1.5. Трудові спори про право та спори про інтерес.

Законодавства країн Заходу показує, що там всі трудові розбіжності як індивідуального, так і колективного характеру чітко класифікуються за предметною ознакою (цілями) на конфлікти права (юридичні конфлікти) і конфлікти інтересів (економічні конфлікти)

Даний поділ обумовлений багатьма причинами, однією із який є різноманітність цілей страйкового руху.

Конфлікти прав стосуються тлумачення і застосування існуючих у сторін прав, конфлікти інтересів – змін, що вносяться до норми, і вимагають примирення економічних інтересів, що суперечать один одному.

Конфлікти інтересів мають непозовний характер і можуть бути врегульовані у погоджувальному порядку на підставі компромісів.

Конфлікти права виникають при порушенні (дійсному або уявному) прав суб’єктів трудових відносин, встановлених нормативними актами. Такі конфлікти вирішуються у судовому порядку й мають позовний характер.

Як наслідок, у багатьох країнах при вирішенні конфліктів прав використовується модель судового врегулювання. Це дозволяє уникнути страйкової війни у вказаних випадках, тому що конфлікти прав можуть бути врегульовані в судовому порядку. Тільки при конфліктах інтересів ситуація не може бути судово врегульованою і дозволено використовувати страйк як спосіб її врегулювання. Зокрема, у Скандинавських країнах, Канаді, Новій Зеландії, Німеччині, Люксембурзі, Іспанії, Португалії і, в меншій мірі, в Нідерландах страйкові дії, пов'язані з розбіжностями щодо тлумачення, застосування або порушення трудового законодавства та колективних договорів, є незаконними, тому що закон встановлює судову процедуру для вирішення спорів про права.

Причому як конфлікти інтересів, так і конфлікти права можуть бути й індивідуальними, й колективними.

1.6. Об’єктивні та суб’єктивні причини виникнення трудових спорів.

В умовах переходу до ринкових відносин значно збільшилася кількість порушень трудових та інших соціальних прав громадян. Найбільше зафіксовано незаконних звільнень з роботи, носить масовий характер несвоєчасна виплата заробітної плати, відправлення працівників у відпустки без збереження заробітної плати. У багатьох суб’єктів господарювання з працівниками не оформлюються належно трудові відносини, що дає підставу не надавати працівникам соціальні пільги та гарантії, передбачені чинним законодавством.

Причинами такого стану речей є різні.

Поняття «причина» у філософії визначають як категорію, що виражає реальне існування взаємопов’язаних явищ, в процесі взаємодії яких одне з них (причина) за наявності певних умов з невідворотністю породжує, викликає до життя інше явище, подію, процес (наслідок)...

Зокрема буквальними причинами виникнення трудових спорів можна назвати невідповідність чинного трудового законодавства до нових економічних відносин, а також до нових організаційно-правових форм господарювання. Нові власники не хочуть дотримуватися чинного трудового законодавства, оскільки це потребує збільшення затрат, що своєю чергою веде до зменшення прибутків, а також через надмірну централізованість чинного трудового законодавства, яке значною мірою обмежує права роботодавця по встановленню умов трудового договору. Причинами порушень трудових прав працівників є також низький рівень правової культури, як з боку роботодавця, який не хоче дотримуватися чинного законодавства, так і з боку працівника, який не знає як захистити свої порушені права.

Серед причин також треба назвати і низький рівень активності профспілок, які не захищають права працівників. Нарешті, до причин також належать і недосконалість та неефективність законодавства, яке не встановлює правових гарантій захисту трудових прав працівників.

Причину не можна ототожнювати з умовами її діяльності чи з приводами, хоча межи між ними відносні. Виділяють причини повні і специфічні, головні і другорядні, об’єктивні і суб’єктивні.

Причини трудових спорів – це негативні фактори, що викликають різну оцінку сторонами спору порядку здійснення суб'єктивного трудового права або виконання трудового обов'язку.

Причини виникнення трудових спорів поділяються на суб'єктивні та об'єктивні.

Причини суб’єктивного характеру – це причини, які перш за все залежать від прямого волевиявлення суб’єктів соціально-трудових відносин. До причин суб'єктивного характеру відноситься низький рівень правової свідомості, правова необізнаність сторін спору, пережитки минулого в свідомості окремих громадян тощо.

Причини виникнення трудових спорів мають також об’єктивний характер. Вони не залежать від волі суб’єктів трудових правовідносин, тому що спричинені перш за все економічною, соціальною політикою держави, а також виникнення даних причин залежить від досконалості чинного законодавства. До причин об'єктивного характеру відносяться причини організаційно-правового характеру (недоліки в нормотворчій діяльності: а) нечітке формулювання окремих норм трудового законодавства, б) прогалини в законодавстві та ін.) та причини організаційно-господарського характеру (розрив старих налагоджених економічних зв'язків, безробіття та ін.).

Деякі вчені радянського періоду у числі причин об’єктивного характеру виникнення трудових спорів розглядали неантагоністичні соціальні й інші протиріччя між: суспільним буттям і громадською свідомістю; громадською (колективною, груповою) й індивідуальною свідомістю; між суспільними, колективними і особистими інтересами, що проявляються у результаті абсолютизації будь-якого з інтересів на збиток іншим та ін.

Як суб’єктивні причини виникнення трудових спорів вони розглядали недоліки індивідуальної свідомості: бюрократизм представників адміністрації; прагнення до збільшення можливостей підприємства з покращення умов праці, побуту працівників; переслідування за критику та ін., а також егоїстичні тенденції деяких працівників у прагненні одержати від суспільства побільше і дати поменше.

Поряд із причинами виникнення трудових спорів існують також приводи їх виникнення, які слід вміти чітко відрізняти від причин. Приводом є подія, що безпосередньо передує виникненню спору, але не породжує його сама по собі. Зв'язок між приводом і причиною носить зовнішній неістотний характер. Зв’язок між причиною і наслідком носить універсальний, істотний характер.

Приводом для виникнення трудових спорів можуть бути різні дії або бездіяльність одного із суб’єктів трудових правовідносин, наприклад, видання власником або уповноваженим ним органом наказу про звільнення працівника, невиплата заробітної плати працівнику тощо

Що стосується особливостей правого регулювання вирішення трудових спорів, то порядок вирішення індивідуальних трудових спорів регламентується Кодексом законів про працю України, гл. ХV «Індивідуальні трудові спори». Торкаючись змісту названої глави, вкажемо на її недосконалість і нелогічний характер побудови. Незважаючи на назву глави, вона не визначає ні поняття індивідуального трудового спору, ні навіть поняття трудового спору, крім того, у чинному законодавстві України передбачені трудові спори не лише індивідуальні, але й колективні, що у вказаній главі не враховано.

9