. и переработ. – М.: Политиздат, 1975.

83.Афанасьев В.С. Давид Рикардо. – М.: Экономика, 1988.

84.Ахметов А. Г. История экономических учений. Курс лекций. Учебное пособие. – М.: «Эконом», 2001. – 251 с.

85.Бартенев С.А. История економических учений. – М.: Юристъ, 2003.

86.Белоусов В.М., Ершова Т.В. История экономических учений: Учебное пособие. Ростов н/Д: изд-во «Феникс», 1999. – 544 с.

87.Всемирная история экономической мысли: В 6 т. Т. 1. От зарождения экономической мысли до первых теоретических систем политической