Інтегративні методи психосинтезу особистості

РОЗДІЛ 4

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МЕТОДУКОРЕКЦІЙНОЇ СУГЕСТІЇ

Дослідження природи трансу та гіпнологічних реакцій

Починаючи з 60-х років минулого століття у гіпнології почали використувувати стандартні засоби вимірювання ефективності гіпнотичного впливу та введення в транс. Зокрема, фахівцями було розроблено надійні стандартизовані інструменти для використання цього вимірювання індивідуально та в групі пацієнтів (клієнтів). В цей же період почали застосовувати електроенцефалограму (ЕЕГ) як один із перших наукових засобів перевірки гіпнологічного методу. Спочатку подібні дослідження гіпнозу за допомогою ЕЕГ були спрямовані на виявлення кореляцій між показниками електрокортикографії та рівнем трансу, а також індивідуальними відмінностями в реакціях на перебування у трансовому стані. Концепція електрокортикографічної кореляції привернула увагу сучасних дослідників у галузі терапії зворотного неврологічного зв’язку,в якій використовується безліч гіпноінструкцій (протоколів, директив), розроблених для індивідуальної модифікації мозкових хвиль (ЕЕГ-частот).

В останніх дослідженнях було апробовано інтеграцію технології бінауральних звукових тонів з ЕЕГ-частотними показниками реакцій, які можуть свідчити або про тілесне розслаблення, або про активність. Результати цих досліджень підтвердили ефективність модифікації мозкових хвиль з метою оптимізації процесів навчання (пам’яті, уваги), покращення сну, швидкого розслаблення та здійснення контролю над рівнем стресу (Atwater, 1997) [12]. Саме так виникла можливість застосовувати в практиці психосинтезу так званий бінауральний ефект в поєднанні з вербальними сугестіями з метою уведення клієнта в трансовий стан [13].

У минулому дослідники досить часто розглядали гіпнотерапію як теоретичний суб’єктдомінування над двома протилежними напрямами:

71

ІНТЕГРАТИВНІ МЕТОДИ

ПСИХОСИНТЕЗУ ОСОБИСТОСТІ

медичним та соціально-психологічним. Лікарі-психіатри доводили, що за допомогою гіпнозу вони уводять пацієнтів в унікальний змінений стан свідомості, а прихильники соціально-психологічної еліти вважали, що викликаний внаслідок гіпнозу стан не є унікальним в плані фізіології.

Упостмесмеричний період (кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст.) феномен трансу James Braid пояснював психофізіологічними та нейрофізіологічними моделями (Cohen, 1982) [14, с. 92]. Саме J. Braid був автором термінів «гіпноз» та «нейрогіпнологія», які відповідають вище названим моделям [15, с. 27].

Упрацях, датованих ХІХ століттям, лікарі John Elliotson та James Esdaile висвітлили результати дослідження хірургічної анестезії, які підтвердили ефективність гіпнозу у тогочасній психофізіології як методузниженняклінічногоболю(Hutchison,1986)[16].

процес активізації ієрархічно побудованих субсистем когнітивного контролю. Вчений вважав, що «прихований спостерігач» гіпнотика – це дисоційована частина його свідомості, яка завжди усвідомлює прихований «душевний біль» і може вступати у комунікацію з гіпнологом [там само]. Саме явище неодисоціації має місце в процесі психосинтезу, коли відбувається пізнання свідомого «Я» та розототожнення субособистостей.

Явище дисоціації досліджено у медичних експериментах G. Oster як чинник гіпнотичної анестезії (Oster, 1973): «перебуваючи під впливом гіпнотичної анестезії, суб’єкт вербально наполягав на тому, що він не відчуває болю. Однак дисоційована частина його свідомості за допомогою автоматичного письма свідчила, що він все ж таки відчував

72

РОЗДІЛ 4

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МЕТОДУКОРЕКЦІЙНОЇ СУГЕСТІЇ

біль з такою ж інтенсивністю як і у нормальному (негіпнотичному) стані» (авт.переклад) [17, с. 398].

Урозглянутій моделі неодисоціації інформація від «прихованого спостерігача» як форми самосвідомості не була під час гіпнозу усвідомлена гіпнотиком. Тому можна припустити, що такий дисоційований ефект когнітивного функціонування (гальмування когнітивної функції) може мати нейрофізіологічну кореляцію. Подібний ефект спостерігається в процесі усвідомлення власного «Я»-«істинного спостерігача» нашої психічної реальності.

Упрацях J. C. Smith описано вплив педагогіки, історії та інших соціальних явищ на розвиток гіпнології як галузі практичної психології [18].

Barber запропонував дослідницьку модель гіпнологічної реакції, в якій розглядав її як наслідок процесуального блокування,зумовленого фактором очікування, мотивацією досліджуваного, інтерпретацією ситуації та особливостями його стосунків з експериментатором.L.E.Tice та A. Steinberg запропонували свій варіант соціально-психологічного підходу до проблеми гіпнологічних реакцій, за яким наголошується, що їхня природа полягає у когнітивних функціях в поєднанні з гіпнотичним впливом (1989). Вчені стверджували, що в основу гіпнореакцій покладено комплекс когнітивних диспозицій (схильностей) до гіпнотичного впливу, а не стабільний стан трансу, викликаний цим впливом. Тобто якщо суб’єкт не очікує гіпнотичного впливу, то йому буде важче перейти у трансовий стан; суб’єкт, який проявляє навички сугестії, більше спрямований на когнітивні процеси, що генерують його трансовий стан [19, с. 382].

Дуже часто представники соціально-психологічного та соціально-педагогічного підходів трактували поведінку в трансовому

73

ІНТЕГРАТИВНІ МЕТОДИ

ПСИХОСИНТЕЗУ ОСОБИСТОСТІ

стані як комплекс соціальної поведінки, який обумовлений здібностями, когнітивними функціями, вірою, фактором очікування, суб’єктивним приписуванням та ситуативною інтерпретацією (Hiew, 1995) [20]. Згідно з соціально-психологічним підходом індивідуальна реакція на гіпнотичний вплив є наслідком диспозиції суб’єкта до інструкцій гіпнолога, фактору очікування та ефективним когнітивним стратегіям, тобто вона не визначається рівнем його навіюваності як психічною якістю.

Сучасні представники соціально-психологічного підходу намагаються розробити такі гіпнотичні стратегії, які б відповідали

який обумовлений психологічними факторами, зокрема впливом соціального середовища, особистісними здібностями суб’єктів, а також впливом гіпнологічних стратегій як цілеспрямованих підлаштувань до індивідуальності гіпнотика.

Дослідження індивідуальних відмінностей гіпнотиків

В середині 60-х років минулого століття домінував диференційний підхід у дослідженнях гіпнабельності. При цьому застосування стандартизованих шкал для вимірювання рівня трансових станів стало поширеним явищем. В наш час більшість американських гіпнологів розуміють гіпнотичну навіюваність як об’єкт дослідження, який має закономірні характеристики та індивідуальні відмінності їх прояву у клієнтів. З цього приводу Франс Месмер ще у ХVІІІ столітті

74

РОЗДІЛ 4

гіпнабельності, але не тільки у різних людей, а й у одного і того ж самого гіпнотика впродовж декількох сеансів. Саме D. Braid месмерівське поняття «тваринний магнетизм» вперше назвав терміном «гіпноз».

З. Фройд також досліджував проблему індивідуальних відмінностей гіпнотиків, намагаючись виявити пацієнта, найбільш схильного до навіювання. Однак засновник психоаналізу на той час зробив невтішний висновок: неможливо встановити рівень гіпнабельності пацієнта іншим способом, окрім як спробувати увести його в транс. Сьогодні професійні гіпнологи застосовуют тести на рівень гіпнабельності, перш ніж розпочати сеанс гіпнозу з клієнтом.

В медицині J. Turner та T. Fine було встановлено, що рівень навіюваності пацієнтів є вкрай важливим чинником в процесі лікування психосоматичних хвороб (1979). Зокрема було доведено, що ефективність подолання таких хвороб корелює з високим рівнем гіпнабельності пацієнтів навіть тоді, коли впродовж терапії їх не було уведено в транс. Тобто гіпнабельність виступає потенційною ознакою психосоматичного одужування. Також вченими було доведено, що високий рівень навіюваності дозволяє людині зменшити біль у м’язах обличчя, хронічний головний біль та подолати шкірні захворювання [22].

R. Kennerly дослідив зв’язок між гіпнабельністю та рівнем емоційного самоконтролю, який може зменшити переживання людиною фізіологічних симптомів різних хвороб (1994). Згодом Ruzyla-Smith та ін. у медико-психологічних дослідженнях засвідчили, що імунна система краще функціонує у пацієнтів з

75

ІНТЕГРАТИВНІ МЕТОДИ

ПСИХОСИНТЕЗУ ОСОБИСТОСТІ

високою гіпнабельністю: саме у цієї групи досліджуваних помічено збільшення імунних компонентів у В-клітинах та Т-клітинах. Крім того, у цих дослідженнях було виявлено індивідуальні відмінності у встановлених кореляціях (1995) [15].

Одним із перших, хто науково дослідив змінені стани свідомості внаслідок гіпнозу, був R. Kennerly. Саме у його дослідженнях було встановлено прямий зв’язок між «психологічним насиченням» (некритичним прийняттям вербальних інструкцій гіпнолога) та гіпнабельністю піддослідних [15]. Згодом R. Swann у 1982 році дослідив тета-рівень трансового стану, в якому виявив активацію у свідомості гіпнотиків навіяних дослідником образів, які пов’язані

зпригадуваннями. Було апробовано тренінг тета-зворотного

нейрологічного зв’язку для індукції повного тілесного розслабення та створення «місточка» між свідомістю та емоційними станами, які активуються внаслідок пригадувань під час сеансів недирективного гіпнозу [14].

J. C. Smith та інші у своїх роботах описали результати досліджень когнітивної сфери дуже гіпнабельних осіб (1975). Зокрема, було доведено, що гіпнотики, які мають високий та середній рівні навіюваності, демонструють найкращі показники у рівні розвитку когнітивних підструктур особистості, оскільки схильність до

у саморефлексивний стан, а лише постійно перебуває, мовою Р. Ассаджіолі, в «полі свідомості». Тобто ці суб’єкти не можуть ефетивно реалізувати складні когнітивні завдання, оскільки усвідомлюють їх

обнобічно, а тому проектують їх вирішення досить ригідно.

76

РОЗДІЛ 4

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МЕТОДУКОРЕКЦІЙНОЇ СУГЕСТІЇ

S. E. Morris встановив, що гіпнотики з високим рівнем навіюваності значно краще спрямовують увагу на конкретний об’єкт довільного сприймання, ніж ті, які характеризуються низькою навіюваністю (1990) [23]. Так само C. C. Hiew пізніше стверджував, що суб’єкти з високою гіпнабельністю можуть або проявляють підвищену готовність до свідомої та цілеспрямованої уваги з високим рівнем її концентрації (1995) [20, c.128].

Узагальнюючи, зазначимо, що для вимірювання індивідуальних відмінностей гіпнотиків однією з перших стандартизованих шкал, які були призначені для встановлення гіпнабельності була Stanford Hypnotic Susceptibility Scale, Forms A and B (SHSS:A and SHSS:B),

розроблена Weitzenhoffer та Hilgard [24]. Ця шкала ще й досі застосовується серед американських гіпнологів і саме вона слугує еталоном для більш сучасних розробок (SHSS:C), в яких гіпнабельність вимірюється, починаючи від простих гіпнологічних індукцій та закінчуючи складними методами уведення в глибокий транс.

4.3.Теоретичне обґрунтування явища сугестії

внауковій спадщині Володимира Бєхтєрева

Серед напрямів психотерапії,гіпнологія викликає найбільшукритику вітчизнянихпсихологів,оскільки вони розуміютьце поняття переважно як вчення про сон.Насправді,це вчення про гіпнозяк психотерапевтичнийта

медичний метод лікування й розвитку особистості клієнта за допомогою

професійного застосування сугестії (навіювання та самонавіювання). В зв’язку з тим, що гіпнотерапія все більше інтегрується в практику наших фахівців, то виникає необхідність теоретично дослідити її концептуальні положеннятапроаналізуватипринципидіїсугестіїякїїметоду.

77

ІНТЕГРАТИВНІ МЕТОДИ

ПСИХОСИНТЕЗУ ОСОБИСТОСТІ

Нами виявлено, що теоретичний аналіз сугестії було здійснено ще з 1897 року в класичних працях Володимира Бєхтєрева – видатного російського психіатра, невропатолога та психолога. Розглянемо теоретичні засади явища сугестії, які запропонував В. Бєхтєрев.

Сугестія – це основний метод гіпнотерапії, який полягає у здійсненні психологічного впливу на себе за допомогою самонавіювання та інших людей за допомогою навіювання. Термін «сугестія» ототожнюють з поняттям «гіпноз» [25].

Традиційногіпнологирозрізняютьгіпнологічнітапостгіпнологічні навіювання. Перші – це система технік, які здійснюються у певній послідовності з метою уведення клієнта в трансовий стан, коли частота нервових імпульсів в корі головного мозку знижується з бета-рівня до альфа-рівня. Такі навіювання застосовуються гіпнологом на етапі тілесного розслаблення (індукції) та як своєрідні «поглиблювачі»

– вербальна та інші типи сугестії, які поступово переводять клієнта з легкого до середнього та глибокого трансу (рівень тета та дельта). Постгіпнологічні навіювання діють як активні підсвідомі механізми, змінюючи поведінку клієнта після його виходу із трансового стану. Обидва типи сугестії було досліджено В. Бєхтєревим в його відомій практиці проведення гіпнологічних сеансів з піддослідними.

Проаналізувавши роботи зарубіжних сучасників, В. Бєхтєрев зазначав, що навіювання не можна розглядати тільки як гіпнологічну сугестію, оскільки людина, перебуваючи в бадьорому стані, також проявляє схильність до навіювання. Зокрема, у роботі Б.Сайдіса «Психология внушения» (1902 р.) вчений помітив приклад того, що сучасні вчені називають рекламою чи піаром. Б.Сайдіс писав, що продавець на майдані може так майстерно вихваляти свій товар, що більшість народу придбають його,не усвідомивши, що купили непотріб.

78

РОЗДІЛ 4

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МЕТОДУКОРЕКЦІЙНОЇ СУГЕСТІЇ

Тому В.Бєхтєрев вважав, що сугестіями можуть виступати «слухові навіювання», які мають місце в повсякденному житті кожної людини, а не тільки у пацієнтів гіпнолога [26, с. 6]. Окрім вербальних, психологи розрізняють дотикові, звукові, зорові та інші сугестії.

В. Бєхтєрев довів експериментально, що вплив сугестії проявляється у здійсненні досліджуваним навіяної поведінки, що не завжди суперечить його волі, а тому піддається свідомому контролю. Найчастіше гіпнологічні сугестії дослідника не призводили до протидії піддослідних і тому вони здійснювали його настанови автоматично (за словами В.Бєхтєрева, без критики та морального осуду). В своїй праці він написав: «Одному лицу, находящемуся в бодрственном состоянии, я говорю, что у него начинает стягивать руку в кулак, что всю его руку охватывает судорога и ее притягивает к плечу, и это внушение тотчас же осуществляется. Другому я говорю, что он не может брать рукой окружающих предметов, что она у него парализована, и оказывается, что с этих пор на самом деле он не употребляет руки, и все это продолжается впредь до того времени, пока я не скажу тому и другому лицу, что они вновь по-прежнему владеют своей рукой. Ни в том, ни в другом случае, как и во многих других, нет и тени сопротивления» [26, с. 7–8]. Проте у експериментах В.Бєхтєрева мали місце такі випадки, коли піддослідні здійснювали навіяні ним дії без автоматизму, особливо під впливом постгіпнотичних сугестій [27].

Отже, результати досліджень вченого дозволяють стверджувати,

щоніхтонеможездійснюватиприхованенавіюванняпротиволілюдини і, водночас, незалежно від розвитку волі, кожна людина піддається сугестії. Цей висновок багаторазово підтверджено у дослідженнях кінця ХХ століття [3].

У працях В. Бєхтєрева гіпноз розглядався, насамперед, як

79

ІНТЕГРАТИВНІ МЕТОДИ

ПСИХОСИНТЕЗУ ОСОБИСТОСТІ

лікувальний метод гіпнології (гіпнотики) [28], [29]. Вчений вважав, що будь-хто піддається гіпнологічним сугестіям, але стан бадьорості може завадити людині увійти в транс, за умови якого здійснюється процес терапевтичного лікування.ТомуВ. Бєхтєрев радив посилювати вплив гіпнотичних сугестій так, щоб у свідомості пацієнта відбувалось самонавіювання того, що він не може здійснити протидію гіпнозу ні на даний момент, ні протягом всього сеансу. Це свідчить про те, що провідні ідеї Мілтона Еріксона – засновника недирективного гіпнозу– були закладені ще на початку ХХ століття В. Бєхтєревим на основі його дослідницької діяльності [8].

Найбільш цінною, на наш погляд, є думка В. Бєхтєрева про сутність методу сугестії. Вона полягає у тому, що в трансовому стані настає особлива психічна пасивність, коли навіювання впливають на підсвідомі елементи психіки людини.Тобто він мав на увазі,що сугестія– це метод роботи з людиною, який створює пасивність для її «свідомого втручання» у сферу підсвідомого. При цьому В. Бєхтєрев наголошував, що названий стан пасивності ніяк «не йде поруч з глибоким сном», а залежить великою мірою від індивідуальних відмінностей того, на кого впливають [26, с. 16]. Отже, ступінь навіюваності людини не залежить від сили гіпнологічного впливу – сугестії.

Саме В. Бєхтєрев один із перших дослідив особливості зв’язку навіювання з такими соціально-психологічними явищами як віра та виховання. На його думку, людина, яка у щось вірить, найчастіше переживає самонавіювання, яке є результатом соціально навіяних установок. Тому втішні слова лікаря можуть так змінити стан свідомості пацієнта, що його психосоматичні реакції змінюються до повного фізичного одужання. І навпаки, лікарь, який нічого не знає про силу навіювання, може прискорити своїм «холодним вироком» смерть

80