1.3. Атаки на рівні мережних програмних засобів

Мережні програмні засоби (МПЗ) є найуразливішими, тому що канал зв'язку, по якому передаються повідомлення, найчастіше не захищений, і всякий, хто може мати доступ до цього каналу, відповідно, може перехоплювати повідомлення і відправляти свої власні. Тому на рівні МПЗ можливі наступні атаки хакерів:

прослуховування сегменту локальної мережі (в межах одного і того ж сегменту локальної мережі будь-який підключений до нього комп'ютер в змозі приймати повідомлення, адресовані іншим комп'ютерам сегменту, а отже, якщо комп'ютер хакера приєднаний до деякого сегменту локальної мережі, то йому стає доступний весь інформаційний обмін між комп'ютерами цього сегменту);

перехоплення повідомлень на маршрутизаторі (якщо хакер має привілейований доступ до мережного маршрутизатора, то він дістає можливість перехоплювати всі повідомлення, що проходять через цей маршрутизатор, і хоча тотальне перехоплення неможливе через дуже великий об'єм, надзвичайно привабливим для хакера є вибіркове перехоплення повідомлень, що містять паролі користувачів і їх електронну пошту);

створення помилкового маршрутизатора (шляхом відправки в мережу повідомлень спеціального вигляду хакер добивається, щоб його комп'ютер став маршрутизатором мережі, після чого дістає доступ до всіх повідомлень,що проходять через нього);

нав'язування повідомлень (відправляючи в мережу повідомлення з помилковою зворотною мережною адресою, хакер перемикає на свій комп'ютер вже встановлені мережні з'єднання і в результаті одержує права користувачів, чиї з'єднання обманним шляхом були перемкнуті на комп'ютер хакера);

відмова в обслуговуванні (хакер відправляє в мережу повідомлення спеціального вигляду, після чого одна або декілька комп'ютерних систем, підключених до мережі, повністю або частково виходять з ладу).

Оскільки атаки хакерів на рівні МПЗ спровоковані відкритістю мережних з'єднань, розумно припустити, що для віддзеркалення цих атак необхідно максимально захистити канали зв'язку і тим самим утруднити обмін інформацією по мережі для тих, хто не є легальним користувачем. Нижче перераховані деякі способи такого захисту:

максимальне обмеження розмірів комп'ютерної мережі (чим більша мережа, тим важче її захистити);

ізоляція мережі від зовнішнього світу (по можливості треба обмежувати фізичний доступ до комп'ютерної мережі ззовні, щоб зменшити вірогідність несанкціонованого підключення хакера);

шифрування мережних повідомлень (тим самим можна усунути загрозу перехоплення повідомлень, правда, за рахунок зниження продуктивності МПЗ і зростання накладних витрат);

електронний цифровий підпис мережних повідомлень (якщо всі повідомлення, що передаються комп'ютерною мережею, забезпечуються  електронним цифровим підписом, і при цьому непідписані повідомлення ігноруються, то можна забути про загрозу нав'язування повідомлень і про більшість загроз, пов'язаних з відмовою в обслуговуванні);

використання брандмауерів  (брандмауер є допоміжним засобом захисту, який використовується тільки в тому випадку, якщо комп'ютерну мережу не можна ізолювати від інших мереж, оскільки брандмауер досить часто не здатний відрізнити потенційно небезпечне мережне повідомлення від абсолютно нешкідливого, і в результаті типової є ситуація, коли брандмауер не тільки не захищає мережу від атак хакерів, але і навіть перешкоджає її нормальному функціонуванню).