До основних категорій менеджменту як науки слід віднести:

• поняття організації процесу;

• функції управління;

• рівень управління;

• методи менеджменту;

• стилі керівництва колективом;

• форми влади та лідерства.

Менеджмент як практику управління класифікують за напрямками здійснення на: виробничий, фінансовий, маркетинговий, банківський, менеджмент в галузі освіти, медицини, культури.

Предметом нашого курсу є визначення загальних закономірностей будь-якого напрямку менеджменту. Саме тому він називається “основи менеджменту”.

Особливості управління в кожній галузі вивчаються в окремих курсах.

Низка відомих вчених та критиків (Г. Куну, С. О’Доннел та ін.) категорично наполягають на тому, що менеджмент, в першу чергу, є мистецтвом. Вони дають наступні визначення даного поняття:

“Процес управління є мистецтво, суть якого полягає в застосуванні науки (основ організованого знання в галузі управління) до реальностей будь-якої ситуації.”

Дійсно, в управлінні, коли потрібно приймати єдине рішення із множини альтернативних варіантів, уміння найти розумний компроміс з мінімальними втратами є виявом мистецтва менеджера. Не кожному дано оволодіти цим мистецтвом.

Здається, все є в цій людині: глибокі професіональні знання, життєвий досвід, працездатність, добросовісність, але стати справжнім авторитетним лідером він не може. Потрібно щось ще, чим обов’язково повинен володіти справжній керівник. А це, в першу чергу, талант, яким володіють справжні майстри музики, живопису, поезії та прози, талант, без якого мистецтво перетворюється в ремесло.

Керівник повинен бути неординарною особистістю, володіти мистецтвом спілкування, переконання, діалогу, мати гострий розум, широку ерудицію в усіх сферах життя та знань. Будь-який керівник працює, в першу чергу, з людьми. Тому крім професійних навиків він зобов’язаний знати всі тонкості “людської інтуїції” та володіти гуманітарними, загальнолюдськими знаннями.

Як відмітив відомий український економіст Валерій Терещенко, “менеджмент як американська теорія управління пересуває центр ваги правових та психологічних, економічних питань в галузь соціології, суспільних відносин, людських стосунків, психофізіологічної праці, психотехніки та колективної психології”.

2. Історія виникнення менеджменту як науки.

Управління існує з того часу, коли з’явилися перші організації, тобто фактично з часу появи самого світу. Практика управління формувалася в Шумерії, Македонії (при Олександрі Македонському), Римі, Київській Русі та інших давніх державах.

Менеджмент як наука про управління своїм древнім аналогом має політику як науку про управління державою. Вважається, що грецький філософ Аристотель вперше виділив та узагальнив загальні принципи управління, які придатні для будь-яких людських організацій.

Особливостями управлінських процесів до 1900р. були:

• менші, ніж в сучасних умовах, пропорції між чисельністю керівників та не керівників;

• невелика чисельність керівників середньої ланки;

• підвищена роль лідера (головного керівника);

• переважаюче використання адміністративно-командних важелів.

Саме тому, не дивлячись на управління, старе як світ, мало хто задумувався, як управляти організаціями системно.

Слід зазначити, що в історії управління є випадки, які виникли в стародавні часи та збереглися до наших днів.

Інтерес до управління як науки з’явився на початку ХХ ст. в США, а з моменту опублікування книги Фредеріка Тейлора “Принципи наукового управління” в 1911р. управління стає галуззю самостійного наукового дослідження.

Остаточно ідея управління як наукової дисципліни, професії та галузі досліджень сформувалася у США. Це пояснюється такими обставинами:

1. досягнення успіхів у бізнесі в США визначалося компетентністю та здібностями будь-якого громадянина, незалежно від його походження, національності, статусу тощо;

2. підтримка урядом США системи освіти сприяла зростанню кількості людей, здатних виконувати різні ролі в бізнесі, в тому числі й в управлінні;

3. незначне регулювання бізнесу з боку уряду США сприяло виникненню великих компаній, управляти якими без формалізованих засобів було неможливо.

На відміну від інших наук розвиток управлінської думки не був системою знань, які накопичувалися послідовно. Навпаки, на першому етапі (до середини ХХ століття) наука управління розвивалася одразу за кількома відносно самостійним напрямкам (або, як кажуть, підходам до управління), кожний з яких концентрував увагу на різних аспектах менеджменту (рис.).

Рис. Еволюція управлінської думки

Вирізняють три ранні підходи до менеджменту: класичний підхід; поведінковий підхід; кількісний підхід.

Класична теорія (підхід) менеджменту включає дві школи:

а) школу наукового управління;

б) адміністративну школу (класичну теорію організації).

Наукове управління було спрямовано на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (операційних виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці. (1855-1920рр.). Засновниками школи були Ф. Тейлор («Принципи наукового управління»,1911р.), Френк та Ліліан Гілбрет, Генрі Форд, Генрі Гантт. Тейлор та Гілбрет, які починали свою кар’єру робітниками, виконували дослідження на рівні організації виробництва, займалися спостереженнями, замірами й аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудового вкладу, нормуванням праці.

Здобутки школи наукового управління:

1. обґрунтоване нормування праці, включаючи необхідність відпочинку та перерв (реалістичних завдань);

2. доведення необхідності відбору робітників для виконання певних операцій, а також їх навчання;

3. впровадження практики стимулювання кращих результатів робітників-виконавців;

4. відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання робіт.

Адміністративна школа (класична теорія організації) опрацьовувала підходи до удосконалення управління організацією в цілому. Представники цієї школи (А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард) намагалися вирізнити загальні характеристики та закономірності управління організацією загалом. Класична (адміністративна) школа управління (1920-1950), яку започаткував Анрі Файоль, якого часто називають батьком менеджменту. Він був великим менеджером (керував великою французькою вугільною компанією) як і інші засновники адміністративної школи. Ліндон Урвік (консультант з питань управління в Англії). Джеймс Муні (менеджер компанії “Дженерал Моторс”).

Метою їх досліджень було визначення універсальних принципів управління, дотримуючись яких організація досягатиме успіху.

Здобутки адміністративної школи:

1. детальне дослідження основних функцій управління;

2. опрацювання принципів побудови структури організації та управління працівниками.

Недоліки адміністративної школи:

1. помилковість пошуків універсальних принципів управління;

2. ігнорування соціальних аспектів управління.

“Універсальні принципи управління” сформулював А. Файоль.

М. Вебер сформулював “концепцію ідеальної бюрократії”.