Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

.pdf
Скачиваний:
335
Добавлен:
08.03.2016
Размер:
5 Мб
Скачать
☆

592

1601

38 3-382

1602

593

1603

Розділ 3. Устрій і право в Україні на початку XX ст.

увагу захисту права приватної власності, передусім власності дво-рян-земельників. Тому не випадково 10 квітня 1905 р. був прийнятий іменний указ «Про майнову відповідальність сільських товариств і селищ, селяни яких брали участь у безпорядках, що відбувалися останнього часу в деяких місцевостях». Звернувши увагу, що «усіляка приватна власність є недоторканною, й охорона її від незаконних посягань, а тим більше від насильства, становить першорядний обов’язок уряду...», Микола II звелів Міністру внутрішніх справ створити тимчасові повітові комісії для виявлення учасників «злочинних натовпів селян», а також обчислення розмірів заподіяних ними збитків, для притягнення до майнової відповідальності1.

Указом від 26 квітня 1906 р. «Про майнову відповідальність учасників погромів і грабежів у сільській місцевості» було роз’яснено, що притягнення до майнової відповідальності осіб, які «брали участь у натовпах, якими знищено, пошкоджено або викрадено майно у сільській місцевості», провадиться потерпілими у судовому порядку, а стягнення, присуджені за позовами потерпілих, зверталися на все рухоме й нерухоме майно, що належить винним і на яке дією «загальних цивільних законів і особливих про селян узаконень поширюється відповідальність за приватні борги»2.

Чинне того часу російське цивільне право до прав на чужі речі відносило право користуватися річчю і її плодами, а також право користуватися угіддями в чужому майні. Відповідно до закону від 23 червня 1912 р. «Про право забудови» до цих прав додавалося й право на забудову, згідно з яким особі надавалося право користуватися землею строком від 36 до 99 років для будівництва будинків (ст. І)3. При цьому забудовник міг з перебігом строку забудови або знести будівлю, або віддати її власнику землі.

Особливе місце в російському цивільному праві належало авторському праву і промисловому праву. Автор мав виключне право відтворювати, опубліковувати і розповсюджувати свій твір. До промислових прав закон відносив права винахідника, право на фірму і товарний знак.

Законом від 28 червня 1912 р. «Про примусове відчуження привілеїв на винаходи й удосконалення» встановлювалося, що, незважаючи на право винахідника користуватися своїм винаходом або удосконаленням, в разі державної необхідності право на винахід або удосконалення могло бути примусово відчужене на

1СУ. 1905. — № 59. — Ст. 507.

2СУ. 1906. — № 115. — Ст. 651.

3Важнейшие законодательньїе актьі (1908—1912 гг.). — С. 766.

1604

1605

3. Право користь держави. Проте примусове відчуження допускалося лише у випадках, коли між

урядом і власником привілею на винахід чи удосконалення не могло відбутися добровільної угоди про відчуження привілею. При цьому примусове відчуження привілеїв допускалося не інакше як за винагороду власника винаходу чи удосконалення1.

Деякі зміни вносилися і в сімейне право. Зокрема, змінилося правило про місце проживання подружжя. Закон від 14 березня 1914 р. встановлював можливість роздільного проживання подружжя, якщо для одного з них спільне життя уявлялося неможливим2.

Були внесені зміни і в спадкове право. Так, законом від 3 червня 1912 р. «Про розширення прав спадкування за законом осіб жіночої статі і права заповіту родових маєтків» розширювалися права жінок-спадкоємиць за законом. Закон, зокрема, зрівняв дочок із синами у спадкуванні рухомого й нерухомого майна. У законі від 3 червня 1912 р. також знайшли відображення особливості спадкування майна в губерніях Чернігівській і Полтавській3. Зростання робітничого руху на початку XX ст. зумовило прийняття окремих актів, що стосувалися фабрично-заводського законодавства. Так, 2 червня 1903 р. був виданий закон, який набув чинності з 1 січня 1904 р., про відповідальність підприємців за каліцтва і смерть робітників, про винагороду робітників, які постраждали від нещасних випадків. Незважаючи на всі свої вельми суттєві недоліки, закон від 2 червня 1903 р. являв собою відомий крок уперед щодо техніки безпеки робіт на підприємствах4.

Під тиском нового революційного піднесення серія прийнятих раніше актів фабричнозаводського законодавства доповнювалася законами про страхування. Так, 23 червня 1912 р. було прийнято одночасно два досить важливих закони про страхування робітників: «Про забезпечення робітників на випадок хвороби» і «Про страхування робітників від нещасних випадків»5. Суть цих законів зводилася до того, що для матеріального забезпечення робітників промислових підприємств (за винятком казенних шляхів і залізниць загального користування) у випадках хвороби засновувалися лікар- - Важнейшие законодательньїе актьі (1908—1912 гг.). — С. 930.

: История отечественного государства и права. Учебник / Под ред. О. И. Чистякова. — М, 1996. — Ч. 1. — С. 304. 1 Важнейшие законодательньїе актьі (1908—1912 гг.). — С. 574.

4 Шельімагин И. И. Законодательство о фабрично-заводском труде в России. 1900— 1917. —

С. 139.

595

; Важнейшие законодательньїе актьі (1908—1912 гг.). — С. 827—875. ГУЖ

1606

1607

Розділ 3. Устрій і право в Україні на початку XX ст.

1608

§ 3. Право

1609

1610