kostomarov_perejaslavska_nich

М а р и н а

Руська!

С т а р о с т а

Ти анголь божий, з неба Злетівший, руська для народу тільки, Як я для нього поляк, а між нами Нема різниці. Ми дружка дружку Не станем попрікати. Наші душі Одна пред другою, як перед Богом. Я знаю, що ти вірно мене любиш, Як я люблю тебе: от з нас і годі!

М а р и н а

Ти мене любиш! Я люблю тебе! Одначе, все ти поляк, а я руська. Ти мене любиш, як і я тебе!

Хіба се нам що-небудь запевняє?.. Та хто мене запевнить, що, словами Ласкавими годуючи мене, Ти не ховаєш в серці злої думки?..

Ти, може, хочеш обманить мене, Погратись, як із дівкою простою,

Апотім поглумитись і прогнати!..

Аможе, що і гірше... Хто запевнить Тебе у тім, що я, одною Рукою обіймаючи тебе,

Тим часом другою не вихопляю Ножа із пазухи... І може, в чарці, Що коли піднесу тобі з вином, Усипані отруї.. Спать без. ляку Не мусиш ти, коли у одній хаті, Під одной стріхою з тобою спить

Душа вкраїнська! Ти на себе скажеш: «Я так божився, коли їй казав, Як я її кохаю, так по щоцях Лилися сльози,— я кохаю вірно...»

Хіба сльозам та клятьбам мусить вірить Од поляка вкраїнець? Де, скажи, Зосталась на Вкраїні одна церква,

Де б лях із руським не клялися дурно, Обманюючи Бога і себе?..

Скільки разів, цілуючи вкраїнця, Для його гибель поляк зготовляв? Ви вмієте і плакать... і божитись,

І раді стать навколішки, і Бога Призвати дурно — тільки б ворога Лукаво обманити й загубити...

Чи не погибло ціле військо наше, А вслід за їм увесь народ наш бідний. Як клятьбами, божінням і сльозами Опутали Остряницю ляхи?..

Із тій години кожний поцілунок,

Що лях вкраїнцеві дає, похожий На той, що Йуда Господу давав...

Дарма і клятьби, й сльози! Я не вірю Твоїм сльозам і клятьбам! Ти на мене. «Вона божилась,— скажеш ,— так по щоцях У неї лились сльози; ні, вона Мене кохає вірно...» А хіба Як руські, так ляхам і не платили

Тим, чим ляхи їх жалували? Сльози І клятьби руського для ляха те ж,

Що клятьби й сльози ляха для сього...

Хіба Лисенко, той Лисенко самий,

Що ви недавно тільки перестали

Лякатись, він, кажу, хіба не клявся

Йне плакав перед вами для того,

Щоб лучче погубляти вас? Лисенко

Робив з ляхами те, що й думать страшно. А я Лисенкова сестра!!. Францішку!

Чи чуєш? Я Л и сенкова сестра.

С т а р о с т а

Марино!

М а р и н а

Погляди на город Оцей. Чи так він устрівав Великдень Преж, ніж лиха година нанесла Вас, злодіїв...

С т а р о с т а

Марино! Мила, люба!! Коли хоч трохи ти мене кохаєш, Змилуйся, не нагадуй; хоч і мусиш Нагадувать: я не один в сім винен. Не я старший, не нарікай на мене Одного...

258

М а р и н а

Ти в сім винен, ти в сім винен! — Бо ти старший у всім Переяславі.

М іж тим в Переяславі жидова На одкупі церкви святії держить,

Ксьондзи на людях їздять до костьолу, І кожний день десятки неповинних В тортурах або з голоду здихають...

Весь Переяслав стражда і бідує, А ти старший у всім Переяславі!!!

С т а р о с т а (кидаєт ься навколіш ки)

Марино, пошануй!..

М а р и н а

Ви шанували Нещасних руських, як у вас прохались? Пошанував сьогодні ти ту жінку,

Що привели до тебе? І за те,

Що бідна нишком напекла пасок, Ти на три дні її всадив у льох...

На три дні празників!.. Пошанував!!

Ст а р о с т а

Марино! Лихо!..

Біда мені! Мороз дере!.. Пусти! Пусти... Ходімо швидче!..

М а р и н а

Стій, Францішку! Ще я тобі скажу, зачим сюди Тебе я привела. Вночі сьогодні Лисенко, брат покійний, появився

Істав над постіллю моєю. Страшно Текла із його кров; увесь на ранах, Посічений, опалений, без ока, Став він передо мною. Я злякалась,

Підняла крик... Він підійшов до мене

Ітак казав: «Не бійся, сестро! Сором Твій знаю; але не прийшов того,

Щоб попрікать тебе. Сеї ночі,

Коли задзвонять у костьолі, ти Свого коханка приведи до Альти. Там покажусь йому...»

259

С т а р о с т а

А от і дзвонять! Ні, мабуть, він пожартував з тобою. Немає, бач, і досі! Ну, ходімо!

М а р и н а (вихват ує у й ого ш аблю і біга, м ахаю чи нею )

Так! Дзвонять, дзвонять, дзвонять!!! Гей, злітайтесь Ви, чорні ворони, на Переяслав!

Тут добра вам потала буде!!! Дзвонять!!! Се дзвонять ще до церкви... Католики Збираються молитись Богу тихо...

А що, як інколи задзвонять інак,— Задзвонять так, щб в кожного поляка Волосся настоборщаться?! А, бачиш, Дзвонили так, ти сам казав, по інших Вкраїнських городах...

С т а р о с т а

Ох, що се? що се?

По всіх церквах вже й руських дзвонять...

М а р и н а

Дзвонять!!

(Регочет ься) .

Буває страшний дзвін, як, разом з дзвоном, Скрізь понесеться: «Смерть ляхам!!»

Г а л а с

Смерть ворогам!!!

Пожар, гул, крик, плач.

Ст а р о с т а Ізрада! Чвара!

Ма р и н а

Ні,— розправа! Помста! Багато лиха руські одбували,

Нехай тепер поплатяться й ляхи!..

Ст а р о с т а

Марино! Шаблю, шаблю!..

260

М а р и н а

Ні! Не дам

Тобі я шаблі!

(К и д а є в р іч к у ),

В Альту! Хай Лежить вона на пам’ять нашим внукам!..

Так, милий мій, коханий мій Францішку! Нема надії, ми загинем вмісті, Загинем разом! День страшний настиг: Лисенко встав із домовини, грізно Гукнув-крикнув на грізную кравчину...

Уранці Переяслав слобониться; Сьогодні пощитаються з ляхами.

С т а р о с т а

Марино! Що се?!

М а р и н а

Помста і слобода!

С т а р о с т а

Куда мені біжати? Щ о робити? Пожар! Різня!..

М а р и н а

І помста, і слобода!

С т а р о с т а

Змія!! Я задушу тебе!! Ти перша

Ізгинеш...

М а р и н а

Перша, із тобою вкупі. Ось зараз налетять сюди козаки,

Лисенко й Герцик. Тут, обнявшись кріпко, Ми згинем вкупі: я тебе кохала

Іза кохання згину.

Ст а р о с т а

Мати божа!!!

М а р и н а

Молитись дарма! Божий суд настигнув!

261

С т а р о с т а

Марино, серцеї Що ти робиш?!

М а р и н а

Те, що Робить я мушу. Як дівчина руська — Я помогла братам своїм і ляха Старшого привела на згубу руським, А як твоя коханка — вмісті згину Під руськими шаблюками.

С т а р о с т а

Я чую — Сюди біжать... В мене немає шаблі...

Немає бережіння... Лихо! Смерть!.. Марино! Що ти наробила?

М а р и н а

Серце Моє! Мій милий! Мій коханий! Мій Францішку вічно любий!.. Чую, чую!

Йде смерть до нас!.. О серце, дай прилипнем Губами дружка к дружці і загинем!..

(Кидаєт ься йому на шию і ц ілує й о го ).

СЦЕНА VIII

Л и с е н к о , Г е р ц и к, к о з а к и з списами, з ліхтарними, з шаблями прибігають товпою.

Л и с е н к о

Тут, тут вони! Сестра не обманила!

його обійм ає, остановився) .

М а р и н а Бий... Щ о ж ти став, Семене? Бий нас двох!

Г е р ц и к Марино!.. Що се? Ти його цілуєш!!

262

Ма р и н а

Ащо ж таке, що я його цілую? Коли його заб'єш, я жить не хочу!

Бий нас обох!.. Бий, ласкав будь, Семене!..

Г е р ц и к

Чи я оце зустріти думав?.. Боже Мій милий... Ти, моя Марина люба, Моя невіста, котру я кохаю Одну на світі, для котрої чвару Почать рішився...

М а р и н а

О душа нікчемна!!! Так ти не за своїх братів недолю, Не за родину шаблю піднімаєш —

За дівчину, паскудний бахур!.. Знай же,

Іви всі знайте, добрі люде. Правду Скажу вам перед смертю. Я Семена

Іне люблю, ніколи і не хочу

Любить! От мій Францішек милий, любий, Із ним радніша вмерти. Брате, чуєш?

Я діло сповнила своє, сповняй же І ти своє!

(О бн ім ає Ф ранціш ка).

Убийте нас укупі!

Л и с е н к о

Гей, хлопці! Розлучіть їх!

СЦЕНА IX

А н а с т а с і й (у б іга є)

Горе! Горе! Гнів божий обертається на гордих! Рука господня помстників карає!

Ли с е н к о

Що ти, панотче?

Ан а с т а с і й

Пошануйте, ради Христового святого воскресення! Ж иди боялись тіла у суботу

263

Зоставить на хресті. Ви, християне, В ту ніч, коли Спаситель, люби наша, Замучений за грішних чоловіків, Воскрес і сущим в гробі дарував

Живот, ви кров ллєте й пожар підняли!.. Народ, як дикий звір, розлютувавсь, Все б’є, і ріже, й палить... Бідні діти Об каменюки розбиває!.. Горе Та лихо нам! Ох, пошануйте, братці!..

Л и с е н к о

Панотче, дарма просиш!

А н а с т а с і й

Діти! Братці! Ви закаляли празник божий... Ви Глумуєтесь із божой благодаті.

Ви зводите його святую ласку! Горе

Ілихо помстникам!..

Ге р ц и к

Панотче!!

А н а с т а с і й Не позирай на мене так гнівливо,

Щ об Бог на тебе не поглянув так же. Бо я вже бачу: много світового Добра тебе позбавив він сьогодні!

Семене! Ти полковник переяславський! Ти маєш волю: пошануй ляхів!

Герцик відвертається, Анастасій прийма його за руку.

Семене! Ти ще молодий, ще мало Господь тобі на світі дав пожити, Щ е мало твоє серце одбуло... Тепер

Для його наступа дві радості, і перша — То християнська радість, щоб простити Своїм врагам. Ти ще її не знаєш!

Адруга — то диявольськая радість,

Щоби потішитись над їх бідою: ти Не знаєш і сеї... Ох, брате! Друга Тобі здається приязніше першой!.. Семене, ти ще молодий!.. Ох, друга

264

Страшная радість і недовга, скоро Її туга і мука заміняє —

А перша радість продовжиться довго, Весь вік твій буде розважать тебе І після смерті в вічну райську радість

Перейде... Змилосердися, Семене! *

Г а л а с

Ге! Бісів син! Тепер прохатись вмієш? А як колись мій батько у тортурах

Прохавсь! Забув?! В вогонь, розсучий сине!..

Г е р ц и к

Панотче, чуєш?

А н а с т а с і й

Чую, синку!.. Чую...

Ти спом’янув і про свого отця, Щ о мученицьку смерть прийняв за правду...

Його душа тепер у божім царстві Ликує; з ангелами... Не турбуй Її покоя помстою. О, гірко Душі на світі тім, коли на сім

Гріх за її творять! Тепер твій батько І в царстві невеселий став... Він бачить,

Що ти за його хочеш відомщати;

Аправеднії душі дуже плачуть, Коли побачать, що на світі роблять Худеє кровні їх... Семене, синку! Ради душі покійника отця, Ради спасенія твоїй душі...

Ось я, старий, аж в ніжки поклонюся Тобі — змилуйся! Пошануй!.. Слізьми

Всі ноги обіллю тобі — змилуйся!..

( Становиться навколіш ки).

Г е р ц и к

Панотче, встань! Щ о-бо ти робиш се?

А н а с т а с і й

Ні, я не встану — буду тут лежати, Поки або тебе вблагаю в ласку, Або заб’єш мене... Ти чоловік,

265

Ти християнин... Змилосердись, синку, Коханий брате, батьку милий мій, Змилуйся!..

(Кланяєт ься до н іг).

Г е р ц и к (кидаєт ься до його навколіш ки)

Устань, свята душа... Я винен, винен!! Ох, я тебе зобидив... Ох, прости Дурного! Бачу я: великий гріх Мені!.. Прости мене...

А н а с т а с і й

Ні, ти не винен...

Крий Боже, ти не винен! Я прощаю

Тобі усе — уваж ж е й ти!.. О, ради

Христа, змилуйся... Погляди, із кожною

Часинкою десятки душ там гибнуть...

Г е р ц и к Панотче... Щ о мені робити?.. Я

Не властен, є старший: прохай Лисенка!

А н а с т а с і й Лисенку!.. Змилосердись!

Л и с е н к о

Годі, годі!

Сього не буде!

А н а с т а с і й

Не гріши, не вводь Своєй душі у напасть... Мало літ Вже, може, жить тобі: пора подумать! День прийде, коли Бог тебе заставить Дать одповіт за все твоє життя.

Ох, тяжко буде в день той одвічати!

Ірани не спасуть тоді тебе!..

Ли с е н к о

Ще раз тобі скажу: сього не буде.

А н а с т а с і й ( кидається йом у в н оги )

Ні, буде! буде!.. Чи хіба не жінка Тебе вигодувала? Чи ти в лісі Родивсь між звір’ям? Чи в тобі немає

266