Вісник СНТ ДонНУ 2014

часом у сучасній українській епістології розвивається напрямок вивчення особистого, приватного листування відомих особистостей як джерела знань про їхні взаємини і переживання. Є відомими дослідження про інтимне листування Івана Мазепи з Мотрею Кочубеївною (О. Геращенко), Миколи Куліша з Вірою Масловою (Н. Кузякіна), Павла Тичини та Лідії Папарук (С. Богдан) тощо.

Етикетні одиниці епістолярію вивчають С.К. Богдан (листування Лесі Українки, Т. Шевченка, В. Стуса), М.Й. Білоус, Н.М. Журавльова (листи письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття), І. Фокіна (епістолярій П. Куліша), К.В. Ленець (приватне листування Т. Шевченка), О. Пуніна (аналіз листів щодо виявлення мовно-етикетних одиниць на позначення вибачення, прощання і прихильності Б. Антоненка-Давидовича, І. Багряного, С. Васильченка, В. Винниченка, О. Гончара, А. Горської, О. Довженка, О. Ольжича, В. Підмогильного, В. Сосюри, В. Стуса, М. Хвильового та ін.). Однак дотепер відсутні дослідження функціонування усіх етикетних формул приватного листування українського письменника і перекладача, одного з найвидатніших прозаїків покоління «розстріляного відродження» – Валер’яна Підмогильного, в унікальних текстах 1935 – 1937 рр., дивом збережених до нашого часу, – «Листах з Соловків», які були написані ув’язненим письменником після заслання до Соловецького табору особливого призначення.

Метою статті є розкриття особливостей епістолярної комунікації та епістолярного стилю, подання функціональної типології мовно-етикетних формул у листах, дослідження наявності різноманіття формул у епістолярії В. Підмогильного.

Як наголошує Л.І. Мацько, сфера використання епістолярного стилю мови не має чітко окреслених меж – це побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, справочинство. Основне призначення епістолярного стилю – обслуговувати заочне, у формі листів, спілкування людей у всіх сферах їхнього життя [1, с. 295].

Лист (з грец. epistole – лист) – це монолог, який оформляється письмово і має призначенням спілкування на відстані. За тематикою і змістом листи можуть бути надзвичайно варіативними, однак увесь масив текстів можна поділити на офіційне (службове) та неофіційне (приватне) листування.

Приватне листування ведеться між особами, які пов’язані неофіційними стосунками, має побутовий характер – родинний, інтимний, дружній – і перебуває у сфері писемно-розмовного стилю, на відміну від листування офіційного, яке знаходиться у сфері офіційно-діловій. Власне через цей тісний зв’язок із двома іншими стилями (розмовним й офіційно-діловим) постає проблема статусу епістолярного стилю. «Єдності у поглядах на його місце в системі функціональних стилів немає. Так, деякі лінгвісти (І. Чередниченко, С. Єрмоленко, О. Гвоздєв та ін.) не виділяють епістолярний стиль. Прихильники іншого погляду (В. Наєр, С. Гіндін, Т. Радзієвська) пропонують визначити епістолярне мовлення як міжстильове явище, здатне існувати на основі того або іншого функціонального стилю, або поза їхніми межами» [2, с.2]. На нашу думку, абсолютно правомірним є виділення епістолярного стилю у окремий і незалежний, який, окрім листів, має своїм ґрунтом щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі, стихійні записи і виконує основну функцію – обслуговування заочного спілкування людей у всіх сферах їхнього життя.

Специфіка листування полягає у тому, що адресант спрямовує мовлення на конкретного адресата, тобто враховуються два види факторів:

1. Екстралінгвістичні фактори:

а) часовий і просторовий параметри; б) фактор мовної особистості (індивідуальної когнітивної системи адресанта, його

психічного та емоційного стану в конкретний момент, соціальний статус адресанта та реципієнта, ставлення до спілкування);

171

в) мета спілкування, прагнення до спілкування; г) мовна компетенція адресанта й адресата;

ґ) сфера комунікації, репрезентована різновидами епістолярних текстів; 2. Інтралінгвістичні засоби епістолярного стилю це:

а) специфічна сюжетна організація, компонентна структура – закономірне розміщення мовного матеріалу (звертання, основна частина, прощання);

б) специфічні мовні засоби на різних рівнях мови (на фонетичному, словотвірному, лексико-семантичному, морфологічному, синтаксичному) [3, с. 1].

Комунікативна діяльність людей є впливовою для мовної спроможності, оскільки мовні і немовні засоби спілкування функціонують згідно з умовами, ситуаціями і цілями комунікантів. А це свідчить про те, комунікативний акт залежить від правил, які діють у лінгвокультурній спільності. Особливість листування полягає ж у тому, що це твір літературного та історіографічного жанру, позначений яскраво вираженою психологічною інтроспекцією та особистісним ставленням автора до дійсності і конкретного адресата, написаний з урахуванням специфіки кореспонденції певної історичної доби [4, с. 50].

Найбільш влучним визначенням приватного листа вважаємо формулювання Н.В. Павлик: «Приватний побутовий лист – зв’язне комунікативне утворення, що виражає міжособистісну комунікацію двох партнерів і характеризується тематичною багатоплановістю, наявністю описово-інформуючого висловлення, регулярністю та стабільністю спілкування [4, с. 52].

Епістолярний текст (лист) характеризується певними структурнокомпозиційними, комунікативними та змістово-тематичними параметрами, властивими іншим різновидам тексту, і в той же час має власні характерні риси:

1)специфічні стандартизовані формули звертань, початку і кінця епістолярного утворення, що надають йому вигляду цільно-оформленої одиниці;

2)директивна спрямованість – вона полягає у спонуканні адресантом до певної дії або поведінки;

3)наявність питальних і окличних речень;

4)повідомлювані формули;

5)викладення змісту від першої особи та тлумачення займенників і дієслів другої особи, звернення до конкретного адресата [5, с. 242–243]; цим епістолярні тексти відрізняються від творів художньої літератури, які спрямовані на широку читацьку аудиторію;

6)відображення властивостей розмовної мови – спонтанності, непідготовленості, невимушеності і безпосередності спілкування;

7)граматичні конструкції й лексичні наповнення, властиві усно-розмовному мовленню.

Структурна організація листа має п’ять основних частин:

1)вітання;

2)завоювання прихильності адресата / пояснення мотивованості листа;

3)повідомлення;

4)прохання;

5)прощання.

Однак, залежно від екстралінгвістичних та інтралінгвістичних факторів, деякі частини листа можуть бути відсутні або опущені.

На наш погляд, однією з найвиразніших характерних елементів у епістолярних текстах-листах є мовно-етикетні формули.

Мовно-етикетні формули – це стійкі вислови, які є загальноприйнятими у суспільстві. Такі вирази передбачаються етикетом у всіх життєвих обставинах і

172

ситуаціях, а тому виявляються у всьому своєму різноманітті й у приватному листуванні.

Пропонуємо функціональну типологію мовно-етикетних одиниць, у якій враховуються універсальні і типові формули (ґрунтом для розробки типології стала загальна типологія одиниць мовленнєвого етикету українського народу [6]:

1.Етикетні одиниці, якими виражається привітання: Вітаю! Здрастуйте! Моє шанування!;

2.Формули зі значенням прощання: До зустрічі! До побачення! Щасливо! Я з Вами не прощаюсь!;

3.Вислови вибачення: Вибачте, пробачте, даруйте, прошу вибачення, не гнівайтесь на мене, мені дуже шкода, перепрошую, не гнівайтесь, я не можу не просити у Вас пробачення...;

4.Одиничі, що супроводжують прохання: Будь ласка, будьте люб’язні, прошу Вас, чи не змогли б Ви, чи я можу прохати Вас, якщо Ваша ласка, якщо Вам не важко, можливо, Ви мені допоможете...;

5.Формули подяки: Спасибі! Дякую! Прийміть мою найщирішу подяку! Не знаю, як і дякувати...;

6.Конструкції побажальної модальності: Будь(-те) щасливий (-а, -і)! Успіхів тобі

(Вам)! Хай щастить! Зичу радості (гараздів, успіхів)!

У цьому різновиді мовно-етикетних одиниць необхідно враховувати і семантично-відмінні, але формально-тотожні конструкції, які вживаються заради вираження негативного побажання (Хай щастить! Бувай щаслива! тощо), зрозуміти які видається можливим лише у контекстуальному розгляді.

7.Формули привітань з певної нагоди: Поздоровляю, Вітаю (Вас, тебе),

Прийміть/Прийми поздоровлення (привітання), З Новим Роком! З Днем Народження!

тощо;

8.Звертання: мамо, тато, сину, сестро, брате, пані, приятелю, товаришу;

9.Згода, підтвердження: Згоден, я не заперечую, домовилися, маєте рацію, це справді так, безперечно, безумовно, впевнений, погоджуюсь;

10.Заперечення: Ні, це не так, мене не влаштовує, я не згодний, це не точно, не можу погодитись, Ви помиляєтесь, я мушу відмовитись, нізащо, це даремна трата часу, про це не може бути й мови;

11.Співчуття або підтримка: Я Вас розумію; я відчуваю Вашу схвильованість / біль / стривоженість / горе; це болить і мені; це не може нікого залишити байдужим; не впадайте у відчай, час усе розставить на місця, час вилікує, загоїть рану, втамує біль;

12.Пропозиція, порада: Дозвольте висловити мою думку щодо..., а чи не варто б..., чи не спробувати б Вам..., чи не були б Ви ласкаві прийняти мою пораду / пропозицію, чи не погодилися б Ви на мою пропозицію.

Запропонована типологія презентує етикетні формули у приватному листуванні в епістолярному стилі загалом.

У епістолярних текстах Валер’яна Підмогильного – «Листах з Соловків» – простежуються певні закономірності у функціонуванні етикетних формул, добір яких зумовлений інтралінгвістичним фактором закономірності розміщення матеріалу:

1)Початок – мовні етичні формули, які містять звертання, встановлення контакту

задресатом, вираження прихильності автором листа.

2)Основна частина – це інформація, фактичний матеріал, у якому автор листа розміщує прохання і завдання, конкретні пропозиції, розповідь про себе, ставить запитання, висловлює міркування тощо.

173

3) Завершальна частина – має вигляд мовних етикетних формул із семантикою вибачень, прохань, побажань, прощань.

Однак, екстралінгвістичні фактори мають надзвичайну вагу, зумовлюють добір і функціонування мовно-етикетних формул:

–часовий і просторовий параметри (Я перебуваю на Соловецькому острові, в спецізоляторі; якщо доведеться залишатись тут надто довго) – відстань і час є домінантними причинами у виборі усіх етикетних одиниць, оскільки звертання, прохання, завдання, пропозиції, запитання, вибачення, прощання та ін. зумовлюються знаходженням у ізоляторі (обмежений простір). Відстань породжує, власне, саму мету спілкування – підтримування зв’язку з родиною. Цей екстралінгвістичний параметр підкріплюється відсутністю або рідкістю отримання листів від дружини (Катю, ніяких звісток ні від тебе, ні від мами ще не маю. Чи одержувала ти мої листи за цей час?.. (6.VІІ.1935); Катю, з часу нашого побачення в Києві, тобто вже скоро п’ять місяців, як я не маю ні від тебе, ні від мами відповіді, і в мене мимоволі складається враження, що я пишу в порожнечу...(28. VІІІ.1935); Рідна Катю, листів до цього часу нема ні від тебе, ні від мами...(16.ІХ.1935); Досить давно не маю від вас звісток..., жду свіжіших...(7.ІІІ.1936); ...давно не одержував листів з Харкова – останній лист був за 23.І, а після цього ні слова...(2.VІ.1937).

–фактори мовної особистості (індивідуальної когнітивної системи адресанта, його психічного та емоційного стану в конкретний момент, соціальний статус адресанта та реципієнта, ставлення до спілкування), мета спілкування, прагнення до спілкування, мовна компетенція адресанта й адресата виступають ґрунтовноважливими.

Перейдемо до аналізу використання автором листів типів мовно-етикетних формул:

1. Етикетні одиниці, якими виражається привітання – у «Листах з Соловків» привітання найчастіше висловлюється звертанням на початку листа, типові привітальні формули відсутні (Катрусю, люба, дорога!; Катю,...; Рідна Катю,...; Дорога, рідна Катю,..; Мої рідні!; Дорога Катю,...); всередині листа: Ромі – німий привіт; Привіт Романові; Привіт дідусеві. У листі за 6.VІІ.1936 відсутнє звертання взагалі (Якщо в тебе буде трохи зайвих грошей, щоб сфотографуватися з Ромою (сином), вишли мені фото.).

Кожного листа автор починає з дати, що зближує цей текст епістолярного стилю з іншим різновидом епістолярію – щоденником.

2. Формули прощання – типові формули майже не виявляються, однак прощання автор висловлює складними конструкціями і поєднує їх з іншими мовно-етикетними одиницями, наприклад, з вітанням, із зазначенням місця знаходження, побажанням,

зазначенням певного факту: Міцно цілую тебе, чекаю листа. Твій (підпис). (16.ІІ.1935); Тисну руку, цілую. Твій (підпис); Цілую руку. Привіт! (підпис). (6.VІІ.1935); Цілую твою руку. Вітання родичам. (Підпис). Соловки, ізолятор. (28.VІІІ.1935); Твій (підпис)(25.І.1936); Міцно всіх цілую. (7.ІІІ.1936); Цілую. (12.ІІІ.1936); Ще раз цілую. Вал. (12.ІV.1936); Твій Вал. (1.V.1936); Всього найкращого, міцно цілую. (Підпис)(2.VІ.1937. – останній лист).

3. Вислови вибачення є не численними. Прикладами можна вважати: ...решту, не ображайся, вертатиму для Роми; Передай його [Миколи] дружині і матері...глибокі вибачення за неможливого Романа.

4. Варіативними виступають етикетні формули прохання: Я просив тебе по змозі зібрати мої друковані роботи; я прошу тебе якнайменше думати про мене; Мамі скажи, що я цілую її і прошу не плакати; Пізніше я буду просити...; Я вже просив – не нагадуй; Звичайно, я прошу,...; В попередніх листах я просив тебе...; я дуже прошу

174

тебе; я вже писав, що хотів би...; Прошу тільки папір; В минулому листі я писав, що в мене є деякі прохання у зв’язку з моїм романом, про всяк випадок ці прохання (тепер їх уже більше); це я прошу зробити в тому разі, якщо...; За папір буду вдячний.

5.Формули подяки зустрічаються доволі часто: Отримав 25 крб., дуже за них вдячний; Буду дуже вдячний за ці відомості; Миколі від мене найщиріша подяка; Я радий, що ти влаштувалася у добрих людей, дуже вдячний їм за їхню турботу про Рому і за хороше ставлення до тебе.

6.Одиниці з побажальною модальністю (іноді поєднується зі звертаннями:

Бажаю тобі і Ромі здоров’я, багато доброго здоров’я і успіхів; Будь здорова, будь доброю, Катю, найдорожча, найрідніша! Бажаю тобі всяких успіхів у цьому; Я здоровий, «чого бажаю від вас чути те саме», як писав Бабель; Бажаю тобі всього кращого і головне – сил і бадьорості.

7.Формули привітань: Вітання родичам.; Передай його [Миколі] дружині і матері вітання від мене; Вітання твоєму батькові.

8.Звертання: Дорога мамочко! Катю; Мої рідні; Катю, моя хороша; Дорога Катю; Дорога, рідна; Наточко; дорога; Катю, моя хороша; мамочко.

9.Згода, підтвердження: я певен; погоджуюсь.

10.Заперечення: Грошей більше не намагайся заробляти; Взагалі менше думай про мене, я цього, по-перше, не заслужив, а, по-друге, я не відчуваю ніякої матеріальної потреби. У листах простежується невелика кількість заперечень, оскільки автор не отримує багато інформації, яку можна було б заперечити (це стосується безпосередньо прохань надсилати менше предметів та харчу, однак формул типу «не погоджуюсь,

заперечую, не можу погодитись» майже не зустрічається.

11.Співчуття або підтримка: Не впадай у розпач; Ні, Катю, ти повинна влаштуватися сама, бо внаслідок усього ти можеш одержати не допомогу, а тягар.

Стандартні формули використовуються мало, підтримка і співчуття висловлюються автором у поєднанні з наступним типом формул – порадою чи пропозицією.

12.Пропозиція, порада – усі листи насичені численними порадами, які вживаються автором через бажання хоча б морально допомагати своїм рідним на відстані, однак лексема «порада» не вживається: Думай тільки про себе і про дитину.

Ви з ним повинні жити якнайкраще і найспокійніше; Загартовуй Рому фізично, його можна добре розвинути; Старайся; Ти повинна повернутися до своєї роботи, інакше ти будеш відчувати себе нещасною (і я теж); Бережи себе і не перевантажуй себе роботою; Хочу тебе застерегти – не намагайся заробляти якомога більше грошей. Бережи свої сили, здоров’я, стеж за собою, не виснажуй себе. Якщо є можливість відпочити, розважитись – не відмовляй собі в цьому [7; с. 407–426].

Отже, робимо висновок, що адресант листів використовує всі мовно-етикетні формули, однак вони функціонують не відокремлено одна від одної, а нерідко складають цілісність, не можуть розглядатись автономно. Так, співчуття та підтримка поєднуються з порадою чи пропозицією, або формула звертання виступає привітальною етикетною одиницею. До того ж, необхідно звертати увагу, в першу чергу, на екстралінгвістичні параметри, які враховуються при написанні листа, свідченням чого стали «Листи з Соловків» Валер’яна Підмогильного. Вважаємо, що запропонована нами типологія функціонування мовно-етикетних одиниць може розроблятись і надалі, оскільки нами були враховані найтиповіші формули, вживані у епістолярних текстах. Мистецтво ж написання листів – надзвичайно складна і

багатогранна справа, яка постійно вдосконалюється і еволюціонує.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Мацько Л.І. Стилістика української мови: Підручник / Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько; За ред. Л.І. Мацько. – К.: Вища шк., 2003. – 462 с.

175

2.Кулішенко Л. Мовленнєвий етикет епістолярної спадщини українських письменників // http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Svfilre/2012_3/03.03.01.pdf

3.Бойко В.М., Давиденко Л.Б. Формули мовного етикету в епістолярії П. Куліша // http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ltkp/2010_59/fil/0010.pdf

4.Павлик Н.В. Типологія дискурсивних одиниць в українському епістолярному мовленні: дис. ...

канд. філол. наук: 10.02.01 / Павлик Неля Віленівна. – Донецьк, 2005. – 229 с.

5.Павлик Н.В. Специфіка епістолярного жанру як міжстильового явища // Лінгвістика: Зб. наук. праць: №3 (6). – Луганськ: «Альма-матер», 2005. – С. 241–248.

6.Гриценко Т.Б. Етика ділового спілкування [Електронний ресурс]: навч. посіб. –К.: Центр учбової літератуи., 2007. – 344 с.

7.Підмогильний В. Листи з Соловків // Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер’ян підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій / Упоряд. О. Галета. – К.: Факт, 2003. – 432 с. – (Літ. проект «Текст + контекст». Знакові літ. доробки та навколо них).

УДК 82-31:821.161.1

ОБРАЗ РУСАЛКИ В РОМАНЕ А. А. КОНДРАТЬЕВА «НА БЕРЕГАХ ЯРЫНИ: ДЕМОНОЛОГИЧЕСКИЙ РОМАН»

А. С. Пилявец, А. А. Кораблев

Резюме. В данном исследовании на материале романа А.А.Кондратьева «На берегах Ярыни» рассматривается авторский образ русалки. Проводятся сравнения с традиционным образом русалки из верований древних славян. В результате исследования устанавливается, что кондратьевская русалка становится элементом неомифологии и обладает множеством отличительных авторских характеристик.

Ключевые слова: русалка, Кондратьев, неомифология.

Впервые изучением наследия писателя стали заниматься в 1980-х годах такие исследователи, как В. Крейд и Р. Д. Тименчик, но первым основательным исследованием творчества Александра Алексеевича Кондратьева стала монография В. Н. Топорова «Неомифологизм в русской литературе ХХ в. Роман А. Кондратьева «На берегах Ярыни»«. Согласно исследованиям Е. А. Сафрон, исследующей славянскую «фэнтези» как отдельный жанр, Кондратьев – один из самых ярких его представителей. Роман «На берегах Ярыни» – самая крупная публикация Кондратьева после эмиграции и именно поэтому, с новым всплеском интереса к творчеству писателя, привлекает все большее внимание со стороны исследователей разных направлений. Будучи увлеченным мифологом, хорошо знающим строение божественного мира в верованиях различных народов, Кондратьев смог синтезировать элементы мифологий, привнося в созданный собственным воображением якобы славянский мир античные веяния. Именно поэтому его смело можно назвать неомифологом, а его произведения являют собой богатейший материал для исследования.

Ярынь – река, где обитают русалки. Согласно Топорову, это контаминация двух рек, хорошо известных жителям Ровенщины – Ярыни и Горуни [1]. Небезызвестно, что вода в мифологиях многих народов мира – первооснова всего: она существовала до создания мира и будет существовать после его гибели, из воды появились все живые существа. Вода недоступна человеку в полной мере: он обожествляет ее в малых количествах и боится в чрезмерных. Водные глубины – сосредоточение всего аномального, а в славянской мифологии реки – это сосуды, по которым течет кровь Земли. Вода переходит из одного состояния в другое, не утрачивая своей сути, посему символизирует гибкость и податливость. Также вода в мифологиях несет забвение, является порталом между мирами. Ярынь – портал уже в самом названии, на «берегу Ярыни» зона человеческого – село Зарецкое. Приписка «Демонологический роман» – обозначение ядра произведения, действие которого происходит в самих водах.

176

Смещение акцента с божественного универсума на демонологический мир помогает Кондратьеву показать мифологическую жизнь изнутри [2].

Кондратьев создает одновременно конкретный и абстрактный мир, избегая географических названий, но отмечая, что село Зарецкое разделено на хохлов и кацапов, а также давая героям романа «говорящие» имена – это помогает отнести текст романа к текстам Ровенщины. Мифологическое пространство романа вписано в европейский контекст: используются позднеантичные европейские названия, а Зима приходит с Юга – и это не ошибка, а создание единого мифологического космоса, использование античной системы координат [2].

Таков мир, из которого извлекаются авторские русалки.

Первое, на чем следует заострить внимание – это сама сущность русалки. Классический образ русалки разделил исследователей на четыре категории, каждая из которых представляет свою уникальную версию происхождения этого образа. Первая придерживается того мнения, что русалки – души умерших людей. Другие утверждают, что на самом деле русалки – водяные полубогини и название их от общеславянского слова «руса» (река), которое и сейчас просматривается, например, в слове «русло». Еще одна распространенная версия – та, по которой русалки живут в воде, но представляют собой полубогинь света, который был их изначальной стихией. И, наконец, четвертая категория исследователей вовсе отрицает существование русалок как женского божества [3].

Кондратьев мастерски «синтезирует» все эти взгляды в своей авторской интерпретации. Его русалки, вне всякого сомнения, души умерших девушек, обладающие некоторыми хотя и не божественными, но все-таки способностями. Можно отнести кондратьевских русалок и к третьей категории, ведь и этот аспект присутствует в произведении – они «дышат лунным светом» [3], что, впрочем, находит свое объяснение и на символическом уровне. Луна как символ очень многозначна: она олицетворяет воду, плодородие, смерть, ночь, возрождение, женскую силу. Кроме того, это образ становления и вечного возвращения, выступает в качестве символического пассивного начала, так как, не имея собственного света, отражает солнечный. Луне, как и воде, приписывается двойственность, обоюдная связь и узкая грань между жизнью и смертью. Исходя из этого, представляется совсем неудивительным тонко подмеченный Кондратьевым синтез водного и лунного начал в девушках-утопленницах. Классические русалки к лунному свету также неравнодушны. Конечно, дышать им они не пытаются, но вот резвиться, танцевать и играть в лунных лучах любят. Фольклорная утопленница оживает самостоятельно, не дожидаясь никаких критических месячных циклов. Русалки выбегают в поля, чтобы вредить или, напротив, помогать людям. Также заманивают путников, чтобы выполнить основную свою функцию – утопить. Миролюбивые и привязанные к символам кондратьевские русалки лишены такой озлобленности.

Далее, интересен факт перерождения или даже рождения в образе русалок. Рождение уточняется потому, что, по верованиям славян, русалка порождалась из дождя, озаренного солнцем [3]. То есть образ ее напрямую вырастает из огня и влаги. Кондратьевская же русалка имеет вполне конкретную цепь взаимосвязанных пунктов, каждый из которых должен быть последовательно выполнен, дабы простая утопленница стала русалкой. Разумеется, тело утопленницы опускается на дно Ярыни и лежит там, однако же исключительно до момента наступления ближайшего полнолуния. Как только луч полной луны скользнет по мертвому лицу – девушке даруется «вторая жизнь», если можно называть «второй жизнью» существование на дне реки. Следует иметь в виду, что жизнь продолжается у души утопленницы, а тело ее может быть найдено и предано земле согласно традициям. Неизвестно, что случается с

177

утонувшей девушкой, если тело ее находят и извлекают до ближайшего полнолуния. Учитывая, что луч полной луны – непременное условие для «чудесного оживления», тело, лунный свет которого не коснулся, остается обыкновенным мертвым телом. До полнолуния другие русалки должны раздеть новую утопленницу и подготовить ее к жизни в качестве супруги Водяника.

К слову, классическая русалка ничьей женой не становится. Жить она может на дне реки или в глубоком омуте, в хрустальном чертоге. Или же в море, колодце, озере [3]. Кондратьевская русалка вынуждена довольствоваться илистым дном мутной Ярыни, где пролеживают все русалки зимы напролет, тоскуя по утраченному прошлому. Впрочем, объяснением этому может служить тот факт, что территория, охватываемая в романе, ограничена селом и его окрестностями и поэтому об обитательницах морей и океанов ничего не сказано.

Внешность – тоже интересная особенность кондратьевского русалочьего образа в сравнении с образом, который создавался воображением древних славян. Классическая

– воплощение огня, посему волосы ее золотятся и сверкают, глаза горят, облачена она в льняные простыни, какие сама же себе смастерила [3]. Кондратьевская русалка, как упоминалось ранее, раздета догола заранее, внешность ее остается такой же, какой была при жизни. Но, тем не менее, демонологические черты Кондратьев в русалочий образ добавляет – красота их являет собой настоящее искушение не только для человека, но и для любого другого существа мужского пола, включая лесовика, болотника, самого водяника и даже сома с деревянным идолом. В противовес устоявшейся классике, кондратьевская русалка имеет даже меньше шансов обольстить человека, нежели другое существо. Впрочем, на этом различия не заканчиваются. Кондратьев не только очеловечил внешность, но сделал ее деформирующейся со временем. Серебристость, бледность, призрачность – то, на что автор часто обращает внимание читателя. Его русалки с каждым годом становятся тоньше, легче, прозрачнее и, наконец, вовсе куда-то пропадают со дна глубокой Ярыни [4]. Возникают невольные ассоциации с той стихией, которую обитательницы Ярыни сами по себе представляют – водой. А процесс, который метафорически описывает Кондратьев в своем романе, не что иное, как испарение. Устами Водяного, автор умело трактует данную ситуацию, приписывая все происходящее «коварными шалостям ветров» [4]. Возможно, таким изысканным способом Кондратьев, как создатель своего фантастического мира, спасает Ярынь от перенаселения.

Что касается прочих видоизменений, то классическая русалка могла оборачиваться лебедем или кукушкой, обращая свои льняные простыни в крылья. Также могла принимать облик белки, которую считали зверьком Перуна. А вот и без того призрачные русалки Кондратьева могут только истончаться еще больше, оборачиваясь быстрой тенью или дымом.

Зато они куда более свободны в своих передвижениях: весной могут покидать реку и не возвращаться в нее до самого Петрова дня, являться в сны родных и близких, сидеть на уступе за печкой и слушать разговоры. Из классических черт, присущих самобытным славянским русалкам, кондратьевские водные девы наделены любовью к играм в полях, а вот крутиться на мельницах предпочитает сам старик Водяник.

Классические русалки также обладают набором способностей, связанных с их призванием хранительниц «живой воды». Они могут оживлять души умерших, залечивать раны, оживлять мертвых [3]. Кондратьевские не вредят, но и не помогают.

Огненно-водное естество классической русалки и участие в мистерии природы не могло не наделить ее вещим знанием. Как мудрая жрица в культе богов, русалка испытывает веру в человека и карает его за безбожие. Что касается кондратьевских русалок в качестве носительниц особенных знаний и умений, то в том они явно не

178

преуспели. Никаких тайн они никому не открывают и в душе своей носят разве что тоску по прошлой жизни, печаль по утраченному.

Также очевидна связь обоих русалочьих типов с мистерией природы, только связь эта разного характера. У кондратьевских русалок, попадающих под влияние весенней богини, начинает болеть душа из-за отсутствующего сердца. Весна – сама по себе богиня, покровительница, привносящая в жизнь демонического населения Ярыни нечто прекрасное и чудесное, но все-таки недоступное. Классическая русалка символизирует весну, она ее жрица, посредница между богами и земной природой. Имеется в мифах о русалках и религиозный смысл. Несомненное символическое значение всех русалий – отражение в душе и поступках человека мистерии весны, следовательно, мистерии жизни, ведь чем ярче светит солнце, тем пышнее цветет природа, тем больше творческие силы ее наполняют человеческую душу и тем больше сама душа, согласно древним поверьям, приобщается к таинственной жизни богов [3].

В заключение следует сказать, что Александр Алексеевич Кондратьев серьезно переосмыслил традиционный русалочий образ, полагаясь на знания о мифологическом миропонимании, о верованиях древних славян, а также на логичность построения собственного выдуманного мира. Русалки Кондратьева – существа, живущие согласно собственной иерархии и законам и вступающие в контакт с людьми лишь потому, что люди находятся в непосредственной близости. Они не обладают выдающимися способностями или исключительными сакральными знаниями, их существование обусловлено строением мира, в рамках которого разворачивается роман Кондратьева. Умело сочетая разные точки зрения на один и тот же образ, писатель находит возможность абстрагироваться от той особенности мышления, которая присуща большинству людей – необходимости привязывать все в этом мире к человеку, приурочивать к нему существование всего мистического. Кондратьевские русалки существуют в другой плоскости, которая, вне всякого сомнения, пересекается с человеческой, но, тем не менее, остается обособленной. И именно поэтому обитательницы Ярыни оказываются также логичны и уместны в мире кондратьевского романа, как любые другие, более привычные существа, обитающие возле человека.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ

1.Топоров В. Н. Неомифологизм в русской литературе начала ХХ в. Роман А. Кондратьева «На берегах Ярыни». – Trento, 1990. – 328 стр.

2. Воронина Т. Н. Языковые особенности обозначения фольклорно-мифологического пространства романа А. А. Кондратьева «На берегах Ярыни» // Ученые записки Таврического

3.Белякова Г. С. Славянская мифология. – М.: Просвещение, 1995.

4.Кондратьев А. А. Сны: Романы, повесть, рассказы. – СПб.: Северо-Запад, 1993. – 544 стр.

УДК 821.161.1

ИСПЫТАНИЕ СМЕХОМ В РОМАНЕ Ф.М.ДОСТОЕВСКОГО «БЕСЫ»

Д. Н. Поляруш, Л. М. Ракитина

Резюме: В данной статье ставится вопрос о месте и функции испытания смехом в романе Ф.М. Достоевского «Бесы». В статье установлено, что испытание смехом является кульминационным моментом испытаний главного героя романа Н. Ставрогина и становиться главным условием раскрытия личности одного из самых загадочных персонажей Достоевского.

Ключевые слова: Достоевский, смех, испытание, роман.

179

М.М. Бахтин в своей работе «Вопросы литературы и эстетики» отнёс романы Достоевского к «ярко выраженным романам испытания» [1]. Это особый тип романа, в котором «герой дан всегда как готовый и неизменный. Все качества его даны с самого начала и на протяжении романа лишь проверяются и испытываются» [2]. Испытание героя – один из самых распространённых способов организации сюжетно-фабульной действительности романа. По мере развития романного жанра формы испытаний приобрели новые свойства и качества.

В романах Достоевского всегда содержится испытание идеи и человека, её представляющего. Ведущие герои Достоевского – идеологи. Они наделены страстью к экспериментаторству над собой и своими идеями. Особенно это относится к герою романа «Бесы» Ставрогину. По его собственному признанию, он «пробовал везде свою силу», и каждый раз убеждался в её беспредельности. О «пробах» Ставрогина читатель частично узнаёт из предыстории со слов хроникёра, а в текущем сюжете предлагается рассказ о завершающей и решающей фазе испытания этого героя.

И на этом этапе самую главную роль играет задуманное Ставрогиным испытание исповедью, при этом кульминацией этого испытания, как будет видно из дальнейшего анализа, становится испытание смехом. Роман «Бесы» весь пронизан смеховой стихией в самых разных проявлениях: от мягкой иронии до «адского хохота». В данной работе мы попытались рассмотреть одну весьма значительную функцию смеха – испытание героя на его способность выдержать смех над собой, над тем, что является для него сокровенным. Этот вопрос изучен ещё недостаточно и сохраняет свою актуальность, особенно в отношении главного героя романа «Бесы» Ставрогина [3].

Важно заметить, что внутренняя жизнь Ставрогина превращена в романе в главную тайну, которую тщетно пытаются разгадать другие герои. На сообщаемых о нём сведениях лежит печать недосказанности, двусмысленности, противоречивости. С мотивом тайны у Достоевского всегда связано понимание глубокой проблематичности человека. Писатель всегда оставлял своим героям право на тайну, считая, что последнее слово о себе должен сказать сам герой, особенно когда речь идёт о сокровенном. «Только в форме исповедального самовысказывания может быть, по Достоевскому, дано последнее слово о человеке, действительно адекватное ему». [4]

Ситуация испытания для того и нужна Достоевскому, чтобы спровоцировать Ставрогина на такое «исповедальное самовысказывание». Испытание выявляет внутреннюю борьбу противоположных мотивов в поведении Ставрогина, побуждает его к самораскрытию, актуализируют потребность быть услышанным другим человеком и не только услышанным, но и принятым им. С исповедью Ставрогин связывает свою последнюю надежду на обновление и новую жизнь. Исповедь есть испытание этого героя на его способность возродиться, и он добровольно ищет себе в этой исповеди крест, чтобы вновь начать верить.

Но при этом человек, решившийся на исповедь, рискует быть осмеянным. Это и становится самым трудным, даже мучительным испытанием для Ставрогина. Обратимся к главе «У Тихона», в которой содержится исповедь и обрамляющий её диалог Ставрогина с архиереем Тихоном. Как известно, эта глава была запрещена к печатанию и до сих пор публикуется отдельно от основного корпуса романа «Бесы». Но мы согласны с теми исследователями, которые считают что «Бесы» без главы «У Тихона» всё равно, что «храм без купола» [5]. И это понятно. Здесь окончательно решается судьба Ставрогина: выясняются нравственные ресурсы его личности, и подготавливается трагическая развязка.

Исповедь построена как предельно откровенный самоанализ преступного сознания. Ставрогин не щадит себя, записывая все вызывающие ужас подробности

180