20.3. Розповсюдження допінгу в спорті і боротьба з його застосуванням

До приходу в 1980 р. до керівництва МОКНУВ Х.А. Самаранча боротьба із застосуванням допінгу в олімпійському спорті велася, але не носила принципового і систематичного характеру. Самаранч в числі основних пріоритетів своєї діяльності виділив і боротьбу із застосуванням допінгу в олімпійському спорті.

Активна позиція МОКНУВ в 80-х роках XX в. була широко підтримана світовою спортивною спільнотою. Наголошувалися випадки, коли боротьба за чистоту спорту ставилася вище за спортивні інтереси. Американська плавчиха Мейер завоювала три золоті медалі на відбірковому чемпіонаті США перед Іграми Олімпіади в Сеулі, але під час перевірки у неї виявили сліди стероїдів і спортсменка була дискваліфікована. Цей випадок став надбанням всього світу, що з'явилося віддзеркаленням турботи федерації за чистоту репутації своїх спортсменів. Такі ж приклади можна узяти з досвіду роботи федерацій важкої атлетики Канади і Швеції.

В той же час інтенсивна комерціалізація і політикування олімпійського спорту стимулювала представників багатьох країн до застосування заборонених препаратів, пошуку способів заховання такого застосування. З'явилися підозри в системному застосуванні заборонених препаратів і засобів їх маскування командами окремих країн, видів спорту в цілому. Особливо великі були підозри відносно спорту ГДР, а серед видів спорту найбільш ураженою допінгом опинилася важка атлетика. Розповсюдження допінгу в олімпійському спорті перетворилося на щонайгострішу проблему, відсунувши на другий план багато інших суперечностей і складнощі спорту. «Приймати допінг - означає померти. Померти фізіологічно при настанні необоротних аномальних процесів в організмі. Померти фізично, як показали трагічні факти останніх років. І померти духовно, інтелектуально, погоджуючись шахраювати, визнаючи своє безсилля або недолік волі чесно використовувати власні можливості або зробити зусилля, щоб їх перевершити. Нарешті, померти етично, фактично поставивши себе поза рамками тих правил поведінки, яких вимагає гуманне суспільство», - заявив президент МОКНУВ Х.А. Самаранч на 94-ій сесії МОКНУВ, що відбулася в 1988 р. напередодні відкриття Ігор XXIV Олімпіади в Сеулі.

Саме на цих Іграх вибухнули найбільш резонансні скандали, зв'язані із застосуванням допінгу: дискваліфікація канадського спринтера Бена Джонсона, групи важкоатлетів Болгарії і демонстративний від'їзд з Сеулу всієї команди болгарських важкоатлетів, неофіційна інформація про значно більшу кількість позитивних проб в порівнянні з офіційно оголошеним і ін.

Будучи серйозно стурбованим положенням справ з допінгом і відсутністю реальних досягнень в боротьбі з його розповсюдженням в спорті, на початку 90-х років МОКНУВ пішов по шляху збільшення фінансування антидопінгової діяльності і подальшого посилювання санкцій. Проте реальних результатів це не принесло.

Досягнення антидопінгової системи в 90-х роках XX в. виявилися набагато скромнішими в порівнянні з діяльністю людей, внедрявших різні допінгові речовини і методи в олімпійський спорт. Випадки виявлення застосування допінгу були рідкістю. В той же час непрямі дані, численні матеріали засобів масової інформації, вислови експертів, самих спортсменів, їх тренерів і лікарів свідчили про те, що боротьба з допінгом не принесла яких-небудь позитивних результатів. Більш того, це негативне явище розповсюдилося, а в окремих видах спорту набуло масового характеру.

Почала бути видимим і незацікавленість міжнародних і національних федерацій у виявленні випадків застосування допінгу, особливо видатними спортсменами. Відома та величезна утрата, нанесена авторитету, наприклад, таких популярних видів спорту, як легка атлетика і важка атлетика, серією дискваліфікації видатних спортсменів, викритих в прийомі заборонених препаратів. Як показала практика, в цьому не були зацікавлені ні федерації, ні численні фірми-спонсори. У другій половині 90-х років фахівцями спорту, представниками ділових кіл, засобів масової інформації була піддана обґрунтованій критиці сама концепція МОКНУВ боротьби з допінгом як недостатньо обґрунтована і страждаюча серйозними прорахунками, не говорячи вже про практику діяльності антидопінгових лабораторій, які, будучи покликаними боротися за чистоту і дотримання морально-етичних принципів в спорті, своєю діяльністю явили багато прикладів протилежної властивості. Мали місце випадки, коли санкції проти допінгу викликали питання не тільки у громадськості, але і стали оспарювати в цивільних судах.

Зокрема, достатньо обґрунтовано були піддані критиці все три основні аргументи, які лежать в основі концепції боротьби з допінгом:

1) застосування допінгу неприпустимо з морально-етичних причин у зв'язку з тим, що він заборонений;

2) допінг дає одностороння перевага спортсменам над суперниками, що не застосовують допінг;

3) заборона на застосування допінгу обумовлений турботою про здоров'я спортсмена.

Кожний з цих аргументів представляється цілком обґрунтованим і таким, що не викликає сумнівів. Проте це може мати місце лише у тому випадку, коли практична діяльність, на них що базується, логічна, несуперечлива, має строгі наукові підстави. Не вдаючись до глибокого аналізу, відзначимо найбільш явні суперечності між початковими посилками і реальною практикою, які викликали обґрунтовану критику.

Природно, що засоби, заборонені до застосування, абсолютно неприпустимо використовувати в спорті ні з морально-етичної, ні з правової точки зору. І в цьому плані сумнівів бути не повинно. Проте, як справедливо затверджували багато фахівців, ця теза не викликає сумнівів лише в тому випадку, якщо доведена обґрунтованість з морально-етичних, правових, медичних і спортивно-технологічних позицій самого факту заборони величезної кількості загальнодоступних, широко поширених і у багатьох випадках гостро необхідних для спортсмена на користь його здоров'я і підготовки препаратів і методів. На жаль, тут виникають не тільки сумніви, але і є серйозні наукові підстави стверджувати, що у багатьох випадках практика антидопінгової діяльності зневажає законні права спортсменів, суперечить принципам спортивної підготовки, позбавляє спортсмена повноцінного медичного захисту.

Не витримує критики і підстава на заборону засобів і методів у зв'язку з тим, що вони дають спортсменам односторонню перевагу над суперниками. Ці засоби є відображенням досягнень науково-технічного прогресу, і у всіх випадках, де однозначна їх позитивна дія на спортивні результати і відсутні медичні протипоказання, їх застосування представляється виправданим. Сьогоднішній спорт вищих досягнень є ареною для впровадження самих передових досягнень науки. Спортивна форма, інвентар, тренажери, системи, що діагностико-управляють, харчові добавки, відновні засоби, фармакологічні препарати і багато що інше при правильному застосуванні здатне принести і приносить односторонню перевагу одним спортсменам над іншими. Кожен крупний спортивний захід дає безліч прикладів того, що спортсмени, що застосували новинки, надані наукою, отримують переваги над конкурентами. Це природний процес, характерний для будь-якої сфери діяльності, тому аргумент, згідно якому спортсмен, що приймає заборонені препарати, отримує односторонню перевагу, є надуманим. Така перевага може отримати і спортсмен, який застосовує дозволені препарати, нові ефективні конструкції лиж, велосипедів, бобів, саней, човнів і ін. Більш того, добре відомо, що безліч видатних досягнень останніх років забезпечувалася застосуванням речовин, які спочатку були дозволені, а потім заборонені.

Не менш ураженим виявився і постійно декларований представниками антидопінгової служби теза, згідно якій боротьба з допінгом обумовлена виключно турботою про збереження здоров'я спортсменів. Список заборонених речовин і методів давно вийшов за межі, які було необхідно дотримати на користь здоров'я спортсменів, він позбавив спортсменів можливості використовувати багато передових досягнень медицини в профілактичній і лікувальній меті, не говорячи вже про стимуляцію ефективності процесу підготовки. В цьому відношенні спортсмени виявилися представниками єдиною з екстремальних професій, позбавленими права на захист свого здоров'я ефективними фармакологічними засобами не тільки від професійних захворювань, але і від звичайних широко поширених хвороб.

Постійній критиці піддавалася система організації і проведення тестування, об'єктивність висновків, що представляються. Особливу заклопотаність викликали випадки застосування недостатньо достовірних методів досліджень, відсутність системи в організації контролю - регулярне тестування одних спортсменів і ліберальне відношення до інших. Односторонньою представлялася і система санкції, коли вся відповідальність і важкі покарання обрушувалися тільки на спортсмена, хоча були відомі випадки, коли спортсмени, викриті в застосуванні допінгу, навіть не знали, що їм були введені заборонені речовини, або не могли припустити, що ці речовини знаходилися в напоях або продуктах.

Стало очевидним, що безліч (сотні) перемог і рекордів на Іграх Олімпіад, зимових Олімпійських іграх і чемпіонатах світу в таких видах спорту, як легка атлетика, важка атлетика, плавання, велосипедний спорт, веслування, ковзанярський спорт, лижні гонки, біатлон і деякі інші, були взяті або встановлені завдяки використанню заборонених або дозволених на момент змагань, а потім заборонених речовин і методів. Є величезна кількість об'єктивних і суб'єктивних підстав для подібного затвердження - матеріали антидопінгових лабораторій, затвердження експертів, визнання спортсменів, лікарів і тренерів, результати судових розглядів і ін. Особливо яскравий прояв цей отримав на матеріалі спорту таких країн, як ГДР, США, Болгарія, Китай, і таких видів спорту, як легка атлетика і важка атлетика.

Все частіше признавалося, що олімпійський спорт перетворився на якусь арену конкуренції фармацевтичних фірм, міжнародних і національних систем допінг-контролю, фахівців медико-біологічного профілю, тренерів і спортсменів, орієнтованих на широке застосування стимуляторів, з одного боку, і антидопінгових лабораторій, діяльність яких направлена на виявлення застосування цих препаратів і відповідні санкції, - з іншою. У таких умовах фахівці будь-якої країни, що серйозно відносяться до системи олімпійської підготовки, зіткнулися з необхідністю вибору власного відношення до цієї проблеми і формування відповідної методики її рішення. Ситуація загострилася тим, що недосконалість системи боротьби з допінгом привела до того, що вона стала використовуватися як інструмент для дискредитації спорту окремих країн і усунення конкурентів на міжнародній спортивній арені.

Таким чином, багаторічна боротьба із застосуванням допінгу в спорті, що особливо активізувалася з 1980 р., коли Х.А. Самаранч проголосив її одним з основних пріоритетів в діяльності МОКНУВ, не дала очікуваних результатів. У 1999 р. в Лозанні відбулася Усесвітня конференція з допінгу в спорті, де була прийнята Декларація по допінгу в спорті, в якій сформульовані основні принципи боротьби з допінгом. На конференції було також установлено Усесвітнє антидопінгове агентство (WADA).

Створення WADA практично співпало за часом з несподіваним інтерв'ю Х.А. Самаранча, що закінчував свою кар'єру на посту президента МОКНУВ. Будучи тонким політиком, людиною що щиро хворіє за авторитет олімпійського спорту і вніс неоцінимий внесок до його розвитку, Самаранч знайшов в собі мужність визнати недосконалість політики МОКНУВ в боротьбі з допінгом, призвав до кардинального скорочення списку заборонених препаратів, дозволу препаратів, що не шкодять здоров'ю спортсмена, підвищенню ролі виховної і освітньої роботи, розширенню прав спортсменів в питанні застосування речовин і методів, стимулюючих ефективність їх підготовки і діяльності змагання.

Це інтерв'ю Х.А. Самаранча викликало дуже активну реакцію: у переважній більшості випадків позитивну - з боку фахівців спорту і в основному негативну - з боку людей, що працюють в системі антидопінгового контролю і перетворили її на сферу прибуткового бізнесу. Із зрозумілих причин іншого не можна було і чекати.

Необхідно значно спокійніше відноситися до проблеми допінгу, чим це робиться сьогодні МОКНУВ і WADA. Допінг не є прерогативою спорту. Засоби, які відносяться до заборонених і класифікуються як допінг, широко поширені в різних сферах діяльності. Широко використовуються стимулятори, седатівні і інші засоби в різних пологах військ і спеціальних підрозділах силових структур. Поширені стимулятори серед політиків, що використовують їх під час публічних виступів, і в шоу-бізнесі. Різні агенти анаболічної дії набули виключно широкого поширення в індустрії сучасного фітнесу. Значна частина населення сьогодні широко використовує заборонені в спорті препарати для нормалізації психічного стану, зганяння ваги, корекції статури.

Кількість спортсменів, що використовують заборонені препарати, складає незначний відсоток (за даними експертів, менше 5 %) від кількості людей, що застосовують такі засоби в інших сферах людської діяльності. Проте ніхто не застосовує санкцій до політиків або естрадних артистів, отримуючих перевагу перед своїми конкурентами в результаті застосування стимуляторів. Ведеться широка науково-дослідна робота по виявленню побічних негативних ефектів, до яких може привести зайве захоплення і безрозсудне застосування різних хімічних лікарських препаратів, харчових добавок, у складі яких присутні різні фармакологічні речовини. Вивчається небезпека застосування продуктів харчування, проведених з використанням сучасних технологій, заснованих на досягненнях хімії, біології, генної інженерії. Проте ні в одній з сфер людської діяльності, в якій існує проблема застосування різних стимулюючих речовин і методів, немає тієї істеричної атмосфери, яка склалася в спорті.

Саме ця атмосфера не дозволяє направити боротьбу з допінгом в спорті в нормальне, цивілізоване русло, в якому виховній, загальноосвітній, просвітницькій, науково-дослідній діяльності буде відведено провідне місце. В цьому випадку, поза сумнівом, більш зваженим і помірним стане саме відношення до проблеми допінгу в спорті, виникне можливість для формування науково обґрунтованої методології застосування в спорті різних фармакологічних речовин і методів стимуляції, проведення чіткої і обґрунтованої межі між дозволеними (на користь здоров'я і ефективної підготовки спортсменів) і забороненими (що порушують морально-етичні принципи спорту, руйнують здоров'я) речовинами і методами, проведення вдумливої освітньої і виховної роботи. У цій системі повинні бути відведені місце і допінг-контролю і санкціям, проте не як основному засобу боротьби з допінгом, а як механізму управління цією боротьбою в цивілізованому руслі.

Навантаження, які доводиться переносити спортсменам в сучасному спорті, вимушують лікарів і тренерів рекомендувати спортсменам широко застосовувати різні речовини енергетичної і пластичної дії, стимулятори діяльності центральної нервової системи, кровотворних органів, обмінних процесів і інші засоби для оптимізації процесів відновлення і адаптації, профілактики перенапружень і захворювань, зниження імунітету і ін. Розширення цього напряму спортивної фармакології, як вважають багато фахівців, є найважливішим розділом сучасної спортивної науки, розвиток якого здатний багато в чому нейтралізувати негативну дію навантажень сучасного спорту, що знаходяться на межі людських можливостей. Проте грань між природною фармакологією спорту, допомагаючи ефективній адаптації і що не завдає шкоди здоров'ю, і незаконною, такою, що розхитує ідеали спорту і що підриває здоров'я спортсмена, з кожним роком визначити стає все важчим. У лабораторіях різних країн світу дуже активно ведеться робота по пошуку нових речовин, виявленню оптимальної системи застосування вже відомих препаратів для підвищення ефективності тренувальної і змагання діяльності.

Сучасний спорт характеризується величезними тренувальними і змаганнями навантаженнями, крайньою перевантаженістю спортивного календаря. Перенесення цих навантажень, участь у великій кількості спортивних змагань практично протягом всього року неможлива без стимуляції відновних і адаптаційних реакцій найбільш ефективними засобами. На цю проблему звертав увагу голова Медичної комісії МОКНУВ А. де Мерод ще в 1989 р., виступаючи на спільному засіданні Виконкому МОКНУВ і Асоціації міжнародних федерацій по літніх видах спорту: «Щоб позбавитися від явища, потрібно шукати його причини. Інакше ті ж самі причини приводитимуть до колишніх результатів. Переобтяжений календар змагань вимагає від спортсменів перевищення їх нормальних можливостей. Все це призводить до того, що, з одного боку, їх піддають контролю, а з іншої - подібні навантаження можуть виконуватися тільки за допомогою незаконних засобів».

З тих пір пройшло багато років. Спортивний календар не тільки не скоротився, але і істотно розширився в основному за рахунок комерційних змагань з великим призовим фондом. Природно, що знаходитися в умовах сучасного спорту без застосування стимулюючих речовин спортсмени не можуть. Проте діяльність МОКНУВ в справі боротьби з допінгом ніяк не пов'язана з реаліями сучасного спорту, не передбачає як один з напрямів боротьби з допінгом обмеження нестримної експлуатації фізіологічних можливостей спортсмена, зумовленою політикою спортивних федерацій і інших організаторів змагань, а лише обмежує спортсменів в можливостях підвищити за рахунок застосування фармакологічних засобів якість підготовки, забезпечити профілактику захворювань і травм.