3.2.5. Пароніми як стилістичний засіб

Пароніми (гр. para – поряд та onyma – ім’я) – слова, близькі за звучанням, але різні за значенням: нагода – пригода; дефектний – дефективний; деквалификація – дискваліфікація. Не всі слова, схожі за звучанням, можна вважати паронімами. До паронімічних належать лише ті, що мають невелику відмінність у вимові. Інколи в паронімів є спільна морфема: уява – уявлення; мова – мовлення. Семантичні зв’язки між паронімами можуть бути синонімічними (тяжкий – важкий), антонімічними (емігрант – іммігрант); вони можуть бути пов’язані певною семантичною близькістю (дипломник - дипломант), належати до однієї тематичної групи (калина – малина).

Стилістичні можливості паронімів ґрунтуються на їхній звуковій близькості та семантичних контактах. Як і омоніми, пароніми використовуються для створення каламбурів, але паронімія для цього виявляється набагато придатнішою, оскільки близькість звучання, а не точний звуковий збіг дає більші можливості для змалювання відповідних ситуацій.

Одна зі стилістичних функцій паронімів – семантичне переключання. Звукова близькість значеннєво відмінних слів дає можливість розширити політ думки, змалювати яскравішу картину, насичену образами: „У графа профіль – як у грифа” (Л.Костенко); „Пиво і право! Рак і рука” (В.Неборак).

У публіцистиці пароніми широко використовуються в ролі заголовків: „Ідоли та ідеали”; Манери чи маневри? Шкала і школа талантів; Кличе на матч футбольний м’яч; Розрахунки і прорахунки.

На основі паронімії будується парономазія (гр. paronomasia) - стилістична фігура (звукова метафора), в якій поряд розміщуються різні за значенням, але подібні за звучанням слова з метою зіставлення: „Коли стану я зовсім сивою і життя моє піде мрякою, я для тебе буду красивою, а для когось, може, ніякою” (Л.Костенко).

Звукова близькість паронімів призводить до їх помилкового уживання: факт (подія, явище) - фактор (умова, рушійна сила); уявлення (поняття) – уява (фантазія); пригода (подія, випадок) – нагода (слушний момент, можливість); таємничий (незбагненний, незрозумілий) – втаємничений (ознайомлений з чимось прихованим); особовий (стосовний до людини взагалі) – особистий (властивий певній, конкретній особі). Причиною є, як і у випадку з омонімією, погане знання мови, семантики відповідних слів.

3.2.6. Синоніми у різних стилях мови

Синоніми (гр. synonymos – однойменний) – слова, близькі за значенням і різні за звучанням; тобто вони відрізняються семантичними відтінками, стилістичним забарвленням або обома цими ознаками.

Синоніми є одним з найважливіших складників стилістичного арсеналу мови. В центрі уваги стилістики - реальні можливості вибору, що їх дає мовцеві мова для вираження думки, те, якими словами можна відтворити певне поняття в певному контексті.

Стилістиці властиве поширене розуміння синонімії. Тут мається на увазі синоніміка не тільки лексична (хоробрий, сміливий, відважний, мужній), а 1 синтаксичну (радіти з чого - радіти від чого), морфологічну (на синьому небі - на синім небі), словотвірну (походив - попоходив) фразеологічну (бере, бере вовк, тай вовка візьмуть - і на жалку кропиву мороз буває). І якщо в синоніміці найяскравіше виявляється багатство мови, то глибоке знання синонімічних можливостей, вміле користування ними є одним з найважливіших показників загальної мовної культури.

Лексичні синоніми поділяються на 2 типи: ідеографічні та стилістичні. Ідеографічні синоніми відрізняються відтінками значень (надійний – певний, випробуваний; назва – заголовок). Стилістичні синоніми характеризуються належністю до окремих стилів мови та різною мірою емоційно-експресивного забарвлення: кашляти (нейтральне) – кихикати (розм.); їжа (нейтральне) – живлення (книжне). Ідеографічні синоніми уможливлюють найточніше вибір слова з синонімічного ряду, що якомога краще передати ту чи іншу думку. Це є особливо значущим для ділового, наукового, публіцистичного стилів. Стилістичні синоніми сприяють відтворенню найтонших емоційно-експресивних відтінків висловлювання. Поділ синонімів на ідеографічні та стилістичні є дещо умовним, бо здебальшого стилістичні відмінності супроводжуються й деякими значеннєвими варіаціями.

Використання синонімів у різних функціональних стилях не є однаковим. Так, ОДС, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову (щоб уникнути неправильного тлумачення), використовує синоніми обмежено, бо вони завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення. Не є характерною синонімія і для НС, хоч тут вона представлена ширше, ніж в ОДС.

Для НС характерними є точність, відсутність емоційності та експресивного забарвлення, прагнення до однозначності, до того, щоб кожному поняттю відповідав один термін. Проте серед термінологічної лексики існує чимало паралельних назв того самого поняття, що пов’язане із лексичними запозиченнями Особливо багато таких синонімічних пар серед астронімічних назв (Оріон – Косарі; Плеяди - Волосожар; Велика Ведмедиця – Великий Віз, Молочний Шлях – Чумацький шлях).

У термінології так само існують парні назви (біном – двочлен; асиміляція – уподібнення; молюски - м’якуни; квалітативний – якісний). Крім походження, вони нічим не відрізняються і певний час існують у мові як дублети, а згодом набувають ознак ідеографічних чи стилістичних синонімів і залишаються в мові, або один із них, не набувши таких ознак, переходить до розряду пасивної лексики чи зовсім зникає з мови. З-поміж перелічених термінологічних пар іншомовні компоненти використовують, як правило, в суто науковому стилі, а питомі українські – в науково-навчальному, науково-популярному та ін. різновидах. З пари слів мовознавство –лінгвістика перше вживається тепер як назва науки про мову, її суспільні функції, загальні особливості, конкретні прояви її структури, а друге застосовується як назва окремого напряму мовознавства (порівняльне, історичне, сучасне, українське, слов’янське, загальне мовознавство; але: структурна, прикладна, математична лінгвістика). Коли такого розподілу значень або відтінків не відбувається, один із дублетів виходить з ужитку – українське слово літак витіснило запозичення аероплан).

У ПС з урахуванням його нахилу до експресії висловлення (поряд із логізацією викладу), орієнтацію на уснорозмовну форму мовлення синоніми використовуються досить широко, причому не лише загальномовні, а й конктекстуальні. Загальномовні синоніми – слова, синонімічні взаємини яких не обумовлені жодним контекстом, синоніми мови (швидко, прудко, хутко, жваво). Контекстуальні синоніми – слова, що набувають синонімічних стосунків лише у певному контексті: „Ідучи вулицями рідного міста, я зустрів свого давнього, замріяного друга”.

Специфікою ПС є розмежування семантично тотожних слів з погляду оцінки описуваного явища Коли синонімічний ряд містить іншомовне слово, то у ПС воно часто набуває негативного забарвлення (подорожувати, їздити, мандрувати, вояжувати). У ПС і особливо в ХС синоніми використовуються для урізноманітнення викладу, уникнення монотонності і повторів. Кожен компонент ряду дає можливість повніше відтворити картину зображуваного, відбити суть явища, поняття.

Основна функція синонімів у ХС – естетично-зображальна. Так, часто нагромадження синонімів конкретизує, окреслює певні нюанси:

Курява, завія, хуртовина,

Заметіль, і хвища, і юга, -

Не степи, а просто домовина,

Де людину чорт перемага! (Л.Первомайський).

Особливо виразно естетично-зображальна функція виявляється при використанні синонімів на антонімічному тлі: „Який усюди супокій, яка тишина, а тут у моїм бідним серці така буря, така безодня темна, туга незмірима!” (Н.Кобринська).

У РС широко представлені загальномовні і контекстуальні синоніми, що є емоційно-експресивними замінниками нейтральних слів загальнонародної мови: „ ... гамселить у його просторих грудях велике й лагідне серце, і гаряча хвиля збудження трепетно лоскочеться в жилах” (Г.Тютюнник).

Компонентами синонімічного ряду можуть бути евфемізми та перифрази. Евфемізм (гр. euphemismos) – слово або словосполучення, що відтворює зміст у пом’якшеній формі і є замінником грубого звороту (дурний – нерозумний, немудрий, не хапає зірок з неба; брехня – фантазії, вигадки; п’яний – під мухою, під Бахусом). Як евфемізми можуть використовуватися терміни з суспільно-політичної галузі (лібералізація цін, вільне підприємництво).

Перифраза (гр. periphrasis) – описовий зворот, за допомогою якого явище, предмет, особа, реалія називаються не прямо, а описово, через їхні характерні риси (Африка – чорний континент; вугілля – чорне золото; кішка – пухнасте диво, красуня-грація); часто перифрастичні звороти є показником ставлення автора / читача до того, про що він пише / говорить.

На основі синонімії будуються такі стилістичні фігури, як ампліфікація, градація, плеоназм, тавтологія, посилюваний повтор.