ДРЕ ( конспект лекцій)

зниження ефективності виробництва, якості товарів, звуження їх асортименту;

виникнення постійного товарного дефіциту;

породження бюрократизму, корупції.

Найбільшого розповсюдження у системі макроекономічного планування набуло індикативне планування. Індикативне планування характерне для змішаної економіки. Цей вид планування – адекватна ринковим відносинам форма макроекономічного планування, головною відмітною особливістю якої є рекомендаційний характер показників, що розробляються на державному рівні.

Основою індикативного планування є ретроспективний аналіз економічного і соціального стану держави та прогнозів його розвитку, в тому числі масштабів, темпів, структури виробництва, кон’юнктури ринку, та інших показників. На базі цих розробок і розрахунків формують перспективні цілі і пріоритети соціально-економічного розвитку, а також відповідну державну політику (податкову, фінансову, цінову, екологічну) з урахуванням визнаних законом прав і повноважень державних органів.

Призначення індикативного планування полягає у визначенні пріоритетів розвитку національної економіки, постановці цілей, створенні умов, що спонукають суб’єктів господарювання до виконання поставлених цілей.

Завдання індикативних планів мають рекомендаційний характер

(обов’язкові вони тільки для державних підприємств). Показники індикативного плану виражають головні напрямки економічного і соціального розвитку, вони є орієнтирами, досягнення яких державні органи повинні домагатися шляхом застосування різних стимулюючих заходів і економічних важелів.

Вищесказане не означає, що в умовах ринкової економіки взагалі немає місця директивному плануванню. У ситуаціях, коли ринкова економіка знаходиться в стані глибокої економічної кризи, вихід з неї, як показує практика, неможливий без використання елементів директивного планування.

Це підтверджує досвід багатьох держав, економіка яких знаходилася в

51

кризисному стані і виводилася з такого стану із застосуванням елементів директивного планування.

Правовою основою індикативного планування в Україні є прийнятий

23.03.2000 року Закон України «Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України».

Процес планування представляє собою розрахунок, що дозволяє максимально точно, а, отже, науково обґрунтовано передбачити стан соціально-

економічної системи у майбутньому періоді. Результатом такого розрахунку є і державний індикативний план.

Починаючи з 2001 року, державний індикативний план отримав назву

«Державна програма економічного і соціального розвитку України».

У статті 2 ЗУ «Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України» визначено, що програма економічного і соціального розвитку України – це документ, у якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби і шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне вирішення проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни в економічній та соціальній сферах.

Завданнями індикативного плану зазначені:

♦визначення основних орієнтирів, що характеризують масштаби,

пропорції і кінцеву мету розвитку суспільного виробництва;

♦спрямування і координування рішень, які прийматимуться самостійно на підприємствах і підприємцями.

Показники індикативного плану носять рекомендаційно-орієнтовний характер. Вони не є адресними (а тим більше примусовими), вони лише інформують громадськість і ділові кола про передбачувану спільну картину стану економіки в майбутньому періоді, про потенційний попит, стан справ у суміжних галузях, стан ринку.

52

В Україні досвід розробки індикативних планів на державному рівні не настільки великий, як в інших країнах з ринковою економікою. Відомо,

наприклад, що у Франції і в Японії загальнонаціональні індикативні плани економічного розвитку складаються протягом всього післявоєнного періоду і їм надається велике значення в процесі управління економікою.

Розробка індикативних планів базується на певній методології, яка являє собою сукупність методологічних принципів (правил), що покладені в основу розробки індикативних планів, а також методів, що використовуються при цьому.

Основними методологічними принципами індикативного планування є:

аналіз вихідного рівня соціально-економічного розвитку країни; науковості;

об’єктивності; вивчення попиту та орієнтації на його задоволення; врахування наявних можливостей; пріоритетності; комплексності; пропорційності розвитку; економічної ефективності; гласності.

Індикативні плани класифікують за різними ознаками:

І. Залежно від масштабу соціально-економічної системи:

-програми соціально-економічного розвитку країни (тобто плани в масштабах держави), у яких об’єктом виступає національне господарство країни у цілому. Прикладом може бути державна програма економічного і соціального розвитку України на 2012 рік;

-програми економічного і соціального розвитку регіонів

(територіальні плани), об’єктом яких виступає відповідна адміністративно-

територіальна одиниця держави. Іншими словами, це плани соціально-

економічного розвитку окремої території країни – області, АРК, міста, району області. Наприклад, програма економічного і соціального розвитку Одеської області на 2012 рік);

- програми розвитку сфер та галузей національної економіки (галузеві плани), об’єктом яких виступають окремі сфери економічної діяльності та їх

галузі.

53

ІІ. Залежно від горизонту планування, тобто календарного періоду часу розрізняють поточні та перспективні плани.

Поточні плани розробляються на наступний календарний рік, тобто строком на один рік, тому їх називають короткостроковими.

Плани, що розробляються строком більше, ніж на рік, називаються

перспективними. У свою чергу вони поділяються на середньострокові та довгострокові. Середньострокові розробляються строком на 2-5 роки (це тактичні плани), а довгострокові – на період більший ніж 5 років

(стратегічні плани).

ІІІ. Залежно від об’єкта розрізняють: економічні, соціальні, науково-

технічні, екологічні, інвестиційні плани.

За змістом індикативний план – це документ, що містить систему взаємопов’язаних економічних показників та завдань, які згруповані у відповідні розділи.

Економічний показник – це вимірник того чи іншого економічного явища або процесу, він має три невід'ємні характеристики:

-назва, яка відображає суть явища або процесу, що вимірюється.

Наприклад, показник валовий внутрішній продукт (ВВП) –

відображає сукупну вартість кінцевого споживання товарів і послуг,

що вироблені за рік в обох сферах економіки в межах території держави незалежно від національної приналежності постачальників економічних ресурсів;

-одиниця виміру – абсолютна чи відносна одиниця, що відповідна суті явища або процесу, що характеризується. Так, одиницею виміру ВВП є гривня (грн.).

-числове значення – це кількісна оцінка показника. Наприклад, ВВП

як вартісний вимірник, складає 863 млрд. грн..

Показники індикативного плану класифікують за різними ознаками. Так,

залежно від суті явища чи процесу, що вимірюється, розрізняють кількісні та

якісні показники.

54

Кількісні – характеризують масштаби розвитку економіки (обсяг ВНП, валовий збір зерна тощо), а якісні – ефективність використання ресурсів, що

використовуються, як у цілому, так і за окремими їх видами.

Залежно від одиниць виміру показники можуть бути абсолютними

(вартісні та натуральні) та відносними (вимірюються у процентах, коефіцієнтах).

Індикативний план містить як рекомендаційні показники, так і директивні

– обов’язкові до виконання, кількість яких зведена до мінімуму. Сьогодні це державне замовлення, соціально-економічні норми та нормативи, ліміти. Всі

інші показники носять рекомендаційний характер.

Як відмічалося раніше, всі показники та завдання індикативного плану групуються у відповідні розділи, утворюючи тим самим певну структуру індикативного плану. Слід відмітити, що структура плану і, відповідно, кількість його розділів не є постійною. Це обумовлене зміною пріоритетів та

цілей, що постають перед національною економікою.

Розробка Державної програми економічного та соціального розвитку країни – досить трудомісткий процес, який займає чимало часу. Процедура цього процесу затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26

квітня 2003 року № 621.

Відповідальними за розробку програм економічного і соціального

розвитку та торгівлі України. На нього покладена функція координації процесу розробки плану. Разом з ним у розробці державної програми економічного і соціального розвитку країни беруть участь міністерство фінансів, міністерство праці, державний комітет статистики, антимонопольний комітет, фонд державного майна, інші міністерства та відомства. Залучаються до розробки програми також органи місцевої влади, науково-дослідні заклади;

обласних програм – обласні державні адміністрації, у складі яких відповідною функцією наділено управління економіки;

55

міських програм – виконавчі комітети міських Рад народних депутатів, у складі яких цю функцію виконують управління економіки;

програм економічного і соціального розвитку районів області – районні державні адміністраціями, у складі яких цю функцію виконують управління економіки;

програм розвитку сфер економічної діяльності та їх галузей – відповідні міністерства, у складі яких цю функцію виконують департаменти економіки.

3.4. Методи індикативного планування

Метод індикативного планування – конкретний спосіб чи прийом розрахунку того або іншого показника індикативного плану. Різноманіття показників індикативного плану диктує необхідність використання різних методів їх розрахунку, які утворюють певну систему, тобто впорядковану сукупність взаємопов’язаних прийомів розрахунку показників. Існують такі методи планування:

балансовий метод;

нормативний метод;

метод факторів;

методи експертних оцінок;

метод системного аналізу;

економіко-статистичні методи, серед яких найбільш поширені метод екстраполяції та метод кореляційно-регресивного аналізу;

економіко-математичні методи.

Одним з провідних методів індикативного планування є балансовий метод. Його сутність полягає в ув'язці потреб потенційних споживачів з ресурсами, які можна отримати для їх задоволення від усіх потенційних постачальників. Метою застосування даного методу є виявлення пропорцій і

56

диспропорцій в економіці, розробка рекомендацій з ліквідації виявлених диспропорцій та забезпечення збалансованого розвитку економіки.

Балансовий метод використовується для розрахунку кількісних показників індикативного плану. Інструментом балансового методу є баланс,

розробка якого потребує використання нормативного методу.

Сутність нормативного методу полягає у використанні системи норм і нормативів, за допомогою яких визначають потреби в продукції (послугах).

Окрім цього, норми і нормативи виконують у плануванні контрольну функцію;

завдяки ним контролюється ефективність виробництва, екологічна ситуація,

регулюються взаємини між товаровиробниками і державою, регіонами і державою.

Нормативний метод використовується при розрахунках як якісних показників індикативного плану, так і кількісних.

Метод факторів широко застосовується при розрахунку якісних показників. Його суть полягає у визначенні впливу різноманітних факторів на процес чи явище, що передбачається. Для цього визначається форма і ступінь залежності фактора-функції (явища чи процесу) від факторів-аргументів.

Метод системного аналізу використовується для вивчення економічної ситуації, що склалася в національному господарстві у минулому, сьогодні і яка очікується у майбутньому з урахуванням різних варіантів розвитку.

Економіко-статистичні методи застосовують для розрахунку як якісних,

так і кількісних показників. Досить широко при розробці програм економічного і соціального розвитку використовується метод екстраполяції, заснований на дослідженні явища в минулому періоді та перенесенні закономірностей його розвитку на майбутній період.

Суть методу експертних оцінок полягає в проведенні експертами аналізу проблеми з кількісною оцінкою їх думки і математичною обробкою отриманих результатів. Думка експерта – це результат уявного аналізу і узагальнення процесів на підставі власного досвіду, кваліфікації та інтуїції. Підсумкове рішення експертів приймається як вирішення проблеми. Серед методів

57

експертних оцінок виділяють: метод експертних комісій, індивідуальну експертну оцінку, кількісну експертну оцінку тощо.

Економіко-математичні методи, що використовуються в плануванні,

побудовані на принципі оптимізації, тобто вибору плану з найбільшим економічним ефектом. Вибрати найефективніший варіант дають можливість методи математичного програмування.

Балансовий метод індикативного планування

Балансовий метод планування отримав свою назву від латинського слова

«balans» (баланс), що у перекладі означає рівновага. За своєю сутністю метод полягає в ув’язці потреб (П) та ресурсів (Р), необхідних для задоволення цих потреб. Оскільки завжди має місце нерівність типу П>Р, то приведення їх до відповідності один одному (тобто, П=Р) – це завжди компроміс між тим, що нам потрібне, та тим, що ми здатні отримати. Своє втілення балансовий метод планування знаходить у документі, що зветься «Баланс».

Баланс – це документ, що має певний зміст і затверджену форму. Це таблиця, де одна частина, що характеризує ресурси за всіма джерелами їх надходження, дорівнює другій частині, що характеризує розподіл ресурсів за всіма напрямками їх використання. Зазвичай баланси мають вигляд двосторонньої таблиці, але існують такі, де дві частини таблиці поділяються на верхню та нижню.

Віндикативному плануванні використовуються три групи балансів:

♦матеріальні баланси – відображають потреби у матеріальних ресурсах та джерела їх отримання (наприклад, баланси засобів виробництва, предметів споживання, природних ресурсів, сировини, обладнання, цукру, прокату чорних металів та інші);

♦трудові баланси, що дозоляють характеризувати трудові пропорції та відображають формування, розподіл та використання трудових ресурсів.

Головне їх призначення полягає в узгодженні наявних трудових ресурсів з

58

потребою в них. У практиці індикативного планування використовуються зведений баланс трудових ресурсів та баланси ринку праці;

♦ фінансові баланси – характеризують співвідношення між потребою у фінансових ресурсах та джерелами їх покриття (наприклад, баланс доходів та видатків країни (державний бюджет), баланси грошових доходів та видатків населення).

Найбільшу групу складають матеріальні баланси, які у своїй більшості розробляються в натуральному виразі. Але існують матеріальні баланси і у грошовому вимірі, наприклад, баланс устаткування. Баланси цієї групи класифікуються за різними ознаками. У їх складі виділяють: однопродуктові та багатопродуктові; народногосподарські, галузеві та територіальні баланси.

Баланси можуть бути звітними (які складені за результатами періоду, що є завершеним) і плановими або розрахунковими (які складаються на майбутній період).

Матеріальний баланс складається за формою, що наведена у табл. 3.2.

Послідовність розробки розрахункового матеріального балансу

Розробка матеріального балансу починається з частини «Розподіл»,

оскільки тут фіксуються потреби всіх потенційних споживачів матеріального ресурсу, а саме: галузей національного господарства, населення, держави,

інших держав.

Виробничі потреби в ресурсі зафіксовані у перших двох статтях частини

«Використання».

Стаття «Виробничо-експлуатаційні потреби» (ВЕП) відображає потреби у ресурсі галузей національного господарства, що його споживають для виробництва продукції (робіт, послуг). Визначається вона нормативним методом за формулою:

59

де Q вир-ва – обсяг продукції, що виробляється і-ю галуззю за допомогою даного ресурсу;

N – норма витрати даного ресурсу на виробництво одиниці продукції і-ї галузі; n – кількість галузей, що споживають даний ресурс для виробництва продукції.

Таблиця 3.2

Матеріальний баланс ____________, (од. вим.)

Стаття «Капітальне будівництво» відображає потреби у ресурсі галузі капітального будівництва і визначається нормативним методом за формулою:

де Qбмр – обсяг будівельно-монтажних робіт і-го виду, для виконання яких потрібний даний ресурс;

N – норма витрати даного ресурсу на виконання одиниці і-го виду робіт.

60