Впровадження інновацій на промислових підприємствах

	Питома вага підприємств, щовпроваджували інновації. %	Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової, %
2000	14,8
2001	14,3	6,8
2002	14,6	7,0
2003	11,5	5,6
2004	10,0	5,8
2005	8,2	6,5
2006	10,0	6,7
2007	11,5	6,7
2008	10,8	5,9
2009	10,7	4,8
2010	11,5	3,8

Основний фактор, що перешкоджає провадженню передових технологій, - обмеженість фінансування (44% опитаних підприємств). Майже в однаковій мірі заважали впроваджувати передові промислові технології такі фактори як низькокваліфікований персонал (3,4%), неспроможність керівників різного рівня оцінити нові технології (4,9%), організаційні та правові проблеми (5,2%) та відсутність науково-технічної підтримки з боку інших організацій (4,2%).

Із загальної кількості підприємств у 2008 р. лише 4,5% випускали високотехнологічну продукцію (за переліком високотехнологічних товарів, гармонізованим з переліком, прийнятим у країнах ОЕСР), обсяг чистої виручки від реалізації якої склав лише 2,6% від загального обсягу реалізованої обстеженими підприємствами продукції. При цьому лише 6,7% підприємств планували в період 2009-2011рр. освоєння нової для підприємства високотехнологічної продукції.

Суб’єкт державного регулювання науково-технічної сфери – Державне агенство з питань науки, інновацій та інформатизації України (http://www.dknii.gov.ua/)

Заходи щодо подолання негативних тенденцій:

• Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України (1999 р.)

• Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Проте цього в умовах жорсткого фінансового дефіциту, падіння обсягів виробництва, структурних зрушень, корінної трансформації економічних відносин у країні все ще недостатньо.

Інвестиційний потенціал - макси­мально можлива здатність залучати у виробництво і ефектив­но використовувати інвестиційні ресурси для здійснення реаль­них і фінансових інвестицій, які матеріалізуються у новостворю­ваних факторах суспільного виробництва та суспільній інфра­структурі.

У межах держави інвестиційними ресурсами є валові заоща­дження (державні + особисті). Валові заощадження = ВВП – G – C.

Інвестиційний потенціал характеризується поняттями “ін­вестиційний ризик”, “інвестиційна привабливість”, “інвестицій­ний клімат”.

Інвестиційний ризик — якісна характеристика, яка вказує на ймовірність втрати інвестицій та доходу від них. Можна ви­окремити такі чинники ризику: політичний, економічний, соці­альний, кримінальний, екологічний, фінансовий, законодавчий. При оцінці інвестиційних ризиків варто взяти до уваги:

1. політичний ризик — політична та кадрова стабільність або нестабільність у країні, рівень авторитетності влади (висо­кий чи низький);

2. економічний ризик — активність суб’єктів у реалізації економічних реформ і регуляторної політики, адекватність ін­вестиційних намірів стратегії економічного розвитку країни;

3. соціальний ризик — демографічне навантаження постійно­го населення, міжрегіональну та міждержавну міграцію, грошо­ві доходи населення, рівень розвитку соціальної інфраструкту­ри, кількість безробітного населення, криміногенну ситуацію;

4. екологічний ризик — рівень забрудненості навколишнього природного середовища, свідчення наявності зон екологічного лиха.

При визначенні інвестиційного ризику, прийнятті рішень щодо інвестування оцінюють інвестиційний клімат та інвести­ційну привабливість.

Інвестиційний клімат держави — це су­купність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності віт­чизняних і закордонних інвесторів.

Для оцінки інвестиційної привабливості використовують різ­ні методики, що дають змогу визначити її на макро-, галузевому, регіональному рівнях і рівні підприємства.

У практиці оцінювання інвестиційної привабливості застосо­вують два основні підходи:

1. провадиться індивідуальна оцінка параметрів інвестиційного потенціалу й ін­вестиційного ризику, що дає можливість найбільш повно визна­чити вагу певних чинників при реалізації проекту. Зокрема, про­понується розраховувати показник якості інвестиційного кліма­ту, що дасть можливість ранжувати суб’єктів діяльності (галузі, території країни) на такі групи:

   1. найбільш сприятливі умови для інвестиційної діяльності;

   2. достатньо сприятливі умови;

   3. середні умови;

   4. несприятливі умови для інвестиційної діяльності.

Чим менший ризик, тим більша інвестиційна привабливість і навпаки.

2. виявлення співвідношення при­бутковості та ризику, а також їх взаємозв’язку.