Принципи побудови системи цивільного захисту

Структура ЦЗ

ЦЗ України організується за територіально-виробничим принципом на всій території і являє собою сукупність структур державного управління підприємств, організацій і спеціально створених органів керівництва та сил цивільної оборони. Заходи ЦЗ проводяться на всій території держави, як правило заздалегідь з врахуванням можливостей кожного району.

Територіальний принцип полягає в організації ЦЗ на території областей, міст і районів, сільських місцевостей відповідно до адміністративного поділу території. Згідно з цим, відповідальність за стан ЦЗ на цих територіях несуть виконавчі органи влади, а начальниками ЦЗ, які безпосередньо здійснюють керівництво ЦЗ є голови виконавчих органів влади.

Виробничий принцип полягає в організації ЦЗ в кожній установі, підприємстві (об’єкті).

Загальне керівництво ЦЗ України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, Раду Міністрів республіки Крим, центральні та місцеві органи виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності. Начальником ЦЗ України є Прем’єр-Міністр України.

Безпосереднє керівництво цивільним захистом України здійснює начальник штабу ЦЗ України, який підпорядкований Прем’єр-Міністру. При штабі ЦЗ України є державні курси, де навчаються керівний склад вищих органів влади, керівний склад ЦЗ і великих підприємств, а також викладачі ЦЗ вузів.

Начальниками ЦЗ згідно з адміністративно-територіальним поділом України є голови місцевих державних адміністрацій; начальниками ЦЗ в міністерствах інших центральних органах виконавчої влади, на підприємствах, установах і організаціях є їх керівники.

В області начальником ЦЗ є голова держаної виконавчої влади. При начальнику ЦЗ області утворюється штаб ЦЗ, обласна евакокомісія, комісія з надзвичайних ситуацій. При штабі ЦЗ області існують курси ЦЗ. Начальником ЦЗ міста є голови держаної виконавчої влади. При цьому створюється штаб ЦЗ, міська евакокомісія, територіальні ЦЗ цивільної оборони і в сільській місцевості.

Органи управління зі справ ЦЗ, що входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.

Начальники ЦЗ несуть повну відповідальність за здійснення заходів ЦЗ на підлеглих їм територіях.

Завдання штабів ЦЗ:

• своєчасне планування дій сил цивільної оборони;

• підтримання в постійній готовності формувань до виконання завдань в зонах масового ураження людей, зонах стихійного лиха, аварій і катастроф;

• організація розвідки;

• підтримання надійного зв’язку з підпорядкованими штабами і формуваннями;

• розгортання пунктів управління, їх переміщення і охорона;

• забезпечення діяльності сил ЦЗ, які знаходяться в вихідних районах.

Силами ЦЗ є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування. Безпосереднє керівництво військами ЦЗ здійснює начальник штабу ЦЗ країни.

До сил ЦЗ відносяться:

• військові частини ЦЗ (4 бригади, 4 полки);

• спеціалізовані формування цивільної оборони (4 загони);

• невоєнізовані формування, які створюються на ОНГ.

Війська ЦЗ виконують завдання щодо захисту населення від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха, воєнних дій, а також проводять рятувальні і інші невідкладні роботи (РіНР). Для виконання специфічних робіт, пов’язаних з радіаційною та хімічною небезпекою, значними руйнуваннями внаслідок землетрусу, аварійними ситуаціями на нафтогазовидобувних промислах, створюються спеціалізовані формування.

Цивільний захист базується на наступних принципах:

1.Гарантування державою громадянам конституційного права на захист життя, здоров’я та їх майна, а юридичним особам – права на безпечне функціонування.

2.Добровільності при залученні людей до здійснення заходів у сфері цивільного захисту, пов’язаних з ризиком для життя і здоров’я.

3.  Комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту.

4.  Створення системи раціональної превентивної безпеки з метою максимально можливого економічно обґрунтованого зменшення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і мінімізації їх наслідків.

5.  Територіальності та функціональності єдиної системи цивільного захисту

6. Мінімізації заподіяння шкоди довкіллю.

7. Гласності, вільного доступу населення до інформації у сфері цивільного захисту відповідно до законодавства.