2. Визначення інформаційної безпеки

У науковій, спеціальній літературі, засобах масової інформації до­сить часто використовуються два терміни — «інформаційна безпека» й «безпека інформації». Аналіз змісту джерел дозволяє зробити висновок про те, що іноді має місце змішання цих двох споріднених понять, взаємна їх підміна і навіть одночасне використання для опису одного й того самого явища або процесу.

2.1. Значення понять у предметній діяльності

У процесі діяльності людини формулюються поняття, характерні для конкретних предметних сфер. Вони відображають найбільш важ­ливі сторони, властивості та зв'язки в її діяльності й у навколишньому середовищі. Для кожної сфери діяльності людина формулює свій пе­релік понять. Зміст цього переліку визначається специфічністю кон­кретного предмета діяльності людини та процесів, що мають місце в ході її здійснення. Звичайно, як окремі види діяльності людини не мо­жуть бути абсолютно ізольовані від інших, так і окремі поняття можуть використовуватися й поза тією предметною сферою, завдяки якій вони з'явилися.

Визнано, що система понять у будь-якій предметній сфері має дуже велике методологічне значення. По-перше, вона встановлює ту систему «координат», у межах якої людина здійснює свою діяльність, за рахунок фіксації корінних, найбільш загальних типів зв'язків і відносин. По-друге, система понять визначає найбільш важливі та необхідні принци­пи реалізації діяльності людини в цій предметній сфері. По-третє, вона віддзеркалює певний ступінь розвитку практики й теорії на конкретний момент розвитку суспільства.

Взаємозв'язок системи понять у певній предметній сфері та прак­тичної діяльності людини можна охарактеризувати як діалектичну єдність форми й змісту. У загальнофілософському сенсі суть діалектичної єдності форми й змісту відображається в трьох моментах:

• між новим змістом і колишньою формою виникають і наростають суперечності;

• зміна (модифікація або повна заміна) форми відповідно до нового змісту;

• вдосконалення змісту під впливом зміненої форми.

Система понять органічно пов'язана з предметом діяльності люди­ни, а також із тими специфічними законами, відповідно до яких вона її здійснює. Проте через те що людина постійно поглиблює свої знання, накопичує практичний досвід, виявляє нові закономірності у своїй діяльності та в навколишній дійсності, система понять відстає від змістовної частини її діяльності й певною мірою гальмує подальше вдо­сконалення. Тому цілком об'єктивно виникає необхідність модифікації системи понять. Слід особливо підкреслити те, що система понять, яка створюється на базі останніх досягнень науки й практики, як правило, є прогресивною системоформуючою засадою в діяльності людини. У світлі вищезазначеного є вельми важливим для багатьох практичних додатків розглянути поняття «інформаційна безпека» та «безпека інформації».

2.2. Характерні властивості безпеки

У процесі дослідження розглядатимемо системи й об'єкти, до яких віднесемо: об'єкти живої природи, соціальні утворення (товариства, громадські організації, соціальні групи, спеціальним чином організовані групи людей — установи, підприємства, військові частини тощо, також окремо взяту особу), об'єкти та системи різного призначення, які створені людиною в процесі своєї діяльності. Використовуючи надалі термін «система», матимемо на увазі перераховані системи й об'єкти. Для переважної більшості таких систем характерно наступне:

• вони складаються з великої кількості взаємопов'язаних підсистем і елементів;

• системи в цілому або їхні складові безперервно піддаються різно­манітним внутрішнім і зовнішнім впливам.

У буквальному розумінні слово «безпека» означає існування без не­безпеки або без загрози реалізації небезпеки. Не даючи поки визначен­ня безпеці, розглянемо деякі її характерні особливості.

Безпека — атрибутивний стан будь-якої системи. Для всіх без винятку систем має місце вплив зовнішніх і внутрішніх (внутрішньосистемних) дій. Серед усього спектра дій є такі, що спричиняють зниження якості функціонування систем. Зниження якості функціонування, як правило, призводить до певної шкоди, а в деяких випадках і до загибелі системи. Дії, які можуть спричинити певну шкоду, одержали назву зовнішніх або внутрішніх загроз.

Відповідно до загальної теорії систем, атрибутивною властивістю будь-якої системи є самозбереження. Воно може бути забезпечене тільки тоді, коли система матиме такий стан, який дозволить нейтралізу­вати зовнішні загрози, або ліквідувати внутрішні, або принаймні звести до мінімуму можливу шкоду від їхньої реалізації. Такий стан системи і є станом безпеки. Таким чином, на підставі того що стан безпеки є найважливішим для забезпечення самозбереження, можемо стверджувати, що стан безпеки є атрибутивним для будь-якої системи (рис. 5.1).

Безпека має системний характер. У процесі забезпечення безпеки, зокрема в процесі нейтралізації загроз, окрім складових елементів сис­теми, спеціально призначених тільки для цього, беруть участь і ті її еле­менти, для яких забезпечення безпеки не є основною функцією. Проте вплив так званих неспеціалізованих елементів на ефективність заходів із забезпечення безпеки може бути значним. Тому дослідження всіх ас­пектів безпеки може здійснюватися тільки за умови розгляду всієї сис­теми в цілому в усій сукупності складових її елементів, а також усіх її внутрішніх і зовнішніх зв'язків і дій (рис. 5.2). Розгляд безпеки як однієї з функцій системи є можливим тільки за умови врахування її взаємозв'язку з іншими функціями цієї системи.

Безпека може бути формально оцінена. Методологічно дуже важливо мати можливість кількісно або хоча б якісно оцінювати стан безпеки.

Правильно вибрана оцінка дозволяє органічно поєднувати вимоги що­до безпеки з основними функціональними вимогами системи. Крім то­го, при цьому стає можливим застосовувати сучасні математичні мето­ди для аналізу ступеня небезпеки тих або інших загроз і аналізу стану безпеки, для синтезу систем безпеки й визначення ефективності їхнього функціонування.

Існуючі підходи до оцінки безпеки поділяються на дві основні групи. Вони базуються або на оцінці загроз, або на оцінці шкоди, якої може бути завдано системі в результаті реалізації загроз. При розгляді проблем безпеки завжди вивчаються якісні та кількісні характеристики негативних наслідків, яких може зазнати система в разі реалізації певних загроз. При цьому, як правило, досліджуються зміни основних функціональних характеристик системи. Саме це дає можливість для проведення формальної оцінки в системах стану їхньої безпеки. Тому, наприклад, безпека може бути оцінена як ступінь зменшення вірогідності реалізації загроз у результаті функціонування механізмів протидії їм, або як ступінь зменшення шкоди від реалізації загроз у результаті часткової нейтралізації їхньої дії, або, нарешті, як ступінь зниження показників функціональних характеристик (рис. 5.3).

Очевидно, що оцінка безпеки має імовірнісний характер тою мірою, в якій має імовірнісний характер реалізація загроз і залежність від неї розміру завданої шкоди. Оцінка безпеки може здійснюватися і за пара­метрами, що побічно характеризують ці процеси.

Рис. 5.3

Оцінка безпеки — величина кінцева. Це означає, що принципово кількісне значення оцінки безпеки не може мати безкінечно велике значення або в нормованому вигляді може лише наближатися до 1, але не досягати її. Іншими словами, не може бути досягнута абсолютна без­пека, що забезпечує нульовий збиток при дії будь-яких загроз (рис. 5.4).

Є багато причин, через які неможливо досягти безкінечного значення оцінки безпеки. Зупинимося на концептуальній причині. В основі твердження про недосяжність абсолютної безпеки лежить розуміння причинно-наслідкового зв'язку загрози й реакції системи в процесі забезпечення безпеки. Завжди має місце часова затримка між моментом появи нової (невідомої до цього) або модифікованої загрози та закінченням адаптації системи до цієї ситуації. Під час адаптації і за­вдається шкода. Процес виникнення нових загроз ґрунтується на відомій діалектичній протидії засобів нападу й захисту. Крім того, розвиток систем сам по собі призводить до перманентної появи загроз, які, як говорилося вище, під системою в даному випадку розуміється об'єкт будь-якої природи й будь-якого призначення або організована певним чином сукупність таких об'єктів. Коли ми говоримо про стан системи, то матимемо на увазі повну множину її кількісних та якісних параметрів, які можуть змінюватися в процесі її життєдіяльності або функціонування. Якась певна сукупність таких параметрів викорис­товується для характеристики того чи іншого якісного стану системи. Множина значень параметрів, при яких забезпечується припустимий рівень шкоди в разі реалізації загроз, і визначає стан, що відповідає безпеці системи. Параметри системи, які впливають на стан безпеки, називатимемо чутливими. Перелік чутливих параметрів залежить від цілей функціонування системи, типу загроз і рівня припусти­мої шкоди.

Наприклад, певна система знаходиться в рівноважному стабільному стані, при якому деякий перелік чутливих параметрів перебуває в межах допуску. При цьому система нормально функціонує, реалізуючи певну цільову функцію із заданими значеннями. В результаті дії якихось внутрішніх або зовнішніх загроз змінюється режим функціонування або процес життєдіяльності системи. При цьому змінюються значення чутливих параметрів, кількісні та якісні характеристики функціонування — це спричиняє відхилення показників цільової функції від тих, які були в рівноважному стані, що призводить до завдавання шкоди.

У конкретних системах цільова функція може змінюватися й набувати різного вигляду. Тому і шкода, яка власне пов'язана зі зниженням показників цільової функції, також не може мати постійний вигляд і якесь певне значення, критичне для безпеки. Іншими словами, те, що є гранично небезпечним для системи в одному випадку, практично без­печне в іншому.

Наведене визначення також повною мірою відображає характерні особливості безпеки — атрибутивність, системність, безперервність. Крім того, воно закладає методологічні засади для можливості формальної оцінки безпеки.