радиационка

Декорпоранти – речовини та фармакологічні препарати, що прискорюють виведення з організму радіонуклідів. Більшість з них належать до комплексоутворюючих сполук ( комплексонів) з іонами металів. Металхелатні комплекси добре розчиняються в воді та швидко виводяться з організму, в основному з сечею. Найбільш відомий пентацин, що зв’язує такі РР як сканій, хром, марганець, залізо, цинк, цирконій,

рутеній, кадмій, уран, плутоній та ін. Д-пеніциламін (купреніл) зв’зує та виводить кобальт, мідь, полоній, ртуть. Унітіол використовується для терапії при отруєнні тяжкими металами та для декорпорації полонія.

Деякі декорпоранти використовуються перорально. Сірковокислий барій (адсобар) ефективний при виведенні з шлунково-кишкового тракту радію та стронцію. Іонообмінні смоли можуть бути використані як пероральні антидоти в разі інкорпорації трансуранових ізотопів.

Альгінова кислота та її солі, що містяться в бурих морських водоростях, здатні зв’зувати 2-3 валентні катиони, не впливаючи на метаболізм кальцію, магнію, заліза, цинку та міді. Солі альгінової кислоти є найбільш ефективним декорпорантом для виведення стронцію, радію, барію. При цьому, що дуже важливо, відбувається мобілізація стронцію із кісткової тканини в кров, а з крові – в просвіт кишечнику, де він зв’язується альгінатом та виводиться з організму. Доза альгінатів (4-6 г на добу) не впливає на обмін корисних для організму солей. Можна споживати альгінати в складі киселів, хліба, консервів, страв з морської капусти.

Фероцин вибірково зв’язує цезій в нерозчинний комплекс. При лікувальному використанні фероцин в 3 рази прискорює виведення цезію внаслідок посилення його екскреції з калом.

Більшість декорпорантів мало специфічні , можуть зв’зувати макро – та мікроелементи, вітаміни, ферменти. Термін їх використання в зв’язку з цим не може перевищувати кількох днів.

Декорпоранти ефективні

•в ранні строки інкорпорації (особливо це характерно для остеотропних радіонуклідів)

•в порівняно великих дозах.

Сорбційні методи виділені окремою групою як засіб ранньої детоксикації та неселективної адсорбції радіонуклідів. Ентеросорбенти – речовини , що здатні поглинати (сорбувати) ксенобіотики та виводити їх з організму. Для гастроінтестінальної сорбції використовується кісточкове активоване вугілля, високоочищена целюлоза, синтетичні вуглецево-азотні композиції , фероцин, сорбенти на основі альгінатів, кремнійорганічний желеподібний ентеросорбент та ін.

Серед продуктів природного походження ентеросорбцій на здатність відома для пектинів.

З природних композицій ефективні модифіковані глинисті мінерали, що сорбують радіонукліди, тяжкі метали та ін. екзогенні речовини. В разі профілактичного використання сорбентів (ентеросгель, СКN та ін.) не спостерігається відхилень біохімічних показників від норми, що свідчить про незначне поглинання корисних речовин та метаболітів навіть при тривалому курсі ентеросорбції.

Апробований препарат медетопект, до складу якого входять яблучний пектин, натуральний яблучний екстракт, нерозчинна клітчата та імуномодулятор бактеріального походження Бронхомунал. Отримане достовірне зниження вмісту інкорпорованого цезію-137.

З метою корекції радіаційного стресу використовуються концентрати біологічно активних речовин (БАР). Серед них апробовані біодобавки з чорноморських молюсків (Біполан, Рамілан), що містять 20 амінокислот, в т.ч. всі незамінні, 13 моносахаридів, 18 макрота мікроелементів та ін. Доведений позитивний вплив цих препаратів на стан природної антиоксидантної системи, на кроворення, на кореляцію ліпідного обміну.

Navigation: Глава 7. Цільова диспансеризація >

Радіопротекторне харчування

Харчування, як важливий фактор здоров’я, працездатності, взаємодії організму з зовнішнім середовищем має велике значення для людей, що піддаються впливу ІВ. Значне зростання захворюваності населення , що проживає на радіаційно забруднених територіях, в значній мірі може бути зумовлене характером харчування. За літературними даними (Береза В.Я., Чаяло П.П., Яцула Г.С.(1991) дія ІВ на організм обумовлює метаболічні порушення, які в значній мірі можуть бути попереджені або усунені за рахунок раціонального харчування. Виявлено, що саме по собі нераціональне харчування (дефіцит мінералів та вітамінів) обумовлює такий стан організму, який можна порівняти з опромінюванням в дозі 0.7 Зв. (Бобилєва та спів.,1992). Вважається, що в ряду практичних заходів з профілактики несприятливого впливу ІВ система аліментарної адаптації є однією з найбільш перспективних, як така, що дозволяє:

•знизити дозу внутрішнього опромінення,

•прискорити процеси дезактивації організму,

•підвищити його стійкість до впливу ІВ.

Радіопротекторне харчування повинне відповідати основним положенням концепції профілактичного харчування

Книжников В.А. (1993) виділяє 2 важливих аспекти пошуку ефективного аліментарного радіозахисту:

зниження ризику канцерогенезу на одиницю дози при впливі ІВ, що відбувся або

•продовжується;

•зниження дозового навантаження внутрішнього опромінювання за рахунок: o зниження всмоктування та засвоєння радіонуклідів з води та їжі;

o прискорення виведення радіонуклідів.

Принципи харчування населення, що піддалось впливі ІВ:

•максимальне зниження радіонуклідів в продуктах харчування;

•гальмування процесів їх всмоктування та накопичення;

•раціоналізація дієтопрофілактики.

Ці вимоги можуть бути забезпечені за рахунок дотримання чіткого співвідношення між енергоспоживанням та енерговитратами, достатнього споживання всіх життєво необхідних сполук в оптимальному співвідношенні, максимального розширення асортименту.

В основу харчування осіб, що підпадають під впливу ІВ, повинен бути полонений принцип врахування патогенетичних механізмів впливу ІВ на організм та відновлювального впливу харчування.

Радіопротекторний ефект нутрієнтів проявляється на різних рівнях метаболізму, що обумовлено існуванням диференційованих пускових механізмів. Згідно точки дослідників (Смоляр В.И. та спів.,1992) перший механізм радіозахисту формується на рівні системи травлення (радіонукліди можуть бути зв’язані), другий – на субклітинному та клітинному рівнях; третій скерований на ліквідацію або зменшення вільно радикального окислення в організмі; четвертий передбачає формування антиканцерогенного захисту, п’ятий забезпечує зменшення вираженості мутагенних ефектів в полових клітинах.

Пропонуються різні раціони радіопротекторного харчування, більшість з них мають білко-вуглеводну направленість при співвідношенні білків, жирів та вуглеводів, що дорівнює 1:0,83:3.8.

Доведено, що при аналізі макронутрієнтного складу продуктів радіопротекторного харчування особливу увагу потрібно приділяти білковому компоненту, тому що поряд з забезпеченням основних процесів життєдіяльності та оптимізації компенсаторнозахисних механізмів, вони прямо або опосереджено впливають на обмін радіонуклідів. Доказано (Моисеев А.А. и соавт., 1975), що підвищений склад білку в раціоні сприяє більш інтенсивному виведенню радіонуклідів (особливо цезію–137) з організму (з м’язів, крові, внутрішніх органів) внаслідок зростання комунікаційних констант, що характеризують їх переміщення з внутрішньоклітинного простору в міжклітинний. Вітчизняна гігієна харчування передбачає добову норму білку на добу в

розмірі 0.67 г/кг для чоловіків та 0.52 г/кг для жінок при співвідношенні тваринних та рослинних білків 60 і 40%. Повинні переважати білки, що містять амінокислоти, до складу яких входить сірка (цистин, метіонін), що сприяють виведенню радіонуклідів внаслідок здатності захищати активні сульфгідрильні групи білків, що під впливом ІВ переходять в дисульфідні групи.

Відомо, що зайву вагу або ожиріння має кожний четвертий обстежений з числа осіб, що піддівалися впливу ІВ. Сучасна концепція радіопротекторного харчування передбачає внесення змін відносно кількості жирів в раціоні. При загальній кількості жирів, яка не повинна перевищувати 30% калорійності і співвідношенні тваринних та рослинних жирів 4:1 рекомендується зниження споживання загальної кількості жирів, особливо тваринних, на 20-25%, збільшивши при цьому дна 10-15% кількість рослинних жирів. Необхідно підтримувати на мінімальному фізіологічному рівні споживання поліненасичених жирних кислот, що мають прооксидантні властивості. Співвідношення насичених, мононенасичених та поліненасичених жирних кислот повинно складати 1:1:1. Для попередження порушень ліпідного обміну необхідне надходження до організму фосфоліпідів до 6г на добу, в основному за рахунок лецитину.

Згідно загальноприйнятих норм кількість вуглеводів в раціоні визначається в залежності від енерговитрат. Для нормального функціонування ЦНС на добу потрібно 140 г глюкози. Для забезпечення основних функцій вуглеводів (енергетична, пластична, захисна, регуляторна) в організмі добове споживання вуглеводів особами, що працюють в 30-кілометровій зоні ЧАЕС, повинне становити 400-450 г при енерговитратах 3200-3400 ккал. Небажаний вплив надмірної кількості діта моносахаридів обмежує їх споживання до 10-12% калорійності добового раціону.

Раціон населення, що постраждало від впливу ІВ, для забезпечення нормальної моторики кишечнику повинен мати достатні кількість харчових волокон, що, крім того, здатні до неспецифічної сорбції радіонуклідів. Фізіологічна потреба в харчових волокнах становить 25-35 г на добу (в тому числі 15г водорозчинної клітковини), в пектині – 2-4 г для дорослих та 1-2 г на добу для дітей (за рахунок яблук, цитрусових, буряка). В організм повинно надходити 35-40% харчових волокон за рахунок злаків.

Цінність ентеросорбції, яка забезпечується в тому числі і харчовими волокнами, значно збільшується з урахуванням того, що території, забруднені внаслідок аварії на ЧАЕС, забруднені також пестицидами, важкими металами та ін.

Профілактичне і лікувальне вживання пектинів та харчових волокон забезпечує антисклеротичний та антиоксидантний ефект, а також позитивно впливає на метаболізм ліпідів.

Navigation: ЗАКЛЮЧЕННЯ >

Наслідки чорнобильської катастрофи

ЗМІЩЕННЯ АКЦЕНТІВ ЧЕРЕЗ 16 РОКІВ СПОСТЕРЕЖЕНЬ

При вивченні медичних наслідків Чорнобильської катастрофи впродовж першого десятиліття основною темою багатьох досліджень був вплив так званих «малих доз» іонізуючого випромінювання на організм людини. Загальноприйнятого поняття «малих доз» немає. Багато авторів розглядають «малі дози» як ті, які менше за «великих», що викликають гостру променеву хворобу – 1Гр. Не дивлячись на тривалі дискусії відносно поняття малої дози, спроби відстояти своє бачення цієї проблеми і нехтувати наявними (різними) визначеннями малих доз, даним Міжнародним агентством по використовуванню атомної енергії, радіобіологами, військовими радіологами продовжуються. Багато досліджень знецінене у зв'язку з неможливістю зіставлення їх результатів, представлених з різних позицій розуміння «малих доз», а також у зв'язку з тим, що більшість авторів не наводила даних про величину дози в обстежених групах через відсутність відомостей про неї. Відомості про дозу є лише у 50% учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Досить струнка концепція дії на організм людини «малих доз» іонізуючого випромінювання поки відсутня, проте прийшло визнання того, що серед причин

медичних наслідків Чорнобильської катастрофи значна роль належить нерадіаційним чинникам (НЧ). Крім того, разом з медичними наслідками катастрофи є економічні, екологічні і соціальні. За 16 минулих років наголошується послідовне зміщення в розумінні значущості цих аспектів у бік соціальних і економічних, оскільки рішення саме цих проблем визначає ефективність реабілітації постраждалих.

Практично у всіх областях медицини сформувалися уявлення про наявність і особливості патології, що виникла під впливом чинників Чорнобильської катастрофи, у осіб, які брали участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у населення забруднених територій і евакуйованого населення. Виявлена поєднаність і часто атиповий перебіг захворювань серцево-судинної, дихальної, травної і ендокринної системи. Вивчення непухлинних захворювань у учасників ЛНА 1986-87 рр. показало збільшення через 12 років після аварії поширеності хвороб ендокринної системи в 4 рази, системи кровообігу в 1.4 рази, травлення в 4.3 рази, нервової системи і органів чуття в 3.8 рази. Рівень онкологічної захворюваності у ліквідаторів постійно зростає. З 1995 року він перевищує показники населення України. Захворюваність злоякісними новоутвореннями у евакуйованого населення істотно не відрізняється від рівня захворюваності на Україні. Захворюваність раком щитовидної залози у евакуйованих перевищує загальнонаціональні показники в 5-6 разів, у ліквідаторів – в 4 рази .

Підвищення частоти раку щитовидної залози деякі учені вважають єдиним очевидним радіологічним результатом аварії на ЧЕАС, ставлячи під сумнів, що різні соматичні захворювання, у тому числі і приведені вище, а також підвищення смертності і зниження народжуваності обумовлені дією іонізуючого випромінювання, оскільки розвиток цих явищ може бути пов'язаний з дією багатьох інших, нерадіаційних чинників аварії.

Для характеристики стану здоров'я постраждалих застосовується поняття поліморбідності (множинної хворобливості). Синдром поліморбідності полягає у

тому, що у пацієнта одночасно визначаються три і більш прогресуючих хвороби, що мають різну етіологію або вражають декілька систем організму і приводять до соціальної дезадаптації. Розвиток поліморбідності обумовлений вираженим і тривалим стресовим станом, який викликаний соматичними (дія радіаційного і хімічного чинників аварії) і психологічними (страх, невизначеність наслідків) механізмами. З трьох вірогідних механізмів розвитку синдрому поліморбідності у ліквідаторів тільки один розглядається як радіаційно-індукований. Він представлений поєднанням соматичної і вісцеральної патології із стійкими астенічними станами. Другий механізм полягає у формуванні після дії чинників аварії стресіндукованих соматоформних розладів у вигляді нейроендокринного і судинного синдромів за відсутності вираженої соматичної патології, а третій – в розвитку множинної психосоматичної патології (ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертензія, цереброваскулярна недостатність), розвиток якої в результаті генетичної нестабільності кліток характерний через 5-7 років після аварії.

Поліморбідність розглядається як клінічний вираз дісгармонічного процесу прискореного старіння унаслідок накопичення в тканинах аномальних кількостей радикалів і перекисів. При тому, що дослідження за визначенням біологічного віку у постраждалих в Хіросімі не виявили впливу радіації на процес старіння, вивчення інтегрального біологічного віку у осіб, що брали участь в ЛНА на ЧАЕС, свідчить про значний вплив іонізуючого випромінювання в дозі 0.25-1.0Гр і 1.0-2.0Гр на темпи старіння. Синдром передчасного старіння (СПС) частіше спостерігається у осіб, що піддалися дії іонізуючого випромінювання в молодшому віці і супроводжується психастенією, патохарактерологічними проявами, вимагає системи заходів з клінічній компенсації .

Російські учені при вивченні вищих психічних функцій у ліквідаторів аварії на ЧАЕС дійшли висновку, що пусковим механізмом виявленого нейропсихологічного синдрому послужило не тільки іонізуюче випромінювання, але і хронічна стресова дія.

При порівнянні у великих групах клінічних, лабораторних, інструментальних і психологічних параметрів, що відображають стан психічної і розумової працездатності у ліквідаторів 1989-90 рр. і осіб, які піддаються дії іонізуючого випромінювання в умовах професійної діяльності, встановлено, що при дозі в 5 мЗв структура соматичної патології в обох групах ідентична. При тому, що фізична працездатність, а також поширеність і характер органічної мікросимптоматики в групах значущо не розрізнялись, ліквідатори відрізняються наявністю стійких поліморфних скарг, що відображають цефалгічний, неврастенічний і астенічний синдроми, які у професіоналів зустрічалися в 3 рази рідше. При граничній близькості радіаційного анамнезу і відсутності значущих відмінностей в

патології, 69% ліквідаторів були інвалідами 2 і 3 групи, більше половини інвалідів 3 групи не працювали, а професіонали вважали свою працездатність збереженою повністю.

Наведене вище спостереження співробітників Харківського НДІ медичної радіології указує на визначальну роль нерадіаційних чинників у формуванні виявлених порушень. Дослідники з радіологічного наукового центру Російської академії медичних наук також указують на те, що інвалідизація ліквідаторів 1986-1987 рр. складає більше 30% від їх загального числа, проте залежності між дозою опромінювання і інвалідністю не виявлено.

Приведені дані ілюструють явні протиріччя в дослідженні медичних наслідків аварії на ЧАЕС. Суть протиріч полягає у тому, що опромінювання переважаючої більшості ліквідаторів і населення знаходилося в межах низьких рівнів (еквівалентна доза 0.1 Зв і менше) або близьких до них (0.2-0.3 Зв), при дії яких короткочасні клітинні дефекти не приводять до станів, що виходять за межі фізіологічних відхилень. Це не відповідає численним, у тому числі і наведеним вище, даним про значне погіршення здоров'я населення і привертає увагу до тверджень про значний внесок у формування наслідків катастрофи станів, викликаних нерадіаційними чинниками, до яких відносяться стрес і його психосоматичні наслідки, загальне погіршення соціальне економічного стану і ін.

Відносно вже згадуваної патології (ішемічна хвороба серця, цереброваскулярна патологія, катаракта) простежується статистичний зв'язок знерадіаційними чинниками (вік, несприятливі умови праці, вживання алкоголю і куріння, напружені відносини в мікро соціумі. Таким чином, доведена багатофакторність причин надмірної непухлинної захворюваності, серед яких присутня і радіаційна дія. Передбачається, що психогенні чинники екстремальної ситуації, посилені суперечністю офіційної інформації і недовір'ям населення до неї, що мало місце при аварії на ЧАЕС, потенціюютьбіологічні ефекти несприятливих екологічних чинників, до яких може бути віднесено і іонізуюче випромінювання. В зв'язку з цим привертає увагу методика визначення радіаційної компоненти при аналізі захворюваності, яка дозволяє виділити з щорічної захворюваності окремими нозологічними одиницями ту частину, яка обумовлена дією іонізуючого випромінювання .

Передбачається, що соціально-стресові розлади , що становлять особливу групу психічних порушень і обумовлені «вторгненням» соціальної ломки в життя більшості постраждалих від катастрофи на ЧАЕС, не можуть розглядатися в МКБ-10, оскільки відображають не індивідуальну, а норму популяції адаптивних функціональних можливостей.

При спробі систематизувати психічні розлади, асоційовані з Чорнобильською катастрофою, з урахуванням МКХ-10 і DSM-4, виказане близьке по суті припущення, що

вранній період після аварії на ЧАЕС переважали реакції на важкий стрес і порушення адаптації; невротичні, пов'язані із стресом, розлади. У середній період проявлявся посттравматичний стресовий розлад; невротичні і соматоформні розлади; розлади особи і поведінки унаслідок хвороби, пошкодження і дисфункції головного мозку. У віддалений період спостерігається хронічна зміна особи після переживання катастрофи і ін. Проте і

вданому дослідженні як основна нозологічна форма психічних розладів потерпілих розглядається патологічний розлад особистості (психосоматичний, органічний і посттравматичний стресовий розлад). При дослідженні питання про наявність або відсутність симптомів посттравматичного стресового розладу серед популяції, що піддалася дії іонізуючого випромінювання, в стані 50% обстежених знайдені симптоми, відповідні посттравматичному стресовому розладу, але в «чистому» вигляді посттравматичний стресовий розлад виявлено лише у 9% обстежених. В зв'язку з цим значний інтерес набуває порівняння чорнобильських ліквідаторів з іншими групами постраждалих від травматичних подій різної природи (ветерани В'єтнаму, жителі Семипалатинського регіону і ін.), проведене співробітниками Центрально-європейського університету і Міжнародного центру стійкого розвитку і екологічної безпеки. Збіг висновків, одержаних при обстеженні ліквідаторів, з результатами обстеження названих груп, підтверджує актуальність концепції психологічної травми, посттравматичного синдрому. Ця концепція охоплює значну частину медичних, психологічних і соціальних наслідків катастрофи і розглядає лікування посттравматичного синдрому як задачу не чисто медичну, а соціальну і політичну. Основні її положення пропонується враховувати при проведенні заходів щодо медико-психологічної реабілітації учасників ЛНА на ЧАЕС .

Синдром хронічної утомлюваності (СХУ), що виявляється згідно прийнятим діагностичним критеріям приблизно у чверті ліквідаторів, дози опромінювання яких не перевищували 0.3Гр, розглядається як одне з найбільш значних наслідків радіоекологічної катастрофи, але не як детермінований радіаційний ефект, а як результат дії комплексу несприятливих чинників, що приводять до дисфункції кортиколімбічнихх структур лівої, домінуючої, півкулі. Механізм розвитку СХУ може розглядатися як пояснення «чорнобильського синдрому» (стійких поліпатій), діагностованих в перші роки після аварії як вегето-судинна дистонія, нейроциркуляторна астенія, соматоформні розлади і т.п. Наслідком СХУ часто є метаболічний синдром Х (МСХ), при якому визначається інсуліннезалежний цукровий діабет, гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, атеросклероз і дисциркуляторна енцефалопатія. Розглядаючи динаміку СХУ і трансформацію його в МСХ в великій групі ліквідаторів (367 осіб.), автори відносять середню поглинену дозу 0,3-0,5Гр до «малих доз» і в зв'язку з цим досліджувані синдроми – до неспецифічних радіаційних синдромів.

Актуальність створення єдиної доктрини проведення лікувально-профілактичних заходів щодо охорони психічного здоров'я постраждалих з використанням сучасних методів нейробіологічної діагностики суїцидальної поведінки підтримується дослідниками соціальних і медичних аспектів насильницької смерті постраждалих унаслідок аварії на ЧАЕС.

Використані літературні джерела

Базыка Д.А., Запесочный А.З., Цыбенко М.В. Внутреннее облучение: сопоставление

эффектов внутреннего и внешнего облучения, нерешенные проблемы, перспективы

1.научных исследований. Международный медицинский журнал Т.3,№ 1-2, с.156.Дан

Косенко М.М. Проблема диагноза „Хроническая лучевая болезнь" среди населения,

облучавшегося на Южном Урале. Международный медицинский журнал Т.3, № 1-2, с.

2.216.

Книжников В.А. (1993) Радиационно-гигиенические проблемы коррекции питання

населения, проживающего га загрязненных вследствие аварии на ЧАЭС территориях. В кн.. Проблемы рационального питания детского и взрослого населения , проживающего на на территориях, пострадавших в результате аварии на Чернобыльской АЭС.

3.Материалы научной конференции, Брянск, с.49.

4.Моисеев А.А., Рамзаев П.В. (1975) Цезий -137 в биосфере. Атомиздат , Москва, 132с. Москалёв Ю.И. Отдалённые последствия воздействия ионизирующих излучений.

5.Москва, Медицина,1991, 463с.

Несторенко В.Б., Бабенко В.И. и соавт Создание пектинових пищевых добавок для

радиационной защиты населения Беларуси. Международный медицинский журнал, Т.3,

6.№ 1-2, с.246

Патогенез и лечение комбинированных радиационно-термических поражений/под ред.

7.А.Ф.Цыба, А.И.Бритуна, Москва, медицина, 1989,127с..

Профессиональные заболевания. / под ред. Н.Ф.Измерова, Москва, Медицина,1996, т.2,

8.С.213-226.

9.Радіаційна медицина/ під ред А.П.Лазарева. Київ, Здоров’я,1993, 221с.

10.Смоляр В.И.(1992) Современная концепция радиозащитного питання.

Береза В.Я., Чаяло П.П., Яцула Г.С.(1991) Клиническая витаминология. Медицина,

11.Москва, 132с.

12.Смоляр В.И. (1991) Ионизирующая радиация и питание. Здоров’я, Киев, 175с. Трахтенберг І.М.,Краснюк О.П.,Лубянова І.В. та ін.. (1997) Пектини: індивідуальна

профілактика та терапія при дії радіаційного та хімічного факторів. Пробл. питання и 13.здоровье.1: 24-26.

Циприян В.И., Анистратенко Т.И.(1992) Алиментарная коррекция устойчивости

14.организма к действию радиации. Рац. питание.27:10-13.

Трахтенберг И.М, Литенко В.А., Деревяго И.Б. и др...(1992). Применение

пектинсодержащих энтеросорбентов при воздействии радионуклидов и тяжелых 15.металлов. Врачеб. дело.5: 29-33

Черняков Г.О., Кочін І.В., Сидоренко П.І. та ін. Медицина катастроф Київ, Здоров’я,

16.2002, 348с.

Береза В.Я., Яцула Г.С.(1992) Состояние лечебно-профилактического питання

17.работников атомних электростанций украины. Рациональное питание, 27: 20-24.

Ванханен В.В, Козярин И.П., Циприян В.И., Ивахно В.П. и др.(2002) Радиопротекторное

питание: современное состояние проблемы. Укр. мед. часопис 2/28:113-118.5.Ващенко Е.А., Петров И.В. Изменения в состоянии нервной системы людей, которые подверглись

18.хроническому облучению. Международный медицинский журнал Т.3, № 1-2, с. 171.

Гостра променева хвороба (медичні наслідки чорнобильської катаст рофи) /під ред.

19.О.М.Коваленка, Київ,1998, 244с.

Гуськова А.К. Основные итоги и перспективы развития радиационной медицины.

20.Клинич. медицина,1990, №2, с.6-12.

Гуськова А.К. Радиация и мозг человека Международный медицинский журнал Т.3,№

21.1-2, с. 183

Гуськова А.К.,Баранов А.Е. та інш. Діагностика, клиническая картина и лечение острой

лучевой болезни у пострадавших при аварии на Чернобыльской АЄС. Тер. архив, 1989,

22.№1,с.95-105.

Деденко И.К. Эффективность энтеросорбции при интенсивном заражении

23.радионуклидами//Лікарська справа.-1996.-№ 1 – 2.-С. 11-15.

Деркач В.Г., Пішак В.П., Горбунов В.В. Вплив радіаційних чинників на

цереброваскулярні захворювання в регіоні Північної Буковини //Лікарська справа.- 24.1998.-№ 6.-С. 11-14.

Дозовые зависимости нестохастических эффектов, основные концепции и величины,

используемые в МКРЗ. Рекомендации МКРЗ, публикации 41, 42. М., Энергоатомиздат, 25.1987, 84с.

Ильин Г.А., Кирилов В.Ф.. Коренков И.П. Радиационная безопасность и защита. Справ

26.очник. Москва, Медицина, 1996, 336с.

Кинзельский Л.П., Демина Э.А. (1998) Клинико-гематологическая картина острой

лучевой болезни в начальные сроки после Чернобыльской катастрофы. Лікарська 27.справа, №3 , С.7-11.

Федорич А.В.(1998) Антиаутотоксическая иммунотерапия лучевой болезни в

28.эксперименте//Лікарська справа.- №3.-С.28-31.