45. Ціни на продукцію:сутнісна характеристика, види, методи встановлення та регулювання.

Ціна – це грошова сума, що правиться за товар.

Під ціновою політикою розуміють визначення рівня цін і можливих варіантів їхніх змін залежно від цілей і завдань, які вирішує підприємство в короткостроковому плані й у перспективі. Розробка цінової політики є однією із головних функцій маркетингу, тому в рамках загальної цінової політики рішення по цінах пов’язують із цільовим ринком підприємства, структурою маркетингу.

Встановлення ціни товару в умовах ринку є складним багатоетапним процесом, який потребує аналізу більшості ціноутворюючих чинників.

Після визначення типу ринку, етапу життєвого циклу товару та цілей підприємства в даній СЗГ на даному етапі необхідно вибрати найвигіднішу цінову політику. Після цього необхідно перейти безпосередньо до комплексного аналізу чинників, які впливають на рівень продажної ціни товару. Всі ціноутворюючі чинники можна розподілити на п’ять великих груп:

• споживачі (попит, цінова еластичність попиту, збут);

• уряд (регулювання цін, діапазон цін, податкова й амортизаційна політика);

• учасники каналів збуту (умови поставок товарів і поправок до цін);

• конкуренти (ціни конкурентів);

• витрати виробництва.

Таким чином, із розглянутої нами схеми видно, що визначення ціни товару в умовах ринку є складним багатофакторним процесом. Неможливо вести розрахунки ціни за єдиною формулою, не враховуючи всі зміни у зовнішньому і внутрішньому середовищі функціонування підприємства, цінової конкуренції на ринку.

Цінова конкуренція характерна тим, що основою боротьби між конкурентами на ринку товарів є ціна. У такій боротьбі перемагає той, хто домагається нижчої, ніж ринкова ціна, вартості своєї продукції. Це визначається конкурентноздатністю виробника продукції (підприємства) на виробництво конкурентоспроможної продукції.

46.Сучасні методи планування на підприємстві.

Планування – одна з найважливіших функцій і складових частин управління економікою. Планування – це побудова плану, засобу майбутніх дій, визначення економічної траєкторії, тобто утримання й послідовність кроків, що ведуть до накресленої мети, досягнення кінцевих результатів. На відміну від прогнозу план – не гіпотеза, не припущення, а установка, завдання, уява поводження. Економічні плани звичайно містять набір показників, що повинні бути досягнуті в результаті здійснення, виконання плану.

Особливістю плану як стратегічного документа є його збалансованість по постановці завдань з урахуванням реальних фінансових можливостей.

Необхідність планування полягає в тому, що для реалізації цілей підприємства необхідно робити цілеспрямований вибір між різними варіантами розвитку. При цьому оптимальний варіант повинен бути обґрунтований із позицій внутрішніх і зовнішніх чинників і їхньої очікуваної динаміки.

За методами реалізації планів розрізняють директивне й індикативне планування.

Директивне планування реалізується у формі плану, наказу, розпорядження і т.д.

Індикативне планування носить рекомендаційний характер і реалізується на балансі економічних інтересів.

Розрізняють планування:

• макроекономічне (на рівні народного господарства, галузей і т д.);

• мікроекономічне.

Виділяють два методи планування:

• генетичний (генезис – походження);

• телеологічний (цільовий).

Риси, що відрізняють прогнозування від планування, такі:

1. Не ставити завдання безпосередньо здійснити на практиці розроблені прогнози.

2. Альтернативність у побудові показників і параметрів, що визначає варіантність розвитку.