Porivn_pravoznavstvo_2012

§1. Особливості англо-американської правової сім’ї

7.Існуванняванглосаксонськомуправізагальногоправатапра-

ва справедливості. Норми загального права сформувалися внаслідок діяльності королівських судів. Право справедливості виникло при ви- несеннірішеньлордом-канцлеромібулопокликанедоповнитизагаль- неправо; воноєсистемоюбільшгнучкихнорм, створенихпершзавсе внаслідок застосування такого принципу, як «суд по совісті, а не за традицією та звичаєм».

8.Виокремленняматеріальногоіпроцесуальногоправа. Матері-

альнеправовизначаєправайобов’язки, свободиіповноваженнялюдей, тоді як процесуальне право стосується забезпечення цих прав і обов’язків, зокрема, вонопов’язанеізсудовоюпроцедуроюідоказами. Слідзазначити, щодляангло-американськогоправахарактернарозви- неність юридичного процесу, на основі якого і розвиваються матеріальні галузі права. Це одна із суттєвих відмінностей сім’ї загального права від романо-германського права. У минулому, хоча сьогодні це може здатися дивним, саме процесуальному праву належала провідна

ісистемоутворювальна роль у правовому розвитку.

9.Відсутність принципового значення поділу на приватне і пуб-

лічне право. Ця особливість обґрунтовується посиланням на принцип верховенства права, згідно з яким усі є рівними перед правом, а держава виступає на правовому полі лише як один із суб’єктів права поряд із приватнимиособами. Томуякдержаві, якаповинназахищатипублічний інтерес, так і окремим особам, які повинні мати можливість реалізовувати свої приватні інтереси, необхідно на рівних підставах доводити в суді свою правоту щоразу, коли вони звертаються за правосуддям. Узв’язкузцим, вважаютьанглійськіюристи, немаєніякогосенсустворювати самостійні галузі приватного та публічного права, які будуть по-різномузахищатиінтересидержавийінтересиокремоїособи. Зцих же причин англійський суд не виступає на стороні держави.

10.Непоширеність кодифікації. У країнах романо-германського правапереважнабільшістьважливихнормміститьсяуписанихкодексах, що є неприйнятним для країн загального права. Як уже зазначалося, англосаксонська система є продуктом її історичного розвитку, а будь-якакодифікація, заобразнимвисловом, — цезавждиударсокири по безперервному плину часу.

Хоча слід зауважити, що кодифікаційні роботи все ж таки проводяться. Так, наприклад, в Англії сьогодні триває робота над проектом Кримінального кодексу, який був офіційно опублікований у 1967 р.

131

Розділ 6. Загальна характеристика англо-американської правової сім’ї

У багатьох штатах США існують кримінальні, цивільні та цивільні процесуальні кодекси. Проте існуючі у країнах загального права кодекси мають інший характер, ніж кодекси країн романо-германської правової сім’ї. Вони є результатом консолідації права, що і відрізняє їх від кодексів європейського типу.

11.Змагальнасудовапроцедура. Цяособливістьанглосаксонської правовоїсистемиозначає, щосуд, вирішуючиякцивільні, такікримінальні справи, займає нейтральну, неупереджену позицію і відповідальний лише за прийняття рішення у справі; сторони самі розробляють та подають докази й аргументи, на яких ґрунтуватиметься рішення; судова процедура концентрується головним чином на зіткненні протилежнихдоказівіаргументів, наданихсторонами; сторонимають рівніможливостіпредставлятитаобговорюватисвоїсправизтим, хто приймає рішення.

12.Важлива роль інституту суду присяжних. Хоча присяжні були сприйняті і романо-германським правом, можна з упевненістю стверджувати, що саме цей інститут наклав свій відбиток на праві Англії і США.

§2. Основні етапи розвитку англійської правової системи

Вивченнясім’їзагальногоправатрадиційнопочинаєтьсязвивченняанглійськогоправа, оскількинавсіхправовихсистемах, щоналежать до цієї сім’ї, позначився вплив англійського права. Саме англійське право є тією правовою моделлю, яка сприймається протягом багатьох столітьдалекозамежамиАнглії. Окрімтого, зауважимо, щодоXVІІI ст. історія сім’ї загального права була виключно історією англійського права. Тому розвиток сім’ї загального права доцільно розглядати саме на прикладі історії англійського права.

Як зазначалось, особливістю права Англії є безперервність і наступність його розвитку. Чинне англійське право і його інститути ніколиневідривалисявідсвоїхісторичнихкоренівітрадицій, тожаналіз права при вирішенні конкретного питання тут завжди більше нагадує дослідження його історії.

ВісторіїстановленняірозвиткусучасногоправаАнгліїможнави-

окремити чотири основних етапи.

132

§ 2. Основні етапи розвитку англійської правової системи

Етап І: англійське право до норманського завоювання (до 1066 р.), або англосаксонський період

ПротягомкількохстолітьдонорманськогозавоюванняАнгліябула об’єднана англосаксонськими королями в якесь аморфне державне утворення, якенеможнабулоназватицентралізованим. Природно, що у цей період в Англії була відсутня централізована правова система. Правоцьогоперіодускладаєтьсялишезмісцевихзвичаївпатріархальниханглосаксонськихплемен, якімалилокальнийхарактертаістотно різнилися між собою. Місцеві суди у своїх рішеннях могли спиратися тільки на норми місцевих звичаїв і традицій.

Найвідомішіпам’яткистародавньоїанглійськоїправовоїсистеми— такзваніанглосаксонськіправди(зокрема, ПравдаЕтельберта(початок VII ст.), Правда Іне (кінець VII — початок VIII ст.), Правда Альфреда Великого (кінець ІХ ст.) — у більшості випадків обмежуються лише закріпленнямчизабезпеченнямвиконаннядавніхзвичаїв. Їмзовсімне відоме розмежування матеріального і процесуального права, цивільного і кримінального, приватного і публічного. Вони стосуються не всієї Англії, а тільки деяких її частин, і, скоріше, окремих племен і родів.

Можна сказати, що закони старої Англії передбачають існування багатьох незапам’ятно старих, незмінних звичаєвих правил, яких добровільно дотримувались і які не були створені якоюсь однією людиною та не могли бути нею змінені. Така впевненість ніколи не зникала в Англії і вона багато що пояснює в історії англійського права. Але з часом правові звичаї значно змінились і на більш пізніх етапах поступово трансформувалися в сучасне право Англії.

Етап ІІ: формування системи загального права завдяки діяльності королівських суддів (1066 р. — XIV ст.)

Праву цього періоду притаманні п’ять основних якостей: воно є королівським (створене за сприянням короля), судовим (створене судовоюпрактикою), загальним(єєдинимдлявсієїкраїни), процесуальним (пріоритет надано не матеріальному, а процесуальному праву) та публічним (основну увагу в той час надається публічному праву і майже повністю ігнорується приватне право)1.

1 Див.: Осакве, К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и Особенная части[Текст] : учеб.-практ. пособие/ К. Осакве. – 2-еизд., перераб. идоп. – М. : Дело, 2002. – С. 44.

133

Розділ 6. Загальна характеристика англо-американської правової сім’ї

Завершуєтьсяцейперіодпершоюкризоюсистемизагальногоправа, щопривеладопоявисутоанглійськогофеномену— правасправедливості1.

Етап ІІІ: реформування архаїчного загального права і перехід до сучасного права (XV ст. — середина XIX ст.)

Нацьомуетапінормизагальногоправапристосовуютьсядовимог Нового часу. У боротьбіміжправомсправедливостітазагальнимправом перемагає справедливість: у 1616 р. король Яків І наказав зберегти суди совісті, хоча суди загального права наполягали на тому, що робота судів совісті, які спиралися на право справедливості, підриває основу системи загального права і їх треба ліквідувати. Отже, норми права справедливості отримують перевагу у випадку їх суперечності нормам загального права. Наприкінці XVІІ — на початку XІХ ст. проводятьсяреформуваннятасистематизаціяправилправасправедливості, унаслідок чого право справедливості набуває формальних рис загального права, а суди совісті починають дотримуватися принципу прецедентного права. У XVIІІ ст. відносини між судами совісті і загального права нормалізуються.

Для ІІІ етапу характерне також зростання ролі статутів (законів Парламенту) як джерела права. У цей період остаточно визнається принцип правового суверенітету (верховенства) Парламенту, який полягає, зокрема, в тому, що Парламент має право видавати та скасовувати будь-які закони з будь-якого питання.

Етап IV: подальший розвиток системи загального права, набуття нею сучасних рис (середина XIX ст. — нинішні часи)

Для цього періоду характерні такі процеси:

–злиття загального права і права справедливості в єдину систему права, а також об’єднання судів совісті та судів загального права

вєдину судову систему (як наслідок судової реформи 1873–1875 рр.);

–втрата загальним правом статусу єдиного провідного джерела права;

–перенесення акценту з процесуального на матеріальне право;

–посилення ролі законодавства як основного джерела права;

–активна робота щодо очищення права від архаїчних, давно не діючих актів, і систематизації нормативних актів (так, з 1870 до 1934 р. парламент приймає 109 законів консолідації, які модернізують положення старих статутів) та серйозні намагання кодифікувати деякі

1 Детальніше про виникнення загального права див. § 3 цього розділу.

134

§ 2. Основні етапи розвитку англійської правової системи

сфери англійського права (які, однак, були невдалими). У 1965 р. для реалізації цих цілей створюється Комісія з правової реформи.

Суттєві наслідки мав для англійської правової системи вступ Великої Британії у 1972 р. до Європейських співтовариств. Як відомо, право ЄС, утворює самостійний правопорядок, обов’язковий як для держав-членів, такідляїхніхфізичнихтаюридичнихосіб. Прицьому європейське право стає складовою частиною системи англійського права, має вищу юридичну силу порівняно зі звичайним англійським правом, підлягає безпосередньому та обов’язковому застосуванню англійськими адміністративними і судовими органами. Природно, що це приводить до обмеження парламентського суверенітету.

Важливе значення для розвитку правової системи мало приєднання Великої Британії до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р. Дана Конвенція закріплює загальноєвропейський стандарт основних прав, дотримання якого вимагає зусиль з бокуВеликоїБританії. Дляінтеграціїцихстандартівванглійськеправоу1998 р. бувприйнятийАктпроправалюдини. ЗгіднозцимАктом англійські суди у міру можливості мають тлумачити англійські акти відповідно до інтерпретацій Європейського суду з прав людини. Акт вимагає від Уряду аналізувати всі запропоновані законопроекти на сумісність з Актом про права людини, а також дозволяє судам вищої інстанції зробити конституційну заяву про несумісність, якщо парламентський акт, з точки зору вищого суду, порушує Акт про права людини. ПрийняттяцьогоАктаєщеоднимсерйознимкрокомвобмеженні парламентського суверенітету.

Наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. відбувається так звана конституційнареволюціяуСполученомуКоролівстві. Уцічасивидаютьсяакти, щовизначаютьповноваженнянаціональнихзборівШотландії, Північної Ірландії та Уельсу (Акт про Шотландію 1998 р., Акт про Північну Ірландію 1998 р., Акт про управління Уельсом 1998 р.). На підставі Акта про Палату Лордів 1999 р. здійснюється реформування верхньої палати англійського парламенту. У цей період відбувається також реформа в галузі правосуддя. Набирають чинності Правила цивільногопроцесу1998 р., Актпрокримінальнийпроцес1997 р., Акт про кримінальнуюстицію2003 р., Акт про суди 2003 р. Відповідно до Актапроконституційнуреформу2005 р. судовіфункціїПалатилордів передаються новому судовому органу — Верховному Суду Великої Британії.

135

Розділ 6. Загальна характеристика англо-американської правової сім’ї

§3. Виникнення та реформування загального права

Запровадження централізованої системи правління на території всієї Англії, що було одним із важливих наслідків норманського завоювання, неминуче торкнулося й англійської правової системи. Норманам вдалося запровадити загальне для всієї території завойованої країниправо. Звідсиіпоширенаназваанглійськоїсистемиправа— за-

гальне право (common law).

Основна частина норм загального права склалася внаслідок самостійної нормотворчої діяльності англійських суддів. Коли королівські судді почали у другій половині XIІ ст. вирішувати спори, вони не знайшли формально встановлених норм, які вони могли б застосовувати. Парламенту ще не існувало; він виник лише у 1265 р. — через століття після того, як суди почали регулярно діяти.

За припущенням Г. Дж. Бермана, все законодавство перших чотирьох англонорманських королів з 1066 до 1154 р. могло бути вміщене на одній сторінці. Це пояснюється тим, що королі взагалі не вважали регулярне видання нових законів одним із своїх обов’язків. У таких умовах судді були вимушені самостійно встановлювати норми, виходячи з того, що ці правила поведінки відповідають давно існуючим звичаям суспільства. Тому розгляд розвитку англійського права є неможливим без паралельного дослідження діяльності судів.

Природно, щодлязапровадженнязагальноїдлявсієїкраїниправової системи необхідно було створити систему централізованих судів, підзвітних лише королю. Першим головним королівським судом, заснованим як противага місцевим судам, була Королівська рада (Сuriа Regis). Цей орган існував як вище казначейство країни, наділене до того ж судовими функціями.

У XII–XIII ст. у системі королівських судів з’явилася низка нових судових органів:

1)судказначейства(Court of Exchequer), якийспочаткубуводним ізпідрозділівКоролівськоїрадиізаймавсяподаткамиізборами. Згодом цей судовий орган почав вирішувати спори фінансового характеру і податкові справи;

2)суд ассизів (Court of Assize), що розглядав справи у виїзних засіданнях. Країнабуларозподіленанарайони, якіназивалисяокругами. Судді, переміщаючись по цих округах, проводили засідання суду в

136

§ 3. Виникнення та реформування загального права

кожномумістіокругу. Зчасомцісудизаймалисявиключнокримінальними справами;

3)судзагальнихпозовів(Court of Common Pleas), якийбувстворений длявирішення в основномуспорів майнового характеруміжприватнимиособами. Цебулисправи, щонезачіпалиінтересівмонархіїімонарха (в основному це були суперечки про земельні володіння);

4)суд королівської лави (Court of King’s Bench) був створений як орган із розгляду публічних справ і питань, що стосувалися інтересів держави. Засідання цього суду проходили в присутності і під головуванням короля.

Розглядаючисудовусистемувранньофеодальнийперіод, слідвраховувати, що в Англії існували ще кілька видів судів, які не належали до королівських: канонічні (церковні) суди, місцеві суди громади, суди барона (феодала), суди міст, морські суди тощо.

Спочатку судді королівського суду супроводжували короля, коли він об’їжджав свої володіння. На місцях королівські чиновники за дорученням короля розглядали скарги, з якими до короля зверталися місцеві жителі. Згодом судді самостійно направлялися з об’їздами по всій країні для здійснення правосуддя. Оскільки в кожній місцевості діяли свої звичаї і традиції, судді змушені були їх враховувати і застосовувати. Багато в чому цьому сприяла поширена на той час практика запрошення до суду місцевих жителів — присяжних засідателів. За часівГенріхаІІ(другаполовинаXIІст.) судприсяжнихстаєпостійним інститутом у цивільних та кримінальних справах.

Аналізсудовоїпрактикисвідчить, щосередджерелправовихнорм

вАнглії до XIV ст. переважав правовий звичай. Наприклад, у суді за-

гальнихпозовіввідповідачмігзаявити, щонормизагальногоправадо нього не можуть бути застосовані, тому що його справа підлягає вирішенню на підставі тих звичаїв, що діють у тому селі, мешканцем якого він є. У такому випадку, наприклад, достатньо було надати суду свідчення, зокрема місцевих жителів, що підтверджують існування певного місцевого звичаю, щоб норма загального права була відхилена у даній справі.

Перші ґрунтовні викладення загального права були здійснені суддею Гленвілом наприкінці XIІ ст. у трактаті «Про закони та звичаї королівства Англії» та суддею Бректоном у першій половині XIІІ ст. у трактаті «Про закони та звичаї Англії». Вони аналізують норми, які можуть застосовуватись у центральних королівських судах у резиден-

137

Розділ 6. Загальна характеристика англо-американської правової сім’ї

ції Короля — Вестмінстері, і фактично визнають, що звичай був для загального права одним із джерел правотворчості. Тому не випадково, щоутойчасвАнгліїбулопоширенимвизначеннязагальногоправаяк загального звичаю королівства.

Загальне право в Англії починає витісняти звичай тільки у XIV ст.

Процесузамінизвичаївзагальнимправом, звичайно, багатовчомусприялипрофесіоналізаціяюридичноїдіяльностівкраїнііформуванняособливихпрофесійнихкорпораційюристів. Якужезазначалося, юрисдикція королівськихсудівпоширюваласянатериторіювсієїкраїни, асуддібули членами королівського двору і традиційно селилися в одному кварталі Лондону. Вонималиможливістьтісноспілкуватисяодинзоднимімимоволі порівнювати рішення, прийняті ними за схожими справами, але на підставі різних місцевих правових звичаїв. Так з’являлися загальні позиціїіпогляди, якібуливираженнямїхньоїпрофесійноїдумки.

Виникнувши як «суддівське право», загальне право, таким чином, спочатку протиставлялося місцевим правовим звичаям. Як образно зауважуєЕ. Дженкс, королівськісуддіпрагнулискроїтизрізноманітних звичаївсвоєїкраїниєдинуодежину, асаме— загальнеправо, якебуло б за міркою для всієї нації.

УжевXIII ст. англійськісуддіпочинаютьзвертатисядопопередніх судових рішень. Королівські судді, виробляючи свій підхід до справ, а тимсамимстворюючинормативниймасивзагальногоправаякєдиної національної системи, прагнули не суперечити власним рішенням, прийнятим раніше. При цьому судова практика розвивається не на основі застосування до конкретних фактів і обставин абстрактних законоположень, що доведені судам зверху, з центру, а за принципом аналогії. Згіднозцимпринципомсправи, заснованінасхожихфактах, повинні вирішуватися судами схожим чином. На допомогу суддям з 1282 р. в Англії починають щорічно видаватися спеціальні збірники судових рішень — так звані щорічники (year books). Вони були покликані систематизувати прецеденти і тим самим полегшити аналіз і узагальнення судової практики у країні.

Характерною рисою початкового періоду розвитку англійського загального права є домінування процесуального права над матеріаль-

ним правом. Іншими словами, для англійців споконвічно більше значення мала процедура звернення до суду, ніж суть справи. Таку особливість можна пояснити тим, що приватні особи повинні були отримати дозвіл короля на звернення до його, королівського, суду. Щоб

138

§ 3. Виникнення та реформування загального права

упорядкувати цю практику, вводиться система надання особливих документів— наказівсуду, якінадавалиправопочатисудовупроцедуру. Наказ суду (writ) — це припис, наданий королем, у якому стисло викладалася суть позову й надавалося доручення судовому чиновнику, судді або керівникові суду порушити справу за даною конкретною справою і заслухати її у присутності сторін.

Видачу наказів суду здійснювала Служба наказів канцелярії під управлінням королівського лорд-канцлера. Отже, історично повноваження англійських судів формувалися в міру розвитку судової діяльності через систему наказів під тиском безпосередніх звернень до королівського суду.

Захарактероміприродоюсистемасудовихнаказівбуладозвільною системою, за якої вирішення процесуальних питань судового захисту передувало формуванню норм матеріального права, згідно з якими судові спори вже розглядалися по суті. Тобто, щоб одержати судовий захист свого права, спочатку необхідно було отримати формальний дозвіл на звернення до суду.

Якщо спочатку королівські накази видавалися суду лише у виняткових випадках, то пізніше список позовів, що могли бути розглянуті всуді, розширювався. Буврозробленийспеціальнийстандартнийперелік найбільш типових звернень, з якими доводилося мати справу на практиці. Цейсписокдіставназву«позовнийформуляр», або«регістр наказів», ірозглядавсяяксвоєріднаенциклопедіязагальногоправа. За невеликуплатуканцеляріямоглавигадатиновуформунаказу, непередбачену в зазначеному переліку. Так розширювався загальний список і одночасно збагачувалися норми матеріального загального права.

Наприкінці XII ст. лорд-канцлер використовував уже близько 75 стандартних приписів, форма яких була відпрацьована до дрібниць, у них потрібно було лише внести імена й адреси сторін. Спочатку накази судам видавалися досить вільно. Однак потім перелік наказів суду оновлювати припинили (так, у 1285 р. був прийнятий другий Вестмінстерськийстатут, згіднозякимновіпервіснінаказимоглистворюватись тільки за згодою парламенту, а лорд-канцлер міг самостійно випускати лише такі нові накази, які були схожі на вже існуючі).

Починаючи з XV ст. англійське загальне право піддається реформуванню. Як відомо з історії, у ці часи в Англії відбуваються великі соціально-економічні зміни. Виникає потреба в тому, щоб суди йшли назустрічновимпотребамнаселення. Уцейчасувиробничійтаіншій

139

Розділ 6. Загальна характеристика англо-американської правової сім’ї

економічній діяльності з’являється нова, невідома раніше форма відносин — контракти. Виникають нові різновиди деліктів і злочинів. Юридичнаформа(системасудовихнаказів) сталагальмуватирозвиток права і правових відносин.

Найсуттєвішими недоліками загального права були:

–надзвичайна суворість і негнучкість його норм;

–визнання лише єдиної санкції в цивільному праві — грошової компенсації;

–відсутність засобів забезпечення явки свідків до суду;

–повільність і дорожнеча судової процедури;

–безліч нарікань на адресу системи наказів суду, що перешкоджала демократизації суду і не враховувала потреби правового розвитку країни.

Для того щоб загальне право продовжувало залишатися в гармонії

зумовами життя, що змінилися, необхідна була правова реформа, яка не тільки б змінила практику судів, але і дозволила їм упровадити нові правові норми і рішення, невідомі колишньому праву.

Однак природа загального права є такою, що воно практично не піддається переробці за замовленням. Загальне право прямо не залежить ані від політичної волі Парламенту, ані від влади Корони, ані від побажань населення. Не могли позбутися цих недоліків і самі суди, оскільки в силу існуючої на той час доктрини визнана судом норма загального права не могла бути відкликана (переглянута, скасована).

Але вихід все ж таки було знайдено, хоча й не відразу. Видатний історик англійського права Г. Мейн виокремлює три інструменти, що зіграли найбільш серйозну роль у реформі архаїчних норм загального праваіустановленнісучасноїправовоїсистемиАнглії: юридичніфік-

ції, право справедливості та закони.

1. ЮридичніфікціївиникливепохуСередньовіччяякприйом, що дозволяє оминути право під виглядом суворого дотримання його приписів. Юридичніфікціїуправідозволяютьсвідомоприйматизареально існуючі такі дії або події, яких насправді не було, немає або не могло бути.

Історично використання юридичних фікцій в англійському праві мало на меті:

1) пом’якшенняжорстокостінормсередньовічногокримінального права. Останнє, як відомо, передбачало страту для осіб, визнаних винними у здійсненні будь-якого тяжкого злочину (фелонії).

140