Yevraziya

гірську систему на Західні і Східні Альпи. Основні орогеніче-ські рухи закінчилися на початку неогену на більшій території Альп і в кінці неогену в периферичній їх частини. Загальне підняття гір викликало потужне пожвавлення ерозії в пліоценових час. У плейсто ¬ ціною, характеризувався чергуванням льодовикових і Інтергляціал епох, відбулося подальше перетворення рельєфу діяльністю льодовиків і текучих вод. Структурні риси рельєфу були ускладнені формами льодовикової й водної ерозії. При цьому велике значення име ¬ ла неоднорідність літологічного складання гір.

Для Альп характерна певна закономірність распростране ¬ ня різних гірських порід (мал. 15), що виражається в наявності не ¬ скількох поздовжніх літологічних зон: моласеових, флішевих, з ¬ вестнякових і кристалічної. Кожній зоні властиві визначений ¬ ні морфологічні особливості. Осьовий є кристалічна, або центральна, зона, що простежується по всій довжині гірської дуги. До неї приурочені найбільш високі й масивні хребти, складені кристалічними і метаморфічними породами і відрізняються мак ¬ симально вираженістю форм альпійського комплексу рельєфу: з ¬ різані цирками гострі гребні, троги з висячими ступінчастими частки ¬ нами і т. д. Кристалічна зона з півночі і півдня обрамлена відомо ¬ ковимі зонами, в будові яких провідне місце належить мезо ¬ зойскім вапняків, мергелів і доломітів. Ця зона відрізняється складною дислокації, великою різноманітністю форм, обуслов ¬ ленним різної опірністю порід ерозії. Переважають ска ¬ листя крутостенние вапнякові масиви з баштоподібними вер ¬ шинами. Форми льодовикового рельєфу тут представлені значно 5еднее, ніж у кристалічній зоні. Вапнякові зони змінюються вузькою зоною молассовие і флішевих відкладень, в яких пануванню-| ють невисокі хребти з м'якими обрисами вершин і схилів, широ-кими річковими долинами. Зазначені зони не є безперервними; до місцями вони сильно розширюються, місцями зовсім виклініваются або I вклинюються один в іншу, що часто призводить до складного поєднанню I різноманітного рельєфу на невеликих просторах.

Симетрія літологічних зон добре виражена тільки в Вистачає-I них Альпах. У Західних Альпах ці зони виражені лише з зовнішньої I (північ і захід) сторони гірської дуги. З внутрішньої (італійської) сто-I? Они хребти центральної кристалічної зони крутими скидними I схилами падають безпосередньо до Венециано-Паданській низовинно ¬ сті. Занурення внутрішнього крила дуги Західних Альп зумовило їх I гтносітельно невелику ширину - близько 150 км в районі Монблану, I _: гда як ширина Східних Альп досягає 240 км. Разом з тим, За-I падной Альпи значно вищі, ніж Східні. У Них повніше К: озвиток гірничо-льодовиковий рельєф.

Найбільшої вираженості високогірний рельєф досягає в рай-I не масиву Монблан і у Швейцарських Альпах. Швейцарські Альпи гродольной смугою занурень, зайнятої долинами верхньої Рони і I Г.ереднего Рейну, розділені на два паралельні ланцюги високих хреб-I ТеВ: на півночі - Бернські і Гларнскіе Альпи з вершинами Юнгфрау - I «167 м, Алечхорн - 4182 м, Фінстераархорн - 4275 м, на півдні - Пен-1 <їнської і Лепонтінскіе Альпи з вершинами Монте-Роза - 4638 м, Мат-I г; рхорн - 4505 м.

У Східних Альпах найкраще виражена смуга середньовисотних I Гоедальп, головним чином вапнякових і доломітових. В осьовій ■ г з не гір тут, як і в Західних Альпах, височіють кристалічні К: ебти (Ретійські, Бернські, Ецтальські, Целлертальскіе Альпи ■ г ін), що досягають 3500-4000 м висоти. Численні попереч ¬ ні і поздовжні долини, розчленовані Альпи на окремі хребти і В. ассіви, надзвичайно полегшують господарське, в тому числі і транс ¬ кравець, освоєння Альп. На багатьох вододільних хребтах є ряд зручних перевалів, через які (часто в тунелях) прокладені трансальпійські шосейні і залізні дороги: Бреннер (1375 м), Шплюген (2117 ж), Сен-Готард (2112 ж), Симплон, Великий і Малий Сен- Бернар та ін..

Від Західних Альп на північний схід відходить система дугоподібно вигнутих середньовисотних хребтів Ю р и, що досягають у вершині Кре-де-ла-неж 1723 ж. Юра є третинної складчастою системою, сло ¬ женной вапняками і мергелями юрського віку і має Юро-тіпний рельєф: чергування хребтів - антікліналей і паралельних їм знижень - * синкліналей. Юрський тип рельєфу добре виражений на півдні і сході (т. зв. Хребтова Юра). На півночі і заході Юра має ха ¬ рактер плато, розчленованого каньйоноподібній долині (платообраз-ная Юра). Панування вапняків визначило широке поширення ¬ ня в Юрі карстового рельєфу. На сході Юра крутим уступом висо ¬ тій до 1000 ж падає в сторону Швейцарського плато.

Швейцарське і лежаче схід Баварське плато распо ¬ лагаются на місці великого Передальпійського прогину, виконаного неогеновими молаосамі, зібраними в пологі широкі окладкй в за ¬ ключітельно етапи альпійського орогенезу. Цей Передальпійський про ¬ гинув був залучений своєї південною околицею (зверненої до Альп) в об ¬ щий процес вертикальних піднять, що визначило загальний ухил по ¬ верхні плато на північ. Молассовие відкладення часто перекриваються льодовиковими і водно-льодовиковими наносами, залишеними спускається ¬ міся з Альп льодовиками. Плато мають сильно горбисту поверхню висотою 700-900 ж на півдні і 300-400 м на півночі (поблизу Дунаю), про ¬ різу численними річками, що стікають з Альп. Швейцарське плато дещо вище Баварського. Тут краще збереглися сліди лід ¬ никового впливу; особливо численні озера, часто лежать в передгірській смузі.

Між дугою Альп і Апеннінами на місці великого прогину, за ¬ повнення пухкими, знесеними з гір, продуктами, розташована В е-н е ц і а н о-П Аданскую рівнину. Особливо рясний уламковий матеріал приносився з Альп; та в даний час альпійські ріки (За і її притоки) виносять на рівнину незрівнянно більше алювію, ніж Апеннінські. Рівнина має плоский, слабо розчленований рельєф з ши ¬ рокімі терасують долинами і невисокими вододілами. Лише в смузі альпійських передгір'їв поверхня підвищується до 300-500 ж і набуває сильно горбистій характер, обумовлений наявністю льодовикових і водно-льодовикових наносів і значною еродують силою спускаються з гір річок. Як для півдня Швабсько-Баварського пла ¬ то, так і для півночі Венециано-Паданской рівнини, у прикордонній з Альпами передгірській смузі характерна велика кількість кінцевих озер (Лаго-Маджоре, Гарда, Комо та ін.)

Сучасне геоморфологічне розвиток області характеризує ¬ ся інтенсивної ерозією в горах і акумуляцією на рівнинах. Інтенсив ¬ ність ерозії в чому визначається кліматичними умовами, і, перш за все, рясним зволоженням гір. На високих хребтах, благо ¬ даруючи суворим термічним умов, величезну геоморфологічної роль виконують льодовикова екзарація і морозне вивітрювання.

Альпійська область на кліматичних картах виділяється як ост ¬ рів рясного зволоження і різкого згущування ізотерм. У багатьох рай ¬ онах річна сума опадів перевершує 2000-2500 мм. Разом з тим, характерно суттєва зміна кількості опадів залежно від висоти гір, експозиції їх схилів, наявності ізольованих усередині-гірських долин і улоговин. Найбільш вологими є передові хребти Передальпи, сприятливо орієнтовані по відношенню до ат-лантіческого масам повітря: Завдяки цьому рясно зволожені і предальпійскне рівнини, хоча кількість опадів там рідко превосхо ¬ дит 1000 мм-В високих хребтах Альп, що піднімаються вище рівня максимальної хмарності (так звана зона «моря хмар», лежачи ¬ щая на висоті близько 2000 м), клімат менш вологий. Найменша ув ¬ зволоження притаманна внутрігорнимі долинах та улоговинах (600 - 800 мм на рік). Не менш контрастні термічні умови, пов'язані не тільки з величезними амплітудами висот між гірськими вершинами і передгірними рівнинами, але і з положенням області в двох кліматичних ¬ ческих поясах: велика частина лежить у помірному поясі, менша південна, приморська частина Західних Альп - в субтропічному. Пере ¬ Ходна субсередземноморський клімат характерний для Венециано-Па-данской рівнини з її жарким літом, але менш м'якою, ніж у средізем-мье, зимою (середня температура січня від ■ -2 ° С до 2 ° С). Значитель ¬ ва висота обумовлює гарну вираженість висотної зміни клімату. При цьому температури повітря районів, звернених до Серед-земью, більш високі, ніж у північних районах. Річна ізотерма 0 ° С в північних Передальпи проходить на висоті близько 2000 м, в Приморських і Котскіх Альпах - 2600-2700 ж. Значно змінюється і положе ¬ ня сніговий кордону, яка в більш вологою і холодною північній частині Альп проходить на висоті близько 2500 м, у більш сухих районах - 3000-3500 ж. Різко змінюється з висотою і кількість опадів, що випали ¬ дають в твердому вигляді: у Французьких Альпах на висоті 700-800 ж 20% річної суми опадів випадає у вигляді снігу, тоді як на ви ¬ соті близько 2000 ж частка снігу зростає до 80%. Накопичення величезних мас снігу в нівальном поясі пояснює наявність великої кількості сучасних льодовиків, в тому числі великих, особливо характерних для Швейцарських Альп (Алечській льодовик завдовжки 26,8 км) і масиву Мон-блан (Мер-де-Глас). Всього в Альпах налічується близько 1200 Ледн ¬ ків загальною площею 4100 км2. Мови великих долинних льодовиків СПУ ¬ скаются до 1500-1100 ж. Навесні в горах дуже часті снігові лавини, особливо в збезлісення районах, що піддаються до того ж периоди ¬ зації впливу фенів, які проявляються на північних схилах гір як потоки низхідного теплого і сухого вітру. Фени прискорюють настання весни, відсувають початок осені, збільшуючи тим самим тривалість вегетаційного періоду. Тому в районах, де фен дме регулярно, землеробство можливе на великій висоті; посіви зернових піднімаються місцями до 1800 ж.

Рясне зволоження гір і наявність величезних запасів води созда ¬ ють винятково сприятливі умови для розвитку гідрографіче ¬ ської мережі. Альпи є найважливішим гідрографічним 'вузлом За ¬ падной Європи. У них зароджуються річки басейну Чорного, Північного, Адріатичного і Тірренського морів. Спільними рисами альпійських річок є багатоводні, стрімкість течії, наявність великої кількості водоспадів, великий коефіцієнт стоку, що досягає 80 - 90%, переважання льодовикового і сніжного харчування і пов'язана з цим сезонна нерівномірність стоку. Період надходження в річки основної маси талої води припадає на літні місяці. Зазначені особливо ¬ сті властиві річкам, призахідним своїми витоками в нівальний пояс: зерхней Роні, верхній За і її лівих притоках, Рейну, правим припливу ¬ кам Дунаю (Інн, Драва та ін.) За запасами енергії альпійські річки стоять в одному ряду з річками гірській Скандинавії. Побудовані сотні великих і дрібних гідроелектростанцій, що постачають промисловість Італії, Франції, Швейцарії, Австрії та ФРН. На Передальпійський рав ¬ Нінах характер річок дещо змінюється: вони стають більш спокой ¬ вими; поряд з основним літнім максимумом стоку з'являються весен ¬ ний і осінній за рахунок рясних дощів. Водний режим стає бо ¬ леї рівномірним, особливо біля річок, що протікають через предальпійскне озера, що є природними регуляторами стоку. Багато хто з цих озер володіють великою площею і значною глибиною: Женев ¬ ське (581 км2), Боденське (538 км2), Фірвальдштетськоє, Цюріхське, Лаго-Маджоре, озера-кріптодепрессіі Гарда і Комо (найглибше в Європі - 410 м). Значний обсяг водної маси озер визначає їх пом'якшує вплив на клімат узбереж.

Різноманітність орографії і клімату області призводить до ландшафт ¬ ної строкатості. Ландшафти рівнин і нижніх схилів гір в значній мірі змінені господарською діяльністю, спрямованою на відвели ¬ чення орних земель за рахунок скорочення площі лісів. Особливо сильно обезлесена Венециано-Паданськая рівнина, де на місці зведений ¬ них букових і дубово-каштанових лісів розкинулися поля зернових, виноградники, сади.

У більш високих і пересічених плато Швейцарії і Баварії ліс ¬ ная рослинність збереглася краще. На сході цих рівнин вона представлена ​​в основному ялиновими і змішаними лісами, виростає ¬ ські на підзолистих грунтах, які перемежовуються з торф'яними бо ¬ лотами. На заході плато з його більш теплим, менш сирим кліматом (у зв'язку с.защітной роллю Юри і отепляющее впливом озер), кращим дренажем поверхні переважають букові і дубові ліси на бурих лісових грунтах. Лісовий покрив характерний і для Юри, але тут вже хо ¬ рошо виражена висотна зміна дубових лісів буковими і грабовими, вище яких панування переходить до ялицево-ялицевими лісами.

В Альпах ландшафтні відмінності визначаються як закономірно ¬ стями висотної поясності, так і зонально-широтним положенням їх окремих районів, які особливо добре виявляються в нижньому поясі гір (до висоти 800-1000 м).

На півдні (особливо в Приморських, Котскіх, Грайскіх Альпах і на схилах, що обрамляють Венециано-Паданськая рівнину) ландшафти нижнього поясу мають середземноморські риси. Залісених гір тут мала. Наявні масиви лісів складаються каштаном, алепської сосною; дуб і бук в них грають другорядну роль. Найчастіше кам'яниста поверхня схилів зовсім оголена або покрита зрідженими заро ¬ слямі чагарників типу гариги. На узбережжі Лігурійського моря, до якого Альпи підходять своїми крутими схилами, утворюючи, так на ¬ зване «Лазурний берег», дика рослинність практично не со ¬ зберігалася, але численні курорти Лігурійського берега потопають у зелені садів і декоративних насаджень, що створюють в цих районах Альп парковий ландшафт. У північних районах Західних Альп в ниж ¬ ньому поясі панують букові та мішані ліси; менш вологих Східних Альпах, що зазнають континентальне вплив Середньо-Дунайської рівнини, розвинені дубові і соснові ліси, перемежовуються ¬ ся в долинах з остепенением луками.

Другий ландшафтний пояс (приблизно до 1800 м) характери ¬ зуется вологим помірним і помірно-холодним кліматом з темпі ¬ ратури липня 10-15 ° С, січня від -4 ° С до -8 ° С. Це пояс найбільш густих і добре збережених лісів, дубових і букових в нижній ча ¬ сті, змішаних і хвойних - в черхней частини. У багатьох місцях лесопо-крита площа сягає 50-60%. Орних земель тут значитель ¬ но менше, ніж у першому поясі. Вони приурочені до сонячних схилах долин і окремими плямами піднімаються до 1300-1400 м. Землеробство поступається місцем тваринництву. Склад гірських хвойних лісів вельми одноманітний на великих просторах. У вологих районах господст ¬ вують темнохвойні ялицево-смерекові ліси. У сухих місцях розвинуті светлохвойние ліси з європейської кедрової сосни та європейської лист ¬ венніци з травостоєм лугового типу. У цьому поясі найбільш многооб ¬ разно представлена ​​лісова фауна. Деякі тварини збереглися лише п заповідниках, наприклад, бурий ведмідь, кабан. Інші все ще

рясні: заєць-русак, білка, соня, середньоєвропейський олень, дика кіш ¬ ка. Взимку в гірських лісах знаходять притулок деякі тварини аль ¬ пийского високогір'їв - заєць-біляк, сарна, кам'яний баран і ін

Третій, субальпійський пояс (до 2300 м), характеризується суворою зимою (6-8 місяців), коротким, прохолодним літом (з температурою липня від 4 ° С до 10 ° С), сильними вітрами. Панує чагарникова і високотравна лугова рослинність, але і вона не покриває всієї поверхні гір. З яскравою зеленню чагарників і луків різко контрасти ¬ руют скелясті обриви хребтів і мляві нагромадження ка ¬ сних брил, осипів. У чагарниках велика роль ялівцю, сте ¬ лющіхся форм гірської вільхи (А1піз юіШз) і сосни (Ртіз тоИапа), кедрового стланика (Ртіз ти § Низ, Р. рітйа), рододендрона. У поні ¬ женіях, де довше застоюються талі і дощові води, чагарники змінюються різнотравними луками з великою роллю квіткових. Імен ¬ но вони служать хорошими гірськими пасовищами, які у місцевого на ¬ селища називаються «Альпи».

В альпійському поясі (до кордону вічних снігів) клімат становит ¬ ся ще більш суворим і: сухим. Більша частина поверхні гір цього по ¬ яса позбавлена ​​рослинності або покрита лише накипними лишайника ¬ ми. В улоговинах, долинах, де сила висушуючих поверхню вітрів зменшується і де накопичується волога, з'являються порівняно не ¬ великі плями низькотравних лугів, «альпійських килимів», пріснежні-ков, що складаються з яскраво квітучих низькорослих (часто багаторічних) трав: синіх, пурпурних, жовтих генціан, дзвіночків, фіалок, при ¬ мул, альпійських маків, анемона, ломикаменів, лютиков. Але більшу частину року в цьому поясі вирують снігові заметілі; навіть типові оббита-| тели високогір'їв спускаються в ліси.

Самий верхній - нівальний пояс Альп-це пояс високогірних кам'янистих і льодовикових пустель, в якому вища рослинність і тварини практично відсутні.

Карпатська область. Ця область включає гірські системи Карпат I і Стара Планіни і генетично тісно пов'язані з ними Середньо-Дунай-| ську і Нижньо-Дунайську рівнини. Положення області між Альпа ¬ ми, Європейської рівниною і Східним Середзем'ям визначає багато | особливості її природи. Тут поєднуються ландшафтні риси океани-I тичного та континентального секторів помірного поясу. При цьому океанів ¬ нические впливу краще виражені в горах, мають вологий клімат I?: Покритих гірськими лісами, тоді як рівнинах властиві континенталь-| ні риси клімату, недостатнє зволоження і панування лісостеповій I і степової рослинності. Ці особливості природи рівнин пов'язані не I тільки з їх ізольованістю, але і з близькістю до континентальних I Гайон Східної Європи.

Карпатська область розташована в тій же альпійської тектоніч-I; кой зоні, що й область Альп. Проте становище її поблизу Європей-I ської платформи позначилося в іншому прояві орогеніческіх рухів, I ніж в Альпах. Наявність платформного упору на сході і жорсткої I Паннонськой брили на заході визначило дугоподібну вигнутість |> * Арпат і Стара Планіни. Ці гори піддалися складчастості в більш I ранні фази альпійського орогенезу, ніж Альпи. Вертикальні движе-I вня в неогені призвели до сильного роздроблення гір і занурення їх I відрядних районів. Одночасно відбувалося занурення Паннонекой I брили, формування прогину на місці Нижньо-Дунайської низовини, I гдусканіе в районі Трансільванського плато. Були створені глибокі I :: злом, особливо характерні для районів контакту альпійських скла-Ідок з жорсткими масивами. До них приурочені широко поширений-■ ниє в Карпатах вулканічні інтрузії і еффузіі, майже зовсім тсутствующіе в Альпах.

Гори цій області суттєво відрізняються від Альп і по ряду дру ¬ гих ознак. Характерна для Альп майже безперервна зона кристал ¬ вої хребтів в Карпатах і Стара Планині має острівне рас ¬ пространенія (в масиві Татри, Трансільванські Альпи та ін.) Срав ¬ ково обмежене поширення мають і вапнякові хреб ¬ ти (рис. 16). Флішевимі зона, навпроти, виражена майже повсюдно і місцями складає гори у всю їхню ширину. Панування нестійких до ерозії флішевих відкладень визначає одну з типових рис гір - відноси ¬ тільну зрілість їх рельєфу, обумовлену тривалою ерозією і ви ¬ ражається в заокругленості їх вершин, пологі схили, наявність глибоко врізаних долин.

Карпати і Стара Планіна утворюють безперервний ланцюг гір, протя ¬ Гів'а більш ніж на 2000 км від Братиславського басейну до Чор ¬ ного моря. Найвища точка Карпат - Герлаховка - 2663 м - більш ніж на 2 км нижче Монблану; максимальна висота Стара Планіни - 2376ж (гора Юмрукчал). У зв'язку з цим високогірний пояс тут слабо роз ¬ віт, льодовиків немає, є лише невеликі плями багаторічних снігів. Відмінною особливістю цих гір від Альп є також їх бо ¬ гатство корисними копалинами. Магматичні інтрузії і еффузіі зумовили утворення рудних копалин контактово-метаморфічні-ського і гідротермального типу. У неогенових передгірних і міжгірських басейнах розташовані найбільші в Західній Європі родовища нафти, горючих газів, солей.

По рельєфу в власне Карпатах виділяються три великих рай ¬ вона: Західні, Східні і Південні Карпати. Західні Карпати (від хребта Малі Карпати до долини річки Попрад)-самий високогір'ї ¬ ний район. Найбільшої висоти і масивності досягає центральна зона Західних Карпат, складена стародавніми кристалічними поро ¬ дами і вапняками мезозою. Ця зона розчленована тектонічними до ¬ лінамі на кілька добре ізольованих хребтів: Високі Татри, Низькі Татри, Мала і Велика Фатра і ін Високі Татри - один з наймальовничіших гірських районів Карпат з карів гребенями, цирками, округлими альпійськими озерами. Південніше цієї зони розташована систе ¬ ма середньовисотних столових масивів, складених вулканічними і вапняковими породами: Словацькі Рудні гори, Матра, закарсто-ванні масиви Бюкк і Агтелек (Словацька карст). Північна зона За ¬ падних Карпат складається з невисоких флішевих хребтів Західних Бе-знижки для всіх, полого опускаються на північ до передгірній рівнині.

У Східних Карпатах (від Попраду до долини річки Прахова - ле ¬ вого припливу Яломиці) кристалічна і вапнякова зони майже не виражені, зате широке поширення мають флішові і вулканізаційних ¬ нические хребти (у внутрішній частині гірської дуги). Найбільш вузька се ¬ вірна частина Східних Карпат (Лісисті, або Українські Карпати) складається з декількох середньовисотних хребтів (вершина Говерла - 2085 м). З боку глибоко вдаються в гори Потісской низовини хребти обмежені розломами, уздовж яких відбувалися вулканич ¬ ські виливу, які утворили масиви Вігорлат, Голика та ін Південна частина Східних Карпат - Румунські Карпати - має більш складну будову. На сході простягаються аналогічні лісистих Карпат флішові хребти Молдавських Карпат (висотою 1000-1500 м), пере ¬ ходять поступово в горбисту Молдавську височина. Захід ¬ ва околиця Румунських Карпат представлена ​​кристалічними і вул-каніческімі масивами висотою 1300-1700 м (Родна, Келіман, Гутин, Харгита), розділеними глибокими улоговинами і річковими долинами.

Південні Карпати складені переважно кристалічними по ¬ пологами. Вони відрізняються великою середньою висотою, обривистими ски ¬ совимі південними схилами, плоско-хвилястою вершинної поверхнею (залишки стародавніх пенепленов), над якою місцями підносяться із'е

Na pivdni (osoblyvo v Prymorsʹkykh, Kot·skikh, Hray̆skikh Alʹpakh i na skhylakh, shcho o

денние карами короткі гребені (вершина Молдавяну в Фагарашскіх горах - 2543 м).

Між Південними та Східними Карпатами розташоване Трансіль ¬ Ванська плато - найбільш велика внутрігорнимі рівнина висотою 400 - 500 м, відповідна тектонічної улоговині. Вона складена несклад ¬ чатимі третинними піщано-глинистими відкладеннями, місцями при ¬ критими лесом, і має ерозійно-розчленований горбистий рельєф. Із заходу Трансильванское плато обрамлене невисокими вулканічно ¬ ми і кристалічними платоподібні масивами Західних Румун ¬ ських гір (Біхор, Металічі).

На південь від Дунаю, до річки Тімок, розташовані Східно-Сербські гори, службовці перехідною ланкою між Карпатами і Стара Пла-Ніною. Стара Планіна представляє систему вузьких, витягнутих із заходу на схід хребтів з мезозойських вапняків, пісковиків і конгломе ¬ ратів. Деякі з хребтів мають кристалічні ядра, місцями об ¬ наженние від осадового чохла. Гори розчленовані глибокими попереч ¬ вими долинами, серед яких долина прориву річки Іськир (Іськир-ське ущелині) пропилюють Стара Планину наскрізь. У східній, зниженою і широкої частини гір переважають поздовжні долини. В цілому Стара Планіна є типовою середньовисотних гірської систе ¬ мою з різко асиметричними схилами. Північні схили її досить пологі і поступово переходять в предгорное Болгарське плато, яке на півночі зливається з Нижньо-Дунайської рівниною. Південні схили - скидного походження, вельми круті, густо розчленовані короткими ріками та ярами.

Південніше Стара Планіни розташовані гори Средна Гора, витягну ¬ ті паралельно Стара Платні, низькі і почасти середньовисотні (на заході) хребти з дуже пологими обрисами вершин і схилів. Меж ¬ ду Стара Планиною (Балкани) та Средна Гора розташований вузький довжин ¬ ний тектонічний прогин, розділений меридіональними перемичка ¬ ми на ряд овалообразной плоскодонних улоговин, які отримали в літе ¬ ратури назву Забалканського: Софійська, Карлівська, Казанлик-ська та ін *>

Рівнини Карпатської області займають неогенові занурення паннонского серединного масиву на місці сучасної Середньо-Дунай ¬ ської рівнини та волоський прогину, якому в рельєфі відповідає Нижньо-Дунайська рівнина. Залягають в основі цих рівнин складчасті структури перекриті верхнетретічних морськими і озер ¬ вими опадами, які, в свою чергу, в більшості випадків похованням ¬ бени під річковим алювієм. У четвертинний час на рівнинах був від ¬ хибна вельми потужний шар лесу і лесовидних суглинків. У далекій ¬ шем він у багатьох місцях був розмитий. Таким чином, акумулятивні відкладення рівнин вельми різноманітні. Післяльодовиковий діяльність поверхневих вод значною мірою змінила рельєф рівнин. Були створені добре розроблені терасовані долини і весь »ма плоскі і широкі вододіли плакорні типу. Сучасні еро ¬ зійної процеси особливо інтенсивні в передгірних околицях рівнин, де велика еродують сила річок, що спускаються з гір. У цих районах річки часто врізані в стародавні та сучасні конуси виносу.

Середньо-Дунайська рівнина має більш різноманітний рельєф, ніж Нижньо-Дунайська. Частина цієї рівнини, що лежить на схід від Дунаю, так звана Велика Угорська рівнина, або Альфельд, - расположе ¬ на на місці найбільшого занурення паннонского масиву. Вона пред ¬ ставлять дуже плоску низовину висотою близько 120 м. Для водораз ¬ слушних плато характерні невисокі піщані гряди північно-західного простягання, розділені борознами видування, зайнятими Солончев ¬ ками.

На північному заході Середньо-Дунайської рівнини розташована Мала

Угорська низовина (Кішальфельд), значна частина якої являє собою древній конус виносу Дунаю, відкладений їм після лрорива стику Альп і Карпат на місці міжгірській Братиславській кіт ¬ Ловін.

У правобережній частині Дунаю - Дунантуль - занурення Паннонії ¬ ського масиву змінилося в подальшому частковим підняттям його від ¬ ділових ділянок з утворенням сундучной складок і горстов. У свя ¬ зи з цим над горбистими рівнинами Дунантуль підносяться від ¬ слушні плосковершінние гори висотою до 713 м. Ці гори, згідно домінуючим розломах, витягнуті в північно-східному напрямку. Велика частина їх складена мезозойськими вапняками і має кар-стів рельєф. Найбільшими з цих гір є Баконьскій Чес (у підніжжя якого в неглибокому грабенами розташоване озера Балатон), Піліш, Мечек.

Нижньо-Дунайська рівнина в західній і північній (прикарпатської) частинах відрізняється дуже густим ерозійним розчленуванням. Многочіс ¬ лені карпатські притоки Дунаю течуть у глибоких асиметричних до ¬ долинах, врізаних в древній алювій і делювій. Вони розчленовують рав ¬ ніну на платоподібні гряди, поступово знижуються при наближення ¬ нии до Дунаю. Схід і південь рівнини розчленовані менш глибоко. Найнижчою і плоскою частиною рівнини є широка (до 20-25 км) со-тимчасова заплава Дунаю (Балта) з лабіринтом проток, озер-стариць, драговинами.

На схід від Нижньо-Дунайської рівнини знаходиться невисока пла серцевини височина Добруджа. Більша частина її складена слабо дислокованими вапняками, місцями прикритими лесом. Для ллато дуже характерні карстові форми рельєфу. З закарстованих-стю пов'язано глибоке залягання грунтових вод і мале розвиток по ¬ поверхневого стоку.

Карпатська область лежить у тому ж кліматичному поясі, що і велика частина Альпійської. Однак її положення на кордоні з конті ¬ нентальной Східною Європою визначає меншу океанічность клі ¬ мату як на рівнинах, так і в горах. У гірських районах області випаду ¬ ет від 600-800 до 1000-1200 мм опадів на рік в залежності від їх ви ¬ соти і експозиції схилів. На рівнинах сума опадів становить 600-700 мм на заході і 350-400 мм на сході. Вельми мало опадів л у внутрігорних улоговинах (на Трансільванському плато 500 - 600 мм). Більша частина опадів випадає у вигляді дощу. На рівнинах взимку нерідкі снігопади, але стійкий сніговий покрив непродолжі ¬ Телень, а в окремі роки зовсім не встановлюється. У горах сніг тримається до 4-7 місяців.