2.Педагогічні погляди Василя Сухомлинського на проблеми сімейного виховання

В.Сухомлинський відкрив нову сторінку в розвитку вітчизняної педагогіки і зробив значний внесок у розв’язання проблеми сімейного виховання. Правильно оцінюючи тенденції розвитку сучасної школи, він дійшов висновку, що „подальший розвиток суспільного виховання не може відбуватися без більш активної і безпосередньої участі сім’ї, батьків. Мова йде не про епізодичну допомогу школі з боку сім’ї, а про комплекс спільних цілеспрямованих дій школи і сім’ї на особистість, про те, щоб виховання дітей становило важливий громадській обов’язок сім’ї, було виконанням їх обов’язку перед суспільством” . Слід зазначити, що дослідження проблеми єдності дій школи і сім’ї в педагогічній спадщині В.Сухомлинського є принципово важливим, оскільки дозволяє розкривати специфічні особливості виховання дітей і використовувати їх у практиці сьогодення.  Нові історичні умови створили підґрунтя для того, щоб розглядати виховання у школі і сім’ї як єдину систему. Із цього виходив видатний педагог, висвітлюючи у своїх працях питання шкільної і батьківської педагогіки. Він вважав, що проблема сімейного виховання – одна з найактуальніших проблем, над якою необхідно працювати вчителям і батькам у теоретичному та практичному плані. У зв’язку з цим заслуговують на особливу увагу педагогічні погляди видатного педагога-гуманіста ХХ ст. В. Сухомлинського, ідеї якого значною мірою впливали і впливають на утвердження засад сімейної педагогіки. Аналіз численних праць В. Сухомлинського свідчить, що він розробив і на практиці застосував систему сімейного виховання, яка себе цілком виправдала. Педагог зазначав: „сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховувати молоде покоління, а й одночасно є дуже важливою умовою вдосконалення морального обличчя сім’ї, батька і матері. Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім’я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий моральний прогрес суспільства. Ідейність, цілеспрямованість, як принципи, що визначають сутність системи сімейного виховання, міцно утвердилися в практиці роботи вчителів шкіл. Ці принципи передбачають постійну турботу про те, щоб учні:

1. добре знали історію своєї Батьківщини;

2. брали до серця справи старших;

3. поважали матір, батька, старших у сім’ї;

4. шанобливо ставилися до історії та культури українського народу тощо. 

На думку видатного педагога В. Сухомлинського, виховання як в школі, так і в сім’ї повинне мати чітку ідейну спрямованість, а робота педагогів з батьками – бути процесом безперервного цілеспрямованого керівництва сімейним вихованням і взаємовідносинами батьків і дітей. ^ У процесі повсякденного життя школа має вчити батьків практично втілювати принципи виховання. Утверджуючи у свідомості й поведінці дітей норми та правила моралі, педагоги та батьки повинні надавати вчинкам, діям вихованців певного змісту, домагатися дієвості виховного процесу як фактора формування особистості. Для поліпшення виховної роботи подальший пошук педагога був спрямований на завдання об’єднати батьків і вчителів загальною метою, активізувати їхню рефлексивну активність, сприяти перетворенню сім’ї із стихійного в керований фактор впливу на формування патріотичних почуттів молодших школярів, зацікавити вчителів виховною роботою, пробудити їхні патріотичні почуття. Ця робота здійснювалася за такими напрямами:

1. підвищення рівня педагогічної культури вчителів і батьків з питань патріотичного виховання;

2. зміст та організація відповідної виховної роботи;

3. організація спільної діяльності вчителів, батьків і дітей в умовах сучасної школи.

^ Підвищення рівня педагогічної культури вчителів і батьків включало проведення батьківських зборів, дискусій, тренінгів, обмін досвідом виховання, спільний перегляд та обговорення фільмів, телепередач, консультації тощо (орієнтовні теми: „Традиції, обряди, звичаї – що це?”, „Роль сім’ї в патріотичному вихованні дітей”, „Я та історія моєї родини”). ^ Зміст та організація виховної роботи з патріотичного виховання: надання консультацій, рекомендація по використанню педагогічної літератури, бесіди, розповіді, складання плану виховної роботи, розробка сценарію сімейного свята тощо. ^ Організація спільної діяльності: проведення свят, вечорів, ярмарків; прикрашення залу, класу до свята; спільна краєзнавча робота, виготовлення „Родовідного дерева”, „Родинного альбому”; конкурси, змагання, ігри; екскурсії на робочі місця батьків; добротворча діяльність тощо.  Не менш важливим було питання дослідної роботи, де В.О.Сухомлинський подальший пошук спрямовував на те, щоб виявити виховні можливості сім’ї у формуванні патріотичних почуттів молодших школярів. З цією метою встановлювали зв’язок з усією родиною, виявляли рівень її загальної педагогічної культури, моральні цінності, ставлення до патріотичного виховання, знайомилися з досвідом сімейного виховання. ^ Як відомо, одним із важливих компонентів педагогічної культури батьків виступає єдність педагогічних вимог з боку батьків і вчителів.Тому, продовжуючи роботу з батьками, намагалися дотримуватися домовленостей про єдині вимоги у вихованні. Прагнули зацікавити їх корисними порадами щодо ефективного розвитку та виховання дітей. Така робота викликала задоволення серед батьків, залучала їх до співпраці. Наприклад виховна робота за темою „Сім’я людини в контексті життя суспільства”. В школі робота проводилася за такою тематикою: Мій дім. Святині рідного дому; Роде наш красний; Мій тато; Світ захоплень моєї родини; Найрідніша в світі; Матусю, сонечко моє тощо. Така тематика передбачала накопичення школярами: знань про походження українського народу, родинні свята, обряди та звичаї, про професії батьків і родичів; розуміння понять „рід”, „родина”, „сім’я”, „захоплення”, „хоббі”, „Матір-ненька”, „Матір-Земля”, „Матір Божа” тощо. Ці знання та поняття збагачувалися та поглиблювалися в процесі бесід про взаємовідносини в сім’ї та сімейні обов’язки, про походження українського народу, родинні звичаї та свята, про працю батьків і родичів; під час розповідей про захоплення мами, тата, бабусі, дідуся (сторінки сімейного альбому), про народні прикмети, легенди, повір’я. ^ Завдяки видатному педагогу В.О.Сухомлинському, у деяких сім’ях були створені „Родовідні книги”. У них занотовувалась історія сім’ї, походження прізвища, родинні перекази й легенди, відомості про рід занять пращурів, цікаві історії з життя родини, рецепти, прикмети. Ця книга має передаватися з покоління в покоління та стати сімейною реліквією.  ^ Суттєву користь у патріотичному вихованні приносить діяльність батьків під час літніх канікул. Як зазначає психолог А.Люблінська, пам’ять дітей відрізняється великою пластичністю, що створює умови для швидкого пасивного запам’ятовування та легкого забування. Слід звернути увагу на те, що робота з патріотичного виховання впродовж літа призупинялась. Тому бажано було б розробити спеціальні завдання на літо. Ця робота має узгоджуватися з учителями та включати:

1. походи, екскурсії по рідних місцях;

2. виконання трудових доручень, допомогу старшим у родині;

3. читання оповідань, казок, вивчення українських народних пісень, легенд, повір’їв;

4. участь у державних (День Конституції України – 28 червня, День Незалежності України – 24 серпня) та народних (День хрещення Русі-України – 14 серпня) святах і розповідь про них.

^ З вищесказаного слід зробити висновок, що процес збагачення патріотичними почуттями буде результативнішим, якщо в ньому приймають активну участь і школа, і сім’я, коли колектив учителів і батьків об’єднує чітке розуміння мети й завдань виховання, органічний взаємозв’язок виховання в школі і родині, постійний контакт учителів і батьків, творча та активна участь батьків у житті навчального закладу тощо. Аналізуючи педагогічну спадщину, досвід роботи видатного педагога В.О. Сухомлинського на проблеми сімейного виховання, можна стверджувати, що його погляди, ідеї значною мірою актуальні для сучасної української школи. 

Ствердженню батьківського авторитету заважають недоліки сімейного виховання. Надмірна материнська любов, так само як і її відсутність, може засліплювати, робити нещасною не лише матір, а й дитину. Найскладніша професія - бути матір’ю. Любов матері має бути розумною, ніжною і водночас вимогливою. Не випадково говорять: «Що легше за пух? Серце матері. Що твердіше за камінь? Серце матері». «Любити дітей потрібно мудро, - казав В. О. Сухомлинський. Дитина, що не вихована у дусі розчулення — егоїст. Вона не знає слів «неможна», «можна», «необхідно». Вона не знає свого обов’язку перед батьками, не хоче працювати. Дитині здається, що вона приносить радість батькам уже тим, що живе на світі». В. О. Сухомлинський радив впроваджувати в сімейну педагогіку 10 етичних «Неможна»:

1. неможна байдикувати, коли всі працюють;

2. неможна сміятися над старістю і старшими людьми;

3. неможна вступати в суперечку зі старшими;

4. неможна висловлювати невдоволення тим, що в тебе немає тієї чи іншої речі;

5. неможна допускати, щоб мама давала тобі те, чого вона не лишає собі;

6. неможна робити того, що засуджують старші;

7. неможна залишати старшу рідну людину самотньою;

8. неможна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу й поради у старших;

9. неможна сідати обідати, не запросивши старших;

10. чекати, доки з тобою привітається старший неможна, ти повинен перший привітати його.

І хоча деякі з цих установок, на перший погляд, звучать не сучасно, а інші, можливо, потребують доповнень з огляду на час, все ж саме вони до сьогодні найяскравіше описують основи батьківського авторитету, а за умови впровадження у сімейне виховання, сприяють його піднесенню. ^ Основним у сімейному вихованні є життя і робота батьків, їх громадянське обличчя, поведінка, на думку видатного педагога. З цього приводу В. О. Сухомлинський з пристрастю звертався до батьків: «Якою б відповідальною і складною та творчою не була Ваша робота на виробництві, пам’ятайте, що вдома на Вас чекає ще більш відповідальна, ще більш тонка робота - виховання людини. Будь-де Вас можуть замінити іншим працівником: від сторожа тваринницької ферми до міністра. А справжнього батька не замінить ніхто…». Ні сім’я, ні школа, ні громадянські інститути, взяті окремо, не вичерпують усього розмаїття факторів, що впливають на дитину, на її особистість. Тому цілісний, систематичний процес виховання передбачає об’єднання зусиль усіх зацікавлених сторін. Ініціатива у цих контактах по праву належить школі.