фізіологія Плиска остання

клітин. Фермент арилсульфатаза В інактивує ряд речовин, що беруть участь у розвиткові анафілаксії. Це зменшує силу і швидкість розвитку останньої.

їхні білки мають гельмінтотоксичний ефект, що має особливе значення у дітей.

Лейкоцити, які беруть участь у фагоцитарних реакціях, 1.1. Мечніков об'єднав і назвав мононуклеарною фагоцитарною системою. Мононуклеарні фагоцити секретують монокіни (БПР), які регулюють проліферацію, диференціацію, функції фагоцитів, лейкоцитів, фібробластів. Інтерлейкіни секретуються макрофагами, і вони виступаютьтакожякпірогени. Макрофаги— клітиниКупфера печінки, альвеолярні й перитонеальні макрофаги, фагоцитувальні клітини шкіри, гістіоцити сполучної тканини тощо.

Лімфоцити — це лейкоцити, тривалість життя яких найдовша. Вонизабезпечуютьзахисторганізму відпроникненнясторонніхречовин — антигенів і від змінених власних клітин. Обумовлено це тим, що на мембрані клітин містяться антигени типів А, В, С, D, DR та їх підвидів. Це надає чіткої специфічності кожному організмові й дає можливість контролю. При зустрічі з антигенами вони посилюють свої реакції: збільшують кількість захисних антитіл, що інактивують антигени (якщо це, наприклад, фермент) або активують лізис чужих клітин. Частина з так званих дочірніх клітин перетворюється на клітини імунологічної пам'яті й полишає центри розмноження, інші, навпаки, осідають у мозковій речовині лімфатичних вузлів і перетворюються на плазматичні клітини та синтезують антитіла. При цьому залежно від функції посилюється активність однієї

згруплімфоцитів. Таку реакціяхспецифічного клітинногоімунітету активуються фракції Т-лімфоцитів. В-лімфоцити після зустрічі

зантигеном мігрують у кістковий мозок, селезінку і лімфовузли, де вонирозмножуються. НадаліВ-лімфоцититрансформуютьсявплаз- матичні клітини, які продукують антитіла (імуноглобуліни таких типів: IgM, IgN [D], IgG, IgA, IgE). Це забезпечує специфічний гуморальний імунітет. При повторній зустрічі з даним антигеном вони можуть значно збільшити титр антитіл до нього. Реакції такого типу називаються імунологічними термінового (вторинного) типу. Лімфатичні вузли й селезінка ще відіграють роль бар'єра (фільтра) для антигенів і мікробів.

Останні дані свідчать, що лімфоцити також мають фагоцитарну активність. IgG, IgH ускладіімуннихкомплексівініціюютьактиваціюкомплементу, завдякинаявностівїхнійструктуріFe — фрагментів, щозв'язують СІ-фракцію комплемента. СІ + антигенантитіло ->• С1-естераза ферментоактивний комплекс (С4в, С2а) або СЗ-конвертаза: СЗ-> СЗа,

233

СЗв + С4 і С2-пептидаза, яка діє на С5. Якщо ініціювати імунний комплекс, зв'язаний з клітинною мембраною, то самозбиральний комплекс СІ, С4, С2, СЗ фіксує на ній антиген С5, а потім С6 і С7. Останні три зв'язують і фіксують С8 і С7. Надалі С5а, С6, С7, С8 і С9 утворюють мембран- но-атаковий комплекс, що приєднується до мембрани клітин, незворотно її пошкоджує, і вона лізується. Альтернативний шлях: повз СІ, С4 і С2 без реакції антиген — антитіло, а під впливом полісахаридів і ліпополісахаридів бактеріологічного походження плюс пропердин (сироватковий білок, активний з іонами Mg2+) тасироваткових факторівВ і Д. Д — протеаза -» гідролізує В -> Вв (фрагмент) + СЗв -> СЗ-конвертаза. Пропердин стабілізує СЗвВв. Полісахариди набувають антигенних властивостей при М> 600 000.

Враховуючи роль організму, зрозуміло, що будь-які його зміни супроводжуються зміною кількості цих клітин. Зміна кількості лейкоцитів у крові називається лейкоцитозом. Лейкоцитози бувають фізіологічні, як правило, перерозподільні або загальні (травні, ортостатичні, емоційні) і реактивні (патологічні). Перші від других відрізняються тим, що при патологічних лейкоцитозах спостерігається не тільки збільшення загальної кількості лейкоцитів у крові, а й зміна лейкоцитарної формули.

Збільшення молодих форм нейтрофілів — зсув вліво (збільшення паличкоядерних форм), зрілих — вправо. Це не тільки важливий розрізняльний фактор, а й діагностичний критерій, тому що чимало захворювань супроводжуються певними типологічними змінами лейкограми. Наприклад, при глистних інвазіях у дітей зростає кількість еозинофілів (еозинофілія). Отже, діагностичне значення має загальне збільшення кількості лейкоцитів, їх процентне співвідношення й абсолютна кількість кожного підвиду. Кількість нейтрофілів у крові зростає при гострих бактеріальних інфекціях (нейтрофільний лейкоцитоз), при вірусних і хронічних інфекціях зростає кількість лімфоцитів (лімфоцитоз).

Важлива роль лейкоцитів в організмі потребує точних механізмів регуляції їх кількості відповідно до потреб організму залежно від умов його існування. Це здійснюється під впливом роботи контуру біологічної регуляції (рис. 63).

Рис. 63. Регуляціякількості лейкоцитів: СП(РВ) — слідкуючийпристрій

234

Система, яка це забезпечує, називається імунолейконом. Його склад: лейкоцити(циркулюючі, депонованіітакі, щомігруютьутканини), імунні білки плазми, органи лейкопоезу, механізми регуляції кількості та якості лейкоцитів і імуноглобулінів.

Тромбоцити. Вміст тромбоцитів у крові становить 200-400 х 109 л, 2/3 циркулює, іншідепонованівселезінці. Утворюютьсявонивкістковому мозку шляхом відщеплення цитоплазми від мегакаріоцитів, їхнє життя триває 5-10 днів. Руйнуються в печінці, легенях і селезінці.

Неструктурована плазма тромбоцитів називається гіаломером, центральначастина — внаслідок вмісту гранул— грануломером. Існуютьа-гра- нули (містять фосфоліпопротеїн — тромбоцитарний фактор), а-гранули (містять ферменти), у-гранули (містять трубочки й міхурці з фагоцитованими частинками). Тромбоцити, крім того, містять серотонін і гістамін, а також ферменти гліколізу, пентозофосфатного циклу, циклу лимонної кислоти й АТФ-азу з великою кількістю АТФ. Протягом доби їх кількість може значно змінюватися залежно від стану організму. У своїх гранулах тромбоцити містять АТФ, АДФ, катехоламіни, фактор Віллебранда, кро- в'яні прокоагулянти крові (позначаються арабськими цифрами), фактор росту, інтегрини (поліпептиди) тощо.

Тромбоцити беруть безпосередню участь у реакціях зсідання крові. Так, інтегрини зв'язують окремі тромбоцити і структури пошкодженої судини. За допомогою скоротливого апарату ущільнюють білий тромб. Скоротливий апарат тромбоцитів має будову, подібну до скоротливих білків, і називається тромбостенін. Вони можуть також фагоцитувати небіологічні чужорідні тіла, віруси й імунні комплекси, беручи участь у неспецифічних захисних реакціях організму, виконуютьангіотрофічну функцію. Зїхньої мембрани виділяється арахідонова кислота, з якої утворюється тромбоксан. Фактор Віллебранда має три активні центри. Два з'єднуються з експресованими рецепторами тромбоцитів, один — з рецепторами субендотелію і колагеновими волокнами. Регуляція їх кількості здійснюєтьсяглюкопротеїном— тромбопоетином.

Групи крові

Як уже зазначалось, будь-який білок має антигенні властивості. Контролюються чужі та свої антигени спеціальною системою. Свої антигени мають еритроцити. Ці антигени фіксовані в глікокаліксі мембрани й представлені гліколіпідами або глікопротеїнами. Антитіла сироватки крові, які реагують з антигенами, належать до фракції у-глобулінів (ізогемаглютиніни).

235

Залежно від наявності в мембрані еритроцитів аглютиногенів А і В та в плазмі крові групових, вроджених (нормальні, частіше повні) антитіл — аглютинінів а і (3 розрізняють чотири групи крові всистеміАВО.

Зустріч однойменних аглютинінів і аглютиногенів викликає реакцію аглютинації. Тепер для визначення групи крові використовують цоліклони — анти-А й анти-В (сироватки, які містять високий титр аглютинінів). Раніше використовували сироватки відповідних донорів (рис. 64). Внаслідок невисокого титру в них аглютинінів потрібно було ставити дві паралельні реакції з сироватками різних серій. ПротепохибкидосягалиЗО%.

Рис. 64. Аглютинаціяпризмішуванніеритроцитівісироватокрізнихгруп крові

Пізніше виявилося, що крім антигену А існують його різновиди А, — А8 та варіанти англютиногену В (В„ В2, В3, В4). Усе це значно збільшує кількість груп крові у вигляді підгруп. Потрібно зазначити, що в осіб з 0 групою крові наявний антиген Н, який може мати специфічність, схожу до антигенів А або В.

Крім вказаної системи аглютиногенів, існують і інші: Rh; M, N, S; Р; КК, kk, Kk. Відкрито більше 400 антигенів, що дає 500 109кобінацій. Тобто, крім монозиготних близнюків, у всіх інших людей є своя імунологічна карта. Проте більшість антигенів мають слабкі антигенні властивості і при переливанні крові не враховуються. Але їх необхідно враховувати при тривалій дії — трансплантація органів.

Вважають, щореакціяаглютинаціїобумовленатим, щоаглютинінимають два центри зв'язування, внаслідок чого можливе склеювання двох сусідніх еритроцитів, які всвою чергу з'єднуються ще з двома і так далі. До антигену Н у сироватці аглютинінів немає. Повні антитіла мають достатню довжину і тому приєднані до них негативно заряджені еритроцити не відштовхуються. Неповні (як правило ізоімунні) — короткі, через цепроявляється електростатичне відштовхування. Тому вони ефективні при t° і 37 °С та наявності в середовищі колоїдів (наприклад желатину). Наступний лізис склеєних еритроцитів відбувається за рахунок системи комплементу тапротеолітичних ферментів. АнтитілдоRh; M, N, S; P; KK, kk, Kk у нормі немає. Вони з'являються після переливання несумісної за додатковими антигенамикровійспричиняютьгемолізеритроцитівпринаступнихпереливаннях подібної групикрові.

236

Найбільше практичне значеннямаютьсистема АВОіRh. Останній — додатковий аглютиноген (різновиди — С, D, E, c, d, e), який знаходиться в мембрані еритроцитів 85 % усіх людей. Присутність різновиду D (найсильніший антиген) свідчить про резус-позитивну (Rh+), відсутність — резус-негативну (Rh") кров. Це має принципове значення у разі вагітності. Якщо у матері Rh-фактор відсутній, аубатькавінє, тодитинаможейогоабоуспадкувати, абоні. Прийого відсутності проблем не виникає. Разом із тим, якщо дитина його успадкувала від батька, то перша вагітність найчастіше протікає без ускладнень (якщо немає порушень плацентарного бар'єра внаслідок запальних захворювань або інших причин). При народженні дитини внаслідокпорушеньплацентарногобар'єраізмішуваннякровіматері та плода створюються умови для сенсибілізації організму матері. Тому вразі повторної вагітностінабутіантитіла (IgG), щоциркулюють у крові матері, проходять через плаценту й пошкоджують організм плода. Як відомо, кров матері й плода під час вагітності не змішуються. Алерозмір антитіл(ценеповні антитіла) такий, щовони проходять крізь плацентарний бар'єр. Як наслідок, проникнення антитілу плідвикликатимедефектийогорозвитку. Титрантитілнаростає з кожною вагітністю. Відповідно зростає ризик дедалі більш суттєвих уражень. Для профілактики ускладнень, пов'язаних з резуснесумісною кров'ю, застосовують анти-В-глобулін. Його вводять безпосередньо перед родами або одразу після них. У такому разі Rh+- еритроцити, які проникли в кров матері, будуть швидко руйнуватись і зникне можливість утворення антитіл імунної системи. Подібні реакції несумісності матері й плода можуть виникати і за іншими ознаками, наприклад, у системі АВО. Але найчастіше вони слабко виражені йнемають практичного значення.

Для усунення негативних наслідків переливань крові в сучасних умовах проводять переливання тільки одногрупної крові й відповідної Rh-фактору. Дедалі частіше практикують переливання не суцільної крові, а її компонентів: плазми крові, еритроцитарної або лейкоцитарної маси, білкових гідролізатів. У розвинутих країнах окремі громадяни у стані повного свого фізичного здоров'я заготовляють ліофілізовані компоненти власної крові. Останні зберігаються в «банках крові» і при необхідності доставляються клієнтові, тобто пацієнт отримує компоненти власної крові, що виключає ризик усіх можливих негативних наслідків переливання крові. Переливання суцільної крові проводиться лише у разі генетично успадкованих гемофілій з виникненням анемій.

Переливання крові несе за собою велику юридичну відповідальність. Тому кожний лікар повинен знати порядок підготовки до переливання крові. Вінполягаєутому, щопривирішенніпитанняпропереливання

237

крові потрібно виконати такі обов'язкові правила: а) визначити групу крові й Rh-фактор реципієнта; б) замовити й отримати потрібну кров на станції переливання крові; в) після отримання відповідної крові знову визначитиїїгрупуіRh-фактор; г) провестипрямуізворотнуреакціїнагрупову сумісність: змішати сироватку реципієнта й еритроцити донора і навпаки для виявлення аглютинації за неосновними групами; д) провести біологічну пробу: реципієнту тричі струйно вливають по 5-10 мл донорськоїкровііспостерігаютьзайогостаном. Увипадку найменшихознакаглютинації кров донора замінюється. При погіршенні стану пацієнта переливанняприпиняють.

При повторних переливаннях крові одному пацієнтові рекомендується міняти донорів з метою усунення несумісності за неосновними групами крові та можливістю появи імунних реакцій нанаявні антитіла вданого донора внаслідок перенесених захворювань.

У виняткових випадках (відсутність одногрупної крові) для врятування життя пацієнта дозволяється переливання І групи крові. Однак потрібно пам'ятати, що її кількість не повинна перевищувати 500 мл. У цьому разі титр аглютинінів у крові, що переливається, настільки малий, що не може аглютинувати еритроцити реципієнта. Збільшення кількості такої крові різко змінює це співвідношення. Крім того, потрібно пам'ятати, що переливання великої кількості крові спричиняє порушення її агрегатних властивостей і є загрозою розвиткудисемінованоговнутрішньосудинногозсіданнякрові. Зметою запобігання цій загрозі переливання проводять у співвідношенні 3:1 (3 частини кровозамінників і 1 частина суцільної крові).

Фізіологія зсідання крові. Гемостаз

Будь-яке пошкодження організму супроводжується кровотечею і крововтратою. Тому відсутність захисних реакцій організму, спрямованих на зупинку кровотечі, завжди викликала б його загибель. Яквстановлено, ворганізмі існуютьскладнійдоситьефективні механізми його захисту від крововтрат шляхом утворення кров'яних тромбів у пошкоджених судинах. Це — система гемостазу і вона включає:

1.Передфазу (судинно-тромбоцитарнийгемостаз) зсідання крові абозупинку кровотечіздрібнихсудинісудинзнизькимкров'яним тиском.

2.Коагуляційний гемостаз, який зупиняє кровотечу з пошкоджених судин великого діаметра та високого тиску.

3.Післяфазу, яка обумовлює ретракцію і фібриноліз утвореного тромбу.

238

Судинно-тромбоцитарний процес переважно є біофізичним. Електролітичні явища всередині й біологічно активні речовини є класичними факторами зсідання у цьому процесі.

Судинно-тромбоцитарний (первинний) гемостаз, або утворення первинного цвяха (гвіздка) в свою чергу проходить у такій послідовності:

1.Рефлекторний спазм судин. На будь-яке пошкодження активується симпатоадреналова система, яка рефлекторно або через катехоламіни, виділені наднирковими залозами, звужує кровоносні судини. Другийкомпонентцієїреакціїмаєгуморальнуприроду. Катехоламінитасеротонінвиділяютьсязпошкодженихтканинітромбоцитів, щебільше звужуючисудиниу місці пошкодження.

2.Адгезія (приклеювання) тромбоцитів до місця пошкодження внаслідок зміни негативного електричного заряду судини в цьому місці на позитивний. Обумовлено це тим, що в місці пошкодження стінкисудинивиступаютьколагеновіволокна, якінесутьпозитивно заряджені групи. До цих груп прилипають тромбоцити за допомогоюсвоїхпсевдоподій. ПрискорюєцюреакціюфакторВіллебранда (глікопротеїн, що синтезується ендотелієм судин і накопичується

втромбоцитах). Вінутворюємісткиміжсубендотеліальнимиструктурамиіспецифічними рецепторами вмембрані тромбоцитів.

Запобігає контактній активації внутрішньої системи тромбоутворення: внутрішня гладенька стінка судин; шар глікокаліксу, мукополісахариди адсорбовані на внутрішній поверхні ендотелію, який відштовхує фактори тромбоутворення та тромбоцити і тому це запобігає активації тромбоутворення; протеїни, зв'язані з ендотеліальною мембраною (тромбомодулін), зв'язують тромбін. Комплекс тромбомодулін-тромбін активує плазмовий протеїн С, що діє як антикоагулянт, інактивуючи фактори V і VII. Аспірин гальмує вихід АДФ (основний фактор адгезії й агрегації тромбоцитів), діє на деякі простагландини і кініни, які сприяють звільненню АДФ.

3. Зворотнаагрегація(скупчення) тромбоцитів— утворенняпух-

кої, нещільної тромбоцитарної пробки. Остання пропускає плазму крові, але не пропускає формові елементи. Обумовлена вона виділенням «зовнішньої» АДФ (з пошкодженої судини) і внутрішньої — АДФ (з тромбоцитів). Процес прискорюється простагландином— тромбоксаномА, йарахідоновоюкислотою, яківиділяютьсяізсудинної стінкитатромбоцитів.

Агрегація обумовлена втратою електричного заряду клітинами, появою адгезивних речовин на поверхні й виникнення молекулярного зв'язку між клітинами. Це закриває капіляри.

4. Незворотна агрегація тромбоцитів. Тромбін викликає гомо-

генізацію тромбоцитів шляхом їх склеювання і втрати цілісності.

239

Невелика частина цієї речовини утворюється в коагуляційному гемостазі, що проходить під час активації його зовнішньої системи протягом 5—10 секунд. Утворений тромб непроникний і для плазми.

Тромбін фосфорилює внутрішньоклітинні білки, реагуючи з рецепторами тромбоцитів, і звільняє іони Са2+. Ефект посилюється АДФ і колагеном. Внаслідок цього активується Са2+-залежна фосфоліпаза А2, яка каталізує виділення арахідонової кислоти. Остання під впливом циклооксигенази перетворюється на ендопероксиди PGG2 і PGH2, з яких утворюються тромбоксан А2 і тромбоксан В2. Вони посилюють незворотну агрегацію тромбоцитів. Тромбоксан А2, крім того, звужує судини.

5. Ретракціятромбоцитарноготромбу. Тромбостенін— скорот-

ний білок тромбоцитів (схожий на актоміозин) — спричиняє зменшення тромбу в діаметрі. Прискорюється ця реакція іонами Са2+. Це так званий білий тромб.

Це відбувається досить швидко і забезпечує припинення кровотечі з дрібнихсудинта ізсудинз невисоким кров'яним тиском протягом кількох хвилин. Утворений тромб має назву білого, оскільки він в основному складається з білих кров'яних тілець, а саме тромбоцитів.

Паралельнопроходятьпроцесикоагуляційногогемостазу. Останні забезпечують зупинку кровотечі із судин великого діаметра і високим кров'яним тиском.

Коагуляційний гемостаз

В основікоагуляційного (вторинного) гемостазу лежитьферментативна теорія каскадно-комплексного (аутокаталітичного) механізму зсідання крові. Процес зсідання можливий завдяки наявності в крові прокоагулянтів. Прокоагулянти, які знаходяться в плазмі крові, називаються плазмовими і позначаються римськими цифрами. До найбільш важливих належать: І — фібриноген, II — протромбін, III — тканинний протромбопластин, IV — Са2+, V — АС — глобулін, проакцелерин, лабільний фактор, VII — проконвертин, стабільний фактор, VIII — антигемофільний фактор, IX — плазмовий фактор тромбопластину (фактор Кристмаса або антигемофільний фактор В), X — фактор Стюарта-Прайса (основна складова протромбінази), XI плазмовий попередник тромбопластину, XII — фактор контакту (Хагемана), XIII — фібринстабілізувальний фактор (фібриназа, плазмова трансглутаміназа). Частина з них — це ферменти (VII, X, XII), інші — неферменти (І, IV, V). У формових елементах крові знаходяться кров'яні фактори зсідання крові.

240

Позначаються вони арабськими цифрами. Прикладами можуть бути тромбоцитарний тромбопластин — 3, антигепаріновий — 4, 5 — завдяки якому тромбоцити здатні до адгезії та агрегації, тромбостенін— 6, серотонін— 10,11 — факторагрегації, якийєкомплексом АТФітромбоксану.

Коагуляційний гемостаз включає три фази: а) утворення протромбінази, б) утворення тромбіну і в) утворення фібриногену. У цьому процесі беруть участь стінки кровоносних судин, формові елементи крові й плазмові фактори зсідання крові.

Перша фаза має зовнішню і внутрішню системи. Зовнішня — це виділення фактора НІ (фосфоліпіди) з пошкодженої судини й навколишніх тканин. Тканинний тромбопластин активує VII фактор, який потім разом з іонами Са2+ і фактором НІ утворює активний комплекс Іа. Цей комплекс переводить неактивний фактор X в активний (Ха). Останній чинник взаємодіє з факторами IV, V і 3, утворюючи невелику кількість тканинної протромбінази (комплекс Ша). Все це проходить протягом 5-10 с і в результаті утворюється невелика кількість тромбіну, здатного тільки викликати незворотну агрегацію тромбоцитів при судинно-тромбоцитарному гемостазі. Внаслідокцьоговиділяється великакількістьтромбоцитарногофактора 3. Запускається внутрішня система. Водночас активується XII фактор; при контакті з оголеними колагеновими волокнами і калікреїном він активується сам, а потім активує XI фактор. Це спричиняє утворення комплексу Па. Останній складається з факторів ІХа, Villa, 3 та іонів Са2+. Згаданий комплекс також активує фактор X з утворенням кров'яної протромбінази у великій кількості. Нацевитрачаєтьсявід5 до10 хвилин. Першафазазакінчуєтьсяіпочинається друга. Утворена велика кількість кров'яної протромбінази адсорбує на своїй поверхні протромбін (фракція а2-глобулінів) і протягом 2-5 с у присутності іонів Са2+ переводить його у тромбін. Тромбін— цепептидаза, щорозщеплюєаргініловізв'язки(рис. 65).

Третя фаза полягає в перетворенні фібриногену на фібрин. Спочатку з фібриногену за участю тромбіну утворюється фібрин. Це відбувається так: за участю Са2+ димер фібриногену гідролізується на дві субодиниці (мономери), кожна з яких складається з трьох поліпептидних ланцюгів (а, ріу). Також звільняютьсяамінопептидиА і В, які мають судинозвужувальну дію. Субодиниці під впливом електростатичних сил розміщуються паралельно і під дією іонів Са2+ та плазмового фібринопептиду А (фібриназа) утворюють фібринполімер. Ця сполука утворює розчинний золь, або розчинний фібрин S. Розчинність цього золю обумовлена тим, що деякі речовини мають властивість руйнувати водневі зв'язки сечовини і відновлювати його попередню форму. Потім за участю фактора XIII та фібринази

241

Фїбрин-полімер (S-розчинний)

і

Фібрин-полімер (І-нерозчинний)

Ретракція і фібриноліз тромба Рис. 65. Фази коагуляційного гемостазу

тканин тромбін у присутності іонів Са2+ (активує фактор XIII) утворює поперечні пептидні зв'язки ковалентного типу між сусідніми молекулами фібринполімера. Утворюється нерозчинний фібрин (фібрин І) на зразок гелю. В утвореній сітці заплутуються формові елементи — переважно еритроцити, надаючи тромбові червоного вигляду. Уламки формових елементів, особливо пориста поверхня еритроцитів, слугують каталізаторами, і це ще більше прискорює утвореннятромбу.

Післяфаза включає ретракцію тромбу (протягом двох-трьох годин) внаслідок скорочення білка тромбостеніну. Утворений тромб протягом двох годин зменшується на 25-50 % і не пропускає навіть сироватку. В результаті зростає його стійкість механічному (кров'я- ному) тискові, зближуються ушкоджені стінки судини для покращання її репарації та частково відновлюється кровотік в ураженій ділянці. Під впливом фактора росту тромб проростає фібробластами, активується проліферація гладеньком'язових і ендотеліальних клітин з повним відновленням цілісності стінки пошкодженої судини. Водночас розпочинається і фібриноліз тромбу — розщеплення фібрину. Це необхідно для повного відновлення функцій органа. До фібринолізу його життєдіяльність підтримувалась на мінімальному рівні завдяки колатеральному кровообігові.

Фібриноліз здійснюється ферментом плазміном, який міститься в плазмі крові у вигляді плазміногену.