4. Основні гарантії і механізм забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Усі права і свободи громадян України гарантуються державою, оскільки держава бере на себе обов’язок забезпечити ці права.

Гарантії реалізації і захисту прав та свобод особистості — це сукупність економічних і політичних умов, а також система правових засобів, які забезпечують реальність здійснення і захисту прав та свобод людини і громадянина.

Конституція України закріпила комплекс гарантій прав і свобод людини і громадянина, який дозволяє здійснити перехід від передбаченої в законі можливості до дійсності. Без закріплення відповід­них гарантій система прав та свобод носила б декларатив­ний характер.

Гарантії реалізації і захисту прав та свобод особистості поділяються на дві групи:

- загальні гарантії, які стосуються всіх або більшості прав і свобод;

- спеціальні гарантії, які стосуються окремих прав і свобод.

Серед загальних гарантій розрізняють політичні, економічні, соціальні, духовні (культурні), юридичні гарантії тощо. Економічні і політичні гарантії — це гарантії реалізації прав та свобод особистості, оскільки вони створюють відповідні передумови для здійснення тих чи інших конкретних прав і свобод.

Юридичні гарантії — це гарантії захисту прав та свобод. Людина звертається до них тоді, коли порушено або порушується її суб'єктивне право чи свобода.

Конституція не тільки подає досить широкий і демокра­тичний перелік прав та свобод людини, а й закріплює гарантії реалізації та захисту їх. При цьому економічні і політичні гарантії випливають як з розділу І Конституції, який регла­ментує принципи конституційного ладу України, так і з бага­тьох статей розділу II, які закріплюють конкретні права та свободи особистості. Водночас юридичні гарантії зосередже­но також у низці статей II розділу, які фіксують конкретні права та свободи (статті 27—32), і разом з тим подано ком­пактною групою в статтях 55—63 цього самого розділу.

Юридичними гарантіями є насамперед невідчуженість і непорушність прав і свобод, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, право на правову допомогу та захист, а також юридична відповідальність за порушення прав і сво­бод інших осіб тощо.

Конституція формулює юридичні гарантії прав і свобод людини і громадянина:

- право захищати своє життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст. 27);

- жодну людину без її вільної згоди не може бути підда­но медичним, науковим чи іншим дослідам (ст. 28);

- нікого не можна заарештовувати або тримати під вар­тою інакше ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, визначених законом (ст. 29);

- обмеження часу (до 72 годин) тримання особи під вар­тою без вмотивованого рішення суду (ст. 29);

- право затриманих у будь-який час оскаржити в суді своє затримання (ст. 29);

- судовий захист права спростовувати недостовірну інфор­мацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилу­чення будь-якої інформації, а також право на відшкодуван­ня матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, збе­ріганням, використанням та поширенням такої недостовір­ної інформації (ст. 32);

- захист від незаконного звільнення (ст. 43);

- нікого не можна примусово позбавити житла інакше ніж на підставі закону за рішенням суду (ст. 47);

- право на захист прав і свобод людини судом (ст. 55);

- право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяль­ності органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання, посадових та службових осіб (ст. 55);

- право звертатися за захистом своїх прав до Уповнова­женого Верховної Ради України з прав людини (ст. 55);

- право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і сво­бод до відповідних міжнародних судових установ чи до відпо­відних органів міжнародних організацій, членом або учас­ником яких є Україна (ст. 55);

- право будь-якими, не забороненими законом, засобами захищати свої права та свободи від порушень та протиправ­них посягань (ст. 55);

- право на відшкодування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шко­ди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльні­стю органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання, їхніх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56);

- право знати свої права й обов'язки (ст. 57);

- заборона зворотної дії законів та інших нормативно - правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст.58);

- право на правову допомогу (ст. 59);

- право не виконувати явно злочинних розпоряджень або наказів (ст. 60);

- нікого не можна два рази притягнути до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопору­шення (ст. 61);

- особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвину­вальним вироком суду (презумпція невинності) (ст. 62);

- обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одер­жаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її ко­ристь (ст. 62);

- право не давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ст. 63);

— підозрюваний, обвинувачений чи підсудний мають пра­во на захист (ст. 63).

Механізм захисту прав і свобод - це конкретні способи захисту прав і свобод

Згідно з Конституцією України кожен має право будь-якими не забороне­ними законом засобами захищати свої права і свободи від пору­шень та протиправних посягань.

Насамперед права і свободи захищаються судом. Так, згідно зі ст. 55 Конституції „кожному гарантується право на оскаржен­ня в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб”.

Згідно зі ст. 102 Основного Закону гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина є Пре­зидент України.

Крім того, кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Захист прав і свобод здійснюють прокуратура, органи виконав­чої влади та місцевого самоврядування, а також адвокатура, політичні партії і громадські організації, профспілки тощо.

Після використання всіх національних засобів правового захи­сту кожен має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна. Зокрема, міжна­родно-правовий механізм захисту прав і свобод передбачає: всесвітні і регіональні міжурядові структури; неурядові організації; принципи загальної політики в галузі прав людини; контроль за здійсненням обов'язкових принципів і норм у сфері прав людини; застосування примусових заходів до їхніх порушників; можливість громадян звертатися у міжнародні органи у разі порушення їхніх прав і свобод, якщо національні засоби їхнього захисту вичерпані.

Центральне місце серед міжурядових організацій світу, які займаються захистом прав людини, посідає Організація Об'єднаних Націй (ООН). Організація Об'єднаних Націй — регламентує статус людини і громадянина згідно з міжнародно-правовими стандартами в галузі прав людини. Головними органами ООН, що мають безпосереднє відношення до проблем прав людини, є: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Міжнародний суд, Секретаріат, Центр з прав людини. Діють і спеціалізовані уста­нови ООН, які виконують і правозахисні функції, зокрема: Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культу­ри (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ); Міжнародна організація праці (МОП).

Серед європейських міжурядових організацій з захисту прав людини провідними є: Рада Європи, яка включає Європейський суд з прав людини (м. Страсбург) та Комітет міністрів, який складається з міністрів закордонних справ держав - учасниць Ради Європи; Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), де, крім керівних органів (зустрічей держав на між­урядовому рівні, Парламентської асамблеї, Постійної ради, Секретаріату тощо), діють і органи, що безпосередньо займа­ються правами людини, зокрема Верховний уповноважений (комісар) з питань національних меншин та Відомство (Бюро) з демократичних інститутів і прав людини.