мистецтво

Показ – це наочне пояснення, як діяти далі. Показуючи, вихователь звертає увагу дітей на послідовність виконання, на спосіб нанесення мазків, ліній, дуг, на їх розміщення. Показуючи прийоми зображення треба у помірному темпі, не поспішаючи. Коли на очах у дітей вихователь просто і зрозуміло для них малює візерунок, у них з’являється впевненість у своїх силах і бажання якомога краще виконати завдання.

На різних заняттях з декоративних видів діяльності показ може бути повним або частковим. Повний показ застосовується в тих випадках, коли дітям невідомий весь процес зображення. Внаслідок повного показу на очах у дітей створюється образ тієї роботи, яку вони будуть виконувати. Повний показ найчастіше використовується в середній групі.

Частковий показ застосовується тоді, коли деякі прийоми зображення візерунка дітям уже відомі, а окремі з них ще погано засвоєні.

Наочні прийоми навчання завжди поєднуються на заняттях з словесними.

На заняттях з декоративного малювання можуть бути використані такі словесні прийоми: запитання, пояснення, вказівка, оцінка і заохочення.

Пояснюючи вихователь називає спосіб виконання декоративного візерунка, підкреслює, чому треба робити так, а не інакше. Крім пояснення, ефективним словесним прийомом є запитання. Цей прийом використовується на початку заняття і в кінці. За допомогою запитань вихователь активізує дітей, дає можливість дітям подумати і пригадати, що вони знають про ті чи інші види декоративного мистецтва, які розглядали раніше.

Правильно поставлені запитання привертають увагу дітей, викликають інтерес, встановлюють зв’язок між досвідом дитини і змістом даного заняття.

Вказівка як методичний прийом використовується в усіх вікових групах, зокрема в середній. Вона може бути різною на різних заняттях. Найчастіше цей методичний прийом вихователь використовує тоді, коли помічає, що більшість дітей допускають одну і ту ж помилку і за допомогою вказівки допомагає виправити недолік: «Візерунки спочатку треба викласти». «Спочатку намалюйте серединки квітів по кутах «хустки», а потім починайте малювати пелюстки».

В кінці заняття важливим методичним прийомом є оцінка. Оцінка декоративних робіт дається в усіх вікових групах. У середній оцінка дається диференційовано, залежно від якості виконання. Критерієм оцінки на будь-якому занятті є виконання програмового матеріалу. До аналізу робіт залучаються і діти. Вихователь виставляє кращі дитячі малюнки, проте оцінювати треба працю і тих дітей, роботи яких не виставлялись.

Щоб посилити інтерес до роботи, окремі заняття проводяться в ігровій формі. Використовує вихователь на заняттях художнє слово. Короткі віршики, образні вислови під час малювання. «Дощик, дощик, крап, крап, крап, мокрі доріжки», - говорить вихователь, малюючи візерунок з прямих ліній і крапок. Короткі, влучні слова підсилюють образ і сприяють створенню потрібного ритму в рухах рук.

Залежно від типу занять наочні, словесні та ігрові прийоми навчання використовуються по-різному. Образотворче мистецтво визначає три типи занять в середній групі:

І тип – заняття, на яких даються нові знання, а також формуються нові навички та уміння.

ІІ тип – заняття на закріплення раніше набутих знань і умінь.

ІІІ тип – заняття на самостійне застосування дітьми набутих знань, умінь і навичок.

На заняттях першого типу вихователь використовує натуру або зразок для наслідування, показує способи зображення, дає пояснення, ставить запитання.

На заняттях другого типу – використовує натуру, кілька зразків, частковий показ, пояснення, запитання, художнє слово, ігрові прийоми.

Основними прийомами на заняттях будуть запитання, вказівки, нагадування. За допомогою запитань вихователь дізнається про задуми дітей, про способи реалізації цих задумів тощо.

Словесні прийоми навчання – вказівка, оцінка, заохочення використовуються на заняттях усіх трьох типів.

І так використовуючи різноманітні методи, вихователь формує у дітей стійкий інтерес до зображувальної діяльності, підводить їх до передачі виразного образу за допомогою різноманітних зображувальних засобів. Методика занять по зображувальній діяльності в середній групі характеризується великою направленістю на розвиток у дітей самостійності.

№ 7 розкрийте завдання, зміст і методику навчання ліплення в дошкільному навчальному закладі.

Ліплення — це вид образотворчої діяльності, в якому дитина за допомогою м'яких зображувальних матеріалів (глини, пластиліну, пластику, легомаси, тіста для ліпки та ін.) створює об'ємні образи повної або часткової тривимірності, що мають висоту, ширину, товщину.

Ліплення як вид дитячої художньої діяльності спрямоване на розвиток перцептивної сфери дитини, уявлень про форму, будову, пропорції, динаміку і пластику предметів, реалізацію її природної потреби в самостійній, ініціативній, творчій активності, задоволенні особистих інтересів у спілкуванні, грі, пізнанні скульптури як цікавої сфери людської культури.

Технічно ліплення швидше засвоюється дітьми, ніж малювання або аплікація, завдяки пластичності матеріалу, об'ємності форм. Предметом розвитку може стати вдосконалення перцептивної діяльності та візуально-рухової координації, вкрай необхідної для створення пластичних образів скульптури.

Навчання дітей аплікації сприяє розумовому, моральному, естетичному і фізичному вихованню дошкільників.

Одна з головних задач навчанню ліплення – оволодіння технічними прийомами роботи з різноманітними матеріалами (глина, віск, пластилін тощо).

Методика навчання.

В дошкільному закладі на заняттях з образотворчої діяльності використовуються різноманітні методі і прийоми – наочні, практичні, словесні та ігрові.

Особливості методики проведення занять з предметного ліплення в різних вікових групах. Організація обстеження предметів, іграшок, скульптури малих форм, предметів декоративно-прикладного мистецтва з орієнтацією на ті властивості, які передаються в ліпленні. Організація дидактичних ігор з метою вивчення особливостей, форм предметів. Показ способів і прийомів ліплення з опорою на досвід дітей. Роль словесних прийомів (пояснень, запитань, бесід, художнього слова) навчання ліпленню дітей різних вікових груп. Ігорові ситуації та ігри-вправи в навчанні дітей ліпленню.

Етапи формування здібностей до образотворчої діяльності. Виявлення здібностей у дітей і правильний їх розвиток - одне з найважливіших педагогічних завдань. І вирішуватися воно повинне з урахуванням віку дітей, психічного розвитку, умов виховання та інших чинників. Розвиток здібностей у дітей до образотворчого мистецтва тільки тоді принесе свої плоди, коли навчання малюванню й іншим видам здійснюється педагогом планомірно і систематично. Інакше це розвиток піде випадковими шляхами, і образотворчі здібності дитини можуть залишитися в зачатті стані. Розвиток здатності зображення в першу чергу залежить від виховання спостережливості, уміння бачити особливості навколишніх предметів, порівнювати їх, виділяти характерне. При цьому не можна не враховувати вік дітей і, отже, вимагати складного сюжетної побудови від 3-4 річного малюка, якщо навіть розпочати навчання дуже рано. Його мислення не досягло ще потрібного рівня для вирішення такого завдання, яку старший дошкільник при відповідному навчанні вирішить легко. Але відомо, що діти одного віку можуть перебувати на різних щаблях розвитку. Це залежить і від виховання і від загального розвитку дитини. Педагог не повинен про це забувати, тому що індивідуальний підхід до дитини - одна з головних умов успішного виховання і навчання. Педагогіка розглядає розвиток дитини не як простий кількісний процес зростання, а як якісні зміни його фізичних і психічних особливостей під впливом дії навколишнього світу, в першу чергу виховання і навчання. Доізобразітельний період у розвитку здібностей. Перший етап у розвитку художніх здібностей дітей починається з того моменту, коли до рук дитини вперше потрапляє образотворчий матеріал - папір, олівець, крейда, кубики. У педагогічній літературі цей період носить назву «доізобразітельний» тому що тут ще немає зображення предмета і навіть немає задуму і бажання що - то зобразити. Цей період відіграє велику роль у подальшому розвитку образотворчих здібностей. Дитина знайомиться з властивостями матеріалів, опановує різноманітними рухами руки, необхідними для створення образотворчих форм. Якщо матеріал потрапив вперше в руки дітей 5-6 років і 2-3 років, то звичайно, у старших хлопців швидше виникає задум, тому що досвіду у них в пізнанні навколишнього світу більше. Самостійно деякі діти можуть оволодіти всіма доступними їм рухами і потрібними формами. Вихователь повинен вести дитину від мимовільних рухів до обмеження їх, до зорового контролю, до різноманітності форм руху, потім до усвідомленого використання набутого досвіду в малюнку. Це свідчить про подальший розвиток здібностей. Діти шляхом асоціацій навчаються знаходити схожість в найпростіших формах і лініях з будь - яким предметом. Такі асоціації можуть виникнути у них мимоволі, коли хто-небудь з хлопців помічає, що його штрих або безформна маса, глини нагадує знайомий предмет. Зазвичай асоціації у дитини нестійкі: в одному й тому ж малюнку він може побачити різні предмети. Асоціації допомагають перейти до роботи за задумом. Одним із шляхів такого переходу є побудова тієї форми, яка вийшла в нього випадково. Довідавшись, у накреслених лініях який-небудь предмет, дитина свідомо малює ще раз, бажаючи знову зобразити його. Такий малюнок починає говорити про новий, більш високому етапі у розвитку образотворчих здібностей, тому що він з'явився в результаті задуму. Іноді може бути не повне повторення всього зображення, а додавання до асоційованої формі будь - яких деталей: рук, ніг, очей - людині, коліс - машині і т.п. Велика роль у цьому процесі належить вихователю, який, задаючи питання, допомагає дитині створити зображення, наприклад: «Що ти намалював? Який гарний круглий м'ячик! Намалюй ще такий самий »[30, C. 24].

,