Вчення про ейдоси Демокріта.
Демокріт був представником атомістичного матеріалізму. Він вважав, що все суще складається з двох начал - буття (неподільні атоми) і небуття (порожнеча). Атоми - найдрібніші субстанції, неподільні і недоступні почуттям, що розрізняються за формою, величиною і рухливості. Всі якості виникають в людському сприйнятті і є продуктом з'єднання атомів. Душа - це особливе тіло, вона матеріальна і складається з найдрібніших круглих, гладеньких, надзвичайно рухливих атомів, розсіяних по всьому тілу. За своєю формою та активності це атоми вогню. Душа розуміється їм як продукт розподілу атомів у тілі, саме з причини руху цих атомів рухається тіло. Душа належить навіть мертвого тіла, але тільки в малих кількостях. Після розпаду тіла атоми виходять з нього, розсіюються в просторі і пропадають. Т.ч. душа також смертна. За допомогою дихання душа безперервно матеріально оновлюється. Тобто для нього душа не принцип, а продукт організації тіла. У старості число рухомих атомів зменшується. В органах почуттів дрібні атоми найближче до зовнішнього світу, тому вони пристосовані для сприйняття. Мозок -- місце вищих душевних функцій. Серце - орган благородних пристрастей, печінка -- орган чуттєвих бажань і прагнень. Виділяються два види пізнання - відчуття і мислення. Перше дає одиничне подання, воно не може проникнути глибоко, до рівня атомів. У навчанні Демокріта про відчуття міститься непослідовність, пов'язана з розрізненням якостей, які існують об'єктивно, і лише "в загальному думці ". Від речей закінчуються найтонші пленочки, копії, ейдоли, що на вигляд подібні самого предмета. З органів чуття направляються зустрічні потоки атомів душі, які вловлюють образи. Він отримує відбиток, який відображається у вологому частини ока. Бачення ж ми бачимо внаслідок входження в нас образів. Образи можуть сприйматися будь-якими частинами тіла, тільки в цьому випадку сприйняття буде гірше, ніж через органи чуття. Мислення за своїм механізму аналогічно відчуттю. Демокрит розрізняв задоволення і незадоволення як показники корисного і шкідливого.
Психологічні ідеї Епікура.
Епікур припускав, що живе тіло, як і душа, складається з рухомих в порожнечі атомів. Зі смертю вони розсіюються по загальним законам вічного Космосу.
Представлена у вченні Епікура картина природи і місця людини в ній служила тому, щоб досягти безтурботності духу, свободи від страхів і перш за все перед смертю і богами.
Епікурейці міркували про шляхи незалежності особистості від усього зовнішнього. Кращий шлях вони вбачали в самоусуненні від усіх громадських справ. Саме така поведінка дозволить уникнути прикрощів, тривог, негативних емоцій і тим самим випробувати насолоду, бо воно не що інше, як відсутність страждання.
Матеріальний світ, за Лукрецію, від людини не залежимо, він існував до нього, існує при ньому, буде існувати після нього.
Єдиної субстанцією всіх речей є атоми. Вони знаходяться в постійному русі, вони вічні і неподільні. Речі виникають шляхом зіткнення атомів, що рухаються в порожнечі. Розвиток світу відбувається за законами, властивим самій природі, за законами необхідності і причини.
Душа людини в своїй основі неоднорідна. Одну з її сторін утворює anima, тобто така її частина, яка розсіяна по всьому тілу, відповідає за рослинні функції організму і управляється більш досконалої частиною душі, названої Лукрецієм animus - «духом». Дух являє собою найтонші атоми, сосредо - точені в області грудей і виступаючі матеріальною основою психічних функцій - чутливості і розуму.
Сфера спонукання почуттів і афектів розглядалася їм як провідних рушійних сил душі. Ідеал щасливого життя він бачив в усуненні причин, що викликають страждання, тривоги і страхи. Тільки через подолання страхів і забобони людина може забезпечити собі спокій і душевний комфорт.