Informatika_Nalivayko2011

угруповання. При цьому первинна множина об’єктів ділиться спочатку за однією ознакою, яка є загальною для більшості об’єктів множини, на угруповання нижчого рівня.

Після цього визначаються ознаки, загальні для більшості у кожному сформованому угрупованні підмножини і формуються менші угруповання, у яких послідовно конкретизуються ознаки об’єктів. Таким чином, класифікаційні ознаки будуються у вигляді ієрархічного логічного дерева, на кожному нижчому рівні якого ознаки об’єктів конкретизуються детально.

Позитивні якості ієрархічної системи класифікації: велика інформаційна ємність; зручність при ручній обробці даних; наочність; традиційність та звичність у використанні.

Негативні якості ієрархічної системи класифікації:

•слабка гнучкість структури за рахунок фіксованості постійних ознак та заздалегідь установленого порядку їх слідування, який не дозволяє включення нових об’єктів та класифікаційних угруповань;

•відсутність можливості здійснення інформаційного пошуку за будь-яким довільним поєднанням ознак;

•необхідність значних резервних ємностей для виключення перерозподілу класифікаційних угруповань при зміні хоча б однієї ознаки;

•складність машинної обробки інформації через довільне виділення та розміщення конкретних ознак у різних гілках класифікації.

Фасетна система передбачає паралельне розділення множини на незалежні підмножини. При цьому первинна множина має деякий набір ознак, сформованих у паралельні фасети. В основі цього методу лежить фасетний аналіз, при якому спочатку аналізуються характерні ознаки об’єктів класифікації і виявляються основні категорії властивостей предметів (фасетів), які характеризують кожний об’єкт і які не знаходяться в деякій залежності між собою.

Наприклад, при вирішенні завдання з розробки технологічних калькуляційних карток на приготування страв використовується значний за обсягом масив даних «Збірник рецептур», у якому страви класифіковані за наступними основними характеристиками (ознаками): сировина (м’ясні, рибні, овочеві, молочні і т. ін.); відношення до типу раціону (звичайні, дієтичні); відношення до

режиму споживання (перші, другі, десерти); відношення до режиму термічної обробки (холодні. гарячі) і т. ін.

Угруповання «Страви» при фасетній класифікації можуть бути отримані шляхом комбінації ознак, узятих із відповідних фасет наступним чином.

ФАСЕТИ (аспекти класифікації страв за ознаками):

Сполучення фасет можуть бути різноманітними і формуються вони за формулою: Г11 = Ф12+ Ф23+ Ф44.

За формулою будь-які страви, наприклад «Супи» (Г1), можна охарактеризувати наступним чином:

Суп = Молочний (Ф1) + Дієтичний (Ф2) + Гарячий (Ф4)

Тобто за цією формулою із множини даних «Збірника рецептур» можна обрати усі необхідні характеристики для конкретної страви і вирішити завдання щодо складання необхідних документів.

Наприклад, під час вирішення завдання щодо закупівлі робочого одягу для працівників ресторану слід зважати на існуючу у торгівлі систему класифікацію товарів народного споживання, у якій для товарної групи «Одяг» можна виділити ряд ознак, які задовольняють попит покупців, і класифікувати одяг наступним чином

ФАСЕТИ (аспекти класифікації одягу за ознаками):

1 Г1 – групування 1

2 Ф1 – фасет 1

3 Ф2 – фасет 2

4 Ф3 – фасет 3

За даними таблиці 2, сформуємо угруповання «Робочий одяг» (Г2) за формулою: Г2 = Ф1 + Ф3 + Ф4+ Ф3.

Одяг = Робочий (Ф1) + Трикотажний (Ф3) + Літній (Ф4) + Жіночий (Ф2)

Тобто із множини одягу для конкретного виду одягу можна вибрати той, що задовольняє вимогам робочого жіночого трикотажного літнього і вивчити його конкретні характеристики.

Позитивні якості фасетної системи класифікації:

•велика гнучкість структури, що дозволяє створювати нові класифікаційні угруповання із наявних фасет, а також вміщувати нові і вилучати старі фасети;

•можливість здійснення інформаційного пошуку за будь-якою комбінацією фасетів;

•добра пристосованість до машинної обробки інформації та можливість автоматизованого її кодування.

Негативні якості фасетної системи класифікації:

•неповне використання ємності, що зумовлено відсутністю на практиці багатьох із можливих комбінацій фасет;

•не традиційність та незвичність у використанні;

•складність використання для ручної обробки інформації.

Правила класифікації об’єктів економічних номенклатур за

фасетною системою класифікації:

1.Ознаки, які використовуються у різних фасетах, не повинні повторюватися.

2.Із множини ознак, що характеризують об’єкти класифікації, відбираються лише ті, які забезпечують вирішення конкретного завдання.

3.Значення різних фасетів не повинні перетинатися (принцип взаємного виключення фасетів).

4.Із усіх можливих фасетів відбирають і фіксують тільки суттєві, тобто фасети, що забезпечують розв’язання конкретних задач.

Методика проведення класифікації

1.Вибирається система класифікації, яка задовольняє умови рішення задачі.

2.Визначається склад та максимальна кількість об’єктів множини (за найменуванням та кількістю за умови можливого розширення номенклатури) – (КОМ).

3.Визначаються ознаки класифікації, які задовольняють конкретні вимоги задачі що вирішується (за найменуванням та кількістю) – (КОК).

4.За кожною ознакою формуються класифікаційні угруповання за правилами конкретної системи класифікації.

5.Визначається склад кожного угруповання (за найменуванням та кількість) – (КОУ).

6.Перевіряється повнота включення всіх об’єктів номенклатури в усі угруповання за вибраною ознакою за формулою: КОМ

=Σ КОУ

7.Провести класифікацію за кожною визначеною ознакою за формою.

Результати класифікації

8. Результати класифікації номенклатури за кожною визначеною ознакою необхідно надавати у класифікаторі за формою:

Класифікатор «____________________________»

(назва номенклатури)

46 Н. Я. Наливайко

4. Поняття кодування економічної інформації

Мета кодування – подання інформації у формі, зручній для обробки засобами обчислювальної техніки.

Характеристики коду: алфавіт, довжина, інформаційна ємність, структура.

За алфавітом розрізняють коди – символьні, цифрові, комбіновані. До групи символьних кодів відносяться штрихові коди – сукупність символів-штрихів, кожний із яких має свою: товщину,

кольорову інтенсивність та форму (одинарні, подвійні тощо). Штрихові коди використовуються для автоматичного зчитуван-

ня спеціальними скануючими пристроями у пам’ять ПЕОМ, що і забезпечує високий рівень автоматизації операцій збору даних.

Розрізняють коди простої та складної структури.

Прості–цеодноозначнікоди,яківикористовуютьсядлякодування номенклатурзаоднієюкласифікаційноюознакоюізабезпечуютьавтоматичне отримання результатів тільки одного рівня. У структурі простого коду завжди існує лише одна позиція з деякою розрядністю.

Складні – це багатоозначні коди, у структурі яких кількість позицій залежить від кількості ознак, за якими виконується групування об’єктів номенклатури. До складних кодів належать багатозначні коди, які використовуються для кодування номенклатур за декількома класифікаційними ознаками.

Приклад структури складного коду для номенклатури об’єктів, класифікація яких здійснюється за трьома ознаками. За умови, що кількість об’єктів у кожному угрупуванні – максимум: за ознакою першого рівня – 99; другого – 999; третього – 9.

ХХХХХ Х

Код об’єкта за ознакою 3-го рівня (один знак, 7-й розряд)

Код об’єкта за ознакою 2-го рівня (три знаки, 3–5-й розряди)

Код об’єкта за ознакою 1-го рівня (два знаки, 1–2-й розряди)

Для кодування окремих ознак всередині складних кодів одночасно можуть використовуватися різні системи кодування.

Система кодування повинна:

1)однозначно ідентифікувати об’єкти класифікації;

2)зважати на кількість позицій номенклатури, що кодується, кількість визначених ознак об’єкта класифікації і множини значень, що приймають ці ознаки;

3)використовувати по можливості мінімальну довжину кодового позначення;

4)забезпечувати достатній резерв вільних кодових позначень для збереження можливості кодування нових об’єктів без порушення структури кодифікатора;

5)бути орієнтованою на машинну обробку закодованої інформації;

6)передбачати можливість автоматичного контролю помилок у кодах;

7)ураховувати необхідність інформаційного взаємозв’язку з системою кодування у суміжних організаціях.

Залежно від логічної операції розрізняють реєстраційну та класифікаційну (ідентифікаційну) системи кодування.

Реєстраційна система носить самостійний характер. Вона вміщує три методи: порядковий, серійно-порядковий, повторюваний.

Коди, побудовані за правилами рєїстраційної системи кодування, належать до простих кодів.

Класифікаційна система використовується для кодування багатозначних номенклатур і передбачає проведення попередньої класифікації. Розрізняють послідовний і паралельний методи кодування, коди яких є складними, або багатозначними.

Методи кодування.

Порядковий метод кодування – це метод, при якому кодовими позначеннями є числа натурального ряду і кожний об’єкт номенклатури кодується за допомогою поточного порядкового номера.

Порядковий код відноситься до простих і передбачає присвоєння кодових позначень об’єктам номенклатури залежно від їх кількості і порядку реєстрації у ній.

Наприклад, деяка номенклатура містить 99 об’єктів з порядковими номерами відповідно 1…99. Коди об’єктів у ній будуть завжди мати просту структуру:

ХХ

Назва об’єкта

Кодове позначення для об’єкта №1 буде 01, для № 2 – 02 …, для

№99 – 99.

Основними перевагами порядкового методу кодування є:

1)найбільша повнота і простота ідентифікації об’єктів;

2)простота присвоєння кодових позначень новим об’єктам;

3)мінімальна довжина коду.

Недоліками порядкових кодів є:

1)відсутність у коді будь-якої конкретної інформації про об’єкт;

2)складність автоматизованої обробки інформації при отриманні результатів по групі об’єктів класифікації з аналогічними ознаками.

Серійно-порядковий метод кодування використовують для об’єктів, що мають дві або декілька ознак, за якими об’єкти умовно об’єднуються за однією із ознак у серії.

У серії кодові позначення присвоюють об’єктам за правилами порядкового методу і передбачають можливість доповнення (розширення) серії номерами для нових об’єктів.

Даному методу притаманні переваги і недоліки порядкового методу кодування.

Повторюваний метод кодування належить до простих і передбачає присвоєння об’єктам номенклатури кодових позначень попередньо існуючих, наприклад: номерні знаки автомобілів, номери рахунків бухгалтерського обліку.

Послідовний метод кодування передбачає попереднє проведення класифікації за ієрархічною системою.

Послідовний код утворюється шляхом послідовного розміщення кодів для кожної окремої залежної ознаки класифікації. Найчастіше цей метод використовується при ієрархічній класифікації, коли ознаки класифікації мають послідовне розміщення. Негнучка структура цього методу дозволяє його використовувати тільки у тих випадках, коли інформація змінюється дуже рідко або взагалі залишається незмінною достатньо довгий час.

Переваги послідовного методу: 1) велика інформаційна ємність;

2)логічність побудови коду;

3)можливість отримання підрахунків зі старших розрядів

коду.

Послідовному методу кодування притаманні усі недоліки ієрархічної системи класифікації.

Різновидом послідовного методу є позиційний метод, який базується на розділенні множин об’єктів на ряд угруповань, використовується для складних номенклатур і забезпечує:

1)чітке виділення кожної класифікаційної ознаки;

2)стійкість та логічність побудови коду, легкість отримання проміжних результатів.

Основним недоліком даного методу є необхідність збільшення значності (розрядності) коду при незначному перевищенні ємності розряду.

Паралельний або селекторний, метод кодування – метод, при якому у кодовому позначенні об’єкта класифікації вказуються незалежні ознаки класифікації. Даний метод кодування найчастіше використовується при фасетному методі класифікації.

Паралельний метод кодування добре пристосований до умов машинної обробки інформації, а також до розв’язання технікоекономічних задач, характер яких часто змінюється.

До недоліків цього методу слід віднести неповне використання ємності і невелику, порівняно з іншими методами, збитковість.

Синтезом вищеназваних методів є комбінований метод кодування. У випадку його використання отримується об’єднання позитивних якостей окремих методів побудови кодів.

Методика розробки кодів залежить від:

–призначення кодів у процесі розв’язування задачі;

–необхідності виконання попередньої класифікації;

–обраного методу кодування.

Слід розрізняти методику розробки простих та складних кодів.

Загальні правила для простих та складних кодів:

1. Визначається призначення кодів у процесі розв’язування задачі. При цьому слід пам’ятати, що кодуються лише реквізитиознаки, які підлягають логічній обробці, тобто за якими здійснюється пошук даних, їх сортування, вибірка та інші логічні операції. Наприклад, назва факультету, назва спеціальності, товарна група, види матеріалів, вид продукції, тип партнера тощо.

2.Вибирається система і метод кодування. При цьому слід пам’ятати, що для простих кодів вибирається тільки система кодування, бо прості коди належать до реєстраційної системи кодування.

3.Вибирається алфавіт коду.

4.Виконується формування структури коду.

5.За створеною структурою послідовно записується кодове позначення ознак за правилами обраного методу кодування.

6.Розроблені коди реєструються у кодифікаторі або довіднику:

Кодифікатор______________________________________

(назва )

Структура кодового позначення:_______________________

При розробці складних кодів у їх структурах часто використовують окрему позицію – контрольне число, як засіб контролю правильності значень усіх попередніх позицій. У практиці існує багато різних методик розрахунків контрольного розряду для кодів. Приведемо окремі приклади.

Контрольне число по Модулю 11

Модуль 11 як методика розрахунку контрольного числа для кодів дуже поширений у прикладних програмах, призначених для рішення економічних та комерційних задач. Існують деякі його різновиди. Наведемо останню його версію. Розрахунок проводиться за формулою :

Приклад для коду: 101

де A – значення коду.

101- 9*11 = 101 – 99 = 2 (контрольне число).

Повний код разом з контрольним числом буде 1012.

Контрольне число у штриховому коді товару

1.Додаються цифри парних позицій коду.

2.Результат множиться на число 3.

3.Додаються цифри непарних позицій.

4.Додаються результати 2-ї та 3-ї дії.