Философия

Свобода як соціокультурна цінність фіксує можливість діяльності та поведінки в умовах відсутності зовнішнього цілепокладання. Вона постає умовою для функціонування та реалізації цінностей у цілеспрямованій діяльності людини. Свобода – це потреба та здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів, цілей, можливість здійснювати вибір. Це здатність, завдяки якій людина, навіть усвідомлюючи усі попередні умови, фактично може обирати спосіб діяльності або бездіяльності, який підпорядковується лише особистим цінностям, і не визначається повністю умовами існування. “Бути – це означає бути приреченим до буття вільним”, – наголошував Ж.-П. Сартр.

Істотною є відсутність не просто спонукальних причин, але відсутність саме змушувальних, приневолювальних до певної дії причин. Останнім мотивом вільного вибору – є сама свобода вільного самовизначення по відношенню до цінностей. Але свобода не може бути ототожнена з просто цільовою діяльністю. У вільній дії людина реалізує себе як особистість, оскільки тут реалізується моральний та ціннісний зміст особистості. Саме в активному досягненні цілей якнайповніше розкривається та реалізується особистість. Свобода реалізується як результат інтелектуального осмислення в умовах повної самовладності над власною волею.

Складові здійснення вольового акту: 1) усвідомлення уявлення про об’єкт, умови, обставини певної ситуації, яке здійснюється через раціональне осмислення; 2) цільова мотивація, яка визначається через систему цінностей, пріоритетів, надання переваг; 3) вольове рішення, через яке людина призначається до реалізації цієї цінності, інтересу, потреби; 4) вольове прагнення до певної мети. Розуміння свободи залежить від аналізу значення усіх її складових, особливо впливу зовнішніх чинників на можливість вільного волевиявлення. Крайньою позицією є переконання, що свобода – це можливість робити усе, що забажається, або повне заперечення можливості свободи як такої.

Детермінізм наголошує на зумовленості людської діяльності певною необхідністю. Діяльність людини залежить від природної, психологічної, моральної, прагматичної необхідності, яка повинна враховуватися під час оцінювання, вибору та мотивації людини. При цьому сам вибір як такий в принципі не залежить від певної необхідності. Необхідним залишається сам факт вибору між різними формами необхідності.

Позиція фаталізму перебільшує значення необхідності. Вона ґрунтується на переконанні в існуванні надприродної і незбагненної напередвизначеності подій і навіть власних вчинків, що заперечує саму сутність свободи, її реальність як свободи дій або свободи волі.

Волюнтаризм – це протилежна позиція, що наполягає на необмежених можливостях здійснення будь-яких людських дій, які можуть залежати лише від особистого бажання, вибору та волі.

Оказіоналізм пом’якшує вищезгадані позиції інтерпретації вольового акту і визнає випадковими зв’язки нашої свободи волі з обставинами життя, оскільки дійсною причиною для діяння є лише Бог.

Залежно від прийняття суттєвості усіх складових вольового акту та характеристики визначальнішого впливу однієї із його складових виділяють певні види свободи:

– свобода волі – найважливіший вид свободи, який розкриває ціннісно-діяльний аспект свободи. Воля – це духовний акт, який підтверджує або заперечує певну цінність, визнає цінність дійсно вартою того, щоб у певній ситуації прагнути до її здійснення, реалізації. Отже, воля може бути скерованою лише на суб’єктивно цінне бажання. У вольовому акті розкривається здатність людини приймати рішення зі знанням справи, уміння панувати над власними бажаннями. Поняття “свободи волі” визначає конкретну обумовленість волі переважно особистим виваженим рішенням із врахуванням зовнішніх обставин та умов, або через самовизначення людини через відношення до Бога;

– свобода дій – вид свободи, який фіксує існування реальних, об’єктивних можливостей здійснювати бажану діяльність. Свобода дій реалізовується на основі врахування того, що існують ситуації фізичного заблокування, неможливості практичної реалізації свободи вибору. Цей вид свободи виявляє значення аналізу зовнішніх можливостей для здійснення вибраного способу діяльності та досягнення бажаної мети: не варто вибирати те, що є фізично неможливим;

– зовнішня свобода та внутрішня свобода як види свободи характеризують ті ситуації, в яких людина стає хазяїном, виявляє і утверджує себе як особистість: або націленість на здійснення реально-практичних дій, або ж зосередження на внутрішній інтелектуальній діяльності, мисленні, переживанні, оцінюванні. Важливість наголошення на істотності внутрішньої свободи визначається тим, що справді існують ситуації, коли ускладнюється можливість реальної дії, і в цьому випадку свобода внутрішнього відношення завжди залишається реальною і плідною альтернативою практичній дії. З іншого боку, внутрішня свобода за своїм змістом пов’язана з необхідністю розрізнення власних цінностей та власних інстинктивних потягів. Внутрішньо вільна людина повинна усвідомлювати, що вона керується власним розумом, а не йде за неусвідомленими бажаннями. Аналіз цільової мети, тобто того, що ж саме є об’єктом вільного вибору та вольового прагнення, дає можливість визначити конкретний характер прояву свободи у певній ситуації;

– негативний характер свободи, або негативна свобода характеризує таку ситуацію, коли особистісний прояв свободи націлений передусім на досягнення звільнення від обмежувальних умов, обмежень, скерувань, примусу переважно соціального плану. У цій ситуації може передбачатися відкриття майбутніх можливостей для здійснення бажаних проектів власної життєдіяльності. Хоч можливі ситуації, коли власне негативна свобода залишається особистісною самоціллю, свободою заради свободи;

– позитивно-творчий характер свободи, або позитивна свобода проявляється у ситуації чітко усвідомленого цілепокладання, так званої цілераціональної діяльності, коли стає можливою реалізація усіх складових вольового акту завдяки умінню оцінити ситуацію, усвідомити її внутрішню необхідність, визначити можливості використання її для досягнення поставленої мети. Людина є вільною не внаслідок негативної сили ухилятись від перешкод, а внаслідок позитивної сили “свободи для” – самоутвердження, прояву власної індивідуальності.

Вірогідний характер свободи характеризує ситуацію, в якій проявляється уміння здійснити особистісний вибір за умов вибору з різних можливостей, уміння оптимізувати свій вибір на дійсне осягнення визначеної мети, повноцінну реалізацію особистісних цінностей.

Підсумовуючи, варто сказати, що за будь-яких умов людина обирає не просто мету для здійснення певної цінності, але в кожному акті вибору вона обирає саму себе як цілісну особистість. Тому найістотнішою постає міра усвідомленої відповідальності за власне рішення. Причому Ж.-П. Сартр наголошував, що “...людина, яка здійснює самовизначення, завдяки цьому з’ясовує для себе, що вона є не лише тією, яку вибирає собі для себе, але і законодавцем, який одночасно із самим собою вибирає усе людство, – тому людина не повинна уникати своєї повної глибинної відповідальності”.

4. Виділяється три основних типи ціннісних орієнтацій, що створюють зміст життя. Ціннісні орієнтації в різні епохи і в різноманітних суб’єктів діяльності зумовлюються традиціями, що склалися, соціальними умовами і власним вибором: орієнтація на саму себе, орієнтація на суспільство і орієнтація на потойбічний світ. Творче прагнення до мети, що уявляється саме для людини важливою як результат глибоко відчутих потреб, бажань і обдаровання, приносить щастя і успіх тому, що в такому випадку людина функціонує так, як і потрібно. Адже людина від природи істота постійно спрямована на якусь мету. І оскільки людина створена саме такою, вона не може бути щасливою, якщо не функціонує так, як їй визначено природою, тобто цілеспрямовано. Справжній успіх і істинне щастя не тільки йдуть пліч-о-пліч, але й доповнюють і посилюють одне одного. Суворим, безжалісним вчителем може виявитися повсякденне життя. Киньте людину в воду, де глибоко, і жорстока необхідність змусить її пливти. Але той же самий експеримент може привести до того, що людина все-таки потоне. З багатьох молодих хлопців військова служба робить справжніх чоловіків, але й немале число серед них робить тяжкими невротиками. Вже давно визнано – успіх супроводжує успіху. Люди навчаються на власних успіхах і помилках в житті. Пам’ять про минулі вдачі відіграє роль банку інформації, що придає людині впевненість у власних силах і хисті при вирішенні чергового завдання або проблеми. Але звідки черпати спомини про успіхи, якщо в минулому суцільні невдачі? Така ситуація в якійсь мірі порівняна з становищем молодої людини, яка не може отримати роботу через відсутність досвіду, який молода людина не спроможна придбати, тому що не може отримати роботу. Доведено, що нервова система людини не спроможна відрізнити фактичну ситуацію від ситуації, яскраво і в деталях створеної уявою індивіда. Важливо зміцнення певності в своїх силах, успіхах в професійній діяльності тощо. Для підвищення шахової майстерності, в закиданні м’яча в баскетбольний кошик, для вдосконалення ораторського мистецтва, подолання страху в будь-якій ситуації, а також успіхів взагалі в будь-якій мислимій життєвій ситуації, в якій успіх зв’язаний з накопичуванням досвіду. Змінивши уявлення про свою зовнішність, людина в усіх випадках змінює саму себе – індивідуальні якості поведінки, – а інколи навіть таланти і хист. Нові знання нерідко приходять з боку: не від фахівців, а від осіб, лише побічно зв’язаних з науковою сферою. Адже Луї Пастер не був доктором медицини, брати Райт не фахівці в аеронавтиці, а лише механіки по ремонту велосипедів. Якщо залишатися до кінця точним, то й Альберт Ейнштейн математик, а не фізик. Однак його відкриття в математиці зробили повний переворот в усіх теоріях, що найбільш завзято відстоювали фізики. Пані Кюрі – фізик, а не лікар, але принесла багато надзвичайно корисного медицині. Образ власного Я – ключ до особи і поведінки. Образ власного Я визначає і рамки можливостей людини – те, що людина спроможна або не спроможна зробити. Розсуваючи кордони образу, людина розширює для себе й сферу можливого. Вироблення адекватного, реалістичного уявлення про саму себе ніби наділяє людину підвищеним хистом, новими талантами, буквально перетворюючи невдачі в успіхи. Є незаперечні факти про наявність в житті так званих типів людей, які досягають успіхів, і невдах, щасливих і нещасливих, здебільшого здорових і схильних до захворювань. Психологія образу власного Я кидає світло на концепцію позитивного мислення – і що ще важливіше, пояснює, чому позитивне мислення в одних випадках дає позитивний результат, а в інших ефект відсутній. Справа в тому, що позитивне мислення проявляється тільки тоді, коли співпадає з уявленнями людини про себе. Якщо такого збігу немає, потрібно змінити саме уявлення. Мозок людини, вся нервова система діють цілеспрямовано, за принципами здійснення особистої мети, функціонують як розкішний, «спрямований на задану мету механізм», як свого роду внутрішня автоматична система поведінки, що працює на людину, як «механізм успіху» або «механізм невдач», залежно від того, як людина управляє ним і що встановлює йому мету. Образ власного Я змінюється, в кращу або гіршу сторону, не тільки шляхом міркувань або накопичення теоретичних знань, але, насамперед, в процесі накопичування практичного досвіду. Вільно або мимоволі формується власний образ під враженням переживання в ході минулої творчої діяльності. І людина може змінити його також. Здорова, щаслива, урівноважена людина виростає не з тієї дитини, якій розповідають про любов, а з тієї, що сама в повній мірі випробувала любов. Певність людини в собі, самовладання – результат особистого практичного досвіду, а не чистого знайомства з теорією. Оволодівши психологією образу власного Я, людина створює базу для самонавіяння. В процесі формування образу власного Я в тій або іншій мірі необхідно відтворювати таку життєву ситуацію: ніколи не критикувати себе, не висловлювати несхвалення, не займатися повчанням, ніколи не висловлювати ані найменшого здивування, слухаючи, як внутрішня людина зізнається в своїх страхах, явних пороках, недостойних вчинках або думках, відчутті вини. Тоді, мабуть, вперше в житті та внутрішня людина може дійсно відчувати себе звичайною людиною, відчує, що її власному Я притаманні певні цінності, гідність, починає розуміти саму себе, бачити себе в новому світлі. В сучасних умовах на рубежі XXI ст. викривлення істинних цінностей особливо помітно. В сучасних умовах користь розуміється як споживацтво, а в престижність перетворюється добро, яке твориться людиною, творчість вироджується в імітацію, моду, а свобода в свавілля. Суспільними цінностями людини стає престижне споживання (не гірше інших – мінімум, на заздрість всім – максимум). Така логіка ціннісних орієнтацій робить життя людини не тільки тяжким, але іноді й нестерпним. В житті людини важливою цінністю є свобода, а в основі свободи – вибір, який стоїть на ґрунті розуму, а реалізується через діяльність. Людині завжди надзвичайно тяжко здійснити вибір. Але людина завжди вибирає: якщо людина соціальна вибирає професію, то людина духовна шукає сенс життя, систему культурних цінностей, творення і саме так утверджує власну свободу, свою індивідуальність. В різноманітних сферах життєдіяльності можливості вибору неоднакові. Є абстрактні і реальні можливості. Реальні можливості визначаються умовами їх реалізації. Безпідставні претензії особи на вибір в умовах абстрактних можливостей нерідко приводять до конфлікту. Людина повинна враховувати і враховує умови буття, свої риси характеру, життєвий досвід і сукупно з тим кожного разу підвищує рівень вибору з тим, щоб бути вільною. І не випадково, вибір духовних цінностей – складний, суперечливий процес, найбільш відповідальний, і навіть в житті людина керується духовністю – Розумом, почуттями, волею. Суперечливість вибору цінностей пояснюється тим, що поле духовності людини фактично необмежене, бо охоплює і фантазію, і мрію, і утопію, і віру, і реальні духовні основи людської життєдіяльності. Духовний вибір особи необмежений. Але завжди один з варіантів вибору ~ добро і зло, правда і неправда, чудове і потворне. Людству відомі варіанти духовного вибору: вибору Понтія Пілата – вирішити або вимити руки, альтернатива Сократа – рятувати життя або честь, Гамлета – бути або не бути, вибір Дон Кіхота, Обломова, Раскольникова тощо. Хто ж може обмежити або заборонити духовний вибір особи? Ніхто. Вибір духовних і культурних цінностей – це справа кожної особи, її совісті. Так і вибір системи цінностей не має певних факторів. Людина живе в суспільстві, поруч живуть, діють, народжують дітей люди, що також володіють суверенним правом вибору духовних цінностей. Орієнтація на суспільство виникає у особи, Орієнтація людини в тих випадках, коли віра в автори- на суспільство тет світового fiyXy слабшає, а нестримний гедонізм – сенс життя, добро перетворюється в насолоду – демонструє всі принадності розкладу. В античну епоху вибір ціннісних орієнтацій – це стоїцизм – людина мужньо сприймає свою долю, якою б вона не була, а в XVIII-XIX стст. і пізніше – категоричний імператив, тобто вимога ставитись до людства як до мети, а не як до засобу, завжди ставити обов’язок вище особистих бажань, добро не бачиться, насамперед, в дотриманні обов’язку..